Розрахунки підприємств
Собівартість, витрати обігу (операційні витрати)
Ключові слова та поняття: поточні витрати, собівартість, операційні, виробнича собівартість, адміністративні, валові витрати, витрати збуту, витрати обігу, постійні, перемінні витрати, чисті, додаткові, явні, неявні витрати обігу, рівень витрат обігу, планування витрат обігу.
Одним із найважливіших показників, які впливають на фінансовий стан підприємств, є їхні поточні витрати.
За економічною сутністю, поточні витрати підприємств становлять собою витрати живого та упредметненої праці на здійснення поточної виробничої та інших видів господарчої діяльності. За натурально-речовим складом — це спожита частина матеріальних, трудових та фінансових ресурсів.
В залежності від напрямку діяльності в складі поточних витрат виділяють:
- собівартість зробленої продукції;
- собівартість робіт (послуг) виробничого характеру, відпущених "на сторону";
- витрати обігу (видатки по збуту);
- адміністративні витрати;
- інші операційні витрати, які не зв'язані з основною діяльністю;
- інші, які не увійшли до попередніх видів, витрати.
На початку 90-х років для характеристики собівартості використовували такі показники:
- цехова собівартість, яка виражала витрати на виробництво в межах цеху (ділянки);
- виробнича (фабрично-заводська), в яку, крім цехової собівартості, включалися загально виробничі витрати на утримання заводоуправління;
- повна (комерційна), до якої, крім виробничої собівартості, включалися позавиробничі витрати, тобто витрати на реалізацію продукції, некомерційну діяльність, на утримання служб маркетингу, відрахування на наукові дослідження галузевого та виробничого значення.
Далі, починаючи з 1996 року, основним документом з формування собівартості було Типове положення з планування, обліку та калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг) у промисловості. Аналогічного призначення діяло типове положення для сільськогосподарських підприємств, будівельних, науково-дослідних та конструкторських робіт.
В торгівлі поточні витрати підприємств завжди називали витрати обігу — це виражені в грошовій формі витрати на доведення товарів від виробника до споживача (витрати на оплату праці, транспортування товарів, утримування основних фондів, оплату послуг інших підприємств та ін.).
Сума та склад витрат обігу визначаються Типовим положенням у складі витрат обігу та порядку їх планування та розподілу в торгівельній діяльності [47].
При введенні у 1997 році нині діючого законодавства про оподаткування прибутку підприємств в господарській практиці України, з'явилось нове економічне поняття валові витрати.
У зв'язку з цим виникла необхідність розмежування традиційного поняття витрат від нового поняття валові витрати. Одночасно корисно звернути увагу на назву та трактування витрат у закордонній практиці. Усе сказане, стосовно до торгівлі, представлено на мал. 5.
Як помічено й Законі України "Про оподаткування прибутку підприємств", валові витрати виробництва та обігу (ВВ) — це сума будь-яких витрат в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, які здійснюються як компенсація вартості товарів, робіт або послуг для подальшого використання у своїй господарчій діяльності.
Утримування валових витрат відображено в додатках Ж, З, І, К, Л до декларації про прибутки підприємств.
Таким чином, валові витрати принципово відрізняються від витрат обігу тим, що до їх складу входить оплата товарів, сировини, матеріалів, вартість здобутих цінних паперів, об'єкту застави, балансова вартість основних фондів за змушеною їх зміною.
Разом с тим, до складу валових витрат входять всі витрати, які входять до витрат обігу (послуги транспорту, відсотки за кредит, витрати по оренді, витрати по оплаті праці та ін.).
Валові витрати незрівнянно більші витрат обігу. При цьому необхідно звернути увагу на амортизаційні відрахування. Як відомо, амортизаційні відрахування входять до витрат обігу, однак до складу валових витрат для цілей оподаткування сума амортизації основних фондів не входять.
В діючому Законі про оподаткування прибутку підприємств максимально відображенні особливості витрат підприємств з урахуванням їх виробничої спеціалізації, виділені господарські операції особливого виду, такі як товарообмінні операції, страхова діяльність, операції з розрахунками в іноземній валюті та ін. Строго регламентовані витрати, які йдуть у зменшення прибутку та не мають безпосереднього відношення до поточних витрат підприємства. Так, наприклад, регламентуються: добровільні відрахування до бюджету та неприбутковим підприємствам — не більше 4% оподаткованого прибутку; надання благодійної допомоги "чорнобильцям" — не більше 10% оподаткованого прибутку; на збільшення основних фондів — до 5% їх балансової вартості.
