моменту настання суспільно небезпечних наслідків, тобто з моменту спричинення істотної шкоди.
Суб’єктивна сторона злочину – прямий умисел, при комерційному шпигунстві поєднаний зі спеціальною метою – розголошення чи іншого використання цих відомостей (тобто для комерційного шпигунства мета – розголошення чи інше використання цих відомостей – є обов’язковою ознакою суб’єктивної сторони). Гуторова Н.А. вважає, що суб’єктивно сторона може виражатись у непрямому умислі. При незаконному використанні відомостей, що становлять комерційну таємницю, щодо наслідків у вигляді істотної шкоди у винного може бути умисел і необережність.
Суб’єкт злочину – будь-яка особа, яка досягла 16-річного віку.
Особа, якій комерційна таємниця була відома у зв’язку з професійною чи службовою діяльністю, за її розголошення за наявності необхідних підстав підлягає кримінальній відповідальності за ст. 232 КК.
Покарання за злочин: за ст. 231 – штраф від двохсот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеження волі на строк до п’яти років, або позбавлення волі на строк до трьох років.
Кримінальна відповідальність за розголошення комерційної таємниці розглядається у ст. 232 КК.
Безпосередній об’єкт цього злочину – сфера охорони комерційної таємниці.
Предмет злочину – комерційна таємниця.
Об’єктивна сторона злочину виражається у розголошенні комерційної таємниці без згоди її власника, якщо це завдало істотну шкоду суб’єкту господарської діяльності. Таким чином, об’єктивна сторона характеризується наступними ознаками: 1) діями у вигляді розголошення відомостей, що складають комерційну таємницю, без згоди її володільця; 2) наслідками у вигляді спричинення істотної шкоди суб’єкту господарської діяльності; 3) причинним зв’язком між вказаними діями і наслідком.
Під розголошенням відомостей розуміють передачу їх, без згоди власника, хоча б одній особі, яка не володіла такою таємницею. Способи розголошення комерційної таємниці можуть бути різними – усно, письмо, із використанням електронних носіїв інформації, через засоби масової інформації, надання можливості ознайомлення з документацією, доступу до електронної бази даних тощо.
Обов’язковою ознакою розголошення комерційної таємниці є створення таких дій без згоди власника таємниці – фізичної особи, яка є власником комерційної таємниці, або посадової особи, яка правомочна надавати згоду на передачу іншим особам комерційної таємниці, яка належить юридичній особі.
Суспільно небезпечні наслідки як ознака об’єктивної сторони зазначеного складу злочину, полягають у спричиненні істотної шкоди суб’єкту господарської діяльності. Поняття істотної шкоди є оціночним і підлягає визначенню у кожному конкретному випадку в залежності від фактичних обставин вчиненого діяння. Вказана шкода може бути матеріальною у вигляді прямої матеріальної шкоди або упущеної вигоди чи нематеріальною.
Спричинення істотної шкоди суб’єкту господарської діяльності повинно знаходитися у необхідному причинному зв’язку з діями у вигляді розголошення комерційної таємниці без згоди її володільця.
Склад злочину є матеріальним, тобто злочин вважається закінченим з моменту завдання істотної шкоди суб’єкту господарської діяльності.
Суб’єктивна сторона злочину – щодо діяння – прямий умисел, поєднаний з корисливими чи іншими особистими мотивами, щодо наслідків у вигляді істотної шкоди – може бути умисел або необережність. Обов’язковою ознакою суб’єктивної сторони є наявність мотиву – корисливих чи інших особистих мотивів.
Суб’єкт злочину – особа, яка досягла 16-річного віку, якій у зв’язку з професійною або службовою діяльністю стали відомі відомості, що становлять комерційну таємницю. Це, наприклад, керівники і службовці комерційних організацій, банкіри, працівники податкових, правоохоронних, митних та інших органів.
Покарання за злочин: за ст. 232 – штраф від двохсот до п’ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років, або виправні роботи на строк до двох років, або позбавлення волі на той самий строк.
Розділ ІІІ. Проблеми та перспективи боротьби з господарськими злочинами у сфері підприємницької діяльності.
3.1. Сучасний стан правового регулювання боротьби та профілактики підприємницьких злочинів, шляхи вдосконалення.
Попередження злочинів як особливий вид соціального управління, передбачає забезпечення безпеки суспільних цінностей, що охороняються законом, і полягає в розробці і реалізації системи цільових заходів, спрямованих на виявлення й усунення або ослаблення детермінантів злочинності, а також здійснення профілактичного впливу на осіб, схильних до протиправної поведінки.
