Правовий захист підприємництва - Предпринимательство - Скачать бесплатно
План
1. Захист від монополізму у підприємницькій діяльності.
1. Причини, які об’єктивно зумовлюють необхідність
2. Характеристика антимонопольного законодавства його становлення і
розвиток
3. Види антимонопольних порушень
4. Відповідальність за порушення антимонопольного законодавства.
5. Характеристика антимонопольного законодавства зарубіжних країн.
2. Правові засоби захисту підприємців від недобросовісної конкуренції
1. Поняття недобросовісної конкуренції
2. Неправомірне використання ділової репутації господарського суб’єкта
(підприємця)
3. Створення перешкод господарюючим суб'єктам в процесі конкуренції та
досягнення неправомірних переваг у конкуренції.
4. Неправомірне збирання, розголошення, та використання комерційної
таємниці.
5. Відповідальність за недобросовісну конкуренцію
3. Дерегулювання як захист від втручання державних органів у підприємницьку
діяльність.
1. Спрощення порядку створення, реєстрації та ліквідації суб‘єктів
підприємницької діяльності.
2. Скорочення переліку видів підприємницької діяльності, що підлягають
ліцензуванню.
3. Скорочення видів підприємницької діяльності, що підлягають
патентуванню.
4. Скорочення видів підприємницької діяльності що вимагають одержання
сертифікатів.
5. Лімітування перевірок та контролю за діяльністю суб‘єктів
підприємницької діяльності.
Вступ
Обираючи тему дипломної роботи “Правовий захист підприємництва”, мав за
мету звернути увагу на проблематику цього питання. Адже на сьогодні
підприємець, незважаючи на численність нормативних актів, які повинні були
б регулювати цей вид діяльності, знаходяться у вельми складному становищі.
Глава третя дипломної роботи висвітлює одну з важливих проблем,
проблему дерегулювання підприємницької діяльності, це питання повязано з
державним регулюванням підприємницької діяльності, втручання державних
органів в підприємницьку діяльність досягло таких меж, що були створені
барєри, які стримують її розвиток. В той час коли держава повинна
підтримати підприємництво створювати для нього умови для ефективної
зовнішньоекономічної діяльності, сприяти інформаційному забезпеченню
суб‘єктів бізнесу, підтримувати підприємців в забезпеченні і збуті
продукції, готувати кадри для сфери підприємництва.
Те законодавство, яке ми маємо на сьогоднішній день, нажаль не в змозі
чітко регулювати всі відносини, які виникають при здійсненні
підприємницької діяльності. Ст.42 Конституції України “Кожен має право на
підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом”. Все вірно кожен має
право, та не кожен має можливість спокійно працювати і мати впевненість у
завтрішньому дні.
Але попри всі негаразди державою передбачено систему захисту
підприємницької діяльності, про що йтиметься в дипломній роботі. закон
України “Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної
конкуренції у підприємницькій діяльності” від 18.02.92 р., також закон
України “Про захист від недобросовісної конкуренції” від 07.06.96 р. Для
розкриття суті, значення та дії цього закону я присвятив першу та другу
глави дипломної роботи.
Підсумовуючи усе вище сказане необхідно приділити велику увагу
удосконаленню нормативної і правової бази, які б чітко регулювали
підприємницьку діяльність і зприяли економічному зростанню України.
1. Захист від монополізму у підприємницькій діяльності.
1. Причини, які об’єктивно зумовлюють необхідність захисту прав та
законних інтересів підприємців від монополізму.
Перехід до ринкових відносин, яких здійснюється на даний час в
Україні сприяє становленню і розвитку підприємницької діяльності. Цей
процес потребує створення економіки, яка послідовно інтегрується у
систему світових господарських зв’язків. Для цього у першу чергу
необхідно надати широкі можливості всім громадянам держави приймати
участь у підприємницькій діяльності особливо в формі малого і
середнього підприємництва, як основи багатоукладної економіки.
В Україні в січні-червні 1998 року (за оперативними даними)
функціонувало близько 130 тисяч малих підприємств, на яких працювало
1,4 млн. чоловік, або майже 6 відсотків загальної кількості
працівників галузей господарства країни.
Крім того функціонувало з тисячі кооперативів: 3,7 тисячі
спільних підприємств з прямими іноземними інвестиціями, з яких
випускали продукцію 1,3 тисячі; в галузі сільського господарства –
35,9 тисячі фермерських господарств, які володіють 932,2 тис. га
угідь; близько 900 тисяч індивідуальних підприємців. Більше половини
загальної кількості діючих малих підприємств (52 відсотки) працює у
сфері торгівлі, громадського харчування, матеріально-технічного
забезпечення і збуту, 14 відсотків – у промисловості, 10 відсотків –
у будівництві та 5 відсотків – у сфері побутового обслуговування.
