внутрішня торгівля - Економічна теорія - Скачать бесплатно

на внутрішньому ринку України.

Для зменшення "тіньового" сектора у сфері торгівлі необхідно вдосконалювати фінансову систему, скоротити державне втручання в підприємницьку діяльність, сприяти обов'язковому декларуванню доходів та майна громадянами на основі ідентифікаційних кодів, а також вести облік витрат громадян.

Структуру внутрішньої та зовнішньої торгівлі України за основними групами товарів можна представити за допомогою діаграм (див. рис. 1.1, 1.2).

Структура внутрішньої торгівлі України по основних групам товарів (1980-2001 рр.)

Рисунок 1.2

Частка основних товарів в експорті-імпорті України у 1980 – 2001 рр.

РОЗДІЛ 2. ПЕРЕДУМОВИ РОЗВИТКУ І РОЗМІЩЕННЯ ВНУТРІШНЬОЇ ТОРГІВЛІ

2.1. Історичні передумови розвитку і розміщення внутрішньої торгівлі

Передумови розміщення продуктивних сил – це умови, без яких розміщення й розвиток виробництва неможливі. Наприклад, розвиток гірничодобувної промисловості можливий лише за наявності у регіоні корисних копалин; бавовнярство потребує достатньої річної суми додатних температур; верстатобудування може здійснюватися у регіонах з розвинутою промисловістю (споживач продукції) та за наявності значного контингенту висококваліфікованої робочої сили; виробництво товарів широкого вжитку – за умов місткого внутрішнього ринку, зумовленого порівняно високою щільністю населення та певною його купівельною спроможністю тощо[4].

До передумов відносять спосіб виробництва, технологічні особливості виробничого процесу, зумовлені науково-технічним прогресом, рівнем територіального поділу суспільної праці. Їх можна поділити на три великі блоки: природні, демографічні, економічні.

Одними з передумов розміщення внутрішньої торгівлі є історичні передумови. Розвиток та виникнення внутрішньої торгівлі на території сучасної України сягає найдавніщих часів. За часів Київської Русі та існування Володимиро-Волинського і Галицько-Волинського князівств територія знаходилась на перехресті європейських торгових шляхів, що сприяло розвитку господарства і суспільно-політичних відносин. В цю епоху виникає ряд міст ( Володимир-Волинський, Луцьк, Турійськ, Ратне, Олика, Камінь-Каширський, Перемиль та ін.), які відіграли значну роль у посиленні економічних, торговельних та культурних зв’язків з народами Західної і Східної Європи.

В центрі великих поселень були розташовані городища, які виконували не тільки оборонні чи адміністративні функції, а й відігравали значну роль у торгівлі. Про розвиток тогочасної торгівлі свідчать численні скарби монет, знайдених в різних районах України. Їх характер вказує на зв’язки волинян з Прибалтикою, Західною Європою, Північним Причорномор’ям. Через Південну Волинь в Х ст. проходив головний торговельний шлях, що з’єднував Русь-Україну із Західною Європою. Він вів з Києва на Краків, Прагу, Регенсбург. Хутра, мед та віск були найважливішими товарами України її торгівлі з іншими країнами.

Прийняття християнства у 988 році призвело до значних змін у суспільному житті русів, в тому числі й в соціально-економічній сфері. З’явилися нові міста, швидко розвивалися старі, будувалися храми, монастирі. Подальший розвиток старих і нових ремесел сприяв розширенню внутрішньої і зовнішньої торгівлі.

Величезних руйнувань зазнала Русь 1241 року, коли монголо-татарська навала призвела до знищення більшості міст і сіл, в тому числі столичного Києва. Загинуло багато мирних жителів. У своєму економічному розвитку руські землі були відкинуті на багато років назад. На економіці краю негативно позначилось зміщення на південь Європи великого торговельного шляху Схід – Захід. Це було пов’язано з політичною нестабільністю Східної Європи у ХІІ-ХІІІ ст. Натомість, в цей час Україна зав’язала нові торговельні зв’язки, зокрема з Литвою, Тевтонським орденом, Данцигом, а також зміцнила старі – з Польщею, Німеччиною, Угорщиною. У Києві існувала ціла колонія німецьких купців. Тоді ж там з’явилась перша митниця.

