шару малюнків, набивних або текстильних, інколи чітких, інколи стертих, неясних, утворюючих на поверхні тканини м’які напівтони.
Актуальними є жакардові тканини. Вони можуть нагадувати ковдри або декоративні тканини. Із складними малюнками рослинного характеру, тонко проробленими, умовними та стилізованими, що уявляють собою легку графічну в’язь застилістого візерунку, який суцільно покриває тканину. Також малюнки можуть бути чіткими або по краях наче розпливчатими, такими, що вислизують у тло, тануть, роблять тканину більш вишуканою та дорогоцінною. За структурою модні жакардові тканини – щільні, наповненні, об’ємні за рахунок складного переплетення. Вовняні пряжі у них можуть сполучатись із віскозними та поліамідними нитками, які надають тканинам легкий шляхетний блиск. На зміну «відвертому» металевому приходить завуальований, що лише де-не-де спалахує іскрами блиск напівпрозорого пластилексу, подекуди вкрапленого люрексу, або оптичних волокон.
В осінньо-зимовому сезоні стають модними набивні та жакардові малюнки у манері ліберті, модерн та у більш ранньому, вікторианському стилі. Особливо вдало й талановито втіленого в роботах основоположника дизайну – художника 19-го століття, Вільяма Моріса. Нове оформлення текстилю нагадують його малюнки для шпалер та інтер’єрних тканин. Для сучасних малюнків характерна та ж сама складна візерунчастість, вигнуті, звивисті форми. Незвичайність ліній та барв, лише видалено співвідноситься із обрисом та кольором реальних рослин. Вони замінюються фантастичними, уявними квітами та листям. Квіткові мотиви докладно внутрішньо розроблюються, та включаються у застилістий візерунок.
Усі перелічені матеріали пропонуються не лише для пальто, але й в облегшеному варіанті, для костюмів. Крім того, для них пропонуються класичні костюмні тканини – щільні компактні, жорсткі не лише на вигляд.
Нова тенденція збільшення жорсткості та формостійкості відчувається у матеріалах для плащів.
Модні плащові тканини мають жорсткий сухий гриф, схожий на папір. Щільні, але тонкі, вони добре тримають форму, відстають від фігури, створюючи своєрідний каркас або захисну капсулу.
Для зимових курток, спідниць, жилетів пропонуються дубльовані матеріали «сандвічі». Це багатошарові системи, де у якості середнього шару й використовуються нові несумісні матеріали типу тинсулейту, що створюють відчуття комфорту.
Лідери зимової моди – матеріали з оксамитною поверхнею, щільні, але пластичні, що чудово драпіруються: оксамит, вельвет – ідеальні для створення м’якої форми модного овального силуету. Вони пропонуються не лише для класичного асортименту одягу (жакетів, суконь, спідниць), але і для виробів спортивного стилю6 курток, брюк, пальто, тощо.
Окрім оксамиту та вельвету дуже актуальний фліс та плюш, особливо із віскозних волокон – матеріали м’які, рухливі, що добре драпіруються, переливаються шовковим блиском. Вони чудово підходять як для вузьких виробів, так і для вільних, як окутують фігуру моделями жакетів та курток, що елегантно загортаються, з широкими вирізами горловини, з великими комірами, які закривають плечі.
Не менш, ніж тканини, різноманітним є і зимовий трикотаж. У холодну пору року кращим буде важкий трикотаж, у вазі пальто. Велико рельєфний, схожий чи в дійсності зв’язаний вручну на спицях та гачком з об’ємної пряжі.
У сучасних обробках приховується не менше творчих ідей, ніж у тканинах. Головні ритми фестонів, вишукана світлотінь мережева та енергійний рельєф в’язаний гачком, світлість англійського шиття… Ажурні обробки так подобаються зараз, що й фурнітура наслідує їх: ґудзики, бусини та наконечники з прозорої пластмаси частково нефарбовані, що прозорий рельєфний орнамент виділяється на матовому білому тлі; металеві пряжки та кільця наче натерті крейдою. Все це рекомендується розмішувати, за можливістю, не так, як прийнято: шиття та мережеві краї в’ються по діагоналям, скручуються у спіраль, ґудзики стають прикрасою збираючись «юрбою».
Пояса та ремені – важлива деталь жіночого одягу. Вони є аксесуарами, що мають значення «творців стилю». У зоні уваги дизайнерів та споживача знаходиться найрізноманітніші пояси: декоративні, функціональні, у воєнізованому стилі, етнічні, авангардні. Головним матеріалом для виготовлення ременів є шкіра. Шкіряні ремені прикрашають перфорацією, металевими блоками, заклепками, бахромою, пряжками, брошками, тисненням, чеканкою, ланцюжками. У якості гідної альтернативи шкіри дизайнери пропонують такі актуальні матеріали, як пластик, метал, текстиль.
