Совместные предприятия на примере Киевской области - Предпринимательство - Скачать бесплатно
або ризиковий капітал крупних монополій, що проникають в найбільш
прибуткові галузі України.
Сама Україна у 1994 р. вклала інвестицій в економіку інших країн на
суму 16759 тис. дол., з яких 1113 тис. дол. – в Росію [17, с.20].
Зовнішньоторговельний оборот СП 1992 року становив 86601.8 млн.купоно-
крб., в тому числі експорт – 29988.1 млн., а імпорт – 56613.7 млн. купоно-
крб.
У зовнішньоторговельному обороті СП спостерігається значна
диверсифікація. Середні і крупні СП імпортують значно більше продукції, ніж
експортують. У малих СП експорт і імпорт практично однакові.
Структуру експорту та імпорту СП за регіонами України унаочнює табл.9.
Спільні підприємства, розташовані в промислово розвинених регіонах
(Дніпропетровська, Донецька, Луганська області), поставляють на експорт
більше продукції, ніж імпортують. У СП Одеської області і Києва імпорт лише
трохи перевищує експорт, група спільних підприємств цих регіонів
орієнтована, як правило, на вивіз продукції за кордон. У ряді регіонів СП
орієнтовані у зовнішньоторгівельному обороті на імпорт, їх діяльність
характеризується від”ємним сальдо, як і діяльність всіх СП України в 1993
році. Щодо зовнішньоторговельного обігу СП України по областях, то у 1992
р. в експорті СП України за межі СНД найбільша частка припадала на
підприємства Донецької (28%), Одеської (20%), Дніпропетровської (16.3%)
областей та м.Києва (9.1%). Якщо розглянути обсяг імпортних постачань в
Україну в розрізі областей, то у 1992 році найбільш питому вагу мали
Одеська (60.3%), Донецька (12.0%) області та місто Київ (11.3%). У 1991 р.
лідерами в імпорті були Дніпропетровська, Львівська області та м. Київ. У
реалізації на внутрішньому ринку СНД, у тому числі України, найбільш питому
вагу мали Одеська, Дніпропетровська і Донецька області та м. Київ. У цілому
обсяг реалізації становив 73.8 млрд. крб., у тому числі за ВКВ – на суму
13.5 млрд. крб. Переважна частка реалізації за ВКВ належала Одеській
області (59.9%) та м. Києву (23.3%), в інших областях вона коливалася від
0.1 до 4.3%.
Таблиця 9.
Динаміка експорту та імпорту СП України в 1991-1993 рр. [28, с.15].
| |1991 |1992 |1993 |
|Області | | | |
| |експорт|імпорт |експорт|імпорт |експорт|Імпорт |
|1 |2 |3 |4 |5 |6 |7 |
|Вінницька |- |2.2 |0.1 |0.2 |0.2 |0.7 |
|Волинська |- |- |1.7 |0.4 |0.3 |0.3 |
|Дніпропетровська |8.3 |31.0 |16.3 |4.7 |16.1 |5.9 |
|Донецька |45.7 |2.9 |28.0 |12.0 |10.6 |4.6 |
|Житомирська |- |- |0.2 |- |0.2 |- |
|Закарпатська |2.7 |- |3.4 |1.4 |1.8 |4.6 |
|Запоріжська |- |- |- |0.1 |0.3 |- |
|Івано-Франківська |2.1 |- |3.4 |1.4 |1.2 |1.5 |
|м. Київ |1.1 |15.0 |9.1 |11.3 |23.4 |23.3 |
|Київська |6.3 |2.7 |1.4 |1.5 |0.6 |1.0 |
|Кіровоградська |- |- |- |- |0.1 |- |
|Луганська |10.6 |2.0 |11.8 |0.8 |6.2 |1.0 |
|Львівська |4.3 |25.6 |1.0 |2.0 |3.1 |4.6 |
|Миколаївська |0.2 |- |0.4 |0.3 |6.2 |13.2 |
|Одеська |10.8 |12.1 |20.0 |60.3 |24.1 |27.3 |
|Полтавська |- |- |- |- |0.7 |0.5 |
|Рівненська |0.5 |- |1.6 |-.1 |0.8 |4.3 |
|Сумська |0.5 |0.5 |0.2 |0.1 |0.2 |- |
|Тернопільська |0.4 |0.1 |- |- |0.6 |1.0 |
|Харківська |1.1 |2.6 |0.5 |0.4 |0.4 |2.5 |
|Херсонська |- |- |- |- |- |- |
|Хмельницька |- |- |0.2 |- |0.6 |0.1 |
|Черкаська |- |- |0.2 |- |0.7 |0.7 |
|Чернівецька |- |0.3 |0.3 |0.2 |0.9 |1.4 |
|Чернігівська |- |- |1.1 |0.6 |0.4 |0.7 |
|АР Крим |5.4 |2.2 |0.6 |3.0 |0.4 |1.0 |
У 1993 р. СП, розташовані на території України, експортували продукції
і послуг в країни далекого зарубіжжя на 310.4 млн. дол., що склало трохи
більше ніж 8% експорту України в ці країни. Імпорт із країн далекого
зарубіжжя через СП становив 394.5 млн. дол., тобто біля 13% всього імпорту
із цих країн.
