Тема: Кримінальна відповідальність за господарські злочини у сфері підприємницької діяльності.
Зміст
Вступ
Розділ І. Загальна характеристика господарських злочинів в підприємницькій діяльності.
1.1 Історичний аспект господарських злочинів у сфері підприємницької діяльності.
1.2. Основні причини та умови вчинення господарських правопорушень у сфері підприємницької діяльності.
1.3. Класифікація господарських злочинів в сфері підприємницької діяльності.
Розділ ІІ. Особливості кримінальної відповідальності за підприємницькі злочини у сфері підприємницької діяльності.
2.1. Характеристика юридичного складу злочинів пов’язаних із зайняттям підприємницькою діяльністю.
2.2 . Кримінальна відповідальність за легалізацію грошових коштів та іншого майна, здобутих злочиним шляхом.
2.3. Комерційна таємниця як об’єкт кримінально-правової охорони.
Розділ ІІІ. Проблеми та перспективи кримінального законодавства у боротьбі та профілактиці господарських злочинів у сфері підприємницької діяльності.
3.1. Сучасний стан правового регулювання боротьби та профілактики підприємницьких злочинів, шляхи вдосконалення.
3.2. Особливості боротьби та попередження господарських злочинів у сфері підприємницької діяльності у європейських країнах.
Висновок
Список літератури
ВСТУП
У сучасних умовах проблема економічної безпеки людини, підприємницького сектора, регіонів, держави набуває першочергового значення, стає стрижнем всієї економічної політики держави, а також найважливішою характеристикою якості життя та стану економіки. Значення імперативу набуває необхідність створення системи моніторингу загроз економічних процесів, у тому числі з боку криміналітету, а також пошуку шляхів їх обмеження та протидії. Формування правової держави і громадянського суспільства, становлення ринкової економіки передбачають розвиток соціально-економічних відносин та їх регулювання у відповідності із законодавством держави. Необхідність економічної та політичної свободи як основи соціального прогресу диктує таку систему регуляторів соціально-економічних відносин, яка забезпечила б захист прав людини і нових структур громадянського суспільства на основі багатогранності форм власності та економічної діяльності.
Стаття 42 Конституції України проголошує право кожної людини на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом. Підприємці мають право без обмежень приймати рішення і здійснювати самостійно будь-яку діяльність, що не суперечить чинному законодавству. Згідно з статтею 5 Закону України “Про підприємництво” від 7 лютого 1991 р. з наступними змінами та доповненнями, принципами підприємницької діяльності проголошуються: вільний вибір видів діяльності; залучення на добровільних засадах до здійснення підприємницької діяльності майна та коштів юридичних осіб і громадян; самостійне формування програми діяльності та вибір постачальників і споживачів виробленої продукції, встановлення цін відповідно до законодавства; вільний найом працівників; залучення і використання матеріально-технічних, фінансових, трудових, природних та інших видів ресурсів, використання яких не заборонено або не обмежено законодавством; вільне розпорядження прибутком, що залишається після внесення платежів, установлених законодавством; вільне розпорядження прибутком, що залишається після внесення платежів, установлених законодавством; самостійне здійснення підприємцем – юридичною особою зовнішньоекономічної діяльності, використання будь-яким підприємцем належної йому частки валютної виручки на свій розсуд.
Актуальність теми. Підприємницька діяльність покликана забезпечити потреби громадян, як це робиться у розвинутих країнах. Однак кризовий стан економіки України й обумовлені ним негативні соціальні явища ускладнили криміногенну ситуацію та негативно вплинули на розвиток підприємницької діяльності. Цьому сприяли і непослідовність у проведені економічних реформ, і їх недостатнє правове забезпечення. У сфері підприємництва сформувались негативні тенденції, які гальмують економічний розвиток України. набули значного поширення протиправні діяння, які виходять за межі держави і набувають міжнародного характеру. Шляхом розкрадання сировини, матеріалів, обладнання та вивозу їх за кордон державі завдаються матеріальні збитки, створюються сприятливі умови для хабарництва, приховування прибутків від оподаткування тощо.
Складна криміногенна обстановка потребує розробки комплексу науково-обгрунтованих заходів, спрямованих на забезпечення нормального функціонування підприємництва та протидію злочинам, які вчиняються в цій сфері. Це зумовлює актуальність теми дипломного дослідження.
Предметом дослідження є нормативно-правові акти, зокрема, Кримінальний кодекс України, Закони, постанови, положення, що регулюють питання відповідальності за вчинення господарських злочинів у сфері підприємницької діяльності.
Об’єктом дослідження є суспільні відносини, що виникають у зв’язку із вчиненням злочинів у сфері підприємницької діяльності.
Мета і задачі дослідження. Метою дослідження є вивчення, удосконалення та обґрунтування системи правових норм щодо кримінальної відповідальності за злочини, вчинені у сфері підприємницької діяльності.