Останнім часом дизайнери звернули увагу на найконсервативніший аксесуар костюму – парасольку. Форми парасольок стали найрізноманітнішими – квадратні, прямокутні, овальні з підвищеним куполом, з двома ручками, глибокі парасольки з кишенями на внутрішній частині купола, парасолька-шляпка, парасолька-тростина, парасолька-сумка. Матеріалами для виготовлення парасольок стали більш різноманітними – водовідштовхувальний нейлон, натуральний шовк, прогумовані тканини, та такі, що відбивають світло. Крім того, як альтернативні матеріали можуть застосовуватись прозорий пластик, хутро, шкіра та трикотаж із спеціальним просоченням. За кольором парасолька може сполучатись із сумкою, верхнім одягом або утворювати кольоровий контраст по відношенню до інших частин костюму.
Взуття відіграє у дизайні костюму вельми значну роль. У цьому сезоні домінують округлі носочні частини колодок. Носи чобіт і туфель стануть ще більш круглими й сильно наповненими, що особливо ярко проявиться в новомодних «мушкетерських» чоботах з об’ємною союзкою і прямою невисокою халявою з обов’язково широким ремінцем з пряжкою в області під’йьому або шкіряними «шпорами».
Пропонуються і інші форми колодок: загострені і каре подібні. Перші тепер не відрізняються великою витянутістю – колодки знову наближаються до природної форми стопи без великого декоративного припуску, інші – також скорочені, об’ємні і немов би обрубані на кінці (але квадратних носів поки ще небагато).
На хвилі актуального стилю 70-х років в моду знову повернулися масивні платформи. Вони перекочували в зимові лоафери і чоботи з літніх босоніжок, також як і танкетки у вигляді окремих клиноподібних підборів і блок-підошв з платформами.
Знову популярні і високі підбори-стовпчики, оздоблювальні «під наборні», як прямі, так і ті що звужуються до низу.
Як і раніше залишаються в моді шпильки, особливо характерні для ошатного взуття. Альтернатива їм – низенькі прямокутні або круглі підбори висотою від 0,5 до 2 см. Однак слід відмітити перевагу тенденції до потовщення і збільшення висоти підборів, відповідній актуальним стилям 40-х та 70-х років минулого століття.
Кольорова гамма взуття змінюється у бік практичних темних відтінків. Знову в фаворити вийшли чорні і коричневі кольори, останній – у всьому різноманітті відтінків: від мокко до кофе з молоком. Доповнення до них – бежево-пісочні відтінки, рудий і білий, який знову дуже популярний. Окремо варто відмітити модні червоні, сині, бордові, крейдові тони, а також металізовані та ламіновані матеріали під золото, срібло і бронзу.
У відношенні матеріалів особливо різнопланове. Актуальні, як гладка лицьова шкіра, так і матеріали з ворсовою поверхнею: замша, велюр, спилок і нубук. В моді також лаки і шкіри рептилій : змії, ящірки, крокодила, а також їх імітації. Модні шкіри з тисненням рослинними орнаментами й фігурно вистриженим коротко ворсовим хутром.
Як ніколи популярні текстиль й трикотаж. Верх взуття може буди виповненим з них цілком, також вони використовуються для окремих деталей і декору. Що стосується текстилю, то в вечірньому взутті найчастіше використовуються шовк і бархат, у повсякденній – вовняні твіди, фетри, бавовняні або змішувальна джинсова тканина.
Самим модним й поширеним видом декору взуття являються візерунки з металевих заклепок, блочок і пуклєй різної форми і розміру. Часто зустрічаються вишивки кольоровими й однотонними нитками. Візерунки в техніці «арабески» і «ришельє, декоративні ремінці з невеликими пряжками, навісні змінні ланцюжки і мініатюрні бантики. З новинок – незвичайний для взуття декор у вигляді помпонів, виготовлених з хутра або з вовняних ниток.
Як і раніше актуален декор з натурального хутра: вставки, аплікації, зовнішні шви, жантовки і навіть змінні халяви.
Чоботи мають різну висоту халяв: від скорчених – нижче щиколотки, до височенних – до середини стегна. Актуальні і полу чоботи, і моделі ¾.
Черевики також можуть бути з різною висотою берцев: як коротких, так і таких що доходять до коліна. Цікавий гібрид черевиків і чоботів: на високу халяву настрочені невеликі берці з декоративною шнурівкою. Що стосується форми халяв, то вона може бути така що облягає, або пряма. Поширені моделі з полу прилягаючими халявами без застібки, з застібками на нозі тонкими шнурками або широкими ремінцями з пряжками.
Головний убір, як складова частина костюму в цілому приймає участь у створюванні образу.
Сьогодні все більш популярні становиться берет. Якщо недавно цей головний убір був переважно моделлю для середнього і старшого віку то тепер потенційний покупець цього головного убору значно змолодів. Це дозволяє дизайнерам пропонувати вельми гострі рішення форми. Берети різного об’єму і силуету, різної пластики й образного рішення завжди були присутні в творчих колекціях модельєрів.
Сьогодні затребувані м’які пластичні берети помірного об’єму. Акцент – на оригінальну конструктивну проробку голівки, нетрадиційне рішення кашпена або декоративна прикраса.
