Повість минулих літ - Народний епос - Скачать бесплатно
тучні, і зборище злобних оточило мене. Господи боже мій, на тебе уповав я. Тож спаси ти мене і од усіх гонителів моїх ізбав мене» 17. Потім же став він канон співати. Так на заутрені він помолився, дивлячись на ікону, на образ владики, [і] говорячи:
«Господи Ісусе Христе! Як ти сим образом явився на землі спасіння о ради нашого, і дав своєю волею | пригвоздити руки свої на хресті, і прийняв страждання заради гріхів наших, так і мене сподоби прийняти страждання. Се ж не од ворогів я приймаю [його], а од брата свойого, і не постав ти йому, господи, се за гріх». А коли помолився, він ліг на постелю свою.
І тут напали на нього вони, як ті звірі дикії, з усіх сторін шатра, і простромили його списами, і пронизали Бориса. І слугу його, що [князя прикрив], упавши на нього, пронизали [разом] із ним. Був же сей улюбленцем Бориса, а родом отрок сей був угрин, на ім'я Георгій, і його сильно любив Борис, навіть возложив був на нього гривну велику золоту. В ній він і служив йому. Побили вони також отроків багатьох Борисових. У Георгія ж не могли вони швидко зняти гривни з шиї. І відрубали вони голову його, і так зняли гривну ту, голову одкинувши геть. Через те й не знайшли опісля тіла його серед трупів.
Бориса ж, убивши, окаянні завернули в шатро, і поклали його на воза, і повезли, а він іще дихав. І коли довідався про це окаянний Святополк, що він іще дихає, то послав двох варягів, [Еймунда і Рагнара] 18, прикінчити його. А коли ті обидва прийшли і побачили, що він іще живий є, то один із них, вийнявши меча, вдарив його в серце.
І так скончався блаженний Борис, діставши з праведниками вінець [життя вічного] од Христа бога. Він прилучився до пророків і до апостолів, із сонмом мучеників пробуваючи, на лоні Авраама почиваючи, бачачи невимовну радість, співаючи з ангелами і веселячись ^з сонмом святих. І положили тіло його, принісши його потай до Вишгорода, в церкві святого Василія [Великого].
Окаяннії ж убивці прийшли до Святополка, ніби славу маючи, беззаконники. Імена ж цих законопереступників є: Путша, Талець Єлович, Ляшко. Отець же їх — йатана.
Бо такі бувають слуги — біси; бісів бо посилають на зло, а ангелів — - на добро. Ангели ж людині зла не чинять, а завжди мислять і їй добро. Вони також християнам помагають і заступають од супостата-врага. Біси ж завжди ловлять людину на зле, завидуючи їй, оскільки бачать, що людина богом ушанована, і заздрять вони їй. І коли шлють їх на зло — вони скорі є. Сказав бо [господь]: «Хто піде спокусити Ахава?» І сказав біс: «Ось я піду» 19. Лиха людина, прагнучи до злого, не поступиться бісу, бо біси бояться бога, а лиха людина ані бога боїться, ні людей стидиться; біси бо хреста господнього бояться, а лиха людина і хреста не боїться. Тим-то й Давид говорив: «Чи воістину ж ви правду говорите [і] справедливо судите, сини людськії? Адже в серці ви готуєте беззаконня, на землі неправду руки ваші сплітають. Із самого народження відступили грішники, обманюють вони од утроби [матерньої], говорячи лжу. Лютість їх подібна до зміїної» .
Святополк же окаянний намислив у собі, сказавши: «Осе вже убив я Бориса, а як би ще вбити Гліба?» І, прийнявши замір Каїнів, з обманом послав він [гінця] до Гліба [в Ростов], говорячи так: «Іди зараз же. Отець тебе зове, бо нездоров він вельми».
І Гліб, сівши на коня, рушив з невеликою дружиною, бо був він послушлив отцю. Та коли прибув він на Волгу, на устя [річки] Тьми 2, на полі спіткнувся під ним кінь у рові і надламав він йому трохи ногу. І прибув він до Смоленська, і рушив од Смоленська, і став на [річці] Смядині в кораблі, так що видно було [город] 22.
У сей же час Ярославу прийшла була вість од [сестри] Передслави про смерть отця. І послав Ярослав [гінця] до Гліба, говорячи: «Не ходи. Отець тобі помер, а брат твій убитий Святополком».
