Методи кількісної оцінки економічного ризику - Економічна теорія - Скачать бесплатно

Статистичний метод

Цей метод широко застосовується й у тих випадках, коли при проведенні кількісного аналізу фірма має у своєму розпорядженні значний обсяг аналітико-статистичної інформації з необхідних елементів аналізованої системи за n-кількість періодів часу. Під час проведення аналізу використовуються дані, що стосуються результативності здійснення фірмою розглянутих дій.

При використанні цього методу ступінь ризику виражається через величину середньоквадратичне відхилення від очікуваних величин.

Ступінь ризику являє собою імовірність настання случаючи втрат (імовірність реалізації ризику), а також розмір можливого збитку від нього.

Невизначеність господарських ситуацій багато в чому визначається фактором випадковості. Випадкової називають таку величину, що у результаті іспиту прийме одне і тільки одне можливе значення, наперед невідоме і залежне від випадкових причин, що заздалегідь не можуть бути враховані [37,40,57]. Як випливає з теорії імовірностей, а саме, з теорії розподілу Пуассона при великій кількості спостережень за випадковими подіями, їхнє повторення відбувається з визначеною частотою. Частота випадкової події являє собою відношення числа появи цієї події до загального числа спостережень. Статистична стійкість випадкової величини означає, що при багаторазовому спостереженні її значення мало змінюються. Це є причиною того, що частоти випадкової події групуються біля деякого числа. Стійкість частоти відбиває об'єктивна властивість випадкової події, що складає деякою мірою його можливості. Міра даної можливості конкретної випадкової події являє собою його імовірність. Навколо цього числа імовірності групуються частоти конкретної події [55].

Дана властивість випадкових величин особливо важливо для теорії ризику з того погляду, що воно дає можливість прогнозувати імовірність реалізації конкретних видів ризику, тобто дати їм кількісну оцінку.

Сутність статистичного методу оцінки ступеня ризику ґрунтується на теорії імовірності розподілу випадкових величин. Це положення означає, що, маючи достатню кількість інформації про реалізацію визначених видів ризику в минулих періодах для конкретних видів підприємницької діяльності, будь-який суб'єкт господарювання здатний оцінити імовірність реалізації їх у майбутньому. Дана імовірність і буде ступенем ризику.

Статистичний метод по визначенню ризику проекту використовується для обчислення очікуваної тривалості кожної роботи і проекту в цілому. Суть цього методу полягає в тім, що для розрахунку ймовірність виникнення втрат аналізуються всі статистичні дані, що стосуються результативності здійснення розглянутих операцій. Частота виникнення деякого рівня втрат знаходиться по наступній формулі:

Ф = К / Кобщ, де Ф — частота виникнення деякого рівня втрат; К — число випадків настання визначеного рівня втрат;

Кобщ — загальне число випадків у статистичній вибірці.

Для побудови кривої ризику і визначення рівня утрат уводиться таке поняття як область ризику.

Областю ризику називається деяка зона загальних утрат ринку, у границях яких утрати не перевищують граничного значення встановленого рівня ризику.

Виділяють наступні області ризику:

— стандартна (безризикова) область;

— задовільна (область мінімального ризику);

— гранична (область підвищеного ризику);

— сумнівна (область критичного ризику);

— безнадійна (область неприпустимого ризику).

Для визначення максимального рівня ризику Урмакс використовується графік Лоренца. Для його побудови частоти вибудовуються у висхідний ранжированный ряд і визначаються кумулятивні (накопичені) підсумки. Дані відкладаються на сторонах квадрата 100*100.

При відсутності втрат, тобто при роботі фірми в безризиковій області, лінія Лоренца буде представляти пряму. Якщо рівень ризику підвищується, частота втрат буде розподіляться нерівномірно. Максимальний рівень ризику визначається по формулах:

Урмакс= (1-АВ/АС)*100;

Урмакс= АВ1/АС*100

Для розрахунку ступеня визначеного виду ризику необхідно знати закон його розподілу, тобто володіти інформацією про тім:

— при наявності яких умов він може бути реалізований;

— як його реалізація буде відбита на діяльності господарського суб'єкта.

Математичне чекання даного відображення являє собою суму добутків усіх можливих значень на імовірність їхнього виникнення:

М(Х)=Х1Р1 + Х2Р2 +...+ХnPn,

де: М(Х) — математичне чекання;

Х1; Х2, Хn — значення, що може приймати досліджуваний параметр у залежності від конкретних умов;

Р1; Р2, Рn — імовірність прийняття цих значень.

Таким чином, імовірнісний зміст математичного чекання конкретного параметра від проведення підприємницької діяльності полягає в тому, що воно приблизно дорівнює середньому арифметичний його що спостерігаються (можливих) значень.