Нові правила формування собівартості продукції, робіт, послуг розроблені Держкомітетом промислової політики України у виконання Постанови Кабінету Міністрів України від 28.10.98 р. № 1706 "Про затвердження Програми реформування системи бухгалтерського обліку з застосуванням міжнародних стандартів" та затверджені наказом № 47 від 02.02.2001 р.
В основі нових методичних рекомендацій — Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 "Витрати". За новими правилами, єдиним показником собівартості продукції, робіт, послуг є виробнича собівартість, виражена в грошовій формі. [15]
Виробнича собівартість промислової продукції, робіт, послуг — це вираженні в грошовій формі поточні витрати підприємства на її виробництво. Це один з основних економічних показників підприємства.
Склад виробничої собівартості продукції (робіт, послуг):
1. прямі матеріальні витрати;
2. прямі витрати на оплату праці;
3. інші прямі витрати;
4. загально виробничі витрати.
Прямими витратами називаються витрати, які можна віднести безпосередньо на конкретний виріб, конкретний вид продукції.
До складу прямих матеріальних витрат включається вартість сировини та основних матеріалів, які утворюють основу виробничої продукції, покупних напівфабрикатів та ін., які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат.
До складу прямих витрат на оплату праці включаються заробітна плата та інші виплати робітникам, зайнятим в виробництві продукції, які можуть бути безпосередньо віднесенні до конкретного об'єкта витрат.
До составу інших прямих витрат включаються всі інші виробничі витрати, які можуть бути безпосередньо віднесеними до конкретного об'єкта витрат (відрахування на соціальні заходи, плата за оренду земельних ділянок, амортизація та ін.).
До складу загальновиробничих витрат: витрати на керування виробництвом (оплата праці апарату правління цехами, ділянками, оплата службових відряджень, амортизація основних фондів загальновиробничого призначення), витрати на удосконалювання технології виробництва, охорону праці, контроль якості продукції.
Загальновиробничі витрати поділяються на перемінні та постійні витрати.
Крім виробничої собівартості у підприємств необхідно визначати собівартість реалізованої продукції, яка складається з:
- виробничої собівартості продукції (робіт, послуг), яка реалізована впродовж звітного року;
- нерозподілених постійних загально виробничих витрат;
- наднормативних виробничих витрат.
За новими правилами, не всі витрати включаються в собівартість реалізованої продукції. Витрати з операційної діяльності, які не включаються в собівартість реалізованої продукції, підрозділяються на три групи:
- адміністративні витрати;
- витрати на збут;
- інші операційні витрати.
Перші з них спрямовані на обслуговування та керування підприємством. Раніше їх називали загальногосподарськими витратами.
Другі — включають витрати, пов'язані з реалізацією (збутом) продукції (товарів, робіт, послуг). Раніше їх називали поза-виробничими витратами.
В інші операційні витрати включають два види витрат:
- витрати, не пов'язані з виробничою діяльністю (пункти обміну валюти, утримування об'єктів соціально-культурного призначення та ін.);
- витрати, викликані безгосподарністю (штрафи, пеня, неустойка, безнадійна дебіторська заборгованість та ін.).
Введення нової методології списання витрат на собівартість продукції, робіт, послуг потребувало внесення змін до ціноутворення та розрахунок рентабельності виробництва продукції.
До рішення цих питань Мінфіном та Мінекономіки України промисловим підприємствам в управлінському обліку тимчасово можна керуватися такими положеннями:
Ціна реалізації продукції включає: виробничу собівартість, визнанні адміністративні витрати, витрати на збут, прибуток та податок на додану вартість.
Ц = ВС + Ва + Вз + П + ПДВ, де
Ц — ціна;
ВС — виробнича собівартість продукції (робіт, послуг);
Ва — визнанні адміністративні витрати;
Вз — витрати на збут продукції;
П — сума прибутку;
ПДВ — сума податку на додану вартість.
Адміністративні витрати розподіляються на постійні та перемінні.
