Менеджмент: теорія та практика 1.4. Методи, функції та
критерії управління
Уникаючи полеміки, що досить широко ведеться в літературі щодо методів
управління, спробуємо сформулювати глобальний для соціально-економічного
розвитку підприємства критерій управління ефективністю цієї діяльності та
знайти місце методам управління, які дозволяють досягати цього критерію в
процесі управління діяльністю підприємства.
Для вибору критерію управління доцільним є узгодження процесів
досягнення основних цілей управління та глобального критерію для об'єкта.
Якщо за головну ціль держави вважати вирішення проблеми задоволення
духовних та матеріальних потреб населення, які постійно зростають, то
розглянута (див. рис. 1) ієрархія потреб за А.Х.Маслоу може бути
узагальненою змістовною основою вирішення цього завдання узгодження.
Повністю вирішити що проблему може лише держава, але її рішення формується
з сукупності локальних рішень, що приймають окремі підприємства чи
організації (див. рис. 5). Кожне підприємство займається розв'язанням
однієї проблеми чи її складової в цілому для суспільства, але з оплатою
праці та соціальними рішеннями воно багато в чому дозволяє працівникам
реалізувати ієрархію потреб. Зазначена "подвійність" (двоїстість) на
підприємстві при орієнтації діяльності на досягнення кінцевої цілі розвитку
суспільства не є суперечливою для його працівників. Більш того, спочатку
цілі розвитку всієї держави, кожного підприємства та життєвих інтересів
кожного працівника, усіх членів суспільства збігаються.
Завдання методів управління тут — побудова системи господарювання, яка
б забезпечувала одночасне досягнення кореспондуючих цілей розвитку кожної
людини відповідно до її різноманітних потреб, підприємств та організацій,
що задавольняють ці потреби, та держави, яка забезпечує скоординований
розвиток підприємств у напрямку ефективнішого задоволення потреб населення.
Тому у вершині піраміди задоволення потреб населення діяльністю підприємств
у цілому для держави, вочевидь, має бути критерій максимальної ефективності
процесів задоволення потреб в абсолютній величині та в розрахунку на одну
людину. У міжнародній практиці показником, що лежав в основі такого
критерію, виступав максимум національного доходу на душу населення у
єдиному для всіх країн доларовому численні.
57
За цим показником у 1991 p. CPCP (у рік розпаду) не належав навіть до
першої десятки країн; мав негативні темпи розвитку і відставав від двох
перших країн у першій десятці в три рази, від передостанньої — майже в два
рази. В Україні, як в одній Із спадкоємиць СРСР, наступними роками
відбувалося погіршення цього показника і відповідно — добробуту населення.
Тому актуальність проблем вибору критерію та організації досягнення його
максимуму в процесі реалізації поставлених цілей в системі управління
соціально-економічним розвитком країни, її підприємств та організацій,
посилюється.
'•* і
і-І
ь[pic]
Рис. 12. Піраміда перетворення вихідних ресурсів на підприємстві на
потрібні для населення кінцеві результати
На рівні підприємства за критерій, що можна порівняти з тим, що
використовується на рівні держави, доцільно брати макі симум прибутку
підприємства, який забезпечується діяльністю підприємства в процесі
виробництва та реалізації продукції споживачам; продукцію випускають
відповідно до всієї гами потреб населення у цій продукції. Методичну основу
досягнення максимуму прибутку в процесі перетворення вихідних виробничих
ресурсів на кінцеву продукцію закладено у "фундаменті" системи,
економічному забезпеченні, розглянутому раніше. Зобразимо
58
графік, базуючись на розгляді піраміди задоволення потреб населення для
рівня всієї країни (рис. 6), вичленуємо з неї як складову піраміду для
рівня одного з підприємств (рис. 12).
Складність системи управління народним господарством та його ланками
зростає через те, що постійно ускладнюються економічні відносини в процесі
виробництва та реалізації продукції. Це призвело до необхідності розділення
проблеми вдосконалювання управління суспільним виробництвом на різні
аспекти, такі як соціальний, психологічний, правовий, організаційно-
технічний, організаційно-економічний, кібернетичний і т.д. При цьому
збільшується значення забезпечення єдності взаємодії та наступності всіх
цих зовні різнорідних аспектів. В основі вирішення поставленого складного
завдання лежить розроблення уніфікованого підходу до об'єкту управління,
необхідність у забезпеченні єдності складу та змісту методів управління, що
використовуються в будь-якому аспекті.