Досягнення поставленої мети обумовило постановку і вирішення наступних задач:
• проаналізувати загальні положення кримінального права стосовно кримінальної відповідальності за злочини, вчинені у сфері підприємницької діяльності;
• визначити поняття і склад злочинів, вчинених у сфері підприємницької діяльності;
• дослідити, удосконалити та обґрунтувати систему правових норм щодо злочинів у сфері підприємництва, конкурентних відносин та іншої діяльності господарюючих суб’єктів;
• визначити та проаналізувати специфіку причинності і детермінації господарських злочинів у сфері підприємницької діяльності;
• дослідити особливості боротьби та профілактики окремих підприємницьких злочинів;
• проаналізувати сучасний стан підприємницької діяльності в Україні;
• ознайомитись з особливостями вирішення проблеми господарської діяльності в підприємницькій сфері в Європейських країнах.
Написання дипломної роботи здійснювалося з урахуванням Законів України, Указів Президента України, Постанов Кабінету Міністрів України, що стосуються системи правових норм щодо кримінальної відповідальності за злочини, вчинені у сфері підприємницької діяльності в сучасних умовах розвитку.
Методологічну та теоретичну основу складає комплексний підхід до використання системи загальнофілософських, загальнонаукових і спеціальних методів дослідження. Дипломант виходить з єдності соціологічного і гносеологічного аналізу, об’єктивності, історизму дослідження.
Серед загальнонаукових методів використовуються: метод системного аналізу, структурно-функціонального, ретроспективно-порівняльний, логіко-історичний та ін.
Крім того, дане дослідження здійснено на основі спеціальних методів, якими є порівняльний, статистичний, спеціально-юридичний, конкретно-соціологічний та ін.
Проблемам злочинності в економіці та її попередженню, останнім часом приділяється велика увага. Вони розглядаються в докторських і кандидатських дисертаціях, монографіях, відповідних розділах підручників і навчальних посібників, наукових статтях. Значний внесок у дослідження цих злочинів зробили Ф.Г. Бурчак, І.П. Лановенко, П.С. Матишевський, А.О. Пінаєв, Г.М. Самілик, В.В. Сташис, В.Я. Тацій та інші українські вчені. Серед російських дослідників слід визначити О.Л. Белахова, Н.Ф. Кузнєцову, К.С. Лейкіну, В.М. Леонтьєва, Л.К. Малахова тощо.
Роботи вказаних авторів мають велике наукове і практичне значення.
Структура дипломної роботи. Дипломна робота складається з вступу, основної частини та висновку.
У першому розділі проводиться аналіз історичного становлення підприємництва в Україні в період розвитку ринкової економіки і відповідно розвиток кримінального законодавства щодо відповідальності за господарські злочини в сфері підприємницької діяльності. Наводяться основні причини та передумови господарських правопорушень у сфері підприємницької діяльності. Також наводиться загальна класифікація господарських злочинів.
У другому розділі дипломант розкриває юридичний склад, особливості, та відповідальність окремих господарських злочинів у сфері підприємницької діяльності, а саме: злочини пов’язані із зайняттям підприємницькою діяльністю (ст.ст. 202, 203, 205, 213, 214, 229 КК); злочини пов’язані з легалізацією грошових коштів та іншого майна, здобутих злочинним шляхом (ст.ст. 213, 214, 229 КК); відповідальність за порушення комерційної таємниці (ст.ст. 231, 232 КК).
В третьому розділі дипломант проводить аналіз сучасного стану боротьби та профілактики підприємницьких злочинів за українським законодавством. А також проводить дослідження іноземного досвіду з боротьби і профілактики господарських злочинів у сфері підприємницької діяльності.
РОЗДІЛ І. Загальна характеристика злочинів у сфері підприємницької діяльності.
1.1. Історичний аспект господарських злочинів у сфері підприємницької діяльності.
Кримінальне право як галузь у системі права відображає політику держави у сфері боротьби зі злочинністю. Воно базується на положеннях Конституції України й безпосередньо впливає на становлення та розвиток таких галузей права, як кримінально-процесуальне та кримінально-виконавче, тісно взаємодіє з цивільним, трудовим, адміністративним та іншими галузями права, а також із кримінологією, судовою медициною, судовою психіатрією, юридичною психологією.
Норми кримінального права – найстаріші в історії розвитку права у світі. Спочатку вони виступали як неписані норми – звичаї, а потім, з укріпленням держави, стали видаватися від імені вищих органів влади (або осіб, які фактично володіли такою владою).
Вперше науково обґрунтовану послідовність (з поділом на Загальну та Особливу частини) мали Кримінальні кодекси Франції (1791 р.) і Баварський (1813 р.). Значний внесок у розвиток кримінального права вніс так званий Кримінальний кодекс Наполеона (1810р.), який діяв у Франції із змінами і доповненнями до 1993 р.