Запобігання реально можливим злочинам з боку конкретних осіб, які мають наміри або готуються до злочину є більш цілеспрямованими індивідуальними заходами. Припинення вже розпочатого злочинного посягання, але не закінченого не по волі злочинця теж розглядається як форма спеціального кримінологічного попередження, хоча вона не виключає притягнення винних осіб до кримінальної відповідальності, так як соціальну цінність попередження складає не лише скорочення сфери застосування кримінального законодавства, але й зменшення так званої ціни злочинності, тобто скорочення її шкідливих наслідків.
Загальносоціальні прогресивні програми, що спрямовані на покращення економічного становища, культури, освіти та охорони здоров’я своїми масштабами відрізняються від спеціально-кримінологічних превентивних заходів, які мають на меті контроль над злочинність без застосування репресій. Саме це відокремлює їх від усіх інших державних заходів, які в тій чи іншій мірі впливають на стан злочинності в державі.
На протязі тривалого часу в радянській крімінології, панувала теорія “попередження” як комплексне поняття, що охоплювало:
– по-перше, загальнодержавні заходи соціального, ідеологічного, культурно-виховного порядку, законодавчого, правового характеру, які взаємопоєднували методи переконання та примусу у процесі боротьби зі злочинністю;
– по-друге, діяльність державних органів і громадських організацій пов’язана з виявленням причин та умов вчинення злочинів і застосування заходів по їх усуненню, розкриття, розслідування, судового розгляду справ про злочини, покарання злочинців, їх виправлення та перевиховання, а також здійснення інших заходів, обумовлених обставинами вчинення конкретних злочинів.
А.Ф. Зелінський визначає термін “попередження злочинності” як систему заходів, які вживає суспільство для того, щоб стримувати зростання злочинності, по можливості, знизити її реальний рівень шляхом усунення та нейтралізації причин та умов, що їй сприяють (профілактики), а також через запобігання та припинення окремих конкретних злочинів.
Таке визначення не передбачає покарання винних осіб та здійснення масштабних соціальних програм, а мотивацію, спрямовану на профілактику, запобігання конкретним можливим злочинним проявам та заходів по їх припиненню.
До суб’єктів профілактичного призначення законодавство відносинть установи і організації, для яких попереджувальна діяльність є їх цільовим завданням. Це, перш за все, підрозділи правоохоронних органів: МВС, СБУ і прокуратури, суд, органи юстиції, податкові органи, митниці, прикордонні війська та інші, для яких профілактика є одним із основних видів їх діяльності. Спеціальними суб’єктами є також громадські формування, які створені з метою охорони правопорядку та боротьби зі злочинністю.
Так, Закон України “Про міліцію” вказує на обов’язок співробітників органів внутрішніх справ “виявляти, попереджувати, припиняти та розкривати злочини”. Пункт 6 ст. 10 зазначеного Закону вимагає “виявляти криміногенні чинники, усувати їх, брати участь у правовому вихованні населення”.
Особливим профілактичним статусом володіють прокуратура і суди.
Прокуратура, здійснюючи нагляд за законністю при проведенні профілактичних заходів, надає подання про усунення причин та умов правопорушень на об’єктах та сферах певної діяльності.
Суд має право й обов’язок встановити при розгляді кримінальної справи причини та умови вчинення злочину та окремою ухвалою вимагати від компетентних органів і і осіб усунення цих причин та умов, що є статутною функцією правосуддя.
Але, насамперед, заходи, спрямовані на усунення криміногенних чинників здійснюються виключно виконавчою владою, тому що вона має необхідні для цього повноваження, технічні та матеріальні можливості.
Законодавча і представницька місцева влада, в межах сввоєї компетенції, створюють нормативну базу для попередження злочинності, а також періодично контролюють діяльність правоохоронних органів у цьому напрямі.
Своєрідне правове становище в профілактичній діяльності займають громадські формування спеціального призначення: Законом України від 22 червня 2000 р. “Про участь громадян в охороні громадського порядку і державного кордону”, надає право громадянам України створювати громадські об’єднання для участі в охороні громадського порядку і державного кордону, а також для сприяння органам місцевого самоврядування та виконавчій владі, правоохоронним органам і посадовим особам у запобіганні та припиненні злочинів та інших правопорушень, захисті життя і здоров’я громадян, інтересів суспільства і держави від протиправних посягань.
Крім того, у системі правоохоронних органів створені державні служби, які покликані протидіяти злочинам в підприємницькій сфері, це Державна служба боротьби з економічними злочинами, яка створена згідно з Постановою КМУ № 510 від 5 липня 1993 р. і Державна податкова адміністрація, створенавідповідно до Закону України “Про Державну податкову службу України” від 5 лютого 1998 р.
Державна служба боротьби з економічними злочинами в межах своїх повноважень призвана з метою запобігання злочинам у підприємницькій сфері: своєчасно аналізувати та прогнозувати криміногенні процеси у підприємництві та інформувати про їх стан місцеві органи державних адміністрацій, та місцевого самоврядування; виявляти та припиняти факти приховування доходів від оподаткування, за які передбачена кримінальна відповідальність; виявляти причини і умови , що сприяють вчиненню правопорушень у сфері підприємнцької діяльності, та вживати заходи по їх усуненню; своєчасно припиняти економічені злочини та запобігати їм.
