іншої. Господарська діяльність є незаконною, якщо ії здійснюють взагалі без ліцензії або під час оформлення ліцензії до моменту її одержання.
Підприємці – фізичні особи і службові особи юридичних осіб, зокрема суб’єкти підприємництва, які здійснюють господарську діяльність взагалі без ліцензії, якщо її отримання передбачене чинним законодавством, або після направлення відповідних документів в орган ліцензування, але до отримання ліцензії, підлягають кримінальній відповідальності за ст. 202 КК, якщо в результаті здійснення ліцензійної діяльності отримано дохід у великих розмірах.
Здійснення господарської діяльності з використанням ліцензій, дія яких анульована або строк дії яких сплив, ліцензій, незаконно отриманих від інших суб’єктів господарювання, ліцензій на інший, порівняно із фактично здійснюваним, вид діяльності, а також під час оскарження до суду рішення про анулювання ліцензії, що набрав чинності, за наявності підстав слід кваліфікувати за відповідною частиною ст. 202 КК.
Здійснення господарської діяльності з порушенням умов ліцензування. Ця форма злочину має місце, якщо особа, маючи ліцензію на певний вид діяльності, займається іншою. Наприклад, лікар-ветеринар, маючи ліцензію на зайняття ветеринарною практикою, почне лікувати людей, або особа, яка має ліцензію на зайняття юридичною практикою, займається аудиторською або судово-експертною діяльністю. Порушення умов ліцензування може виражатися у зайнятті підприємництвом не в тій місцевості, де ця діяльність дозволена ліцензією, або закінчився строк дії ліцензії до її продовження. Якщо підприємець за допущені порушення закону позбавлений ліцензії, то продовження ним господарської діяльності слід оцінювати як підприємництво без спеціального дозволу.
Таким чином, під порушенням умов ліцензування розуміється недотримання винним тих організаційних, кваліфікаційних та інших спеціальних вимог, які є обов’язковими для виконання при провадженні видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню (наприклад, здійснення господарської діяльності на території адміністративно-територіальної одиниці, яка не вказана у ліцензії).
Склад злочину – матеріальний. Злочин вважається закінченим після того, як буде встановлено, що внаслідок порушення порядку зайняття господарською діяльністю (здійснення підприємницької діяльності без державної реєстрації або господарської діяльності без ліцензії чи з порушенням умов) отриманий дохід у великих розмірах. Отримання доходу у великому розмірі має місце тоді, коли сума такого доходу у тисячу і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян (примітка до статті 202 КК).
Фактичні дані по підтвердженню розміру отриманого прибутку від вчинення діянь, передбачених статтею 202 та частиною 2 статті 203 Кримінально кодексу “Зайняття забороненими видами господарської діяльності”, можуть встановлюватися як висновком експерта, так і за допомогою актів документальної перевірки виконання податкового законодавства та ревізії фінансово-господарської діяльності та вирахуванням витрат, безпосередньо пов’язаних з отриманням такого прибутку, а у разі необхідності – із застосуванням непрямих заходів відповідно до Закону України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” (п. 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 від 25 квітня 2003 р. “Про практику застосування судами законодавства про відповідальність за окремі злочини у сфері господарської діяльності”).
Здійснення фізичною особою, яка не зареєстрована як суб’єкт підприємництва, чи зареєстрованими юридичними особами та суб’єктами підприємництва – фізичними особами діяльності, яка містить ознаки підприємницької і яка підлягає ліцензуванню, або здійснення без ліцензії видів господарської діяльності, які підлягають ліцензуванню, за умови, що отриманий прибуток не створює великого розміру, складу злочину, передбаченого ст. 202 КК, не створює, а є адміністративним правопорушенням, передбаченим відповідно ст. 164  чи статтями 160, 1602, 1645, 1772 Кодексу України про адміністративні правопорушення чи Декретом Кабінету Міністрів України “Про податок на промисел” (п. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 від 25 квітня 2003 р. “Про практику застосування судами законодавства про відповідальність за окремі злочини у сфері господарської діяльності”).
Суб’єктивна сторона цього злочину – прямий умисел. Мотиви і мета скоєння цього злочину можуть бути різними і на кваліфікацію не впливають, але в більшості випадків воно є корисливими.
Суб’єктом злочину може бути особа, яка зобов’язана зареєструватися як підприємець або отримати відповідну ліцензію на зайняття певною діяльністю. Суб’єктом здійснення господарської діяльності з порушенням умов ліцензування може бути тільки особа, яка має відповідну ліцензію.
Зайняття забороненими видами господарської діяльності (ст. 203).