У ХV ст. економічне життя України набуло знов значного розвитку. Починаючи з ХV ст., магнати й шляхта прагнули розширяти свої орні землі, щоб виробляти більше продуктів на продаж. Це було зумовлено значним розвитком внутрішньої торгівлі. В цей час отримують розвиток ремесла, різні промисли, торгівлі. На базі виявлених тут родовищ залізної руди провадилося виробництво заліза. Все це сприяло розвитку внутрішньої і зовнішньої торгівлі, збільшенню кількості торгів та ярмарків. На Захід з України вивозили хліб, ліс, худобу та інші товари. Протягом ХV-XVI ст. переважна більшість українських міст отримало самоврядування за магдебурзьким правом, що відіграло певну позитивну роль у їх розвитку.

Центром торгівлі на цей час був Київ – один з центрів міжнародної торгівлі. В місті йшла жвава торгівля, відбувалися багатолюдні ярмарки. В 1552 році в Києві було 130 крамниць. Київ підтримував жваві торговельні зв’язки з містами Російської держави, країнами Західної і Східної Європи. Із Туреччини сюди надходили прянощі, оксамит, шовкові і парчові тканини, зброя, кінська збруя, коні, сіль, із Франції – шерстяні і шовкові тканини, вино, цукор, аптекарські товари; з Угорщини – вино, мідь, ножі; з Чехії – сукна; з Російської держави – хутра.

Через західні міста у західні країни вивозилася значна кількість сільськогосподарських продуктів. Поряд із Володимиром - Волинським і Брестом Луцьк був одним із головних пунктів, через які за кордон вивозили мед і віск, а також хліб, худобу, шкіру, рибу, хутра тощо. Купці з Луцька торгували у багатьох країнах, зокрема бували у Москві.

В середині XVII ст. торгівля погіршилася, оскільки після визвольної війни 1648-1654рр. Україна вийшла дуже розореною. Більшість населених пунктів було спалено, зруйновано. Кількість населення дуже зменшилась. Розвиток міст, ремесел і торгівлі сповільнився, економіці України перешкоджали часті війни що тривали до середини XVII ст.

У 1795 році за третім поділом Польщі значна частина українських земель відійшла до Росії. Це сприяло економічному і культурному розвитку краю. З 1861 року по 1900 рік потужного розвитку набула промисловість. Найбільш поширені були цукрові, млинарські, деревообробні, горілчані підприємства. Значний вплив на розвиток народного господарства мало будівництво залізниць, шосейних шляхів. Хоча промисловий розвиток кінця XIX – початку ХХ ст. не оминув і українські, все ж вони і надалі лишалися глухою аграрною провінцією у складі Російської імперії.

Перша світова війна і революція принесла багато руйнувань та збитків народному господарству України.

Структура зайнятості населення в народному господарстві України в 1920-1930-х роках змінювалась дуже повільно. У 1921 році в с/г було зайнято 81% українців, в 1931 – 79%, у промисловості відповідно 7 і 9%, у торгівлі – 6 і 5%. Отже, як і в попередні роки Україна залишалась аграрним регіоном з тенденцією до повільного розвитку інших галузей економіки.

2.2. Демографічні передумови розвитку і розміщення внутрішньої торгівлі

На розвиток та розміщення внутрішньої торгівлі важливий вплив чинять також демографічні показники. На сьогодні демографічна ситуація є досить складною, що зумовлено складним соціально-економічним становищем у державі, зростанням урбанізації та пов'язаним із нею промисловим розвитком держави.

Україна – одна з найбільших країн Європи, яка за чисельністю посідає шосте місце на континенті. Її населення становило майже п'яту частину всіх жителів колишнього СРСР–51,7 млн. осіб. На сьогоднішній день населення України значно скоротилося.

Населення України різноманітне за своїм етнічним складом. Крім українців, значний відсоток становлять інші східнослов’янські народи (росіяни і білоруси), а також євреї, поляки, чехи, словаки. З інших етнічних груп найчисельніші романомовні народи (молдавани, румуни), греки, угорці, а також татари, гагаузи. За даними всесоюзного перепису населення 1989 р. в Україні налічувалося 72,7% українців, 21,9% росіян, 0,9% євреїв, 0,8%білорусів, 0,6 молдаван, по 0,4% поляків і болгар,2,7% представників інших національностей.

Українці – основне населення держави, один з найбільших народів Европи, другий за чисельністю слов'янський народ.

Із 44,2 млн. українців, які проживали у 1989р. на території колишнього СРСР, на Україну припадає основна маса – 37,4 млн., або 84,8%. За останні десятиліття чисельність українців у країні зросла на 930 тис., хоча їхня частка серед усіх жителів дещо знизилася, що пояснюється значною мірою, зниженням їх природного приросту.