Не було можливості навести відповідні показники по країнам близького
зарубіжжя через відсутність статистичної бази.
Основний обсяг продукції, що експортується спільними підприємствами
України, йде до Німеччини, Лівану, Японії, Італії, США, Польщі, а імпорт
надходить із Німеччини, Куби, Польщі, Японії, Угорщини, Греції.
Відносно структури експорту СП, то вона в соновному дублює експорт
України. Вивозять сировину, метал, паливо, товари народного споживання
(рис.10), ввозять техніку, обладнання, запасні частини до нього,
оргтехніку, продовольчі товари (рис.11).
Рис.10. Структура експорту СП в 1993 році.
Позначення:
1-кольорові метали та вироби з них; 5-чавун;
2-інші; 6-сталь;
3-транспортні послуги; 7-глини та
вогнеупори;
4-металоконструкції; 8-напівфабрикати із
сталі.
При цьму стан економіки в Україні не дозволяє говорити, що спільні
підприємства стали повноцінною складовою ринку.
Динамічність розвитку СП в Україні спричинюється до того, що
статистичні оцінки кількісних параметрів цього процесу швидко стають
непридатними. Більшість СП перебуває у стадії становлення, вивчення та
освоєння ринку, а тому масштаби їх впливу на економіку досить незначні.
Щодо СП відсутня представницька інформація, а тому їх повноцінний
економічний аналіз ускладнений.
Рис.11. Структура імпорту СП в 1993 році.
Позначення:
1-текстиль і текстильні вироби; 6-косметичні
засоби;
2-продовольчі товари; 7-взуття;
3-теле-, радіо-, відеоапаратура, оргтехніка; 8-змащувальні
матеріали;
4-одяг;
9-меблі;
5-телефонні апарати; 10-інші.
Водночас можна говорити про формування певних тенденцій (позитивних,
негативних), які тією чи іншою мірою якісно характеризують розвиток СП в
Україні:
- висока динаміка процесу створення , розширення масштабів, видів та
сфер діяльності;
- переважання партнерів з країн, що розвиваються, за кількістю
створених міжнародних СП і партнерів із промислово розвинених країн – за
розмірами іноземних інвестицій;
- створення спільних підприємств, як правило, на двосторонній основі;
- орієнтація міжнародних СП на виробництво товарів, якими світові
ринки практично насичені, традиційна їх експортно-імпортна орієнтація;
- обережність іноземних партнерів у великих інвестиціях та досить
активна участь малих зарубіжних фірм, орієнтованих на швидку віддачу
невеликих інвестицій або вигоду від разових операцій, нерідко суто
посередницьких або відверто спекулятивних;
- зосередження міжнародних СП у промислових центрах і регіонах
України, зокрема, у м.Києві, формування центрів спільного підприємництва
[37, с.17].
В цілому для розвитку українсько-зарубіжних СП притаманні: висока
динаміка; розширення масштабів, видів і сфер діяльності; географічна
диверсифікація, як за кількістю країн-партнерів, так і за розподілом по
областях України.
Як показує аналіз українсько-зарубіжних СП, переважає їх орієнтація на
такі цілі:
- поставку виробів іноземних фірм з наступним їх складанням і
налагодженням, а не створення високотехнологічних виробництв;
- створення виробництв на виготовлення виробів, компонентів та
запасних частин для підтримки в робочому стані підприємств, які створюються
за участю іноземного капіталу;
- використання виробництв, що володіють певними технологічними
перевагами і перспективними напрацюваннями (як правило, підприємств ВПК, що
підлягають конверсії);
- створення підприємств, що забезпечують іноземним фірмам доступ до
використання науково-технічного потенціалу українських підприємств та
проектно-дослідницьких організацій.
