Лучшие автора конкурса
1. saleon@bk.ru (260)
4. patr1cia@i.ua (45)
Мир, в котором я живу:
Результат
Архив

Главная / Русские Рефераты / Политология / Загальна характеристика конституції України


Загальна характеристика конституції України - Политология - Скачать бесплатно


Міністерство освіти та науки України


                 Вінницький державний технічний університет


                                            ІНЕЕМ


                                            Кафедра політології

                                   Реферат
                            З «Основ політології»
                                  На тему:

  Загальна характеристика конституції України, як основного закону держави

                                            Виконав:

                                            Ст.. гр.. 2ЕСЕ-99

                                            Степлюк М. О.

                                            Перевірив:

                                            Кавка В. В.


                                    2002

   Загальна характеристика Конституції України як основного закону держави


                                    Зміст


Загальна характеристика Конституції України як основного закону держави 2


Зміст 2


вступ 3

  1.1 Поняття і основні властивості Конституції  як основного закону держави
  6
  1.2 0сновні етапи розвитку конституційного процесу в Україні.    8
  1.3 НОВІТНІЙ КОНСТИТУЦІЙНИЙ ПРОЦЕС В УКРАЇНІ     11

2     Загальна характеристика Конституції України як політико-правового
документу.  14

  2.1 Ознаки Конституції.   14
  2.2 Структура Конституції.      17

3     Конституційний суд – правова охорона Конституції України.    19

  3.1 Що таке Конституційний Суд і який його статус?    20
  3.2 Які нормативні акти України регулюють діяльність Конституційного Суду?
  20
  3.3 Які повноваження Конституційного Суду ?      20
  3.4 Чи може Конституційний Суд вирішувати питання за власною ініціативою
  або на прохання суб’єктів права в Україні? 21
  3.5 Склад і структура Конституційного Суду.      22

