Совместные предприятия на примере Киевской области - Предпринимательство - Скачать бесплатно
зареєстрованими аудиторськими організаціями України.
Специфіка спільних підприємств ураховується й при прийнятті нормативно-
правових документів, які регулюють валютні відносини.
2.3. Умови ефективного розвитку спільних формувань.
Вітчизняний досвід свідчить про нерозробленість механізмів створення
та функціонування спільних підприємств у труктурі економічних відносин в
Україні, наявність загальгих та окремих нерозв”язаних проблем.
Виділення груп проблем створення та функціонування міжнародних
спільних підприємств (політико-правових, економічних, соціально-культурних
та інфраструктурних) в реальній системі управлінських координат
(внутрішньовиробничий, галузевий, асоціативний, регіональний, національний
та міжнародний рівні) дозволяє сформувати методичний підхід до їх аналізу з
метою моніторингу та відповідного реагування (рис.8).
Ключовими факторами, що визначають варіанти та терміни розв”язування
проблем і ефективність спільного підприємництва в цілому, є формування
адекватного середовища через систему диференційованих регуляторів,
здатність СП розробляти і реалізувати власну стратегію та відповідні
організаційні структури, а також ефективність методів і стилю управління СП
та їх соціальна адаптація [53, c.12].
Таким чином, умовами ефективного розвитку спільних формувань є:
1) Формування сприятливого середовища.
2) Стратегія та розвиток організаційних структур спільних підприємств.
3) Використання потенціалу вільних економічних зон.
Природним середовищем для ефективного розвитку СП є ринкова економіка
з притаманними їй розвиненими нормативно-правовими та економічними
регуляторами і відповідною інфраструктурою. Таке середовище в Україні лише
починає формуватися, до того ж ринкова переорієнтація економіки
відбувається в складному сплетінні політичних та соціально-економічних
процесів.
|Р |Міждержавний | | |
|І | | | |
|В | | | |
|Н | | | |
|І | | | |
| |Загальнодержавний | | |
| |Регіональний | | |
| |Галузевий (асоціативний) | | |
| |Внутрішньовиробничий | | |
| | |Функціонув|Створення|
| | |ання СП |СП |
| |Політико-прав|Політична нестабільність | | |
| |ові | | | |
| | | | | |
|П | | | | |
| | | | | |
|Р | | | | |
| | | | | |
|О | | | | |
| | | | | |
|Б | | | | |
| | | | | |
|Л | | | | |
| | | | | |
|Е | | | | |
| | | | | |
|М | | | | |
| | | | | |
|И | | | | |
| | |Нерозробленість | | |
| | |законодавства | | |
| | |Нерозвиненість | | |
| |Організаційно|інфраструктури | | |
| |-структурні | | | |
| | |Інертність організаційних | | |
| | |структур | | |
| | |Консервативність методів | | |
| | |оцінки, багатоступінчатість| | |
| | |прийняття рішень | | |
| | |Недостатній рівень | | |
| | |співпраці з міжнародними | | |
| | |економічними структурами | | |
| | |Нестабільність валюти | | |
| |Економічні | | | |
| | |Деформоване ціноутворення | | |
| | |Відсутність реальних | | |
| | |стимулів | | |
| | |Жорстка система кадрового, | | |
| | |фінансового і | | |
| | |матеріально-технічного | | |
| | |забезпечення | | |
| |Соціально-пси|Інерційність господарського| | |
| |хологічні |мислення і відсутність | | |
| | |досвіду управління | | |
| | |Несприйняття населенням | | |
| | |окремих форм іноземної | | |
| | |участі | | |
| | |Мовно-культурологічні | | |
| | |бар”єри | | |
Рис.8. Проблеми створення і функціонування СП [53, с.11].
Спільні підприємства функціонують у відповідному політико-правовому,
інституціональному, економічному та соціально-культурному середовищі.
Як необхідні умови політико-правового середовища для розвитку СП
розглядають:
- політична стабільність;
- позитивне ставлення до іноземних інвестицій;
- наявність нормативно-правових регуляторів, їх надійність та
доступність, а також передбачуваність змін.
Основними факторами є політичні процеси та інститути, а також
законодавство.
При оцінці економічного середовища розглядаються наступні фактори:
сутність економічної системи, структура економіки, ефективність і
орієнтація.
