Ціна й ціноутворення - Економіка підприємства - Скачать бесплатно
підйому цін замість або на додаток до індексу цін став частіше застосовуватися показник рівня інфляції, що характеризує, на скільки відсотків збільшуються ціни за певний період. Показник рівня інфляції у відсотках дорівнює процентному індексу росту цін за відповідний період, зменшеному на 100%. Індекс цін є показник росту, а рівень інфляції - приросту цін.
У цих же цілях іноді застосовуються реальні ціни, які являють собою ціну в грошовому вираженні щодо загального рівня цін. У ході прийняття споживчих рішень покупця цікавлять і відносні (порівнянні) ціни, тобто ціна даного товару в порівнянні із ціною деякого іншого родинного товару або того ж товару в іншому регіоні. Із цією метою встановлюється відношення цін. Найчастіше визначається відношення цін взаємозамінних товарів, іменованих субститутами.
В процесі проектування нових видів виробів й об'єктів для виробництва знову освоюваної продукції, товарів, послуг, матеріалів, напівфабрикатів, енергії використаються проектні ціни. З обліком їх наближеного, орієнтовного характеру часто визначається граничний рівень таких нових цін у вигляді лімітних цін.
Стосовно до об'єктів будівельної індустрії на етапі їхнього проектування визначається ціна будівництва об'єкта, обумовлена з урахуванням всіх видів витрат на створення й оснащення. Таку ціну прийнято називати кошторисною вартістю, тому що вона обчислюється на основі кошторисів, у яких просумовано витрати на створення готового будівельного об'єкта. Тому що ТОВ «Агротех» займається ремонтом сільськогосподарської техніки, а також іншими послугами для населення, воно також використовує кошторисну вартість на послуги (див.доповнення).
У більше широкому плані всі види цін, обумовлені за допомогою розрахунків, називають розрахунковими, а ціни, очікувані в майбутньому, - очікуваними.
Ряд цін на товари й послуги фіксується в документальній формі у вигляді прейскурантів, тобто покажчиків цін. Величини цін, представлених у таких документах, називають прейскурантними. В умовах державного ціноутворення прейскурант, цінник був основним, іноді первинним документом. У ринковій економіці прейскурант стає довідковим документом.
В ході здійснення планово-управлінських робіт використаються прогнозні й планові ціни, зміст і призначення яких ясні з їхньої назви. Цікаво, що відповідно до економічної теорії, що сповідалася в радянський період української історії, уважалося, що при державно-плановій системі господарювання величина державних цін, що становили переважну більшість усього цінового арсеналу, визначається державними планами, тобто в господарстві діють планові ціни. У дійсності ціни не встановлювалися планами, а були об'єктом оперативного керування з боку державних органів ціноутворення. У той же час державні плани економічного й соціального розвитку складалися на певній ціновій базі, що була скоріше прогнозно-аналітичної, чим планової. Безсумнівно, що й в економіці ринкового типу широко використаються прогнозні ціни, на основі яких складаються бізнеси-проекти, бізнес-плани, плани фірм, індикативні державні плани-прогнози.
Досить часто вид ціни визначався видом ринку, на якому вона утвориться. За цією ознакою виділяються біржові, аукціонні, комісійні ціни. В Україні радянського й пострадянського періоду було прийнято говорити й усе ще говорять про ціни так називаного колгоспного ринку й про кооперативні ціни (установлюваних кооперативними організаціями).
Наявність різних цін на однотипні товари в різних країнах приводить до необхідності використання світових цін, тобто цін світового ринку. Світові ціни являють собою або реально діючі на всесвітньому ринку ціни на товари даної групи, або ціни, визнані на певний період з боку організацій, що відають міжнародною торгівлею, або середні значення цін на ті самі товари, що встановилися в різних країнах і регіонах. У радянській практиці світові ціни мали вкрай обмежене застосування, тому що на внутрішніх ринках діяли тільки державні ціни на імпортні товари, а ходіння іноземної валюти було заборонено. Світові ціни обчислюються звичайно у вільно конвертованих валютах. У міру становлення ринкових відносин в Україні ціни на українських ринках придбали тенденцію наближатися до світового.
Нв й особливу категорію цін представляють ціни неофіційного, так називаного чорного або тіньового ринку. Найчастіше це ціни на заборонені у відкритому продажі товари або на дефіцитні товари, по різних причинах відсутні в цей момент у вільному продажі.
