Правовий захист підприємництва - Предпринимательство - Скачать бесплатно
заподіяні внаслідок вчинення дій,
визначених як недобросовісна конкуренція підлягають відшкодуванню за
позовами заінтересованих осіб згідно цивільного законодавства України.
Відшкодування збитків, як вид відповідальності різнобічно врегульований
законом, тобто відшкодування майнової шкоди означає стягнення нанесених
збитків. Під збитками необхідно розуміти витрати, які понесла особа, право
якої порушено, втрата або пошкодження його майна (позитивна шкода), а також
неодержані доходи, які особа одержала якби її право не було порушене
(втрачена шкода).
Поряд з охороною майнових прав підприємців велике значення має захист
їх особистих немайнових прав - честі, гідності, ділової репутації тому що
порушення цих прав може тягнути за собою збитки і в майновому стані. Захист
ділової репутації підприємців здійснюється тільки за допомогою спростування
відомостей, які не відповідають дійсності і спричиняють шкоду інтересам
підприємців. Поряд з їх спростуванням зацікавлена особа може вимагати
відшкодування майнової і моральної шкоди, які спричинені їх поширенням.
Згідно частини 3 ст. 7 Цивільного кодексу України "Громадянин або
організація, у відношенні яких поширені відомості, які не відповідають
дійсності і спричиняють шкоду їх інтересам, в праві поряд з спростуванням
таких відомостей вимагати відшкодування майнової і моральної немайнової
шкоди, яка спричинена їх розповсюдженням.
Таким чином законодавством встановлена можливість відшкодування
моральної (немайнової) шкоди. Раніше діюче законодавство не передбачало
відшкодування моральної шкоди, оскільки вступали у протиріччя з
соціалістичною свідомістю і правом. законодавче визнання в Україні
відшкодування моральної шкоди, особливо в умовах розвитку підприємницької
діяльності і підприємництва, цілком виправдане.
При доторканні честі, гідності і ділової репутації підприємця важливе
не тільки відшкодування майнових втрат, але і компенсація завданої йому
немайнової шкоди, тому що в багатьох випадках останнє для потерпілого
важить значно більше ніж повернення матеріальних втрат.
При заподіянні особі моральної шкоди обов‘язок по його відшкодуванню
покладається на винних осіб незалежно від того, чи було завдано потерпілому
майнової шкоди і чи була вона відшкодована.
Згідно діючого законодавства моральна шкода може виражатися, в
приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації; в порушенні
нормальних життєвих зв’язків за неможливості продовження активного
суспільного життя; у порушенні зв’язків; в моральних переживаннях у зв’язку
з порушенням права власності, в тому числі і інтелектуальних, прав, наданих
споживачам, інших цивільних прав, а також виникнення інших негативних
наслідків.
Виходячи із змісту закону можна зробити висновок, що право на
відшкодування моральної шкоди мають будь-які суб’єкти підприємницької
діяльності, незалежно від того чи є вони фізичні або юридичні особи.
Відносно закону "Про захист від недобросовісної конкуренції" господарюючі
суб’єкти (підприємці) також мають право на відшкодування моральної шкоди,
наприклад, у разі неправомірного використання ділової репутації іншим
суб’єктом, дискредитації, тобто дій, які завдали або могли завдати шкоди
діловій репутації господарюючого суб’єкта (підприємця) і таке інше.
Але право на відшкодування моральної шкоди покладає на господарюючого
суб’єкта (підприємця) і ряд обов‘язків.
Так згідно з статтею 137 Цивільного процесуального кодексу України в
позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди, окрім
загальних вимог, повинно бути визначене, в чому виражається ця шкода, якими
неправомірними діями або бездіяльністю вона завдана; з яких міркувань
позивач виходив при визначенні її розміру і якими доказами це підтверджено.
Відповідальність за недобросовісну конкуренцію передбачає також
вилучення товарів з неправомірно використаним позначенням та копій іншого
господарчого суб’єкта (підприємця).
У разі встановлення факту неправомірного використання чужих позначень,
рекламних матеріалів, упаковки, або факту копіювання виробів заінтересовані
особи можуть звернутися з заявою про вилучення товарів з неправомірно
використаним позначенням або копій виробів іншого господарського суб’єкта
(підприємця) як у виробника, так і продавця.
