Вопросы на экзамен по международным отношениям и внешней политике - Международные отношения - Скачать бесплатно
Франції — 52%, Англії — 22, Італії — 10, Бельгії — 8, Греції,
Румунії й Югославії — 6,5, Японії — 0,75, Португалії — 0,75%. Проблема
репарацій ще багато років остаточно не вирішувалася.
4. Польське питання. Франція наполягала на відновленні кордонів Польщі
1772 р., прагнучи зробити її сильною як свого союзника. Бальфур (Англія)
осаджував французів: «Але ж тепер 1919 рік!» США підтримували Англію. Як
уже згадувалося, Польща одержала частину німецьких територій. Польські
війська окупували Східну Галичину (Західна Україна), в 1920 р. здійснили
збройну інтервенцію проти України. Але поки що її східні кордони не були
визначені.
5. Претензії Італії були більшими, ніж її внесок у війну. Вона
вимагала Далмацію, Істрію, порт Фіуме, протекторат над Албанією тощо.
Італійський прем'єр Орландо, нічого не здобувши, на знак протесту у квітні
покинув конференцію. Коли він у травні повернувся, союзники вже розподілили
основні території. Італії відмовили навіть на Близькому Сході й віддали
лише Південний Тіроль.
6. Претензії Японії були більше враховані, бо її делегація,
користуючися моментом, теж загрожувала покинути конференцію. Від'їзд двох
делегацій був дуже небажаним, тому Японія одержала все жадане, крім, як уже
згадувалося, Шаньдуну.
7. Радянська проблема не потрапила до офіційного порядку денного, але
сама конференція, її основні органи весь час поверталися до цього питання.
Росія — населення 1/6 частини Землі — зробила найбільший внесок у війну
проти Четверного союзу, втратила більше солдатів, ніж її союзники, разом
узяті. Створення радянської держави й ряду національних держав на території
Росії висунули перед союзниками болюче питання щодо ставлення до Сходу.
Паризька конференція перетворилася по суті на організатора антирадянської
інтервенції: вона санкціонувала економічну блокаду радянської держави,
схвалила захоплення Бессарабії румунськими військами, підтримала
перебування німецьких військ у Прибалтиці, визнала уряд Колчака, великі
держави організували широку воєнну допомогу антирадянським арміям і самі
посилили збройну інтервенцію в Росії. Паризька конференція стала своєрідним
штабом антирадянської інтервенції.
14 "Декрет про мир і мирна програма Вільсона (14 пунктів): порівняльний
аналіз"
У січні 1918 p. президент США В.Вільсон виступив з миротворчими
пропозиціями («14 пунктів»). Це була зовнішньополітична програма Сполучених
Штатів. Вона передбачала:
o відкриту дипломатію;
o свободу торгового судноплавства;
o свободу торгівлі;
o скорочення озброєнь;
o врегулювання колоніальних питань;
o евакуацію німецьких військ з території Росії, надання їй можливості
самостійно визначати політику, вступити до співтовариства вільних націй;
o звільнення й відбудову Бельгії;
o повернення Франції Ельзасу та Лотарингії;
o виправлення кордонів Італії відповідно до національних ознак;
o автономію народам Австро-Угорщини;
o звільнення й відбудову Румунії, Сербії та Чорногорії;
o самостійність турецьких частин Османської імперії, автономію для її
національних частин;
o утворення незалежної Польської держави з виходом до моря;
o створення загальної асоціації націй з метою надання взаємних та однакових
гарантій політичної незалежності, територіальної цілісності як великих,
так і малих країн.
Отже, у цій програмі засуджувалися несправедливі війни, національне
гноблення, таємна дипломатія, проголошувався принцип самовизначення націй.
У 14-му пункті своєї програми В.Вільсон запропонував створити міжнародну
організацію, яка могла б забезпечити повоєнний мир.
15 "Концептуальні підходи держав переможець до розробки мирних
договорів з Німеччиною та її союзниками на Паризькій конференції"
Основним питанням конференції була підготовка мирного договору з
Німеччиною. Його було підписано 28 червня 1919 p., у п'яті роковини
сараєвського вбивства, у Великому Версальському палаці (Версальський мир).