Популярний берет з голівкою незвичайного – в рамках класичного рішення – крою, а також дуже пластичні берети – ковпачки на високому (7-10 см) кашпене.
Як і раніше актуальні м’які хутряні берети; цікаво виглядають берети, виконані з хутряного трикотажу або ж в’язані з вовняної пряжі і рясно прикрашені хутром.
3.2. Характеристика матеріалів для виготовлення моделей.
Одяг є багатошаровим і багатокомпонентним виробом, що складається з основних і допоміжних (але не другорядних) матеріалів. У пакет виробу звичайно входять покривний, підкладковий, прокладкові матеріали.
Для раціонального і правильного вибору матеріалів для пакета, потрібно використовувати знання асортименту та властивостей матеріалів, вимог до одягу.
Під асортиментом текстильних матеріалів розуміють сукупність полотен, які застосовуються для виготовлення текстильних виробів. Асортимент тканин дуже широкий, динамічний, видозмінюється залежно від напрямку моди. Нових технологій, способів оздоблення та друку, соціальних явищ та інше. Оновлення асортименту текстильних матеріалів виявляється в новому художньо-колористичному оформленні, оздобленні та розробці нових структур.
Обрана для колекції пальто тканина вельвет-рубчик відноситься до бавовняних костюмних тканин. До цих тканин також належать класичні тканини (діагональ, трико, молескін), джинсові тканини, вельвет-корд і меланжеві тканини з триацетатними і поліамідними нитками, які імітують джинсові, оксамитові.
Вельвети мають на лицевій поверхні ворсові повздовжні рубчики. Залежно від ширини рубчиків розрізняють вельвет-рубчик (з вузькими рубчиками), та вельвет-корд (з широкими рубчиками). Вельвети виробляють з кардної пряжі, поверхневою щільністю 275-325.
Вельвет-рубчик виробляють з гребінної, крученої пряжі в основі та одиночної пряжі в пітканні, різної лінійної густини. Висота ворсу становить 0,8-0,9, ширина рубчика 2-3 мм, поверхнева щільність 220-270 г/м2. за оформленням виготовляються гладко фарбованими, друкованими. Іноді виготовляють фасонний (ворс на лицьовому боці розташований у вигляді малюнка), можуть при виготовленні використовувати металеві нитки – люрекс, які надають тканинам святкового вигляду.
Вельвет-корд – це тканина складного піткановорсового переплетення, в основі з кардної крученої пряжі, в пітканні з одиночної, з поверхневою щільністю 290-320 г/м2. висота ворсу до 1,5 мм, ширина рубчика 3-5 мм.
Вельвет-корд тканини чисто бавовняні та бавовняно-лавсанові, бавовняні з еластином (3%) та бавовняні з поліестером і еластаном. За оформленням виготовляють гладкофарбовані вибивні, зі спецобробкою. Виробляють вельвет-корд зі структурованим укладенням ворсу, у вигляді смуг та інших візерунків.
Важливою характеристикою вельвету є розсування ниток. Бавовняний вельвет має мале розсування ніж вельвет з еластаном.
Добротність вельвету обумовлюється міцністю закріплювання ворсу. Усадка вельвету не перевищує 3%.
Вельвети володіють добрими теплозахисними властивостями та зносостійкістю. Вельвети, що містять синтетичні волокна володіють підвищеною розтяжністю. Недоліком ворсових бавовняних тканин є обсипання.
Поповнення асортименту вельветів здійснюється за рахунок випуску тканин з широкими (до 1 см) рубчиками, з рубчиками різної ширини або з фасонною стрижкою. Також є мікровельвет, макровельвет, вельвет-фрост (з характерним вибіленим ворсом, що імітує іній), вельвет зі складним рубчиком, манчестерський вельвет, оксамитовий вельвет, вельвет з орнаментом, еластичний вельвет, вельвет фасонний.
Вельвети можна комбінувати з тканинами: бельсет, джинсовими тканинами, замша, репс, сукно, шкіри, штучної шкіри, лоден, твід, фланель, шотландка.
Підкладкові матеріали, що використовуються для оформлення внутрішнього боку виробу та охороняють його від зношування, мають насамперед забезпечувати добру посадку пальто на фігурі людини, мати достатню стійкість фарбування до тертя і дії поту, бути стійкими до тертя, мати гладку поверхню з малим коефіцієнтом тертя; за кольоровим рішенням відповідати матеріалу напрямку моди, мати термін служби, що відповідає терміну експлуатації основного матеріалу і виробу в цілому.
Підкладкові матеріали повинні мати повітрепроникливість не менше 100 дм3 (м2с), бути вологопровідними і гігроскопічними, не мають електризуватися, більшість з підкладкових тканин – шовкові (віскозні й віскозноацетатні) і напівшовкові (містять віскозну і бавовняну пряжу). Деякі підкладкові тканини виробляються з поліамідних комплексних ниток в основі та утоку; незначна частина підкладкових тканин бавовняні.