На підставі заяви антимонопольним комітетом або його територіальним
відділенням порушується справа за результатами розгляду якої при наявності
правопорушення приймається рішення про вилучення товарів із неправомірно
використаним позначенням та копій виробів іншого господарського суб’єкта
(підприємця), яке є обов‘язковим до виконання. Таке вилучення
застосовується тільки у разі, коли можливість змішування з діяльністю
іншого господарського суб’єкта не може бути усунена іншим шляхом. Рішення
про вилучення товарів з неправомірно використаним позначенням або копій
виробів іншого господарського суб’єкта (підприємця) виконується в порядку
встановленому для виконання судових рішень.
Досить цікавим на мій погляд є питання про захист ділової репутації
згідно закону "Про захист від недобросовісної конкуренції"
Громадянин або організація можуть вимагати в судовому порядку
спростування відомостей, які не відповідають дійсності або неправдиво
викладені, які ганьблять їх честь і гідність, ділову репутацію або завдають
шкоди їх інтересам, якщо особа яка їх поширює не доведе, що вони
відповідають дійсності. Виходячи з цього судовому захисту підлягає ділова
репутація будь-якого суб’єкта підприємницької діяльності. Це правило
визначено досить чітко і є універсальним.33
Але нове законодавство про захист від недобросовісної конкуренції
визначає поняття захисту ділової репутації тільки відносно господарських
суб’єктів (підприємців), бо не всі громадяни та організації можуть бути
суб’єктами підприємництва, а тільки ті які здійснюють діяльність
передбачену ст. 1 закону "Про підприємництво". Це вже подальша деталізація
ст. 26 закону "Про захист від недобросовісної конкуренції" передбачає
спростування неправдивих, неточних або неповних відомостей у разі
встановлення факту дискредитації. Умовами дискредитації, як наголошувалось
раніше є:
- поширення відомостей у будь-якій формі;
- відомості повинні бути неправдивими, неточними або неповними;
- вони повинні бути обов‘язково пов‘язані з особою чи діяльністю
господарюючого суб’єкта (підприємця);
- наявність або можливість наявності завдання шкоди діловій репутації
господарюючого суб’єкта.
В разі встановлення факту дискредитації господарюючого суб’єкта
(підприємця) Антимонопольний комітет, його територіальні відділення мають
право прийняти рішення про офіційне спростування неправдивих, неточних або
неповних відомостей у строк і спосіб визначені законодавством за рахунок
порушника, який поширював ці відомості.
Таким чином захист ділової репутації суб’єктів підприємницької
діяльності може здійснюватись на підставі ст. 7 УК України в порядку
цивільного судочинства і в несудовому на підставі рішення Антимонопольного
комітету і його територіальних відділень. Останнє є додатковою гарантією
охорони ділової репутації господарюючих суб’єктів (підприємців).
Вчинення таких дій, як неправомірне збирання і розголошення комерційної
таємниці, які визначені законом "Про захист від недобросовісної
конкуренції", як недобросовісна конкуренція тягне за собою і кримінальну
відповідальність у випадках передбачених законом.
Згідно ст. 148 Кримінального кодексу України незаконне збирання з метою
використання або використання відомостей, які складають комерційну таємницю
(підприємницьке шпигунство), якщо це завдало велику матеріальну шкоду
суб’єкту підприємницької діяльності, карається позбавленням волі на строк
до 3 років або штрафом від 300 до 500 мінімальних заробітних плат. Така
відповідальність настає незалежно від того, яким способом здійснюються такі
протиправні дії. Але обов’язковим є встановлення мети використання або
використання таких відомостей, а також наявність завданої шкоди, яка в 50 і
більше разів перевищує мінімальний розмір заробітної плати.
Навмисне розголошення комерційної таємниці без згоди її власника
особою, якій ця таємниця стала відомою в зв‘язку з професійною або
службовою діяльністю, якщо воно скоєно з корисливих або інших особистих
мотивів і завдало велику матеріальну шкоду суб’єкту підприємницької
діяльності, карається позбавленням волі на строк від 2 років або виправними
роботами на строк до 2 років, або позбавленням права займати певні посади
на строк до 3 років, або штрафом до 50 мінімальних розмірів заробітної
плати.34
Під розголошенням необхідно розуміти як незаконне ознайомлення інших
осіб з відомостями, в зв’язку з професійною або службовою діяльністю особи
яка повинна зберігати її в таємниці, а також умов, які сприяють
ознайомленню з ними інших сторонніх осіб.
Для притягнення до відповідальності за це правопорушення обов‘язково
наявність прямого умислу і спеціальної мети - корисливих мотивів. Способи
розголошення комерційної таємниці при цьому не мають значення.