Суспільна небезпека даного господарського злочину полягає в порушенні порядку регулювання підприємницької діяльності, встановленого для захисту державних і суспільних інтересів, прав і законних інтересів громадян, у порушенні державної монополії на певні види економічної діяльності, в заподіянні майнової шкоди державі в результаті несплати належних сум податків, заподіянні збитків іншим суб’єктам підприємництва.
Об’єктом злочину є суспільні відносини, які забезпечують безпеку при здійсненні господарської діяльності. Додатковими безпосередніми об’єктами можуть виступати податкові відносини, відносини, які забезпечують права та законні інтереси споживачів товарів та послуг, інших суб’єктів господарської діяльності, екологічну безпеку тощо.
Об’єктивна сторона цього злочину виражається у зайнятті забороненими видами господарської діяльності. Видами господарської діяльності, щодо яких є спеціальна заборона, є, зокрема, діяльність громадян, навіть зареєстрованих як суб’єкти підприємництва, та юридичних осіб – суб’єктів господарської діяльності певної форми власності чи організаційно-правової форми, якою така особа не має права займатися без зміни свого правового статусу (відсутність необхідної освіти, кваліфікації та ін.), а відповідно ці особи не можуть отримати ліцензію на здійснення таких видів діяльності, тобто маються на увазі ті види діяльності, які можуть здійснюватися тільки спеціальними суб’єктами. До такої діяльності також належить діяльність, якою ні фізичні, ні юридичні особи не мають права займатися взагалі (внаслідок заборони законом такої діяльності). Також забороненими видами діяльності є види діяльності, які: а) можуть здійснюватися тільки державними підприємствами, підприємствами певних організаційно-правових форм та підприємствами, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України (відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України “Про державне регулювання виробництва та обігу спирту етилового, коньячного та плодового, алкогольних напоїв та табачних виробів”, виробництво спирту етилового, в тому числі як лікарняного засобу, спирту ректифікованого виноградного, спирту етилового ректифікованого плодового може здійснюватися тільки на державних підприємствах за наявності у них ліцензій); б) не можуть здійснювати певні суб’єкти господарської діяльності у зв’язку з тим, що види діяльності, якими вони вже займаються, виключають таку можливість (наприклад, аудитори не мають права займатися торгівлею, посередницькою діяльністю та виробництвом); в) відповідно до закону не може здійснювати особа, яка має непогашену чи незняту судимість за окремі злочини.
Склад злочину – формальний. Злочин вважається закінченим з моменту початку зайняття забороненою підприємницькою діяльністю (злочин з формальним составом за конструкцією).
Стаття 203 КК підлягає застосуванню лише у випадках, коли заборонені види господарської діяльності не передбачені іншими статтями Кримінального кодексу.
Суб’єктивна сторона цього злочину характеризується прямим умислом. Мотиви і мета скоєння цього виду злочину на його кваліфікацію не впливають.
Суб’єкт злочину – будь-яка особа, яка досягла 16-річного віку.
Зайняття забороненим видом господарської діяльності кваліфікується за ст. 203 лише за умови, що воно не містить складу іншого злочину. Так, наприклад, незаконне виготовлення та збут наркотичних засобів охоплюється ст. 307, незаконне виготовлення зброї – ст. 263 КК.
Частина 2 ст. 203 КК України встановлює відповідальність за ті самі дії, пов’язані з отриманням доходу у великих розмірах або якщо вони були вчинені особою, раніше судимою за такий злочин.
Тобто законодавець передбачає наступні кваліфікуючі ознаки даного складу злочину:
1) заняття забороненими видами господарської діяльності, пов’язане з отриманням доходу у великому розмірі;
2) скоєння такого діяння особою, раніше судимою за заняття забороненими видами господарської діяльності.
Великий розмір має місце, якщо його сума у тисячу і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян (примітка до ст. 203 КК України).
Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 203 – штраф від п’ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років; за ч. 2 ст. 203 – обмеження волі на строк до п’яти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.
Фіктивне  підприємництво (ст. 205). 
Суспільна небезпека фіктивного підприємництва полягає у заподіянні майнової шкоди юридичним і фізичним особам, державі, розширенні  масштабів недобросовісної конкуренції, незаконній конвертації безготівкових коштів у готівку, у сприянні легалізації (відмиванні”) коштів, здобутих злочинним шляхом, приховуванні фактів зайняття забороеними видами підприємництва, створенні передумов для ухилення від оподаткування і для досягнення інших протиправних цілей. Фіктивне підприємництво, викликаючи у законослухняних громадян і організацій, а також держави побоювання щодо вступу у правовідносини з бкдь-якими комерційними структурами, тим самим порушує стабільність господарського обороту, дискредитує підприємницьку діяльність.