За Версальським мирним договором з Німеччиною:
o Німеччина визнавалася винною у розв'язанні світової війни;
o Вона втрачала свої колонії, деякі її території передавалися сусіднім
державам;
o накладалися військові обмеження та репарації за збитки, завдані країнам
Антанти;
o Ельзас та Лотарингія поверталися Франції, управління Саарською областю
передавалося на 15 років Лізі Націй;
o Данциг (Гданськ) було оголошено «вільним містом»;
o Польщі поверталася частина територій, загарбаних Німеччиною (Познань,
деякі райони Прусії й Померанії);
o Данії передавався Північний Шлезвіг;
o до Бельгії відійшли округи Ейпен, КДальнеді, Морене.
Порівняно з 1914 p. німецька територія зменшилася на 12,5%. Загальна
військова повинність у Німеччині скасовувалася. її сухопутна армія не
повинна була перевищувати 100 тис. чол. й призначалася для підтримки
порядку всередині країни. Німеччині заборонялося мати підводний флот,
великі надводні кораблі, військову авіацію та важку артилерію. Німецький
генштаб розпускався. Німецька територія по лівому березі Рейну та смуга
завширшки 50 км. по правому - оголошувалася Рейнською демілітаризованою
зоною. Загальна сума репарацій була встановлена на Лондонській конференції
у 1921 p. й становила 132 млрд. золотих марок. Франція мала одержати 52%
цієї суми, Великобританія - 22%, Італія -10%, Бельгія - 8%. З метою
гарантії виконання Версальського договору країни Антанти окупували Рейнську
зону терміном на 15 років.
Мирні договори з союзниками Німеччини були укладені за зразком
Версальського.
Сен-Жерменський мирний договір з Австрією було підписано 10 вересня
1919р., колишня Австро-Угорська імперія перестала існувати. Частина
Південного Тіролю переходила до Італії, Чехія й Моравія ставали частиною
новоутвореної держави Чехословаччина, Буковина передавалася Румунії.
Закарпатську Україну було передано до складу Чехословаччини. Договором
визнавалася незалежність Австрії, але заборонялося її об'єднання з
Німеччиною.
Нейїський з Болгарією - 27 листопада 1919р., частина території
Болгарії відійшла до Югославії та Румунії.
Тріанонський з Угорщиною - 4 червня 1920 p. вона відмовлялася від ряду
територій та визнавала нові кордони держав у Центральній Європі. Її
територія була скорочена утроє, а населення - у 2,5 рази. Угорщина, як і
інші союзники Німеччини, сплачувала репарації переможцям.
Севрський з Туреччиною -10 серпня 1920 p. втрачала 80% своєї території
на Близькому Сході та у Північній Африці, позбавлялася флоту й могла мати
лише 50-тисячну армію.
Версальська система мирних договорів закріплювала територіальні зміни,
які відбулися в результаті першої світової війни й розпаду Німецької,
Османської та Австро-Угорської імперій. Франція здобула перевагу на
Європейському континенті. Англія закріпила провідні позиції на Близькому
Сході й панування на морі. Контроль над Лігою Націй фактично перейшов до
Англії та Франції. США поступово втрачали свій вплив в Лізі Націй.
16 "Мандатна система"
Проблеми колоній були вирішені шляхом установлення так званої
мандатної системи (до речі, деякі делегати навіть не зрозуміли, що означає
«мандат»). Ліга Націй як «спадкоємниця» Німецької та Османської імперій
надавала «мандати» країнам-наступницям — так званим «мандатаріям». Було
встановлено три види мандатів:
Мандат «А» — колишні арабські частини Туреччини стали формально
незалежними, передавалися «під опіку» великих держав.
Мандат «В» — колишні центральноафриканські колонії Німеччини потрапили під
управління мандатаріїв, «опіка» для них була визнана недостатньою.
Заборонялася торгівля рабами й зброєю.
Мандат «С» — колишні німецькі колонії в Південно-Західній Африці й на
Тихому океані просто «приєднувалися» до територій мандатаріїв
відкритою анексією як колонії.
Більшість мандатів розподілила Верховна Рада Антанти (крім Італії).
Франція одержала мандати на частину Того й Камеруну (другу частину віддали
Англії), частину Французької Екваторіальної Африки; Англія — крім того, на
всю Східну Африку, Золотий Берег тощо; Португалія — на Анголу, Кіонгу та
ін.; Бельгія — на Руанду-Урунді та частину Конго; Південне -Африканський
Союз — на Південне- Західну Африку; Австралія отримала в Океанії німецьку
частину Нової Гвінеї та німецькі острови на південь від екватора; Нова
Зеландія — острови Західного Самоа; Японія — на північ від екватора острови
Маріанські. Маршаллові, Каролінські та Тїалау.