Висновок    23


Література  25



                                    вступ

      Не можливо уявити демократичну державу сучасного світу, яка б не  мала
своєї конституції. Адже саме в конституції закріплюються вихідні  положення,
на яких грунтуються найголовніші  форми  життя  суспільства.  Вона  закладає
підвалини організації та  функціонування  держави  і  громадських  структур,
формулює основи  правового  статусу  особи,  є  базисом  усієї  правотворчої
діяльності. Необхідною передумовою  забезпечення  реальності  конституційних
приписів, неухильного впровадження їх у повсякденну практику всіх  учасників
суспільних відносин є правильне розуміння сутності конституції, її місця  та
ролі в житті суспільства й держави, знання її конкретних положень.  Сутність
конституції — це її внутрішня  основа,  смисл,  найбільш  важливі  якості  і
властивості, які визначають всі структурні та  функціональні  характеристики
Основного закону суспільства й держави, що знаходять свій  предметний  вираз
у його змісті. Це найбільш  узагальнююча  категорія,  яка  уособлює  істотні
ознаки соціального, політичного призначення та  нормативно-правового  змісту
конституції.
      Однак конституція — явище  історичне:  вона  постійно  розвивається  і
вдосконалюється, її  сутність  не  може  розглядатися  як  щось  застигле  і
незмінне.  І  це  не  випадково:  історія  засвідчує,  що  застиглість —  це
деградація і смерть інститутів суспільства. Ось чому зміна  й  оновлюваність
суспільства — неодмінна умова нормального його  функціонування  і  розвитку.
Тому усвідомлення сутності конституції, її соціальної ролі та призначення  в
сучасних умовах набуває особливого значення.
      Сутність конституції  знаходить  своє  втілення  в  найрізноманітніших
аспектах. Крім юридичного важливий,  перш  за  все,  соціальне —  політичний
аспект   сутності   конституції.   Конституція —   це   фіксація   становища
співвідношення політичних сил, що склались  на  час  прийняття  конституції.
Це —  своєрідний  суспільний  договір,  який  фіксує  і  узгоджує  політичні
інтереси різноманітних соціальних  груп,  прошарків,  класів  тощо.  А  такі
інтереси  дуже  різноманітні.  Багато  з  них  виникають  і  реалізуються  в
політичній сфері, яка як відомо, є об’єктом  діяльності  політичних  партій,
громадських рухів та інших соціальних об'єднань. Така  діяльність  знаходить
свій  вираз  в  різноманітних  правових,  в  тому  числі  й   конституційних
документах. Тобто конституція не може не враховувати дійсний стан речей,  не
фіксувати їх у відповідних її положеннях. Без  такого  узгодження  неможливо
досягти соціальної злагоди, забезпечити законність і правопорядок.
      В  сучасному  постіндустріальному  суспільстві  конституція  має  бути
механізмом  здійснення   консенсусу   всіх   соціальних   груп,   суспільним
договором, коли різноманітні верстви  суспільства  немов  передають  державі
свої повноваження по забезпеченню соціальної  гармонії  і  злагоди  на  всіх
рівнях. Це, безперечно, не означає, що  традиційні  соціальні  та  суспільні
суперечності зникають  зовсім:  вони  пом’якшуються,  набувають  нових  рис,
відступають на задній план.
      Проголошення 24 серпня 1991р незалежності України створило  умови  для
радикальних  демократичних  перетворень  у  нашому  суспільстві  і  державі.
Змінилась організація державної влади — відбувся поділ  її  на  законодавчу,
виконавчу,   судову.   Виникли   нові   інститути,    властиві    суверенній
демократичній   правовій   державі,   зокрема,   інститути    президентства,
конституційної юрисдикції, Збройні Сили України та ін. Почалось  становлення
сучасного українського парламентаризму  й  правосуддя  та  цілісної  системи
органів   виконавчої   влади.   Водночас   відійшли   у   небуття    колишні
загальносоюзні державні органи  й  організації  та  численні  недемократичні
інститути (однопартійність, цензура тощо).
      У   суспільстві   почала   складатися    реальна    багатопартійність,
демократична  виборча  система,  місцеве  самоврядування  тощо.   Українська
держава  поступово  входить  у  світове  співтовариство  як  повноправний  і
рівноправний суб’єкт.
      Поряд із змінами в організації держави й  суспільства  і  завдяки  їм,
відбуваються зміни у правовій системі в цілому.
      Важливим   етапом   в   українському   державотворенні,   у   розвитку
українського суспільства і держави стало прийняття  28  червня  1996р  нової
Конституції України. Прийняття Основного Закону нашої держави — це  визначна
подія в її історії, у житті її  народу.  Прийнята  Верховною  Радою  України
Конституція  є  історичною  віхою  в  утвердженні   державної   суверенності
України. Якою мірою і яку  роль  вона  відіграє  в  процесі  державотворення
української нації покаже майбутнє. Разом з тим сьогодення вимагає  глибокого
її   осмислення   з   тим,   щоб   позитив   Основного   Закону   оптимально
використовувався   і   спрямовувався   у    прогресивне    русло    процесів
державотворення.  Тим  більше,  що  Конституція  у  деяких   її   положеннях
неоднозначне  сприймається   різними   політичними   силами   та   верствами
суспільства. Говорячи про це ми не  можемо  забувати,  що  якою  б  не  була
Конституція, вона не може передбачити всіх проблем, які поставить перед  нею
життя у перехідний період.
      Нова  Конституція  України  відображає  тенденції   і   закономірності
розвитку світового конституціоналізму. Найважливішими з таких  тенденцій  є:
цілеспрямоване  регулювання  й  перебудова  внутрідержавних  і   міжнародних
відносин;   загальна   демократизація   конституції,   політичних   режимів,
правового статусу особи виборчого права; закріплення основних  характеристик
(рис)  правової  держави;  впровадження  ідей  парламентаризму;  запозичення
досвіду конституційного будівництва інших  країн;  орієнтація  на  людину  і
загальнолюдські   цінності;   правове   зміцнення    основ    громадянського
суспільства,  розвиток   механізмів   узгодження   інтересів   різноманітних
соціальних, національних, мовних  і  релігійних  груп;  посилення  виховної,
морально —  етнічної  ролі  конституції;   розширення   масштабів   і   сфер
конституційного регулювання тощо.
      Конституція  України,  відповідаючи  загальнолюдським   конституційним
стандартам,  втілює  в  життя  конституційні  ідеали:   здорове   екологічне
середовище,  соціальну  захищеність,  відповідний  рівень  життя,  право  на
користування надбанням людства в сфері політики, економіки, культури тощо.