Однак, математичне чекання ще не є повною характеристикою випадкової величини. Для більш повної її характеристики необхідно використовувати й інші числові характеристики. Так, для того, щоб оцінити, яким образом будуть розсіяні значення обраного параметра (наприклад, прибутку) від його середнього прогнозованого значення (тобто від математичного чекання) доцільно використовувати таку характеристику, як дисперсія. Теорія імовірностей визначає дисперсію як математичне чекання квадрата відхилення [57].

D(X)=V(X2) – [M(X)]2

Величина, за допомогою якої можна оцінювати розсіювання (відхилення) можливих значень випадкової величини від її середнього значення, називається середньоквадратичне відхиленням. Середньоквадратичне відхилення являє собою квадратний корінь з дисперсії [55].

Таким чином, економічний зміст середньоквадратичного відхилення з погляду теорії ризиків полягає в тому, що воно є характеристикою конкретного ризику, що показує максимально можливе коливання визначеного параметра від його середньочікуваного значення. Дане положення дозволяє використовувати середньоквадратичне відхилення як показник ступеня ризику з погляду імовірності його реалізації. Причому, чим більше величина середньоквадратичного відхилення, тим ризикованіше дане управлінське рішення і, відповідно, більш ризиковане даний шлях розвитку підприємства.

Продемонструємо розрахунок математичного чекання, дисперсії і середньоквадратичного відхилення на прикладі діяльності фірми, що коштує перед вибором конкретного напрямку свого розвитку.

Припустимо, що в деякого підприємства є можливість вибору стратегії свого розвитку по одному з двох можливих напрямків. При цьому перший варіант характеризується тим, що для його розвитку фірмі необхідно зробити одноразові інвестиції в розмірі 100 тис. грошових одиниць.

З огляду на зміни, що відбуваються на ринку, де працює дана фірма, може скластися чотири варіанти ситуацій.

Перший варіант. Фірма може дістати прибуток на вкладений нею капітал у даний напрямок діяльності в розмірі 40 %.

Другий і третій варіанти однакові між собою за результатами і відрізняються лише деякими специфічними особливостями, зв'язаними з рекламою.

Зневажаючи цими особливостями, установлено, що при реалізації даних ситуацій (другого і третього варіантів) фірма може дістати прибуток у розмірі 10% на вкладений капітал.

Четвертий варіант. Фірма може понести збитки в розмірі 20% вкладеного капіталу.

Таким чином, при реалізації варіанта:

1 — фірма виграє 40 %;

2 і 3 — фірма виграє 10 %; 4 — фірма втрачає 20% .

Фірма має шанс (імовірність) 1 з 4 (чи 0,25), що вона дістане прибуток 40%. Шанс 2 з 4 (чи 0,5) на одержання 10% прибутку і шанс 1 з 4 (чи 0,25), що фірма втратить 20% вкладеного капіталу.

Таким чином, очікувана прибуток від даного виду діяльності з урахуванням імовірності (математичне чекання) складе 10%:

Очікуваний прибуток = (0,25x40) +(0,5x10) +(0,25х(-20))= =+10 Розрахунок дисперсії і середньоквадратичного відхилення приведений у табл.1

Таблиця 1 Розрахунок дисперсії і середньоквадратичного відхилення

З даної таблиці видно, що варіація відсотка прибутку (дисперсія) складає 450. А квадратний корінь з її, що є середньоквадратичним відхиленням, дорівнює 21. Якби розвиток фірми і її майбутнє був цілком визначений, тобто мало 100% гарантії виконання, то відхилення від очікуваного прибутку склало б 0%. І середньоквадратичне відхилення також дорівнювало б 0. Таким чином, з даного приклада видно, що середньоквадратичне відхилення і варіація є показниками невизначеності і ризику. У нашому прикладі цей ризик складає 21 одиницю.

Другий напрямок розвитку фірми, також як і перше, характеризується тим, що в ході його реалізації можуть виникнути чотири ситуації, відмінність з першим напрямком полягає в тому, що при цьому збільшується розмір прибутку по першим трьох варіантах і втрати по четвертому. Тепер при реалізації варіанта:

1 — фірма виграє 70%;

2 і 3 — фірма виграє 10%; 4 — фірма втрачає 50% .

Для даного напрямку діяльності очікуваний прибуток (математичне чекання) складає так само, як і для першого +10%, але середньоквадратичне відхилення складає 42 одиниці, що в два рази більше попереднього значення. Це означає, що другий напрямок розвитку фірми в два рази ризикованіше і з погляду ефективного керування їй варто зробити вибір першого напрямку діяльності.

Однак, як видно з приведеного приклада, величина середньоквадратичного відхилення, будучи характеристикою підприємницького ризику, ще не дає можливості проводити порівняння ризикованості напрямків діяльності і конкретних ситуацій по ознаках (утратам), вираженим у різних одиницях (наприклад, фінансовими результатами, що виражені в грошових одиницях і обсягом виробництва, що може бути виражений у натуральних одиницях). Теорія ризиків рішає дане протиріччя шляхом уведення коефіцієнта варіації [50,55].