І коли почув це Гліб, закричав він вельми крізь сльози, і плакав за отцем, а більше ще й за братом, і став він молитися зі слізьми, говорячи: «Горе мені, господи! Лучче б мені померти з братом, аніж жити у світі сьому облудному! Коли б же побачив я, брате, лице твоє ангельськеє, — умер би з тобою! А нині для чого зоставсь я один? Де є слова твої, що ти говорив їх мені, брате мій любимий? Нині вже я не почую тихого твойого научання. А якщо дістав ти єси уповання у бога, молися за мене, щоб і я прийняв таку саму смерть. Лучче б мені з тобою померти, аніж у світі сьому облудному жити». І коли так він молився зі сльозами, знагла прийшли послані Святополком, щоб погубити Гліба. І при цім одразу послані захопили корабель Глібів і видобули оружжя, а отроки Глібові впали у одчай. Окаянний же [убивця] Горясір звелів тут же зарізати Гліба, і повар Глібів, на ім'я Торчин, вийнявши ножа, зарізав Гліба.
Мов те ягня непорочне, приніс він себе в жертву богові замість запашного фіміаму, жертва словесна, і дістав він од Христа вінець [життя вічного]. Увійшовши в небесні обителі, він побачив жаданого брата свойого і радувався з ним невимовною радістю, що її сподобились вони братолюбством своїм. «Як це добре і як гарно, коли жити обом братам вкупі» 23.
А окаянні ж вернулися назад. Як ото сказав Давид: «Вернулися грішники в пекло» 24. І ще: «Оружжя видобули грішники, і натягли вони луки свої постріляти нищого і вбогого, заколоти праведних серцем. Та оружжя їх увійде в серця їхні і луки їх сокрушаться. Бо грішники погибнуть, як дим, щезаючи, погибнуть» 25.
Коли ж вони вернулись і сказали Святополкові: «Вчинили ми звелене тобою», — то він, це почувши, [загордився], і возвеселилося серце його вельми. Та не відав він, що Давид говорив: «Чого ти хвалишся злобою, сильний? Беззаконня замислив язик твій, як та бритва вигострена, учинив він лжу. Возлюбив ти єси злобу більше, ніж благостиню, неправду [більше любиш] говорити, аніж правду. Возлюбив ти єси всякі слова погибельні, язик ти облесливий. За се бог знищить тебе до кінця, і вирве він тебе із оселі твоєї і корінь твій із землі живих» 26. Як ото і Соломон сказав: «Я з погибелі вашої посміюся і порадуюсь, коли прийде на вас пагуба. Тому-то з'їдять вони свого труда плоди 27 і своїм нечестям наситяться» 28.
Коли ж Гліба вбили, то покинули [його] на березі [Волги?] межи двома колодами, а потім, узявши, одвезли його [до Вишгорода] і положили його коло брата його Бориса у церкві святого Василія [Великого]. з'єднані тілами, а тим паче й душами, у владики всіх, царя [небесного], пробуваючи, у радості безконечній і в сяєві невимовному, подаючи зцілення дари Руській землі та іншим, приходящим з правдивою вірою, ви даєте зцілення: калікам — ходити, сліпим — прозріння, болящим — одужання, окованим — звільнення, темницям — одчинення, печальним — утіху, гнаним — вибавлення. Бо єсте ви заступники Руської землі і світильники, що завжди сіяють і моляться завжди до владики за своїх людей. Тим-то і ми повинні єсмо славити достойно страстотерпців Христових, ревно молитись до них, мовлячи:
«Радуйтеся, страстотерпці Христові, заступники Руської землі, що зцілення подаєте приходящим до вас [із] вірою і любов'ю.
Радуйтеся, небеснії жителі! Во плоті ви ангелами стали, єдинодумними служителями [богу], рівнею однаковою, святим єдинодушною. Тому і стражденним усім зцілення ви подаєте.
Радуйтеся, Борисе і Глібе богомудрії! Яко потоки, точите ви од кладезя води живоноснії; зцілення течуть вірним людям на одужання.
Радуйтеся, промені світозорії! Бо з'явились ви, яко світила, що осявають всю землю Руськую, завше тьму одганяючи, являючись вірою непохитною.
Радуйтеся, недремного ока досягши, ви, душі, що звершення божих святих заповідей прийняли в серце своє, блаженнії.
Радуйтеся, брати, вкупі в місцях злотосяйних, в оселях небесних, і в славі нев'янучій, що її достойно ви сподобилися.
