Основні напрями державної політики України у галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки - Экология - Скачать бесплатно
внаслідок чого промислові підприємства часто оточені
житловими масивами, а весь транзитний транспорт проходить через
міста, що значно збільшує їх загазованість;
3) другорядність проблем містобудування порівняно з
пріоритетами промислового розвитку, що призвело до занедбаності
таких важливих сфер життєдіяльності міст, як водопровід і
каналізаційна мережа, технічний стан яких безпосередньо впливає на
екологічний стан міст і якість питної води;
4) руйнування природного середовища великих міст. Висока
забрудненість довкілля промисловими викидами і відходами, в тому
числі й побутовими, незадовільний стан життєзабезпечувальних
систем, швидке зростання населення міст на основі екстенсивного
промислового розвитку і потреба розширення їх територій призвели
до скорочення зелених зон, забруднення і непридатності водойм
тощо.
На сьогодні всі міста, 821 селище, а також 5760 сільських
населених пунктів (всього понад 70 відсотків населення України)
забезпечено централізованим водопостачанням.
Виробнича потужність усіх централізованих водопроводів
становить 29,5 млн. куб. метрів води на добу, в тому числі
підприємств комунальної власності - 17,2 млн. куб. метрів на добу,
з них у міських населених пунктах - 17,1, в сільських - 0,1 млн.
куб. метрів води на добу. Для водопостачання населення із
загального обсягу необхідної кількості води використовується
близько 40 відсотків підземних вод.
Система водопровідно-каналізаційного господарства нині
перебуває в кризовому екологічному стані з таких причин:
водопровідні мережі не мають внутрішнього антикорозійного
покриття;
понад 17 відсотків води для споживання за окремими
фізико-хімічними показниками не відповідають вимогам діючого
стандарту;
суттєве скорочення інвестицій у комунальне господарство
зумовило значне зростання аварійності водопровідних об'єктів
(тільки у міських мережах в аварійному стані перебуває 16,6 тис.
кілометрів водопроводів і 6,4 тис. кілометрів каналізаційних
мереж);
витоки та невраховані витрати води становлять понад 15
відсотків, відсутня належна система обліку води в житловому фонді
(середньодобове споживання води на 1 жителя міста в Україні
становить 325 літрів, тоді як у великих містах Європи цей
показник дорівнює 100 - 200 літрам);
не мають централізованих систем каналізації 27 міст і 392
селища міського типу, а в 187 міських населених пунктах очисні
каналізаційні споруди працюють неефективно (у водойми щодоби
скидається понад 10,6 тис. куб. метрів неочищених і недостатньо
очищених стічних вод);
неефективність комплексних програм екологізації технологій у
промисловості, енергетиці, будівництві, сільському господарстві та
на транспорті, неефективність комунальних очисних споруд, які
витримують основне навантаження з очищення промислових і міських
стоків, призвело до накопичення великої кількості осадів і мулу
(щороку близько 40 млн. тонн), що становить реальну загрозу
вторинного забруднення довкілля;
промислові підприємства за браком ефективних технологій
очищення виробничих стічних вод та утилізації їх осадів скидають у
водойми через систему централізованої каналізації
висококонцентровані стічні води, шкідливі речовини яких руйнують
каналізаційні мережі, порушують технологічні регламенти очищення
міських стічних вод і не видаляються в процесі біологічного
очищення, що робить неможливим використання очищених міських
стічних вод та їх осадів у сільському господарстві.
Основними джерелами забруднення повітря в
житлово-комунальному господарстві України є підприємства з
виробництва дорожніх будівельних матеріалів, котельні теплового
господарства, промислові підприємства комунального машинобудування
та автомобільний транспорт. Вони викидають в атмосферу значну
кількість золи, оксидів вуглецю, сірки, азоту, а також скидають у
каналізацію хімічні сполуки, що утворилися внаслідок реагентної
обробки води, яка використовується в системах теплопостачання.