Кримінальне право України як галузь права є системою (створеною на науковій основі сукупності) юридичних норм (законів), прийнятих Верховною Радою України, які визначають найбільш небезпечні для суспільства діяння (злочини) і умови призначення і застосування мір покарання за їх вчинення.
Діюче в Україні кримінальне законодавство входить в чинний Кримінальній кодекс України. Кримінальний кодекс України – це систематизоване зведення всіх кримінальних законів країни, в якому встановлюються загальні положення та інститути кримінального права, які регулюють кримінальні правовідносини, а також визначають які суспільно небезпечні діяння є злочинами і які покарання можуть застосовуватися до осіб, винних у їх вчинені.
Нині в України діє Кримінальний кодекс, прийнятий у 2001 році, який набув чинності 1 вересня 2001 року (замість КК 1960 р., який припинив свою дію) знаступними змінами та доповненнями.
Кримінальний кодекс України (далі – КК) розроблявся протягом довгого часу за участю науковців та практичних працівників. Кримінальний кодекс базується на положеннях Конституції України 1996 року та прийнятий з урахуванням міжнародно-правових норм та діючого законодавства. В кодексі відображено певні зміни, які відбулись у державі з урахуванням досягнень науки кримінального права, міжнародно-правових стандартів та судової практики.
Одним із суттєвих завдань кримінального права взагалі та Кримінального кодексу зокрема є охорона економічної системи держави від суспільно небезпечних посягань. Велика кількість норм, що встановлюють кримінальну відповідальність за такі посягання, знаходяться у VІІ розділі Особливої частини Кодексу, який присвячено злочинам у сфері господарської діяльності. За Кримінальним кодексом 1960 року розділ VІ називався “Господарські злочини”, серед яких суттєве місце займали саме злочини у сфері підприємницької діяльності. Якщо порівняти діючий Кодекс та Кодекс 1960 року, то деякі склади злочинів (наприклад, фіктивне банкрутство, доведення до банкрутства, протидія законній господарській діяльності) з деякими змінами збереглися, а деякі склади злочинів (наприклад, спекуляція) не знайшли відображення в діючому Кодексі у зв’язку з їх декриміналізацією, тобто вони втратили свою соціальну характеристику як суспільно небезпечних.
Передбачені в розділі VІІ Кримінального кодексу діяння є найбільш небезпечними посяганнями у сфері господарської діяльності, що обумовлює необхідність застосування кримінальної відповідальності за них до осіб, винних у вчиненні таких злочинів. Правопорушення у сфері господарської діяльності, які не становлять великої суспільної небезпеки передбачаються Кодексом України про адміністративні правопорушення, і, відповідно за вчинення таких проступків особа притягається до адміністративної відповідальності.
Також важливим є відмежування злочинів у сфері господарської діяльності від суміжних злочинів та їх правильну кваліфікацію. При цьому є доцільним застосовувати Постанову Пленуму Верховного Суду України “Про практику застосування судами законодавства про відповідальність за окремі злочини у сфері господарської діяльності” № 3 від 25 квітня 2003 року, а також інші постанови, які прийнято на підставі Кримінального кодексу 1960 року, але лише в тій частині, яка не суперечить діючому кримінальному законодавству.
Важливою умовою побудови незалежної держави є нормальне функціонування і всебічний розвиток системи господарювання. При цьому велике значення має не лише вдосконалення роботи виробництва, сільського господарства, але й забезпечення активної участі всіх. В рішенні поставлених завдань головне місце належить господарсько-організаторській діяльності держави, фізичних осіб, суспільних організацій і суб’єктів підприємницької діяльності. Разом з тим, певне значення в справі забезпечення умов нормального функціонування системи господарювання має і кримінальне законодавство, яке має за мету боротьбу з суспільно шкідливими діяннями, що порушують порядок ведення господарської діяльності в цілому.
Поняття злочинів у сфері господарської діяльності Кримінального кодексу України досить суттєво відрізняється від поняття аналогічних злочинів в Кримінальному кодексі РФСР.
Порівняння цих двох кодифікованих актів, є досить цікавим і суттєвим для визначення поняття “господарські злочини” в аспекті даного дипломного дослідження.
В Особливій частині радянського кримінального права виділялись наступні види господарських злочинів:
1. Загальні господарські злочини, тобто такі діяння, які наносять збитки інтересам радянського господарства в цілому, або які здатні нанести шкоду порядку ведення господарства в ряді галузей господарської діяльності. До цієї групи відносилися: а) приписки та інші викрівлення звітності про виконання планів; б) систематичне невиконання планів та завдань з поставки продукції; в) приватнопідприємницька діяльність; г) комерційне посередництво; д) заняття забороненим промислом; є) незаконне виготовлення, збут, зберігання спиртних напоїв.
2. Злочини в області промисловості: а) випуск недоброякісної продукції; б) недоброякісне будівництво; в) незаконне використання товарних знаків.
