Правовий захист підприємництва - Предпринимательство - Скачать бесплатно
в основному не дотримувались норм чинного
законодавства з питань ліцензування.
Як відомо, нормативна правова база державних органів виконавчої влади,
щодо ліцензування підприємницької діяльності не була приведена на той час у
відповідність до вимог законодавства. Ліцензії на здійснення
підприємницької діяльності продовжували видаватися на підставі відомчих
інструкцій, які вже втратили чинність.
Міністерства постійно перевищували свої повноваження щодо видачі
ліцензій на види діяльності обмеження яких не передбачено ст.4 закону
України “Про підприємництво”. Наприклад, Міністерство фінансів видавало
ліцензії на друкування бланків документів суворого обліку, ввезення в
Україну бланків цінних паперів, документів суворого обліку, напівфабрикатів
і паперів для їх виготовлення, хоча ліцензування цих видів діяльності не
було передбачено законодавством. Міністерство транспорту продовжувало
видавати ліцензії не на види підприємницької діяльності, ліцензування яких
було передбачене ст.4 закону України “Про підприємництво”, а на кожну
країну, до яких здійснювалось перевезення.
В столиці України м. Києві в райдержадміністраціях діяла хибна практика
обов’язкового узгодження заяви на отримання ліцензій з районними органами
санітарного і пожежного нагляду, податкової адміністрації, державним
науково-правовим центром стандартизації, метрології та сертифікації, з
управлінням у справах захисту прав споживачів, управлінням по координації
роботи підприємств торгівлі та громадського харчування, з управлінням
внутрішніх справ. Процедура узгодження документів для отримання ліцензії
вимагала більш, як два місяці, що було незаконним і не сприяло розвитку
підприємницької діяльності.
Для місцевих органів виконавчої влади ліцензування підприємницької
діяльності було не що інше, як одне з джерел поповнення місцевих бюджетів
або позабюджетних фондів шляхом схилення підприємців до перерахування
певних коштів на створення місцевих благодійних фонів, на внесення різних
сум на соціальний розвиток місцевих органів санітарного, пожежного нагляду,
що є не інакше, як певна форма державного рекету і суперечить закону.
Міністерством промисловості не був розроблений і затверджений перелік
хімічних речовин, виготовлення і реалізація яких ліцензується згідно з
чинним законодавством. В зв‘язку цим до хімічних речовин були віднесені
медикаменти, ветеринарні препарати, парфюмерно-косметичні товари та
видавались ліцензії на їх виготовлення і реалізацію. Хоча в одночас
постановою Кабінету Міністрів України в 17.05.94 р. № 316 право видачі
ліцензій на виготовлення та реалізацію ветеринарних препаратів і
медикаментів надане Головному управлінню ветеринарної медицини разом з
Державною ветеринарною інспекцією, а Мінсільгоспроду, на реалізацію
косметично-парфумних виробів, міським районним держадміністраціям, на
виготовлення і оптову реалізацію медикаментів Держкоммедбіопрому. Органи
державної виконавчої влади замість безумовного виконання законів та рішень
Уряду України продовжували займатися “нормотворчою діяльністю” всупереч
вимогам законодавства України “Про підприємництво”.
Про масштаби цих порушень свідчать такі факти, що ліцензійна палата при
виконані своїх контрольних функцій за перший рік свого існування повернула
до державного бюджету 12 млн. гривень (за результатами тільки однієї
спільної перевірки, КРУ, Міністерства фінансів). Державним органам
виконавчої влади надано рекомендацію щодо перереєстрації 10,6 тис. та
анулювання 1460 безпідставно виданих ліцензій.
Концепцією розвитку державної системи ліцензування підприємницької
діяльності за її видами, яка затверджена постановою Кабінету Міністрів
України від 23.09.96 р., було передбачено створення ефективної системи
контролю за додержанням норм законодавства з питань ліцензування. Одним з
напрямків її створення є відпрацювання механізму притягнення посадових осіб
державних органів виконавчої влади до адміністративної відповідальності за
порушення актів законодавства України, додержання яких є одним з основних
обов‘язків державних службовців відповідно до ст.10 закону України “Про
державну службу”. Хоча ця постанова і позитивно вплинула на процес
ліцензування, але вона не вирішувала головних, проблем пов‘язаних з
ліцензуванням підприємницької діяльності, бо рішення приймалося на рівні
підзаконного акту і вже в силу цього не могло привести до корінних змін в
цьому найболючому для підприємців питанні.