У містах і селищах міського типу щороку нагромаджується
близько 40 млн. куб. метрів сміття, яке знешкоджується на 771
міському звалищі, з яких майже 80 відсотків експлуатується без
дотримання запобіжних заходів щодо забруднення підземних вод і
повітряного басейну, та 4 сміттєспалювальних заводах, технологічне
обладнання яких не відповідає сучасним екологічним вимогам.
Традиційна технологія знешкодження міського сміття на
звалищах безперспективна і не може бути прийнятною для населення
сільської місцевості.
6. ПРОМИСЛОВІ ВІДХОДИ
Багаторічна енергетично-сировинна спеціалізація, а також
низький технологічний рівень промисловості України поставили її в
число країн з найбільш високими абсолютними обсягами утворення та
накопичення відходів. Обсяг утворення відходів у 1996 році
становив 700 - 720 млн. тонн.
Скорочення обсягів виробництва, яке спостерігалося у
більшості галузей економіки протягом 1991 - 1996 років, суттєво не
позначилося на загальній ситуації щодо утворення відходів.
За станом на 1996 рік загальна маса накопичених на території
України відходів у поверхневих сховищах перевищила 25 млрд. тонн,
що в розрахунку на 1 кв.км площі становить близько 40 тис. тонн.
Відходи нагромаджуються у вигляді шламосховищ, териконів,
відвалів, різних звалищ. Площа земель, зайнята ними, становить
близько 160 тис. гектарів.
Внаслідок гіпертрофованого розвитку гірничодобувної
промисловості в Україні домінують відходи, що утворюються під час
розробки родовищ (до 75 відсотків загального обсягу) та збагачення
корисних копалин (відповідно 13 і 14 відсотків). Значну частину
цих обсягів становлять відходи хіміко-металургійної переробки
сировини.
З урахуванням сучасного технологічного рівня переробки
відходів в Україні серед загальної кількості відходів, що
утворюються щороку, реальну цінність становлять 410 - 430 млн.
тонн. Утилізується лише третина загальної кількості відходів. Це
свідчить про значні ресурсні резерви. Проте протягом 1992 - 1996
років спостерігалася стійка тенденція до зниження обсягів
використання відходів (щорічно в середньому на 20 відсотків менше
порівняно з попереднім роком), яке відбувалося більш високими
темпами, ніж скорочення загальних обсягів промислового
виробництва.
Існуючий рівень утилізації відходів вторинних ресурсів не
впливає на поліпшення стану довкілля. Це пов'язано з тим, що до
переробки залучаються в основному великотоннажні гірничопромислові
та деякі інші відходи - малотоксичні чи нейтральні (інертні). Тому
екологічний ефект переробки відходів є незначним. До категорії
високотоксичних належать лише 1 - 2 відсотки всіх промислових
відходів, але їх вплив на довкілля дедалі зростає. Однак до цього
часу не збудовано жодного спеціалізованого заводу з переробки
токсичних промислових відходів, немає належним чином організованої
системи збирання, зберігання та видалення токсичних відходів,
відсутні техніка та обладнання для переробки відходів будівництва
і комунального господарства.
Недостатні норми адміністративної та кримінальної
відповідальності за порушення правил збирання, зберігання,
транспортування та використання промислових та інших відходів.
Однобокість екологічної політики виявляється також у
недостатньому екологічному контролі за масовим використанням
деяких інших відходів (фосфогіпсу, вапняково-сірчаних шламів
тощо). Це - додаткове джерело забруднення природного середовища.