У суспільному виробництві економічні зв'язки направлено на планомірне
задоволення об'єктивних економічних інтересів суспільства та потреб
конкретних виробничих колективів та кожного їх члена. Управління процесом
досягнення цілі з задоволення об'єктивних економічних інтересів, властивих
суспільству, здійснюється за допомогою економічних методів.
Вочевидь, під змістом методів управління, що задовольняють вимогам
певних економічних законів, треба розуміти склад та зміст економічних
відносин між людьми в процесі виробництва та збуту продукції. Ці методи
охоплюють економічні відносини між людьми з: планування; обліку та
контролю; аналізу; прийняття рішень; регулювання та організації виконання
рішень; господарського розрахунку, економічного стимулювання та договірно-
правових відносин. Особливістю всіх перерахованих методів управління, які
відображають склад та зміст економічних відносин між людьми в процесі
виробництва та розподілу благ, є трансформація їх при безпосередньому
управлінні об'єктом у функції цього управління. При цьому якщо метод
управління являє собою спосіб досягнення мети, функція — це завдання, що
вирішується в процесі управління.
Взаємодія різнорідних аспектів управління має значну спільну зону, яка
проявляється в інформаційному аспекті. Всі методи управління інформаційно
перебувають у тісному взаємозв'язку на основі взаємної наступності окремих
складових
у процесі функціонування цих методів. При вирішенні завдань обліку вже
частково вирішуються завдання економічного аналізу. Разом з тим при
проведенні аналізу вирішуються окремі завдання планування. При цьому
завдання, що вирішуються в обліку та плануванні, практично складають основу
методу прийняття рішень — їх інформаційну підготовку. Методи аналізу
зароджуються в надрах обліку, методи планування — в надрах аналізу і т.д.
(див. тонку лінію на рис. 13).
Завершальним методом є економічне стимулювання, яке інформаційно також
базується на перших трьох методах та разом з тим виконує одну з функцій
останнього етапу процесу прийняття рішень — організацію їх виконання.
Економічне стимулювання одночасно є важелем зворотнього зв'язку між
об'єктом управління та управлінським персоналом. Таке взаємопроникнення
методів управління, інформаційна єдність їх та взаємозв'язок з
найважливішим методом всієї системи управління — прийняттям управлінських
рішень — дозволяє розглядати[pic]всі методи управління на єдиній основі.
Рис. 13. Взаємопроникнення функцій управління:
А — процеси в реальному масштабі часу;
Б — облік: 1 — реєстрування інформації, 2 — систематизація та
оброблення звітних даних, 3 — видання управлінському персоналу звітних
даних порівняно з плановими;
В — аналіз: 4 — відхилення за складовими елементами діяльності об'єкта,
5 — вивчення та оцінка стану і причин відхилення складових елементів, б —
розроблення рекомендацій із зміни стану складових еле-
Менеджмент: теорія та практика
ментів діяльності, 7 — синтез складових елементів діяльності в критерії
управління, 8 — госпрозрахункова оцінка;
Г — планування: 9 — розроблення нормативів та обмежень, 10 — балансові
розрахунки, 11 — оптимізаційні розрахунки;
Д — управлінські рішення: 12 — прийняття управлінського рішення, 13 —
організація виконання прийнятого рішення, 14 — регулювання;
Е — економічне стимулювання: 15 — матеріальне та моральне заохочення.
Отже, в сучасних умовах з'являється можливість стикування, поєднання
різнорідних методів управління та їх відображення через прийняття
управлінських рішень.
Динамічність процесів виробництва та відповідно управління ними
приводить до необхідності розгляду методів та функцій цього управління з
урахуванням особливостей відображення динаміки. Як правило, їх розглядають
у певній послідовності, яка залежить від цілей такого розгляду. Якщо метою
є вивчення процесів перетворення інформації в системі управління для
наступного її комп'ютерного оброблення, послідовність буде такою (цив. рис.
13). Якщо ж треба побачити весь процес управління з вичленуванням ролі
кожного методу чи функції в цьому процесі при досягненні цілей розвитку
підприємства, послідовність та її структура будуть іншими (рис. 14).
