Совместные предприятия на примере Киевской области - Предпринимательство - Скачать бесплатно

            |4.5. Виробнича інфраструктура                       |
|               |4.6. Соціальна інфраструктура                       |
|               |4.7. Фінансові та інші послуги                      |
|5. ВИД         |5.1. Інноваційні                                    |
|ДІЯЛЬНОСТІ     |5.2. Виробничі                                      |
|               |5.3. Закупівельні                                   |
|               |5.4. Збутові                                        |
|               |5.5. Комплексні                                     |
|6. СТРОК       |6.1. З тривалим строком діяльності (більше 20 років)|
|ДІЯЛЬНОСТІ     |                                                    |
|               |6.2. З середнім строком діяльності (10-20 років)    |
|               |6.3. З коротким строком діяльності (менше 10 років) |
|7. РОЗМІР      |7.1. Малі                                           |
|               |7.2. Середні                                        |
|               |7.3. Великі                                         |
|               |7.4.Крупні                                          |

      Участь на паритетних засадах поширена в промислово розвинутих країнах,
коли підприємство створюється майже виключно з підприємницьких  мотивів  при
участі рівних  за  значенням  партнерів.  Рівна  частка  участі  в  капіталі
підприємства
розглядається як доказ рівноправного співробітництва та  взаємного  визнання
партнерів і є теоретично ідеальним  вирішенням  організації  підприємства  з
іноземною участю. Однак таке співробітництво має і  негативний  бік  в  тому
випадку, коли одному з партнерів необхідно взяти  на  себе  відповідальність
за  вирішення  якого-небудь  питання  (відсутність  лідера   в   конфліктній
ситуації).
      Більша частка іноземного капіталу має місце,  якщо  іноземний  партнер
бажає забезпечити максимальний контроль  за  діяльністю  підприємства.  Вона
необхідна також і в тому разі,  коли  місцевий  партнер  на  має  фінансових
коштів для того,  щоб  збільшити  свою  частку  в  підприємстві.  Для  таких
підприємств негативним моментом є те, що  місцева  влада  розглядає  подібне
підприємство не як національне, а як  іноземне,  і  може  відмовити  йому  в
наданні непередбачених пільг. У деяких країнах, зокрема і в  Україні,  існує
порядок, який передбачає  додаткові  пільги  тим  підприємствам,  які  мають
участь  іноземного  капіталу,  більшу  за  певний  відсоток  від  статутного
капіталу, а у випадку його перевищення – надаються додаткові пільги.
      Менша частка іноземного партнера є у більшості  випадків  неприйнятною
для  західних  фірм,  котрі  прагнуть  здійснювати  контроль  за  діяльністю
підприємства. При цьому іноземні інвестори  встановлюють  сувору  залежність
між часткою капіталу і  правом  контролю.  Існує  практика,  коли  право  на
керування  може  бути   встановлене   договором   про   порядок   діяльності
підприємства без залежності від частки капіталу.  Підприємства,  в  капіталі
яких іноземний інвестор має меншу частку, за своїм характером більш  близькі
до  національних  підприємств  і  внаслідок   цього   користуються   різними
пільгами.  Вони  більш  масштабно  використовують   місцеву   робочу   силу,
сировину, а також можливості збуту продукції на місцевому ринку.
      Зазначимо, що розмір СП (малі, середні, великі, крупні – п.7,  табл.2)
може визначатися за  різними  параметрами:  1)  величина  статутного  фонду,
включаючи розмір внеску іноземного партнера; 2)  чисельність  персоналу;  3)
вартість виробничих  фондів;  4)  обсяги  продукції  та  її  експорту  тощо.
Зрозуміло,  що  доцільно  використовувати  сукупність  показників,  однак  у
період створення  важливе  значення  має  розмір  декларованої  або  реально
внесеної іноземної інвестиції, а також її джерело,  зміст,  якість,  спосіб,
мета і структура (п.3, табл.2).
      Систематизація СП за  способом  організації  (п.1.1,  табл.2)  важлива
тому,   що   законодавчо    встановлюються    організаційно-правові    форми
підприємств, які можуть значно відрізнятися  у  різних  приймаючих  країнах.
Від того, в якій сфері діє СП (п.4, табл.2), залежать пільги або  обмеження,
а від місця реєстрації – превалюючі норми національного регулювання  (п.1.4,
табл.2).
      Щоб розібратися в багатоманітті правових форм, їх  слід  класифікувати
за економічною ознакою, яка дозволяє відділити одну організаційну форму  від
інщої. Досвід світової практики диктує наступні підходи до класифікації  СП:
організаційний, розподільчий (результатів їх діяльності)  та  управлінський.
Відповідно з цим в першу групу входять такі  категорії:  правове  оформлення
підприємства  (юридичний  статус),  можлива  частка   в   статутному   фонді
(капіталі),  наявність  акціонерної  форми  капіталу,   а   також   розподіл
відповідальності. Друга група включає в себе  норми  розподілу  прибутку  СП
(уже  після  його  заснування).  В  третій   групі   аналізується   характер
управління спільним підприємством [40, c.30].
      На практиці  спостерігається  взаємопроникнення  класифікованих  таким
чином СП. Так, учасники  підприємств  тісно  пов”язані  критерієм  розподілу
відповідальності між ними. Тим не менше, у  першому  випадку  мова  йде  про
розподіл прибутку після створення СП, у  другому  –  при  його  організації.
Крім того, розподіл прибутку між партнерами – визначене  коло  відносин,  що
не  співпадають  з  відносинами,  які  виникають  у  зв”язку  з   розподілом
відповідальності між учасниками СП.
      Розглянемо організаційний критерій форм СП.
      Правове оформлення СП (юридичний статус). Відповідно цьому критерію СП
діляться на інкорпоровані та неінкорпоровані. У  першому  випадку  установча
угода  регламентується  нормами  акціонерного   закону   (США)   та   іншими
державними актами,  в  другому  -  всі  умови  співробітництва  визначаються
тільки угодою сторін. Іншими словами,  у  першому  випадку  СП  є  юридичною
особою, у другому – ні. Торгові товариства (одним із  видів  яких  є  СП)  є
юридичними особами, які переслудують мету отримання прибутку.
      Можлива  частка  у  статутному  фонді  (капіталі)  СП.  Згідно   цьому
критерію, можна виділити дві форми організації СП – граничну  та  договірну.
Першою  є  форма,  що  встановлює  граничний  рівень  іноземної   участі   в
статутному фонді (капіталі)  спільного  (змішаного)  підприємства.  Це  може
бути як максимальний, так і мінімальний рівень участі зарубіжного  партнера.

