Ціна й ціноутворення - Економіка підприємства - Скачать бесплатно
Это не совсем творческая работа. Я просто собрал материалы в Интернете и качественно их обработал:) По крайней мере оценка получилась чудесная:)
БЕРДЯНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
Кафедра економіки підприємства
Допустити до захисту:
Завідувач кафедри
д.е.н., проф..________Савченко О.Ф.
«_____» _________________2005р.
КУРСОВА РОБОТА
З дисципліни «Економіка підприємства»
Тема роботи: «Цінова політика підприємства»
(на прикладі ТОВ «Агротех» м.Оріхів)
Виконав студент 33 групи Науковий керівник
Економічного факультету к.т.н., доцент
Денної форми навчання Кондаков М.О.
Перетятько А.С.
(________) (___________)
Бердянськ-2006
План
|
Вступ
|
3
|
|
1. Поняття ціни й цінова політика ТОВ «Агротех»
1.1. Поняття ціни
1.2. Функції ціни
1.3. Види цін
1.4. Цінова політика ТОВ «Агротех»
|
4
4
7
10
15
|
|
2. Ціна й етапи ціноутворення. Методи формування цін в ТОВ «Агротех»
2.1. Постановка завдань ціноутворення
2.2. Визначення попиту на товар
2.3. Оцінка витрат підприємницької діяльності
2.4. Аналіз цін і товарів конкурентів
2.5. Вибір методу ціноутворення
2.6. Установлення остаточної ціни на товар
|
21
21
23
26
28
29
36
|
|
3. Цінова стратегія ТОВ «Агротех».Фінансовий аналіз діяльності.
|
38
|
|
Висновок
|
44
|
|
Список використовуваної літератури
|
45
|
Вступ
В умовах ринкової економіки успіх будь-якого підприємства або підприємця багато в чому залежить від того, як правильно вони будуть установлювати ціни на свої товари й послуги. Але це не так просто зробити, тому що на ціни впливає комплекс політичних, економічних, психологічних і соціальних факторів. Сьогодні ціна може визначатися кількістю витрат на виробництво товару, а завтра її рівень може залежати від психології поводження покупців. Отже, підприємець при встановленні ціни на товар повинен ураховувати всі фактори, що впливають на її рівень, і встановити ціну таким чином, щоб дістати прибуток.
Однак, у цей час значна частина підприємців нашої країни не має необхідних теоретичних і практичних знань складного механізму ціноутворення на товари й послуги. У результаті вони найчастіше допускають серйозні прорахунки при встановленні цін, що веде в ряді випадків до істотних збитків, а іноді й до банкрутства підприємств. Щоб цього не трапилося, кожен економіст, кожен підприємець повинен опанувати теорією й практикою ціноутворення. Далі ми спробуємо розібратися, що із себе представляє ціна, і розглянемо кілька способів ціноутворення.
1. Поняття ціни й цінова політика підприємства
1.1. Поняття ціни.
Ціна - економічне поняття, існування й важливість якого нікому не треба пояснювати й доводити. З дитячого років, як тільки людині доводиться спостерігати або самій брати участь у покупці, вона на побутовому рівні сприймає, що таке ціна і яку роль вона грає в її житті й житті інших людей.
Висока ціна означає, що річ дорога і її покупка вимагає більших грошових витрат, низька ціна означає дешевину й менше навантаження на кишеню покупця. Однак ціна, а точніше, ціни, вся їхня сукупність являють собою не тільки індивідуальну, соціальну категорію. Вони регулюють як окремі покупки й продажі товарів споживачам, так й економічні процеси в цілому, включаючи виробництво, розподіл товарів, обмін або споживання благ, надання послуг. Тут уже всі ціни, разом узяті, з урахуванням їх формування й зміни діють як загальний, єдиний, цілісний ціновий механізм.
Ця функція цін й їхня взаємодія на економіку в масштабах не тільки особистості й родини, але й підприємства, галузі, території, країни набагато менше відомі обивателеві.