                 1 Поняття і основні властивості Конституції

                         як основного закону держави

      Термін "конституція" походить від латинського слова  "constituto",  що
буквально можна перекласти як " устрій, установлення, утвердження ".Разом  з
тим існує думка, що він бере початок від звороту "  rem  publicum  co  ",  з
якого починаються окремі акти римських імператорів. Конституція —  категорія
історична. Окремі її елементи були сформульовані  в  працях  древньогрецьких
філософів, зокрема Платона і Арістотеля,  указах  імператорів  Стародавнього
Риму, які мали силу джерела права, в актах  конституційного  типу —  хартіях
(Магдебурзьке і Любекське  право  13 —  18  ст.).  Сучасне  розуміння  слова
"конституція" (конституція держави) бере свій початок  із  періоду  зміни  в
Європі  феодального  ладу  на  буржуазний  (XVII  -XVIII  ст.)   і   кінцево
викристалізовується на початок XX  ст.  уже  як  сутність  основного  закону
держави.
      Першими (писаними) конституціями довгий час  вважали  Конституцію  США
1787 р.,  Конституції  Франції  та  Польщі  1791  р.  До  останніх  сьогодні
відносять і Конституцію Пилипа Орлика 1710.
      Наука  конституційного  права  знає  різні  підходи  (погляди   різних
правових   шкіл)   щодо   визначення   поняття   конституції.    Одним    із
найуніфікованіших вважають визначення, за  яким  "онституція —  це  Основний
Закон держави, що об’єднує у собі групу норм із вищою юридичною  силою,  які
закріплюють основи державного ладу, права,  свободи  та  обов'язки  особи  і
громадянина,   систему   та   принципи    організації    державної    влади,
територіальної організації держави тощо".
      Конституція — це Основний Закон держави, який регулює у  відповідності
з волею та інтересами пануючого класу (класів, народу) суспільні  відносини,
що  складаються  в  процесі  здійснення  основоположних  засад   організації
суспільства й держави.
      Конституція —  політико-правовий  документ,  в  якому  знаходять  свій
концентрований,  офіційний  вираз  і  закріплення  головні,   базові   устої
суспільного  і  державного  устрою:  належність  державної  влади,  характер
власності,   права   і   свободи   громадян,   національне —   державний   і
адміністративне —  територіальний  устрій,  а  також  система   і   принципи
діяльності  механізму  здійснення  повновладдя  народу.   Конституція —   це
особливий  інститут  правової  системи  держави,  якому   належить   правове
верховенство по  відношенню  до  всіх  її  актів.  Це  не  просто  закон,  а
особливий закон країни: закон законів, як називав її  Маркс.  Вона  оформляє
національну систему права,  стягує  воєдино  діюче  законодавство,  визначає
основи законності і правопорядку в країні. Конституція країни — це  Основний
Закон. Закони являють собою систему, а не хаотичний набір  різних  положень.
В основі цієї системи — Конституція, що є не  тільки  установчим  документом
держави та  її  основних  інституцій:  парламенту,  уряду,  суду,  місцевого
самоврядування і те. ін.,  а  й  юридичним  актом.  Як  юридичний  документ,
Конституція має бути викладена в чітких юридичних термінах, її положення  не
повинні суперечити одне одному, тобто створювати колізії.
      Як  документ  установчий,  Конституція   повинна   містити   процедури
розв’язання суперечностей, що виникають у процесі діяльності  держави.  Одна
з  функцій  Конституції,  яка  випливає  із  її  суті, —   це   затвердження
справжнього  народовладдя.  Конституція  не  може   заважати   саморегуляції
суспільства: вона повинна бути  орієнтиром,  еталоном,  на  який  рівняються
його політичні, правові та моральні цінності. Завдання полягає в  тому,  щоб
через   усвідомлення   сутності   Конституції,    "поставити    на    місце"
співвідношення  суспільства  й  держави.  Це,  безперечно,  не  означає,  що
традиційні  класові  протиріччя   зникають   зовсім:   вони   пом’якшуються,
набувають нових  рис,  відступають  на  задній  план.  На  першому  плані  є
фактори, обумовлені кризою  сучасної  цивілізації,  необхідністю  збереження
людства від загибелі. Саме в таких умовах особливої ваги і значення  набуває
соціальний  консенсус,  де  Конституція  відіграє  особливу  роль,  виступає
головним політико-правовим засобом його забезпечення.
      З огляду цього змішуються  оціночні  характеристики:  Конституція  має
виражати  інтереси  не  стільки  держави,  скільки  інтереси  громадянського
суспільства, головною цінністю якого  є  людина.  Це  є  мірилом  соціальної
цінності і ефективності Конституції. Відтак, між  іншим,  вирішується  давня
суперечка відносно того, чим є Конституція: законом суспільства чи  держави.
Відповідь  однозначна:  вона   повинна   стати   основою,   правовою   базою
ефективного рішення загальних  справ  громадянського  суспільства,  могутнім
засобом його самозбереження  і  розвитку,  забезпечення  реалізації  прав  і
свобод  людини.  Будь —  яка  Конституція  виникає  і  діє  для  того,   щоб
врегулювати устрій держави, а не суспільства,  хоч  індиферентною  до  справ
суспільства вона не може бути.  Вона  не  може  стояти  осторонь  від  таких
спеціальних інституцій як власність, права і  свободи  громадян;  громадські
та  релігійні  об’єднання;  громадянське  суспільство  з  його   політичною,
економічною та соціально-класовими основами; влада  як  авторитарний  спосіб
організації  суспільства;  права  і  свободи  нації  тощо.   Це —   елементи
організації  суспільства,  а  не   державного   устрою,   його   прерогатив.
Закріплення таких  засад  суспільства  є  одною  з  функцій  Конституції  як
Основного Закону суспільства й держави. Основними рисами конституції є:
      1) її  основоположний  характер,  оскільки  предметом  конституційного
регулювання  є  фундаментальні,  найважливіші   суспільні   відносини,   які
визначають "лице" суспільства;
      2) народний характер, який полягає в тому, що конституція має  служити
народу, створюється  ним,  забезпечує  його  участь  в  управлінні  справами
суспільства і держави;
      3) реальний характер, тобто відповідність фактично існуючим суспільним
відносинам;
      4) органічне поєднання стабільності й динамізму конституції.