3. Злочини в області сільського господарства: а) порушення ветеринарних правил; б) порушення правил по боротьбі з хворобами і шкідниками рослин; в) потрава посевів та пошкодження полезахисних та інших насаджень; г) порушення правил землекористування та водокористування.
4. Злочини в області торгівлі: а) спекуляція; б) обман покупців; в) випуск в продаж недоброякісних товарів; г) скупка для скармлювання худоби або птиці хлібопродуктів.
5. Злочини в області викоритання природних богатств: незаконне заняття риболовним та іншими водними добувними промислами; незаконний промисел котиків та бобрів; порушення правил охорони риболовних запасів; незаконна охота; незаконна вирубка лісу.
6. Злочини в області фінансів: а) підробка знаків поштової оплати та проїздних білетів; б) порушення правил здачі державі золота; та ін.
Небезпека цих діянь для соціалітичної системи господарювання складається в тому, що їх скоєння може привести до порушення основних принципів економіки соціалізма або до порушення істотних умов нормального функціонування ряда галузей народного господарства. Так, деякі з загальних господарських злочинів (приписки та інші викрівлення звітності про виконання планів, систематичне невиконання планів та завдань по поставкам продукції та ін.) були здатні привести до порушення принципу планомірного, пропорційного ведення господарства. Суспільна небезпека інших злочинів (приватнопідприємницька діяльність, заняття забороненим промислом, незаконне виготовлення та збут спиртних напоїв та ін.) складалася в наслідок їх здійснення нераціонально використовувалась цінна народногосподарська сировина, в обіг поступали недоброякісні вироби, а винні отримували можливість безпідставного, шкідливого збагачення. Таким чином, безпосереднім об’єктом господарських злочинів, за Радянські часи були інтереси “всього соціалістичного господарства” в цілому.
Із змінами правовідносин в суспільстві, із проголошенням незалежності і суверенітету України, визначенням рівності усіх форм власності, визначенням свободи підприємницької діяльності в новому Кримінальному кодексі України був змінений і підхід до визначення поняття “господарські злочини”.
Таким чином, злочини у сфері господарської діяльності – це передбачені нормами Кримінального Кодексу суспільно небезпечні, винні діяння, які посягають на суспільні відносини, що складаються у процесі господарської діяльності.
1.2. Основні причини вчинення господарських правопорушень у сфері підприємницької діяльності.
Причини злочинності є фундаментальною і найбільш гострою проблемою криміналістики у якій сконцентровані елементи філософії і економіки, політики, юриспруденції, соціальної психології, наукової теорії і соціальної практики.
Серед кримінологів проблема причин злочинності є предметом інтенсивного дослідження. Долгова А.І. зазначає, що причини злочинності полягають у взаємодії негативних об’єктивних і суб’єктивних факторів в суспільстві, що обумовлюють кримінально значимі протиріччя.
Проте, їх необхідно розглядати з урахуванням переломлення в різноманітних сферах громадського життя. Дійсно, зовнішні обставини самі по собі не можуть породжувати злочинність, а тому не можуть бути її причинами. Вони спроможні тільки формувати причину – психологію певної частини суспільства, що відхиляється від норм поведінки, або сприяти вчиненню злочинів.
З розвитком ринкової економіки в нашій державі почали виникати та розвиватися нові, невідомі раніше форми злочинної поведінки. Значна їх частина припадає на сферу господарських відносин. Реформування системи господарювання держави та зростання ролі підприємництва в економіці породжує дві негативні тенденції. З одного боку, суб’єкти господарювання зловживають своїм правом на здійснення підприємницької діяльності, порушуючи встановлений порядок реалізації цього права, з іншого – особи, які мають намір чесно і добросовісно займатися господарською діяльністю, не завжди можуть реалізувати свої плани через неправомірну протидію з боку як державних і муніципальних чиновників, так і реальних або потенційних конкурентів, а в ряді випадків – і злочинних елементів. І саме такі форми злочинної поведінки, що обмежують конституційне право на свободу підприємницької діяльності, а також посягають на життя, здоров’я та майно суб’єктів господарювання, набули значного поширення в нашій державі.
Віце-президент Українського союзу промисловців і підприємців Олександр Шнипко, оцінюючи ситуацію, що склалася в підприємницькому секторі економіки України, вважає, що проблема захисту свободи законної господарської діяльності, а також прав та інтересів суб’єктів господарювання від різного роду протиправних посягань набула сьогодні особливого значення. Адже не є таємницею той факт, що вітчизняна господарська діяльність, передусім її підприємницький сектор, постійно піддаються адміністративному та кримінальному тиску. І це стосується не стільки тиску держави з приводу сплати податків та зборів, передбачених законодавством України (яке, безумовно, потребує коригування), скільки неофіційного, прихованого, так званого тіньового оподаткування, якого в нашій країні не може уникнути жоден підприємець, незалежно від профілю та масштабів його бізнесу. Насамперед, йдеться про створення численних бюрократичних перешкод, хабарництво чиновників різних рівнів, існування при державних установах паралельних “комерційних структур”, без “допомоги” яких неможливо вирішити навіть поточні питання підприємницької діяльності, починаючи з реєстрації юридичної особи і розміщення офісу.