      Характерною особливістю граничної форми організації СП є те, що рівень
капіталовкладень (максимальний чи мінімальний) встановлюється державою,  яка
приймає капітал.
      Найбільш ефективно узгоджує інтереси партнерів договірна форма, згідно
з якою частка в капіталі (статутному фонді) сторін  визначається  учасниками
спільного підприємства.
      Наявність акціонерної  форми  капіталу.  За  цим  критерієм  форми  СП
класифікуються  на  акціонерні   (у   більшості   випадків   це   акціонерні
товариства)   та   неакціонерні   (наприклад,   товариства    з    обмеженою
відповідальністю,  товариства  з  необмеженою  відповідальністю,   а   також
командитні товариства в неакціонерній формі).
      Змішана компанія  на  акціонерних  засадах  може  бути  або  публічною
компанією (із вільним продажем  акцій  на  фондовій  біржі),  або  приватною
компанією  (з  правом  вільного  виходу,  але  при  умові   поступки   акцій
партнерам). При організації СП можливі акції  різного  виду.  Для  обмеження
вільної передачі акцій (що  може  призвести  до  небажаної  зміни  партнера)
встановлюються тільки іменні акції  або  відповідним  чином  обмежується  їх
передача, що в принципі, звужує сферу дії цінних  паперів  в  рамках  даного
СП.
      Завдяки  тому,  що  переважна  більшсть  СП   організована   у   формі
акціонерних  товариств,  існує  точка  зору,  що   СП   –   особлива   форма
акціонерного  капіталу.  Існує  також  думка,  що  СП   існують   тільки   в
акціонерній формі. Це відбувається внаслідок зміщення понять  “підприємство”
і ”форма підприємства”.
      Хоча акціонерна форма закріплена в законодавствах багатьох  країн,  СП
там можуть бути  утворені  і  в  формі,  наприклад,  товариств  з  обмеженою
відповідальністю.
      У чому ж різниця акціонерного товариства  та  товариства  з  обмеженою
відповідальністю (адже, по суті, акціонерне  товариство  також  є  одним  із
різновидів товариств  з  обмеженою  відповідальністю)?  Головна  відмінність
полягає в тому, що  в  акціонерному  товаристві  акціонерний  капітал,  а  в
товаристві  з  обмеженою  відповідальністю  –  пайовий.  Однак  є   й   інші
відмінності. По-перше, СП у формі акціонерних товариств –  переважно  великі
та середні підприємства, в той час як  СП  у  формі  товариств  з  обмеженою
відповідальністю – малі і середні. По-друге,  пайові  свідоцтва  на  відміну
від акцій не є цінними паперами, а відповідно і не обертаються на ринку. По-
третє, якщо акціонер повинен  тільки  оплатити  акцію,  то  у  товаристві  з
обмеженою  відповідальністю  пайщик  може  бути  зобов”язаний   при   певних
обставинах  вносити  додаткові  засоби  в  статутний  фонд  товариства.  По-
четверте, структура товариств з обмеженою відповідальністю є більш  простою,
вони звільнені від необхідності публікації балансів, рахунків  по  прибуткам
і збиткам тощо. По-п”яте,  товариства  з  обмеженою  відповідальністю  часто
використовуються для створення об”єднань осіб, що добре знають один одного.
      Розподіл  відповідальності.  Застосовуючи  цей  критерій,  всі   форми
організації спільних товариств можна розділити  на  товариства  з  обмеженою
відповідальністю, товариства з необмеженою  відповідальністю  та  командитні
товариства (перехідна форма від товариств з необмеженою відповідальністю  до
товариств  з  обмеженою  відповідальністю).  В  цьому   випадку   акціонерні
товариства є одним із різновидів товариств з обмеженою відповідальністю.
      Товариства з обмеженою  відповідальністю  (ТОВ)  –  форма  організації
підприємства, при якій його  учасники  несуть  обмежену  відповідальність  в
межах своїх вкладів. І ТОВ і акціонерне  товариство  мають  багато  спільних