Відповідно до покладених на неї завдань Державна служба боротьби з економічними злочинами:
– виявляє і розкриває господарські, посадові та інші злочини в підприємницькій сфері економіки (комерційних структур, фінансово-кредитній та банківсській системах) та вживає заходів по їх запобіганню, що здійснює шляхом оперативного обслуговування об’єктів господарювання різних форм власності;
– проводячи аналіз стану злочинності у підприємництві, визначає основні напрямки й тактику оперативно-службової діяльності, пов’язаної з виявленням правопорушень у приватному секторі економіки;
– забезпечує захист фінансово-економічних урядових програм розвитку галузі економіки України та їх окремих регіонів, а також сфери обслуговування населення від злочинних посягань;
– виявляє факти хабарництва, корупції та інших зловживань, в тому числі пов’язаних з приватизацією державної власності, та вживає заходів щодо їх запобігання;
– з метою правового виховання населення, проводить роз’яснення законодавства щодо відповідальності за протиправні діяння у підприємницькій сфері, а також висвітлює в засобах масової інформації стан криміногенної ситуації в підприємництві та результати роботи по її оздоровленню.
Державна податкова служба України відповідно до своїх функцій:
– здійснює контроль за додержанням податкового законодавства, правільністю обчислення, повнотою і своєчасністю сплати до бюджетів, державних цільових фондів, податків і зборів (обов’язкових платежів), а також неоподатковуваних доходів, встановлених законодавством;
– вживає заходи по запобіганню злочинним та іншим правопорушенням, віднесених законом до компетенції податкових органів, проводить їх розкриття, припинення, розслідування та впровадження у справах про адміністративні правопорушення;
– вносить у встановленому порядку пропозиції щодо вдосконалення податкового законодавства, а у випадках, передбачених законом, приймає нормативно-правові акти і методичні рекомендації з питань оподаткування серед населення.
На підставі досвіду роботи Державної служби боротьби з економічною злочинністю можна стверджувати, що основними факторами, що обумовлюють вчинення злочинів у сфері підприємницької діяльності є: труднощі в матеріально-технічному постачанні, проблеми ціноутворення при реалізації товарів, що виготовляються і скуповуються, та правового регулювання створення, діяльності і ліквідації підприємницьких структур, практичне правозастосування окремих норм чинного законодавства.
Інший важливий аспект – суттєве удосконалення правозастосовчої практики. На жаль, традиційно орієнтуючись на застосування незначних штрафних санкцій переважно у відношенні фізичних осіб, адмінпрактика сьогодні – дуже слабкий регулятор, світовий досвід у цьому плані дає переконливі приклади ефективного застосування матеріальних факторів впливу на правопорушників, особливо в економічній сфері.
За економічні правопорушення варто було б ввести штрафні санкції від десятків до сотень тисяч гривень у порядку адміністративного провадження. Адже кримінальний процес занадто затягує повернення державі коштів, втрачених внаслідок протиправних дій.
Рівень економічної злочинності впродовж ХХ ст. рік у рік зростав у всіх країнах світу незалежно від ступеня їх економічного розвитку, а наприкінці його досяг транснаціональних масштабів і став загрожувати національній і міжнародній безпеці багатьох країн світу. Через зміни соціально-економіічних умов злочинність постійно трансформується в нові види і форми, видозмінюються і засоби вчинення цих злочинів. Все це зумовлює пошук найбільш ефективних засобів боротьби з нею.
В останні роки в Україні у сфері протидії економічній злочинності зроблено досить багато: розроблено і прийнято новий Кримінаольний кодекс України та низку інших законодавчих актів, спрямованих на систематичне проведення заходів, що мають на меті протидію економічній злочинності у різних галузях економіки. Як зазначалось вище, найбільш актуальні економічні злочини отримали назву “Злочини у сфері господарської діяльності”.
В радянській криміналістиці проблема методики розслідування економічних злочинів не досліджувалась; в основному розроблялися окремі методики розслідування злочинів пов’язаних із державною та суспільною власністю, спекуляцією та ін. Особлива увага приділялась створенню окремих методик розслідування розкрадань, що скоювались у різних галузях народного господарства.
При усуненні недоліків нормативно-правового характеру, насамперед, необхідно при розробці нового законодавства про підприємництво врахувати всі ті прогалини і упущення, які проявилися в процесі його застосування.