В Україні кримінальна відповідальність передбачена також за зловживання
в області комп‘ютерних технологій.
Навмисне втручання в роботу автоматизованих систем, яке призвело до
перекручення чи знищення інформації або носіїв інформації, чи
розповсюдження програмних і технічних засобів, які призначені для
незаконного проникнення в автоматизовані системи і здатні тягнути за собою
перекручення або знищення інформації чи носіїв інформації, карається
позбавленням волі до 2 років або штрафом у розмірі від 100 до 200 розмірів
мінімальної заробітної плати. Ті ж дії, які потягли шкоду у великих
розмірах, чи скоєні повторно або за попередньою домовленістю групою осіб
карається позбавленням волі на строк від двох до п’яти років. Цей вид
кримінальної відповідальності передбачений статтею 1981 Кримінального
кодексу України "Порушення роботи автоматизованих систем". Слід визначити
особливу суспільну небезпеку таких злочинів у недобросовісній конкуренції.
Таким чином відповідальність юридичних осіб та їх об’єднань у вигляді
штрафу розмежовується на відповідальність господарських суб’єктів тобто
підприємців, які здійснюють підприємницьку діяльність і негосподарчих
суб’єктів діяльність , яка не є підприємницькою бо здійснюється без мети
отримання прибутку. Санкції які застосовуються до юридичних осіб та їх
об‘єднань є суто економічними.
Адміністративна відповідальність за недобросовісну конкуренцію вперше
була передбачена в 1994 р. (закон України "Про внесення змін да доповнень у
Кримінальний, Кримінально-процесуальний Кодекс України і Кодекс України про
адміністративні правопорушення")35
Згідно частини першої 1644 Кодексу України "Про адміністративні
правопорушення, правомірне використання винаходів раціоналізаторської
пропозиції, товарного знаку або маркування товару , а також неправомірне
копіювання форми, установи, зовнішнього оформлення, імітації, копіювання,
прямого відтворення, самовільне використання його імені тягне накладання
штрафу в розмірі до 50 мінімальних розмірів заробітної плати з конфіскацією
виготовленої продукції , засобів виробництва і сировини або без такої.
Однак треба мати на увазі, що існують протиріччя між статтею 1643 КОАП
України із законом України "Про захист недобросовісної конкуренції", які
призводять до того, що адміністративна відповідальність встановлена за такі
порушення, які не визнаються законом недоброякісною конкуренцією.
Наприклад, неправомірне використання винаходу, раціоналізаторської
пропозиції, промислового зразка і таке інше.
Оскільки законом України "Про захист від недобросовісної конкуренції”,
розширене поняття недобросовісної конкуренції зокрема дії – які визначені
главами 2-3 закону і про які йшлася мова вище, то необхідно внести зміни у
відповідні статті Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Частина 2 ст. 1643 Кодексу України про адміністративні правопорушення
передбачає накладання штрафу від 5 до 50 мінімальних розмірів заробітної
плати за навмисне розповсюдження неправдивих або неточних відомостей, які
можуть завдати шкоди діловій репутації або майновим інтересам іншого
підприємця.
Штраф від 10 до 20 мінімальних розмірів заробітної плати встановлено за
одержання, використання і розголошення конфіденційної інформації з метою
завдання шкоди діловій репутації або майну іншого підприємця.
Новелою закону "Про захист від недобросовісної конкуренції" є те, що
стаття 23 закону про адміністративну відповідальність громадян розмежовує
відповідальність за недобросовісну конкуренцію громадян, які займаються
підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи (громадяни-
підприємці) і громадянами, що не є підприємцями і які виявляють в інтересах
третіх осіб дії визначені як недобросовісна конкуренція.
2. Дерегулювання як захист від втручання державних органів у підприємницьку
діяльність.
1. Спрощення порядку створення, реєстрації та ліквідації суб‘єктів
підприємницької діяльності.
Закон України “Про підприємництво”, найважливішою ознакою
підприємницької діяльності визначає її ініціативний та самостійний
характер. Підприємець самостійно планує свою діяльність спираючись на
встановлений попит і кон‘юнктуру ринку, розпоряджається чистим прибутком,
який остається після сплати податків і інших обов‘язкових платежів.
Але самостійність підприємця в умовах ринкової економіки у будь-якій
країні небезмежна і постійно знаходиться під регулюючим і координуючим
впливом органів державного управління і місцевого самоврядування.
