внутрішня торгівля - Економічна теорія - Скачать бесплатно

ЗМІСТ

ВСТУП 3

РОЗДІЛ 1. РОЗМІЩЕННЯ І ЗНАЧЕННЯ ВНУТРІШНЬОЇ ТОРГІВЛІ В ГОСПОДАРСТВІ УКРАЇНИ 5

РОЗДІЛ 2. ПЕРЕДУМОВИ РОЗВИТКУ І РОЗМІЩЕННЯ ВНУТРІШНЬОЇ ТОРГІВЛІ 17

2.1. Історичні передумови розвитку і розміщення внутрішньої торгівлі 17

2.2. Демографічні передумови розвитку і розміщення внутрішньої торгівлі 20

2.3. Характеристика споживчих передумов розвитку і розміщення внутрішньої торгівлі 23

РОЗДІЛ 3. СУЧАСНИЙ СТАН І СТРУКТУРА ВНУТРІШНЬОЇ ТОРГІВЛІ 26

РОЗДІЛ 4. ПРОБЛЕМИ І ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ ВНУТРІШНЬОЇ ТОРГІВЛІ В УКРАЇНІ 33

ВИСНОВКИ 39

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ 42

ВСТУП

Актуальність теми. Торгівля товарами народного споживання, продуктами харчування пов’язана із повсякденним життям людей і задоволенням їхніх потреб у товарах, торгових послугах. По тому, як працює торгівля, найчастіше судять про роботу уряду, про успіх соціальних і економічних реформ. Це пояснюється тим, що турбота про конкретну людину, її потреби – це початок і кінцевий шлях соціальної політики держави.

У торгівлі виявляються інтереси суспільства, інтереси кожної сім'ї, кожної конкретної людини. Ця галузь впливає і на організацію побуту населення, і на рівень зайнятості жінки в сім’ї, і на наявність позаробочого часу, і, в кінцевому підсумку, багато в чому на збереження здоров’я людей. Торгівля об'єднує кожну людину з процесом задоволення потреб і сприяє реальному здійсненню розподілу матеріальних благ.

Незадовільне функціонування торгівлі підриває принципи соціальної справедливості, матеріальної захищеності населення, порушуючи процес розподілу.

Розвиток внутрішньої торгівлі, в першу чергу товарами вітчизняного виробництва, є визначальним напрямом політики економічного зростання України.

Виходячи з виключного значення внутрішньої торгівлі в суспільстві, стає цільовою настановою проведення дослідження цієї галузі в сучасних умовах, виявлення характерних рис і тенденцій розвитку, проведення оцінок та розробки висновків.

Об’єктом дослідження даної роботи виступає внутрішня торгівля України.

Мета і завдання роботи. Мета даної праці – неупереджене комплексне дослідження на основі вивчення нормативних та публіцистичних джерел внутрішньої торгівлі та факторів розміщення внутрішньої торгівлі в Україні.

Вказана мета обумовила наступні завдання дослідження:

проаналізувати розміщення та значення торгівлі в господарстві України

дослідити передумови розвитку і розміщення внутрішньої торгівлі;

охарактеризувати сучасний стан і структуру внутрішньої торгівлі в Україні;

охарактеризувати проблеми і перспективи розвитку внутрішньої торгівлі.

Методологічну базу роботи складає діалектичний метод, що передбачає об’єктивне і всебічне вивчення явищ в їхній єдності і взаємозв’язку, з урахуванням логіки суспільного розвитку. Використовувалися також метод порівняльного аналізу, методи статистичної обробки матеріалу, логічно-історичний, системно-структурний методи. Широке застосування в роботі знайшли і прийоми формальної логіки: аналіз, синтез, індукція, дедукція, аналогія, абстрагування. Зазначені методи застосовувались автором як окремо так і в поєднанні один з одним, з метою всебічного дослідження теми роботи.

Структура роботи. Відповідно до мети, завдань та предмета дослідження робота складається із вступу, чотирьох розділів, відповідних підрозділів, вис­новків і списку використаних джерел та літератури.