Підкладкові матеріали з гідрофільних волокон, що становлять значну частину асортименту, в основному задовольняють гігієнічні вимоги. З гігієнічного погляду, недоцільно використовувати для підкладки однорідні гідрофобні матеріали. Вміст синтетичних і ацетатних волокон у підкладкових матеріалах не має перевищувати 50%.
Підкладкові тканини виробляють полотняним, сатиновим, атласним, саржевим, комбінованим та великовізерунковим переплетінням. За колористичним оформленням їх випускають вибіленими, гладкофарбованими, пістрявотканими і друкованими, а за оздобленням – малоусадковими, стабілізованими.
Підкладкові тканини виробляються з поверхневою щільністю 60-150 г/м2 , шириною 90-140 см. Класичними підкладковими тканинами є саржа, атлас, сатин-дубль, шотландка.
Обраний для пальто підкладковий матеріал – саржа, зможе задовольнити перелічені вимоги.
Саржа виробляється з віскозних ниток в основі, а в утоку – з бавовняної або віскозної пряжі саржевим переплетінням. За колористичним оформленням випускають гладкофарбованою або вибіленою з поверхневою щільністю 120-140 г/м2. Лицева сторона тканини гладка та блискуча з діагоналевим рубчиком, зворотна – матова. Саржу виробляють лінійної щільності 16,6 текс в основі та 18,2-25 текс в утоку.
Клейовий метод з’єднання деталей швейних виробів знаходить все більше використання в швейному виробництві. Використання клейових з’єднань дає можливість замінити ручні операції на машинні, значно продуктивність праці підвищує, поліпшує зовнішній вид та якість швейних виробів, знижує їх собівартість.
В зв’язку з поліпшенням якості клейових матеріалів, розширення їх асортименту, збільшенням випуску прокладкових матеріалів з клейовими покриттями область застосування клейових матеріалів та економічна доцільність їх використання постійно зростають.
Дублерини, які знаходять широке використання при виготовленні різноманітного асортименту швейних виробів з сучасних текстильних матеріалів, випускають з клейовими покриттями і виробляють різними за волокнистим складом, структурою, оздобленням та забарвленням. За складом це переважно тканини з хімічних волокон, однорідні або змішані: з віскозної, віскозно-лавсанової, віскозно-бавовняної, капронової пряжі або ниток, а також тканини, які складаються з суміші трьох видів волокон. Виробляють їх переважно полотняним переплетенням, різними за щільністю та товщиною. Деякі види тканин випускають під ворсованими з неробочої сторони, для надання їм поверхневої м’якості. За забарвленням такі тканини випускають відбіленими, гладко фарбованими або меланжевими. Використовують такі тканини при виготовленні швейних виробів за технологією фронтального дублювання деталей.
Дублерин виробляється простими переплетеннями (переважно полотняним), з невисокою щільністю і має мінімальну жорсткість та поверхневу щільність (90-161 г/м2). Використовують для фронтального дублювання деталей пілочок швейних виробів з метою надання їм необхідної форми та жорсткості.
Швейні нитки – це основний вид матеріалу для з’єднання деталей швейних виробів. Крім того, нитки можуть використовуватися і як оздоблювальний матеріал. За волокнистим складом швейні нитки поділяються на бавовняні, шовкові, синтетичні, штучні та штапельні.
За структурою існують такі види швейних ниток: скручені, однониткові, армовані, текстуровані.
За оздобленням та забарвленням швейні нитки випускають: чорними, білими, кольоровими, глянцевими або матовими; бавовняні – мерсеризованими.
Швейні нитки повинні задовольняти такі основні вимоги: бути міцними, мати рівномірну товщину та ступінь скручування, бути зрівноваженими за скручуванням, мати міцне фарбування або достатній ступінь білизни, не мати дефектів.
Обрані для пальто найбільш поширені нитки – армовані бавовною мають сердечник з поліамідних або поліефірних комплексних ниток, який обвивають волокнами бавовни або полінозними. Вони більш блискучі, міцні та еластичні, ніж бавовняні, і значно більш теплостійкі, ніж бавовняні. Їх випускають торговими номерами: 20 ЛХ, 30 ЛХ, 44 ЛХ і використовують замість бавовняних швейних ниток відповідної товщини, або замість шовкових та синтетичних.
Обрані для пальто нитки товсті з натурального шовку – гарус – використовують для прокладання оздоблювальних строчок, обметування петель. Їх випускають двох номерів: №33 (333 текс) і №7 (143 текс) і виробляють з 90 ниток шовку-сирця.
Ґудзики використовують для застібання та оздоблення виробу. Асортимент ґудзиків дуже різноманітний. Ґудзики класифікують за різними ознаками.
За призначенням ґудзики поділяють на пальтові, піджачні, брючні, білизняні, формені та дитячі.
За матеріалом розрізняють ґудзики пластмасові, металеві, керамічні, дерев’яні, кістяні, перламутрові, комбіновані та інші.
За зовнішнім видом ґудзики розрізняються на види:
з формою: круглі, овальні, напівкулевидні, квадратні та прямокутні, циліндричні та інші;
за забарвленням: чорні, білі, кольорові, пістряві, з різними декоративними ефектами, а також імітації під черепаху, янтар, перламутр, перлину та інші.