Далеко не всі знають, що під єдиним поняттям «ціна» розуміється безліч різновидів цін, включаючи оптовий, роздрібний, регульований, договірний, вільний ринковий, державний, контрактний, прогнозний, проектний, лімітний, світові й ряд інших.
Будучи широко вживаними в економіці будь-якого типу (централізованої, ринкової, змішаної), ціни формуються й діють у різних економіках по-різному. Відповідно до комуністичного чисто розподільною доктриноюою економіка взагалі може обійтися без грошей, а отже, і без цін, тоді як ринкова економіка без цін стає безглуздою.
Ціни, безсумнівно, являють собою тонкий, гнучкий інструмент й у той же час досить потужний важіль керування економікою, хоча їхні реальні можливості впливу на економіку взагалі й на рівень життя зокрема набагато менше надій, покладених на ціни, на ціновий механізм людьми. У директивно керованій економіці ціни використаються як зовнішній регулятор, інструмент впливу з боку уряду, тоді як у ринковій вони утворять частину системи саморегулювання.
У ціновому механізмі варто розрізняти й виділяти дві взаємодіючі частини. Це, з одного боку, самі ціни, їхні види, структура, величина, динаміка зміни й, з іншого боку - ціноутворення як спосіб, правила встановлення, формування нових цін і зміни діючих. Ціноутворення, з яким люди знайомі набагато менше, ніж із цінами, виступає активно, що задає частиною всього цінового механізму. Воно, властиво, і визначає величину ціни. Але найчастіше ціноутворення від нас сховано, а ціни ми бачимо наяву. Ціни й ціноутворення становлять у своїй єдності ціновий механізм.
Під загальною широко розповсюдженою назвою «ціна» розуміється комплекс економічних понять, що входить у єдину синтетичну систему. Реально під одним найменуванням «ціна» існує, як згадувалося вище, безліч її видів, що розрізняються між собою призначенням, областю застосування, способом формування.
Дати загальне, єдине визначення поняття «ціна» настільки ж складно, як знайти загальну дефініцію терміна «гроші». Тим більше що ці поняття тісно зв'язані між собою й що термін «ціна» походить від слова «гроші». Для споживача, покупця таке затвердження може здатися дивним. З позиції покупця, що здобуває товари за певними цінами, усе представляється гранично ясним. Для покупця ціна - це кількість грошей, що йому доводиться платити за одиницю товару, за річ, за послугу. Для продавця - це кількість грошових одиниць, яку можна одержати за продавану річ. У принципі, ці природні, емпіричні визначення цілком коректні.
Однак подібні найпростіші визначення не дають ключ до розуміння, якийсь повинна бути ціна, як вона зароджується, як діє ціновий механізм.
Просте спостереження окремих цін і навіть покупки за цими цінами народжують скоріше емоційне, чим об'єктивно-наукове сприйняття. У повсякденній свідомості найчастіше народжується не тільки частка, вузьке, але й перекручене бачення ціни.
Тому нам має бути глибше вникнути в сутність поняття «ціна», розглянути різноманітні види й функції цін, вивчити механізм формування цін, способи їхнього визначення.
Ціна, як і гроші, є історична категорія, що виникла й сформувалася в процесі зародження й розвитку обміну. Уже в ході найпростішого натурального обміну доводиться по суті використати ціни як обмінні пропорції, що забезпечують еквівалентність обміну. Коли древній каменотес обмінював одну кам'яну сокиру на два горщики гончаря, він виходив з того, що ціна горщика дорівнює половині сокири. Це були своєрідні товарні ціни, що проявляються в пропорціях обміну. Така ціна ще не універсальна й виражена для кожної зі сторін, що обмінюються, у різних одиницях.
Поява товарних, а потім металевих і паперових грошей породило можливість виражати ціну в тих самих одиницях товарного еквівалента, використовуваного як кошти платежу. Тепер уже й продавець і покупець бачать у ціні товару кількість грошових одиниць, яку можна одержати або доводиться платити за одиницю товару.