В цей час особливо гостро постало питання про ліквідацію обмежень, що
стримують розвиток підприємницької діяльності, зокрема в частині скорочення
переліку видів діяльності, що підлягають ліцензуванню та будь-яких інших
дозволів на здійснення підприємницької діяльності, а також розробки нових
механізмів значного спрощення порядку ліцензування при одночасному
посиленні контролю з цим процесом з боку держави.
Насамперед треба ще раз згадати закон України “Про внесення змін та
доповнень до закону України “Про підприємництво” прийнятий Верховною Радою
23 грудня 1997 року. До речі автором цього закону була ліцензійна палата
України.
Щодо ліцензування, то ключовою є ст.4, закону яка регулює обмеження у
здійснені підприємницької діяльності, а її суть випливає із змісту.
Обмеженню (ліцензуванню) підприємницької діяльності підлягають тільки ті
види діяльності, які безпосередньо впливають на здоров‘я людини, навколишнє
природне середовище та безпеку. Тобто акцент обмеження робиться не на
збільшення кількості видів підприємницької діяльності, як це робилося
раніше “чим більше тим краще”, а на мінімум, який пов‘язаний із здоров‘ям
людини, навколишнім природним середовищем та безпекою.
В законі наданий перелік тільки 40 видів підприємницької діяльності на
які потрібна ліцензія, тобто у порівнянні з попереднім законодавством майже
втричі зменшена кількість видів підприємницької діяльності, яка підлягає
ліцензуванню.
Щодо порядку спрощення процедури ліцензування, то у розвиток вище
згаданого закону Постановою Кабінету Міністрів України від 3 липня 1998 р.
№ 1020, затверджене Положення про порядок ліцензування підприємницької
діяльності.38
Основною метою змін в законодавстві, щодо порядку спрощення процедури
ліцензування підприємницької діяльності є:
По-перше це встановлення вичерпного переліку органів, які в межах своєї
компетенції видають ліцензії на провадження певних видів підприємницької
діяльності. В даному разі вимагається від органів, які видають ліцензії не
перевищувати повноваженя на види діяльності, обмеження, яких не передбачено
ст.4 закону “Про підприємництво”.
По-друге передбачено чіткий порядок видачі, переоформлення, зупинення,
поновлення та анулювання дії ліцензії. Наприклад, для зупинення дії
ліцензії передбачено тільки дві підстави: порушення ліцензійних умов і
невиконання у визначений термін розпоряджень Ліцензійної палати або органу,
що видав ліцензію. Щодо анулювання ліцензії, то воно можливе тільки у разі
виявлення недостовірних відомостей в заяві і документах, передачі ліцензії
іншій особі, повторного або грубого порушення ліцензійних умов.
По-третє законодавство робить акцент на відповідальності органу, який
видає ліцензії за недотримання порядку їх видачі, а також за достовірність
і повноту інформації при видачі ліцензії і відомостей про відповідних
суб‘єктів підприємницької діяльності.
Таким чином зміни в діючому законодавстві по спрощенню процедури
ліцензування для розвитку підприємницької діяльності можна в цілому оцінити
як позитивні. Але воно має і певні недоліки. Так п. 7 Положення “Про
порядок ліцензування підприємницької діяльності “ затверджений постановою
Кабінету Міністрів України від 3 липня 1998 р. № 1020 передбачає, що термін
дії ліцензії не може бути менше ніж три роки, але цей термін встановлюється
органом, що видає ліцензію. Тобто умови щодо терміну дії ліцензії диктує
чиновник, а бажання суб‘єкта підприємницької діяльності при цьому не
враховується. Що з цього випливає здогадатися не важко, а встановлення
терміну дії ліцензії у судовому порядку неможливо.
Згідно п.8 Положення продовження дії ліцензії проводиться у порядку
встановленому для її отримання. Необхідно знову до заяви збирати ті ж самі
документи. А навіщо це робити, коли згідно п.4 цього Положення при отримані
ліцензії всі подані документи заявником формуються в окрему справу.
Достатньо було подати заяву про продовження дії ліцензії та сплатити збір,
тому що вид діяльності не змінюється, а тільки продовжується термін дії
ліцензії.