У процесі формування інституціонального середовища, яке сприяє
спільному підприємництву, Україні потрібно, з одного боку, подолати
відірваність від міжнародних економічних структур, а з іншого – інтенсивно
розвивати внутрішні ринкові структури та інститути для забезпечення
ефективної іноземної інвестиційної діяльності. Певний вплив на
інтенсифікацію іноземної інвестиційної діяльності має взаємодія в межах
регіональних і субрегіональних міжнародних інтеграційних угруповань.
Факторами інституціонального середовища, що включає в себе дві
підсистеми – ресурси та інфраструктуру,- є природні ресурси, населення, ноу-
хау, екологія, інфраструктура.
Соціально-культурне середовище характеризують такі фактори, як
мотивація до праці, освіта і майстерність, взаємовідносини, відношення до
природи і майбутнього.
Всі вищезгадагі фактори використовуються для оцінки відповідних
середовищ і на цій основі отримують загальну характеристику середовища, в
якому створюються і функціонують спільні підприємства.
Не викликає сумніву той факт, що формування сприятливого для
міжнародного бізнесу соціально-культурного середовища та його складових
елементів тісно пов”язане і багато в чому визначається змінами в політико-
правовому, інституціональному та економічному середовищі. Так, розвиток
форм власності роздержавлення і приватизація сприяють розвитку
підприємництва, безпосередньо включають у сферу економічних відносин
особистий інтерес. Розвиток прогресивних організаційних структур управління
та розпад бюрократичної командно-адміністративної системи сприяє подоланню
інерційності господарського мислення [22, c.101].
Створення гнучких, мобільних, адаптованих до зміни умов функціонування
систем управління і відповідних організаційних структур – важлива
передумова успішної діяльності спільних підприємств.
З точки зору макроекономічного регулювання міжнародні СП виявляються
чи не найбільш організаційно-економічно самостійними суб”єктами
господарювання в Україні. В цілому самостійність, яка надається СП у
здійсненні виробничої, інвестиційної та зовнішньоекономічної діяльності,
дає їм змогу напрацьовувати та здійснювати власну стратегію. При розробці
ефективної стратегії СП потрібно брати до уваги досвід підприємства та
особливості його діяльності. На початкових етапах функціонування СП
орієнтується преважно на пошук прибуткових ринків збуту, входження в них,
утримання, а згодом і на розвиток своїх конкурентних позицій.
У практиці стратегічного менеджменту вирізняють провідну стратегію
(“продукт-ринок”), яка визначає види продукції і базові технології їх
виробництва, ринки збуту, шляхи та засоби досягнення переваг над
конкурентами, а також функціональні (стратегія НДПКР, виробнича стратегія,
стратегія маркетингу) та ресурсні або забезпечуючі (стратегія фінансування,
кадрова стратегія, стратегія матеріально-технічного забезпечення)
стратегії.
Для аналізу діяльності українсько-зарубіжних СП можна агреговано
ідентифікувати дві стратегічні орієнтації:
- офенсивна (наступальна), тобто спрямована на виведення СП в позицію
лідера в частині ринку, якості і конкурентоздатності пропонованих виробів
та зміцнення його в цій ролі. Офенсивна стратегія – глобальна стратегія
ризику в різних напрямках, вона потребує високого ресурсного забезпечення,
кваліфікованих кадрів і добре розвиненого науково-технічного потенціалу
підприємства;
- дефенсивна (оборонна), яка розрахована на утримання завойованих
ринкових, економічних та науково-технічних позицій. Ця стратегія може бути
характерною як для великих СП, що володіють монопольними позиціями на ринку
високодиференційованої крупносерійної продукції з довгим життєвим циклом,
так і для середніх та малих СП, які мають утримувати свої конкурентні
позиції. Ця стратегія орієнтує підприємство на покращення організаційного,
технологічного і технічного рівнів виробництва та на вдосконалення
традиційної продукції з метою зниження її собівартості, але без ризику
розробки принципово нових виробів та послуг [22, c.120].
Для СП у наукомістких галузях, де технологія визначає їх ринкові
позиції та перспективний конкурентний статус, важливим є цілеспрямоване
формування і послідовна реалізація структурно вирізненої технологічної
стратегії. Під нею розуміють системні правила виявлення пріоритетів і
розподілу ресурсів при виборі технологій виробництва згідно з
довгостроковими цілями СП.
Незалежно від орієнтації стратегії необхідно враховувати оптимальний
діапазон її реалізації.