У переліку нормативних актів, виданих після прийняття Закону України “Про підприємництво”, запропоновано цілий ряд заходів по усуненню причин порушень цього закону. Це, насамперед, заходи щодо поліпшення роботи контролюючих органів, а саме: Державних адміністрацій, Державної податкової служби, комісій з розвитку підприємницької діяльності, контрольно-ревізійних служб, банківських установ, органів Держстандарту, Держкомцін.
Вдосконалення законодавства, з урахуванням виявлених прогалин регулювання економічних відносин, доцільно здійснювати в таких напрямках:
– розроблення загальнообов’язкових правил в діяльності як зовнішньому, так і на внутрішньому ринках для всіх господарських суб’єктів,
– детальне відпрацювання пропозицій про застосування законодавства про декларацію майнового стану та про декларування прибутків громадян, про кредитування, що дозволить встановити цивілізований контроль за придбанням права власності і правомірністю використання капіталовкладень;
– більш детальне відпрацювання законодавчого врегулювання відповідальності за легалізацію коштів, здобутих злочинним шляхом.
У боротьбі з економічними злочинами значний профілактичний ефект спроможні створити заходи з вдосконалювання діяльності контролюючих органів, наприклад, наділення необхідними правами органів дізнання та слідства при застосування профілактичних заходів в ході і після розслідування кримінальної справи (із досвііду країн Європейської спілки).
Поєднання поглибленної перевірки господарської діяльності із застосуванням законодавств, оперативних заходів при виявленні прихованих прибутків, що позитивно зарекомендувало себе в багатьох країнах.
Основний орієнтир протидії злочинності у сфері підприємницької діяльності вбачається у відродженні цінностей правової культури й моральності, дійовій державній турботі про малозабезпечені верстви населення, активній боротьбі з безробіттям, заохоченні суспільно корисного проведення вільного часу, формуванні численного “середнього класу”, продуманій податковій політиці.
3.2. Особливості боротьби та попередження господарських злочинів у сфері підприємницької діяльності у європейських країнах.
“Господарська (економічна) злочинність, – пише німецький професор Ганс Йоахим Шнайдер, – направлена як проти підприємств (зловживання довірою, саботаж), так і проти споживачів (виробництво неякісних товарів) або проти працівників підприємств (порушення правил охорони праці). Такі злочини здійснюються підприємствами проти конкурентів (порушення правил конкурентної боротьби, промисловий шпіонаж), окремими підприємствами проти держави (отримання субсидій обманим шляхом) або декількома підприємствами спільно проти економічної системи (відмова дотримуватись правил конкуренції), а також проти суспільства в цілому (забруднення повітря та води). Для господарської злочинності в ринковому господарстві характерно використання вільної конкуренції для нелегальних маніпуляцій з метою випередження своїх суперників у створенні передумов для отримання майнової вигоди. Ці заборонені та майже невловимі махінації можуть мати за мету обмеження і навіть повне припинення вільної конкуренції.
Іноземні спеціалісти до економічних злочинів звичайно відносять таможенні та податкові правопорушення, шахрайство, в тому числі пов’язані з організацією фіктивних фірм і акціонерних товариств, а також фіктивне банкрутство, зловживання довірою, обманр кредиторів, валютні злочини, підробка чеків та векселів, підробка грошових знаків і документів, різні прояви монополізму та недобросовісної конкуренції та ін.
Для більшості іноземних країн характерно, що поряд з кримінальними кодексами в них діють і некодифікаційне законодавство, а саме, направлене на боротьбу з економічними злочинами. Так, наприклад, у США вже багато років діє антитрестовське законодавство (закони Шермана, Клейтона та ін.), що передбачають в тому числі і кримінально-правові заходи; у ФРГ – Закони про господарське кримінальне право 1975 і 1986 рр.; у Нідерландах – Закон про економічні правопорушення від 22 червня 1950 р. із змінами від 12 квітня 1995 р.; в цілому ряді країн є спеціальні нормативні акти про недобросовісну конкуренцію (ФРГ, Австрія, Швейцарія, Канада, Японія та ін.). значний вплив на розвиток законодавства мають міжнародні договори і конвенції (наприклад, Страсбургська конвенція Ради Європи 1990 р., присвячена проблемам боротьби з відмиванням “брудних” грошей).
В країнах ринкової економіки в інтересах перш за все боротьбі з організованою злочинністю підвищена увага приділяється законності походження коштів, що вкладаються в бізнес. З цією метою розробляються заходи з перекриття каналів “відмивання брудних грошей”. Міжнародний інтерес до відмивання грошей спочатку виник в зв’язку з торгівлею наркотиками, оскільки рух грошей через кордон є характерною рисою операцій, пов’язаних з відмиванням грошей, отриманих від наркобізнесу.
В загальному вигляді “відмивання брудних грошей» можна визначити як переведення незаконо отриманої готівки в інший актив, сокриття дійсного джерела або власності, від яких незаконним чином отримані гроші і створення характеру законності для джерела і власності”.