Було б доречним в законодавстві прописати і таку імперативну норму: “що
органи, які видають ліцензії на здійснення окремих видів підприємницької
діяльності передбачені законодавством, не можуть ставити як умову видачі
ліцензій відрахування на користь будь-яких бюджетних установ, підприємств,
організацій, позабюджетних фондів чи окремих осіб. Але відсутність такої
норми в законодавстві в деякій мірі компенсується аналогічною, яка
передбачена п. 11 указу Президента України “Про деякі заходи з
дерегулювання підприємницької діяльності” від 22.05.1995 р.39
3. Скорочення видів підприємницької діяльності, що підлягають
патентуванню.
Указом Президента України “Про усунення обмежень, що стримують розвиток
підприємницької діяльності” одним із заходів по дерегулюванню
підприємництва, передбачено скорочення переліку видів підприємницької
діяльності, що підлягають патентуванню.
23 березня 1996 року був прийнятий закон України “Про патентування
деяких видів підприємницької діяльності”.40 Закон зобов‘язує суб‘єктів
підприємницької діяльності (резидентів і нерезидентів), які займаються
діяльністю з роздрібної торгівлі на території України, з обміну готівкових
валютних цінностей (включаючи операції з готівковими платіжними засобами в
іноземній валюті, кредитними картками, надання послуг у сфері ігорного
бізнесу, одержати патент).
Торговий патент – це державне свідоцтво, яке посвідчує право суб‘єкта
підприємницької діяльності або його структурного (відокремленого)
підрозділу займатися вище згаданими видами підприємницької діяльності. Але
він не засвідчує право суб‘єкта на інтелектуальну власність.
Виходячи із змісту закону можна прийти до висновку, що головними
чинниками, які впливають на розвиток підприємництва при здійсненні
патентування є ті, які регулюють порядок придбання патенту, кількість видів
діяльності, що підлягають патентуванню, вартість і порядок сплати за
патент, межі втручання контролюючих органів при здійсненні контролю за
дотриманням законодавства про патентування.
Як свідчить практика з часу прийняття закону України “Про патентування
деяких видів підприємницької діяльності” мали місце чисельні порушення, як
з боку суб‘єктів підприємницької діяльності так і з боку контролюючих
органів при здійсненні контролю за його додержанням.
Це в першу чергу пов‘язано з тим, що придбання торгового патенту є
авансова оплата податку на прибуток. Стаття 9 згаданого закону дає пряму
вказівку на те, що нарахований до сплати податок на прибуток суб‘єкта
підприємницької діяльності або структурного підрозділу, одержаний від
здійснення операцій, які підлягають патентуванню, зменшується на суму
вартості торгового патенту. Тому порушення з боку підприємців головним
чином можна пояснити ухиленням від придбання патенту або зменшення його
вартості, а державних контролюючих органів, якомога більше залучити коштів
до бюджетів від їх реалізації. Це в свою чергу також стало одним з
стримуючих факторів у розвитку підприємницької діяльності і негативно
вплинуло на надходження коштів до бюджетів.
Тому одним з головних заходів дерегулювання стало скорочення видів
підприємницької діяльності що підлягають патентуванню. 10 лютого1998 р.
був прийнятий закон України “Про внесення змін до закону України “Про
патентування деяких видів підприємницької діяльності”, який набрав чинності
з 1 квітня 1998 р., і вніс зміни в раніше діючи законодавство про
патентування підприємницької діяльності.
Згідно ст.3 закону без придбання торгового патенту суб‘єктами
підприємницької діяльності здійснюється торгівельна діяльність з
використанням групи продовольчих товарів першої необхідності вітчизняного
виробництва, реалізація яких не дає великого прибутку, і нараховує 14
видів. Наприклад: хлібобулочні вироби, борошно, цукор, олія,
молокопродукція, продукти дитячого харчування і тощо.
Цей перелік вичерпний і розширеному тлумаченню не підлягає. Раніше на
ці види товарів видавався безплатний торговий патент. Але підприємець
повинен подавати заявку на придбання патенту, чекати його видачі втрачаючи
зайвий час. Сьогодні цього робити не потрібно.
Не потребує придбання патенту також діяльність по купівлі продукції у
населення (заготівельна діяльність), якщо подальша реалізація такої
продукції відбувається по розрахунках у безготівковій формі через пункти
приймання склотари, макулатури, відходів паперових, картонних, ганчіркових,
а також заготівля сільськогосподарської продукції та продуктів переробки.
Без придбання патенту здійснюється реалізація продукції вітчизняного
виробництва фізичним особам які перебувають у трудових відносинах з
суб‘єктами підприємницької діяльності, а також через пункти продажу
товарів, вбудовані у виробничі або адміністративні приміщення цього
суб‘єкту.