1.4. Цінова політика ТОВ «Агротех»
Ціна - інструмент комерційної політики фірми. І тому всяке обговорення методів і правил ціноутворення набуває сенсу тільки в тому випадку, якщо ми представляємо, чого властиво хоче фірма домогтися, установлюючи ціни на свої продукти або послуги.
Частий опис закономірностей діяльності фірми зводиться до затвердження. Що основною її метою є максимізація прибутку, тобто одержання найбільшої її величини протягом фіксованого періоду часу - кварталу або року. Таке подання багато в чому є спрощенням, оскільки не враховує дві важливих обставини:
1) не в будь-який період діяльності фірми вона може добуватися максимізації прибутку. Причиною тому - зовнішні обмеження, з якими вона зіштовхується у своїй діяльності. Наприклад, у ситуації появи небезпечних конкурентів для фірми більше важливим може виявитися збереження своєї частки продажів на ринку (або раніше знайдених покупців) - навіть якщо рішення цього завдання зажадає зниження цін і відповідного скорочення величини прибутку в поточному періоді;
2) максимізація прибутку насправді є завданням виробничої від мети більше глобальної – максимізації цінності фірми[1] , тобто тієї суми грошошей, що власники фірми могли б одержати при продажі її активів за ринковими цінами цих активів. А досягнення цієї основної мети може жадати від фірми навіть тимчасового скорочення розмірів прибутку (наприклад, у період освоєння нових видів продукції або захоплення нових ринкових ніш) заради того, щоб забезпечити собі стійкі перспективи розвитку й ще більше збільшення своєї цінності.
Через це в практиці можна зустріти три основні різновиди цілей фірми:
Таблиця 1.2
Максимизация темпов роста
|
Максимизация объема продаж
|
Природно, що це ніяким чином не применшує важливості завдання максимізації прибутку: фірма, що вирішила всі інші завдання, але не має нормального (з позиції власників) прибутку, не може вважатися успішної. Крім того, не маючи прибутку, фірма втрачає можливості успішно вирішувати різного роду завдання свого розвитку, що може швидко привести до втрати нею свого положення на ринку й запасу ефективності.
І якщо фірма в якості своєї основної (домінуючої) мети вибирає максимізацію прибутку, те її комерційна політика далі визначається тим, наскільки вона може варіювати ціну продажу своїх товарів. Якщо ця фірма не є монополістом або олігополістом і повинна виходити з незмінності ціни, то вона буде домагатися максимізації прибутку за рахунок варіювання обсягів виробництва (продажів).
Логіка такого варіювання показана на малюнку, де зведені воєдино криві виторги від продажів (TR, total revenue), постійних (FC, fixed costs) і загальних (TC, total costs) витрат.
Рис. 1.1
Аналізуючи цей графік, оборотна увага на кілька обставин:
1) він показує співвідношення величин виторгу, витрат і прибутку фірми при різних варіантах обсягів продажів, але для того самого періоду часу, тобто описує статичну ситуацію;
2) у чинність незмінності ціни крива виторгу від продажів TR проходить через початок координат (при нульовому обсязі продажів виторг дорівнює нулю);
3) крива постійних витрат FC проходить паралельно осі Q, оскільки по визначенню постійні витрати інваріантні до обсягу випуску (протягом фіксованого періоду часу – місяця або року), що фірма вибере для себе;
4) т.к. навіть при нульовому обсязі продажів фірма буде змушена нести деякі постійні витрати, те крива загальних витрат TC не проходить через початок координат, і тому при мінімальних обсягах продажів фірма буде зазнавати збитків (крива загальних витрат TC проходить вище кривого виторгу TR).
Нарешті, відзначимо, що оскільки ми розглядаємо ситуацію з незмінною ринковою ціною, то від продажу кожної додатково одиниці товару фірма буде одержувати ту саму величини виторгу, тобто маржинальний виторг буде дорівнювати ціні.
У цих умовах (як видно на малюнку вище), максимум збитків фірма буде мати в тому випадку, якщо обсяг її продажів складе Q0. Цей обсяг характерний тим, що при ньому сума загальних витрат перестає зростати більшими темпами, чим сума виторгу, - ці темпи стають однаковими (дотична до кривої TC паралельна TR).