Об’єктом цього злочину є суспільні відносини, які складаються в процесі здійснення підприємницької діяльності. В результаті скоєння цього злочину шкода може спричинятися податковим відносинам, відносинам по використанню коштів бюджетів та державних цільових фондів, а також відносинам, що забезпечують захист прав та законних інтересів суб’єктів господарської діяльності.
Об’єктивна сторона злочину виражається у створенні або придбанні суб’єктів підприємницької діяльності (юридичних осіб) з метою прикриття незаконної діяльності або здійснення видів діяльності, щодо яких є заборона. Тобто об’єктивна сторона може виражатись у вчиненні однієї з наступних дій: а) створення суб’єктів підприємницької діяльності (юридичних осіб) з метою прикриття незаконної діяльності або здійснення видів діяльності, щодо яких є заборона; б) придбання з тією ж метою суб’єктів підприємницької діяльності (юридичних осіб).
Стаття 205 Кримінального кодексу встановлює відповідальність за дії, які з зовнішнього боку є цілком легальними. При цьому ключовою характеристикою виступає змістовний момент, а саме фіктивність – відсутність у осіб, які стоять за створеним або придбаним суб’єктом підприємництва, справжнього наміру здійснювати діяльність, зафіксовану в установчих документах і пов’язану з виробництвом товарів, виконанням робіт або наданням послуг. Зазначені особи мають на меті інше – прикриваючись юридичною особою як ширмою, вони прагнуть приховати свою незаконну діяльність.
Створення суб’єкта підприємницької діяльності (юридичної особи) полягає в його державній реєстрації як суб’єкта підприємницької діяльності у відповідності з положеннями Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб і фізичних осіб – підприємців” від 15. 05.2003 р. Дії винного мають зовні цілком законний вигляд: подаються документи на державну реєстрацію, іноді і на ліцензування; з дотриманням необхідної процедури приймається рішення про реєстрацію (та ліцензування). Однак ще до офіційного створення суб’єкта підприємницької діяльності (юридичної особи) винний знає, що підприємство створюється ним для прикриття незаконної чи забороненої діяльності.
Тобто під створенням суб’єкта підприємницької діяльності у ст. 205 Кримінального кодексу, розуміють вчинення дій, результатом яких має стати юридичне заснування нової, раніше не існуючої організації, котра переслідує мету одержання прибутку. До таких дій належать, зокрема, розробка і прийняття установчих документів, оголошення підписки на акції створюваного акціонерного товариства, подання установчих документів до органів, які здійснюють державну реєстрацію суб’єктів підприємництва, власне державна реєстрація юридичної особи, відкриття банківських рахунків, постановка на облік у податкових органах, отримання дозволу на виготовлення штампів і печаток.
Утворення фіктивних некомерційних юридичних осіб, що має на меті прикриття злочинної діяльності, за наявності для цього підстав повинне розглядатись як готування до відповідного злочину (наприклад, до шахрайства при обтяжуючих обставинах, контрабанди).
Створення або придбання фіктивної організації, що не є суб’єктом підприємницької діяльності – не має за мету отримання прибутку (релігійної, громадської тощо), не тягне відповідальності за ст. 205 КК. Крім того, державна реєстрація фізичної особи – суб’єкта підприємницької діяльності передбаченим статтею 205 КК складом злочину не охоплюється, оскільки вказані особи не можуть бути віднесені до суб’єктів підприємницької діяльності – юридичних осіб. Іншими словами, можна сказати, що стаття 205 не охоплює фіктивне підприємництво, яке може прикриватись організаційно-правовою формою індивідуального підприємництва, коли суб’єктом підприємницької діяльності виступає фізична особа, яка діє без створення юридичної особи.
Фактичне здійснення тих видів діяльності, які не передбачені установчими документами юридичної особи, не підпадаючи під ст. 205, тягне застосування інших видів юридичної відповідальності: недійсність угоди, вчиненої юридичною особою всупереч встановленій меті її діяльності; скасування державної реєстрації суб’єкта підприємницької діяльності у разі здійснення юридичною особою діяльності, яка суперечить установчим документам і законодавству.
Під незаконною діяльністю, про яку йдеться у ст. 205 КК, також слід розуміти такі види діяльності, які особа або не має права здійснювати взагалі, або ж маючи право на це при певних умовах чи з дотриманням певного порядку, здійснює їх з порушенням (наприклад, якщо така діяльність не відповідає установчим документам).
Заборонена діяльність – це діяльність, що прямо заборонена законом (наприклад, виробництво і збут наркотичних засобів, зброї, радіоактивних матеріалів і вибухових речовин, вибухових пристроїв тощо).