Не патентується діяльність у торгівельній і виробничій сфері. Мається
на увазі громадське харчування на підприємствах, в установах, організаціях
в тому числі і в навчальних закладах з обслуговуванням виключно своїх
працівників, учнів і студентів навчальних закладів.
Законом України Про внесення змін до закону України “Про патентування
деяких видів підприємницької діяльності” від 10 лютого 1998 року41
передбачено одержання пільгових патентів для здійснення торгівельної
діяльності товарами вітчизняного виробництва повсякденного попиту біля 40
видів. Наприклад, готові лікарські засоби, папір туалетний, зубна паста та
порошок, косметичні серветки, дитячі тампони і інші санітарно-гігієнічні
вироби з целюлози або її замінників, термометри, вугільне паливо, газ, торф
і тощо.
Щодо суб‘єктів підприємницької діяльності, які займаються продажем
періодичних видань, друкованих засобів масової інформації і займаються
торгівлею супутньої продукції згідно переліку, який налічує 40 видів такої
продукції (ручки, олівці, мольберти, рами, підрамки для картин,
канцелярські товари з паперу, або картону) то вони також повинні одержати
пільговий патент за який внести одноразову плату у розмірі 25 гривень за
термін дії патенту.
Вище наведений перелік товарів вітчизняного виробництва, який
реалізується в роздрібній торгівлі тільки при наявності пільгового
торгового патенту згідно раніше діючого законодавства реалізувався на
підставі безплатного торгового патенту. (Закон України “Про патентування
деяких видів підприємницької діяльності)42
Такі зміни в законодавстві аж ніяк не сприяють скороченню переліку
видів підприємницької діяльності, що підлягають патентуванню і не сприяють
розвитку малого підприємництва, хоча і зрозуміло наміри держави поповнити
бюджет за рахунок авансового податку на прибуток, яким як зазначалося
раніше є торговий патент. На мій погляд зазначений вище перелік товарів
вітчизняного виробництва можна було реалізовувати і без придбання торгового
пільгового патенту. Щодо аргументів.
По-перше це товари мілкороздрібної торгівлі широкого попиту, малої
вартості, реалізація яких дає мізерний прибуток і не може бути значним
джерелом поповнення бюджету.
По-друге, реалізацією таких товарів займається більшість громадян
України, які втратили роботу внаслідок катастрофічної ситуації в економіці
України, а ті що роблять на підприємствах місяцями не отримують заробітної
плати, пенсіонери та інші знедолені верстви населення для яких так звана
підприємницька діяльність є по суті єдиним джерелом існування.
По-трете, проконтролювати на предмет обов‘язковості придбання
пільгового торгового патенту такої кількості громадян стовідсотково
практично неможливо тому що реалізація цих товарів здійснюється в межах
неорганізованого ринку. Тоді постає питання доцільно це робити? Відповідь:
“ні”.
Законом України “Про патентування деяких видів підприємницької
діяльності в редакції від 10.02.1998 передбачена видача спеціального
торгового патенту – державного свідоцтва, яке засвідчує право суб‘єкта
підприємницької діяльності на особливий порядок оподаткування.
Спеціальний торговий патент може бути придбаний суб‘єктом
підприємницької діяльності, який займається роздрібною та оптовою
торгівлею, діяльністю у торгівельно-виробничій (громадське харчування)
сфері за готівкові кошти та інші готівкові платіжні засоби та з
використанням кредитних карток.
Мається на увазі торгівельна діяльність, яка здійснюється суб‘єктами
підприємницької діяльності або їх структурними (відокремленими)
підрозділами у пунктах продажу товарів, тобто:
- магазинах та інших торгових точках, які знаходяться в окремих
приміщеннях, будівлях або їх частинах і мають торгівельний зал для
покупців або використовують його частину;
- кіоски, палатки та інші малі архітектурні форми, які займають окремі
приміщення, але не мають вбудованого торгівельного залу для покупців;
- стаціонарні, малогабаритні і пересувні автозаправні пункти, що
здійснюють торгівлю нафтопродуктами і крапленим газом;
- фабрики-кухні, фабрики заготівельні, їдальні, ресторани, кафе,
закусочні, бари, буфети, відкриті літні майданчики, кіоски та інші пункти
громадського харчування;
- оптові бази, склади-магазини або інші приміщення, які
використовуються для здійснення оптової торгівлі за готівкові кошти, інші
готівкові платіжні засоби з використанням кредитних карток.