рис. Вони відповідають по  своїм  зобов”язанням  всім  майном,  а  вкладники
ризикують зазнати втрат тільки в межах внеску.
      Товариства  з  обмеженою  відповідальністю  мають  ряд   переваг,   що
обумовлює широке застосування даної форми в економічній практиці.  ТОВ  може
бути створене з найменшою кількістю учасників і при значно менших  витратах,
тому часто невеликі і середні СП організовуються саме в такій формі.
      Товариства з необмеженою відповідальністю (ТНВ) представляє собою таку
форму організації підприємств, яка базується на особистій участі партнера  у
справах  товариства.  Часто  в   міжнародній   економічній   практиці   такі
товариства називають “об”єднанням осіб” (на відміну від  ТОВ  і  акціонерних
товариств як “об”єднань капіталів”) [40, c.40].
      Можна  виділити  наступні  основні  риси   товариств   з   необмеженою
відповідальністю:
      - партнери такого підприємства несуть необмежену  відповідальність  по
зобов”язанням  товариства  (майнова  відповідальність  перед  кредиторами  є
солідарною і необмеженою);
      - власність ТНВ є спільною власністю партнерів;
      -  звичайно  таку  форму   організації   обирають   малі   і   середні
підприємства;
      - статус ТНВ визначається в кожній країні по-різному;
      - організаційна структура менш стійка, ніж у ТОВ.
      Товариство  з  необмеженою  відповідальністю   може   припинити   своє
існування з виходом одного з партнерів із підприємства.
      ТНВ мають різні назви – товариства  (партнерства),  повні  товариства,
персональні товариства, звичайні товариства, повні товариства з  необмеженою
відповідальністю  тощо.  Головний  недолік  цієї  організаційної  форми   СП
полягає в тому, що партнери несуть і спільну, і роздільну  відповідальність,
що обумовлює невелике поширення цієї форми серед великих підприємств.
      Практиці   відомі   випадки   суміщення   обмеженої   і    необмеженої
відповідальності в рамках одного  підприємства.  Змішане  підприємство  може
бути створене у формі  командитного  товариства.  Згідно  цій  формі,  в  СП
фіксуються  два  види   учасників   –   одні   з   них   несуть   необмежену
відповідальність (як в повному товаристві), інші  –  відповідають  тільки  в
межах свого внеску (несуть обмежену відповідальність).  Ще  одна  характерна
риса  командитного  товариства  полягає  в  тому,  що  відносини   в   ньому
закріплюються угодою  сторін.  Командитисти  не  можуть  приймати  участь  у
веденні справ товариства, а мають право лише контролювати  його  діяльність.
Крім  того,  до  командитних  товариств  часто   застосовують   норми,   які
відносяться до товариств з необмеженою відповідальністю.
      Отже, в рамках організаційного підходу до СП  найбільш  важливим  є  :
критерій правового оформлення організації спільного підприємства і  критерій
розподілу  відповідальності  між  партнерами.  Перший  дозволяє  аналізувати
економічну  діяльність  спільного  підприємства  в   зв”язку   з   юридичним
оформленням його  організації.  Відповідно  до  цього  визначаються  ступінь
незалежності даного підприємства  та  юридичні  рамки  його  функціонування.
Другий критерій, безпосередньо пов”язаний з першим, дозволяє  встановити,  в
якій  мірі  кожний  з  партнерів  відповідає  за  діяльність  і   результати
спільного виробництва, тобто  встановлює  їх  межі  і  називає  контрагентів
реалізації власності [40, c.41].
      В  цілому  систематизація  спільних  підприємств,   з   одного   боку,
відображає  мотивацію  як  країн  базування  та  приймаючих  країн,  так   і
безпосередніх партнерів, а з другого – дає змогу  поглиблено  проаналізувати
процес створення та функціонування СП, методи, інструменти  і  специфіку  їх
регулювання.