Переважна більшість суб‘єктів малого підприємництва – це
колективні та приватні малі підприємства, якими вироблено і
реалізовано продукції та виконано робіт послуг на 99 відсотків.
Розвивається інституціональна база, яка сприяє активізації
діяльності малого підприємництва. Нині в Україні функціонують 227
комерційних банків, 34 відділення державних фондів підтримки
підприємництва, 573 інвестиційні компанії та фонди, 1515 аудиторських
фірм, 250 страхових організацій, створено 34 регіональні фонди
підтримки підприємництва. Зареєстровано 234 біржі, з яких діють 145.
Як відомо, одне з основних вимог ринкової економіки - це
розвиток конкуренції, змагальності суб'єктів підприємницької
діяльності, усунення бар'єрів на шляху виходу їх на ринок усіх
товарів і послуг.
У Україні цьому перешкоджає багато в чому дуже високий рівень
монополізації ринку, при котрому практично немає можливостей для
конкуренції як основного двигуна підприємництва і виробництва в
ринкових умовах. За даними Антимонопольного комітету України, 536
промислових підприємств займають монопольне положення на 700 ринках
(відповідно до методики Антимонопольного комітету України частка їх
на відповідних загальнодержавних ринках перевищує 35 відсотків).
Зокрема, за результатами проведеного Антимонопольним комітетом
України разом із Міністерством статистики обстеження, найбільше
монополізованими виявилися ринки машинобудування (99,7 відсотка),
хімічної і нафтохімічної промисловості (68,9 відсотка), металургії
(44,9 відсотка).1
Так, протягом 1994 року в Антимонопольний комітет України і
його територіальні відділення надійшло 224 заяви про порушення
антимонопольного законодавства. Було збуджено 174 справи, розгляд 139
із них було завершено, причому біля половини з них розглянуто
територіальними відділеннями.2 У це число були включені і справи про
несумлінну конкуренцію. Слід зазначити, що значна різниця між
кількістю отриманих заяв і збуджених справ пояснюється тим, що в
багатьох випадках підприємці добровільно усували правопорушення,
керуючись роз'ясненнями або виконуючи вимоги Антимонопольного
комітету України.
Якщо протягом 1994 року Антимонопольний комітет України
роздивився 174 справи, те тільки за I квартал 1995 року - утроє
більше справ.3
Ці дані свідчать про необхідність державного регулювання
підприємництва з метою попередження і припинення монополізму.
Держава законодавчо забезпечує свободу конкуренції між
підприємцями, захищає споживачів від проявів несумлінної конкуренції
і монополізму в будь-яких сферах підприємницької діяльності (стаття
15 закону України «ПРО підприємництво» від 07.02.91 р.).
У сучасних умовах, коли відбувається формування ринку
капіталу, для запобігання росту монополізації ринків товарів і послуг
і сприяння розвитку конкуренції, насамперед, необхідна відповідна
нормативна база. Її важливість визначається як уже фактично
сформованим у нашій економіці монополізмом, так і небезпекою розвитку
монополістичних тенденцій, що неминуче виявляються і посилюються в
умовах ринкового господарства. Без спеціального правового механізму
неможливо заохочення конкуренції і припинення монопольної практики.
За результатами аналізу товарних ринків у 97 році
розпорядженням голови Черкаського відділення антимонопольного
відділення затверджено перелік підприємців, що займмають монопольне
становище на ринках Черкаської області, у складі 62 суб‘єктів
природних монополій та 81 інших монопольних утворень
2. Характеристика антимонопольного законодавства його становлення і
розвиток
Антимонопольне законодавство в Україні формувалося поступово.
Прийняттю спеціальних нормативних актів у цій сфері передувало
введення окремих антимонопольних вимог у законах України «Про
підприємництво», «Про підприємства в Україні», «Про господарські
товариства». Проте цього було явно недостатньо для проведення
ефективного антимонопольної політики і захисти конкуренції , що
зароджується.
