Основні напрями державної політики України у галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки - Экология - Скачать бесплатно
водних ресурсів;
. підтримання у належному стані діючих очисних споруд і
устаткування;
. запобігання аварійним ситуаціям;
. забезпечення своєчасного прибирання сміття та очищення забудованих
територій, суворого контролю з боку природоохоронних органів за станом
забудованих територій міст;
. дотримання законодавства щодо режиму використання прибережних смуг та
водоохоронних зон; контроль за зберіганням та водні об'єкти;
. використанням органічних і мінеральних добрив, отрутохімікатів,
детергентів, нафтопродуктів тощо з метою запобігання їх виносу у воду.
АТМОСФЕРНЕ ПОВІТРЯ
Першочерговими заходами, яких слід вжити для нормалізації
екологічної обстановки та стабілізації стану повітряного басейну, є:
. підвищення ефективності діяльності щодо охорони атмосфери за рахунок
зміцнення технологічної дисципліни на промислових підприємствах;
. перегляд переліку основних забруднюючих речовин атмосферного повітря, що
нормуються;
. вдосконалення системи нормування викидів забруднюючих речовин.
З цією метою передбачається здійснити такі заходи:
. розробити стандарти якості атмосферного повітря, узгоджені з
міжнародною системою стандартів;
. створити нову систему екологічного нормування введенням
технологічних стандартів і нормативів утворення забруднюючих
речовин під час здійснення технологічних процесів;
. розробити технологічні нормативи на основні забруднюючі речовини з
урахуванням можливостей новітніх технологій;
. розробити цільові програми дій щодо поступового зниження рівня
забруднення повітря на короткотермінову, середньотермінову та
довготермінову перспективу для міст з підвищеним рівнем
забруднення атмосферного повітря;
. здійснити перехід до міжнародних стандартів і нормативів якості
атмосферного повітря.
РЕКРЕАЦІЙНІ РЕСУРСИ
Програма реабілітації та раціонального використання природних
лікувальних ресурсів передбачає:
1) розроблення документації, яка регламентуватиме якість природних
лікувальних ресурсів (державні стандарти на всі складові природних
лікувальних ресурсів);
2) розроблення та видання карти і кадастрів усіх природних лікувальних
ресурсів;
3) здійснення державної програми моніторингу якості сучасного стану і
використання природних лікувальних ресурсів;
4) забезпечення підприємствами, установами та організаціями незалежно від
форм власності, які експлуатують лікувальні ресурси, розроблення і
затвердження проектів округів і зон санітарноїохорони курортів,
ресурсів, технологічних схем раціональної
експлуатації, організації режимних спостережень і контролю;
5) розроблення методики визначення граничних і оптимальних курортних і
рекреаційних навантажень на території з урахуванням перспектив розвитку
курортно-рекреаційного будівництва;
6) здійснення наукових розробок стосовно оцінки перспективних рекреаційних
територій державного значення, картування і затвердження їх як
зон чи територій, що не підлягають приватизації;
7) проведення роботи з медичного зонування курортно-
рекреаційних територій України, а також складання територіальних
комплексних схем охорони довкілля основних курортно-рекреаційних
регіонів України.
3.
ОСНОВНІ ЕТАПИ РЕАЛІЗАЦІЇ ОСНОВНИХ НАПРЯМІВ ДЕРЖАВНОЇ
ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ У ГАЛУЗІ ОХОРОНИ ДОВКІЛЛЯ,
ВИКОРИСТАННЯ ПРИРОДНИХ РЕСУРСІВ ТА МІЖНАРОДНА СПІВПРАЦЯ.
Реалізація Основних напрямів передбачається в три етапи.
На першому етапі (1997 - 2000 роки) необхідно завершити і
реалізувати невідкладні заходи щодо обмеження шкідливого впливу на довкілля
найбільш небезпечних джерел забруднення.
Основними завданнями цього етапу є:
. вдосконалення законодавчо-правової бази з питань охорони довкілля
і раціонального використання природних ресурсів;
. розроблення і впровадження економічного механізму охорони довкілля і
раціонального природокористування;
. створення системи досконалого, повного та адекватного контролю
за екологічним станом довкілля з одночасним запровадженням
елементів комплексного міжвідомчого екологічного моніторингу;
. здійснення першочергових заходів для стабілізації стану довкілля;
. розроблення і впровадження програм екологічної освіти, виховання
та екоінформування населення.
На другому етапі (протягом 10 - 15 років, починаючи з 1998 року)
планується розробити і розпочати реалізацію комплексних програм,
орієнтованих на досягнення балансу між рівнями шкідливого впливу на
довкілля і його здатністю до відновлення.