А якщо фірма зможе забезпечити обсяги продажів більші, ніж Q0, те її виторг TR буде рости в більшій мері, чим загальні витрати TC. Причиною тому буде стабільність суми постійних витрат FC при росту обсягу продажів. У чинність цього загальні витрати будуть збільшуватися лише за рахунок росту суми змінних витрат. Завдяки цьому збитки почнуть скорочуватися, а потім фірма потрапить у ситуацію, коли виторг від продажів стане рівної витратам. Це крапка перетинання кривих TC й TR, їй відповідає обсяг продажів Q1. Це буде означати, що фірма ліквідує збитковість продажів, тобто досягне крапки беззбитковості.
При обсязі продажів Q2 (коли загальні витрати ростуть у тім же темпі, що й виторг від продажів) маса прибутку буде максимальною, а при ще більших обсягах буде ставати усе менше. Причиною тому буде випереджальний ріст маржинальних (граничних) витрат фірми в порівнянні з її маржинальним (граничним) виторгом.
Маржинальні (граничні) витрати – витрати фірми на виробництво додаткової одиниці товару.
Маржинальний (граничний) виторг – виторг фірми від продажу додаткової одиниці товару.
Тому при незмінній ринковій ціні фірмі вигідно нарощувати обсяги продажів доти, поки маржинальний виторг буде перевищувати маржинальні витрати. До цього рубежу продаж кожної додаткової одиниці товару буде збільшувати загальну масу прибутку, одержуваним фірмою. Саме такий обсяг продажів і відповідає величині Q2.
Але якщо фірма перейде цей рубіж, те випереджальний ріст її маржинальних витрат приведе до того, що й загальні витрати почнуть збільшуватися в більшій мірі, чим сума виторгу (саме тому правіше крапки Q2 крива загальних витрат TC піднімається нагору крутіше, ніж лінія загального виторгу). А виходить, загальна маса прибутку почне падати.
Щоб зрозуміти механізм цього процесу краще, подивимося на наступний малюнок.
Як ми бачимо на малюнку, маржинальні витрати (MC, marginal costs), при обсягах продажів менших, чим Q1, по величині уступають середнім витратам (AC, average costs) і спочатку скорочуються в міру того, як фірма домагається росту обсягів продажів. Однак потім (у чинність убутної граничної продуктивності факторів виробництва, приваблюваних фірмою для організації своєї діяльності) маржинальні витрати MC почнуть зростати й при обсязі продажів Q1 зрівняються по величині із середніми витратами AC.
Рис. 1.2
Це буде означати, що при такому обсязі продажів середні витрати досягнуть мінімуму (саме тому крива маржинальних витрат MC на малюнку перетинає криву середніх витрат AC у її нижній крапці). А потім ріст маржинальних витрат викличе й ріст середніх витрат (тобто збільшення середніх змінних витрат виявиться більшим, ніж скорочення середніх постійних витрат).
Оборотний також увага на те, що при виборі комерційної політики на основі середніх витрат ми неминуче припустимося істотної помилки. Завищивши максимально припустимий обсяг продажів. Як видно на малюнку, крива середніх витрат перетинає лінію виторгу при обсязі продажів Q3. І звідси, здавався б, треба висновок, що саме цей обсяг й є гранично припустимим, якщо ми не хочемо виявитися в ситуації збитковості (при більших обсягах середні витрати перевищують ціну й фірма зазнає фінансових втрат).
Однак насправді гранично припустимим є обсяг продажів Q2, при якому маржинальні витрати виявляються рівними ціні (маржинальному виторгу) і крива цих витрат перетинає лінію, що позначає рівень цін. І тому кожна додаткова одиниця продукції понад обсяг Q2 зажадає від фірми витрат більших, ніж принесе виторгу. Ігнорування цієї обставини, тобто орієнтація лише на середні витрати, приведе до того, що фірма зробить і продасть обсяг продукції, рівний (Q3 – Q2). І цей обсяг продажів принесе їй лише скорочення, а не приріст загальної маси прибутку.
Звідси виникає необхідність для ТОВ «Агротех» так будувати свою систему обліку витрат, щоб можливо було визначати не тільки загальну їхню суму й середні величини, але й маржинальні витрати. Без цього рішення про обсяги виробництва й цінах можуть виявитися помилковими
Звернувшись нарешті до більше реальної ситуації - коли фірма може варіювати не тільки обсяги продажів, але й ціни й не є при цьому монополістом, -
ми виявимо закономірності, які ілюструє наступний малюнок.