Чисельне співвідношення між населенням основного етнічного масиву і їх діаспорних утворень постійно змінюється. Так, від 1719 до 1989 р. питома вага українців у сучасних межах країни зменшилась з 85,6% до 81,0%, а в країнах Зарубіжної Европи– з 6,6% до 1,1%.

Нині, як і раніше, більшість українців мешкає в межах основного етнічного масиву.

Помітно зменшилося співвідношення між сільським та міським населенням, зокрема у зв'язку з перетворенням окремих сільських пунктів у селища міського типу або об'єднання їх з містами.

На чисельність сільського населення особливо вплинуло падіння його природного приросту. Воно негативно вплинуло не лише на стан економічного і соціально-політичного розвитку України, а й на генофонд її народу, оскільки село було й залишається джерелом збереження і відтворення українського етносу.

За даними перепису 1989р. в Україні вільно володіє українською мовою 78% її жителів, для 32,8 млн. чол. вона є рідною; 7 млн. жителів республіки визначають українську другою мовою, якою вони вільно володіють. Таким чином, рівень мовної українізації становить 78%.

Друге місце за чисельністю в Україні займають росіяни–22,1%, або 11356 тис. чол. У міських поселеннях жило 29,0% усього міського населення, в сільських населених пунктах–8,2% усього сільського населення. Чисельність росіян у 4,2 рази перевищує чисельність представників усіх більше ніж 100 національних меншин, які проживають в Україні. Українці перевищують чисельність росіян у 3,2 рази і цей розрив поступово скорочується. Фактично росіяни перетворюються у другу за чисельністю та соціально-політичним і національно-культурним значенням націю, роль якої упродовж радянських років неухильно зростала.

Говорячи про чисельність росіян в Україні, треба насамперед зазначити, що вона впродовж останнього століття тут неухильно зростала.

Високий приплив в Україну етнічних росіян не можна оцінювати позитивно насамперед з точки зору національних інтересів Росії, потреб її народу.

Білоруси разом з росіянами і українцями належать до східних слов'ян. Загальна чисельність білорусів Україні становить 440 тис. чол. (1989р.), 0,9% населення республіки. Причому кількість білорусів поступово зростає. В довоєнний час на сучасній території їх нараховувалося 143 тис., в 1959р.–191 тис.,1970р.–386 тис., 1979р.–406 тис.

У 1989р. в міських поселеннях України проживало 349 тис. білорусів, у сільських 91тис. Частка білорусів серед республіки дорівнювала 1,0%, серед сільського–0,5%.

За кількістю білоруси посідають зараз трете місце серед етнічних спільнот України. За показниками рівня освіти білоруська етнічна група на сьогодні займає четверте місце серед інших національностей.

За кількістю зайнятих розумовою працею білоруси поступаються лише євреям та росіянам. Ця кількість становить 31,6%.

Пропорції керівників та управлінців у білорусів є дещо нижчими, ніж в українців, а також у росіян, і, особливо, у євреїв[5].

Згідно соціологічних досліджень, білоруська етнічна група за основними соціально-демографічними параметрами адекватно репрезентувала населення України.

Серед інших націнальностей, які мешкають на території України, найчисельнішу групу представляють євреї. Згідно перепису 1989р. в Україні налічується 486,3 тис. чол. Становлять переважно міське населення. В Україні жило (1989р.) 35,3% усіх євреїв колишнього СРСР. За наведеним показником республіці належить друге місце після Росії. Вага євреїв у загальній чисельності населення України скоротилася за 1959-1989 роки з 2,0% до 0,9%. У1989р. їх число порівняно з 1979р. зменшилося на 76,9%.

Загальна чисельність єврейського населення в світі–понад 14 млн. чол. Таким чином, в Україні проживало в 1989р. близько 3,5% євреїв світу.

"Найчисельніша в Україні етнічна група тюркського походження – кримські татари – на середину 90-х років нараховувала близько 250 тис. чоловік. Репатріаційний потенціал, за деякими підрахунками цього депортованого сталінським режимом становить приблизно 400 тис. чоловік."*

У межах колишнього СРСР, за даними перепису 1989 року, проживали більш як 2 млн. радянських німців (так їх названо в його матеріалах). З цієї кількості лише 39 тис. чоловік у 1989р. мешкало в Україні. Зараз цілком реально припустити, що враховуючи досить масову еміграцію до Німеччини, кількість німців в Україні зменшується.