Серед міжнародних документів в області боротьби з відмиванням грошей в першу чергу слід назвати Конвенцію Організації Об’єднаних націй про перетворення незаконного обігу наркотиків, яка була укладена у Відні в грудні 1988 р. (Віденська конвенція). Поряд з вимогою від держав-учасниць передбачити в національному законодавстві відповідальність за злочини, пов’язані з виробництвом, розподілом, продажем наркотиків, організацією, управлінням та фінансуванням незаконних операцій з наркотиками, Конвенція вимагала від держав визначити як злочин відмивання пов’язаних з наркотиками грошей.
Крім того, учасники Конвенції, з врахуванням конституційних принципів і основних положень правових систем своїх країн повинні були визначити як злочин набуття власності, володіння власністю або використання власності, якщо під час отримання власності було відомо, що вона набута злочинним шляхом в наслідок здійснення злочинів, пов’язаних з наркотиками.
Конвенція передбачала ряд заходів з міжнародної співпраці, кофіскація майна і доходів, отриманих від торгівлі наркотиками і відмивання грошей. Особливо говорилось про проблему банківської таємниці, яка в багатьох випадках використовується, щоб завадити співпраці і наданню інформації, яка необхідна для розслідування.
Конвенція Ради Європи про “відмивання”, виявлення, вилучення і конфіскації доходів від злочинної діяльності, прийнята в Стразбурзі 8 листопада 1990 р. , відмічала, що позбавлення злочинців доходів, що були здобуті злочинним шляхом, є одним з ефективних і сучасних методів боротьби проти небезпечних форм злочинності.
Держави, які підписали Конвенцію, прийняли зобов’язання кваліфікувати як кримінальне правопорушення наступні види навмисних дій: 1) конверсія або передача матеріальних цінностей, про які той, хто цим займається, знає, що ці матеріальні цінності складають дохід від злочину, з метою приховати незаконне походження таких матеріальних цінностей або допомогти іншій особі, яка причетна до здійснення основного правопорушення, уникнути юридичних наслідків цих діянь; 2) приховування або викривлення природи, походження, місцезнаходження, розміщення, руху або дійсної приналежності матеріальних цінностей або відповідних до них прав, коли порушнику відомо, що ці цінності являють собою отримане злочинним шляхом; 3) набуття, володіння або використання матеріальних цінностей, про які той, хто їх набуває або володіє, або використовує, знає в момент їх отримання, що вони є доходами, отриманими злочинним шляхом; 4) участь в одному з названих вище правопорушень, або в будь якій асоціації, союзі, замах або співучасть шляхом надання сприяння, допомоги з метою його здійснення.
Таким чином, Страгзбурська конвенція на відміну від Конвенції ООН говорить про відмивання грошей, отриманих не лише від наркобізнесу, але і будь яким злочинним шляхом. Конвенція також встановила, що держави можуть притягати до відповідальності за перераховані вище дії навіть у тих випадках, коли основне правопорушення, в наслідок якого були отримані матеріальні блага, не входило в їх юрисдикції. Держави могли передбачити, що за відмивання злочинних доходів осіб, що зкоїли основний злочин, відповідальності не підлягають. На розсуд учасників Конвенції залишався також питання про відповідальність, коли особа, яка скоїла будь-яку з вказаних дій, не знала, але повинна була знати, що майно є доходом від злочину.
Положення Страгзбурзької Конвенції Рада Європи 1990р. були доповнені у Директиві 91/308 Ради ЄС від 10 червня 1991 р. із запобігання використання фінансової системи з метою відмивання грошей.
В Липні 1989 р. на зустрічі голів держав і урядів держав Великої Сімки була створена Група фінансових дій проти відмивання грошей (ФАТФ). ФАТФ є міжурядовою організацією, яка займається розробкою і розповсюдженням стратегії з боротьби з відмиванням грошей з метою не допустити використання подібних доходів в злочинній діяльності і захистити в межах закону економічну діяльність від “брудни” грошей.
В 1990 р. ФАТФ розробила 40 рекомендацій по діям проти відмивання грошей, які були переглянуті у 1996 р.. а саме в них вказувалось, що кожна країна повинна вжити необхідні заходи, в тому числі на законодавчому рівні, щоб визначити відмивання грошей як кримінальний злочин у відповідності до Віденської конвенції 1988 р. Кожна країна повинна росповсюдити дії злочину по відмиванню грошей, отриманих від торгівлі наркотиками, на злочини, пов’язані з серьозними правопорушеннями. Кожна країна сама визначає, які тяжкі злочини повинні бути встановлені як обґрунтування злочину по відмиванню грошей. Кримінальну відповідальність повинні нести не лише службовці, але і по можливості і самі корпорації. Закони фінансових інститутів про тайни повинні розроблятися так, що не перешкоджати діям проти відмивання грошей. Фінансові установи повинні звертати особливу увагу на всі заплутані операції на великі суми і всі незвичайні схеми операцій, що не мають явної економічної мети або явного законного характера. У випадку, коли фінансові установи підозрюються в злочинному характері походження коштів, вони зобов’язані своєчасно повідомити про свої підозри компетентним органам.