В умовах перехідного етапу економіки України, коли можливість швидких
економічних маневрів відносно обмежена, важливого значення набуває оцінка
результативності та потенційної можливості спільних підприємств з точки
зору впливу на вирішення завдань, які офіційно визначені пріоритетними для
іноземного інвестування:
1) виробництво товарів широкого вжитку з орієнтацією на підвищення
якості життя, культури споживання;
2) структурна перебудова економіки, створення сучасної галузевої
структури на основі технологічного оновлення виробництва;
3) подолання залежності України від імпорту [22, c.85].
Аналіз виявив об”єктивні причини низької результативності українсько-
зарубіжних СП з точки зору вирішення офіційно визначених задач і
пріоритетів:
- потенціал іноземного інвестування виробництва більшості споживчих
товарів обмежений глобальною експортною орієнтацією найбільш
конкурентоспроможних у міжнародному масштабі корпорацій;
- участь інвесторів у структурній перебудові проблематична через їх
очевидну зацікавленість у місцевій сировині, металах, продуктах первинної
обробки;
- масштабне технологічне оновлення виробництва за участю іноземних
фірм ускладнюється інтернальною орієнтацією інвестиційної поведінки
останніх, використанням міжнародних СП як каналу доступу до науково-
технічного потенціалу українських підприємств ;
- підготовка та підвищення кваліфікації національних кадрів входить у
протиріччя із природним прагненням іноземних фірм використовувати наявних
місцевих працівників високої кваліфікаціх;
- переваги “експлуатації” традиційної товарної та географічної
структур експортно-імпортної діяльності обмежують участь міжнародних СП у
їх диверсифікаційному розвитку [37, с.17].
Таким чином, спільні підприємства, по-перше, суттєво не впливають на
стан національної економіки України через відносно незначні масштаби своєї
діяльності на внутрішньому та зовнішньому ринках, а по-друге – активно не
сприяють вирішенню завдань, які визначені для іноземного інвестування як
пріоритетні.
Важливою складовою аналізу такого стану є виявлення та оцінка проблем,
з якими стикаються спільні підприємства в Україні.. Для розвитку СП
характерним є наявність сукупності об”єктивно і суб”єктивно обумовлених
проблем. Проблеми об”єктивного характеру пов”язані з складною економічною
ситуацією в Україні, труднощами ринкової трансформації економіки, а також
із природними складнощами становлення нової держави.
Крім того, існують проблеми, які об”єктивно притаманні іноземному
інвестуванню взагалі (ризик інвестицій та їх окупність), а також проблеми,
обумовлені діяльністю в умовах чужого середовища, тобто специфікою країни,
в яку вкладається капітал. Окремі проблеми виникають у контексті
двосторонніх (багатосторонніх) взаємовідносин країн – експортерів та
імпортерів капіталу.
За своєю сутністю проблеми СП можна поділити на такі: політико-
правові, економічні, соціально-психологічні та інфраструктурні.
Найбільш гострою проблемою у першій групі є нерозробленість надійного
законодавства. Спроби виробити нормативні акти, які б відповідали як цілям
України, так і мотивації іноземних інвесторів, привели до частої зміни
законодавства. Але до останнього часу ні один із законодавчих актів щодо
іноземного інвестування не був універсальним та усталеним. Більше того,
стрімкі зміни в оподаткуванні та регулюванні зовнішньоекономічної
діяльності могли водночас пертворити процвітаючу фірму в банкрута.
Залишилася стара практика дублювання і коригування нормативних актів
при їх проходженні від верхніх рівнів управління до нижніх.
Комплекс економічних проблем так чи інакше стосується всіх сторін
створення та функціонування українсько-зарубіжних СП. Найбільш негативно на
розвиток міжнародного спільного підприємництва впливає невизначеність
пріоритетів ринкової трансформації економіки, повільність процесів
приватизації. При цьому важливо забезпечити рівні конкурентні умови
механізмів приватизації для національних та іноземних інвесторів.