Коефіцієнт варіації — це відносна величина, що розраховується як відношення середньоквадратичного відхилення до середньої арифметичній (математичному чеканню):

де: b — коефіцієнт варіації,

— середньоквадратичне відхилення.

За допомогою коефіцієнта варіації можна порівнювати навіть коливання ознак, виражених у різних одиницях виміру. Коефіцієнт варіації може змінюватися в межах від 0 до 100%. При цьому, чим менше його значення, тим велика стабільність прогнозованої ситуації, а отже, і менший ступінь ризику і, навпаки, чим більше його значення, тим більше високий ступінь ризику даного заходу або напрямку діяльності.

Даний приклад є показовим для опису методики перебування ступеня ризику конкретного напрямку підприємницької діяльності. Використовуючи її, суб'єкти підприємницької діяльності можуть розрахувати ступінь ризику практично для будь-якого напрямку діяльності, а також для будь-якого портфеля чи інвестицій замовлень. Для розрахунку необхідно володіти усіма вихідними даними. У більшості випадків їхній пошук не представляє особливих проблем, за винятком лише такого параметра, як імовірність.

Аналітична робота з цього напрямку повинна починатися з розгляду минулої імовірності. Однак, при цьому варто враховувати і той факт, що, навіть якщо подія мала велику імовірність у минулому, це ще не означає, що воно буде мати таку ж імовірність і в майбутньому. Знання історії подій дає можливість первинного формування погляду персоналу фірми, що займається даним аналізом, на минулі пріоритети, що особливо важливо при формуванні різних нових напрямків підприємницької діяльності.

Входження України у світовий ринок і розвиток усіх видів підприємницької діяльності усередині країни актуалізує необхідність вивчення світового досвіду функціонування капіталу з погляду теорії ризиків. Використання світового досвіду і його екстраполяція до українських умов є досить актуальною задачею в період початкової стадії функціонування ринкових відносин.

Метод аналізу доцільності витрат

Сутність методу аналізу доцільності витрат ґрунтується на тім, що в процесі підприємницької діяльності витрати по кожнім конкретному напрямку, а також по окремих елементах, не мають однаковий ступінь ризику. Іншими словами, ступінь ризику двох різних напрямків діяльності однієї і тієї ж фірми неоднаковий; і ступінь ризику по окремих елементах витрат усередині того самого напрямку діяльності також неоднакова. Так, наприклад, гіпотетично заняття ігорним бізнесом більш ризиковане в порівнянні з виробництвом хліба і витрати, що несе диверсифіційна фірма на розвиток цих двох напрямків своєї діяльності, будуть також відрізнятися по ступені ризику. Навіть у тому випадку, якщо припустити, що розмір витрат по статті «оренда приміщень» буде однаковим по обох напрямках, те все рівно ступінь ризику буде вище в ігорному бізнесі. Така ж ситуація зберігається і з витратами усередині того самого напрямку. Ступінь ризику по витратах, зв'язаним з покупкою сировини (яке може бути доставлено не точно в зазначений термін, його якість може не цілком відповідати технологічним чи нормам його споживчі властивості можуть бути частково загублені при збереженні на самім підприємстві і т.д.), буде вище, ніж по витратах на заробітну плату.

Таким чином, визначення ступеня ризику шляхом аналізу доцільності витрат орієнтовано на ідентифікацію потенційних зон ризику. Такий підхід доцільний ще і з тих позицій, що дає можливість виявити «вузькі місця» у діяльності підприємства з погляду ризикованості, а після розробити шляху їхньої ліквідації.

Перевитрата витрат може відбутися під впливом усіх видів ризиків, про які говорилося раніше під час їхньої класифікації.

Узагальнивши накопичений світовий і вітчизняний досвід аналізу ступеня ризику за допомогою використання методу аналізу доцільності витрат, можна зробити висновок про необхідність використання при такому підході градацію витрат на області ризику [5,10,50].

Для аналізу доцільності витрат стан по кожному з елементів витрат повинний бути розділене на області ризику (табл. 2), що являють собою зону загальних утрат, у границях яких конкретні втрати не перевищують граничного значення встановленого рівня ризику:

1) область абсолютної стійкості;

2) область нормальної стійкості;

3) область хитливого стану:

4) область критичного стану;

5) область кризового стану.