Однією з характерних особливостей кримінального права багатьох держав з розвинутою системою ринкової економіки є існування інституту кримінальної відповідальності корпорацій (юридичних осіб). Першочергово цей інститут був характерним для країн з англосаксонською системою права, але згодом його сприйняли і інші країни континентальної Європи (Нідерланди, Фінляндія, Португалія, Франція, Данія, Люксембург та ін.).
Найбільш ширшою, що містить найменша кількість обмежень, є корпоративна кримінальна відповідальність у Сполучених Штатах Америки.
В Примірному Кримінальному кодексі США про відповідальність корпорацій, неінкорпорірованих об’єднань і осіб, що діють в їх інтересах, говориться у ст. 2. 07. Корпорація може бути засуджена за здійснення посяганьв наступних випадках: 1) посягання є порушенням або визначено не кодексом, а іншим статусом, в якому прямо виражена мета законодавця складається у покладанні відповідальності на корпорацію; при цьому дія або бездіяльність здійснено агентом корпорації, що діє в її інтересах в межах своєї посади або свого службового положення, за виключенням випадків, коли закон прямо вказує агентів, за поведінку якої корпорація несе відповідальність, при яких вона несе відповідальність; в цих випадках застосовуються відповідні положення закону; 2) посягання полягає у невиконанні покладеної законом на корпорації спеціального обов’язку здійснювати позитивні дії; 3) посягання було дозволено, витребувано, наказано, виконано або допущено радою директорів або агентом – який є керівником високого рангу, що діє в інтересах корпорації в межах своєї посади або службового положення.
Корпорації (організації) за амеріканським законодавством несуть відповідальність за різними правопорушеннями з особливо широким діапазоном. Стосовно ж економічної злочинності амеріканські дослідники Маршалл Клайнард і Пітер Йнгер виявили шість основних видів корпоративних злочинів: 1) порушення адміністративних актів і постанов, наприклад, недотримання урядових розпоряджень про відкликання бракованих товарів або відмова від будівництва воздухо- і водоочищувальних споруд; 2) порушення природоохоронних розпоряджень (забруднення води і воздуху, забруднення місцевості нафтою або хімічними продуктами); 3) фінансові правопорушення (незаконні субсидії політичним організаціям, підкуп політиків, порушення валютного законодавства та ін); 4) недотримання положень про захист і безпеку праці; дії, що протирічать положенням про працю і заробітну плату, в тому числі дискрімінація найманих працівників за расою, статтю або релігією; 5) виробничі злочини, наприклад, виробництво і продаж ненадійних і таких, що створюють небезпеку життю автомобілей, літаків, автопокришок і приборів, виготовлення продовольчих товарів і ліків, що наносять шкоду здоров’ю та ін.; 6) нечесна торгова практика, наприклад, порушення умов конкуренції, встановлення договірних цін і нелегальний поділ ринку.
Таким чином, за американським законодавством корпорації несуть відповідальність за дії своїх агентів (представників), якщо останні діяли в межах своїх повноважень за трудовим договором (“в межах своєї посади”) і мали намір принести користь корпорації, хоча цей намір міг би поєднуватись з іншими спонукальними мотивами і сам факт отримання вигоди корпорацією обов’язковим не є. Теоритичним обґрунтуванням ставлення у вину поступку в вину корпорації в амеріканському праві є доктрина “respondeat superior” (хай відповість старший).
Що стосується європейського кримінального законодавства, те, що ще у 1929 р. міжнародний конгрес за кримінальним правом, що відбувся у Бухаресті, висказався за введення кримінальної відповідальності для юридичних осіб і в даний час більшість країн, що входять до Європейської співдружності (хоча і не всі), містять відповідні положення в своєму законодавстві.
В рекомендації Комітету міністрів країн – членів Ради Європи з відповідальності підприємств – юридичних осіб за правопорушення, що здійснені в ході ведення ними господарської діяльності, прийнятої 20 жовтня 1988 р. на 420-й раді заступників міністрів, зазначались наступні підстави для встановлення такої відповідальності: 1) растуще число правопорушень, що здійснюються під час ведення підприємствами своєї діяльності, що наносить значну шкоду окремим особам і суспільству в цілому; 2) бажання накласти відповідальність у випадках, коли вигода вилучається з незаконної діяльності; 3) складності у встановленні конкретнихосіб, які повинні відповідати за скоєння правопорушення, пов’язані із складною структурою управління підприємством; 4) необхідність покарання підприємств за незаконну діяльність з тим, щоб попереджати подальші правопорушення і стягнути нанесену шкоду.