Головна мета при аналізі та формуванні організаційної структури СП –
забезпечити її відповідність стратегії та адаптивність до змін у середовищі
бізнесу.
Одним з найважливіших критеріїв при виборі структури управління є
рівень централізації. Для підприємства, орієнтованого на багато географічно
віддалених ринків, характерний, як правило, високий рівень самостійності
окремих підрозділів у прийнятті рішень Навпаки, фірма, яка збуває однорідну
продукцію на одному або кількох ринках, швидше використовуватиме
централізоване управління.
Другий аспект аналізу та формування організаційної структури – це
розподіл функцій управління. Згідно з стратегічними завданнями діапазон
рівня доцільності існування тих чи інших управлінських ланок може бути дуже
великим.
Організаційно оформленою і достатньо апробованою у світовій практиці
передумовою активізації міжнародної спільної підприємницької діяльності є
створення вільних економічних зон (ВЕЗ) різних типів (безмитних торгових
зон, експортних виробничих зон, імпортних виробничих зон, банківських і
страхових безмитних зон, зон технологічного розвитку, комплексних зон) [22,
c.125].
Головними мотивами їх створення виступають: збільшення валютних
надходжень у країну; розвиток експортних виробництв; технічна модернізація
окремих галузей; розвиток економічно відсталих регіонів; забезпечення більш
повної зайнятості населення; розвиток інфраструктури тощо. Таким чином,
очевидна мотиваційна взаємозалежність не тільки з розвитком в Україні
міжнародної спільної підприємницької діяльності, але і зі стратегічними
цілями структурної трансформації національної економіки.
Як свідчить досвід, механізми функціонування ВЕЗ у країнах з
перехідною економікою дозволяють взаємопов”язано ворішувати дві групи
завдань:
- створювати функціональні і регіональні елементи реальних ринкових
відносин та структур у переважно неринковій економіці за рахунок розвитку
нових форм власності і відповідних організаційних структур на мікро- та
макрорівнях; забезпечення самостійності і незалежності у діяльності
суб”єктів господарювання, децентралізації системи управління економікою
тощо;
- налагоджувати і відпрацьовувати зовнішньоекономічні зв”язки у їх
найбільш зрілих формах, насамперед через спільну з іноземними партнерами
інвестиційно-підприємницьку діяльність.
В Україні формується правова база для створення ВЕЗ. Відповідно до
чинного законодавства, спеціальна (вільна) економічна зона визначається як
частина території України, на якій створюються та діють спеціальний
правовий режим економічної діяльності, порядок застосування та дії
законодавства України. Такі зони мають створюватися для залучення іноземних
інвестицій з орієнтацією на розвиток спільної підприємницької діяльності
для збільшення експорту товарів та послуг, а також поставок високоякісних
товарів на внутрішній ринок; залучення та впровадження нових технологій,
ринкових методів господарювання; розвиток інфраструктури ринку; вирішення
завдань соціального розвитку тощо.
Ключовими загальними факторами ВЕЗ у контексті прискореного розвитку
міжнародної спільної підприємницької діяльності є такі:
- забезпечення ігвестиційно- структурної політики, коли ВЕЗ виступають
інструментами стимулювання діяльності спільних підприємницьких структур у
пріоритетних для України галузях та регіонах, де потрібні значні
капіталовкладення;
- необхідність першочергового розвитку транспортної та інформаційно-
комунікаційної інфраструктури, адаптованої до відповідних регіональних і
світових систем [22, c.131].
Вільні економічні зони виконують стимулюючу роль у формуванні політико-
правових, економічних, соціально-культурних та інфраструктурних передумов
розвитку спільних підприємств. В умовах формування нових (селективних)
підходів до іноземного інвестування в Україну, локалізація сприятливого
інвестиційного і підприємницького клімату ефективна саме у межах ВЕЗ, чітко
орієнтованих на пріоритети розвитку національної економіки.
Отже, вивчення матеріалу даного розділу дозволяє зробити наступні
висновки:
Для створення і функціонування спільних підприємств необхідні певні
політико-правові, економічні, соціально-культурні та інфраструктурні умови.
При укладанні угоди про створення спільних підприємств сторони
переслідують різноманітні цілі, які залежать від багатьох факторів, у тому
числі і від рівня їх економічного розвитку, науково-технічного потенціалу.
Можна визначити і деякі загальні мотиви.
|