Рис. 1.3
Тут та ж логіка визначення оптимальних обсягів продажів (їх варто нарощувати доти, поки маржинальні витрати не зрівняються з маржинальним виторгом) проявляється вже в зіткненні з попитом. І це означає, що продати більший обсяг товарів фірма може лише при зниженні на них цін («зсковзуючи по кривій попиту»). Але зниження цін породжує двоякий ефект:
з одного боку, зростає число одиниць товару, яке можна продати;
з іншого боку, скорочується виторг, одержувана від продажу кожної додаткової одиниці товару.
Саме по цьому на малюнку крива маржинального виторгу від продажів MR опускається більш прямовисно, ніж крива ринкового попиту D.
Накладаючи на графік ще й криву маржинальних витрат, ми досягаємо двоякого результату:
1) знаходимо той граничний обсяг продажів, при якому маржинальні витрати MC зрівнюються з маржинальним виторгом MR (позначили як Q2);
2) знаходимо ту ціну, при якій можливо продати такий обсяг товарів (позначена P1).
Таким чином, якщо фірма ставить своїм основним завданням максимізацію прибутку й має повну інформацію про ринковий попит, а також своїх маржинальних витратах і виробничих можливостях, те її менеджери на основі вищеописаних закономірностей завжди можуть виробити оптимальну комерційну політику, тобто визначити оптимальний обсяг продажів і ціну, при якій весь цей обсяг може бути проданий.
Однак на практиці, як ми вже показали вище, одержати повну інформацію про ринковий попит практично нереально й доводиться задовольнятися лише певними допущеннями. І все-таки навіть у таких умовах розуміння взаємозв'язку обсягів продажів, маржинальних витрат, маржинальної виторги й ціни допомагає знаходити рішення, досить наближені до оптимального.
Відзначимо, що залежно від типу товарів (ринків) і позиції, займаною тією або іншою фірмою, можна розбити всі фірми на дві групи:
1) фірми, що формують ціни (ціношукачі). Ці фірми мають ринкову чинність, достатньої для того, щоб установлювати на свої товари ціни, відмінні від цін конкурентів. Такі ситуації характерні для ринків монополістичної конкуренції й олігополії;
2) фірми, що випливають ринковим цінам (ціноотримувачі). Ці фірми мають занадто малу владу над ринком, щоб проводити власну цінову політику, а тому їм не залишається нічого іншого, як продавати свої товари за ціною, що зложилася на ринку (такі ситуації характерні для ринків зробленої конкуренції й ринків з домінуючими фірмами-лідерами).
Відповідно фірми першого типу можуть і повинні розробляти власну цінову політику, тоді як для фірм другого типу це завдання неактуальне - в основі їхньої комерційної політики лежить керування обсягами виробництва, якістю продукції й витратами.
ТОВ «Агротех» є фірмою наступним ринковим цінам, тому що її потужностей не вистачає для домінування у встановленні цін над конкурентами.
2. Ціна й етапи ціноутворення. Методи формування ціни в ТОВ «Агротех»
Практика ціноутворення на ринках закордонних країн виробила досить упорядковану методику розрахунку цін на товари, що може бути використана в практиці вітчизняного ціноутворення:
Таблиця 2.1
Постановка задачи ценообразования
|
Анализ цен и товаров конкурентов
|
Выбор метода ценообразования
|
Установление окончательной цены
|
Установлення ціни на товар - це процес, що складається із шести етапів, ТОВ «Агротех» також дотримується даної концепції.
2.1. Постановка завдань ціноутворення.
Підприємству насамперед треба буде розв'язати, яких цілей воно прагне досягти при реалізації конкретного товару. Найчастіше за допомогою цінової стратегії підприємства можуть бути досягнуті наступні цілі:
1. Збереження стабільного положення на ринку при помірній рентабельності й досить задовільних інших показниках. Закордонні великі й сверхкрупные корпорації в більшості випадків задовольняються 8-10% рентабельності акціонерного капіталу. Це забезпечує фірмі виживання. Забезпечення виживаності стає основною метою підприємства в тих випадках, коли на ринку занадто багато виробників і панує гостра конкуренція або різко міняються потреби покупців. Щоб забезпечити роботу підприємства й збут товарів в описаних умовах, більшість закордонних фірм ідуть на зниження цін на товари, тому що вважають, що виживання важливіше прибутку. У цьому випадку ціни встановлюються на крапці беззбиткового ведення справи або нижче її. Установлення цін на рівні виживання, як правило, є короткостроковою метою. Це спроба «викупити» час доти, поки виробник не могтиме скоротити витрати в достатньому ступені, щоб дістати прибуток, або ринкова ситуація не приведе до підвищення цін.