Грошова ціна розставляє, здавалося б, усе по своїх місцях. Але виникає нова, цього разу, видимо, вічна проблема: «Скільки ж грошових одиниць того або іншого виду варто платити за одиницю того або іншого товару?» Коротше кажучи, довелося задуматися про спосіб визначення ціни. І саме поняття ціни як пропорції обміну потрапило під сильний вплив методів її встановлення, тобто механізм.
Про ціни стали говорити й писати не стільки з позицій їхньої суті й призначення, скільки з погляду способів їхнього формування, визначення. Сприйняття ціни усе більше асоціювалося з епітетами, що супроводжують це слово: «державна», «ринкова», «тверда», «договірна» і тому подібними. Зміст ціни так чи інакше зв'язується із ціноутворюючими факторами, що впливають на її величину.
Доцільно розділяти два підходи до формування цін: ринковий і виробничий (витратний). При першому підході визначальним фактором ціноутворення є кон'юнктура ринку, попит та пропозиція товару. При другому - в основу встановлення ціни товару кладуть виробничі витрати, насамперед трудові, пов'язані зі створенням, випуском товару.
У рамках ринкового підходу прийнятно наступне визначення:
Ціна – це форма вираження цінності благ, що проявляється в процесі їхнього обміну.
У такому формулюванні виділяються два основних акценти. По-перше, підкреслюється безпосередній зв'язок ціни товару із цінністю, корисністю, який він володіє як об'єкт споживання. По-друге, відповідно до такого трактування ціна товару проявляється як економічна сутність тільки в умовах його обміну на гроші або інший товар. Так що поза ринком, без купівлі-продажу про ціну говорити не доводиться, ціну здатний установити тільки ринок.
Інші позиції відносно суті ціни властиві виробничому підходу, що опирається на зв'язок цін з факторами - виробництва в цілому й з головним фактором - працею. Для такого підходу типове наступне формулювання:
Ціна є грошове вираження вартості товару.
У такому визначенні центр ваги перенесений на поняття «вартість». Відповідно до трудової теорії вартості, що бере початок у працях А. Сміта й Д. Рікардо й розвинута потім К. Марксом, вартість визначається витратами праці на виробництво товару, тобто має трудову природу. Щоб обійти численні труднощі кількісного виміру вартості в її трудовому сприйнятті, К. Маркс змушений був увести поняття «абстрактна й конкретна праця», «суспільно необхідні витрати праці», але при цьому вартість продовжувала залишатися теоретичною категорією.
Практичний зв'язок між вартістю й ціною був прокладений за допомогою застосування витратного принципу, у рамках якого величина ціни визначається за допомогою зміни сумарних витрат всіх факторів на виробництво одиниці товару в грошовому вираженні, іменованих витратами виробництва, тобто ціна дорівнює середнім витратам. Додаток до витрат певної величини прибутку приводить до встановлення шуканої ціни.
Доводиться відзначати, що «вартісний» підхід до ціни в його трудовому трактуванні має природну обмеженість внаслідок застосовності тільки до продуктів праці. На підставі цього підходу не представляється можливим установлювати ціни предметів, речей, що не є результатами людської праці, скажемо, землі, природних багатств. У рамках виробничого підходу вважається, що вони не мають трудову, мінову вартість й, отже, ціною. Щодо цього ринковий підхід більше універсальний і конструктивний.
1.2. Функції ціни
Ще один спосіб проникнення в суть цін складається у вивченні їхніх функцій, що характеризують роль, що ціни грають в економіці. При цьому треба мати на увазі, що функції цін і способи їхньої реалізації розрізняються залежно від природи того економічного середовища, у якій діють, використаються ціни. Насамперед мається на увазі розходження дії цінового механізму в економіці централізовано-державного й ринкового типу.
Розглянемо основні функції цін.