Особи, які здійснюють фіктивне підприємництво, можуть або повністю відмовлятись від здійснення тієї офіційної діяльності, котра фіксується в установчих документах юридичної особи, або вести її у мінімальному обсязі, що дозволяє вважати комерційну структуру такою, що насправді функціонує, тобто імітувати підприємницьку діяльність (наприклад, для того щоб викликати до себе довіру з боку бізнесових партнерів). Доказами фіктивності конкретного підприємства можуть визнаватися, зокрема: реєстрація підприємства на підставну особу, за підробленими, втраченими, позиченими або викраденими документами, документами померлих осіб, за вигаданою юридичною адресою; внесення в установчі документи неправдивих даних про засновників і керівників підприємства або про інші обставини; залучення до протиправної діяльності у формі призначення на посаду керівника реально існуючого громадянина із специфічним соціальним статусом (малозабезпечені, психічно хворі тощо); відсутність ознак діяльності фірми, зазначеної в установчих документах; короткий термін існування підприємства (як правило, не перевищує одного податкового періоду, що зводить нанівець можливість контролю за його діяльністю; звідси і відповідна термінологія: фірми – одноденки , проліски , квартальні фірми); відсутність руху коштів підприємства на його банківських рахунках або, навпаки, занадто великий обсяг фінансових операцій на банківських рахунках підприємства, яке лише нещодавно зареєструвалося.
Злочин вважається закінченим з моменту створення або придбання суб’єкта підприємницької діяльності (юридичної особи) незалежно від того, чи досяг винний поставленої мети. Тобто цей злочин за конструкцією є злочином з формальним складом.
Суб’єктивна сторона – прямий умисел, що поєднаний із спеціальною метою – прикриття незаконної або забороненої підприємницької діяльності. Прямий умисел винної особи полягає в усвідомленні, що вона здійснює створення або придбання суб’єкта підприємницької діяльності – юридичної особи – з метою прикриття незаконної діяльності або здійснення видів діяльності, щодо яких є заборона, і бажає вчинити вказані дії. Як видно із конструкції суб’єктивної сторони, обов’язковою її ознакою є мета вчинення: прикриття незаконної діяльності або здійснення видів діяльності щодо яких є заборона. Вказана мета може бути як єдиною метою створення (придбання) суб’єктів підприємницької діяльності (юридичних осіб), так і існувати поряд з іншими, в тому числі і не протизаконними цілями (наприклад, отримання прибутку від законної підприємницької діяльності).
Про наявність умислу на створення або придбання суб’єкта підприємницької діяльності – юридичної особи з метою прикриття незаконної діяльності або здійснення заборонених видів діяльності може свідчити створення юридичної особи для проведення у короткий строк (до закінчення звітного періоду за податками) однієї чи декількох господарських операцій з наступною її ліквідацією, надходження на розрахунковий рахунок знову створеного суб’єкта грошових коштів, які значно перевищують обсяги господарської діяльності, використання викрадених, знайдених, підроблених, позичених або таких, що належали померлим громадянам, паспортів, а також документів осіб, які дали згоду зареєструвати юридичну особу на власне ім’я тощо.
Слід зазначити, що кримінальна відповідальність за фіктивне підприємництво відповідно до ст. 205 КК настає лише за умови, що особа, яка здійснює створення чи придбання суб’єкта підприємницької діяльності, має за мету прикриття незаконної діяльності чи здійснення заборонених видів діяльності. Використання у вказаних цілях раніше створених або придбаних суб’єктів підприємницької діяльності – юридичних осіб – складом цього злочину не охоплюються, якщо їх створення (придбання) не здійснювалося із вказаною метою.
Суб’єкт злочину – будь-яка особа, яка досягла 16-річного віку. Ця особа може бути: а) засновником суб’єкта підприємницької діяльності – юридичної особи, або особою, яка придбала право власності на майно юридичної особи чи таку його частину. Яка дозволяє здійснювати контроль за її діяльністю; б) засновником (власником) або посадовою особою юридичної особи, яка прийняла рішення про створення або придбання іншої юридичної особи – суб’єкта підприємницької діяльності.
Суб’єктами цього злочину також визнаються особи, які створили осіб, що створили або придбали юридичну особу – суб’єкт підприємницької діяльності із використанням підроблених документів, що посвідчують особу, втрачених паспортів, паспортів померлих осіб, осіб, які страждають на психічне захворювання, алкоголізмом, наркоманією тощо.