Радуйтеся, божими світлостями ясно осіяннії! Ви світ увесь обходите, біси одганяючи, недуги зціляючи, світильники предобрії і заступники ревнії, сущі з богом, блаженними променями завше розігрітії, доблеснії страстотерпці, що душі просвіщають вірним людям. Возвисила бо єсть вас світлоносная небесная любов, тому прекраснеє все | наслідували ви в небеснім житті — славу і райський поживок, світло розуму [і] прекрасну радість.
Радуйтеся, бо напаяєтеви всі серця, горесті і болісті одганяючи, страсті злії зціляючи, ви, що краплями крові святими зчервонили багряницю, преславнії, ту, що красно ви її носите, з Христом царствуєте завше, молячись за новії люди християнськії і [за] родичів своїх. Земля Руськая благословилася вашою кров'ю і мощами, що покояться в церкві. Духом божественним ви просвіщаєте, бо в ній із мучениками, яко мученики, за люди свої молите.
Радуйтеся, церкви світосяйнеє сонце здобувши! Схід [його] завше просвітлює в стражданні во славу вас, мученики.
Радуйтеся, світлії зорі, що зрання ви сходите, новохристолюбивії заступники наші, страстотерпці? Покоріте поганих під ноги князям нашим, молячись до владики і бога нашого, щоб мирно їм пробувати в єднанні і в здоров'ї, ізбавляючи [їх] од усобної раті і од пронирства диявольського. Сподобіте ж [сього] і нас, що оспівують і славлять ваше святеє торжество, в усі віки [і] до скончания [світу]».
Святополк же сей окаянний, лихий, убив [також брата] Святослава, пославши [убивць] до гори Угорської29, коли він утікав в Угри.
І став він помишляти: «Переб'ю всіх братів своїх і візьму землю Руськую один». Намислив він зарозумілістю своєю, а не знав, що бог дає владу [тому], кому ото хоче; «настановляє за царя і князя Всевишній, кому хоче, він дає [владу]»30. Якщо бо котра-небудь земля удостоїться перед богом, настановляє він царя і князя справедливого, що любить закон і правду, і властителя [такого ж] ставить, [і] суддю, що чинить суд. Бо якщо князі справедливі бувають на землі, то многі провини прощаються [їй]. а якщо лихі й лукаві бувають, то більше зло насилає бог на землю ту, оскільки [князь] — то глава єсть землі. Так бо Ісайя сказав: «Згрішили вони від голови і до ніг» 31, — себто від царя і до поостих людей. «Горе ж городу тому, в якому князь молодий» 32, шо любить вино пити під гуслі та з молодими дорадниками. Таких бог дає за гріхи, а старих і мудрих забирає. Як ото Ісайя говорить: «Одбере господь у Єрусалима силу, і дужого велета, і чоловіка хороброго, і суддю, і пророка, і смиренного старця, і славного порадника, і мудрого знавця, і тямущого підлеглого»: «і поставлю, — і говорить господь] , — юнака князем їм і кривдника їм, щоб він во.юдів ними» 33
Святополк же окаянний став княжити в Києв і, скликавши людей, став давати тим корзна 34, а другим — кунами, роздаючи множество отчого багатства.
Ярослав же не знав про смерть отця. [А] було в Ярослава багато варягів, і насильство чинили вони новгородцям, і, вставши на них, новгородці перебили варягів у дворі Поромонім. І розгнівався Ярослав, і, пішовши на [село] Ракомо , сів у [своїм] дворі. Та, пославши [гінців] до новгородців, він сказав: «Уже мені сих не воскресити». І позвав він до себе знатних мужів, що посікли були варягів, і обманув так їх, порубав їх одну тисячу36 .
У ту саму ніч прийшла йому вість із Києва од сестри його Передслави: «Отець тобі помер, а Святополк сидить у Києві, вбивши Бориса. І по Гліба він послав. І ти бережись його дуже» 37 І, це почувши, Ярослав печалувався за отцем, і за братом, і за дружиною.
А назавтра, зібравши решту новгородців, мовив Ярослав: «О люба моя дружино! Я перебив їх учора, а нині вони знадобилися». І витер він сльози, і сказав їм на вічі: «Отець мені помер, а Святополк сидить у Києві, убиваючи братів своїх». І сказали новгородці: «Хоча, княже, браття наші порубані є, ми можем за тебе боротися!»