Функція обліку й зміни витрат суспільної праці. Ця функція визначається сутністю ціни як грошового вираження вартості. Ціна виступає тим економічним інструментом, що дозволяє організувати вартісний облік різних господарських процесів, виміру їхніх результатів. Реалізуючи обліково-вимірювальну функцію, ціна дає можливість зіставляти всілякі споживчі властивості товарів і послуг виходячи з витрат праці. Ціна показує, у що обходиться суспільству забезпечення потреби в конкретній продукції. Вона дає можливість виявити, скільки витрачене праці, сировини, матеріалів, що комплектують виробів на виробництво й реалізацію товару. Ціна визначає як величину витрат виробництва й обіги, так і розмір прибутку. В умовах ринку ціна може істотно відхилятися від витрат. Виробник зацікавлений у максимальному прибутку від продажу товару, а покупець - у мінімальній ціні покупки. Щоб протистояти конкурентам, виробник товару повинен постійно контролювати витрати, порівнювати їх з витратами конкурентів. Вистояти в конкурентній боротьбі він зможе завдяки зниженню витрат, поліпшенню якості товару. Саме тому обліково-вимірювальна функція ціни винятково важлива для розробки системи маркетингу, формування товарної й цінової політики підприємства.
Функція збалансованості попиту та пропозиції. Саме через ціни здійснюється зв'язок виробництва й споживання, пропозиції та попиту. За ціною можна судити про наявність або відсутність необхідних пропорцій у виробництві й обігу. З появою диспропорцій у господарстві рівновага може бути досягнуто або зміною обсягу виробництва, або зміною ціни, або одночасною зміною того й іншого. Ціна об'єктивно впливає на виробника, змушуючи його підвищувати якість і розширювати асортименти товарів.
Балансуючу функцію того або іншого ступеня виконують всі види ринкових цін. В умовах вільного ринку, природної конкуренції, реалізуючи цю функцію, ціна як би виконує роль стихійного регулятора суспільного виробництва. Як слідство постійних коливань цін у рамках життєвого циклу товару (впровадження, ріст, зрілість, насичення, спад) відбувається й приплив капіталу з однієї сфери в іншу. Згортається виробництво продукції, що не користується попитом, а ресурси направляються на збільшення виробництва необхідних ринку товарів або послуг. Використання балансуючої функції ціни реально тільки при введенні в дію всього потенціалу сучасного маркетингу, що включає комплексний аналіз ринку, прогноз ринкової кон'юнктури, формування товарної й цінової політики.
Попит виражає потреба в товарі з боку сукупного покупця, виходячи з його можливостей. На практиці це проявляється в тім, що встановлюється зворотна залежність між ринковою ціною й кількістю товарів, що купують. За інших рівних умов кількість товарів, що купують, або послуг залежить від рівня цін. Чим вище ціна й характерніше тенденція до її росту, тим менше товарів (послуг) буде придбано споживачами. Знижується обсяг продажів товару. При зменшенні ціни все йде у зворотному напрямку. При дефіциті, коли не вистачає яких-небудь товарів і послуг, ціни на них неминуче ростуть. Коли ж на ринок надходить велика кількість товарів і послуг даного виду, їхня успішна реалізація звичайно можлива лише при зниженні цін.
Характерно й поступове убування попиту в міру насичення споживчого ринку. Зміна попиту на товари завжди викликає адекватну трансформацію ринкової пропозиції цих товарів. Під пропозицією звичайно розуміють уже наявні можливості виробництва, потенціал прискореного нарощування потужностей по випуску товарів, що користуються підвищеним попитом на ринку. Пропозиція характеризується прямою залежністю між ціною й кількістю товарів, вироблених і пропонованих до продажу. З підвищенням цін збільшується обсяг вироблених товарів, і навпаки.
Балансуюча функція ціни виступає основним фактором регулювання пропозиції товарів. По кожному товарі ціна свідчить про необхідність або скорочення його випуску (якщо попит знизився), або збільшення виробництва (якщо попит є). Рівень цін пропонованих товарів визначає рівень прибутку. Чим вони вище, тим швидше росте на ринку пропозиція товарів. При незадовільних цінах або тенденції до їхнього зниження доводиться переорієнтувати ресурси, змінювати технології, міняти обсяги випуску й продажів товарів. Природна взаємодія попиту та пропозиції, забезпечення їхньої рівноваги на основі цін реально лише на вільному ринку.