Дії особи, на ім’я якої за ії згодою було зареєстровано фіктивний суб’єкт підприємництва, можуть кваліфікуватися за ст. ст. 27 і 205 КК як пособництво фіктивному підприємництву. Якщо така особа брала безпосередню участь у державній реєстрації суб’єкта підприємництва (підписувала чи подавала для нотаріального посвідчення установчі документи, її призначено на посаду керівника підприємства тощо), ії дії потрібно розцінювати як спів виконавство у злочині, передбаченому ст. 205 КК (п. 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 від 25 квітня 2003 р. “Про практику застосування судами законодавства по відповідальність за окремі злочини у сфері господарської діяльності”).
У разі, коли особа, будучи формальним (номінальним) керівником фіктивного підприємства і виконуючи вказівку фактичного адміністратора, підписує фінансово-господарські документи і при цьому не усвідомлює справжнього змісту і характеру вчинюваних нею дій, може притягуватись до відповідальності за службову недбалість. У подібних випадках не виключається оцінка вчиненого як казусу. Дії осіб, які офіційно не причетні до складання і подання податкової звітності або пакета документів для отримання банківського кредиту, не володіють правом підпису фінансово-господарських документів, але фактично діють від імені підприємства і спонукають формального керівника підписати відповідні документи, мають розглядатись як “посереднє виконання” злочинів.
У частині 2 ст. 205 КК встановлена відповідальність за ті самі дії, якщо вони вчинені повторно або заподіяли велику матеріальну шкоду державі, банкові, кредитним установам, іншим юридичним особам або громадянам. Таким чином, кваліфікуючими ознаками цього злочину є: 1) повторність; 2) заподіяння державі, банкові, кредитним установам. Іншим юридичним особам або громадянам великої матеріальної шкоди.
Скоєнням фіктивного підприємництва повторно визнається скоєння його особою, яка раніше скоїла злочин, передбачений будь-якою частиною ст. 205 КК, за умови, що за раніше вчинений злочин особа не була звільнена від кримінальної відповідальності на підставах, встановленими законом, чи судимість за цей злочин не була погашена чи знята.
Матеріальна шкода, яка заподіяна фізичним особам, вважається великою, якщо вона у двісті і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян, а матеріальна шкода, яка заподіяна державі або юридичним особам, вважається великою, якщо вона у тисячу і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян. 
Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 205 КК – штраф від трьохсот до п’ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеження волі на строк до трьох років; за ч. 2 ст. 205 КК – позбавлення волі на строк від трьох до п’яти років.
Порушення порядку здійснення операцій з металобрухтом та правил здачі дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння.
Порушення порядку здійснення операцій з металобрухтом розглядається у ст. 213 Кримінального Кодексу. Частина 1 ст. 213 встановлює відповідальність за здійснення операцій з брухтом кольорових і чорних металів без державної реєстрації або без спеціального дозволу (ліцензії), одержання якого передбачено законодавством, або надання приміщень та споруд для розташування незаконних пунктів прийому, схову та збуту металобрухту, організацію незаконних пунктів прийому, схову та збуту металобрухту.
Безпосередній об’єкт злочину – суспільні відносини у сфері господарської діяльності з металобрухтом. Ці відносини регулюються законом “Про металобрухт” від 5 травня 1999 р. та іншими нормативно-правовими актами. На думку Гуторової Н.А.  у складі цього злочину є й додатковий безпосередній об’єкт, яким виступають відносини власності, оскільки вчинення цього злочину у багатьох випадках створює сприятливі умови для приховування протиправного заволодіння металевими предметами, а також податкові відносини, екологічна безпека тощо. Але, на нашу думку, цей додатковий об’єкт якщо і виділяти, то він може виступати лише як додатковий факультативний об’єкт.
Предмет злочину – металобрухт, тобто непридатні для прямого використання вироби або частина виробів, які за рішенням власника втратили експлуатаційну цінність внаслідок фізичного або морального зносу та містять у собі чорні або кольорові метали чи їх сплави, а також вироби з металу, що мають непоправний брак, залишки від виробництва та обробки чорних і кольорових металів і їх сплавів (ст. 1 Закону України “Про металобрухт” від 5 травня 1999 р.). Крім металобрухту, предметом злочину можуть виступати приміщення і споруди, в яких розташовуються незаконні пункти прийому, схову та збуту металобрухту, а також вказані незаконні пункти.
Для кваліфікації діяння за ст. 213 КК не має значення те, з яким саме металобрухтом – побутовим чи промисловим – здійснюються операції всупереч встановленому порядку.
Побутовий металобрухт – це непридатні для прямого використання вироби побутового призначення, які містять в собі чорні чи кольорові метали та їх сплави, і які втратили експлуатаційну цінність. Перелік видів побутового металобрухту затверджений постановою Кабінету Міністрів України № 1696 від 15 вересня 1999р.