Французський Кримінальний кодекс допускає відповідальність юридичних осіб за дуже широким колом злочинів. До того ж юридична особа відповідає і за незаконну злочинну діяльність (замах) і за співучасть у злочині.
До юридичних осіб застосовувалися наступні покарання (ст. 131-37, ст. 131-39): штраф; ліквідація юридичної особи; заборона; остаточне або на строк не більше п’яти років, здійснювати прямо або непрямо один або декілька видів професіональної або суспільної діяльності; розміщення на строк до п’яти років під судовий нагляд; закриття, остаточне або на строк не більше п’яти років, всіх установ або одного або декількох закладів підприємств, що використовувалися для здійснення дій, що їм вміняються; заборона, остаточне або на строк до п’яти років, здійснення угод з державними організаціями; заборона, остаточне або на строк не більше п’яти років притягнення заощаджень населення; заборона на строк не більше п’яти років видавати чеки або використовувати кредитні картки, конфіскація предмету, який використовувався або призначався для скоєння злочинного діяння, або предмету, що виявився його результатом; афіширування прийнятої судової постанови або розповсюдження інформації про нього через пресу або через інші аудіовізувальні засоби розповсюдження інформації.
В теоритичному плані проблема кримінальної відповідальності юридичних осіб достатньо дискусійна. Доводи сторонників і противників цієї концепції достатньо відомі. Одне з основних заперечень складається в тому, що притягнення до відповідальності юридичної особи – це порушення прийнятих у європейському кримінальному праві принципів особистої відповідальності і індивідуалізації покарання, оскільки в цьому випадку юридична особа в цілому відповідає за дії одного або декількох керівників. Але, як відмічав французський дослідник М.-Л.Расса, протилежне рішення привело б до більш тяжких наслідків, коли за злочин юридичної особи відповідальність несли б тільки його керівники, оскільки керівники – це лише органи по виконанню рішень Ради управління і Загальних зборів юридичних осіб.
Висновок.
Жодна економічна система не вільна від недоліків і протиріч. Первісне реформування економіки України, що дотримувалось рамок соціалізму, надало правову волю підприємництву. Законом України “Про підприємництво” надано широкі права підприємствам у ціноутворенні, хоча водночас визначені державою межі регулювання цих цін.
Однак на практиці ніякого контролю за цінами на споживчі товари не здійснюється і взагалі, аналіз розвитку підприємництва в Україні дає підстави стверджувати, що багато положень, передбачених законодавством про підприємництво не виконуються або виконуються з численними порушеннями. У цю сферу досі продовжують проникати кримінальні структури як для прикриття своєї протиправної діяльності, так і для “відмивання” коштів, здобутих злочинним шляхом.
Закони України “Про власність” та “Про підприємництво” встановлюють аналогію за змістом понять “підприємницька” та “господарська” діяльність. Аналіз статтей Розділу VІІ Кримінального кодексу України показує, що суспільна небезпека злочинів у сфері господарської діяльності пов’язана насамперед із порушенням правил і порядку здійснення саме підприємницької діяльності. Виняток становлять окремі склади злочинів, ухилення від повернення виручки в іноземній валюті, порушення бюджетного законодавства України, ухилення від сплати податків, зборів та інших обов’язкових платежів тощо. Багато з них вчиняються у бюджетній і фінансовій сферах, які хоча і не мають прямого відношення до народного господарства, проте, в силу своєї значущості та невід’ємності від системи господарювання, розглядаються в межах роздійлу VІІ Кримінального кодексу. Все це дає підстави розуміти поняття “господарська” і “підприємницька” діяльність як ідентичні.
Таким чином, теорія кримінального права під господарськими злочинами (злочинами у сфері господарської діяльності або підприємницькі) розуміє передбачені кримінальним законом суспільно небезпечні посягання на врегульовані державою відносини в сфері господарської (підприємницької) діяльності по виробництву суб’єктами господарювання товарів та іншої продукції, виконанню робіт, наданню послуг та посяганні на фінансову діяльність держави.
Родовим об’єктом злочинів у сфері підприємництва (господарських злочинів) є сфера підприємницької (господарської) діяльності, тобто врегульовані державою суспільні відносини з приводу виробництва і реалізації товарів, продукції різного призначення, виконання робіт і надання послуг тощо.
Суб’єктом більшості злочинів у сфері підприємництва (господарства) є загальний суб’єкт, тобто фізична осудна особа, яка на момент вчинення злочину досягла 16-річного віку. Окремі діяння визнаються злочинами, якщо їх вчиняють спеціальні суб’єкти, наприклад, посадова особа, засновник чи власник суб’єкта підприємницької діяльності; особа, відповідальна за якість продукції, що реалізується суб’єктом підприємницької діяльності тощо. Суб’єктами деяких складів злочинів можуть бути як приватні, так і посадові особи.