Стимулююча функція ціни характеризується її взаємодією на виробництво й споживання різних товарів. Ціна стимулює виробника через рівень укладеної в ній прибутку. У результаті ціни сприяють або перешкоджають росту випуску й споживання товарів.
За допомогою цін можна реально стимулювати науково-технічний прогрес, забезпечувати економію витрат, поліпшувати якість продукції, змінювати структуру виробництва й споживання. Стимулювання забезпечується шляхом варіювання рівнем прибутку в ціні, надбавками, знижками із ціни.
Функція розподілу й перерозподілу. Ця функція ціни пов'язана з відхиленням її від вартості в рамках дії ринкових факторів. Ціни виступають інструментом розподілу й перерозподілу національного доходу між регіонами, галузями економіки, її секторами, різними формами власності, фондами нагромадження й споживання, різними соціальними групами населення. Дана функція ціни відображається через акцизи на конкретні групи товарів, податок на додану вартість й інші форми вилучення податкового характеру, що надходять у бюджет.
За допомогою ціни перерозподіляється створювана вартість між виробником і споживачем, між окремими верствами суспільства. Особливо рельєфно ця функція проявляється в цінах, регульованих державою. Застосування цін як кошти перерозподілу національного доходу переважно тоді, коли треба різко змінити пропорції в народному господарстві.
Функція ціни як кошти більше раціонального розміщення виробництва. За допомогою механізму цін відбувається перелив капіталів у ті сектори економіки, у розвиток тих виробництв, де є висока норма прибутку, що здійснюється під впливом конкуренції й руху попиту. Законодавчо ТОВ «Агротех» надане право самостійне визначати, у яку сферу діяльності, у яку галузь або галузь економіки інвестувати капітал.
З вищевикладеного матеріалу можна зробити висновок: ціна як основна категорія ринку повинна розглядати в тісному зв'язку з ринком - його закономірностями, умовами й особливостями.
Таблиця 1.1
Балансування попиту та пропозиції
|
1.3. Види цін
По ряду ознак ціни підрозділяються на окремі види. Розглянемо основні, широко розповсюджені види цін.
1). Види цін залежно від сфер торгівлі
На ціни накладає відбиток вид торгівлі товарами й послугами, за допомогою якого реалізуються товари, масштаби торговельних операція й характер реалізованого товару. По цих ознаках ціни діляться на оптові, роздрібні, закупівельні й тарифи.
Оптовими називаються ціни, по яких продукція реалізується великими партіями, в умовах так називаної оптової торгівлі. Система оптових цін застосовується в торговельно-збутових операціях між підприємствами, а також при реалізації продукції через спеціалізовані магазини й збутові контори оптової торгівлі, на торговельних біржах й у будь-яких інших торговельних організаціях, що продає товари оптом, у значній кількості.
У сформованій російській торговельній практиці було прийнято розрізняти ціни стосовно до продукції технічного-виробничо-технічного призначення й так називані відпускні ціни стосовно до продукції споживчого призначення.
Звичайно за оптовими цінами підприємства-виробники реалізують продукцію або один одному, або торговельним посередникам. Найчастіше необхідність в оптовому продажі виникає, коли виробництво продукції локалізоване в обмеженій кількості пунктів, а сфера споживання має великий радіус.
Роздрібними прийнято називати ціни, по яких товари продаються в так називаній роздрібній торговельній мережі, тобто в умовах їхнього продажу індивідуальним покупцям, при відносно невеликому обсязі кожного продажу. За роздрібними цінами звичайно реалізуються товари народного споживання населенню й у меншій мері - підприємствам, організаціям, підприємцям.
Посредством торгівлі за роздрібними цінами найчастіше обслуговуються кінцеві споживачі, домашні господарства, громадяни.
Роздрібна ціна звичайно вище оптової на величину торговельної надбавки, за рахунок якої компенсуються витрати обігу в роздрібній торгівлі й створюється прибуток організацій й установ роздрібної торгівлі.