Промисловий металобрухт – це непридатні для прямого використання у промисловості та інших галузях економіки вироби чи частини цих вироів, які містять в собі чорні або кольорові метали чи їх сплави, і які за рішенням власника втратили експлуатаційну цінність внаслідок фізичного чи морального зносу, а також вироби з металу, що мають непоправний брак, залишки від виробництва чорних та кольорових металів та їх сплавів.
Об’єктивну сторону характеризують альтернативні дії: 1) здійснення операцій з брухтом кольорових і чорних металів без державної реєстрації або без спеціального дозволу (ліцензії), одержання якого передбачено законодавством; 2) надання приміщень та споруд для розташування незаконних пунктів прийому, схову та збуту металобрухту; 3) організація незаконних пунктів прийому, схову та збуту металобрухту.
Ліцензуванню підлягають заготівля, переробка, металургійна переробка металобрухту кольорових і чорних металів (п. 36 ст. 9 Закону України “Про ліцензування певних видів господарської діяльності” від 1 червня 2000 р.).
Закон “Про металобрухт” у ст. 4 встановлює, що операції з металобрухтом здійснюються лише спеціалізованими або спеціалізованими металургійними переробними підприємствами, а також їх приймальними пунктами після отримання відповідних дозволів (ліцензій). Ліцензії на здійснення операцій з металобрухтом видаються тільки підприємствам – юридичним особам, які мають спеціальне технологічне брухтопереробне та вантажопідйомне обладнання, вантажне господарство, складські приміщення, кваліфікований персонал, забезпечують відповідно до законодавства протипожежну, екологічну та радіаційну безпеку та контроль якісного складу металобрухту.
Не підлягає ліцензуванню діяльність фізичних осіб, пов’язана зі збором і реалізацією побутового брухту чорних і кольорових металів, а також діяльність фізичних осіб – суб’єктів підприємницької діяльності та юридичних осіб, пов’язана зі збором і реалізацією промислового брухту чорних і кольорових металів, що утворився в результаті їх діяльності.
Порушення умов ліцензування при здійсненні операцій з брухтом чорних та кольорових металів особами, які зареєстровані у встановленому законом порядку і які мають ліцензію на здійснення такої діяльності, складом злочину, передбаченим ст. 213 КК, не охоплюються. Такі дії, за наявності підстав кваліфікують за ст. 202 КК або їх вчинення тягне за собою адміністративну відповідальність відповідно до ст. 16410 КпАП “Порушення законодавства, що регулює здійснення операцій з металобрухтом”.
Згідно з ч. 2 ст. 9 КпАП порушення законодавства, що регулює здійснення операцій з металобрухтом, у тому числі, вчинення дій, прямо заборонених законодавством про металобрухт, розглядається як адміністративний проступок (ст. 16410 КпАП) за умови, що протиправні дії за своїм характером не тягнуть кримінальної відповідальності.
Суб’єктивну сторону злочину характеризує прямий умисел. Мотив і мета можуть бути різними.
Суб’єктом злочину може бути будь-яка особа, яка досягла 16-річного віку. Працівники спеціалізованих металургійних переробних підприємств або їх приймальних пунктів, які легально діють на підставі отриманих ліцензій, за порушення умов ліцензування операцій з металобрухтом притягуються до адміністративної (ст. 16410 КпАП), а за наявності для цього підстав – до кримінальної відповідальності (ч. 1 ст. 202).
Дії співвиконавців злочину необхідно кваліфікувати за ст. 213 і в разі розподілу ролей між ними. Наприклад, одні учасники кримінально караних операцій з металобрухтом займаються його збирання, другі – транспортуванням, треті – реалізацією тощо.
У частині 2 ст. 213 встановлена відповідальність за дії, передбачені ч. 1 цієї статті, якщо вони вчинені особою, раніше судимою за цей злочин. Тобто законодавець передбачає кваліфікуючу ознаку – вчинення злочину особою, раніше судимою за злочин, передбачений ст. 213 КК, за умови, що судимість за цей злочин не знята і не погашена у встановленому законом порядку.
Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 213 – штраф від ста до п’ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадські роботи від ста до двохсот годин; за ч. 2 ст. 213 – штраф від п’ятисот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеження волі на строк до трьох років.
Порушення правил здачі дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння розглядається у ст. 214 Кримінального Кодексу.
У цій статті встановлена відповідальність за ухилення від передбачених законом обов’язкової здачі на афінаж або обов’язкового продажу видобутих із надр, отриманих із вторинної сировини, піднятих чи знайдених дорогоцінних металів чи дорогоцінного каміння, якщо це діяння вчинене у великому розмірі, а також ухилення від обов’язкової здачі на афінаж або для обов’язкового продажу скуплених дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння, ювелірних чи побутових виробів з них або лому таких виробів.