І зібрав Ярослав варягів тисячу, а інших воїв сорок тисяч 38, і пішов на Святополка, призвавши [на поміч] бога [i] сказавши:
«Не я почав побивати братів, а він. Хай буде бог месником за кров братів моїх, бо без вини пролив він кров праведну Борисову і Глібову. Іще й мені се ж учинить! Тож суди мене, госпо й, по правді хай скінчиться лиходійство беззаконника». І пішов він на Святополка 39.
Коли ж почув це Святополк, що йде Ярослав, то спорядив він воїв без числа, і русів, і печенігів, і виступив супроти нього до 40 [города] Любеча по той бік Дніпра, а Ярослав — звідси.
У РІК 6524[1016]. Прийшов Ярослав на Святополка, і стали вони насупроти обаполи Дніпра. І не одважувалися ні сі на тих рушити, ні ті на сих, і стояли вони три місяці одні проти одних.
І став воєвода Святополків Вовчий Хвіст1 глузувати з новгородців, їздячи коло берега [і] говорячи: «Чого прийшли ви зі шкандибою оцим? 2 А ви теслярі є! Ось ми заставимо вас хороми зводити наші!3» Це почувши, новгородці сказали Ярославу: «Завтра переправимось на них. Якщо хто не піде з нами, то ми самі його порубаєм».
А було уже в заморозь, і стояв Святополк межи двома озерами, і всю ніч [ту] спав, упившись із дружиною своєю. Ярослав же назавтра, приготувавши до бою дружину, перед світом переправився, і, висівши на берег, одіпхнули вони човни од берега. І пішли [війська] одні проти одних, а коли зійшлися докупи, то була січа люта, і не можна було із-за озера печенігам помагати [Святополкові]. І притиснули Святополк ових воїв до озера, і ступили вони на лід, і обломився лід із воями Святополковими, і багато втопилось у водах, і одолівати почав Ярослав. Побачивши ж [це], Святополк побіг. І одолів Ярослав, а Святополк утік у Ляхи 4.
Ярослав же сів у Києві на столі отчім. Було ж тоді Ярославу літ тридцять і вісім 5.
У РІК 6525[1017]. Ярослав увійшов у Київ1 , і погоріли церкви.
У РІК 6526[1018]. Рушив Болеслав, [князь лядський], зі Святополком на Ярослава, з ляхами. Ярослав же зібрав множество русі, варягів, словен, рушив супроти Болеслава і Святополка, і прийшов до [города] Волині, і стали [війська] обаполи ріки Бугу.
А був у Ярослава кормилець і воєвода Блуд 1. І став Блуд 1 глузувати з Болеслава, говорячи: «Ось як ми пропорем тобі тріскою черево твоє товстеє!» Був бо великий і важкий Болеслав, так що навіть на коні не міг він сидіти, але був тямущий. І сказав Болеслав до дружини своєї 2: «Якщо вам од сього глузування не прикро, — я один погибну!» І, сівши на коня, вбрів він у ріку, а вслід за ним — вої його. Ярослав | же не встиг приготуватися до бою, і переміг Болеслав Ярослава.
Ярослав тоді втік із чотирма чоловіками до Новгорода, а Болеслав увійшов у Київ зі Святополком. І сказав Болеслав: «Розведіте дружину мою по городах на покорм». І було так [зроблено].
Коли ж Ярослав прибіг до Новгорода, хотів він утікати за море. Та посадник Костянтин, син Добринин, з новгородцями порубали човни Ярославові, кажучи: «Ми можем іще битись за тебе з Болеславом і з Святополком». І стали [новгородці] гроші збирати: з мужа — по чотири куни, а з старост — по десять гривень, а з бояр — по вісімдесят 3 гривень. і привели варягів, і дали їм гроші, і зібрав Ярослав воїв многих.
Болеслав тим часом перебував у Києві, сидячи [тут], а нерозумний Святополк наказав: «Скільки ото ляхів по городах — бийте їх!» і побили ляхів, а Болеслав утік із Києва, узявши майно, і бояр Ярославових, і дві сестри його4, [Передславу та(Премиславу)] „ І Анастаса, [попа] десятинного 5, він приставив до майна, бо той увійшов був йому в довір'я обманом, і безліч людей він повів із собою, і городи червенські зайняв собі. І вернувся він у землю свою.