Крім того, підприємці виявляються практично незахищеними від свавілля численних контролюючих інстанцій: податківців, пожежників, санітарних та інших служб, які широко і практично безконтрольно користуються правом застосування штрафних санкцій і стягнень.
Вирішення всіх цих нагальних питань, а також створення правових передумов з метою формування сприятливої для розвитку підприємництва атмосфери є безумовною прерогативою та найважливішою функцією держави.
Безумовно, що у період переходу до ринкової економіки, все більш гострою стає проблема розробки чіткого механізму управління сферою підприємництва з боку держави. Воно, як і будь-яка інша форма господарювання, не повинна залишатися поза сферою державного впливу для цього є надійні економічні інструменти – оподаткування, кредитна політика, система договорів, держзамовлення, тощо. Але ці важелі впливу повинні бути чітко відображені у відповідних правових актах. Нині законодавство, що регулює підприємницьку діяльність, суперечливе й неповне. Насамперед, це стосується системи оподаткування, яка не стимулює виробництво товарів народного споживання. Підприємці штучно ставляться в невигідні умови роботи в порівнянні з державними підприємствами.
Використання фінансової системи для вчинення протиправних діянь у сфері підприємницької діяльності можна з усією відповідальністю віднести до основних загроз безпеці держави. Учасниками таких діянь як правило і стають суб’єкти господарювання, для яких приховування прибутків від оподаткування з використанням фіктивних підприємницьких структур стало самостійним видом комерційної діяльності, залучаються банки, за сприяння яких створюються “конвертаційні центри”, де акумулюються, перетворюються значні кошти. Діяльність таких структур заподіює державі значних збитків у формі відтоку коштів із офіційного обороту в тіньовий та закордон. До суб’єктивних причин незаконної діяльності “фіктивних” суб’єктів підприємницької діяльності та “підставних” осіб слід віднести відсутність системного підходу до вирішення даної проблеми на законодавчому рівні, високий рівень організації даного виду “бізнесу”, а також недостатню підготовку працівників правоохоронних та інших державних органів по боротьбі з незаконною діяльністю фіктивних суб’єктів підприємницької діяльності та “підставних” фізичних осіб.
Враховуючи, що найбільш ефективним методом боротьби з фіктивним підприємництвом є профілактика цього виду злочинності, необхідно створити такі умови, при яких зареєструвати такі комерційні структури та відкрити від їх імені рахунки в банках було б вкрай важко, а в ідеальному випадку неможливо.
Першим кроком в цьому напрямку стало видання державною податковою адміністрацією України Розпорядження від 2 квітня 1999 р. № 121-р, яким передбачено права та обов’язки органів державної податкової служби при постановці суб’єктів підприємницької діяльності на податковий облік.
За оперативними даними, останнім часом злочинні групи все рідше реєструють нові фіктивні суб’єкти підприємницької діяльності, а для вчинення протиправних дій стараються “перекупати” реально діючі суб’єкти підприємництва.
До конкретних економічних чинників злочинності слід віднести такі деструктивні явища, як наявність великого сектора “тіньової економіки”, на який припадає не менше половини усієї національної економіки (наймовірніше – 60-80 %), переважання відносин обміну над виробництвом, низький рівень контролю за законністю джерел доходів фізичних і передусім юридичних осіб та характером їх господарської діяльності, неконвертованість гривні, розрахунки в іноземній валюті, не завжди контрольована та легальна присутність на вітчизняному ринку продукції іноземних виробників та її превалювання над українською, незареєстровані приватні монополії, лібералізація економіки та цін, невиважена державна податкова і монетарна політика, відсутність власного досвіду і традицій ринкової економіки та ринкових перетворень, революційний характер економічних реформ, фактична незахищеність державою підприємницької діяльності тощо.
“Тіньова” економіка охоплює виробництво та реалізацію неякісної, підробленої продукції, зайняття нелегальною підприємницькою діяльністю з ухиленням від сплати відповідних податків та зборів, незаконне надання “лівих” робочих місць, нелегальне або не повністю легальне вчинення правочинів (наприклад, продаж чужої нерухомості, зазначення заниженої ціни з метою зменшення розміру податків), фіктивні правочини, активний розвиток “чорного” ринку “раціональних” й “ірраціональних” товарів і послуг. Така діяльність, як правило, здійснюється не окремими особами, а численними організованими злочинними угруповуваннями, із залученням посадовців, працівників правоохоронних органів або кримінальних “авторитетів”.