РОЗДІЛ 1. РОЗМІЩЕННЯ І ЗНАЧЕННЯ ВНУТРІШНЬОЇ ТОРГІВЛІ В ГОСПОДАРСТВІ УКРАЇНИ

Торгівля, як і інші галузі економіки України, переживає соціально-економічну кризу починаючи з 1990 р. Тому, незважаючи на те, що в 2004-2005 рр. намітилася позитивна динаміка в розвитку торгівлі, ці досягнення не можна порівняти з масштабом падіння обсягу її діяльності в попередні роки. Роздрібний товарооборот підприємств (юридичних осіб) в Україні у 2003 р. складав всього 31,9 % порівняно з 1990 р.

Змінилися канали реалізації споживчих товарів населенню. Так, обсяги продажу споживчих товарів за усіма каналами реалізації по Україні за 2004 р. відрізнялися тим, що роздрібний товарооборот, включаючи виручку фізичних осіб, що мають торгову мережу, складав 38914 млн. грн., або 66,4 % від загального його обсягу, оборот організованих ринків – 16013 млн. грн., або 27,3 %, і оборот неформальних ринків – 3662 млн. грн., або 6,3 %. Загальний обсяг реалізації споживчих товарів населенню України складав у 2004 р. 58589 млн. грн.

В розрізі окремих областей України спостерігалися суттєві відмінності в каналах реалізації та їх питомій вазі в загальному обсязі роздрібного товарообороту регіонів. Так, порівняно з середнім показником по Україні в цілому (63,7%) найбільша питома вага роздрібного товарообороту, включаючи виручку фізичних осіб, що мають торгову мережу, спостерігалася в Сумській (73,0 %), Житомирській (72,6 %) Закарпатській (71,5 %), Чернігівській (70,1 %), а також в м. Києві (74 %) та в м. Севастополі (70,8 %).

Частка обороту організованих ринків була вищою за середню по Україні (30,1 %) в таких областях, як Хмельницька (47,8 %), Кіровоградська (42,4 %), Київська (41,6 %), Луганська (37,8 %), Івано-Франківська (37,7 %), Харківська (34,2 %), Херсонська (35,9 %), Рівненська (33,8 %), Республіка Крим (34,0 %).

Частка обороту неформальних ринків теж значно відрізняється в регіональному розрізі. Так, якщо в цілому по Україні вона складає 6,2 %, то в таких областях як Закарпатська – 10,5 %, Миколаївська – 9,5 %, Херсонська – 10,1 %. В той же час в м. Києві на оборот неформальних ринків припадало всього 4 %, а в м. Севастополі – 3,3 %.

Таким чином, спостерігаються значні регіональні відмінності в каналах реалізації споживчих товарів. Це пояснюється, з одного боку, різним співвідношенням промислового і аграрного виробництва по регіонах, з другого – різним товарним забезпеченням торгівлі і умовами самозабезпечення споживчими товарами населення. Крім того, велике значення має і матеріальний стан торгівлі в кожній окремій області, її роль та місце в економіці регіонів та житті кожної людини[1].

Загальновідомо, що роздрібний товарооборот є основним індикатором життєвого рівня населення України. Динаміка фізичного обсягу роздрібного товарообороту підприємств (юридичних осіб) в Україні в порівнянних цінах відносно 1990 р. така:

Таблиця 1.1

Наведені дані підтверджують те, що обсяги діяльності торговельних підприємств у 2004 р. ще значно нижчі, ніж були у 1990 (до початку радикального реформування економіки).

В той же час, виходячи з аналізу стану внутрішньої торгівлі (таблиця 1.2), можна зазначити те, що у 2001 р. вперше спостерігалася ситуація зростання за рахунок стабілізації і росту економічних основ роздрібного товарообороту: купівельної спроможності населення внаслідок збільшення розмірів реальних доходів та виробництва споживчих товарів.

Таблиця 1.2

Динаміка виробництва товарів народного споживання, обсягів роздрібного товарообороту та реальних грошових доходів (у відсотках)

Регіональні відмінності в розвитку торгівлі можна спостерігати за таким показником, як роздрібний товарооборот на 1 особу населення (табл. 1.3).

Таблиця 1.3

Роздрібний товарооборот на 1 особу населення по регіонах України

Як видно з даних табл. 1.3, відносно роздрібного товарообороту підприємств (юридичних осіб) на 1 особу населення в цілому по Україні значно вищим цей показник у 2004 році був у Запорізькій – 114,4 %, Львівській – 108,7 %, Харківській – 125,0 %, Дніпропетровській – 108,8 % та інших областях, а також м. Києві – 241,8 %. Нижчим, ніж в цілому по Україні роздрібний товарооборот на особу населення був в Івано-Франківській – 64,8 %, Миколаївській – 80,0 %, Одеській – 80,0 %, Тернопільській – 58,6 % та інших областях.