Основними завданнями цього етапу є:
. оптимізація структури природокористування;
. екологічно орієнтована структурна перебудова економіки;
. розроблення і впровадження в Україні системи державного
моніторингу довкілля, створення системи аналізу екологічної
ситуації, прогнозування, планування і здійснення запобіжних
заходів щодо ймовірних чинників шкідливого впливу.
На третьому етапі планується створити систему державного
управління за використанням природних ресурсів, регулюванням
техногенного впливу на довкілля як основу управління сталим
розвитком суспільства. Фрагментарне здійснення цих заходів
розпочалося у 1996 році, а більш широке - відповідно до темпів
стабілізації економіки країни.
Основними завданнями цього етапу є:
. подальший розвиток системи державного моніторингу
навколишнього природного середовища, створення автоматизованої
системи оцінки екологічних ситуацій, прогнозування шкідливого
впливу на довкілля, планування дій у надзвичайних ситуаціях на
основі оцінок і сценаріїв розвитку подій;
. належна координація раціонального використання природного та соціально-
економічного потенціалу з урахуванням екологічних чинників на
засадах сталого розвитку.
Внаслідок реалізації Основних напрямів державної екологічної політики
буде створено систему екологічно збалансованого управління
розвитком суспільства, яка стимулюватиме відновлення природних
властивостей довкілля, компетентного регулювання використання
природних ресурсів та розвиток продуктивних сил країни.
Найбільш важливими наступними кроками в цій сфері будуть:
розроблення та затвердження Верховною Радою Національної програми
збереження біологічного різноманіття;
зміцнення правових, фінансових, інституційних, наукових, освітньо-
інформаційних та інших засад розвитку діяльності щодо збереження
біологічного різноманіття та забезпечення її координації шляхом створення
відповідного національного комітету;
вжиття нагальних практичних заходів щодо охорони та відтворення видів
тварин і рослин, насамперед рідкісних і тих, що знаходяться під загрозою
зникнення та збереження рослинних угруповань;
обгрунтування та створення національної екологічної мережі та забезпечення
її сумісності з аналогічними мережами сусідніх країн, розробка і
впровадження конкретних міжгалузевих проектів збереження біологічного
різноманіття на засадах збалансованості в регіонах, які мають особливе
національне та міжнародне природоохоронне значення;
подальший розвиток заповідної справи згідно з принципами
поліфункціональності замість абсолютних заборон та вжиття термінових
заходів щодо резервування цінних у науковому і природоохоронному
відношеннях територій для наступного заповідання та забезпечення
відповідного охоронного режиму з огляду на можливу приватизацію та подальше
господарське використання земель;
забезпечення наукової підтримки діяльності, удосконалення системи
моніторингу, включаючи налагодження системи оперативного моніторингу на
основі встановлення індикаторів за станом біологічного різноманіття,
інвентаризацію природних ресурсів, ведення їх кадастрів на основі створення
банків даних та геоінформаційних систем, впровадження ГІС-технологій;
подальше формування системи громадської підтримки, екологічної освіти та
інформування.
Україна виважено оцінює свою роль, місце і відповідальність за охорону
біологічного різноманіття в національному та глобальному контекстах,
робить відповідні кроки задля забезпечення виконання конвенційних
зобов’язань і відкрита для діалогу та співпраці.
Міжнародна співпраця.
Однією з позитивних умов інтеграції України до світового товариства є
досить швидкий процес поєднання держави, зокрема в природоохоронній
галузі, з рядом держав Європи і світу.
Після підписання ” Конвенції про збереження біо- різноманіття “ Україна
стала Стороною ще кількох важливих, з точки зору охорони живої природи,
міжнародних природоохоронних угод, таких як Конвенція про захист Чорного
моря від забруднення (з 1994 року), Бернська (з 1996 року) і Рамсарська (з
1996 року) конвенції.
Планується приєднання до Бонської конвенції про охорону мігруючих видів
диких тварин (1979 рік) та її відповідних угод, які розглядаються як
важливі засоби збереження біорізноманіття серед мігруючих видів, а також до
Конвенції про міжнародну торгівлю видами дикої фауни і флори, що
знаходяться під загрозою зникнення (CITES), Конвенції по боротьбі з
опустелюванням у тих країнах, які витримують серйозну посуху чи
опустелювання, особливо в Африці, Конвенції про охорону та використання
транскордонних водотоків та міжнародних озер. Діяльність України в Раді
Європи розширює її можливості щодо співпраці з цим авторитетним міжнародним
органом, зокрема при впровадженні Всеєвропейської стратегії збереження
ландшафтного і біологічного різноманіття.