Закупівельні ціни – це ціни державних закупівель продукції в підприємств, організацій, населення. В українській економічній практиці були й деякою мірою продовжують бути розповсюдженими державні закупівлі сільськогосподарської продукції в її виробників за закупівельними цінами для продовольчого постачання міського населення Однак у принципі термін «закупівельні ціни» можна трактувати набагато більш широко, стосовно до всіх видів державних закупівель.
Певною специфікою володіють ціни на послуги, що представляють види діяльності, при яких не створюється продукт у його матеріально-речовинній формі, але змінюється якість наявного продукту. Найчастіше виробництво послуги збігається з початком її споживання. Специфічність послуг як виду діяльності накладає відбиток на формування цін на послуги, іменованих тарифами (розцінками). При встановленні тарифів на послуги враховується не тільки обсяг робіт, але й часовий фактор, істотну роль грає якість. Типовими прикладами тарифів є рівень оплати комунальних і побутових послуг, плата за телефон, за користування радіо й телебаченням.
2). Види цін, що розрізняються ступенем і способами регулювання
По ступені й способу регулювання ціни розділяються на групи:
- жорсткофіксовані (призначувані);
- регульовані (змінювані);
- договірні (контрактні);
- вільні (ринкові).
Жорсткофіксовані, тверді ціни призначаються органами ціноутворення або інших державних органів, їхній рівень фіксується документально. Ні виробники, ні продавці товару не мають право змінити величину такої ціни в яку-небудь сторону, така зміна переслідується за законом. У централізовано керованій економіці призначувані ціни мають широке поширення, вони відомі за назвою державних. Державні органи ціноутворення мають монопольне право призначати й змінювати державні ціни, підвищувати або знижувати їх. Система державного ціноутворення широко використалася в Радянському Союзі. Не слід думати, що державні ціни призначалися довільним образом. В основі такого ціноутворення звичайно лежить витратний принцип, тобто ціна розраховується як сума витрат на виробництво й обіг одиниці продукції, до яких додається нормативний прибуток або з яких віднімається державна цінова дотація.
Регульовані ціни називаються так тому, що їхня величина регулюється державними органами. При регулюванні вплив з боку держави на ціни носить обмежений, непрямий характер, здійснюється за допомогою впливу на зміну попиту та пропозиції товару. Приміром, при необхідності встановлення більш високої ціни на товар з метою стимулювання розвитку даного виду виробництва держава може зменшити податки, що сплачують покупцями, споживачами цієї групи товарів, що приведе до розширення попиту на товар і відповідно до підвищення цін на нього. У такий же спосіб можна сприяти зниженню цін. Іноді регулювання зводиться до обмеження величини цін на певні групи товарів верхньою межею з метою розширення купівельної спроможності споживачів або нижньою межею з метою стимулювання розвитку виробництва.
Однак і той й інший шлях мають ряд істотних недоліків, що й приводить до рідкого використання цього методу. Вся справа в тому, що держава, установлюючи, наприклад, верхню межу ціни, установлює її на більш низькому рівні, чим рівноважний рівень ціни, що приводить до скорочення пропозиції й росту попиту на товар. Підсумком такого встановлення ціни є перевищення попиту над пропозиціями товарів, тобто товарний дефіцит, а отже, природне бажання покупця купити відсутній товар навіть по більш високій ціні, що породжує чорний ринок, на якому ціни будуть вище рівноважних через додаткові витрати продавців, які нелегальним шляхом продають товар (хабара, витрати, пов'язані із придбанням товару). У цьому випадку страждають як покупці, які в умовах нерегульованості цін купували б товар в остаточному підсумку дешевше, так і сама держава, тому що в умовах створеного дефіциту воно займається розподільними функціями, друкуванням талонів, карток, що приводить до додаткових грошових витрат і соціальних колізій. Певна втрата наносить і виробникам - за низькими цінами не вигідно продавати свою продукцію, і вони починають скорочувати виробництво. Аналогічно несприятлива картина складається й при встановленні нижньої межі ціни.