Спеціальний торговий патент може бути придбаний також суб‘єктами які
здійснюють побутову діяльність, тобто діяльність, пов‘язану з наданням
платних послуг для задоволення особистих потреб замовника за готівкові
кошти, а також з використанням інших форм розрахунків.
При цьому діяльність по наданню побутових послуг повинна здійснюватися,
як в окремих приміщеннях, будівлях, їх частинах, так і за їх межами.
Плата за спеціальний торговий патент залежить від площі, яка
використовується суб‘єктом підприємницької діяльності для здійснення
торгівельної діяльності.
Оскільки придбання спеціального патенту, це нова форма патентування
деяких видів підприємницької діяльності, то її необхідно розглянути з точки
зору впливу на розвиток підприємницької діяльності. В позитивному плані в
цілому можна розглядати ст.7 закону, яка регулює особливості оподаткування
при придбанні спеціального торгового патенту. Згідно цієї норми суб‘єкт,
який придбав спеціальний торговий патент звільняється від сплати податку на
додану вартість, податку на доходи фізичних осіб, податку на прибуток
підприємств, плати (податку на землю) і збору за використання природних
ресурсів, збору до Фонду для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків
Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення, збору на
обов‘язкове соціальне страхування, збору на обов‘язкове державне пенсійне
страхування, збору до Державного інноваційного фонду, відрахувань та зборів
на будівництво, реконструкцію, ремонт і утримання автомобільних доріг
загального користування України, комунальний податок, ринковий збір, збір
на видачу дозволу на розміщення об‘єктів торгівлі та сфери послуг.
На володарів спеціального торгового патенту не поширюються вимоги
закону України “Про застосування електронних контрольно-касових апаратів і
товарно-касових книг при розрахунках із споживачами у сфері торгівлі,
громадського харчування та послуг в частині обов‘язкового застосування
контрольно-касових апаратів.
Суб‘єкти підприємницької діяльності – фізичні особи звільняються від
обов‘язку ведення обліку доходів і витрат щодо підприємницької діяльності,
для здійснення якої придбали спеціальний торговий патент, а також ці доходи
не включають до складу інших оподаткованих доходів, у тому числі до
сукупного оподаткованого доходу за підсумками звітного року. Вони також
звільняються від обов‘язків подання декларації, як суб‘єкти підприємницької
діяльності і подають декларації про свої доходи у порядку, передбаченому
для громадян, які не займаються підприємницькою діяльністю.
Позитивним є і те, що суб‘єкти підприємницької діяльності самостійно
приймають рішення про придбання спеціального торгового патенту.
Але в законодавстві, яке регулює порядок придбання спеціального
торгового патенту на думку автора є ціла низка недоліків, які по суті
зводять на нівець вище наведені позитивні моменти і аж ніяк не сприяють
розвитку підприємництва.
У разі, коли декілька суб‘єктів підприємницької діяльності мають
торгівельні зали для покупців або надають побутові послуги в одному
приміщенні, спеціальний торговий патент видається лише за умови, що всі
суб‘єкти підприємницької діяльності придбають спеціальні торгові патенти.
Оскільки спеціальний торговий патент це плата за площу, а декілька
суб‘єктів мають торгівельні зали для покупців або надають побутові послуги
в одному окремому приміщені, будівлі, або їх частинах, крім ринків усіх
форм власності, то вони повинні кожний сплатити за придбання патенту в
залежності від площі, яку займають і тільки після цього видається
спеціальний торговий патент. Це по суті подвійне патентування, а також
додаткова плата.
Щодо вартості спеціального торгового патенту, то вона встановлюється
органами місцевого самоврядування щорічно після затвердження місцевого
бюджету залежно від місцезнаходження продажу поварів та асортиментного
переліку або об‘єкта з надання послуг та їх виду. При цьому розрахункова
сума надходжень за рік в вигляді плати за спеціальні торгові патенти не
може бути меншою від загальної суми надходжень до бюджетів всіх рівнів та
державних цільових фондів, податків і зборів сплачених суб‘єктом
підприємницької діяльності за попередній бюджетний рік з врахуванням рівня
інфляції. Вартість спеціального торгового патенту не обмежується граничними
розмірами (п.4 ст.32).
Граничні розміри вартості патенту встановлені у слідуючих розмірах на
рік:
- на території міста Києва та обласних центрів – від 720 до – 3840 гр.;
- на території міста Севастополя, міст обласного підпорядкування і
районних центрів – 360 до 1920 гри.;
- на території інших населених пунктів – до 960 гр.