Як відомо, підприємці можуть брати участь в зовнішньоекономічній діяльності. На основі валютного самофінансування вони вправі безпосередньо займатися імпортом і експортом товарів, одержуючи при цьому кредити банку, створювати з закордоними фірмами спільні підприємства. Посередництво у цій сфері нині заслуговує на особливу увагу правоохоронних органів. Адже спрощенність виїзду за межі держави та слабкий контроль за вивозом і ввозом товарно-матеріальних цінностей стали сприятливою умовою для контрабанди, порушень правил про валютні операції та інших злочинів. Данні чинники дають змогу існуванню і розповсюдженню такого небезпечного явища, як організована злочинність, що має транснаціональний характер.
Значні права з реєстрації суб’єктів підприємницької діяльності і контролю за ними надані комісіям місцевих рад народних депутатів з розвитку підприємництва та індивідуальної трудової діяльності. За допомогою цих комісій органи внутрішніх справ можуть відстежувати діяльність підприємців, впливати на їхнє законне функціонування, виявляти різноманітні зловживання та притягувати винних до відповідальності.
Особливе місце в перевірці роботи підприємців займають контрольно-ревізійні органи і податкові інспекції. До їх завдань входить здійснення контролю за станом і достовірністю обліку, розмірами прибутків, порядком сплати податків тощо.
При невиконанні підприємцями кредитних зобов’язань Законом України “Про банки й банківську діяльність” передбачено сувору відповідальність: при збитковості і неплатоспроможності суб’єкта підприємництва банк має право порушити питання перед місцевою державною адміністрацією про його ліквідацію, із забезпеченням у встановленому порядку майнових інтересів усіх кредиторів.
Правовохоронні органи можуть здійснювати контроль через банки за законністю використання отриманих підприємцями кредитів. Як показує практика, велика частина розкрадань у сфері підприємницької діяльності пов’язана саме з витратою на особисті потреби банківських кредитів.
Функцію контролю за діяльністю підприємств покладені на такі державні органи, як: податкові адміністрації, пожежний нагляд, комітет з цін та його органи на місцях, органи статистики, товариства по захисту прав споживачів, санітарно-епідеміологічні служби, держстандарту, господарські суди.
На сьогодні існує великий масив нормативних актів, які регламентують порядок здійснення господарської діяльності, а також взаємовідносин між господарськими структурами і державою. Однак, при формуванні деяких з них, які є складовою цього масиву, законодавцем допущені суттєві помилки, що сприяють “тінізації” господарської діяльності. Причини її, безумовно, вимагають більш глибокого дослідження.
Подолання “тіньового” господарювання, трансформація його в легальну господарську діяльність є сьогодні чи не самим важливим напрямком державної політики регулювання національної економіки. При цьому, як зазначив В.К. Мамутов, саме правове регулювання господарської діяльності є тим інструментом, за допомогою якого забезпечується організованість і порядок в управлінні економікою.
1.3. Клисифікація злочинів у сфері підприємницької діяльності.
У науковій літературі багато уваги приділяється класифікації злочинів у сфері господарської (підприємницької) діяльності, тобто виділенню серед усієї їхньої сукупності окремих груп посягань, як найближчі одне одному. Класифікація злочинів у сфері господарської системи, як і будь-яких інших злочинів, може здійснюватися за різними вихідними критеріями: формами вини, способом чи місцем вчинення, ознаками суб’єкта тощо. Однак, класифікація за ознакою об’єкта злочину є найбільш вірною та провідною в кримінальному праві. При цьому до однієї групи, як правило, зараховують злочини з найбільш схожими безпосередніми об’єктами, і на цій основі виділяється видовий об’єкт, який є складовою частиною родового об’єкту.
Вченими запропоновано кілька класифікацій злочинів у сфері господарської діяльності. Наприклад, у курсі кримінального права, виданого ленінградським держуніверситетом, наводиться така класифікація:
– загальні господарські злочини;
– злочини у сфері промисловості;
– злочини в сфері сільського господарства;
– злочини в сфері торгівлі;
– злочини в сфері використання природних ресурсів і заняття приватною промисловістю;
– злочини в сфері фінансів.
Інші висновки наводить В.Я. Тацій, який вважає, що система злочинності у сфері господарської діяльності повинна мати наступний вид:
– злочини в сфері планування суспільного виробництва;
– злочини в сфері промислового виробництва;
– злочини в сфері сільського господарства;
– злочини в сфері послуг;
– злочини в сфері здійснення промислів і зайняття іншими видами господарської приватної діяльності.
Але, наведенні вище класифікації злочинів у сфері господарської діяльності втратили свою актуальність. Так, після вилучення з Кримінального кодексу статті про приписки та інші перекручування звітності втратило сенс виділення такої групи, як злочини в сфері планування. Зміни, внесенні в статті про випуск недоброякісної продукції, розширили її застосування на сферу торгівлі і послуг. Отже, втратила чинність єдина стаття кодексу, яка давала підстави для відокремлення категорії злочинів у сфері промислового виробництва. Діяння, які вчинялися при здійсненні приватних промислів, були також декриміналізовані.