Незважаючи на те, що в зазначених двох випадках вирішуються зовні різні
завдання, обидва вони підлягають досягненню однієї мети — управління
виробництвом продукції відповідно до потреб населення. В обох випадках
розглядаються лише процеси управління внутрішнім для підприємства
виробництвом та послідовність залучення потрібних для цього методів
управління. Разом з тим усі внутрішні для підприємства процеси виробництва
та управління ними починаються з вивчення зовнішнього середовища, потреб
кінцевого споживача продукції. Враховуючи ці потреби, на підприємстві
вивчають можливості їх задоволення та, виходячи з нормативних можливостей,
які підтверджуються всіма складовими умов забезпечення функціонування
підприємства, створюють нормативне зумовлену виробничо-економічну програму
отримання максимально можливих для даних умов результатів. Цей процес у
завершальній своїй стадії є функцією планування, яка вже охоплює всі
складові логістики виробництва.
61
[pic]
•«Як*
Менеджмент: теорія та практика
РОЗДІЛ 2. УХВАЛЕННЯ РІШЕНЬ .
У МЕНЕДЖМЕНТІ
2.1. Ухвалення рішень у система управління соціально-економічним
розвитком
2.1.1. Класифікація підсистем управління
Розроблення системної класифікації дозволяє позбутися
невизначеності в структурі проблеми, дає можливість розглядати процеси
прийняття рішень у тісному взаємозв'язку з усіма іншими етапами всього
складного процесу управління розвитком суспільного виробництва.
Систему управління класифікують за групами підсистем, що
включають:
1. просторово-об'єктні підсистеми, які розглядають по-
об'єктно в цілому для народного господарства та його регіонів
як територіально-галузеві, а для окремих галузей суспільного ви
робництва — як послідовно взаємопов'язані виробничо-техно
логічні та ті, що характеризують власне процес суспільного ви
робництва на всіх його стадіях — народне господарство, регіони,
галузі, об'єднання, підприємства та організації, технологічні пе
реділи та цехи підприємств, ділянки та агрегати цехів;
2. соціально-економічні (результатно-ресурсні), або кібер
нетичні підсистеми, які охоплюють для кожного (чи будь-якого)
об'єкту суспільного виробництва (який у даному випадку розгля
дається як "чорна скриня") вхід до цього об'єкту ("скрині") у ви
гляді кількісно обмежених вихідних виробничих потужностей Сс,
трудових V, матеріальних Сп та фінансових ресурсів та рівня їх
використання, а також вихід з об'єкта у вигляді готових резуль
татів, які забезпечують добробут та всебічний розвиток усіх
членів суспільства (наприклад, які характеризуються обсягами
виробництва Р0. якістю продукції та праці Рк, рівнем задоволен
ня конкретних потреб людини, суспільства Рп);
3. часові підсистеми, які характеризують динамічність розвит
ку суспільного виробництва та дозволяють здійснювати процеси уп
равління суспільством на будь-який період його розвитку, від реаль
ного масштабу часу безупинних технологічних циклів та оператив-
. >a "е.
Q ї* УЛ
О.А. Подсолонко
них проміжків (завершені технологічні операції та цикли, робочі зміни,
доби, тижні протягом місяця) до поточних періодів (місяць, квартал, рік) та
перспективних (п'ятиріччя, десять чи більше років);
функціонально-методичні підсистеми, що вирішують
локальні завдання забезпечення функціонування провідних
функцій та методів управління — обліку та контролю, економіч
ного аналізу, планування, прийняття управлінських рішень, ор-
ганізаціїїх виконання та регулювання, господарського розрахун
ку та економічного стимулювання (основні етапи деяких з них
було наведено раніше);
функціонально-ієрархічні підсистеми, що забезпечують
селекціювання інформації в процесі розвитку суспільного вироб
ництва та надання її кожній ланці системної ієрархії відповідно
до властивих цій ланці функцій управлінського персоналу;
підсистеми забезпечення, які спеціалізуються на ство
ренні проектних завдань технічних та робочих проектів усієї систе
ми управління та її окремих підсистем за перерахованими групами
(включаючи розроблення положень та інструкцій з усіх функцій
управління), систем економічної та матеріальної відповідальності
та зацікавленості, технічного, інформаційного та математичного
забезпечення обробки інформації, що циркулює в системі;
підсистема комплексного управління та локально-цільо
вого узгодження усіх підсистем, у яких на основі кінцевої мети
розвитку суспільства формулюються проміжні цілі, здійснюється
вибір критеріїв їх досягнення, методів узгодження всіх різно
рідних сторін розвитку суспільного виробництва та їх порівнян
ня в напрямку досягнення кінцевого комплексного критерію
ефективності управління розвитком суспільства.