Це пояснюються різним рівнем економічного розвитку регіонів, грошових доходів населення, цін на товари та послуги, а також можливостями самозабезпечення продовольчими товарами населення за рахунок підсобних господарств, присадибних ділянок тощо.

Соціальні зміни торгівлі підтверджуються динамічними трансформаціями торговельної мережі за видами економічної діяльності (КВЕД). Аналіз стану торговельної мережі за 1998 – 2004 рр. показав спільні тенденції з показником роздрібного товарообороту. Збільшується кількість підприємств (юридичних осіб), основним видом діяльності яких є роздрібна торгівля пальним і автомобілями[2].

Спостерігається зменшення кількості спеціалізованих підприємств роздрібної торгівлі з реалізації як продовольчих, так і непродовольчих товарів.

Значна кількість торговельних підприємств (14588 одиниць) зосереджена на підприємствах інших видів діяльності.

Окремої уваги заслуговують динамічні зміни у ресторанному господарстві. Роздрібний товарооборот їдалень і постачання їжі складав у 2004 році всього 29,7 %, а ресторанів, кафе і барів – 70,3 %. Це свідчить про значне зменшення у період реформації основного типу підприємств харчування – їдалень.

Більша частка торговельних підприємств і підприємств ресторанного господарства мають чисельність працюючих від 5 до 15 осіб. Це видно із даних нижче наведеної табл. 1.4.

Таблиця 1.4

Групування підприємств роздрібної торгівлі та ресторанного господарства України за чисельністю працюючих у 2004 році (у відсотках)

Виходячи з аналізу мережі роздрібної торгівлі України, можна зробити висновок про зниження забезпечення населення об’єктами торгівлі та торговельними площами, що належать підприємствам (юридичним особам). Якщо в 1990 р. на 10000 осіб припадало 28 об’єктів торгівлі, або 1998 кв. м торгової площі, то в 2004 р. ці показники складали 21 об’єкт і 1426 кв. м торгової площі відповідно.

Особливо слід звернути увагу на неприпустимо значне зниження цих показників у сільській місцевості з 37 до 21 і з 1977 до 1153 відповідно термінів і ознак.

Суттєві інституційні зміни в торгівлі підтверджуються не тільки за показником роздрібного товарообороту, а й при проведені аналізу торговельної мережі. Так, в 1990 р. мережа роздрібної торгівлі розподілялася так: на частку державної власності припадало 39 % магазинів, в них 49,9 % торгової площі, а на частку споживчої кооперації - 61 % магазинів і 50,1 % торгової площі. В 2000 р. державна власність складала 3,6 % магазинів і 3,0 % торгової площі, комунальна - 7,7 % і 3,8 % , приватна - 9,7 % і 7,8 %, колективна 78,9 % і 85,1 % і власність інших держав - 0,1 %. Такі суттєві зміни в формах власності торговельної мережі магазинів, що відбулися в 1990-2004рр., свідчать, про те, що торгівля є найбільш привабливою галуззю для нового власника.

В Україні розвивається мережа роздрібної торгівлі та ресторанного господарства, що належить підприємцям - фізичним особам. За даними одноразового суцільного обстеження, що було проведено Держкомстатом України на 1 січня 2004 року, в країні діяло 22,4 тис. магазинів, 17,3 тис. кіосків, 9,4 тис. ресторанів, кафе, барів, їдалень, що належать фізичним особам.

В державній та комунальній власності знаходиться 7116 об’єктів ресторанного господарства (21,5 %), в приватній - 3104 об’єкта (9,4 %), в колективній та інших формах власності - 22912 об’єктів (69,1).

Мережа ресторанного господарства, що належить підприємствам (юридичним особам), за 1990-2000 рр. зменшилася з 62692 одиниць до 33132, або на 47,2 %. Це призвело до зниження забезпечення населення підприємствами цього виду діяльності. Так, якщо в 1990 р. на 10000 осіб припадало 12 об’єктів та 860 місць, то в 2000 р. ці показники склали 7 і 389 або знизилися на 41,7 % і 54,8 % відповідно.