17 "Російське питання на Паризькій мирній конференції"
Необхідно нагадати, що Паризька мирна конференція відбувалася з 18
січня 1919 року – по 21 січня 1920 року. Головними проблемами цієї
конференції були питання мирного врегулювання після завершення 1СВ (Перша
Світова Війна), підписання мирних договорів та повоєнного перерозподілу
світу.
Як відомо, Царська Росія була однією з держав Антанти, що воювала
проти країн Четверного союзу, але в лютому 1917 року в Росії відбувся
переворот, було повалено монархію. Після цього в країні фактично утворилося
двовладдя: з одної сторони – Тимчасовий уряд, який виступав за буржуазно-
демократичні шляхи розвитку країни і був визнаний Антантою, а з іншої –
Рада робітничих та солдатських депутатів, які виступали за більшовицький
рух та створення в майбутньому радянської влади. Все це звичайно послабило
позиції Росії в Антанті, і як наслідок послабило позиції Антанти у війні
проти країн Четверного союзу.
Відомо, що радянську Росію на Паризьку конференцію не було запрошено і
Радянське питання не стояло навіть на порядку денному. Але сама конференція
весь час поверталися до цього питання. Росія - населення 1/6 частини Землі
- зробила найбільший внесок у війну проти Четверного союзу, втратила
більше солдатів, ніж її союзники, разом узяті.
Антанта не визнавала радянський уряд, і тому вже під час конференції
розгорнула воєнну інтервенцію в деяких регіонах Росії. Союзні держави
здійснили блокаду радянської держави, боючись поширення більшовизму в своїх
країнах.
Але све ж таки Вільсон (президент США) за допомогою Ллойда-Джорджа
(прим’єр-міністр Англії) вирішив таємно втановити контакти з Леніним і
відрядити в Москву секретну місію на чолі з Буллітом. Ленін визнав умови
Вільсона важкими, але погодився з ними, вважаючи, що вони будуть основою
для мирного договору з США та Антантою.
Незабаром відбулися серйозні зміни в міжнародній ситуації: в Москві
утворений Комуністичний Інтернаціонал, в Угорщині проголошена Радянська
Республіка, а в Росії почалися воєнні наступи Колчака та Денікіна проти
радянської влади.
Тому, коли Булліт повернувся з Москви Вільсон та Ллойд-Джордж офіційно
заявили, що нічого не знають про будь-які умови з радянською Росією і тепер
вже й слухати не хотіли про будь-які переговори з радянським урядом.
Так, згодом паризька конференція перетворилася по суті на організатора
антирадянської інтервенції: вона санкціонувала економічну блокаду
радянської держави, схвалила захоплення Бессарабії румунськими військами,
підтримала перебування німецьких військ у Прибалтиці, визнала уряд Колчака,
великі держави організували широку воєнну допомогу антирадянським арміям і
самі посилили збройну інтервенцію в Росії.
18 "Вашингтонська конференція та її рішення"
Вашингтонська конференція проходила з 12 листопада 1921 року до 6
лютого 1922 року. Основними проблемами, які мали бути вирішені на ній, були
проблеми обмеження морського озброєння та проблеми тихоокеанського регіону.
В цій конференції брали участь 9 країн: США та делегації Англії, Франції,
Італії, Японії, Бельгії, Голандії, Португалії та Китаю. Всі ці країни
вітали ініціативу проведення конференції, але кожна мала свої інтереси.
Так, наприклад, Японія виступала за обговорення питань морського озброєння
та зовсім не хотіла торкатися проблем тихоокеанського регіону, а саме
проблем Китаю. Радянську Росію на конференцію не було запрошено, хоча все ж
таки неофіційно прибула делегація від Далекосхідної Республіки, яка зіграла
певну роль в розвитку конференції. Вона мала в своєму розпорядженні деякі
секретні договори, які почала публікувати в пресі напередодні конференції.
Це були документи про секретні спільні дії Японії з генералом Семеновим
проти Радянської Росії, що свідчило про загарбницький характер Японії та
матеріали таємних франко-японських переговорів про спільні дії, щодо
витіснення США з Азії. Все це істотно загострило протиріччя в таборі
колишніх соbuюзників.