В законі, який закріпляє гарантію підприємницької діяльності міститься
правило яке забороняє втручання держави і її органів в діяльність
підприємців. Разом з тим ця норма має застереження про можливість впливу
державних органів на підприємницьку діяльність на підставі і у межах
повноважень передбачених законодавством.
В умовах здійснення економічної реформи перехід до ринку система
прямого адміністративного управління зазнала глибоких змін. Здійснена
заміна планування і прямого контролю побічним, який спирається головним
чином на економічні і правові важелі. У органів державного управління
з’явилися в основному нові методи управління через податки, сертифікацію
товарів (робіт, послуг), цінову політику, ліцензування окремих видів
підприємницької діяльності, недопущення монопольного становища на ринку
окремих підприємців, недобросовісної конкуренції про що наводилося нижче в
дипломній роботі і тощо.
Підприємці у свою чергу зацікавлені в чітких, визначенних
взаємовідносинах з органами управління, тому на перший погляд повинна
зростати роль правового регулювання контрольних функцій.
Але правове регулювання підприємницької діяльності органами управління
повинно здійснюватися в межах їх компетенції з додержанням порядку
встановленого законодавством. Мається на увазі також і прийняття
відповідним органом владних актів, форма, порядок і строки їх направлення,
які чітко визначені в законодавстві. Окрім того при регулювання
підприємницької діяльності в діях органів управління повинен бути присутній
принцип достатності і здорового глузду, хоча в діючому законодавстві він
прямо не закріплений.
Але, як свідчить практика в діях державних органів мають місце чисельні
випадки втручання у підприємницьку діяльність, створення правових,
адміністративних, економічних та організаційних перешкод у розвитку
підприємництва.
Тому з метою зменшення втручання державних органів у підприємницьку
діяльність, усунення правових, адміністративних, економічних та
організаційних перешкод у розвитку підприємницької діяльності,
запровадження нових підходів до державного регулювання підприємства з
урахуванням його значення для економічного зростання України 7 лютого 1998
р. набрав чинності указ Президента України “Про усунення обмежень, що
стримують розвиток підприємницької діяльності”, який був прийнятий 3 лютого
1998 р.36
Згідно цього указу визнано за необхідне здійснити заходи щодо усунення
обмежень, які сприяють розвитку підприємницької діяльності, а також
визначено поняття дерегулювання, як сукупності, заходів спрямованих на
зменшення втручання державних органів у підприємницьку діяльність, усунення
правових, адміністративних, економічних та організаційних перешкод в
розвитку підприємницької діяльності. Тому дерегулювання можна вважати не
тільки одним із пріоритетних напрямів реформування державного управління,
але і одним з правових заходів здійснення захисту підприємців.
По-перше ці заходи включають спрощення порядку створення реєстрації та
ліквідації суб‘єктів підприємницької діяльності.
Насамперед із прийняттям Верховною Радою 12 грудня 1997 року закону
України “Про внесення змін та доповнень” до закону України “Про
підприємництво”, значно спрощена саме для підприємця державна реєстрація
суб‘єкта підприємництва. З 2 липня 1998 р. набула чинності постанова
Кабінету Міністрів від 25.05.98 р. № 740 “Про порядок реєстрації суб‘єктів
підприємницької діяльності”, якою затверджене нове положення про державну
реєстрацію суб‘єктів підприємницької діяльності.37
Це вже третя постанова кабінету Міністрів, що регулює порядок державної
реєстрації суб‘єктів підприємницької діяльності, тому що дві попередні мали
певні недоліки.
Головним позитивним моментом, що передувало розробці положення є участь
в його розробці практиків з місць самих підприємців. При цьому наголос, як
цього вимагав указ Президента України “Про усунення обмежень, що стримують
розвиток підприємницької діяльності”, робився на спрощення процедури
реєстрації, скорочення її термінів, насамперед для підприємців. Сьогодні
збільшився тягар навантаження в основному на органи реєстрації. Відповідно
до вимог нового положення про реєстрацію суб‘єктів підприємницької
діяльності значно скорочується шлях підприємця по створення підприємства,
як юридичної особи.
Раніше треба було засвідчувати установчі документи нотаріально,
подавати на реєстрацію до міськвиконкому (райдержадміністрації), а після
цього знову засвідчувати копії установчих документів у нотаріаті,
отримувати в органах статистики ідентифікаційний код на свідоцтво про
державну реєстрацію.