        3. Науково-методичні основи регулювання міжнародної
               спільної підприємницької діяльності.

      Дослідження та узагальнення світового досвіду свідчить про наявність в
цілому сформованої системи регулювання міжнародної спільної  підприємницької
діяльності, що включає:
      -  адміністративні,  економічні,  соціально-психологічні  та   правові
методи з пріоритетом останніх;
      - сукупність  форм  та  інструментів  стимулювання  та  обмеження,  що
релізується  на  національному,  міжнародному  і   наднаціональному   рівнях
(рис.3).
      Правові методи реалізуються через систему цивільного та процесуального
права,   арбітражну   практику   тощо   з   відповідним    інституціональним
забезпеченням.  Адміністративні  методи  юридично  визначають   господарську
суб”єктність,  регламентують  питання   власності,   процедури   розв”язання
суперечок в судовому  порядку  тощо.  Економічні  методи  реалізуться  через
систему  дотацій,  кредитів,  здійснення  фіскальної  політики.   Соціально-
психологічні методи орієнтовані на  формування  і  розвиток  тієї  чи  іншої
ідеології, виховання типу менталітету громадян і  суспільства  в  цілому  за
допомогою організаційно оформлених інститутів.
      Між  методами   регулювання   міжнародної   спільної   підприємницької
діяльності  є  очевидний  взаємозв”язок  із  пріоритетом  правових  методів,
зумовлений:
      - їх оформленістю у конкретних документах, що дає можливість проводити
відповідний аналіз;
      - усталеністю і тривалістю нормативно-правової бази;
      - значенням правових методів як  основи  для  розвитку  інших  методів
регулювання [22, c.34].