         2 0сновні етапи розвитку конституційного процесу в Україні.

      Конституційний процес — це важлива складова  політичного  процесу,  що
здійснюється у державі  взагалі,  тому  багато  рис  та  характеристик,  які
притаманні політичному процесові, у тому чи іншому  обсягові  поширюються  й
на конституційний  процес,  як  правило,  з  відповідними  особливостями.  У
зв’язку з цим такі, загального характеру складові  політичного  процесу,  як
політична  діяльність,   політичні   рішення,   парламентська   і   партійна
діяльність,  політична  стратегія  і  тактика,  політична   стабільність   і
політична конфліктологія, демократизм і  авторитаризм  у  політиці,  питання
політичної етики, так чи інакше  охоплюють  під  відповідним  кутом  зору  і
конституційний процес. Адже  конституційний  процес —  це  не  що  інше,  як
конкретний різновид політичного процесу.
      З  іншого  боку,  конституційний  процес  є   відповідною   соціальною
реальністю, становить, власне, унікальну щодо змісту соціальну систему.[1]
      Говорячи про конституційний процес в Україні та його особливості, перш
за  все  потрібно  згадати  про  передумови  його  розвитку.  І,  аналізуючи
політичні передумови, що  безпосередньо  впливають  на  хід  конституційного
процесу в Україні, ми маємо всі  підстави  стверджувати,  що  всі  політичні
сили,  в  тому  числі  й  антибільшовицькі,  добре  засвоїли  головну   тезу
ленінізму про те, що  найголовнішим  питанням  є  питання  про  владу.  Саме
завдяки цьому, а  конкретно  завдяки  тому,  що  в  цілому  діючі  закони  в
Україні, політичні сили зрівноважують одна одну, а програми  цих  партій  за
змістом протилежні, в Українській конституції процеси та взагалі  соціально-
політичні процеси перетворення йдуть дуже повільно.
      І  вже  стосовно  питань   соціалістичних   і   політичних   передумов
організації конституційного процесу в Україні у наш час маємо змогу  зробити
деякі основні висновки.
      Перший з них той, що жодна з  політичних  партій,  взагалі  політичних
сил,  що  діють  зараз  в  Україні,  не  мають  змоги,  і  це  дуже   добре,
впроваджувати у  соціально-економічне  і  політичне  життя  країни  виключно
свої, суто партійні постанови та ідеї. Вони мають змогу тільки  заперечувати
інші політичні сили, заважати їм, здійснювати політику,  яку  вони  вважають
за найкращу, але позитивні з їх погляду дії можуть бути загальмовані  іншими
політичними партіями, особливо тоді коли останні поєднують у  цьому  напрямі
свої зусилля.
      Виходячи з цього реальною програмою діяльності  партій  та  рухів,  що
діють в Україні, є здобуття встановлення компромісу з тих  чи  інших  питань
реальної  політики.  Не  треба  "поступатися  принципами",  але  треба  бути
реалістом у політиці і не ставити  воднораз  максималістських  цілей.  Треба
орієнтуватися на можливе, а  не  донкіхотствувати  у  реальному  політичному
житті.
      Нарешті, слід зробити і останній, третій висновок, який  безпосередньо
пов’язаний з  конституційним  процесом.  Життя,  сама  практика  політичного
процесу, коли її аналізувати саме з  демократичних  позицій,  свідчить,  що,
незважаючи на розбіжності, у цілому ряді  випадків,  значні  в  стратегічних
цілях різних політичних партій та  рухів,  останні  повинні  об’єднати  свої
зусилля для того, щоб закріпити  у  наступній  Конституції  України  справді
демократичні принципи і норми, а вже потім, діючи у рамках цих  принципів  і
норм, застосовуючи їх у реальному політичному житті, доводити  перевагу  тих
ідей та конкретних позицій,  які,  маючи  характер  унікальних,  входять  до
програм  зазначених  партій  та  рухів.   Саме   так   діють   у   більшості
демократичних країн і правлячі і опозиційні партії. Саме  в  цьому  проявляє
себе політична культура режиму парламентської демократії.
      Основні етапи становлення Конституції України. У часи Київської  Русі,
Галицько-волинської  та  Литовсько-Руської  держави  організація   державної
влади в Україні базувалася, як правило, на засадах звичаєвого права.
      Гетьманська держава характеризується вже появою актів, які мали  певні
риси конституції. До них можна зарахувати договори Богдана Хмельницького  та
Івана Виговського з Польщею, Швецією, Туреччиною та Москвою.