Проблеми соціально-психологічного характеру у діяльності СП пов”язані
із відсутністю ринкового менталітету у вітчизняних бізнесменів, що
конкретно проявляється у їх нездатності самостійно приймати відповідальні
рішення, швидко орієнтуватись у змінному середовищі. Крім того, слід
враховувати відмінності у культурних та соціальних цінностях, мовні бар”єри
тощо.
Нерозвиненість виробничої і соціальної інфраструктури, застарілість
інформаційно-комунікаційних систем веде до того, що міжнародні СП
створюються переважно у великих містах та промислових центрах. Це, в свою
чергу, породжує проблему територіальної оптимізації українсько-зарубіжних
СП.
Аналіз розвитку спільного підприємництва в Україні свідчить про
наявність численних мікроекономічних проблем, що виникають і при створенні
СП, і в процесі їх практичної діяльності.
Як будл показано вище (див.п.2.1.) у рамках основної цільової
орієнтації безпосередні учасники СП реалізують свої конкретні інтереси, які
залежать від багатьох чинників: типу підприємства, його виробничого,
технологічного, управлінського потенціалу тощо. Багато українських
підприємств, які неконкурентоздатні на світових ринках, розглядають СП як
спосіб одержання доступу до каналів збуту їх партнерів. Деяким
підприємствам, які мають науково-дослідні заділи, нерідко недостатньо лише
початкового капіталу (у твердій валюті) або управлінського досвіду, щоб
вийти на світові ринки та успішно там працювати. З огляду на це
маркетингова (переважно зовнішньоекономічна) мотивація українських
партнерів СП виражена чіткіше, ніж у іноземних.
З огляду також на вимоги валютної самоокупності, що орієнтують
українсько-зарубіжні СП на зовнішній ринок, виникає певна суперечність у
маркетинговій мотивації партнерів. Проте зарубіжні підприємці розраховують
на конкурентоздатність продукції СП на світових ринках, в першу чергу, за
рахунок порівняно низьких витрат на робочу силу, сировину та енергоресурси.
Крім загальних суперечностей у мотивації партнерів, пов”язаних із
проблемами вибору ринків та валютної самоокупності українсько-зарубіжних
СП, виникають і специфічні, наприклад, інноваційного характеру. Україна
прагне одержати через СП доступ до сучасних технологій, проте західні фірми
намагаються реалізувати насамперед технології, що перебувають на низхідній
гілці свого життєвого циклу і не приносять прибутків на світових ринках. Не
слід також ігнорувати мотивацію багатьох іноземних фірм на комерційне
використання саме вітчизняної науково-технічної бази.
У процесі діяльності СП виявились суттєві труднощі методичного
характеру, зумовлені відмінністю систем і методологій бухгалтерського
обліку, розрахунку основних фінансових показників. Відсутній також
методичний інструментарій оцінки співвідношення ризику та прибутковості
інвестицій, показники економічної ефективності зорієнтовані переважно на
збільшення обсягів виробництва, а не на забезпечення стійкої рентабельності
роботи. Недосконала, з точки зору іноземного інвестування в економіку
України, система страхування, відсутнє страхування політичного ризику.
Ефективному господарюванню СП перешкоджають також нерозвиненість
комунікаційних засобів, незабезпеченість повною та надійною нормативно-
правовою, комерційною інформацією. Нетрадиційним для закордонних інвесторів
є соціальне середовище, яке не сприймає не лише окремі аспекти, а й
діяльність СП в цілому.
Усе це свідчить про нерозробленість механізмів створення та
функціонування спільних підприємств у структурі економічних відносин в
Україні, наявність загальгих та окремих нерозв”язаних проблем.
3.3. Оптимізація підприємницької діяльності в
зовнішньоекономічному секторі України.
Демократизація умов зовнішньоекономічної діяльності є одним із
ключових напрямків господарської політики у найближчій перспективі, що
забезпечить подолання неплатоспроможності країни, зміцнення позиції України
у системі міжнародного підприємництва, розширення ринків збуту і сфери
міжнародного співробітництва нашої держави в сучасних умовах.
Зовнішньоекономічне підприємництво у найближчій перспективі може
розвиватися завдяки реалізації завдань по повному зняттю кількісних
обмежень, переходу до економічного способу його регулювання. Необхідно
зблизити структури підприємницьких ланок як в межах національної економіки,
так і поза ними, а також забезпечити умови злиття капіталів і надати їм
однорідного характеру у всіх економічних параметрах спільного міжнародного
співробітництва. Не менш важлива й радикальна зміна структури міжнародних
відносин на основі раціонального використання зовнішньоекономічного
потенціалу України.