Святополк же став княжити в Києві, та пішов Ярослав на Святополка, і переміг Ярослав Святополка, і втік Святополк у Печеніги.
У РІК 6527 [1019]. Прийшов Святополк із печенігами, з великою силою. І Ярослав зібрав множество воїв і виступив супроти нього на [ріку] Альту. Ярослав при цьому став на і тім] місці, де ото вбили Бориса, і, звівши руки до неба, сказав: «Кров брата мойого волає до тебе, владико! Відомсти за кров праведника сього, як ото відомстив ти єси за кров Авелеву, наславши на Каїна стогін і трепет. Таке нашли ти й на сього». І, помолившись, він сказав: «Брати мої! Якщо ви тілом одійшли єсте звідси, то молитвою своєю поможіте мені на противника сього, убивцю гордого». І як тільки він сказав це, рушили [полки] один проти одного і покрили поле битви на Альті безліччю воїв.
Була ж тоді п'ятниця, | сходило сонце, і зійшлися оба [полки], і сталася січа люта, якої ото не було в Русі — і за руки беручись, рубалися, і зступилися тричі, так що по долинах кров текла, — і під вечір одолів Ярослав, а Святополк утік.
Коли ж він утікав, то напав на нього біс, і розслабились кості його, і не міг він сидіти на коні, а носили його в носилах. І принесли 'його до [города] Берестія [отроки], утікаючи з ним, а він говорив: «Утікайте зо мною, женуть вслід за нами». Отроки його тоді посилали насупроти, [узнати], чи хто женеться за ним. І не було ж нікого, хто гнався б услід, та втікали вони з ним. А він у немочі лежав і, схопившись, говорив: «Осьо женуться, оно женуться! Втікайте!» І не міг він видержати на однім місці, і пробіг Лядську землю, гнаний гнівом божим, і прибіг ' у пустиню межи Чехами і Ляхами, і тут зле покинув він живоття своє.
Його ж і по справедливості, яко грішника, постиг суд [божий]. По зішестю зі світу сього пойняли муки цього окаянного Святополка. Показувала явно послана [богом] пагубна кара, [яка] в смерть немилостиво ввігнала 2 [його, що] й по смерті він вічно мучиться на дні пекла 3, зв'язаний. Єсть же могила його в пустині тій і до сих днів, і виходить із неї сморід тяжкий.
Се ж бог явив на поучения князям руським, що коли вони так само вчинять, [то], чувши це, таку саму кару дістануть, — навіть більшу од сеї, тому що, знаючи це, що сталося, [негоже] вчинити таке саме зло — братовбивство. Бо сім кар дістав Каїн, убивши Авеля, а Ламех — сімдесят [сідмиць], оскільки бо Каїн не знав, що [доведеться] відплату прийняти од бога, а Ламех, знаючи про кару, що була прародителю його, учинив убивство. «Сказав бо Ламех обом жонам своїм, [Аді і Ціллі]: «Мужа убив я на лихо мені і юнака на горе мені. Тим-то, — сказав він, — сімдесят [сідмиць] помст на мені, оскільки, — сказав він, — знаючи, я се вчинив» 4. Ламех убив двох братів Єнохових 5 і забрав собі обох їхніх жон. Сей же Святополк — новий Авімелех 6, що родився був од перелюбу [і] який 9 перебив братів | своїх, синів Гедеонових, — такий і сей [Святополк] був.
Ярослав же прийшов [і] сів у Києві, утерши поту з дружиною своєю, показавши побіду і труд великий.
У РІК 6528 [1020]. Родився у Ярослава скн, і нарік він його ім'ям Володимир '.
У РІК 6529 [1021]. Прийшов Брячислав, син Ізяславів, онук Володимирів, на Новгород і зайняв Новгород. Забравши безліч новгородців і майно їх, він пішов до Полоцька назад. А коли він прибув до Судомири-ріки, Ярослав і виступив із Києва, на сьомий день настиг його тут. І переміг Ярослав Брячислава, а новгородців вернув там до Новгорода, а Брячислав утік до Полоцька. У РІК 6530[1022]. Прийшов Ярослав до Берестія '. У сі ж часи Мстислав 2, [брат Ярослава], пробував у [городі] Тмуторокані. І пішов він на Касогів, а почувши це, князь касозький Редедя виступив супроти нього. І коли стали війська одне проти одного, то сказав Редедя Мстиславові: «Для чого ми будемо губити дружину один одному? Зійдімось-но оба самі боротися. І якщо одолієш ти, то візьмеш майно моє, і жону мою, і землю мою. Якщо ж я одолію, то візьму твоє все». І сказав Мстислав: «Хай буде так».