На думку О.О. Дудорова, М.І. Мельника, М.І. Хавронюка всі злочини у сфері підприємництва можна поділити на три великі групи:
1) злочини проти порядку здійснення підприємницької діяльності;
2) злочини, що перешкоджають правомірній підприємницькій діяльності;
3) деякі інші злочини, що можуть бути пов’язані зі здійсненням підприємницької діяльності.
Пропонуючи такі групи злочинів, ці вчені виділяють в їх межах 14 підгруп, до яких відносять понад 60 злочинів, передбачених кримінальним законодавством. Таким чином до цієї класифікації внесено переважна більшість злочинів, які містилися у восьми главах Особливої частини попереднього Кримінального кодексу, за винятком злочинів проти життя, здоров’я, волі і гідності, злочинів проти правосуддя та військових злочинів. Але такий широкий підхід до злочинів у сфері підприємницької діяльності не вирішує питання їх класифікації, оскільки він не враховує специфіку родового об’єкта та особливості кримінальної поведінки таких злочинів. У свою чергу, спроби деяких вчених внести до переліку злочинів у сфері підприємництва (господарських злочинів) суспільно небезпечні діяння, які лише побічно стосуються цього профілю, призводить до перекручень щодо їх розуміння та недостатності вироблення чіткої узагальненої класифікації. Ось чому в юридичній літературі висловлюється думка про те, що всі господарські злочини (злочини у сфері підприємницької діяльності) краще розглядати у порядку розташування їх у Кримінальному кодексі.
Щодо класифікації однорідних кримінально-правових норм на групи, то найбільш вдалою є класифікація на основі особливостей родового, видового і безпосереднього об’єктів конкретних злочинів. Специфіку ж родового об’єкта злочинів у сфері підприємництва не можливо встановити, виходячи лише з відповідних суспільних відносин, а також весь комплекс цивільного і господарського права, які регулюють вказані відносини. Особливості видового об’єкту, тобто об’єкту, на який спрямовують злочини окремого виду дозволяють грунтовніше дослідити цю категорію злочинів. У свою чергу, це сприяє проведенню належного кримінально-правового аналізу злочинів у сфері підприємництва, відокремленню їх від суміжних та інших суспільно-небезпечних діянь, а головне – дає підстави для здійснення точнішої їх класифікації.
Підсумовуючи вище викладене, враховуючи специфіку об’єктів злочинів у сфері підприємництва, найбільш точною буде така класифікація цих злочинів:
1) злочини, пов’язані з порушенням правил підприємницької діяльності;
2) злочини, пов’язані з порушенням фінансової діяльності;
3) злочини, пов’язані з комерційною таємницею.
РОЗДІЛ ІІ. Особливості кримінальної відповідальності за господарські злочини у сфері підприємницької діяльності.
2.1. Характеристика юридичного складу злочинів, пов’язаних із зайняттям підпримницькою діяльністю.
Суспільна небезпека злочину, щодо порушення порядку зайняття господарською та банківською діяльністю, який передбачено в ст. 202 КК, полягає в порушенні порядку регулювання підприємницької діяльності, встановленого для захисту державних і суспільних інтересів, прав і законних інтересів громадян. Дана кримінально-правова норма покликана протистояти поширенню масштабів “тіньової економіки”. Незареєстроване підприємництво сприяє поширенню підроблених товарів, неякісних послуг, іншому обману споживачів. Страждає і добросовісна конкуренція як важлива засада ринкового господарства: особи, які займаються незареєстрованим підприємництвом і не сплачують встановлені законом податки та інші обов’язкові платежі, перебувають у більш вигідному економічному становищі порівняно з легальними підприємцями.
Об’єктом злочину, передбаченого ст. 202 Кримінального кодексу “Порушення порядку зайняття господарською та банківською діяльністю”, є суспільні відносини, які забезпечують безпеку при здійсненні господарської діяльності. Додатковим безпосереднім об’єктом також можуть виступати податкові відносини, відносини, які забезпечують права та законні інтереси споживачів товарів та послуг, інших суб’єктів господарської діяльності, екологічну безпеку тощо.
Гуторова Н.А., в своїй роботі визначає предмет злочину у наступному складі. Предметом цього злочину є доход у великому розмірі, який отримує особа від заняття господарською або банківською діяльністю. Але з такою думкою не можна погодитись, оскільки отримання такого
доходу є характеристикою особливо небезпечних наслідків, які настають в результаті вчинення певного діяння. Таким чином, такий доход є характеристикою об’єктивної сторони злочину, а саме – особливо небезпечних наслідків.
Об’єктивна сторона цього злочину характеризується порушенням порядку зайняття господарською діяльністю і пов’язаного з нею отримання доходу у великих розмірах.
Під господарською діяльністю у Господарському кодексі (частина 1 статті 3 ГК) розуміється діяльність суб’єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.
Відповідно до частини 2 статті 3 ГК господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб’єкти підприємництва – підприємцями.