Порядок денний Вашингтонської конференції містив два питання:
1. Обмеження морських і сухопутних озброєнь, правила користування новими
засобами війни.
2. Тихоокеанське та далекосхідне питання.
Протягом цієї конференції було укладено ряд договорів (трактатів):
1. “Договір чотирьох держав”, який 13 грудня 1921 року підписали США,
Англія, Франція, Японія. Основна мета договору: надання взаємних
гарантій недоторканості острівних володінь учасників договору в Тихому
океані. Після ратифікації цього договору Англо-Японський союз 1911
року втрачав свою силу.
2. “Договір п’яти держав”, який 6 лютого 1922 року підписали США, Англія,
Франція, Японія та Італія. Основна мета договору: обмеження морських
озброєнь. Заборонялося будівництво військових кораблей водотонажність
яких перевищувала 35 тис. тон. Було встановленно співвідношення
озброєнь:
Англія – 5
США – 5
Франція – 3
Японія – 1,75
Італія – 1,75.
3. “Договір дев’яти держав”, який 6 лютого 1922 року підписали всі
держави-учасниці конференції. Основна мета: проголошення принципу
поваги суверенності Китаю, поваги територіальної адміністративної
недоторканності (але све це було лише на папері). Разом з цим було
проголошено принцип “відкритих дверей та рівних можливостей” для всіх
націй на території Китаю в галузі торгівлі та промисловості.
19 "Генуезька конференція"
Генуезька конференція проходила з 10 квітні по 19 травня 1922 року. В ній
брали участь 29 держав. Це була перша найбільш представницька міжнародна
конференція, де приймали участь країни Четверного союзу та Росія. Головною
проблемою обговорення була проблема економічних зв’язків та проблема
повернення російських боргів.
США не приймали участь в цій конференції, пояснюючи це тим, що
конференція носить не суто економічний характер, а скоріше політичний.
Насправді США побоювалися обговорювати проблеми скорочення або ліквідації
боргів.
На конференції було створено чотири комісії:
. політична
. фінансова
. економічна
. транспортна
Радянська делегація була включена лише в політичну комісію.
В ході цієї конференції радянською стороною було висунуто пропозицію
рівноправного економічного співробітництва всіх держав, загального
скорочення озброєнь та збройних сил, скликання всесвітнього конгресу для
встановлення загального миру.
Але західні делегації різко виступили проти радянських пропозицій,
обгрунтовуючи це тим, що не треба перевантажувати роботу конференції і в
першу чергу треба обговорити проблему боргів. Згодом, рада Антанти висунула
вимоги радянській Росії щодо повернення боргів, але радянська сторона
рішуче відхилила їх і висунула свої претензії про відшкодування збитків
яких завдали радянській Росії іноземні держави під час воєнної інтервенції.
Пізніше радянська сторона висловила готовність компенсувати збитки
іноземців в Росії, якщо будуть відшкодовані радянські втрати від іноземної
інтервенції. Разом з тим вона погоджувався сплатити довоєнні борги за умови
відстрочення їх на ЗО років і надання радянській державі кредитів.
Незабаром радянській стороні було висунуто нові кабальні умови, які
вона знов відхилила. Таким чином конференція зайшла в тупик і в принципі не
принесла нічого позитивного.
Останнє, що необхідно відмітити – це те, що радянська Росія в принципі
винесла деякий позитив з цієї конференції, під час якої вона уклала
Рапалльський договір з Німеччиною 16 квітня 1922 року, який передбачав
відновлення дипломатичних стосунків, скасування взаємних відшкодувань,
розвиток торгівлі та інше.
20 "Рапальський договір"
Підписання Рапальського договору відбулося під час Генуезької
конференції 16 квітня 1922 року. Це договір між радянською Росією та
Німеччиною, який передбачав відновлення дипломатичних і консульських
відносин між обома країнами, що було ударом по ізоляції радянської Росії й
Німеччини. Обидві держави взаємно відмовилися відшкодувати воєнні витрати
(Німеччина відмовилася від Брестського миру, Росія — від німецьких
репарацій). Договір передбачав розвиток взаємовигідної торгівлі між обома
державами на основі принципу найбільшого сприяння.