Серед інших національностей в Україні проживає 324,5 тис. молдаван, 134,8 тис. румун, 98,6 тис. греків, 86,9 тис. татар (головним чином поволжські), 32 тис. гагаузів, 163,1 тис. угорців.

Україна належить до тих країн світу, котра має чи не найстрокатішу в етнічному плані палітру населення –сьогодні на її території мешкають представники понад 127 етносів.

2.3. Характеристика споживчих передумов розвитку і розміщення внутрішньої торгівлі

Сучасний розвиток економіки України характеризується тим, що в Україні отримали розвиток більшість галузей матеріального виробництва і невиробничої сфери. За окремими видами продукції область вносить деякий внесок у загальносвітове виробництво. Взагалі, Україна спеціалізується на лісовій і деревообробній, легкій, харчовій промисловості, машинобудуванні, на виробництві цукрових буряків, зернових культур, картоплі, м’ясо-молочному тваринництві.

Аналіз виконання завдань Програми економічного і соціального розвитку на 2004 рік свідчить про те, що промисловий комплекс держави продовжує динамічно розвиватись.

Протягом січня-червня минулого року обсяги промислового виробництва зросли на 14,2% і перевищили 21801 млн. гривень.

Понад 54 % промислових підприємств збільшили обсяги промислового виробництва.

Внаслідок вжиття заходів по підвищенню ефективності роботи діючих шахт та торфобрикетних підприємств, приріст обсягів виробництва у добувній промисловості у першому півріччі 2004 року становив 18,9 %.

Особливо динамічно розвиваються пріоритетні галузі промислового комплексу. Зокрема, у хімічній промисловості приріст виробництва за січень-червень 2004 року становив 34,3 %, у машинобудуванні – 24,3 %, у виробництві будматеріалів – 8,2 %[6].

В області набули подальшого розвитку позитивні зрушення у вдосконаленні структури промислового виробництва, розвитку соціально-орієнтованих галузей, які спеціалізуються на випуску товарів народного споживання.

На 7,6 % зросли обсяги виробництва у харчовій та переробній промисловості, на 2,7 %– у легкій промисловості.

Внаслідок цього виробництво товарів народного споживання в цілому по області збільшилось на 7,2 %.

Основним завданням агропромислового комплексу в 2004 році залишається стабільне нарощування виробництва продукції сільського господарства, харчової та переробної промисловості, створення ефективного конкурентного середовища, розвиток інфраструктури аграрного ринку.

У минулому році вдалось стабілізувати виробництво у харчовій та переробній промисловості. З початку року у порівнянні з відповідним минулорічним періодом обсяги виробництва зросли на 7,6 %, у тому числі виробництво товарів народного споживання - на 3,2 %. У червні приріст виробництва підприємствами молокопереробної промисловості зріс на 21 %.

Разом з тим продовжується спад у м’ясопереробній галузі. Виробництво ковбасних виробів, м’яса та субпродуктів І категорії зменшилось на 20,5 %.

РОЗДІЛ 3. СУЧАСНИЙ СТАН І СТРУКТУРА ВНУТРІШНЬОЇ ТОРГІВЛІ

Сучасна внутрішня торгівля характеризується значними інституціональними змінами, що підтверджуються динамікою роздрібного товарообороту за формами власності (табл. 3.1).

Таблиця 3.1

Роздрібний товарооборот підприємств (юридичних осіб) за формами власності по Україні (у відсотках)

Якщо в 1990 р. частка державної та комунальної власності в загальному товарообороті складала 69,7 %, то вже в 2001 р. всього 8,1 %. При цьому характерним є те, що ці інституціональні зміни в торгівлі проходять на етапі радикального реформування економіки України в цілому і не сприяють суттєвим змінам та позитивній динаміці торговельної галузі. Залишаються невирішеними серйозні соціальні та економічні проблеми в самій галузі і рівні виконання покладених на неї функцій.

Співставлення фізичного обсягу роздрібного товарообороту підприємств (юридичних осіб) по Україні за період з 1990 р. до 2004 р. показує суттєве зниження цього показника. В 2004 р. він складав всього 36,3 % від роздрібного товарообороту 1990 р. Це свідчить про те, що торговельна галузь у своєму розвитку відстає від рівня 1990 р. за такими показниками, як реалізація товарів через торговельну мережу, забезпечення певного комфорту як продавцям, так і покупцям при здійсненні акту куплі-продажу товарів, якості обслуговування. І ще можна стверджувати те, що позитивні зміни, які спостерігаються в роздрібному товарообороті 2000 – 2004 рр. не можна порівняти зі спадом цього показника за усі роки незалежності України.