За способом прикріплювання до одягу ґудзики бувають з двома або чотирма отворами, з вушком та з напівтаємним вушком.
За способом оздоблення ґудзики бувають рядові та оздоблювальні: з перламутровим ефектом, з поверхневим фарбуванням кольоровими лаками, з ювелірною тонкою металізацією у вигляді окантовок і інкрустацій та інше.
Розмір ґудзиків прийнято визначати діаметром; товщина ґудзиків повинна бути не менш 1,6 мм.
Для даного швейного виробу обрані металеві ґудзики, з декоративними ефектами, з вушком, за кольором пропонуючого матеріалу, діаметром 25 мм.
Пряжки служать для застібання, оздоблення, прикріплення деталей та для зручності користування одягом. Виготовляють їх зі сталевого дроту, стрічки, сталевих та латунних листів або з пластмаси. Сталеві вироби нікелюють або обробляють лаками для захисту від корозії.
Для даного виробу обрана пряжка з пластмаси, з поверхневим фарбуванням кольоровими лаками, за кольором відповідно пропонуючого матеріалу.
3.3. Композиційне рішення головного вбрання, взуття та
аксесуарів колекції.
Розроблювальна колекція проектована на осінній сезон. Модулем виділяється костюм у системі ансамбль. Усі частини ансамблю взаємозалежні між собою, підлеглі один одному і єдиному художньо-композиційному задуму. Завдяки строгої взаємопідпорядкованості і єдності стилю, його частин, ансамбль має особливу властивість, повно виражає образ людини.
Почуття стилю, міри і реальне відношення до навколишнього миру допомогли автору курсового проекту домогтися образної завершеності цілісного ансамблю – актуального, елегантного, комфортного, живого, динамічного, образного, і завжди привабливого.
Головний убір, як складова частина костюма в цілому приймає участь у створюванні образу, може підкреслити достоїнство і приховати недоліки свого володаря. В процесі проектування головного убору використовуються прийоми і засоби, які дозволяють домогтися структурної цілісності форми, логічно завершеної за всіма своїми параметрами. Важливе значення має сприйняття, як форми в цілому так і її складових – об’ємів, різних ліній, кутів, які в підсумку надають суттєвий вплив на сприйняття обличчя людини.
В курсовому проекті головні убори створені по принципу тотожності (прагнення к повторенню об’єму голови) і нюансу (по об’єму більше голови). Всередині форми використовувані вертикальні і горизонтальні лінії. По принципу «золотого перетину» знайдені оптимальні пропорційні співвідношення частин головного убору, співвідношення головного убору з обличчям людини і головного убору з костюмом.
Обробка виконана з основних і оздоблювальних матеріалів. Використані всілякі шнури, канти, бейки, ремінці; застосовується фурнітура – ґудзики, блочки, пряжки.
Взуття грає в дизайні костюма велике значення, перетворюючись іноді з елементу другорядного в першорядний. Взуття в костюмі свідчить про статус і загальному культурному рівні їх власника. Взуття, як елемент костюму, має велике естетичне значення, так як в значній мірі впливає на зовнішній облік людини, створює цілісність образу, виконуючи тим самим естетичну функцію.
Пошуки доцільної краси і засобів емоційної виразності в гармонії взуття знаходять свій вираз в композиційнім рішенні її форми.
Основними елементами форми взуття являються лінії, колір, фактура, декоративні елементи, пропорції.
Лінії створюють загальний контур виробу, виявляють обрис окремих деталей, сприяють найкращому зоровому сприйняттю основної композиційної ідеї. Контурні лінії обумовлюють силует носочної частини, побудова підбору, розміри і контури декору, з’єднуючи їх в єдину форму.
Конструктивні лінії, або шви, поділяють форму на певні частини, створюють певні оптичні ілюзії, штучно зменшуючи або збільшуючи окремі частини взуття.
Декоративні лінії прикрашають форми (строчки). Колір в композиції взуття надає різноманітний емоційний вплив.
Сприйняття маси і розмірів у більшості випадків пов’язано з відчуттям кольору: теплі сприймаються важкими, світлі – більш легкими.
Рівновага кольору взуття досягається завдяки пропорціональному співвідношенню кольорових відтінків: великі поверхні більш спокійні по кольору, а малі – контрастні.
В композиції костюма аксесуари – сумки, рукавички, пояси, окуляри, парасольки, біжутерія і інше – виконують роль не тільки додаткових деталей, а й беруть участь в створюванні загального стилю костюма.
Рукавички являються одним із важливих доповнень костюма. Вони, захищають руки від кліматичних впливів, крім того, декоративно завершують костюм. Рукавички підкреслюють пластику руху в костюмі. В залежності від зміни довжини і форми рукавів змінюється довжина і конструкція рукавичок. Якщо рукав скорочується, довжина рукавичок збільшується, з’являються застібки – кнопки, ґудзики, застібки. Вироблені рукавички із різних матеріалів: шкіри (гладка, лакова, замша); сучасних синтетичних матеріалів, імітуючих шкіру; різноманітних сіток, трикотажу.