При чому, якщо державна реєстрація здійснювалась суворо в п‘ятиденний
термін, то для одержання коду такого терміну не існувало, а тому необхідно
було знову в нотаріаті знімати копії свідоцтва про державну реєстрацію,
вставати на облік у фондах Пенсійного, соціального страхування, затятості
населення. Лише після цього нарешті можна ставати на облік в податковій
службі, відкривати рахунки, отримувати дозвіл на виготовлення штампів і
печаток. Крім того відомчі інструкції встановлювали свої терміни постановки
на облік (від п‘яти до тридцяти днів).
Тепер підприємцю потрібно тільки здати належним чином пакет установчих
документів оформити згідно вимог чинного законодавства органу державної
реєстрації, а після державної реєстрації отримати свідоцтво про державну
реєстрацію суб‘єкта підприємницької діяльності з проставленим
ідентифікаційним кодом та три копії свідоцтва, оригінал та копію установчих
документів і можна ставати на облік у податкову службу, якій відводиться на
це два дні, після чого потрібно відкрити рахунок в банківській установі та
отримати дозвіл на виготовлення печаток.
Орган державної реєстрації самостійно повідомляє відповідні фонди та
органи статистики про реєстрацію суб‘єктів підприємницької діяльності.
Ці зміни насамперед позитивно відчують на собі підприємці в сільській
місцевості, тому що за ідентифікаційним кодом та печаткою їм не знадобиться
вдруге їхати до обласного центру. Можна тільки уявити, скільки на це
втрачалося нервів, коштів, часу, особливо коли підприємець здалеку
приїзджав у неприйомний день.
Згідно з новими змінами до чинного законодавства питання ведення
Реєстру суб‘єктів підприємницької діяльності покладено на Ліцензійну палату
України.
У всіх країнах світу державна інформація будується за принципом
розподілених баз даних. Всі органи влади, як правило, мають свої власні
реєстри, які об‘єднуються за певними принципами у державний реєстр. Тому з
метою приведення інформаційної системи (про суб‘єктів підприємницької
діяльності до загальноприйнятих у світі та можливості інтегрування в
Європейську інформаційну мережу Ліцензійною палатою України створено
окремий реєстр суб‘єктів підприємницької діяльності. Він є однією з
складових частин Єдиного державного реєстру підприємств та організацій
України (для юридичних осіб) та Єдиного реєстру платників податків фізичних
осіб – для приватних підприємців (фізичних осіб). Тобто ще й об‘єднає ці
два реєстри в аспекті можливості оперативного внесення змін до реквізитів
суб‘єктів підприємницької діяльності, їх пошуку, а також проведення
аналітичних досліджень і робити певні прогнози.
До переваг можна віднести і запровадження цивілізованої норми, за якою
підприємець може надіслати оформлений за вимогами чинного законодавства
пакет документів для державної реєстрації суб‘єкта підприємницької
діяльності юридичної особи поштою (п.3 Положення). Відпадає потреба стояти
в чергах, кілька раз їздити в районний чи обласний центр.
Виникають ситуації, коли підприємцеві конче потрібно зареєструватись
якомога швидше. Раніше треба було “просити чиновників” про прискорення
реєстрації (і вони далеко не завжди йшли на зустріч) чи вдаватись до послуг
посередників. Зараз можна сплатити потрібний розмір реєстраційного збору
для юридичних осіб – 357 гривень, для громадян – підприємців – 76,5 гривень
і протягом одного дня зареєструватись (п.6 Постанови). Але, якщо, орган
державної реєстрації зареєструє підприємця більш ніж за п‘ять робочих днів,
то за кожний прострочений останньому повертається 20 відсотків
реєстраційного збору, але не більше внесеної заявником суми реєстраційного
збору (п.8 Постанови). Але необхідно мати на увазі, що виплата 20 відсотків
повернених коштів не знімає з реєструючого органу обов‘язку провести
реєстрацію. Тобто в даному разі у підприємця є право вибору – або отримати
кошти за реєстрацію назад або звернутись з позовом до суду. Але як відомо в
суді справи розглядаються досить довго.
Постанова Кабінету Міністрів “Про порядок реєстрації суб‘єктів
підприємницької діяльності” позитивно вирішує що одне питання, яке
пов’язано із складністю отримання приміщень для підприємців, особливо на
період реєстрації. Введено в законодавство чітке визначення терміну
реєстрації за місцем проживання (місце знаходження) одного із
співзасновників. Тобто, якщо підприємець як засновник або співзасновник
юридичної особи – суб‘єкт підприємницької діяльності хоче зареєструвати її
за своїм місцезнаходженням (точніше місцем прописки), то ніяких документів
для підтвердження місця проживання органу державної реєстрації надавати не
потрібно, оскільки ці дані в установчих документах вже засвідчені
нотаріусом.