7. ВІЙСЬКОВА ДІЯЛЬНІСТЬ ТА КОНВЕРСІЯ
ВІЙСЬКОВО-ПРОМИСЛОВОГО КОМПЛЕКСУ
Геополітичне розташування України на Європейському континенті
історично зумовило роль і місце її території, а також
військово-економічного потенціалу в проектах і програмах
реалізації військових доктрин різних громадсько-політичних систем
і військово-політичних блоків. Тому в центрально-східному регіоні
Європи за десятиріччя накопичено дуже велику кількість військ і
сил флоту, різноманітної військової техніки та озброєнь, у тому
числі ракетно-ядерних. Склалася також розвинута мережа потужних
підприємств, установ і організацій оборонного призначення.
Щоденна військова діяльність, як правило, вкрай негативно
впливає на довкілля. Внаслідок багаторічних порушень
природоохоронного законодавства, зокрема щодо утримання та
експлуатації авіаційних і військово-морських баз, полігонів і
танкодромів, учбових центрів, баз і складів пально-мастильних
матеріалів, військово-ремонтних і будівельних підприємств, парків
бойової і автотракторної техніки, військлісгоспів і підсобних
господарств, об'єктів тепло-, водо-, енергопостачання, зливних і
очисних споруд, місць збору та утилізації відходів, а також
внаслідок недотримання вимог екологічної безпеки під час
проведення заходів бойової та оперативної підготовки військ і сил
флоту уже забруднено та продовжується забруднення основних
складових довкілля: грунтів, поверхневих та підземних вод,
повітря.
Екологічний стан може ще більше погіршитися у ході проведення
наступної широкомасштабної військової реформи, конверсії оборонної
промисловості, ліквідації ракетно-ядерної зброї та хімічної зброї,
що залишилася з другої світової війни, продовження утилізації
(знешкодження) застарілих видів військової продукції та
боєприпасів, відходів військового виробництва, якщо військові й
надалі не будуть дотримуватися екологічних вимог.
8. ВОДНІ РЕСУРСИ ТА ЕКОСИСТЕМИ
Основні джерела прісної води на території України - стоки
річок Дніпра, Дністра, Південного Бугу, Сіверського Дінця, Дунаю з
притоками, а також малих річок північного узбережжя Чорного та
Азовського морів. Порушення норм якості води досягло рівнів, які
ведуть до деградації водних екосистем, зниження продуктивності
водойм. Значна частина населення України використовує для своїх
життєвих потреб недоброякісну воду, що загрожує здоров'ю нації.
Сумарна величина стоків річок України без Дунаю в середній за
водністю рік становить 87,1 млрд. куб. метрів, знижуючись у
маловодний рік до 55,9 млрд. куб. метрів. Безпосередньо на
території держави формується відповідно 52,4 і 29,7 млрд. куб.
метрів води, решта надходить з суміжних територій. Водні ресурси
Дунаю становлять у середньому 123 млрд. куб. метрів води на рік.
Прогнозні ресурси підземних вод питної якості розподілені на
території України вкрай нерівномірно і становлять 22,5 млрд. куб.
метрів на рік (61,7 млн. куб. метрів на добу), з яких 8,9 млрд.
куб. метрів (24,4 млн. куб. метрів на добу) гідравлічно не
зв'язані з поверхневим стоком і становлять додаткову складову до
поверхневого стоку. Водозабір підземних вод у складі прогнозних
ресурсів становить 21 відсоток, що свідчить про можливість ширшого
використання їх у багатьох областях.
З метою забезпечення населення та народного господарства
необхідною кількістю води в Україні збудовано 1087 водосховищ
загальним об'ємом понад 55 млрд. куб. метрів, 7 великих каналів
довжиною близько 2000 кілометрів з подачею на них понад 1000 куб.
метрів води за секунду, 10 великих водоводів великого діаметру, по
яких вода надходить у маловодні регіони України.
Витрати свіжої води в Україні на одиницю виробленої продукції
значно перевищують такі показники у розвинутих країнах Європи:
Франції - в 2,5 раза, ФРН - в 4,3, Великобританії та Швеції - в
4,2 раза.
Забезпечення водою населення України в повному обсязі
ускладнюється через незадовільну якість води водних об'єктів.