Слід відмітити, що в 1997 році Карпатський біосферний заповідник був першим
в Україні удостоєний диплому Ради Європи.
Значною перешкодою на шляху якісного виконання Україною обов'язків щодо
вимог Конвенції про охорону біологічного різноманіття є брак коштів. Важке
економічне становище держави не дає змоги повною мірою реалізувати наявні
можливості і запроваджувати нові інструменти для збереження та відтворення
біорізноманіття в Україні. Тому актуальною є міжнародна технічна та
фінансова допомога для виконання конкретних проектів, що надається
міжнародними організаціями (Глобальний екологічний фонд, Міжнародний банк
реконструкції та розвитку, ЮНЕП, Рада Європи та ін.), окремими розвиненими
країнами (Нідерланди, США, Канада, Німеччина, Данія, Великобританія,
Швейцарія, Франція, Австрія та ін.).
За підтримки Глобального екологічного фонду та відповідно до угод між
Україною і Міжнародним банком реконструкції та розвитку на умовах
безповоротної фінансової допомоги фінансуються такі важливі для збереження
біологічного різноманіття проекти:
"Збереження біорізноманіття Карпат". Вартість проекту - 500 тис. доларів
США. Термін виконання - 1993-1997 роки (проект завершено). Проект був
спрямований на покращання охорони цінних природних екосистем Карпат,
передусім у межах Карпатського біосферного заповідника та прилеглих до
нього територій;
"Збереження біорізноманіття в українській частині дельти Дунаю". Вартість
проекту - 1500 тис. доларів США. Термін виконання - 1994-1998 роки. Метою
проекту є покращання управління природними ресурсами в дельті Дунаю,
розширення території природного заповідника "Дунайські плавні" та створення
на його базі біосферного заповідника;
“Підготовка Національної Стратегії/Плану дій та Національної доповіді з
питань збереження біорізноманіття” - 112 тис.доларів США. Термін виконання
- 1997-1998 роки. Метою проекту є допомога Мінекобезпеки України в
діяльності щодо забезпечення розробки зазначених документів.
Питання збереження біологічного різноманіття є складовими міжнародної
Програми "Управління станом і захист Чорного моря", яка виконується за
підтримки Глобального екологічного фонду та в реалізації якої беруть участь
держави Чорноморського регіону, у тому числі Україна.
Українськими фахівцями разом із Міжнародним союзом охорони природи
здійснюються проекти ”Збереження та невиснажливе використання лісів у
Центральній і Східній Європі” (1995-1996 роки.) та “Збалансоване сільське
господарство та збереження біорізноманіття в степовій зоні Росії й
України”(1996-1998 рр.).
довготермінової політики, що законодавчо буде закріплено в “Основних
напрямах державної політики у галузі охорони навколишнього природного
середовища, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної
безпеки, затверджених Верховною Радою України 5 червня 1997 року (в 1-му
читанні), відповідних програмах діяльності Кабінету Міністрів України та
постанові Кабінету Міністрів України від 12 травня 1997 р. “Про концепцію
збереження біологічного різноманіття України”.
Діяльність України у сфері виконання обов’язків, взятих у рамках Конвенції
про охорону біологічного різноманіття , розроблено на основі переосмислення
національної політики і практики в цій галузі, опрацювання зарубіжного
досвіду та за активної громадської підтримки. Ця Національна доповідь
підготовлена Міністерством охорони навколишнього природного середовища та
ядерної безпеки України за участю центральних органів державної виконавчої
влади, наукових та громадських організацій, експертів та отримала схвалення
учасників міжнародної конференції “ 5 років після Ріо”, яка відбулась 10-13
червня 1997 р. в м.Євпаторія з ініціативи Всеукраїнського комітету
підтримки діяльності ЮНЕП (УкрЮНЕПКОМ).
Участь України в Конвенції про біологічне різноманіття має позитивний вплив
на визначення пріоритетів формування національної соціально-економічної і
екологічної політики в умовах переходу до ринкових відносин, подальшу
інтеграцію України в світове та європейське співтовариство, оцінку та
зростання її ролі та авторитету, сприяє вирішенню, в тому числі за
фінансової підтримки міжнародних організацій та розвинених країн,
конкретних проблем збереження біорізноманіття в регіонах, які мають
особливе міжнародне і національне значення, та подальшому розвитку науково-
технологічного та інтелектуального потенціалу України, розширенню
можливостей використання в українській і світовій практиці напрацьованого
національного досвіду з питань, що підпадають під дію Конвенції,
використанню потенціалу наявних національних інституцій та експертів для
наукової та технологічної міжнародної співпраці.