Позитивне значення такої класифікації полягає в тому, що із системних
позицій у складі підсистем управління нею охоплюються:
5. об'єкт управління в усій його складній структурі;
6. вихідні ресурси виробничо-технологічного процесу;
7. намічувані та очікувані результати діяльності об'єкту;
8. динамічність цієї діяльності;
9. склад методів та функцій управління нею;
10. ієрархічні рівні управління;
1. фундамент системи управління у формі всіх видів забез
печення її розроблення, функціонування та подальшого
розвитку (об'єкту як системи управління);
2. цільова орієнтація діяльності та розвитку об'єкту.
102
ка
Менеджмент: теорія та п рак ти 2.1.2. Класифікація
управлінських рішень
Наведена класифікація підсистем управління дозволяє підкреслити, що
прийняття рішень є самостійною підсистемою, що методично та інформаційно
пов'язана з усіма іншими підсистемами управління. Отже, всі підсистеми
управління та їхні складові мають бути відображені також і в класифікації
управлінських рішень.
Вочевидь, класифікаційні угруповання з прийняття рішень будуть
ідентичними наведеним угрупованням підсистем. При цьому пріоритет має бути
надано останній з перерахованих груп класифікації, тобто перш за все
повинна бути визначена цільова орієнтація системи.
Наведемо класифікацію управлінських рішень у загальному вигляді для
системи управління суспільним виробництвом.
1. За цілями розвитку та критеріями ефективності управління системи:
1. кінцеві цілі комплексного розвитку та відповідні кри
терії;
2. проміжні цілі локальних завдань розвитку системи та
відповідні критерії;
3. рівень досягнення критеріїв за кінцевими та проміжни
ми цілями.
2. За об'єктами управлінського впливу:
1. народне господарство;
2. країна, регіон, область, місто, район;
3. галузь народного господарства;
4. об'єднання, підприємство, організація;
-технологічний переділ, служба, цех, ділянка, агрегат чи
установка.
3. За вихідними елементами процесу праці у суспільному виробництві та за
рівнем використання цих елементів:
3. трудові ресурси;
4. матеріальні ресурси;
5. виробничі потужності;
6. фінансові ресурси.
103
О.А. Подсолонко
4. За результатами суспільного виробництва:
4. обсяг та номенклатура (асортимент) засобів виробництва
та предметів споживання, різноманітних послуг, які ха
рактеризують рівень добробуту та всебічного розвитку
всіх членів суспільства;
5. якість праці та продукції, те, наскільки вони відповідають
світовим та перспективним стандартам;
6. ступінь задоволення потреб виробництва та членів сус
пільства у випущеній продукції чи наданих послугах
(ступінь досягнення можливого рівня добробуту та
всебічного розвитку всіх членів суспільства).
5. За часовим проміжком виникнення ситуації, що потребує уп
равлінського рішення, та за часом реалізації цього рішення:
7. реальний масштаб тривалості безупинних технологічних
процесів;
8. оперативні періоди (календарні — завершена техно
логічна операція чи цикл, робоча зміна, доба, тиждень,
декада, наростаючий період з початку місяця, місяць);
-поточні періоди (техніко-економічні — місяць, квартал, наростаючий
підсумок з початку року, рік);
- перспективні періоди (п'ять, десять років чи більше).
6. За методами та функціями управління, через які проявляється
прийняте рішення в розвитку суспільного виробництва:
9. облік, контроль, звітність;
10. розроблення планів (балансові та опгимізаційні розрахунки);
11. господарський розрахунок; комерційні взаємовідносини;
12. економічне стимулювання;
13. організація виробництва та праці;
14. регулювання технологічних параметрів (усунення небажа
них відхилень).
