Як видно з даної таблиці, більшість показників розраховуються традиційним образом.

Реальний приріст ВНП (валового національного продукту) розраховується як скоректоване відношення (на рівень інфляції) зміни ВНП.

Під інвестиційним співвідношенням усередині країни мається на увазі відношення суми інвестицій до вартості ВНП. Відповідно до даної методики оптимальним вважається співвідношення в 25%.

Ефективність чи інвестицій, іншими словами, рентабельність інвестицій протягом всього аналізованого періоду при оптимумі повинна бути не менш 20%.

Середній рівень інфляції розглядається з погляду зміни споживчих цін і складу споживчого кошика, що є відображенням не тільки економічної, але і соціально-політичної ситуації в країні.

Ріст грошових надходжень, так само як і інші показники, аналізується в динаміку. При цьому вивчаються всі грошові агрегати: наявні засоби, засоби підприємств і населення на розрахункових поточних рахунках і депозитах у банках, страхові засоби, вартість цінних паперів державної позики.

При аналізі рівня реального внутрішнього кредиту (депозити громадян у банках) даний показник коректується на індекс інфляції.

Для характеристики податково-бюджетної політики в даній методиці використовується модель американського математика і політолога Артура Леффера, відповідно до якої зусилля податкового преса з боку держави на підприємців негативно відбивається на діловій активності в цілому і є дестимулятором росту надходжень у державний бюджет, а в деяких випадках навіть скорочує їх.

У даній методиці конкурентноздатність розглядається досить нетрадиційно і являє собою конкурентноздатність національної валюти — динаміки її обмінного курсу.

Наступна група показників зв'язана з аналізом торгового балансу по усіх видах товарів і послуг (торговий баланс, експорт товарів і послуг, імпорт товарів і послуг, зовнішньоторговельне сальдо, частка експорту у ВНП).

Концентрація експорту розраховується як частка експорту основного товару (чи групи товарів) у загальному обсязі експорту. Даний показник характеризує залежність країни від основних споживчих ринків.

Імпорт у країну-партнера розраховується в абсолютному вираженні в тих грошових одиницях, що використовуються в даній методиці.

Інші показники, що аналізуються в даній методиці, являють собою оцінку можливості країни розраховуватися по своїх зовнішніх зобов'язаннях, і є також відображенням політичного ризику, що визначається по десятибальній шкалі:

1—3 бали — низький ризик;

4—6 балів — помірний ризик;

7—9 балів — високий ризик;

10 балів — надвисокий ризик.

Після того, коли всі показники розраховані, фірма повинна вирішити, яка база повинна використовуватися для порівняння. Таким чином, уся сукупність даних параметрів повинна бути розрахована і для базової економіки (наприклад, економіки своєї власної країни), після чого і проводиться порівняння. Ця ідея представляється досить цікавої тому, що при наявності альтернативних варіантів розвитку зовнішньоекономічної діяльності в різних регіонах є можливість вибору оптимального варіанта.

Дана методика побудована таким чином, що існує можливість коректування результатів первісного аналізу, забезпечуючи в такий спосіб її гнучкість.

Однак, основним недоліком методики Швейцарської банківської корпорації є те, що при її використанні не враховується специфіка визначеного напрямку діяльності. Результатом цього є те, що вона може бути ефективно застосована, в основному, для аналізу ступеня ризику при проведенні зовнішньоекономічної діяльності фірми, і виявити ризик на рівні держави. На підставі даної методики можна судити про фінансову стійкість економіки, а отже, і про рівень ділової активності суб'єктів господарювання.

Інша широко відома методика, для визначення ступеня ризику в цілому по економіці країни розроблена фірмою ВІК! (Німеччина). На підставі опитування 100 незалежних експертів розраховується спеціальний індекс, на підставі якого і позиває про ступінь ризику економіки.

Опитування, проведений за цією методикою, складається з 15 питань, кожний з який має максимальну питому вагу (табл. 4).

Оцінні критерії індексу BER! Таблиця 4

Відповідям на поставлені питання передує всебічний, глибокий аналіз. Оцінка політичної стабільності дається на підставі методів варіаційного аналізу (проводиться аналіз частоти виникнення і специфіки різного роду протиріч суспільства (наприклад, локальних конфліктів, страйків і ін.). Широко застосовуються при використанні цього методу регресійні моделі, дисперсійний і (чи) пофакторний аналіз, тих складових, котрі впливають на той чи інший параметр.