І з'їхалися вони, і сказав Редедя Мстиславові: «Не оружжям давай битися, а боротись». І взялись вони боротися кріпко, і довго обидва боролися, і став знемагати Мстислав, бо був великий і сильний Редедя. І сказав Мстислав: «О пресвятая богородице, поможи мені! Якщо бо одолію я його, споруджу церкву на честь твою». І, це сказавши, ударив він ним о землю, "і, вийнявши ножа, ударив його в гортань ножем, і був тут зарізаний Редедя. І, ввійшовши в землю його, він узяв усе -майно його, і жону його, і дітей його, і данину наклав на касогів. А коли вернувся він до Тмутороканя, то заложив церкву святої Богородиці і спорудив її, [ту], що стоїть і до сьогодні в Тмуторокані.
У РІК 6531 [1023]. Пішов Мстислав на Ярослава з хозарами і з касогами.
У РІК 6532 [ 1024]. Коли Ярослав перебував у Новгороді, прийшов Мстислав із Тмутороканя до Києва. Та не прийняли його кияни, і він, пішовши, сів на столі в Чернігові. Ярослав перебував у Новгороді тоді.
У сей же рік повстали волхви в Суздальцях. і побивали [там] старших людей по диявольському наущенню і через бісівську ману, говорячи, що ці держать запаси. І заколот великий, і голод в усій землі тій був '. [І] рушили по Волзі всі люди в Болгари, і привезли хліба, і так вижили.
Коли ж почув Ярослав про волхвів тих, то прийшов він до Суздаля, і захопив волхвів, і [одних] розточив, а других покарав, сказавши так: «Бог наводить за гріхи на кожну землю голод, або мор, або засуху, або іншу кару, а людина не знає нічого».
І, вернувшись, Ярослав прибув до Новгорода. І послав Ярослав [послів] за море по варягів, і прийшов [князь] Якун із варягами. А був Якун сей гарний, і накидка в нього злотом була виткана. І прийшов він до Ярослава, і Ярослав із Якуном рушив на Мстислава.
Мстислав же, почувши [про це], виступив супроти них обох до [города] Листвена2. Мстислав при цім звечора приготував до бою дружину і поставив сіверян у чоло проти варягів, а сам став із дружиною своєю по обох крилах. І настала ніч горобина 3, г була пітьма, і громи, і блискавка, і дощ. І сказав Мстислав дружині своїй: «Підемо на них!»
І пішов Мстислав, а Ярослав — насупроти, і зступилися в лоб варяги з сіверянами, і трудилися варяги, рубаючи сіверян, а після цього рушив у наступ Мстислав із дружиною своєю і став сікти варягів, і була січа сильна. Коли спалахувала блискавка, то виблискувало оружжя, і була гроза велика, і січа сильна і страшна. Побачивши ж Ярослав, що його перемагають, побіг із Якуном, князем варязьким, і Якун тут загубив накидку золотую. І Ярослав прийшов тоді до Новгорода, а Якун пішов за море.
Коли ж Мстислав засвіта на другий день побачив, що лежать посічені із своїх сіверяни і варяги Ярославові, він сказав: «Хто сьому не рад? Се лежить сіверянин, а се варяг, а своя дружина ціла». І послав Мстислав услід за Ярославом [посла], говорячи: «Сиди ти на столі своїм у Ки|єві, оскільки ти єси старший брат, а мені хай буде ся сторона».
Та не одважувався Ярослав у Київ іти, допоки вони оба [не] замирилися. І сидів Мстислав у Чернігові, а Ярослав у Новгороді, а в Києві сиділи мужі Ярославові.
У тім же році родився у Ярослава другий син, і нарік він його ім'ям Ізяслав .
У РІК 6533[1025].
У РІК 6534 [ 1026]. Ярослав зібрав воїв многих, і прийшов до Києва, і вчинив мир із братом своїм Мстиславом коло Городця [Пісочного]. І розділили вони по Дніпру Руську землю: Ярослав узяв сю сторону, а Мстислав — ту. І стали вони оба жити мирно і в братолюбстві, і перестали усобиця й заколот, і була тиша велика в землі Руській.
2 У Софійськ. І тут уточнено: «и бяше осень, и TV ся ср*тоша». " Додано з Софійськ. І.