Висновок: Аналізуючи цю велику сукупність проблем , ми можемо зробити
дуже важливі висновки щодо екологічної дійсності нашої Держави , виявити
чинникі та особливості життедіяльності та природокористування.
“ Базовими ” недоліками України на сучасному етапі е складні,
многогранні фактори, які здійснюють комплексний, тотальний вплив на всі
галузі економіки, діють у різних сферах, на різних рівнях господарювання ,
і тому вони потребують особливої уваги, особливих рішень , тобто системного
розв’язку з боку Держави. Цими факторами є:
. макроекономічна політика, яка примушуе суб’ектів господарювання до
экстенсивного використовування природних ресурсів;
. Інвестиційна политика, яка ориентована на розвиток ресурсомістких
секторов економіки;
. помилкова секторальна політика (паливно-енергетичний комплекс, сільске
господарство, лісове господарство та інше);
. нестабільне законодавство;
. відсутність прав власності на природні ресурси;
. відсутність еколого-збалансованної довгострокової економічної стратегії;
. на регіональному і локальному рівнях недолік прямого та не прямого ефекту
від охрани довкілля (економічного й соціального), “ глобальних прибутків
“ ;
. інфляція, економічна криза й нестабільність економіки заважають
здійсненню довготривалих проектів, к числу яких відноситься більшисть
екологічних проектів;
. природно-ресурсні властивості експорту;
. існування дійсно великого стимулу до отримання значних й швидких
прибутків від продажу природних ресурсів ( ліс, руди );
. відсутність екологічного мислення, екологічної свідомості.
Для розв’язання цих питань 12 травня 1997 року Кабінет Міністрів України
постановою N 439 затвердив Концепцію (стратегію) збереження біологічного
різноманіття України, для втілення якої розробляється Національна програма
дій на 1998-2015 роки. Основними завданнями діяльності в цій сфері є:
збереження, покращання стану та відновлення природних і порушених
екосистем, середовищ існування окремих біологічних видів та компонентів
ландшафтів; сприяння переходу до збалансованого використання природних
ресурсів; мінімізація прямого та непрямого негативного впливу на
екосистеми, їх компоненти та комплекси; підвищення рівня інформованості
населення з питань біологічного різноманіття, а також активізація участі
громадян у діяльності щодо його збереження; посилення відповідальності
підприємств, організацій, установ і громадян, діяльність яких пов’язана з
використанням природних ресурсів або впливає на стан довкілля, за
збереження біологічного різноманіття.
У зазначених цілях передбачається застосовувати і розвивати відповідні
правові, фінансові, організаційні, науково-методичні та інформаційно-
освітні засоби. При цьому основними напрямами діяльності щодо збереження
біологічного різноманіття є: досягнення економо-екологічної
збалансованності, структурна перебудова економіки, поглибле удосконалення
законодавства та культури природокористування, збереження та поновлення
екосистем, а саме:
збереження та відновлення прибережно-морських та морських, річкових і
заплавних, озерних та болотних, лучних і степових, лісових та гірських
екосистем ; збереження видів та популяцій; екологічне оздоровлення
урболандшафтів та інших територій інтенсивного ведення господарської
діяльності; екологізація агроландшафтів та агротехнологій, методів
діяльності в лісовому, рибному, мисливському, водному та земельному
господарствах; створення національної екологічної мережі (системи "зелених"
коридорів) як складової частини європейської екологічної мережі.
Фінансовими ресурсами для програми будуть кошти від плати за використання
природних ресурсів, кошти підприємств, установ та організацій, державний
бюджет України, місцеві бюджетні фонди, міжнародні програми та інші
джерела. Організаційною основою щодо реалізації Концепції та виконання
заходів, планів дій є система органів Міністерства охорони навколишнього
природного середовища та ядерної безпеки України, інші міністерства і
відомства, діяльність яких пов’язана з охороною та використанням природних
ресурсів. Розгалужена мережа наукових установ, природних і біосферних
заповідників, національних парків, ботанічних садів, факультетів і кафедр
екологічного профілю в навчальних закладах та школи формують наукові та
освітні передумови втілення програми.
Виконання намічених заходів дасть можливість зупинити руйнівну тенденцію до
знищення живої компоненти довкілля і сприятиме практичному втіленню засад
збалансованого розвитку та невиснажливого природокористування, а також
реформування економічної системи і перехід до ринку повинен не тільки
підвищити ефективність національної економіки, а й сприяти ліквідації
субсидій на використання таких природних
ресурсів як енергія, корисні копалини і вода та поліпшенню стану довкілля
завдяки застосуванню жорстких заходів щодо відповідальності
за масове нераціональне використання природних ресурсів.