Рапальський договір мав велике значення. Це було перше юридичне
визнання радянської Росії. Обидві країни були життєво заінтересовані в
такому договорі. Вже наприкінці 1922 року значно поліпшилася торгівля між
цими двома країнами.
Договір вніс суттєві зміни в міжнародну політичну ситуацію і сприяв
розвиткові взаємовигідного співробітництва Росії й Німеччини не тільки в
економічній, політичній та культурній галузях, але навіть у військовій.
Було проведено ряд таємних переговорів щодо військового співробітництва. В
Росії почали діяти німецькі військові навчальні центри та почалося
будівництво змішаних радянсько-німецьких оборонних підприємств.
Таємне військове співробітництво між радянською державою й Німеччиною
не було чимось незвичайним у практиці міжнародних відносин. У ті роки
таємне військово-технічне співробітництво з Німеччиною здійснювали США,
Японія, Італія та деякі інші країни.
На останок необхідно відмітити, що Рапалльський договір зіграв не на
користь країн Антанти, так як вони мали намір використати Німеччину проти
радянської держави.
21 "Перша криза Версальської системи та її врегулювання (репарації,
Рурська криза, план Дауеса)"
До кризової ситуації призвела проблема виплати репарацій Франції
Німеччиною. На цей час Німеччина вже сплатила частину репарацій Франції і
вимагала мараторію на 2-4 роки, так як була в важкому економічному
положенні. Уряд Франції відмовився від будь-яких поступок й в січні 1923
року Франція окупувала Рур з метою заставити Німеччину сплачувати
репарації.
США й Англія зайняли очікувальну позицію. Радянський Союз в сою чергу
забезпечив Німеччину необхідною продовольчою допомогою.
Окупація Руру мала тяжкі економічні наслідки як для Німеччини, так і
для Франції.
Німецька економіка була повністю дезорганізована, тисячі підприємств
Руру зупинили виробництво.
Для Франції зросли окупаційні витрати, зменшились поставки вугілля з
Руру, внаслідок значного скорочення виробництва.
США та Англія в кінцевому випадку вирішили втрутитися задля порятунку
Європи від катастрофи. Наприкінці 1923 року було вирішено створити два
комітети експертів. Перший – для розробки планів стабілізації німецької
марки й бюджету Німеччини. Головою цього комітету став американський банкір
Дауес. Другий – для пошуку шляхів повернення репарацій Німеччиною. Цей
комітет очолив англійський фінансист Мак-Кенна.
Дауес взяв на себе вивчення репараційної проблеми в цілому. Вже на
Лондонській конференції, яка тривала з 16 липня по 16серпня 1924 року було
представлено так званий план Дауеса, який містив такі положення:
1. Загальна сума і термін репарацій не визначалися. Репарації
здійснювалися шляхом річних виплат:
1925 рік – 1 млрд. марок
1926 рік – 1,22 млрд. марок
1927 рік – 1,22 млрд. марок
1928 рік - 1,75 млрд. марок
1929 рік – 2 млрд. марок
2. Джерела репарацій – відрахування з бюджету за рахунок непрямих
податків (на пиво, спиртні напої, тютюн та інше), транспортного
податку, відрахувань від прибутків промисловості.
3. Репараційна комісія на чолі з французьким керівником ліквідовувалася і
встановлювався новий орган, першою головою якого був американський
банкір. Таким чином економіка Німеччини була поставлена під англо-
американський контроль.
4. Надання Німеччині кредитів для відновлення важкої промисловості
5. Передбачалося, що збут своєї продукції Німеччина буде здійснювати
Радянському Союзові, щоб не конкурувати з державами Антанти.
6. Виведення через рік французьких окупаційних військ з території Руру.
22 "Конференція в Локарно"
Локарнська конференція відбулася 5-16 жовтня 1925 року з метою політичної
інтеграції Німеччини в Версальську систему та об’єднання Західної Європи. В
цій конференції взяли участь Англія, Франція, Німеччина, Італія, Бельгія,
Польща та Чехословаччина. Було вироблено ряд угод, які передбачали
наступне:
o Взаємне гарантування кордонів та зобов’язання про ненапад між Німеччиною
та Францією, Німеччиною та Бельгією.
o Арбітраж між Німеччиною та Францією, Бельгією, Польщею, Чехословаччиною
на випадок якихось прикордонних суперечок.
o Прийняття Німеччини до Ліги Націй і надання їй постійного місця в Раді.