Якість води більшості з них за станом хімічного і бактеріального
забруднення класифікується як забруднена і брудна (IV - V клас
якості). Найгостріший екологічний стан спостерігається в басейнах
річок Дніпра, Сіверського Дінця, річках Приазов'я, окремих
притоках Дністра, Західного Бугу, де якість води класифікується як
дуже брудна (VI клас). Для екосистем більшості водних об'єктів
України властиві елементи екологічного та метаболічного регресу.
До основних забруднюючих речовин належать нафтопродукти,
феноли, азот амонійний та нітритний, важкі метали тощо.
Для переважної більшості підприємств промисловості та
комунального господарства скид забруднюючих речовин істотно
перевищує встановлений рівень гранично допустимого скиду (далі -
ГДС). Це призводить до забруднення водних об'єктів, порушення норм
якості води.
Основними причинами забруднення поверхневих вод України є:
скид неочищених та не досить очищених комунально-побутових і
промислових стічних вод безпосередньо у водні об'єкти та через
систему міської каналізації;
надходження до водних об'єктів забруднюючих речовин у процесі
поверхневого стоку води з забудованих територій та сільгоспугідь;
ерозія грунтів на водозабірній площі.
Якісний стан підземних вод внаслідок господарської діяльності
також постійно погіршується. Це пов'язано з існуванням на
території України близько 3 тис. фільтруючих накопичувачів стічних
вод, а також з широким використанням мінеральних добрив та
пестицидів. Найбільш незадовільний якісний стан підземних вод у
Донбасі та Кривбасі. Значну небезпеку в експлуатаційних
свердловинах Західної України становить наявність фенолів (до 5 -
10 гранично допустимих концентрацій - далі ГДК), а також
підвищення мінералізації та зростання вмісту важких металів у
підземних водах Криму.
Проблема екологічного стану водних об'єктів є актуальною для
всіх водних басейнів України. Що ж до Дніпра, водні ресурси якого
становлять близько 80 відсотків водних ресурсів України і
забезпечують водою 32 млн. населення та 2/3 господарського
потенціалу країни, то це одне з найважливіших завдань економічного
і соціального розвитку та природоохоронної політики держави. Це
зумовлено складною екологічною ситуацією на території басейну,
оскільки 60 відсотків її розорано, на 35 відсотках земля сильно
еродована, на 80 відсотках - трансформовано первинний природний
ландшафт. Водосховища на Дніпрі стали акумуляторами забруднюючих
речовин. Значної шкоди завдано північній частині басейну внаслідок
катастрофи на Чорнобильській АЕС; в критичному стані перебувають
малі річки басейну, значна частина яких втратила природну
здатність до самоочищення. У катастрофічному стані знаходяться
річки Нижнього Дніпра, де щорічно має місце ускладнення
санітарно-епідеміологічної ситуації, знижується вилов риби, бідніє
біологічне різноманіття.
Значної шкоди екосистемі Дніпра поряд із щорічним
забрудненням басейну органічними речовинами (40 тис.тонн),
нафтопродуктами (745 тонн), хлоридами, сульфатами (по 400
тис.тонн), солями важких металів (65 - 70 тонн) завдає забруднення
біогенними речовинами внаслідок використання відсталих технологій
сільськогосподарського виробництва, низької ефективності
комунальних очисних споруд.
Екологічне оздоровлення басейну Дніпра є одним з
найважливіших пріоритетів державної політики у галузі охорони та
відтворення водних ресурсів. 27 лютого 1997 року Верховною Радою
України затверджена Національна програма екологічного оздоровлення
басейну Дніпра та поліпшення якості питної води. Основною метою
Національної програми є відновлення і забезпечення сталого
функціонування Дніпровської екосистеми, якісного водопостачання,
екологічно безпечних умов життєдіяльності населення і
господарської діяльності та захисту водних ресурсів від
забруднення та виснаження.