7. За методами оброблення та надання інформації всім ланкам
системної ієрархії відповідно до функцій управлінського пер
соналу:
-виявлення відхилень показників розвитку об'єкту від рівня, що намічено
проміжними та кінцевими цілями;
15. встановлення належності конкретній підсистемі управління;
16. виявлення причини, що призвела до відхилення;
104
Менеджмент: теорія та практика
1. визначення тенденцій відхилення та причини, що його
викликала;
2. розроблення нормативів, що реально враховують умови
функціонування виробництва за показниками та факто
рами відхилення;
,-розроблення та вдосконалення методів і моделей узгод-« ження всіх
сторін та елементів розвитку суспільного виробництва;
3. визначення конкретної величини рішення з усунення нега
тивних та закріплення позитивних відхилень;
4. стандартизація рішень.
За формою прояву та забезпечення прийнятого рішення:
- наказ, розпорядження про технологічні, організаційні,
адміністративні, заохочувальні заходи;
-положення, інструкція про проведення нових робіт чи вдосконалення
існуючих;
5. планові завдання;
6. технічні завдання, технічні та робочі проекти подальшого
розвитку виробництва.
2.1.3. етзли процесу прийняття управлінських рішень
Згідно з класифікацією управлінських рішень можна викласти системний
зміст процесу прийняття рішень, склад його основних етапів:
Уточнення цілей розвитку системи та її підсистем.
2. Уточнення критеріїв ефективності управління та розвитку си
стеми й її підсистем.
3. Виявлення ступеня досягнення критеріїв за кінцевими та
проміжними цілями розвитку.
4. Виявлення основних причин відхилень у досягненні цілей та ла
нок (рівнів) системної ієрархії, які впливають на ці відхилення.
5. Встановлення тенденцій та повторюваності причин, що вик
ликають відхилення.
6. Порівняння ситуацій, що виникли, та причин відхилень з на
бором стандартних ситуацій та причин, їх кількісно-якісних
оцінок з варіантами прийняття рішень за ними.
105
О.А. Подсолонко
7. Вибір варіанту управлінського рішення, яке відповідає ситу
ації, що виникла.
8. Прийняття рішення з усунення небажаних ситуацій та причин
відхилення і з закріплення позитивних змін у процесах
суспільного виробництва.
9. Забезпечення прийнятого рішення документами, що ор
ганізують його виконання у відповідній ланці управління.
10. Перевірка виконання прийнятого рішення та результатів йо
го впливу на досягнення проміжних та кінцевих цілей розвит
ку підсистем та системи в цілому.
Кожний з перерахованих етапів процесу прийняття управлінських рішень
має власну специфіку, враховує взаємодію всіх підсистем управління
наведеної класифікації, а також зміст усіх груп класифікації управлінських
рішень.
Змістом першого етапу є чітке з'ясування управлінським персоналом
кожного рівня системної ієрархії спільної цілі розвитку системи та цілей
керованої цим персоналом підсистеми. В економічній літературі аналогічний
етап називають " з'ясування проблеми та визначення цілей рішення",
визначення завдання (цілей), з'ясування проблеми та визначення цілі,
"попереднє формулювання завдання (проблеми), визначення цілей організації".
Як видно з перерахованих понять, йдеться про цілі не лише і не так про
прийняття рішень, як про цілі розвитку організації, системи. З цим не можна
не погодитись. Цілі прийняття рішень, безумовно, підпорядковуються цілям
розвитку системи.
Основна ціль розвитку суспільства не є статичною, вона постійно
змінюється за формаю та змістом. Така динамічність значно ускладнює
проблему, вимагає постійного оновлення проміжних цілей, зв'язків між ними,
порушує усталені закономірності, народжує нові. Все це разом призводить до
необхідності розглядати процес управління на всіх його етапах, не
виключаючи й процес прийняття рішень як науковий, творчий процес. При
цьому, природно, цілі етапів підготування та прийняття управлінських рішень
підпорядковуються цілям розвитку системи та її підсистем.
Другий етап процесу прийняття рішень, як і перший, є певною мірою
підготовчим, спільним не лише для прийняття рішень, а й для усіх наведених
раніше функціонально-методичних підсистем.
Динамічність цілей розвитку системи та її підсистем, їхнього змісту та
закономірностей зв'язків між ними, зазначені в пер-
106
Менеджмент: теорія та практика
шому етапі, істотно впливають також на вибір критеріїв їх досягнення.
Звичайно, ці проблеми проявляються не оперативно, не одночасно на всіх
рівнях системної ієрархії суспільного виробництва, а від кінцевих цілей до
проміжних, послідовно за технологічними ланками галузей народного
господарства, охоплюючи періоди від 2-3 до 5-Ю років.