Суб’єктивна сторона більшості злочинів у сфері підприємництва (господарської діяльності) характеризується умисною формою вини, при цьому для деяких складів злочину обов’язковими ознаками суб’єктивної сторони є мотив і мета, здебільшого корисливі. Окремі види злочинів у сфері господарської діяльності вважаються необережними в цілому, хоча психічне ставлення до самого діяння при їх вчиненні може бути й умисним.
Взагалі, у розділі VІІ “Злочини у сфері господарської діяльності” Кримінального кодексу термін “господарська діяльність має пріоритетне значення ніж термін “підприємницька діяльність”, що відображається на назві статтей та конструкції кримінально-правових норм (ст.ст. 202, 203, 206).
Крім визначеного, чинний Кримінальний кодекс декриміналізує деякі діяння, які були закріпленні у Кримінальному кодексі 1960 року, а саме: спекуляцію, порушення правил торгівлі, незаконну торгівельну діяльність тощо. Криміналізує та встановлює нові види злочинів у сфері підприємництва, а саме легалізацію (відмивання) грошових коштів та майна, здобутихзлочинним шляхом (ст. 209); незаконні дії у разі банкрутства (ст. 221); порушення антимонопольного законодавства (ст. 230) тощо. Додає до розділу про злочини у сфері господарської (підприємницької) діяльності такі норми, які в чинному кримінальному законодавстві містяться в інших главах, при цьому враховуючи особливості їх родового та видового об’єктів, таких як контрабанда (ст. 201); незаконне відкриття або використання за межами України валютних рахунків (ст. 208), порушення законодавства про бюджетну систему (ст. 210) тощо.
Заоохочуючи підприємництво, держава постійно здійснює за ним певний контроль. Свобода підприємницької діяльності передбачає наявність певних обов’язків і юридичної відповідальності за їх невиконання. Однією з умов здійснення в Україні підприємницької діяльності є державна реєстрація останньої. Крім цього, Верховною Радою України за поданням Кабінету Міністрів України встановлюється перелік видів діяльності, що підлягають ліцензуванню, а також перелік видів діяльності, підприємництво в яких не застосовується у зв’язку з підвищеними вимогами до безпеки робіт та необхідністю централізації функцій управління.
Підприємцям заборонено порушувати права та інтереси громадян, підприємств, установ, організацій та держави, що охороняються законом, завдавати шкоди навколишньому середовищу.
Разом з тим, диспозиції деяких статей не в повній мірі передбачають всі можливі способи заподіяння шкоди охоронюваним кримінальним законом інтересам. Наприклад, імітуючі знаки для товарів і послуг, які можна сплутати із чужими знаками для однорідних товарів та послуг або фірмовими найменуваннями, що відомі в Україні і належать іншим особам, не можуть бути зареєстровані в Україні як товарні знаки, однак їх використання не охоплюється диспозицією ст. 229 КК України, хоча ї завдає шкоди певним соціальним цінностям.
Що стосується боротьби та профілактики господарських злочинів у сфері підприємницької діяльності, то успішен вирішення питань боротьби зі злочинністю можливе лише тоді, коли суб’єкти профілактики володіють максимальною інформацією про неї, що має важливе значення при розробці заходів її попередження.
Сучасна злочинність не лише змінює свої форми, коли виникають нові види злочинності, але й істотно змінюються особистісні характеристики злочинів, що впливає і на специфіку криміногенної ситуації, що повинно враховуватися при розробці програми протидії злочинності.
З метою усунення передумов злочинів у сфері підприємництва, було б необхідно налагодити єдиний позавідомчий контроль за підприємницькою діяльністю; удосконалити кримінальне законодавство, щодо встановлення відповідальності за злочини саме в сфері підприємництва, скорегувати систему оподаткування фізичних і юридичних осіб з метою виведення бізнесу з “тіні”, легалізувати “тіньові” капітали та інвестувати їх в економіку країни, а також повернути вивезенні за кордон валютні кошти.
Основним методом подолання криміногенних факторів у сфері підприємництва є рішуче здійснення радикальних соціально-економічних реформ з метою переходу до цивілізованих ринкових відносин. Також важливу роль відіграють адміністративні і кримінально-правові засоби впливу на негативні явища в цій сфері економіки.
Головними напрямками діяльності правоохоронних органів щодо попередження і припинення злочинів у сфері підприємництва, на підставі проведеного дипломного дослідження, можна визначити:
– Здійснення контролю за фінансовою і господарською діяльністю в підприємництві у взаємодії з іншими контролюючими органами, насамперед з органами Державної податкової служби;
– Виявлення та