Такий показник, як темп економічного росту ВНП, розраховується по окремій шкалі (мал. 7).

Річний темп

економічного

росту, %

Оцінка по шкалі

ВERI %

Рис. 7. Оцінка темпу економічного росту для індексу ВERI

Таким чином, ріст ВНП менш чим на 3 % у рік оцінюється на 2,5 % в індексі ВІК1, від 3 до 6 % — на 5 %, від б % до 10 % — на 7,5 %, більш 10 % — на 10 %. Як і в попередній методиці, ступінь розвитку бюрократії (ступінь державного регулювання економіки) оцінюється при використанні моделі Леффера. Крім цього, у даному показнику враховуються і такі параметри, як швидкість грошових переказів усередині країни і за її межами, здійснення митно-контрольних процедур і т.д.

Після проведення аналізу складових індексу ВІР1 економіка тієї країни, що має більш високе значення індексу, є більш стабільної, а отже, і менш ризикованої.

Об'єктивний недолік даної методики, також як і попередньої, полягає в тому, що вона не враховує тих ризиків, що можуть виникнути безпосередньо при функціонуванні фірми. Обидві методики носять більш глобальний характер, на підставі яких можна судити про ступінь ризикованості всієї економіки, а не конкретного напрямку підприємницької діяльності, що фірма планує розвивати в даній країні. Таким чином, використовувати дані методики доцільно при проведенні зовнішньоекономічної діяльності.

Що стосується спеціальних методик експертної оцінки ступеня ризику конкретного напрямку діяльності підприємства, то вони повинні розроблятися як з урахуванням ступеня ризику в даній економіці (основою для цього можуть служити методики Швейцарської банківської корпорації і BERI), так і з урахуванням специфічних особливостей даного суб'єкта господарської діяльності і тимчасового простору, охоплюваного аналізом.

Аналітичний метод

Аналіз економічної літератури, присвяченої проблемам оцінки ступеня ризику за допомогою використання аналітичного методу, показав, що його доцільно звести до декількох взаємозалежних етапів.

На першому етапі здійснюється підготовка до аналітичній обробці інформації, що містить у собі:

1) визначення ключового параметра, щодо якого виробляється оцінка конкретного напрямку підприємницької діяльності (наприклад, обсяг продажів, обсяг прибутку, рентабельність і т.д.);

2) добір факторів, що впливають на діяльність фірми, а отже, і на ключовий параметр (наприклад, рівень інфляції, політична стабільність, ступінь виконання договорів основними постачальниками підприємства і т.д.);

3) розрахунок значень ключового параметра на всіх етапах виробничого процесу (НІОКР, впровадження у виробництво, повне виробництво, відмирання даного напрямку діяльності).

Сформовані в такий спосіб послідовності витрат і надходжень дають можливість визначити не тільки загальну економічну ефективність досліджуваного напрямку діяльності, але і виявити її значення на кожній зі стадій.

На другому етапі будуються діаграми залежності обраних результуючих показників від величини вихідних параметрів. Зіставляючи між собою отримані діаграми, можна виділити ті основні показники, що найбільшою мірою впливають на даний вид (чи групу видів) підприємницької діяльності.

На третьому етапі визначаються критичні значення ключових параметрів. Найбільше просто при цьому може бути розрахована критична крапка чи виробництва зона беззбитковості, що показує мінімально припустимий обсяг продажів для покриття витрат фірми.

Під час четвертого етапу аналізуються на підставі отриманих критичних значень ключових параметрів і факторів, що впливають на них, можливі шляхи підвищення ефективності і стабільності роботи фірми, а отже, і шляху зниження ступеня ризику, що визначається одним з попередніх методів.

Таким чином, перевагою аналітичного методу є те, що він сполучить у собі як можливість пофакторного аналізу параметрів, що впливають на ризик так і виявлення можливих шляхів зниження його ступеня за допомогою впливу на них.

Метод використання аналогів

Сутність даного методу полягає в тому, що при аналізі ступеня ризику визначеного напрямку підприємницької діяльності доцільно використовувати дані про розвиток таких же й аналогічних напрямків у минулому.

Аналіз минулих факторів ризику здійснюється на підставі інформації, отриманої з усіляких джерел, таких як друковані звіти компаній про свою минулу діяльність, інформацію, розповсюджуваної державними організаціями, даних страхових компаній і т.д. Отримані в такий спосіб дані обробляються з метою виявлення залежностей між планованими результатами діяльності фірми й обліком потенційних ризиків.