Стаття 42 ГК розглядає підприємництво як вид господарської діяльності і визначає підприємництво як самостійну, ініціативну, систематичну, на власний ризик господарську діяльність, що здійснюється суб’єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
Злочин може виражатися у здійсненні господарської (підприємницької) діяльності без реєстрації або без спеціального дозволу – ліцензії, а так само з порушенням умов ліцензування. Тобто особливо небезпечне діяння у цьому складі злочину може мати три різновиди:
– здійснення господарської (підприємницької) діяльності без державної реєстрації;
– здійснення господарської (підприємницької) діяльності без спеціального дозволу – ліцензії;
– здійснення господарської (підприємницької) діяльності з порушенням умов ліцензування.
Питання про те, чи є діяльність особи, яка притягується до відповідальності за ст. 202, підприємницькою вирішується у кожному конкретному випадку з урахуванням тривалості та інтенсивності протиправних дій, розміру отриманого або очікуваного доходу, інших факторів (зокрема, чи є така діяльність для винної особи основним або додатковим, але істотним джерелом її доходу, чи здійснюється вона більш-менш регулярно, постійно, на професійній основі).
Оскільки отримання прибутку проголошується метою підприємницької діяльності, а не є її фактичним результатом, відсутність прибутку не завжди свідчить про те, що та чи інша діяльність позбавлена характеру підприємництва.
Фактично характеру підприємницької діяльності, здійснюваної з метою ухилення від оподаткування та уникнення контрольних процедур з боку держави, може набувати, наприклад, надання транспортних, туристичних і консультаційних послуг, послуг із реалізації квартир, побутової техніки, автомобілів, зайняття торгівлею, здавання майна в оренду або його зберігання, виконання будівельних робіт, виконання інших робіт на підставі цивільно-правових договорів тощо.
Вирішуючи питання про те, чи не набула діяльність конкретної особи з купівлі та продажу товарів ознак підприємництва, потрібно керуватись системним аналізом положень законодавчих та інших нормативних актів, які регулюють торговельну діяльність, враховувати їх юридичну силу. Не вимагає державної реєстраціі суб’єктів підприємницької діяльності здійснення несистематичної (не більше чотирьох разів протягом календарного року) продажу громадянами вироблених, перероблених та куплених продукції, речей, товарів на підставі придбаного одноразового патенту на торгівлю. При цьому кожен раз тривалість торгівлі становить від трьох до семи днів, тобто загальна тривалість легальної торгівлі без державної реєстрації як суб’єкта підприємництва може становити 28 днів протягом року. Кількість і вартість укладених угод купівлі-продажу упродовж цього терміну законодавством не регламентується. Якщо фізична особа здійснює продаж товарів частіше ніж чотири рази на рік (або понад 28 днів), тобто систематично, її діяльність набуває ознак підприємництва, і вона має зареєструватися у встановленому порядку як підприємець.
Частина 1 ст. 202 Кримінального кодексу за наявності інших необхідних ознак, слід кваліфікувати фактичне здійснення особою діяльності, що містить ознаки підприємницької: взагалі без проходження передбаченої законодавством процедури реєстрації; до отримання свідоцтва про державну реєстрацію; після скасування на підставі рішення суду державної реєстрації; з фактичним створенням комерційної структури без звернення за її державною реєстрацією; без створення юридичної особи.
Господарська діяльність, зайняття якою за умов, зазначених у ч. 1 ст. 202, визнається злочином, – це будь-яка діяльність, у тому числі підприємницька, юридичних осіб, а також фізичних осіб – суб’єктів підприємницької діяльності, пов’язана з виробництвом (виготовленням) продукції, торгівлею, наданням послуг, виконанням робіт. Поняття господарська діяльність у плані відповідальності за ст. 202 має розглядатись як більш широке, ніж поняття підприємництво, оскільки охоплює діяльність юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми та форми власності (не обов’язково суб’єктів підприємництва, крім органів державної влади та місцевого самоврядування). Мета отримання прибутку і систематичність при цьому не є обов’язковими.
Здійснення господарської діяльності без спеціального дозволу – ліцензії. Перелік видів діяльності, що підлягають ліцензуванню, і порядок отримання ліцензії визначені Законом України “Про ліцензування певних видів господарської діяльності”.
Ліцензія – це документ державного зразка, який засвідчує право ліцензіата на провадження певного виду господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню. Ліцензія є єдиним документом дозвільного характеру, який дає право на заняття певним видом діяльності, що відповідно до законодавства підлягає обмеженню. Відповідно до ст. 9 Закону “Про ліцензування певних видів господарської діяльності” до підприємницької діяльності, що підлягає ліцензуванню на території України, відноситься, наприклад, виробництво і реалізація лікарських засобів, особливо небезпечних хімічних речовин, медична, ветеринарна, юридична практика, аудиторська, страхова діяльність, виробництво ветеринарних медикаментів і препаратів і багато