                      Рівні

             Наднаціональний

            Міжнародний

         Національний

                   Методи         Правові     Адміністративні     Економічні
Соціально-психологічні

          Форми

        Стимулювання

        Обмеження

               Рис.3. Система регулювання міжнародної спільної
                   підприємницької діяльності [22, с.34].

      У виданнях ООН “Національне законодавство і регулювання стосовно  ТНК”
за 1983 і 1986 рр. розглядаються  наступні  методи  державного  регулювання:
“параметричні”  і  прямі,  заохочувальні  і  обмежувальні,   автоматичні   і
дискреційні методи державного регулювання [49, c.58].
      Параметричний контроль за  діяльністю  суб”єктів  зовнішньоекономічної
діяльності  проводиться  у   формі   промислової,   комерційної,   валютної,
кредитної політик, інвестиційних кодексів, законів, постанов  і  правил,  що
визначають рамки діяльності ТНК,  спільних  підприємств,  реєстрації  заявок
про іноземні інвестиції.
      Прямий контроль – це методи безпосереднього впливу на процес прийняття
рішень ТНК. Він здійснюється централізовано, якщо державні органи  приймають
участь  у  процесі  прийняття  рішень  на  рівні  підприємств.  Це  особливо
важливо, коли національні партнери  не  здатні  захистити  свої  інтереси  в
спільних з ТНК підприємствах, використати стимули, які  надаються  в  рамках
параметричного державного регулювання.
      Серед прямого регулювання  діяльності  ТНК,  що  діють  в  рамках  СП,
виділяють наступні  методи:  включення  в  угоду  про  спільне  підприємство
пунктів про  права  іноземного  партнера,  забезпечення  права  вирішального
голосу для національних партнерів, посилення  уваги  національних  партнерів
до деталей управлінських і технічних рішень.
      Децентралізований   прямий   контроль   здійснюється   при    передачі
національним  державним  або  приватним  компаніям  функцій   контролю   над
спільним з ТНК підприємством.
      Заходи  державного  регулювання  поділяються   на   заохочувальгі   та
обмежувальні.
      Сучасними формами стимулювання іноземної інвестиційної діяльності  для
забезпечення  пільгового   режиму   є:   фінансово-кредитне   та   податкове
стимулюванн,  стимулювання  інфраструктурного  забезпечення  та   конкретних
проектів, протекціоністські заходи (табл.3).
                                                                  Таблиця 3.
    Форми стимулювання іноземної інвестиційної діялльності [22, с. 112].

|Форми                         |Інструменти                                   |
|1.Фінансово-кредитне          |Безпроцентні кредити                          |
|стимулювання                  |Пільгові кредити                              |
|                              |Інвестиційні гарантії                         |
|2. Податкове стимулювання     |2.1. Зниження ставки податку                  |
|                              |2.2. Податкові угоди з іншими країнами        |
|                              |2.3. Зняття податків на реінвестиції          |
|                              |2.4. Безмитний імпорт обладнання та/або       |
|                              |сировини                                      |
|                              |2.5. Прискорена амортизація                   |
|                              |2.6. Податкові кредити                        |
|3. Стимулювання               |3.1. Надання землі у безкоштовне користування |
|інфраструктурного             |або за пільговими цінами                      |
|забезпечення                  |3.2. Надання будівель і споруд у безкоштовне  |
|                              |користування або за пільговими цінами         |
|                              |3.3. Субсидії на користування енергією        |
|                              |3.4. Транспортні гранти                       |
|                              |3.5. Пільги щодо фракту                       |
|4. Стимулювання конкретних    |4.1. Гранти (цільове фінансування) ресурсо- і |
|інвестиційних проектів        |природозберігаючого обладнання                |
|                              |4.2.  Гранти (цільове фінансування) проектів, |
|                              |орієнтованих на підвищення кваліфікації і     |
|                              |перепідготовку кадрів, покращення умов праці  |
|                              |4.3. Сприяння в проведенні техніко-економічних|
|                              |обгрунтувань проектів