Для врахування екологічних вимог у ході розгортання
приватизаційних процесів дедалі більшого значення повинен набувати
екологічний аудит. Впровадження екологічного аудиту в практику
сприятиме одержанню основних даних про несприятливі з точки зору
екології підприємства для приватизаційної діяльності, визначенню завдань
у короткотерміновий період. Вдосконалення діючого економічного
механізму природокористування і природоохоронної діяльності та
формування стабільних джерел фінансування природоохоронних заходів в
умовах переходу до ринкових відносин має стати органічною складовою
системи управління і регулювання економіки, стимулювати охорону і
відтворення природно-ресурсного потенціалу країни шляхом створення
відповідних економічних умов (інвестиційних, податкових, кредитних тощо).
Система фінансування природоохоронних заходів в умовах переходу
до ринкової економіки формується на основі таких головних джерел:
Державного бюджету України та місцевих бюджетів;
бюджету Автономної Республіки Крим;
фондів охорони навколишнього природного середовища всіх
рівнів;
власних коштів підприємств;
іноземних надходжень та інвестицій;
інших позабюджетних коштів.
Для забезпечення стабільного надходження коштів для здійснення
природоохоронних заходів пріоритетне значення має надаватися
розвиткові економічного механізму природокористування. Головними
складовими елементами економічного механізму
природокористування мають бути:
. плата за спеціальне використання природних ресурсів;
. плата за забруднення навколишнього природного середовища та інші
види шкідливого впливу на довкілля;
. система фінансування і кредитування природоохоронних заходів(державний і
місцеві бюджети, природоохоронні фонди, банки, кошти підприємств,
іноземні надходження та інвестиції тощо);
. екологізація податкової і цінової систем;
підтримка становлення і розвитку екоіндустрії.
Залученню іноземних інвестицій для здійснення
природоохоронних програм та проектів в Україні повинно сприяти:
. активна інтеграція України в європейські та світові
природоохоронні процеси;
формування сприятливих умов та ефективної системи залучення іноземних
інвестицій як в економіку України в цілому, так і в охорону довкілля та
використання природних ресурсів.
Важливе значення для здійснення механізму залучення іноземних інвестицій
має щорічний збір Европейського банку реконструкції та розвитку на якому
Україна має дійсну нагоду отримати статус повноцінного партнера, приймати
участь у глобальних проектах, а також реалізувати свої можливості. На
цьому зборі буде представлена велика кількість соціально- економічних
проектів , значну частину яких складатимуть екологічні. Найважливійшим та
першочерговим серед них є проект фінансування ліквідації наслідків
катастрофи на ЧАЕС та подальшего припинення її функціонування.
1. На межі третього тисячоліття екологічну ситуацію на Україні можно
розглядати як кризову. Для її вирішення потрібні дуже значні фінансові,
кваліфікаційні ресурси , значний відрізок часу. Все це повинно
прискорюватись ефективними державними механізмами. Але всі ці
властивості притаманні економічно розвинутим країнам, якою Україна не є.
2. Проаналізувавши всю складність проблеми , виявивши чинники, а також
враховуючи що питома вага бюджетних витрат на природозахісні проекти
має тенденцію до скорочення , ми можемо зробити прогноз з великим
рівнем імовірності, що стан довкілля наступні 10-15 років не стане краще.
3. Розроблені механізми державного природокористування, деякі правові та
господарчі переваги ринкової економікі , прогресивні напрямки ОХОРОНИ
ДОВКІЛЛЯ, ВИКОРИСТАННЯ
ПРИРОДНИХ РЕСУРСІВ ТА ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЕКОЛОГІЧНОЇ БЕЗПЕКИ значною мірою
лишуться лише як вдалі проекти із за відсутності фінансування, бажання, а
також тому що екологічне питання не є досить важливим для нашого сучасного
суспільства , особливо на стадії первинного накопичення капіталу.
Список використованої літератури:
1. “ Основи загальної екології “ Г.О. Білявський.
2. “ Екологічна експертиза , право та практика “ Андрейцев Ю.І.
3 . “ П О С Т А Н О В А ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНИ
Про Основні напрями державної політики України у
галузі охорони довкілля, використання природних
ресурсів та забезпечення екологічної безпеки “.
4. “ НАЦІОНАЛЬНА ДОПОВІДЬ УКРАЇНИ ПРО ЗБЕРЕЖЕННЯ БІОЛОГІЧНОГО
РІЗНОМАНІТТЯ “.
5. “ Навколишне середовище та розвиток “ . Воронов А. К.
|