Не в кращому, а подекуди і в гіршому стані перебувають
басейни інших річок України (Сіверського Дінця, Дністра, Західного
Бугу, Південного Бугу, басейни річок Приазовської та
Причорноморської низовин). Тому мета та стратегічні напрями,
визначені Національною програмою для Дніпра, є аналогічними і для
інших водних басейнів України.
Системний аналіз сучасного екологічного стану басейнів річок
України та організації управління охороною і використанням водних
ресурсів дав змогу окреслити коло найбільш актуальних проблем, які
потребують розв'язання, а саме:
надмірне антропогенне навантаження на водні об'єкти внаслідок
екстенсивного способу ведення водного господарства призвело до
кризового зменшення самовідтворюючих можливостей річок та
виснаження водноресурсного потенціалу;
стала тенденція до значного забруднення водних об'єктів
внаслідок неупорядкованого відведення стічних вод від населених
пунктів, господарських об'єктів і сільськогосподарських угідь;
широкомасштабне радіаційне забруднення басейнів багатьох
річок внаслідок катастрофи на Чорнобильській АЕС;
погіршення якості питної води внаслідок незадовільного
екологічного стану джерел питного водопостачання;
недосконалість економічного механізму водокористування і
реалізації водоохоронних заходів;
недостатня ефективність існуючої системи управління охороною
та використанням водних ресурсів внаслідок недосконалості
нормативно-правової бази і організаційної структури управління;
відсутність автоматизованої постійно діючої системи
моніторингу екологічного стану водних басейнів акваторії Чорного
та Азовського морів, якості питної води і стічних вод у системах
водопостачання і водовідведення населених пунктів і господарських
об'єктів.
9. ЗЕМЕЛЬНІ РЕСУРСИ
Сучасне використання земельних ресурсів України не відповідає
вимогам раціонального природокористування. Порушено екологічно
допустиме співвідношення площ ріллі, природних кормових угідь,
лісових насаджень, що негативно впливає на стійкість
агроландшафту. Розораність земель є найвищою в світі і досягла 56
відсотків території країни і 80 відсотків сільськогосподарських
угідь. Інтенсивне сільськогосподарське використання земель
призводить до зниження родючості грунтів через їх переущільнення
(особливо чорноземів), втрати грудкувато-зернистої структури,
водопроникності та аераційної здатності з усіма екологічними
наслідками.
З грунтом щороку виноситься 11 млн. тонн гумусу, 0,5 млн.
тонн азоту, 0,4 млн. тонн фосфору і 0,7 млн. тонн калію. Щорічні
еколого-економічні збитки від ерозії грунтів дорівнюють 9,1 млрд.
гривень.
Значної екологічної шкоди земельні ресурси зазнають через
забруднення грунтів викидами промисловості (важкі метали, кислотні
дощі тощо) та використання засобів хімізації в аграрному секторі.
Понад 40 відсотків органіки, отримуваної в результаті діяльності
великих тваринницьких комплексів та птахофабрик, з потенційних
органічних добрив перетворюються на джерела забруднення довкілля.
Ситуація з забрудненням територій ускладнилася після аварії
на Чорнобильській АЕС. Радіонуклідами забруднено понад 4,6 млн.
гектарів земель у 74 районах 11 областей, у тому числі 3,1 млн.
гектарів ріллі. З використання вилучено 119 тис. гектарів
сільськогосподарських угідь, у тому числі 65 тис. гектарів ріллі.
10. КОРИСНІ КОПАЛИНИ
Мінерально-сировинна база є основою виробництва понад 90
відсотків продукції важкої промисловості. На частку
мінерально-сировинного комплексу припадає третина виробничих
фондів, близько 40 відсотків капітальних вкладень, майже п'ята
частина трудових ресурсів. Приблизна вартість промислових запасів
основних видів корисних копалин дорівнює 14,8 трлн. гривень.