4 За літописами, актовими печатями та іншими даними, хрестильне ім'я Ізмслава було Дмитрій.
У РІК 6535 [1027]. родився третій син Ярославу, і нарік він його ім'ям Святослав '.
У РІК 6536[1028]. У РІК 6537 [1029]. Мирний рік.
У РІК 6538 [1030]. Ярослав узяв [город] Белз. І родився Ярославу четвертий син, і нарік він його ім'ям Всеволод .
Сього ж року пішов Ярослав на Чудь, і переміг Їх, і поставив город Юр'єв.
У сен же час, коли помер Болеслав Великий у Ляхах, був заколот великий в Лядській землі, і, повставши, люди побили єпископів, і попів, і бояр своїх, і був заколот у них 2.
У РІК 6539 [1031]. Ярослав і Мстислав зібрали воїв многих і пішли на Ляхів. І зайняли вони городи червенські знову, і спустошили Лядську землю, і багатьох ляхів привели, і розділили їх. І посадив Ярослав своїх [ляхів] по [ріці] Росі, і є вони [тут] і до сьогодні.
У РІК 6540[1032]. Ярослав почав ставити городи по Росі '.
У РІК 6541 [1033] Мстиславич Євстафій помер.
У РІК 6542 [1034]. Мстислав вийшов на лови, і розболівся, і помер. І положили його [у Чернігові] в церкві святого Спаса, що її він спорудив був сам; було бо зведено її при ньому [так] заввишки, як, на коні стоячи, [можна] рукою досягти.
Був же Мстислав дебелий тілом, рудий лицем, мав великі очі. | [Він був] хоробрий у бою, і милостивий, і любив дружину велико, і майна не жалів [для неї], ні питва, ні їжі не боронив.
Після цього ж узяв волость його всю Ярослав і став єдиновладником Руської землі. Пішов Ярослав до Новгорода і посадив сина свого Володимира в Новгороді, [а] єпископом поставив [Луку] Жидяту.
І в той час родився Ярославу син, і нарекли його ім'ям Вячеслав '.
А коли ж Ярослав перебував у Новгороді, то прийшла йому вість, що печеніги стоять, обложивши Київ. І Ярослав, зібравши воїв многих, варягів і словен, прийшов до Києва і ввійшов у город свій 2.
А було ж печенігів без числа. Ярослав тоді виступив із города, приготував до бою дружину. І поставив він варягів посередині, а на правій стороні — киян, а на лівім крилі — новгородців, і стали вони перед городом. А печеніги почали йти на приступ, і зступилися вони на [тім] місці, де ото є нині свята Софія, митрополія руська; бо тоді [це] було поле поза городом. І сталася січа люта, і ледве одолів під вечір Ярослав, і обігли печеніги в різні боки, і не знали вони, куди втікати, і ті, втікаючи, тонули в [ріці] Ситомлі, а інші — в інших ріках. І так погинули вони, а решта їх [десь] розбіглась і до сьогодні.
У той же рік всадив Ярослав у поруб3 Судислава, брата свого, у Пскові; йому [на брата] звели наклеп.
У РІК 6545 [ 1037]. Заложив Ярослав город — великий Київ, а в города сього ворота є Золоті. Заложив він також церкву святої Софії, премудрості божої, митрополію, а потім церкву на Золотих воротах, кам'яну, Благовіщення святої богородиці. Сей же премудрий великий князь Ярослав задля того спорудив [церкву] Благовіщення на воротах, [щоб] давати завше радість городу сьому святим благовіщенням господнім і молитвою святої богородиці та архангела Гавриїла. Після цього [він звів] монастир святого Георгія [Побідоносця] і [монастир] святої Орини '.
І при нім стала віра християнська плодитися в Русі і розшиз рятися, і чорноризці [ стали множитися, і монастирі почали з'являтися. І любив Ярослав церковні устави, і попів любив він велико, а понад усе любив чорноризців. І до книг він мав нахил, читаючи [їх] часто вдень і вночі. І зібрав він писців многих, і перекладали вони з гречизни на слов'янську мову і письмо [святеє], і списали багато книг. І придбав він [книги], що ними поучаються віруючі люди і втішаються ученням божественного слова. Бо як ото хтонебудь землю зоре, а другий засіє, а інші пожинають і їдять поживу вдосталь, — так і сей. Отець бо його Володимир землю зорав і розм'якшив, себто хрещенням просвітив, а сей великий князь Ярослав, син Володимирів, засіяв книжними словами серця віруючих людей, а ми пожинаєм, учення приймаючи книжнеє.