      5 квітня 1710 року у місті Бендери було укладено Пакти  й  конституції
законів  та  вольностей  Війська  Запорозького.  Цей   акт   отримав   назву
"Конституція Пилипа Орлика". Документ було написано  під  впливом  передових
на той час західноєвропейських наукових доктрин. Він передбачав таку  модель
організації державної влади в Україні, яка б базувалася на засадах  принципу
поділу влад (законодавча влада мала належати Раді, виконавча —  Гетьману,  а
судова — Генеральному Суду). На жаль,  положення  цього  документу  не  були
реалізовані, хоча формально він діяв на Правобережній Україні до 1714  року.
Період  відродження  національної  Української  держави  (1917 —  1920  рр.)
позначений появою значної  кількості  конституційне —  правових  актів,  які
передбачали певні варіанти організації державної влади  в  Україні.  До  них
слід віднести Третій Універсал  Української  Центральної  Ради  від  7  (20)
листопада
      1917 року. Четвертий Універсал Української Центральної Ради від 9 (22)
січня
      1918 року. Конституцію Української Народної Республіки від  29  квітня
1918 року, Закон про тимчасовий державний устрій України від 29 квітня  1918
року, Закон про тимчасове верховне управління  та  порядок  законодавства  в
Українській Народній Республіці  від  12  листопада  1920  року.  Тимчасовий
основний закон  про  державну  самостійність  українських  земель  колишньої
Австро — Угорської монархії, ухвалений  Українською  Національною  Радою  на
засіданні 13 листопада 1918 року, та ін.
      Серед  цих  конституційне —  правових  актів  чільне   місце   посідає
Конституція УНР, яка  юридичне  оформила  відродження  державності  України.
Серед  основних  положень:  Україна  є  суверенною  самостійною,  незалежною
державою; вся влада УНР належить народові України; державна влада  базується
на засадах принципу розподілу влад. Але положення Конституції  УНР  1918  р.
не були реалізовані.  За  часів  гетьманату  діяли  тимчасові  конституційні
закони:
      Закон "Про тимчасовий державний устрій України "від 29 квітня 1918  та
ін.  Ці  закони  закріплювали  монархічну  форму  правління  в  Україні  при
збереженні  її  унітарного  державного  устрою.  Глава  держави —   гетьман.
Повалення   гетьманського   режиму    внаслідок    повстання,    очолюваного
Директорією, відкрило  шлях  до  конституційного  розвитку  України.  Велике
значення відіграла Декларація Української Директорії від 13 грудня 1918  р.,
відповідно до якої Україна знову проголошувалась республікою,  скасовувалися
всі   закони   та   постанови   гетьманського   уряду,   поновлювалася   дія
демократичних принципів, проголошених Центральною Радою  в  її  Універсалах.
Верховна  влада  в  державі  мала  належати  Директорії.   Її   повноваження
підтвердив Трудовий Конгрес Народів України, який прийняв  28  січня  1919р.
Універсал, що відіграв роль "малої конституції" соборної УНР.
      В останній період існування УНР (12 листопада 1920р.) було прийнято ще
два конституційних акти: закон "Про тимчасове верховне управління і  порядок
законодавства в УНР" та  закон  "Про  Державну  Народну  Раду  УНР".  В  них
проголошувалося  верховенство  влади  народу,  яка  тимчасово  здійснювалася
Директорією, Державною Народною Радою і Радою Народних Міністрів на  засадах
поділу влад.
      Не реалізованими залишилися два проекти Конституції УНР,  підготовлені
Урядовою комісією з розробки Конституції УНР та професором О.Ейхельманом.
      За радянського періоду української державності  було  прийнято  чотири
конституції (1919, 1929, 1937, 1978рр.).  Але  ці  документи  з  точки  зору
вимог теорії конституціоналізму  можна  вважати  "квазіконституціями".  Така
оцінка конституцій "радянського типу" пов’язана з тим, що вони:
      1) встановлювали належним чином організовану (радянську) модель влади,
яка заперечувала принцип поділу влад;
      2) конституції України радянського періоду мали повністю  відтворювати
структуру та положення Конституції СРСР, важливе місце  серед  яких  займали
ідеологічні настанови щодо держави;
      3) радянські конституції регулювали відносини  людини  і  держави  без
належного  врахування  міжнародних  стандартів  у  галузі  прав  людини   та
надійного гарантування прав і свобод людини і громадянина[2].