Зниження фізичного обсягу роздрібного товарообороту спостерігається як в цілому, так і по реалізації продовольчих і непродовольчих товарів (табл. 3.2).

Таблиця 3.2

Індекси фізичного обсягу роздрібного товарообороту України за 2001 рік (у відсотках)

Зміну життєвого рівня населення віддзеркалює структура роздрібного товарообороту підприємств України. Частка продовольчих товарів в загальному обсязі роздрібного товарообороту змінювалася протягом 1990 – 2001 рр. неоднозначно: з 44,4 % в 1990 р. до 66,6 % в 1996 р. З 1997 р. визначилася тенденція зменшення частки продовольчих товарів в загальному обсязі роздрібного товарообороту підприємств України. Але, незважаючи на таку тенденцію, ця частка залишається вищою за 1990 р. і в 2004 р. склала 49,0 %, а частка непродовольчих товарів змінилася відповідно з 55,6 % до 49,0 % (табл. 3.3).

Таблиця 3.3

Структура роздрібного товарообороту підприємств (юридичних осіб) по Україні (у відсотках до підсумку)

Як видно з попередніх даних, у структурі споживчого ринку провідну роль відіграє роздрібна торговельна мережа. Саме в ній підвищилася частка реалізації товарів вітчизняного виробництва (табл. 3.4.)

Таблиця 3.4

Частка продажу товарів вітчизняного виробництва в роздрібний торговельній мережі підприємств (юридичних осіб)

Як свідчать наведені в табл. 3.4 дані, частка товарів вітчизняного виробництва, реалізованих через торговельну мережу, підвищилася на 0,8 пункти в 2004 р. в порівнянні з цим показником в 1998 р.

Частка вітчизняних продовольчих товарів в 2004 складала 93,5 %, а непродовольчих – 60,7 %.

Серед продовольчих товарів значною залишається частка імпортних в загальному обсязі роздрібного товарообороту таких товарів, як чай, кава, плоди, ягоди, виноград, горіхи, кавуни і дині (42,7 – 44,8 %).

По реалізації непродовольчих товарів в 2004 р. частка вітчизняних товарів є найменшою у загальному обсязі реалізації через торговельну мережу по фотокінотоварах (4,1 %), обчислювальній техніці (12,5 %), телерадіотоварах (7,5 %), електротоварах (12,5 %). Але слід підкреслити, що за період 1998 – 2001 рр. у цілому спостерігається збільшення реалізації вітчизняних непродовольчих товарів. Однак така тенденція не підтверджується по таких товарах, як шкіряне, текстильне та комбіноване взуття, електротовари, телерадіотовари, обчислювальна техніка та фотокінотовари.

Підвищилася забезпеченість торговельних підприємств товарними запасами: з 42 днів обороту в 1990 р. до 45 днів у 2003 році. Особливо збільшилися запаси товарів тривалого користування: годинників з 30 до 98 днів, пральних машин - з 15 до 44 днів, швейних машин – з 35 до 101 днів відповідно. При цьому продаж населенню годинників в 2004 р. складав всього 2,5 % рівня 1990 року.

Як наслідок, забезпеченість населення України цими товарами за 1990 – 2004 рр. значно знизилася. Якщо в 1990 р. на 100 сімей забезпеченість годинниками складала 557 штук, то в 2004 р. – 156; пральними машинами – 66 і 39; швейними машинами – 55 і 26 відповідно.

Сфера торгівлі і громадського харчування в Україні до останнього часу знаходилася в тяжкому стані навіть після реформування. Зменшилися мережі торговельних закладів, погіршилося обслуговування населення. Не зважаючи на те, що торгові точки і заклади громадського харчування оснащені сучасними засобами, касовими апаратами, іншими обладнанням, вартість наданих послуг різко зменшилась.

Низька купівельна спроможність жителів України призвела до занепаду торгівлі, хоча останнім часом торгівля знов починає набирати обертів. Роздрібний товарооборот у 2004 році склав 35683,6 млн. грн. Оптовий товарооборот у 2004 році у порівнянні з попереднім роком знизився – 468794,4 млн. грн. проти 469253,4 у 2003 році.

Знизилась як торгівельна площа магазинів так і кількість об’єктів роздрібної торгівлі (див. таблицю 3.5)

Таблиця 3.5

Показники розвитку соціальної сфери