передбаченому чинним
законодавством. Водночас абзац 4 ст. 16 Закону України "Про Антимонопольний комітет
України" визначає, що державний уповноважений Комітету для реалізації завдань,
покладених на Комітет, має право вимагати для перевірки дотримання антимонопольного
законодавства необхідні документи та іншу інформацію. Стаття 13 Закону України "Про
обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій
діяльності" встановлює для суб'єктів господарювання та їх посадових осіб обов'язок
подавати на вимогу державного уповноваженого Комітету документи, письмові та усні
пояснення, іншу інформацію, в тому числі інформацію з обмеженим доступом, необхідну
для здійснення державним уповноваженим завдань, передбачених законодавством.
Колегія суддів вважає, що суд при вирішенні спору підставно дійшов висновку, що термін
"вимога" (про надання інформації) визначає спосіб дії Комітету, а запит є лише формою
такої вимоги. При цьому також береться до уваги те, що статті 16 і 22 Закону України "Про
Антимонопольний комітет України" передбачають обов'язковість виконання законних
вимог державних уповноважених Комітету у визначені ними строки. За таких обставин
невиконання Залізницею законних вимог Комітету тягне за собою передбачену статтею 19
Закону України "Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції
в підприємницькій діяльності" відповідальність. Колегія суддів також відзначає, що згідно
зі ст. 5 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" Комітет здійснює свою
діяльність відповідно до Конституції України, Закону України "Про обмеження монополізму
та недопущення недобросовісної конкуренції в підприємницькій діяльності", Закону
України "Про захист від недобросовісної конкуренції". Цього Закону, інших законів та
інших нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до цих законів. Право державних
уповноважених Комітету розглядати справи про порушення антимонопольного
законодавства та своїми рішеннями (постановами) накладати штрафи чітко визначено у
вказаних законодавчих актах, зокрема в абзаці 7 ч. 1 ст. 16, ч. 2 ст. 17, ст.24 Закону
України "Про Антимонопольний комітет України", інших нормативних документах, в тому
числі згаданих Правилах. При цьому також береться до уваги, що самі Правила розгляду
справ про порушення антимонопольного законодавства, а також підставність їх
затвердження Комітетом, неодноразово були предметом розгляду у Вищому
господарському (арбітражному) суді України, однак підстав для визнання їх такими, що не
відповідають законодавству та підлягають визнанню недійсними, жодного разу не
вбачалося (рішення та постанови Вищого арбітражного суду України у справах №№ 5/61,
1/21, 1/121/4/120).
Зважаючи на викладене та керуючись ст. ст. 107, 1115, 1117, 1119 Господарського
процесуального кодексу України, колегія суддів
ПОСТАНОВИЛА:
Рішення Вищого арбітражного суду України від 06.03.2001 у справі №7/11 залишити без
змін, а касаційну скаргу Львівської залізниці - без задоволення.
Головуюча: Першикова
Є.В.
Судді: ПалійВ.М.,
Дерепа В.І.