                 3 НОВІТНІЙ КОНСТИТУЦІЙНИЙ ПРОЦЕС В УКРАЇНІ

      Процес  творення   нового   Основного   Закону   нашої   держави,   що
супроводжувався низкою суттєвих змін від  сповнень  до  Конституції  1978р.,
розпочався 16 липня 1990р. Того дня Верховна Рада УРСР  прийняла  Декларацію
про державний суверенітет  України.  У  цьому  процесі  можна  виділити  три
основних етапи.
      Перший етап  новітнього  конституційного  процесу  в  Україні  охоплює
період  від  16  липня  1990р.  до  26  жовтня   1993р.   На   цьому   етапі
розпочинається робота з підготовки проекту нової Конституції України.
      24 жовтня 1990р. Верховна Рада затвердила склад першої  Конституційної
комісії як органу парламенту і під проводом Голови Верховної Ради УРСР
      Л.М.Кравчука.  Роботу  цієї  Комісії  можна  умовно  поділити  на  два
відрізки: період активної праці (до  жовтня  1993р.)  і  період  формального
існування (до  10  листопада  1994р.).  У  середині  першого  періоду  чітко
виокремлюється ще кілька, етапів, пов’язаних з такими резонансними  подіями,
як  референдум  СРСР  17  березня  1991р.,  проголошення  Акту  незалежності
України  24  серпня  1991р.,  Всеукраїнський  референдум  1  грудня  1991р.,
всенарадне обговорення першого варіанту Конституції  (15  липня —  1  грудня
1992р.) і поява другого її варіанту 26 жовтня 1993р.
      Незважаючи на гостру політичну боротьбу,  19  червня  1991р.  Верховна
Рада схвалила Концепцію нової Конституції України, що стало визначною  віхою
у конституційному  становленні  держави.  Тут  були  сформульовані  принципи
найновішого  українського  конституціоналізму,   зокрема,   що   Конституція
України мала  грунтуватися  на  Декларації  про  державний  суверенітет,  на
ідеалі правової держави,  на  соціалістичному  виборі  народу,  що  

назад |  1  | вперед


Назад
 


Новые поступления

Украинский Зеленый Портал Рефератик создан с целью поуляризации украинской культуры и облегчения поиска учебных материалов для украинских школьников, а также студентов и аспирантов украинских ВУЗов. Все материалы, опубликованные на сайте взяты из открытых источников. Однако, следует помнить, что тексты, опубликованных работ в первую очередь принадлежат их авторам. Используя материалы, размещенные на сайте, пожалуйста, давайте ссылку на название публикации и ее автора.

© il.lusion,2007г.
Карта сайта
  
  
 
МЕТА - Украина. Рейтинг сайтов Союз образовательных сайтов