До перемінних адміністративних витрат відносяться витрати на обслуговування та керування підприємством, які змінюються прямо (або майже прямо) пропорційно зміні обсягу діяльності. Змінні адміністративні витрати розподіляються на кожний об'єкт витрат з використанням бази розподілу (годин праці, зарплати, обсягу діяльності, прямих витрат, витрат на переділ та ін.), виходячи з фактичної потужності звітного періоду.
До постійних адміністративних витрат відносяться витрати на обслуговування та керування підприємством, які залишаються незмінними (або майже незмінними) при зміні обсягу діяльності.
Постійні адміністративні витрати розподіляються на кожний об'єкт витрат з використанням бази розподілу (годин праці, зарплати, обсягу діяльності, прямих витрат, витрат на переділ та ін.) при нормальній потужності (аналогічно розподілу загально-виробничих витрат, приведеному в додатку 3 до теперішніх Методичних рекомендацій).
Понаднормативні адміністративні витрати та витрати в умовах незавантаженості виробничих потужностей та відсутності обсягів робіт відносяться на рахунок "Фінансові результати" в цілому по підприємству.
Витрати на збут прямо відносяться до відповідних видів продукції. У випадку неможливості такого віднесення, вони можуть розподілятися між окремими видами продукції, виходячи з ваги, обсягу або виробничої собівартості продукції.
Для визначення рентабельності виробництва продукції можна тимчасово керуватися формулою:
Р=П(ВС+Ва+Вз)х 100%
Р- рентабельність виробництва продукції;
П — сума прибутку (кредитове сальдо на рахунку 79 "Фінансові результати по виробництву відповідної продукції (робіт, послуг)";
ВС — виробнича собівартість продукції;
Ва — розподілені адміністративні витрати на даний вид продукції;
Вз — розподілені витрати на збут даного виду продукції.
Особливості поточних витрат в торгівлі. Для цілей обліку поточних витрат в торгівлі використовується також Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 "Витрати" та вимоги до складання обліку про фінансові результати.
В цих документах витрати обігу називаються операційними витратами, які складаються з трьох видів витрат:
адміністративні витрати;
витрати на збут, які включають витрати обігу без адміністративних та інших операційних витрат;
інші операційні витрати.
Тобто особливість обліку цих витрат полягає в тому, що в операційні витрати не включається собівартість реалізованих товарів.
Разом с тим, керування витратами обігу не обмежується задачами їх обліку та контролю.
Комплексна система керування будується на трактуванні витрат обігу як складний економічний показник, як найважливіший якісний показник торгівельної діяльності, який прямо впливає на прибуток та рентабельність.
Глибоке вивчення природи, складу витрат обігу, факторів, які впливають на витрати обігу, дозволяє найбільш успішно ними керувати. Витрати обігу за своєю природою неоднорідні, тому їх класифікують за наступними ознаками:
1. Усі витрати обігу поділяються на дві групи: чисті і додаткові.
Чисті — витрати, пов'язані зі зміною форм вартості в процесі купівлі-продажу (облік, грошові, кредитні операції, реклама та ін.).
Додаткові — витрати по продовженню виробничих операцій у сфері обігу (транспортування, підробіток, фасування, збереження, упакування та ін.).
2. За економічними елементами витрат (п'ять елементів).
3. За статтями калькуляції (14-15 статей номенклатури).
4. За відношенням до технологічного (торговому) процесу: основні і накладні.
5. За складом: одноелементні і комплексні.
6. За способом віднесення на собівартість товару — прямі і непрямі.
7. За роллю в торговому процесі — виробничі і невиробничі.
8. За відношенням до товарообігу — умовно-постійні й умовно-перемінні.
9. За періодичністю виникнення: поточні, одноразові, декадні, позмінні, щоденні.
Можливі угрупування за іншими ознаками. Цікаве угруповання витрат обігу на явні і неявні. Явні витрати — це витрати, пов'язані з залученням різних ресурсів і відображенням них у бухгалтерському обліку, їх називають бухгалтерські витрати. Неявні витрати — це витрати упущених можливостей. Це ті платежі, які підприємство могло одержати (не втратити) при більш вигідному використанні своїх ресурсів як прибуток.
Сума явних і неявних витрат обігу складає економічні витрати.
Показники для оцінки та планування витрат обігу:
|