Серед областей України найбільша забезпеченість населення об’єктами ресторанного господарства спостерігалася в Волинській області, в якій на початок 2004 р. нараховувалося 650 місць на 10000 осіб при середньому показнику по Україні - 389. Найменша забезпеченість склалася в Одеській - 268 і Сумській областях - 283 місця на 10000 осіб.

Кількість (кіосків, палаток) збільшилася на 2,2 %, або на 546 одиниць[3].

Таблиця 1.5

Зміни в спеціалізації мережі роздрібної торгівлі підприємств (юридичних осіб) по Україні одиниць

Із даних табл. 1.5 видно, які суттєві зміни відбулися в спеціалізації торговельної мережі роздрібної торгівлі України. По-перше, загальна кількість магазинів в 2000 р. порівняно з 1990 р. зменшилась на 35,4 %, або на 42740 одиниць. При цьому на 27,5 % збільшилася кількість змішаних магазинів, що становить 4442 одиниці, а кількість продовольчих магазинів зменшилася на 39,5 %, непродовольчих - на 50,8 %. Частка продовольчих магазинів в 1990 р. становила 43,1 % в загальній кількості магазинів, непродовольчих - 43,5 %, а змішаних - 14,4 %, а в 2004 р. це співвідношення складало 40,4 %, 33,1 % і 26,5 % відповідно.

Заняття торгівлею – це найпоширеніший вид діяльності населення в неформальному секторі. За даними вибіркових досліджень населення з питань економічної активності, чисельність зайнятих в Україні цим видом діяльності у неформальному секторі складала більш як 200 тис. чол.2 Торговельна діяльність підприємств неформального сектора здійснюється, як правило, на ринках, оскільки стаціонарні торговельні підприємства повинні бути зареєстрованими.

Крім того, на ринках здійснюється не торгівля як така, а більше посередництво в торгівлі. Адміністрація ринків і персонал самі не займаються торгівлею, а надають послуги фізичним і юридичним особам, створюючи умови для їх торговельної діяльності. Мабуть, саме цим і пояснюється те, що в офіційній статистиці враховуються лише обсяги реалізації товарів та динаміка цін.

З економічної точки зору цікавою має бути інформація щодо самих дійових осіб, які здійснюють торговельну діяльність на ринках, їх економічна характеристика (продавців і покупців).

Форма державної статистичної звітності № 12–торг "Про стан матеріально-технічної бази ринків та реалізацію сільськогосподарської продукції на них" містить дані стосовно числа ринків та кількості торгових місць на них, обладнання ринків і типів торгових місць.

Звісно, що кількість місць доповнює характеристику матеріальної бази ринків, але не дає можливості встановити, скільки людей користується послугами ринків і скільки продавців надає ці послуги.

Один раз на рік (в березні) проводиться суцільне обстеження речових ринків та про майданчиків продовольчих ринків, яке передбачає збір інформації про торгову площу, кількість торгових місць, середню денну наповненість ринку продавцями, кількість робочих днів ринку та обсяги продажів. Але методологічні аспекти такого обстеження потребують удосконалення. Це стосується як методики визначення середньої кількості продавців, так і термінів розповсюдження результатів спостереження. Крім того, доцільними були б обстеження соціального статусу продавців: чи то працівники торгівлі, чи то студенти, чи то пенсіонери.

Цікавою була б інформація і про стійкість людини щодо заняття торговельною діяльністю, режим роботи, оплату праці і т.п.

Обстеженням доцільно охопити не тільки формальні, а й неформальні ринки.

А взагалі, торгівля на ринках – це вид діяльності, який треба окремо досліджувати, робити висновки і на їх основі формувати суспільну думку щодо їх доцільності (чи навпаки) і в якому напрямку їм розвиватися.

Зважаючи на сучасні масштаби ринкової (базарної) торгівлі, інформація про чисельність і склад громадян, які торгують на ринках, становить великий інтерес.

За даними Держкомстату України, обсяг продажу споживчих товарів через мережу організованих ринків складав у 2004 році 30,1 % від загального обсягу продажу споживчих товарів, а оборот неформальних ринків займав відповідно 6,2%.

На магазинну торгівлю припадає 63,7 % від загального обсягу продажу споживчих товарів