Безпосередній об’єкт злочину – суспільні відносини у сфері господарської діяльності, пов’язаної із видобутком і оборотом дорогоцінних металів та дорогоцінного каміння. Ці відносини регулюються Законом України “Про державне регулювання видобутку, виробництва і використання дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння та контроль за операціями з ними” від 18 листопада 1997 р., а також іншими нормативно-правовими актами.
Предметом злочину можуть бути дорогоцінні метали, дорогоцінне каміння, ювелірні чи побутові вироби з них або лом таких виробів. Предметом злочину законодавець визнає: 1) видобуті із надр, отримані із вторинної сировини, підняті чи знайдені дорогоцінні метали чи дорогоцінне каміння; 2) скуплені дорогоцінні метали, дорогоцінне каміння, ювелірні чи побутові вироби з них; 3) скуплений лом ювелірних чи побутових виробів із дорогоцінних металів.
Дорогоцінні метали – це золото, срібло, платина і метали платинової групи (паладій, іридій, родій, осмій, рутеній) у будь-якому вигляді та стані (сировина, сплави, напівфабрикати, промислові продукти, хімічні сполуки, вироби, відходи, брухт тощо) (ст. 1 Закону України “Про державне регулювання видобутку, виробництва і використання дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння та контроль за операціями з ними” від 18 листопада 1997 р.).
Дорогоцінне каміння – це природні та штучні (синтетичні) мінерали в сировині, необробленому та обробленому вигляді (виробах):  а) першого порядку – алмаз, рубін, сапфір синій, смарагд, олександрит; б) другого порядку – демантоїд, евклаз, жадеїт (імперіал), сапфір рожевий та жовтий, опал благородний чорний, шпінель благородна; в) третього порядку – аквамарин, берил, кордієрит, опал благородний білий та вогняний, танзаніт, топаз рожевий, турмалін, хризоберил, хризоліт, цаворіт, циркон, шпінель; г) четвертого порядку – адуляр, аксиніт, альмандин, аметист, гесоніт, гросуляр, данбурит, діоптаз, кварц димчастий, кварц рожевий, кліногуміт, кришталь гірський, кунцит, моріон, піроп, родоліт, скаполіт, спесартин, сподумен, топаз блакитний, винний та безколірний, фенакіт, фероортоклаз, хризопраз, хромдіопсид, цитрин.
Вирізняють також дорогоцінне каміння органогенного утворення. Ним є перли і бурштин в сировині, необробленому та обробленому вигляді.
Скупленими є дорогоцінні метали та дорогоцінне каміння, ювелірні та побутові вироби з них та лом цих виробів, куплені у фізичних осіб суб’єктами господарської діяльності (юридичними чи фізичними особами), які на підставі відповідної ліцензії здійснюють їх закупівлю у населення.
Об’єктивну сторону цього злочину характеризують дві форми бездіяльності у вигляді ухилення особи від виконання певного обов’язку: 1) ухилення від передбачених законом обов’язкової здачі на афінаж або обов’язкового продажу видобутих із надр, отриманих із вторинної сировини, піднятих чи знайдених дорогоцінних металів чи дорогоцінного каміння, якщо це діяння вчинене у великому розмірі; 2) ухилення від обов’язкової здачі на афінаж або для обов’язкового продажу скуплених дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння, ювелірних чи побутових виробів з них або лому таких виробів. Такі діяння можуть вважатись злочинними лише у тому разі, кола обов’язкова здача відповідних предметів на афінаж або їх обов’язковий продаж прямо передбачені законом.
Під ухиленням розуміють невчинення особою у встановлений строк вказаних дій. Цим вона виражає очевидне небажання виконувати свій обов’язок.
Під ухиленням від обов’язкової здачі дорогоцінних металів на афінаж  розуміють умисну нездачу їх для афінажу підприємствам, які його здійснюють, у випадках, коли законодавством передбачена обов’язковість такої здачі у певні терміни.
Законодавством України, на даний час, передбачено, що видобуті дорогоцінні метали з руд, пісків, шліхів та інші продукти збагачення передаються за договорами купівлі-продажу або на умовах давальницької сировини для афінажу підприємствам, які мають відповідну ліцензію, одержану в порядку, встановленому законодавством України, або можуть вивозитися відповідно до законодавства на умовах давальницької сировини за межі України для афінажу, виготовлення і реалізації виробів з використанням дорогоцінних металів (ст. 4 Закону України “Про державне регулювання видобутку, виробництва та використання дорогоцінних металів та дорогоцінного каміння та контроль за операціями з ними”).