Серед аксесуарів окуляри знаходяться на другому місті після взуття. Окуляри – це не тільки випробуваний засіб для корекції зору, а й ще модний аксесуар, який носять усі – і дорослі, і діти.
Окуляри – аксесуар примітний. За допомогою окулярів обличчю можна надавати вираз загадковості, інтриги, сексуальності, зворушливої беззахисності, інтелектуальної зосередженості і аристократичного шарму.
Підкреслити показність і респектабельність можна за допомогою вишуканих стекол, а також формою, кольором і фактурою окулярів.
Таким же чином можна скорегувати індивідуальні недоліки обличчя, використовуючи «вічні» властивості кольору: світлі кольори виступають, якби наближаються, а темні – скрадають форму, видаляються, відступають.
Пояса і ремінці – важлива деталь жіночого одягу. В наш час пояса і ремінці являються аксесуарами, які мають стилєстворююче значення. За конструкцією і способу носіння пояса можна підрозділити на що зав’язуються і що застібаються.
Крім свого прямого призначення – підтримувати одяг, пояс або ремінь виконують і другі важливі функції: нівелюють недоліки тіла, роблять фігуру стрункою, підтягнутою, підкреслюють красу жіночої талії.
4. МОДЕЛЬНО-КОНСТРУКТОРСЬКА ДОКУМЕНТАЦІЯ
МОДЕЛІ
4.1. Опис зовнішнього вигляду моделі
Пальто з вельвету для жінок молодого та середнього віку, прямого силуету з ременем по лінії талії, рукав вшивний, двошовний.
Пілочка пряма, не відрізна на лінії талії, з прямими кокетками, з верхніми клапанами вихідними з-під кокеток, верхніми фігурними накладними кишенями, бічний зріз яких входить в пройму. З нижніми клапанами – хомутиками, нижніми прямокутними накладними кишенями. На клапанах застібка на один ґудзик та одну вертикально розташовану обметану петлю.
Спинка з двох частин зі швом посередині, фігурною кокеткою, на лінії талії хомутик шириною 6,5 см.
Пройма класична, рукав вшивний, двошовний, довгий, по низу із переднього шва рукава виходить пата шириною 4,5 см, котра застібається на один ґудзик та одну горизонтально розташовану обметану петлю, з плечовими накладками.
Комір вшивний, відкладний, з прямокутними кінцями.
Центральна застібка доверху, підборт відрізний. По краю борту розташовано п’ять горизонтальних петель на рівній відстані друг від друга, причому верхня – на відстані 1,5 см від верхнього краю борту, а нижня петля – на відстані 34 см від лінії низу виробу.
Ремінь шириною в готовому вигляді 5 см, з пряжкою.
По краю борту, коміра, кокеток, клапанів, кишень, пат, ременя, хомутика прокласти по дві оздоблювальні строчки 0,1-0,5 мм нитками в колір запропонованої тканини.
Підкладка зі швом на спинці та бічними швами, по спинці на рівні лопаток складка, по низу виробу підкладка пришивна.
Розмірна характеристика моделі, см:
зріст 175
обхват грудей 88
обхват стегон 96
4.2. Характеристика системи конструювання деталей моделі
Конструкція одягу є пристрій, основними характеристиками якого є силует, покрій, взаємо розміщення деталей, їх конструктивна побудова, вид з’єднувальних швів.
Будь-яку конструкцію одягу можна побудувати різноманітними методами: муляжним, пропорціонально-розрахунковим, розрахунково-графічним та методом розрахунку розверток деталей одягу по зразку моделей.
Муляжний метод узагальнює процеси моделювання та конструювання одягу безпосередньо на фігурі або манекені способом наколки. При цьому використовується макетна тканина, папір, або безпосередньо основна тканина. Конструювання одягу методом накладки вимагає значної витрати часу, високої кваліфікації виконавця, та застосовується при виготовленні окремих індивідуальних замовлень та в моделюючих організаціях.
Пропорціонально-розрахункові системи. В більшості систем конструювання одягу креслення виробу будують на базі вимірювань фігури (мірок), отриманих розрахунковим шляхом, виходячи з принципу пропорційної залежності окремих частин тіла людини. Початковими показниками для розрахунку є мірка напівобхвату грудей (С2), довжини тіла (Р). в умовах масового виробництва ці мірки беруть з таблиць вимірів. При виготовленні виробів по індивідуальним замовленням населення основні мірки визначають шляхом вимірювання фігури замовника, допоміжні – шляхом розрахунку.
Формули розрахунку в кожній системі конструювання, що входять в цю групу, в принципі однотипні та відрізняються лише цифровими показниками. Результати розрахунків приблизно однакові, вони характеризують умовно-пропорційний тип, будова тіла людини того географічного району, де утворювалась система конструювання, тому що в основу будь-якої пропорційно-розрахункової системи закладено емпіричні дані, що отримані дослідним шляхом. З усіх пропорційно-розрахункових систем найбільше поширення та застосування у виробництві на певному етапі отримали системи Короткова (координатна система), Царьова, Виноградова та інші.