Регулювання цін по величині може також проводитися шляхом затвердження державними органами граничного рівня рентабельності (прибутковості). Що більше відповідає тенденціям впливу на ціни в централізованій економіці. Це означає, що відношення прибутку до собівартості (витратам) або до ціни не повинне перевершувати заданого рівня, скажемо, 50%. Тим самим, якщо, приміром, собівартість одиниці товару склала для продавця 1000 гривень, він не має права продавати його за ціною вище 1500 гривень. Обмеження за рівнем рентабельності звичайно вводяться для підприємств-монополістів. В окремих випадках задається припустимий ступінь відхилення реальної ціни від фіксованої, базисної.
Відзначимо, що твердий вплив державних органів на ціни за допомогою регулювання здійснюється не тільки в централізовано керованої, але й у ринковій економіці. Найчастіше в умовах економіки ринкового типу регулювання поширює сферу своєї дії на товари й послуги, що мають життєво важливе значення для держави й суспільства (земля, стратегічна сировина, паливо, енергія, суспільний транспорт, споживчі товари першої необхідності). На жаль, доводиться спостерігати й регулювання цін з боку мафіозних структур, що підкоряють собі ринок.
Договірні ціни – це ціни, величина яких визначена предваряющим акт купівлі-продажу угодою, документально зафіксованим контрактом між продавцями й покупцями. У сучасній практиці ділового співробітництва прийнято виділяти в договорах спеціальний розділ, у якому обмовляється рівень цін. У ряді випадків у договорі фіксується не абсолютна величина цін, а діапазон цін (у межах від і до), верхній або нижній рівень (не вище або не нижче) або зв'язок з державними, ринковими, світовими цінами. Обмовляється також допустимість зміни закріплених контрактом цін внаслідок, скажемо, інфляції, виникнення форс-мажорних обставин, прийняття нових законів.
Вільні ринкові ціни, як ясно з їхньої назви, звільнені від безпосереднього цінового втручання державних органів, формуються під впливом кон'юнктури ринку, законів попиту та пропозиції й звуться рівноважних цін, тобто таких цін, при яких обсяг попиту дорівнює обсягу пропозиції товарів на ринку. Теоретично, в ідеалі ринкові ціни повинні складатися в процесі вільного торгу між покупцями й продавцями. Однак реально не вдається уникнути впливу на процес установлення ринкових цін ряду факторів не тільки економічної, але й психологічної природи, пов'язаних з поводженням, інтересами покупців і продавців. У цьому змісті коректно визначити вільні ринкові або рівноважні ціни як ціну, рівну з одного боку, цінності для споживачів додаткової одиниці блага, що здобуває, і, з іншого боку, витратам виробництва й продажу додаткової одиниці даного блага для продавця.
Перехід від фіксованих державних цін до вільних, ринкових цін називають лібералізацією цін.
3). Інші види цін
Поряд з охарактеризованими вище основними видами цін в економічній практиці застосовується ряд інших груп цін, виділюваних по найрізноманітніших ознаках.
В економічному аналізі, плануванні й статистику, а також у дослідницьких цілях, поряд з поточними, діючими, фактично використаються порівнянні або, як іноді називають, незмінні ціни. Використання таких цін об'єктивно необхідно у зв'язку із природною зміною багатьох цін, процесами інфляції. Приміром, якщо відомо, що родина витрачала на харчування 300 гривень, а потім стала витрачати 600 гривень, це зовсім не свідчить про те, що члени родини стали їсти вдвічі більше й удвічі краще. Можливо, вся справа у дворазовому росту цін на продовольство. Щоб урахувати зміну цін, треба встановити, скільки грошей ішло б на харчування родини в умовах, якби ціни залишалися незмінними. Звідси й прагнення застосовувати при аналізі порівнянні, незмінні ціни, використовуючи індекс цін, тобто коефіцієнт перерахунку, що відображає зміна цін. У міру переходу в зону стрибкоподібного, найчастіше некерованого
|