На наш погляд, об'єктивні труднощі при використанні методу аналогій для оцінки ступеня ризику полягають у тому, що дані минулих періодів повинні застосовуватися в даний момент часу без обліку того факту, що будь-який напрямок підприємницької діяльності знаходиться в постійному розвитку. Ця небезпека найбільше чітко видна при розгляді виробничого напрямку підприємницької діяльності. Любою продукт проходить кілька життєвих стадій від його розробки до смерті (зняття з виробництва). На підставі цього можна зробити висновок про те, що найбільш оптимальним є порівняння минулих і дійсних показників у границях однієї стадії. У противному випадку імовірність допущення помилки при проведенні аналізу досить висока.

Доцільність використання цього методу полягає в тому, що якщо необхідно виявити ступінь ризику по будь-якому інноваційному напрямку діяльності фірми, коли відсутня строга база для порівняння, краще знати минулий досвід хоч і не цілком відповідним сучасним умовам, чим не знати нічого.

Комплексна оцінка економічного ризику

При проведенні комплексного аналізу ймовірносни втрат, при проведенні оцінки ризику важливо не тільки установити всі джерела ризику, але і виявити, які джерела домінують. При цьому доцільно класифікувати можливі втрати по ознаці впливу на діяльність фірми на визначальні і побічні (непрямі). До визначального втратам можуть бути віднесені такі втрати, які при своєму виникненні безпосередньо впливають на діяльність підприємства, а до побічних — ті, вплив яких на фірму здійснюється опосредованно (наприклад, підвищення життєвого рівня населення і, як наслідок цього, зміна пріоритетів у харчуванні, що може спричинити зниження попиту на так називані нижчі товари).

Крім цього, логічним є і вичленовування випадкових складових утрат, тобто тих, розрахунок яких представляє найбільшу складність через високий ступінь невизначеності, і відділення їхній від систематично повторюваних (одним з наочних прикладів систематичних утрат може служити ріст цін в умовах низької інфляції).

Ризик може вимірятися, як було сказано раніше, в абсолютному і відносному вираженнях.

В абсолютному вираженні ризик може бути обмірюваний величиною прогнозованих утрат (збитків), а у відносному вираженні він може бути визначений як величина збитків, віднесена до визначеної бази. База віднесення збитків можег бути обрана безпосередньо самою фірмою в залежності від її специфіки і виду оцінюваного конкретного ризику. Нею можуть бути витрати на виробництво, вартість основних виробничих фондів, активи підприємства, прибуток, чисельність персоналу, вартість окремих ресурсів і т.д.

При вимірі ризику в абсолютному вираженні п практиці широко застосовується спрощений підхід [9,10,37,62]. Його сутність зводиться до того, що оцінюється, яким образом впливає ступінь ризику на основні показники роботи фірми, і на підставі даної інформації робиться висновок про доцільність прийняття даного ризику і заняття даним підприємництвом.

Розрахунок абсолютного значення ризику (абсолютного рівня втрат) можна зробити по наступній формулі:

Л/,=Р,*Ь,

де: Л/( — абсолютне значення ризику по ^параметрі; Р! — планове значення 1-параметра при успішному результаті;

Ь — розрахункове значення ступеня ризику.

Перевагою даного розрахунку є те, що в якості 1-го параметра (Р,) можна використовувати широкий спектр показників, по яких фірма прогнозує збитки у випадку реалізації визначеного чи ризику групи ризиків.

Аналогічно може бути зроблений і розрахунок абсолютного рівня нерискуемой частини:

Li=Pi (1 - b),

де Li — величина нt частини i-пару-метра, що піддається ризику, або

Li=P - Wi.

На практиці часто можуть виникнути ситуації, коли недостатньо знати тільки лише величину ризику в абсолютному вираженні, а його значення необхідно порівняти визначеними показниками, що характеризують діяльність фірми.

Розрахунок ризику у відносному вираженні може бути зроблений по формулі:

де Ri — відносне значення ризику по i-параметрі. Визначення відносної величини ризику є досить важливою задачею для господарського суб'єкта також і в силу причин, про які говорилося в ході характеристики критеріїв, використовуваних при аналізі ризиків.

Незадоволеність фірми у високому значенні ризику в абсолютному і відносному вираженні є однією з головних причин усвідомленого прийняття нею ризику, а в ряді випадків її відмовлення від заняття даним видом діяльності, або спонукальним мотивом для внесення змін у стратегію свого розвитку.