Прийняття відбулося 8 вересня 1926 року.
Підсумки Локарнської конференції:
o Угоди було укладено в інтересах Німеччини. Німеччина домоглася відносної
“рівноправності” з великими державами. Західні держави вважали Локарнську
конференцію позитивним кроком в перед, в той час як Німеччина вже тоді
вбачала в цій конференції перший крок до зламу Версальської системи і до
відновлення своєї могутності.
o Локарнські договори спрямовувалися проти Радянського Союзу. План Дауеса
склав по суті економічну базу а Локарнська конференція політичне
оформлення блоку капіталістичних країн Європи з відвертим антирадянським
змістом.
23 "Підготовка та підписання пакту Бріана-Келога"
Можна сказати, що підготовка даного пакту розпочалася ще в 1927 році,
коли міністр закордонних справ Франції Бріан звернувся до США з пропозицією
укласти двосторонній договір «про вічну дружбу і заборону звернення до
війни як знаряддя національної політики», розраховуючи цим договором
підняти авторитет Франції.
Державний секретар США Келлог спочатку не звернув уваги на цю
пропозицію, але потім вирішив використати ідею Бріана задля посилення
впливу США на світову політику й створення нового політичного об'єднання
держав на противагу Лізі Націй. Він послав ноту-відповідь Франції з
пропозицією укласти не двосторонній, а багатосторонній договір між
«головними державами світу» про недопустимість війни між ними. Келлог
познайомив уряди ряду держав з цим листуванням.
Всі країни схвалили таке рішення, але кожна намагалася зробити деякі
виключення. Так, Англія обумовлювала собі “право самозахисту” і одночасно
заперечувала проти участі держав, які ще не набули світового визнання
(йшлося насамперед про СРСР). Франція, Японія та Італія також настоювали на
законній самообороні.
В результаті тривалого вдосконалення цей пакт було підписано 15
державами на чолі із США та Францією 27 серпня 1928 року в Парижі. Загалом
до цього пакту приєдналося 69 країн.
Цей договір безперечно мав позитивне значення:
o Важливим був факт колективного проголошення державами “права на мир” та
відмови від війни як інструменту державної політики.
o Універсальна форма пакту відкривала можливості приєднання до нього
залежних та напівколоніальних країн.
o Цей пакт поклав певні зобов’язання на держави перед громадською думкою.
Разом з тим пакт мав і ряд недоліків:
o Відмова від “права на війну” не підкріплювалася жодними зобов’язаннями
про роззброєння чи хоча б обмеження гонки озброєнь.
o Невизначеність формулювань, зокрема про заборону війни.
Радянський Союз також приєднався до цього пакту і ратифікував його 29
серпня 1928 року, хоча і відзначив публічно недоліки цього пакту. Вже на
початку 1929 року Радянський Союз і деякі сусідні держави підписали
протокол про негайне набрання сили пакту Бріана-Келлога.
Загалом пакт Бріана-Келлога не справдив надій людства. Відсутність
гарантій та двозначність формулювань підривали його ефективність, і такі
держави-агресори, як Японія, Німеччина та Італія вже на початку 30-х років
грубо порушили його.
26. Зміст і мета політики колективної безпеки в Європі у 1933 -1935 рр.
Дії агресивних держав іродемонстрували, що Ліга Націй - ненадійний
інструмент миру. У ці роки в ній відбувається перегрупування сил. У березні
Японія та у жовтні 1933 р. Німеччина вийшли з Ліги. У вересні 1934 р. до
неї вступив Радянський Союз. Отже, проблема європейської безпеки охопила
значно більші географічні регіони. Вона й раніше розглядалася з огляду на
взаємовідносини західноєвропейських держав (Локарнські угоди, Рейнський
арантійний пакт). З вступом СРСР до Ліги націй його можна було розглядати
як нову силу у системі колективної безпеки.
В результаті переговорів між СРСР та Францією у 1934 р. було
розроблено проект так званого Східного пакту, до якого мали увійти
Німеччина, СРСР, Чехословаччина, Польща, Литва, Естонія, Фінляндія. Франція
обіцяла приєднатися до пакту в ролі гаранта, а СРСР пропонував як гарант
приєднатися до Рейнського гарантійного пакту. Так була б створена
колективна система безпеки. Проте Англія,
|