За останні декілька років був прийнятий ряд нормативнихактів,
серед яких як закони, так і підзаконні акти. Насамперед - закон
України «Про обмеження монополізму і недопущення недобросовісної
конкуренції в підприємницькій діяльності» від 18.02.92 р.4
Цей закон України націлений не на заборону монополії як такий
(оскільки у визначених випадках вона може забезпечувати безсумнівні
технологічні й економічні переваги), а на припинення шкідливих з
економічної і соціальної точок зору видів недобросовісної або
нечесної монополістичної практики суб'єктів підприємницької
діяльності. Він забороняє не всяку монополістичну діяльність, а лише
таку, що може обмежувати конкуренцію. Цей закон неповинен
поширюватися на діяльність, що сприяє економічному і технічному
прогресу, не порушуючи законних інтересів споживачів, і не повинен
вести до обмеження конкуренції підприємців.
У 1993 році була розроблена Державна програма демонополізації
економіки і розвитки конкуренції, задача якого були конкретизовані в
розпорядженні Кабінету Міністрів України від 03.06.94 р. № 146. 26
листопада 1993 року був прийнятий закон України «Про Антимонопольний
комітет України».
На основі цих законів було прийнято декілька підзаконних
нормативних актів. Це, зокрема, постанова Кабінету Міністрів України
«Про введення механізму попередження монополізації товарних ринків»
від 11.10.94 р. № 765, указ Президента України «Про міжвідомчу
комісію з питань демонополізації економіки» від 21.03.95 р. № 247/95
і ін.
У зв'язку зі створенням цієї нормативної бази антимонопольні
вимоги були введені в десятки нормативних документів, внесені зміни і
доповнення в чисельні законодавчі акти України, наприклад, у закон
України від 02.03.95 р.5
Таким чином, закони України «Про обмеження монополізму і
недопущення недобросовісної конкуренції в підприємницькій діяльності»
і «Про Антимонопольний комітет України», антимонопольні норми, що
утримуються в інших законах, а також ряд підзаконних актів
законодавства (у тому числі постанови Кабінету Міністрів України й
укази Президента України) складають у даний час антимонопольне
законодавство України. Незважаючи на численність нормативних актів
антимонопольного законодавства і прискорене створення в останні роки
правової бази реалізації антимонопольної політики держави, воно не є
зробленим, оскільки пройшло лише три роки з моменту початку його
формування. (Як показує практика інших держав, такий процес є
тривалим у часу, наприклад, у США перший законодавчий акт про
конкуренцію був прийнятий ще в минулому сторіччі, а в даний час
включає п'ять законів і множина підзаконних актів - процес формування
законодавства не завершене.) Тому необхідно подальше удосконалення
антимонопольного законодавства України.
3. Види антимонопольних порушень
Відповідно до закону України «Про обмеження монополізму і
недопущенні недобросовісної конкуренції в підприємницькій діяльності»
від 18.02.92 р. порушенням антимонопольного законодавства признаються
три види правопорушень:
- зловживання монопольним положенням на ринку;
- неправомірні угоди між підприємцями;
- дискримінація підприємців органами влади і керування.
Кожний із вищезгаданих видів правопорушень укладається з
декількох різновидів. Так, до першого виду, тобто зловживанню
монопольним положенням на ринку, ставляться:
- нав'язування умов договору, що ставлять контрагентів у нерівне
положення, або додаткових умов, що не ставляться до предмета
договору, у тому числі нав'язування товару, не потрібного
контрагенту;
- обмеження або припинення виробництва, а також вилучення з
обертання товарів із метою створення або підтримки дефіциту на ринку
або встановлення монопольних цін;
- часткова або повна відмова від реалізації або закупівлі товару
при відсутності альтернативних джерела постачання або збуту з метою
створення або підтримки дефіциту на ринку або встановлення
монопольних цін;
- інші дії з метою створення перешкод до доступу на ринок
(виходові з ринку) інших підприємців;
- установлення дискримінаційних цін (тарифів, розцінок) на свої
товари, що обмежують права окремих споживачів;
- установлення монопольно високих цін (тарифів, розцінок) на свої
товари, що призводить до порушень прав споживачів;
- установлення монопольно низьких цін (тарифів, розцінок) на свої
товари, що призводить до обмеження конкуренції (стаття 7).
Як очевидно, ця група правопорушень охоплює визначені види дій,
засновані на використанні суб'єктом підприємницької діяльності свого
домінуючого положення на ринку й інтереси інших учасників, що
ущемляють, ринкових відносин.
Серед найбільш поширених правопорушень є дії монополістів,
спрямовані на створення перешкод для доступу на ринок інших
підприємців.
Значну загрозу для споживачів подають зловживання монополістів
у ціноутворенні. Підприємства, займаючи монопольне положення на
внутрішньому ринку, змушують частину споживачів відмовлятися від
закупівлі товару, установлюючи на нього надмірно високу ціну.