При цьому для підприємців виникає ряд питань пов‘язаних з придбанням
спеціального торгового патенту. Як зазначалося раніше спеціальний торговий
патент (тобто його вартість) це авансовий податок на прибуток і сума
надходжень від його сплати не може бути меншою ніж за попередній рік.
Наприклад підприємець за рік на – перед сплатив вартість спеціального
патенту, але прибуток одержав менший. В даному разі він повинен сплатити
менший розмір податку. Тому і плата за спеціальний торговий патент повинна
бути зменшена. Але цього не відбувається, тому, що це плата за площу. Якщо
податок на прибуток більший ніж вартість придбаних патентів, то він
зменшується на вартість патенту.
Вартість спеціального торгового патенту не обмежується граничними
рівнями, зазначеними раніше. Це треба розуміти таким чином, якщо вартість
торгового патенту на території м. Києва чи обласного центру 720-3840 гр. на
рік, то вона може бути і більше, але гранична межа збільшення не відома.
Окрім того передбачено, що органи місцевого самоврядування можуть
встановлювати диференційовану плату в залежності від площі яка
використовується, згідно шкали ставок плати за квадратний метр площі.
Окрім того необхідно відзначити, що ключові статі закону, які регулюють
визначення і зміст спеціального торгового патенту, його придбання,
особливості оподаткування застосовуються в порядку експерименту на
обмежених територіях, які визначаються Кабінетом Міністрів України за
погодженням з відповідними органами місцевого самоврядування терміном не
менше 1 календарного року. Але Кабінет Міністрів за поданням органу
місцевого самоврядування може достроково припинити проведення експерименту,
якщо його наслідком буде істотне зменшення надходжень до відповідних
бюджетів та державних цільових фондів.
Таким чином на думку автора не дивлячись на позитивні положення закону
України “Про патентування деяких видів підприємницької діяльності” стосовно
придбання пільгового торгового патенту, він не буде мати підтримки
більшості підприємців. Встановлення вартості і визначення її розміру при
придбанні спеціального торгового патенту знаходиться повністю у компетенції
державних чиновників, які будуть діяти на свій розсуд в залежності від
обставин.
Держава зацікавлена в придбанні підприємцями спеціального торгового
патенту, як авансового податку на прибуток (сплата податку наперед), але
без урахування економічних інтересів підприємців. Єдина мета збільшення
надходжень у бюджет. Якщо наслідком цього буде зменшення надходжень у
бюджет, що є можливим внаслідок погіршення результатів підприємницької
діяльності з різних причин, то держава зберігає за собою право припинити
експеримент з наданням спеціальних торгових патентів.
Щодо особливостей оподаткування при придбання спеціального торгового
патента, спрощується тільки система, а розміри податків залишаються ті ж
самі. Як наголошувалось вище, що коли закальний податок на прибуток
перевищує вартість патенту, то він тільки зменшується на вартість патенту,
якщо навпаки то ні.
Якщо розглядати в плані ведення бухгалтерського обліку, то і в цьому
питанні не має суттєвих змін. Порядок ведення бухгалтерського обліку
суб‘єктами підприємницької діяльності, які придбали спеціальний торговий
патент, встановлюється Кабінетом Міністрів України. Якщо суб‘єкт займається
одночасно і іншими видами діяльності на які він не придбав спеціальний
торговий патент він зобов‘язаний вести бухгалтерський облік і сплачувати
податки і збори на загальних підставах.
Автор також вважає, що після цього у підприємців, які здійснюють
діяльність без придбання торгового патенту або з придбанням пільгового
патенту не з‘явиться бажання придбати спеціальний торговий патент, як це
рекомендовано п. 4 ст. 32 вище згаданого закону.
4. Скорочення видів підприємницької діяльності що вимагають одержання
сертифікатів.
Одним із заходів спрямованих на зменшення втручання державних органів у
підприємницьку діяльність є скорочення переліку видів підприємницької
діяльності що вимагають сертифікації та будь-яких інших дозволів на
здійснення підприємницької діяльності (Див. ст.27 указу Президента України
“Про усунення обмежень, що стримують розвиток підприємницької
діяльності).43
У розвиток цього положення ст.12 указу Президента України “Про деякі
заходи з дерегулювання підприємницької діяльності від 23.07.1998 р.
передбачено, що товари (продукція), крім продуктів харчування, якість та
відповідність яких підтверджена сертифікатами, що видані за межами України,
згідно з міжнародними стандартами ISO та іншими міжнародними стандартами,
не
|