За різноманітністю та багатством мінерально-сировинних
ресурсів Україна випереджає такі розвинуті країни світу як США,
Канада, Англія, Франція, Китай та інші. В Україні виробляється
близько 5 відсотків світового обсягу мінерально-сировинних
ресурсів. Щороку гірничодобувна промисловість України випускає
продукції на 25 - 28 млрд. доларів США (у цінах світового ринку).
На території України виявлено близько 8 тисяч родовищ, понад
90 видів корисних копалин, з яких 20 мають важливе економічне
значення. Серед них нафта, газ, залізні, марганцеві, титанові,
уранові руди, вугілля, сірка, ртуть, каолін, графіт, вогнетривкі
глини, будівельні матеріали, питні, мінеральні води.
До промислового освоєння залучено від 40 до 75 відсотків
розвіданих запасів основних видів корисних копалин.
Подальший розвиток мінерально-сировинного комплексу України
потребує негайного розв'язання на державному рівні проблем, які
істотно гальмують розширення мінерально-сировинної бази, її
екологічну реабілітацію та раціональне використання.
Сьогодні немає чіткого механізму управління і належного
державного нагляду за використанням і охороною надр, що призводить
до безгосподарного ставлення гірничодобувних підприємств до
мінеральної сировини та зростання необгрунтованих її втрат.
Через недосконалі технології видобування та переробки
мінеральної сировини, незадовільне вирішення питань комплексного
освоєння родовищ у надрах залишаються і втрачаються:
- до 70 відсотків розвіданих запасів нафти;
- до 50 відсотків солей;
- до 28 відсотків вугілля;
- до 25 відсотків металів.
Нерозв'язаною є проблема геологічного вивчення і використання
техногенних родовищ корисних копалин - відвалів видобутку і
відходів збагачення та переробки мінеральної сировини, які містять
цінні корисні копалини і мають промислове значення. Вже сьогодні в
Україні обсяги цих відходів перевищують 25 млрд. тонн, займаючи
площу понад 150 тис. гектарів. З кожним роком їх кількість
збільшується. Таким чином в Україні утворено сотні великих,
середніх та малих техногенних родовищ різних корисних копалин,
придатних для промислового освоєння. Потенційна вартість
техногенних родовищ за попередніми розрахунками обчислюється
десятками млрд. доларів США. Така маса вторинних продуктів у
перерахунку на 1 кв. кілометр території України перевищує
аналогічний показник для США у 6 разів та у 3 рази - для держав
Європейського Союзу.
11. АТМОСФЕРНЕ ПОВІТРЯ
Напружена екологічна ситуація у багатьох районах і містах
країни свідчить про те, що незважаючи на посилення останнім часом
уваги до цих питань і значні витрати на їх вирішення, вжиті заходи
не досить ефективні і не зумовлюють змін у тенденції погіршення
стану довкілля. Структура промислового виробництва, що склалася в
Україні, пов'язана з розвитком енергетичної,
гірничо-металургійної, вугледобувної, хімічної та машинобудівної
промисловості і характеризується інтенсивним споживанням енергії,
сировинних, водних і земельних ресурсів, а також збільшенням
навантаження на довкілля. В Україні в 1996 році було викинуто в
атмосферу близько 6,34 млн.тонн забруднюючих речовин, в тому числі
4,76 млн.тонн - зі стаціонарних джерел, 1,58 млн.тонн - з
пересувних. За період 1992 - 1996 рр. загальний обсяг викиду
забруднюючих речовин в атмосферне повітря скоротився зі
стаціонарних джерел на 45 відсотків, з пересувних - на 12
відсотків. Останні викидають 85 відсотків свинцю, 49 відсотків
окису вуглецю та 31 відсоток вуглеводнів.
З галузей промисловості найбільше забруднюють атмосферу
енергетика (32 відсотки), металургія (27 відсотків), вугільна
промисловість (23 відсотки).