Для досягнення оптимальних результатів необхідно визначити пріоритетні
напрямки зовнішньоекономічного підприємництва, серед яких:
- розвиток та оптимізація експортно-імпортного потенціалу на
принципово новій основі, яка забезпечувала б експортні поставки в основному
продукції переробної промисловості на відміну від традиційного експорту
сировини та паливно-енергетичних ресурсів, питома вага яких в експорті була
більше половини;
- розвиток підприємницької діяльності всіма напрямками економічного
співробітництва, які б забезпечували Україні вирішення стратегічних завдань
– нагромадження валютних запасів, підняття потенціалу безпосереднього
виробництва в усіх галузях економіки завдяки залученню іноземних інвесторів
та спільним капіталовкладенням, приведення до загальносвітових стандартів
валютно-фінансового механізму, а також удосконалення і розвиток ринкових
інструментів;
- удосконалення системи управління зовнішньоекономічною діяльністю на
основі заміни переважно командно-адміністративних методів на економічні;
- формування основ принципово нової податкової системи;
- кардинальна зміна ролі державного сектору в системі господарського
виробництва [51, с.77].
Оптимізація міжнародних відносин на рівні спільного підприємництва –
процес складний, який вимагає ретельного вивчення, пошуку раціонального
співвідношення елементів малого бізнесу розвинутих країн і відносин
відтворення в усіх сферах господарської діяльності підприємницьких
суб”єктів. Коло інтересів при дослідженні цієї проблеми конкретизується
насамперед при аналізі відносин власності, вивченні тенденцій і напрямків
розвитку господарського механізму, способів реалізації міжнародних
економічних відносин в умовах вільного підприємництва.
Важливого значення набуває організація і обгрунтування таких відносин,
які стимулювали б оптимальне співвідношення між виробництвом, розподілом,
обміном та споживанням. При цьому вихідною передумовою є різноманітність
форм власності, процес формування яких є базовим і випереджає формування
ринкових відносин.
Зазначені процеси зумовлюють необхідність удосконалення продуктивних
сил і виробничих відносин, розвиток форм їх гармонійного поєднання, що
практично, з одного боку, забезпечує оптимальну зайнятість на виробництві,
вивільнення частини трудових ресурсів, впровадження у виробництво
високопродуктивних засобів виробництва, а з другого,- залучення частини
вивільнених трудових ресурсів у сферу послуг, започаткування приватного
підприємництва у сфері державного господарства.
Досвід індустріально розвинутих країн засвідчив, що основним каналом
надходження валюти в країну є діяльність потужного зовнішньоекономічного
сектору, який міг би ефективно й оптимально використовувати різні форми
спільного зовнішньоекономічного підприємництва. У цьому зв”язку можна
визначити передумови для співробітництва української системи підприємництва
із зарубіжними партнерами. Це декілька пріоритетних напрямків, які могли б
стати основою, ядром експортного сектора економічного співробітництва
українських суб”єктів підприємницької діяльності. Йдеться про
високотехнологічні наукові галузі машинобудування (верстаки, літаки,
прилади, побутова техніка та ін.; порошкова металургія, надтверді
матеріали, електрозварювальне виробництво). Техніка і технологія в цих та
деяких інших галузях сягають світового рівня, що значно полегшує пошук
Україною свого місця на світових товарних ринках. Другу групу пріоритетних
напрямків міжнародного співробітництва на зовнішньому рівні може становити
агропромислово-переробний комплекс.
Патентно-ліцензійна торгівля, “ноу-хау”, інженіринг, різноманітні
послуги, особливо туристичне обслуговування, можуть утворювати третій
напрям валютного нагромадження бюджету України як на рівні держави, так і
на рівні підприємницьких структур.
Видобувні і металургійні галузі могли б утворювати четвертий блок
пріоритетних напрямків розвитку у зовнішньоекономічному співробітництві.
Співробітництво у цьому напрямку сприяло б кардинальній реконструкції
потужних металургійних комбінатів, рудників, що суттєво підняло б
підприємницький потенціал на світовому рівні.
П”ятим фактором розгортання спільного співробітництва, яке суттєво
вплинуло б на стабілізацію нашої економіки, є надто вигідне географічне
розташування України. Це забезпечить створення
|