В координатній системі І.М. Короткова спостерігається часткове обґрунтування формул розрахунку мірок, детально розглядається послідовне побудування креслення в повному зв’язку з будовою тіла. Багато уваги виділено формоутворенню.
В теперішній час пропорційно-розрахункові системи поступово замінюють новими, які мають теоретичне обґрунтування.
Основним недоліком пропорційно-розрахункових систем є те, що виміряння фігури (мірки) базується на формулах, стверджуючих пропорційну залежність окремих частин тіла людини, що суперечить дійсності.
Метод розрахунку розверток деталей одягу засновано на елементарних поняттях чебишевської сітки та геодезичних ліній і на розрахункових методах їх визначення на кривих поверхнях.
Розрахунково-графічна система конструювання одягу розроблена ЦНІІШП на базі розрахунково-аналітичного методу (автор І.А. Тер-Овакімян), згідно котрому креслення конструкцій будують, застосовуючи геометричні та графічні розвертки згладжених контурів фігури людини. При цьому враховуються необхідні додатки на вільне облягання фігури та декоративне оформлення виробу.
Вихідними даними до побудови креслень є розмірові характеристики фігур, що взято з таблиць антропометричних вимірів жіночих, чоловічих та дитячих фігур, або мірки, що отримано шляхом безпосереднього обмірювання фігури при виготовленні виробів по індивідуальним замовленням населення. В основу побудови кожного вузла конструкції покладено виміри відповідної ділянки фігури.
Таким чином усе креслення основи по натуральним вимірам фігури без пропорційних розрахунків. В практичній роботі, у випадку незручності отримання того чи іншого розмірного признаку шляхом обмірювання, дозволяється взаємозамінювання розмірних ознак, які мають між собою достовірний зв’язок, встановлену матеріалами антропометрії.
При побудові конструктивних ліній, що розкривають форму окремих вузлів конструкцій або контурів фігури (побудова ліній горловини, ліній пройми) застосовують метод геометричних розверток.
Якщо в основу побудови того чи іншого вузла покладені два вимірювання, а шукані конструктивні точки займають просторове положення, застосовують геодезичний метод, або метод засічок (знаходження плечової точки, вершини пройми та інші).
При використанні одного розмірного признаку для побудови того чи іншого вузла конструкції (ширини спинки, довжини виробу та інші) застосовують графічний метод.
Всі розрахункові формули для побудови креслення конструкції відображають дійсний зв’язок між окремими ділянками тіла або результати математичного аналізу окремних вузлів конструкції. На базі розрахунково-графічної системи розроблена єдина методика конструювання одягу, що забезпечує єдність принципів конструювання чоловічого, жіночого, та дитячого одягу.
Структура розрахункових формул в єдиній методиці зберігається, змінюються лише параметри-коефіцієнти при перемінних, а також абсолютні величини вільних членів, що залежать від статево-вікових особливостей фігури та виду виробів.
В Центральній дослідно-технічній швейній лабораторії (ЦДТШЛ) розроблено єдиний метод конструювання одягу, що застосовують для виготовлення виробів по індивідуальним замовленням населення. В основу цього методу взята єдина методика. В єдиному методі деякі складні розрахунки спрощені або замінені мірками. Відмінність від єдиної методики в тім, що в розрахункові формули єдиного методу введено показники постави.
На базі розрахунково-графічної системи розроблено методику Республіканського будинку моделей (РБМ). Застосовуючи цю методику можна конструювати одяг будь-яких напрямків моди, так як структура кожної розрахункової формули дозволяє вводити в неї всі елементи, враховуючи особливості моди теперішнього періоду.
При виготовленні виробів по індивідуальним замовленням вихідними даними для побудови креслень є інформація про будову тіла людини; мірки отримані шляхом безпосереднього обмірювання фігури; а про форму виробу – додатки.
Метод побудови креслення деталей одягу базується на графічних прийомах перенесення розмірних ознак фігури на площину в певній послідовності з використанням формули I виду:
Р=М+П
Тільки одна розрахункова формула II виду використовується для визначення ширини пройми і рукава. Цим пояснюється велика кількість розмірних ознак, які приймають участь в побудові, більш 30.
Частина розмірних ознак, використаних в методиці, відсутня в ОСТах, вони додатково вводяться для більш точної розгортки одягу на площині.
Це наступні розмірні ознаки:
ширини – Шг1 – ширина груди з урахуванням виступу грудних залоз;
Шпп, Шпс – ширини пройми, що визначає ракурс або розворот плеч;
висоти, Впкп – що визначають розхил бокової виточки на живіт;
глибина горловини – Гг – яка приймає участь в побудуванні розгортки опорної поверхні фігури.
Універсальність розрахункових формул та методи побудови креслень конструкції, забезпечується реальними закономірностями та зв’язками між окремими елементами конструкцій, що дозволяє використовувати цю методику для побудування креслень конструкцій будь-яких моделей для фігур з будь-якими відхиленнями.