Небезпеку для споживачів несуть також зловживання такими
господарюючими суб’єктами – як природні монополісти при порядку
встановлення цін і тарифів, оскільки вони суттєво впливають на
ціноутворення на внутрішньому споживчому ринку.
Так на виконання вимог рішення ради регіонів при Президентові
України в 10.03.98 № 30/98 та доручення прем’єр-міністра України
органами державного контролю за діями Мінекономіки України протягом 9
місяців 1998 р. здійснено 21232 перевірки суб‘єктів підприємництва
різних галузей господарювання, в тому числі 1445 підприємств з питань
дотримання визначеного порядку формування, встановлення та
застосування регульованих цін і тарифів. Порушення державної
дисципліни цін виявлені в 6081 господарчому суб’єкті, або в кожному
третьому з перевірених.
За результатами перевірок винесені рішення про застосування до
порушників економічних санкцій на загальну суму 29619,7 тис. гр., з
них 19162,8 тис. гр. становлять штрафи.
Крім того окремі суб‘єкти підприємництва самостійно внесли до
бюджету 613,1 тис. гр. та повернули споживачам 5516,6 тис. гр.
Попередньо обрахування споживачів (у розрахунку на квартал) на
загальну суму 381,0 тис. гр., на зменшило фінансування з бюджету
дотаційних підприємств галузей транспорту та інших на 3378 тис. гр.6
Другий вид порушень антимонопольного законодавства це
антиконкурентні узгоджені дії. Цей вид порушень антимонопольного
законодавства встановлений шляхом внесення змін назви та абзацу
першого ст.5 до закону України “Про обмеження монополізму та
недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності.
Закон України “Про внесення змін до закону України “Про обмеження
монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у
підприємницькій діяльності”7 До внесення вказаних вище змін ст.5
передбачала “неправомірні угоди між підприємцями, як один з видів
порушень антимонопольного законодавства.
Антиконкурентні узгоджені дії – це погоджені дії (угоди) що
призвели або можуть привести до:
- встановлення (додержання) монопольних цін (тарифів),
знижок, надбавок (доплат), націнок;
- розподілу ринків по територіальному принципу, асортименту
товарів, обсягу їх реалізації або закупівель по колу споживачів чи
іншим ознакам, що призвели або можуть призвести до їх монополізації;
- усунення з ринку або обмеження доступу на нього продавців,
покупців, інших підприємців.
Новиною цієї норми є те, що вона деталізує цей вид
правопорушення словами “що призвели або можуть призвести”.
Таким чином деталізується і відповідальність за цей вид
порушень антимонопольного законодавства. Тобто відповідальність
настає не тільки в разі скоєння антиконкурентних узгоджених дій, але
і можливості їх допущення. Таким чином правовим засобом реально
вирішується питання недопущення антиконкурентних узгоджених дій з
можливими негативними наслідками до інших суб‘єктів підприємницької
діяльності і учасників ринку. Подібні угоди в зарубіжному
законодавстві і судовій практиці кваліфінується як монополістичне і
законне змовлення.
Відсутність розвитого конкурентного середовища на більшості
ринків сприяє висновку між підприємцями угод, що дискримінують
споживачів і потенційних конкурентів. Найбільше типовими є
неправомірні угоди, спрямовані на усунення з ринку або обмеження
доступу на нього інших підприємців, а також на встановлення
монопольних цін (тарифів).
Так, до дій Асоціації підприємців або групи її учасників, за
участю третіх осіб або в якийсь іншій сукупності зазначених
суб'єктів, які розцінюються як неправомірні угоди між підприємцями,
належать:
- прямий або опосередкований вплив на встановлення, фіксацію,
підтримка, перегляд цін (тарифів), ставок, знижок,
- надвишок (доплат), націнок комісійного збору, меж прибутковості
(рентабельності), а також підвищення, зниження, підтримка цін
(тарифів) на аукціонах, конкурсах, інших торгах;
- установлення нормативів цін (тарифів), ставок, знижок, надвишок
(доплат), націнок, комісійного збору як звичайних базових,
мінімальних, детермінованих, перепродажних цін, у тому числі у виді
формул, таблиць, переліків, алгоритмів;
- звуження територіальних меж ринків, на яких діють учасники
Асоціації, розподіл ринків по територіальному принципі, асортименту
товарів, їхньої реалізації або закупівля, по колу продавців або
споживачів;
|