Менший період стосується галузей народного господарства, які випускають
предмети споживання, безпосередньо вирішують завдання, що випливають з
головної цілі розвитку суспільства. Більший період охоплює переробні та
видобувні галузі промисловості. При цьому аналіз дозволяє виявити наявність
тенденції росту темпів оновлення потреб у міру наближення технологічних
процесів від видобувних галузей промисловості до переробних та особливо до
тих, що задовольняють потреби людини.
У зв'язку з цим при використанні одних і тих самих показників як бази
для критеріїв ефективності управління та розвитку системи й її підсистем
необхідно для зазначених галузей народного господарства враховувати різницю
в динаміці вдосконалювання виробництва. В першу чергу ця різниця знаходить
відображення в показниках та критеріях оцінки процесів впровадження нової
техніки, зокрема розроблення, освоєння та впровадження нових
високоефективних технологічних процесів та видів продукції.
На основі зазначеної вище тенденції з'являється можливість
прогнозування зміни потреб до продукції, що випускається, на 5-Ю років у
переробних та видобувних галузях, якщо мати інформацію про тенденції потреб
людини в поточний та оперативний періоди часу. Все це відповідно
здійснюється на основі техніко-еко-номічних показників та критеріїв
управління, що на них базуються.
Таким чином, враховуючи динамічність цілей та змісту розвитку
суспільного виробництва, зсуви в часі та неоднакову тривалість часових
періодів, протягом яких у різних галузях відбувається оновлення продукції,
що випускається, послуг, що надаються, та потреб суспільства, уточнення
критеріїв ефективності та розвитку суспільного виробництва в усіх його
ланках стає нагальною потребою, необхідністю. Це питання тим більше є
важливим для кожної з функціонально-методичних підсистем управління, одною
з яких є прийняття рішень, оскільки тут на основі системи техніко-
економічних показників, критеріїв та обмежень забезпечується функціонування
об'єкту (системи) управління відповідно до об'єктивно діючих економічних
законів.
107
v
О.А. Подсолонко
Третій етап, на відміну від двох попередніх, практично є вже початковим
етапом процесу прийняття рішень. Саме з моменту оцінення ступеня досягнення
критеріїв ефективності управління та розвитку всіх систем та її просторово-
об'єктних підсистем, з моменту виявлення відхилень фактичних значень
техніко-економічних показників від запланованих, фіксується необхідність
прийняття рішень. Безумовно, тут виникає необхідність методичного
обгрунтування меж кількісного відхилення показників, за підвищення яких уже
втручається управлінський персонал, відповідного прийняття рішень,
залучення того чи іншого рівня системної ієрархії.
Вирішення завдання виявлення ступеня досягнення критеріїв як за
кінцевими, так і за проміжними цілями розвитку системи ускладнене
динамічністю зміни змісту цих цілей. На кожному наступному етапі (часовому
періоді) розвитку системи однакові з попередніми етапами кількісні
результати характеризуватимуть неоднаковий ступінь досягнення критеріїв
розвитку. Це відповідно впливатиме на прийняття управлінського рішення.
Четвертий етап практично вирішує проблему виявлення ситуацій, що
призвели до відхилень фактичного розвитку суспільного виробництва від того,
що вимагається відповідно до завдань, що визначені поставленими цілями
розвитку суспільства. Пошук таких ситуацій, виявлення відхилень доцільно
проводити методом дедукції — від загального до часткового. Інакше кажучи,
спочатку має бути встановлено факт наявності відхилення в досягненні
загальної цілі розвитку системи кожного рівня — від найвищого до
найнижчого: народне господарство, галузь, підприємство.
Далі відхилення розчленовується за складовими. Тут велике значення має
встановлення пріоритету відхилень, за якими необхідно оперативно прийняти
рішення, здійснити управлінський вплив. Розглядаючи склад кількісно-якісних
показників, що характеризують розвиток суспільного виробництва в умовах
галузі, її підприємств, напевно, пріоритет варто надати сукупності
показників та критеріїв, які дозволяють судити про виконання чи невиконання
замовлень споживачів (планів поставок відповідно до укладених договорів).
Лише на цій основі далі деталізують відхилення за причинами їх виникнення.
Наступним кроком активного
|