Велике значення для методики РБМ з’являється точне знімання мірок, яке дозволяє закрійнику визначити будування фігури, виявити її особливості, установити ступінь відхилення від умовно-пропорційної фігури. Тільки точне знімання мірок дає можливість одержати більш точну конструкцію виробу з урахуванням особливостей будови тіла людини.
Відмітними рисами цього методу являються:
1. Опорна поверхня виробу визначається в незалежності від розхилу нагрудної виточки.
2. Розхил нагрудної виточки знаходиться як різниця між виміром, який проходить крізь виступаючі точки грудних заліз, і не захоплюючим опуклості.
3. Ширини горловини переду і спинки неоднакові і залежать від особливостей статури конкретної фігури.
4. Розхил виточки плечової може бути розкреслений в два розхили, що важливо при будуванні спинки з рельєфами.
Усі виміри поділяються на ті, що знімаються спереду, збоку і позаду. Виміри слід знімати у строгій послідовності для зручності і точності зняття.
Для побудови конструктивної основи моделі обрана методика Республіканського будинку моделей (РБМ), яка розроблена на базі розрахунково-графічної системи.
4.3. Розрахунок та побудова конструктивної основи
для моделі
Для точного вивчення та, особливо, виміру такої складної форми, як тіло людини, необхідні відправні, або як їх іще називають, орієнтирні точки на його поверхні. Ці точки відповідають явно вираженим та легко промацующимся утворенням скелета – кінцям кістяних відростків, шершавостям, буграм або точно окреслених кордонів на м’яких тканинах.
Антропометричне обстеження починається з розмітки антропометричних точок на фігурі людини (дермографічним олівцем або кульковою ручкою). Галузеві стандарти на розмірові ознаки передбачають використування 13 антропометричних точок. Перед вимірюванням конкретної фігури намічують зазвичай 6 точок, які є початковими для ряду вимірів:
шийна точка б – вершина остистого відростку сьомого шийного хребця;
точка основи шиї в – точка на пересіченні лінії обхвату шиї з вертикальною площиною, що розсікає плечовий скат навпіл;
плечова точка з – точка на пересіченні зовнішнього краю акроміального відростку лопатки з вертикальною площиною, що перетинає плечовий суглоб навпіл;
передній кут підпахвової западини н – найвища точка дуги, яка утворена переднім краєм під пахвової западини при опущеній руці;
задній кут підпахвової западини о – найвища точка дуги, утворена заднім краєм підпахвової западини при опущеній руці;
точка висоти лінії талії р - точка на найбільш ввігнутій частині бічної поверхні тулуба на середині відстані між нижнім ребром та гребенем півздошної кістки.
Людина, яку вимірюють, повинна стояти в сурово визначеній позі: прямо, без напруження, зберігаючи звичну поставу, голова фіксується в очно-вушній горизонталі, руки опущені вздовж тулуба, пальці витягнуті, ноги в колінах випрямлені, п’ятки разом, відстань між носками ніг 15-20 см. Дихання повинно бути спокійним.
Під час знімання мірок, на примірках або при здачі готового виробу замовник повинен бути в білизні та взутті, в яких річ буде носитися.
При знімання мірок на фігурі фіксується лінія талії за допомогою плоскої резинки, яка повинна бути розміщена чітко паралельно до підлоги (ширина резинки до 1,0 см).
Вимірювання виконують сантиметровою стрічкою та проводять ретельно по правому боці фігури.
В процесі вимірювання фігури звертають увагу на її особливості: положення корпуса, висоту плечей, асиметрію фігури, форму шиї, спини, грудей, живота, стегон, ступінь жировідкладення та їх розподіл, розвиток м’язів, пропорції тіла.
Для побудови конструкції виробу, крім вимірів фігури, необхідні додатки, оскільки одяг не прилягає до тіла по усім точкам його поверхні. Від вірного вибору додатків на вільне облягання, залежить точність утворення конструкції форми, що проектується.
Додатки на вільне облягання мають суспільне значення – додатки до ширини усього виробу, або часткове – додатки до ділянок (деталей) конструкції.
Додатки до ширини усього виробу: на рівні грудей – Дг, на рівні талії – Дт, на рівні стегон – Дс.
Додатки до ділянок (деталей) конструкції: до ширини спинки – Дшс, до ширини пілочки (перед) – Дшп, до обхвату плеча – Доп.
Додатки на вільне облягання включають припуск, що забезпечує вільне дихання, вільні рухи, наявність повітряного прошарку для регулювання теплообміну – названий технічними додатками, та додатки на декоративно-конструктивне оформлення одягу, яке залежить не тільки від виду, але і особливостей моделі, силуету, моди та призначення забезпечити перетворення задуму художника в заданій моделі.
Для спрощення розрахунків використовують сумарний додаток на вільне облягання, що включає і технічний додаток і додаток на декоративно-конструктивне оформлення одягу.
Вибір припуску в даному курсовому проекті залежить від:
виду виробу (пальто);
форми виробу (пряме пальто);
від того, як передбачається носити виріб