2. Розширення частки ринку, на якому підприємство реалізує свої товари. Часто це зв'язано із прагненням до лідерства на ринку. Багато хто виходять із припущення, що підприємство, якому належить більша частка ринку, буде мати найнижчі витрати й найвищі довгострокові прибутки. Домагаючись лідерства по показниках частки ринку, вони йдуть на максимально можливе зниження цін. Варіантом цієї мети є прагнення домогтися конкретного збільшення частки ринку.
3. Максимізація прибутку, підвищення рівня рентабельності. Зовсім очевидно, що поставивши таке завдання, підприємства збільшують прибутковість, розширюють відтворені, у тому числі й інвестиційні, можливості підприємства. Акціонерні товариства можуть збільшити виплати дивідендів по акціях. При цьому можуть ставитися завдання збільшення абсолютної суми балансового прибутку, її складових, підвищення рентабельності підприємства (відносини прибутку до капіталу) або рентабельності товарної реалізації (відношення прибутку до собівартості).
4. Підтримка й забезпечення ліквідності (платоспроможності) підприємства. Це цінове завдання й стратегія маркетингу в умовах ринку завжди актуальні, оскільки стійка неплатоспроможність грозить підприємству банкрутством. Якщо підприємство має надійних замовників і проблеми розрахунків не виникають, то керівництву однаково необхідно чітко представляти ті умови, передумови, які забезпечують стабільну платоспроможність. При цьому варто мати на увазі, що фактична ціна - це оплачена ціна, виражена в надходженні грошей на рахунок підприємства.
5. Завоювання лідерства на ринку й у визначенні цін – найбільш престижне завдання ціноутворення великих підприємств й об'єднань. Однак на регіональних і локальних ринках лідируюча цінова політика може проводитися й не настільки великими підприємствами. Цінове лідерство відображає положення підприємства на ринку як одного з найбільш активних при встановленні загальних цінових рівнів на якісь види продукції (часто більше низьких, чим діючі, або більше високих на престижний, високоякісний товар). Звичайно, для того щоб зайняти лідируюче положення на ринку, підприємство повинне мати достатній потенціал. Протилежною ціновою стратегією є пасивне проходження за лідером.
6. Розширення експортних можливостей підприємства. При проведенні даної стратегії підприємству необхідно враховувати особливості ціноутворення на зовнішньому й внутрішньому ринках.
2.2. Визначення попиту на товар
Будь-яка ціна, призначувана підприємством-продавцем, так чи інакше позначиться на рівні попиту на товар. На мал. 2.1 представлена залежність між ціною P і сформованим рівнем попиту q.
Крива попиту показує, яке кількість товару буде продано на ринку протягом конкретного відрізка часу за різними цінами. У звичайній ситуації попит і ціна перебувають в обернено пропорційній залежності, тобто чим вище ціна, тим нижче попит, чим нижче ціна, тим вище попит. Так що, піднявши ціну з P1 до P2, підприємство продасть меншу кількість товару.
Рис. 2.1. Загальний вид кривої попиту D
Споживачі з обмеженим бюджетом, зштовхнувшись із вибором альтернативних товарів, будуть купувати менше тих, ціни на які виявляються для них занадто високими.
Закордонні фірми постійно проводять виміри змін попиту залежно від змін цін, тому що цей показник є головним у здійснюваній політиці цін. Розходження в підходах до вимірів диктуються типом ринку. В умовах чистої монополії крива попиту свідчить про те, що попит на товар обґрунтований ціною, що підприємство за нього запитує. Однак з появою одного або більше конкурентів крива попиту буде мінятися залежно від цін конкурентів.
Чутливість попиту до зміни ціни характеризується показником еластичності. Еластичність показує, на скільки відсотків зміниться одна змінна в результаті зміни інший змінної на 1 %. Розглянемо дві криві попиту, представлені на мал. 2.2
Рис. 2.2. Нееластичний (а) і еластичний (б) попит
На мал. 2.2 (а) наочно показане, що збільшення цін з P1 до P2 веде до відносно невеликого падіння попиту з q1 до q2, а на мал. 2 (б) – те ж саме збільшення ціни приводить до істотного падіння попиту з q1 до q2.