Україна займає восьме місце в світі як емітер СО2 в
енергетичній галузі, її частка становить 2,35 відсотка
загальносвітових викидів цієї речовини енергетикою.
12. РОСЛИННИЙ СВІТ ТА ЛІСОВІ РЕСУРСИ
Флора нижчих і вищих видів рослин України нараховує понад
25000. За спектром основних життєвих форм всі види судинних рослин
поділяються на дерева, кущі, напівкущі, багаторічні трав'янисті
рослини, дворічні та однорічні. Флора судинних рослин України
налічує понад 5 тис. видів, з них близько 250 видів офіційно
визнані лікарськими в Україні, хоча майже 1100 видів флори України
мають біологічно активні речовини, які мають лікувальні
властивості, а їх сировина в світовій практиці використовується
при виготовленні лікарських препаратів.
Але тривале безконтрольне використання природних ресурсів
багатьох цінних лікарських рослин, інтенсифікація господарського
використання територій з наявністю лікарських рослин, несприятлива
екологічна ситуація в зоні з високим ресурсним потенціалом після
аварії на Чорнобильській АЕС спричинили кризовий стан ресурсів
більшості дикорослих лікарських рослин.
На сьогодні лікарські рослини ростуть на площі, що становить
менше 10 відсотків території України. В Україні в цілому близько
85 відсотків лікарської рослинної сировини збирається в природних
місцезростаннях видів лікарських рослин. З кожним роком
збільшуються площі та різноманіття культивованих лікарських
рослин, однак їх кількість, як правило, не перевищує 15 видів.
Багато лікарських рослин неможливо вирощувати в культурі у зв'язку
зі складністю агротехніки та рядом інших причин.
Протягом останніх 10 - 15 років видовий склад лікарських
рослин майже не змінився, водночас обсяг заготівлі як у цілому,
так і по окремих видах суттєво зменшується кожні 3 - 5 років,
оскільки зменшуються природні запаси цих рослин внаслідок
інтенсивного господарського використання земель, на яких вони
ростуть, та заготівлі їх сировини без урахування норм та правил
збору, що, в свою чергу, веде до виснаження ресурсів лікарських
рослин. При цьому попит фармацевтичної промисловості України на
сировину дикорослих лікарських рослин залишається великим.
Загальний обсяг лісокористування в Україні становить
14,4 млн. куб. метрів, у тому числі основного користування - 6,7
млн. куб. метрів, що задовольняє потреби народного господарства
лише на 25 - 27 відсотків. У зв'язку з дефіцитом деревини щорічна
потреба в її завезенні становить 30 млн. куб. метрів.
Хибна практика планування екстенсивного лісокористування
призвела до значного виснаження лісів, зниження загальної
продуктивності їх ценозів, погіршення товарної структури
лісосічного фонду. Так, у повоєнні роки допускалося перевищення
розрахункової лісосіки в 1,5 - 2 рази, що спричинило зміну вікової
структури лісів, збільшення частки похідних (до 13 відсотків) і
менш продуктивних деревостанів. Сьогодні найбільшу площу займають
молодняки (45,4 відсотка) і середньовікові насадження (37,7
відсотка), достигаючі і стиглі деревостани становлять відповідно
лише 10,1 відсотка і 6,8 відсотка, що в 1,5 - 2 рази нижче
оптимальних значень. Інтенсифікація проміжного користування в
останні роки призвела до того, що фактичні запаси достигаючих і
стиглих деревостанів становлять більше половини потенційно
можливих, а частка насаджень з низькими повнотами (0,6 - 0,3)
досягає 24 відсотків. У зв'язку з цим під час рубок головного
користування щороку недобирають 5 млн. куб. метрів деревини.
Сучасний екологічний стан лісів зумовлюється як рівнем та
інтенсивністю антропогенного впливу, так і зростаючим техногенним
навантаженням, що порушує природну стійкість і
середовищно-формуючі функції лісових
|