Оскільки видобуток, переробка, скуповування дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння може провадитися суб’єктами господарської діяльності лише на підставі спеціальних дозволів (ліцензій), однією із умов надання відповідної ліцензії може бути обов’язкова здача всього обсягу або певної частини отриманих дорогоцінних металів певним підприємствам для їх афінажу.
Обов’язок по здачі на афінаж дорогоцінних металів передбачений діючим законодавством, зокрема, Законом України “Про державне регулювання видобутку, виробництва та використання дорогоцінних металів та дорогоцінного каміння та контроль за операціями з ними”, а також випливає з ліцензійних умов здійснення діяльності у сфері видобутку, виробництва, використання, схову дорогоцінних металів та проведення операцій з ними. Можливість здійснення дій у вигляді здачі на афінаж дорогоцінних металів має місце за умови, що під час здійснення господарської діяльності у цій сфері вони були видобуті з надр, отримані з вторинної сировини, підняті, знайдені чи скуплені у населення.
Під ухиленням від обов’язкового продажу предметів даного злочину розуміють їх умисний непродаж належним суб’єктам у випадках, коли закон передбачає їх обов’язковий продаж. За загальним правилом, встановленим законом, афіновані дорогоцінні метали у встановленому законодавством України порядку закуповуються, у тому числі і за кордоном, в Державний фонд дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння України за рахунок коштів державного бюджету і в Державну скарбницю – за рахунок коштів НБУ.
Обов’язковий продаж афінованих дорогоцінних металів чи дорогоцінного каміння може випливати із умов ліцензії, виданої суб’єкту, який здійснює їх видобування, переробку (у тому числі, афінаж) чи скуповування.
Згідно з приміткою до ст. 214 порушення правил здачі дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння визнається здійсненим у великому розмірі, якщо вартість вказаних у цій статті предметів, не зданих або не проданих, перевищує п’ятсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Диспозиція цієї статті є бланкетною, тобто вимагає звернутися до інших нормативних актів для встановлення обов’язку особи здійснити зазначені у ст. 214 дії. Так, ст. 12 зазначеного вище закону передбачає, що збирання, облік і здавання відходів та брухту дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, які утворюються в процесі виробництва, провадяться суб’єктами підприємницької діяльності незалежно від форм власності у порядку, визначеному законодавством України. Продукти первинної обробки відходів та брухту дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння здаються на переробні підприємства для афінажу дорогоцінних металів і рекуперації дорогоцінного каміння у порядку, визначеному законодавством України.
Склад злочину що досліджується – формальний. Злочин вважається закінченим з моменту ухилення особи від здійснення будь-якої з вказаних у ст. 214 дій.
Суб’єктивну сторону злочину характеризує прямий умисел. Мотив і мета можуть бути різними і на кваліфікацію не впливають.
Суб’єктом злочину може бути особа, яка досягла 16-річного віку і на яку законом покладений обов’язок здійснення дій, передбачених у ст. 214 КК. Зокрема, суб’єктом визнаються громадянин-підприємець і службова особа суб’єкта господарської діяльності.
Покарання за злочин: за ст. 214 – штраф від трьохсот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеження волі на строк до двох років.
Незаконне використання товарного знаку (ст. 229).
Основний безпосередній об’єкт – конкурентні відносини між суб’єктами господарської діяльності. Додатковий об’єкт – права та законні інтереси споживачів товарів та послуг.
Предметом злочину виступають: 1) знак для товарів чи послуг, 2) фірмове найменування, 3) кваліфіковане зазначення походження товару.
Знак для товарів чи послуг – це позначення, за яким товари та послуги одних осіб відрізняються від однорідних товарів і послуг інших осіб, зареєстроване у встановленому порядку і на яке видане свідоцтво центральним органом виконавчої влади з питань правової охорони інтелектуальної власності. Об’єктом знаку може бути будь-яке позначення чи будь-яка комбінація позначень. Такими позначеннями можуть бути, зокрема, слова, в тому числі власні імена, літери, цифри, зображувальні елементи, кольори та комбінації кольорів, а також будь-яка комбінація таких позначень.
Фірмове найменування – це зареєстроване у встановленому законом порядку найменування юридичної особи – суб’єкта господарської діяльності. Таке найменування вказується в установчих документах, а також документах, які засвідчують його державну реєстрацію (наприклад, свідоцтво про державну реєстрацію суб’єкта підприємницької діяльності).
Об’єктивна сторона злочину виражається у незаконному використанні чужого знака для товарів чи послуг, фірмового найменування, кваліфікованого зазначення походження товару, наслідках – спричинення матеріальної шкоди у великому розмірі, і причинному зв’язку між діями та наслідком.
Диспозиція ст. 229 бланкетна, тому для визначення незаконності дій необхідно звертатися до

назад | 1  2 3 4 5  | вперед