Якщо під впливом невеликої зміни ціни попит майже не міняється, значить він - нееластичний. Якщо ж при цьому попит перетерплює значні зміни, то прийнято вважати, що він еластичний.
Для загального попиту на багато товарів промислового призначення характерна низька цінова еластичність. Що визначає еластичність попиту за цінами? Попит, найімовірніше, буде менш еластичний при наступних обставинах: 1) товару немає або майже немає заміни або відсутні конкурентів; 2) покупці не відразу зауважують підвищення цін; 3) покупці повільно міняють свої купівельні звички; 4) покупці вважають, що підвищена ціна виправдана поліпшенням якості товару, природним ростом інфляції й т.д.
Якщо попит можна визначити як еластичний, продавцям варто задуматися про зниження ціни. Знижена ціна принесе більший обсяг загального доходу. І такий підхід має сенс доти, поки немає непропорційного росту витрат виробництва й збуту товару.
У практиці закордонних фірм широко застосовується числова (розрахункова) оцінка еластичності попиту (запропонована) залежно від зміни ціни.
Приклад 1. Ціна на товар підвищилася на 10%, попит на нього зменшився на 3%. Еластичність попиту на товар залежно від зміни ціни буде дорівнює:
Ep = -3/10 = -0,3
Приклад 2. Ціна на товар підвищилася на 10%, пропозиція (виробництво) товару вирослася на 1%. Еластичність пропозиції товару залежно від зміни ціни складе:
Ep = 1/10 = +0,1
Прийнято вважати, якщо:
Ep < 1 – попит нееластичний;
Ep > 1 – попит еластичний;
Ep = 1 – попит з одиничною еластичністю
Позитивні значення еластичності відображають однаково спрямовані зміни взаємозалежних величин: обидві зростають й обидві зменшуються, негативні - різну спрямованість змін: одна величина зростає, інша - зменшується, або навпаки, одна - зменшується, інша - зростає.
Еластичність попиту залежно від зміни ціни звичайно є негативною величиною, еластичність пропозиції - як правило, позитивною величиною.
Показники еластичності попиту (пропозиції) широко використаються закордонними підприємствами при встановленні цін на товари.
Розглянемо основні напрямки використання показників еластичності.
Насамперед, знаючи еластичність попиту на, що випускає на ринок товар, підприємець заздалегідь має можливість визначити реакцію покупців на зміну ціни.
Таблиця 2.2
Реакція покупців на зміну ціни на товар
|
Характер попиту
|
Поводження покупців у випадку, коли
|
|
Ціна знижується
|
Ціна зростає
|
|
Еластичний
|
Значно збільшують обсяг закупівель (попит росте більше високими темпами, чим знижується ціна)
|
Значно знижують обсяг закупівель (попит знижується більше високими темпами, чим росте ціна)
|
|
Нееластичний
|
Темп росту попиту менше темпу зниження ціни
|
Темп зниження попиту менше темпу росту ціни
|
|
Одинична еластичність
|
Попит росте тим же темпом, яким падає ціна
|
Попит знижується тим же темпом, яким росте ціна
|
Більшість американських підприємців у своєму арсеналі інформаційного матеріалу мають розраховані цінові еластичності попиту. Можливо, вони можуть виявитися корисними для загальної орієнтації вітчизняних підприємців з обліком того, що в більшості з них поки немає достатньої практики в таких розрахунках. Нижче наведені коефіцієнти цінової еластичності попиту на деякі товари й послуги:
Хліб -0,15
Яловичина -0,64
Баранина -2,65
Яйця -0,32
Ресторанні блюда -2,27
Електрика (у домашнім господарстві) -0,13
Медичне обслуговування -0,31
Тютюнові вироби -0,46
Автомобільні покришки -0,86
Газети й журнали -0,42
Одяг і взуття -0,2
Квитки в кіно -0,87
Крім того, показник еластичності служить мірилом при оцінці тенденцій зміни загальних витрат підприємства залежно від характеру попиту на товар.
Таблиця 2.3
Зміна загальних витрат підприємства при зміні ціни на товар
|
Характер попиту
|
Зміна загальних витрат у випадку, коли
|
|
Ціна знижується
|
Назад
|