В області абсолютної стійкості ступінь ризику по розглянутому елементі витрат відповідає нульовому ризику. Дана область характеризується відсутністю яких-небудь утрат при здійсненні підприємницької діяльності з гарантованим одержанням планового прибутку, розмір якої теоретично не обмежений. Елемент витрат, що знаходиться в області нормальної стійкості, характеризується мінімальним ступенем ризику. Для даної області максимальні втрати, що може нести суб'єкт підприємницької діяльності, не повинні перевищувати границі планового чистого прибутку (тобто тієї її частини, що залишається в суб'єкта господарювання після оподатковування і всіх інших виплат, що виробляються на даному підприємстві з прибутку, наприклад, виплата дивідендів). Таким чином, мінімальний ступінь ризику забезпечує фірмі «покриття» усіх її витрат і одержання тієї частини прибутку, що дозволяє покрити всі податки. Як правило, в умовах ринкової економіки, як було показано раніше, напрямок, що має мінімальний ступінь ризику, зв'язане з тим, що держава є його основним контрагентом. Це може проходити у всіляких формах, з яких основними є такі, як: здійснення операцій з цінними паперами чи уряду муніципальних органів, участь у виконанні робіт, фінансованих за рахунок державного чи муніципального бюджетів і т.д.

Область хитливого стану характеризується підвищеним ризиком, при цьому рівень утрат не перевищує розміри розрахункового прибутку (тобто тієї частини прибутку, що залишається в підприємства після усіх виплат у бюджет, сплати відсотків за кредит, штрафів і неустойок). Таким чином, при такому ступені ризику суб'єкт підприємницької діяльності ризикує тим, що він у гіршому випадку дістане прибуток, величина якої буде менше її розрахункового рівня, але при цьому буде можливість зробити покриття усіх своїх витрат.

У границях області критичного стану, який відповідає критичний ступінь ризику, можливі втрати в границях валового прибутку (тобто загальній сумі прибутку, що отримана підприємством до добутку усіх відрахувань і відрахувань). Такий ризик є небажаним, тому що при цьому фірма ризикує втратити не просто прибуток, а і не покрити цілком свої витрати.

Неприпустимий ризик, що відповідає області кризового стану, означає прийняття суб'єктом підприємницької діяльності такого ступеня ризику, що припускає наявність можливості не покриття усіх витрат фірми, зв'язаних з даним напрямком її діяльності.

Області діяльності підприємства Таблиця 2

Після того, як розрахований коефіцієнт Ь на підставі даних минулих періодів, кожна стаття витрат аналізується по окремості на предмет її ідентифікації по областях ризику і максимальних утрат. При цьому ступінь ризику всього напрямку підприємницької діяльності буде відповідати максимальному значенню ризику по елементах витрат. Перевага даного методу полягає в тому, що знаючи статті витрат, у якої ризик максимальний, можливо знайти шляху його зниження (наприклад, у тому випадку, якщо максимальна крапка ризику приходиться на витрати, зв'язані з орендою приміщення, то можна відмовитися від оренди і купити його і т.п.)

Основний недолік такого підходу до визначення ступеня ризику, так само як і при статистичному методі, полягає в тому, що підприємство не аналізує джерела походження ризику, а приймає ризик як цілісну величину, у такий спосіб ігноруючи його мультискладові.

Метод експертних оцінок

Метод визначення ступеня ризику шляхом експертних оцінок носить більш суб'єктивний характер у порівнянні з іншими методами. Ця суб'єктивність є наслідком того, що група експертів, що займається аналізом ризику, висловлює власні суб'єктивні судження як про минулу ситуацію, так і про перспективи її розвитку.

Найбільше часто даний метод застосовується при недостатній кількості інформації або при визначенні ступеня ризику такого напрямку підприємницької діяльності, що не має аналогів, що також не дає можливості аналізувати минулі показники.

У найбільш загальному виді сутність даного методу полягає в тому, що підприємство виділяє визначену групу ризиків і розглядає, яким образом вони можуть впливати на його діяльність. Цей розгляд зводиться до дачі бальних оцінок за імовірність виникнення того чи іншого виду ризику, а також до ступеня його впливу на діяльність фірми.

Аналіз спеціальної літератури, присвяченій даній темі, показав, що існує трохи широко відомих і найбільше часто застосовуваних методик оцінки ступеня ризику на підставі використання методу експертних оцінок:

— методика Швейцарської банківської корпорації;

— методика ВERI [37,60,62].

Однак, слід зазначити, що їхньою специфічною особливістю є визначення ступеня ризику для економіки всієї країни без обліку специфіки різних напрямків підприємницької діяльності.

Методика Швейцарської банківської корпорації. Дана методика складається з чотирьох етапів:

1) визначення основних напрямків аналізу;

2} збір вихідних даних, їхнє попереднє угруповання й обробка;

3) процес безпосереднього прогнозування і визначення ступеня ризику по окремих розглянутих елементах (напрямкам підприємницької діяльності);

4) визначення сукупного ступеня ризику. Схема факторів ризику, що впливають на підприємницьку діяльність, використовувана в даній методиці, приведена в табл. 3.

Схема факторів ризику Таблиця 3