У даному разі відпадає потреба і ще в одному документі. І тільки в
разі, коли підприємство реєструється за іншою адресою, тоді до органу
реєстрації надається відповідний документ, що передбачає передану
засновнику у власність або користування приміщення або його частину (п.4
Положення).
Впроваджено також і порядок, коли реєструючий орган видає довідку про
прийом пакету документів для реєстрації. Це надає можливість в разі
необхідності звертатись з позовом до суду при прострочені термінів
реєстрації маючи на руках офіційний документ.
Принципово змінено підхід до скасування державної реєстрації суб‘єктів
підприємницької діяльності. До цього за заявою підприємця реєструючий орган
проводив скасування державної реєстрації, що було підставою для ліквідації
підприємства. Таким чином цей процес проводився в два етапи. Але досить
часто підприємці на першому етапі завершували свої наміри провести
ліквідацію підприємства, яке відповідно “відвисало”.
Тепер скасування здійснюється тільки при проведенні всіх заходів по
ліквідації, що підтверджується відповідними документами (п.34 Положення).
До речі у переліку документів для ліквідації підприємства
передбачається довідка архівної установи про прийняття документів
довгострокового зберігання (фінансово-бухгалтерська документація,
документація з кадрових питань). Причина появи такої норми. На даний час
дуже часто до органів державної реєстрації звертаються люди, які працювали
на підприємствах, які ліквідувались, особливо тих, які належать до
підприємств малого бізнесу з питаннями про поновлення записів у трудових
книжках. Це є вже проблема, а тому питання архівації повинно між
відомствами вирішуватись якомога швидше.
Інколи у підприємців документи крадуть, або вони губляться, а для
укладання контракту чи отримання ліцензії потрібні копії установчих
документів. Тепер це питання вирішується дуже просто. До органу державної
реєстрації запрошується нотаріус і на місці з реєстраційної справи з
установчих документів знімається потрібна кількість копій. Таким чином
різниця між старим і новим порядком досить суттєва.
2. Скорочення переліку видів підприємницької діяльності, що підлягають
ліцензуванню.
У 1991 р. законом України “Про підприємництво” вперше було передбачено
обмеження у здійснені підприємницької діяльності. При цьому перелік
становив лише 11 видів підприємницької діяльності, які дозволялось
здійснювати при наявності спеціального дозволу – ліцензії. З того моменту
за пропозиціями державних органів виконавчої влади були прийняті нормативні
акти щодо ліцензування це 71 виду підприємницької діяльності.
Крім того рішенням Кабінету Міністрів у травні 1994 року права щодо
видачі суб‘єктам підприємницької діяльності ліцензій на здійснення окремих
видів діяльності були делеговані Уряду Автономної республіки Крим, 31
міністерству та відомству, 532 державним адміністраціям, 267 виконавчим
органам, рад народних депутатів (взагалі 831 державному органу виконавчої
влади. У кожної ліцензії був свій першотворець, а тенденція щодо збільшення
видів підприємницької діяльності на які потрібні ліцензії набула
незворотного характеру). По суті склалася така ситуація, коли всупереч
закону проводилося безпідставне обмеження у підприємницькій діяльності
якими завгодно органами на свій розсуд. Це у свою чергу фактично призвело
до порушення одної з головних умов здійснення підприємницької діяльності
щодо права підприємців без обмежень приймати рішення і здійснювати
самостійно будь-яку діяльність, що не суперечить діючому законодавству яке
передбачене ст.3 закону України “Про підприємництво”.
В зв‘язку з цим в липні 1995 р. прийнято закон України “Про внесення
доповнень до закону України “Про підприємництво”, ст.3 якого доповнена
першою частиною згідно якої, визначення видів діяльності, які підлягають
ліцензуванню в інших законодавчих актах, не допускається”.
Але зазначене застереження не поширювалось на норми законодавчих актів
України щодо ліцензування, які діяли на момент набрання чинності вище
згаданого закону України “Про підприємництво”. Взагалі з цим питанням в
державі склалася така ситуація, що закон України та рішення Уряду носять
декларативний характер, бо ні органи виконавчої влади, ні суб‘єкти
підприємницької діяльності
|