Велика бо користь буває людині од учення книжного. Книги ж учать і наставляють нас на путь покаяння, і мудрість бо, і стриманість здобуваємо ми із словес книжних, бо се є ріки, що напоюють всесвіт увесь. Се є джерела мудрості, бо є у книгах незмірна глибина. Ними бо в печалі ми втішаємось, вони є уздою стриманості. А мудрість великою є, бо й Соломон же хвалив її [і] говорив: «Я, премудрість, вселила пораду, і розум, і тяму, я призвала страх господній;
у мене — порада, у мене — мудрість, у мене — сила; мною царі царствують і владарі узаконюють правду; мною вельможі возвеличуються і деспоти держать землю; я люблю тих, які люблять мене; ті, що шукають мене, знайдуть благодать» ї. Якщо бо пошукаєш ти в книгах мудрості пильно, то знайдеш ти велику користь душі своїй. Бо коли хто часто читає книги, то бесідує він із богом або зі святими мужами. Читаючи бесіди пророків, євангельські повчання і апостольські, і житія святих отців, знайде душі він користь велику.
Ярослав же сен, як ото ми сказали, любив книги і, многі списавши, положив [їх] у церкві святої Софії, що її спорудив він сам. І прикрасив він її іконами многоцінними, і злотом, і сріблом, і начинням церковним. У ній же належні співи воздають богові в належні часи. І інші церкви ставив він по городах і по містах, настановляючи попів і даючи їм частку 3 майна свого і велячи їм повчати людей і приходити часто до церков; попові бо часто належить повчати людей, оскільки це йому поручено богом. І -умножилися пресвітери і люди християнськії, і радувався Ярослав вельми, бачачи багато церков і люду християнського, а враг- [диявол] ремствував, що його побіждають новії люди християнськії.
У РІК 6546 [1038]. Пішов Ярослав на Ятвягів і переміг.
У РІК 6547 [1039]. Освячена була митрополитом Феопемптом церква [Успіння] святої Богородиці, що її спорудив Володимир, отець Ярославів '.
У РІК 6548 [1040]. Ярослав пішов на Литву і переміг.
У РІК 6549[1041]. Пішов Ярослав на Мазовшан у човнах і переміг їх.
У РІК 6550 [ 1042]. Пішов Володимир, син Ярославів, на Ям і переміг їх. І погинули коні у Володимирових воїв, і коли іще дчхали коні, здирали шкури з них, — такий був мор на коней.
У РІК 6551 [1043]. Послав Ярослав Володимира, сина свого, на Греків і дав йому воїв многих, а воєводство поручив Вишаті, отцю Яневому.
І рушив Володимир на Цесароград у човнах, і прийшли вони на Дунай, а од Дунаю пішли до Цесарограда. І знялась буря велика, і розбила кораблі русі. І княжий корабель розбив вітер, і взяли князя [Володимира] в корабель Івана Творимирича, воєводи Ярославового. Інші вої Володимирові викинуті були на берег, '-числом шість тисяч. І коли хотіли вони вернутися в Русь, то не пішов з ними ніхто із дружини княжої. І сказав Вишата: «Я піду з ними». І висів він із корабля до них, сказавши: «Якщо живий буду — то з ними, а якщо погибну — то з дружиною». І пішли вони, маючи намір [добратися] в Русь.
І була вість грекам, що побило море [кораблі] русі, і послав цесар, на ім'я [Костянтин] Мономах, услід за руссю чотирнадцять суден. Тоді Володимир з дружиною, побачивши, що вони йдуть s за ними, [і] пішовши | назад, побив судна грецькі. І вернулися вони в Русь, повсідавши в кораблі свої.
Вишату ж [греки] схопили з викинутими на берег [русами]. І привели вони їх до Цесарограда, і осліпили багатьох русів. А по трьох літах, коли настав мир, одпущений був Вишата в Русь до Ярослава. У сі ж часи видав Ярослав сестру свою [Добронігу-Марію] за Казимира, [князя лядського]. І дав Казимир, замість віна, людей вісімсот, яких полонив був Болеслав, перемігши Ярослава.
У РІК 6552 [1044]. Викопані були [з могил] два князі, Ярополк і
|
