Повість минулих літ - Народний епос - Скачать бесплатно
— то хто нам поможе? Учинимо ж мир із цесарем, бо він же згодився нам на данину, — і сього хай буде досить нам. Якщо ж він стане не давати данини, то знову, зібравши воїв більше, ніж спершу, прийдемо з Русі до Цесарограда».
І до вподоби була річ ся дружині, і послали вони ліпших мужі до цесаря. І прийшли ті в Дерестер, і сказали [про них] цесарев А цесар на другий день прикликав їх, і мовив цесар: «Хай говорят посли руські». Вони ж сказали: «Так говорить князь наш: «Хоч я мати справжню дружбу з цесарем грецьким на всі прийдеїш часи».
Цесар же, рад бувши, повелів писцю писати на хартію всі реї Святославові. І стали говорити посли всі речі, — і став писець писати, — мовлячи так: «Згідно з другою угодою 4, що відбулась при Святославі, великому князеві руському, і при Свенельді, писан при Феофілові-синкелі до Іоанна, прозваного Цімісхієм, цесаря грецького, в Дерестрі, місяця липня, індикта 14, | у рік 6479.
Я, Святослав, великий князь руський, як клявся, [так] і утверджую цим договором присягу свою, що хочу [разом] із русамн які підо мною, боярами та іншими [людьми], мати мир і справжню дружбу з кожним — і [з] великим цесарем грецьким, і з Василієм і з Костянтином, і з [іншими] богонатхненними цесарями, і з усім, людьми вашими до кінця віку.
Ніколи ж не буду я замишляти на землю вашу, ні збираті людей [проти неї], ні приводити інший народ на землю вашу і скільки є [країв] під владою грецькою, ні на волость Корсунську і ні городи її, скільки їх є, ні на землю Болгарську.
А якщо інший хто-небудь замислить на землю вашу, то я буду противником йому і буду битися з ним.
Як і клявся я цесарям грецьким, а зі мною бояри і русь уся будемо ми додержувати попереднього договору. Якщо ж ми не до держимо чого із сього і [зі] сказаного раніш, то я і [всі, хто] зі мнок і підо мною, хай будемо прокляті богом, у якого віруємо, — в Перуна і в Волоса, бога скоту, — хай будемо ми золоті, як ото золото се 5 і своїм оружжям хай ми посічені будемо, і хай ми вмремо. Ви я майте се за правду, що нині вчинив я вам і написав на хартії сій а ми своїми печатями запечатали» 6.
Учинивши мир із Греками, Святослав рушив у човнах до [дніпрових] порогів. І сказав йому воєвода отця його Свенельд: «Обійди, княже, [їх] на конях, бо стоять печеніги в порогах». Однак не послухав він його і рушив у човнах.
Тим часом послали переяславці до печенігів [гінців], кажучи: «Іде Святослав у Русь, узявши майна багато у греків і полон незчисленний, а з малою дружиною». Почувши ж печеніги се, заступили пороги. І прийшов Святослав до порогів, та не можна було пройти порогів, і став він зимувати у Білобережжі. І не було в них їжі, і настав голод великий, так що по півгривні [була] голова коняча. І зимував [тут] Святослав. А коли приспіла весна, пішов Святослав у пороги. |
У РІК 6480 [972]. Прийшов Святослав у пороги, і напав на нього Куря, князь печенізький. І вбили вони Святослава, і взяли голову його, і з черепа його зробили чашу, — окувавши череп його золотом 1, пили з нього. Свенельд же прийшов у Київ до Ярополка. І було всіх літ княжіння Святославового двадцять і вісім.
У РІК 6481 [973]. Почав княжити [в Києві] Ярополк.
У РІК 6482 [974].
У РІК 6483 [975]. Коли Свенельдич, на ймення Лют 1, вийшовши якось із Києва лови діяти, гнав за звіром у лісі, узрів його Олег і спитав: «Хто се є?» І сказали йому: «Свенельдич». І, напавши, він убив його, бо й Олег діяв був лови. І через це постала ненависі межи ними, Ярополком і Олегом, і завжди мовив Ярополкові Свенельд, хотячи відомстити за сина свого: «Піди на брата свойого і візьмеш ти волость його один».
У РІК 6484[976].
У РІК 6485 [977]. Пішов Ярополк на Олега, брата свого, у Деревлянську землю. І вийшов супроти нього Олег, і приготувалися вони обидва до бою, і коли зітнулися війська, переміг Ярополк Олега. І побіг тоді Олег з воями своїми в город, що зветься Вручий. А був міст через рів до воріт городських, і [люди], давлячи одиі одного, спихнули Олега з мосту в урвище. І падало багато людей з мосту, і подавили [тут] і коней, і людей.
І ввійшовши Ярополк у город Олегів, узяв волость його і посла] шукати брата свого. І, шукавши, його не знайшли, та сказав одиі древлянин: «Я бачив учора, як спихнули його з моста». І послав Ярополк шукати його. І волочили трупи з рову од ранку й до полудня і знайшли Олега насподі під трупами, і, винісши1 , поклали його на ков pi2 . І прийшов Ярополк до нього, і плакав, і сказав Свенельду: «Дивись, адже ти сього хотів». І погребли Олега на [високому] місці коло города Вручого, і єсть могила його коло Вручого й до сьогодні.
І взяв волость його Ярополк.
А в Ярополка була жона Грекиня, — [раніше] ж була вона черницею, та привів був її отець його Святослав і віддав її за Ярополка, бо гарна вона була з лиця.
Коли ж почув це Володимир у Новгороді, що Ярополк убив Олега, то, убоявшись, утік він за море. А Ярополк посадив посадників своїх у Новгороді і володів один у Русі.
У РІК 64861978].
У РІК 6487[979].
У РІК 6488 [980]. Прийшов Володимир з варягами до Новгорода і сказав посадникам Ярополковим: «Ідіте до брата мойого і скажіте йому: «Володимир іде на тебе, готуйся насупроти, битися».
І сів він у Новгороді, і послав [отроків] до Рогволода, князя полоцького, мовлячи: «Хочу взяти дочку твою за жону». Він тоді запитав дочку свою: «Чи хочеш ти за Володимира?» А вона сказала:
«Не хочу я роззути Володимира, а Ярополка хочу». Рогволод же прийшов був із замор'я і мав волость свою в Полоцьку. А Тур [сів] у Турові; од нього ж і туровці прозвалися.
І прийшли отроки Володимирові, і повідали йому всю річ Рогні-ді, дочки Рогволода, князя полоцького. Володимир тоді зібрав воїв багато — варягів, і словен, і чуді, і кривичів — і пішов на Рогволода. У сей же час хотіли вести Рогнідь за Ярополка. І прийшов Володимир на Полоцьк, і вбив Рогволода і синів його двох, а дочку його Рогнідь узяв за жону і пішов на Ярополка 1.
І прийшов Володимир до Києва з воями многими. І не зміг Ярополк стати супроти Володимира, і заперся Ярополк з людьми своїми і з воєводою Блудом. І стояв Володимир, окопавшись, на Дорогожичі — межи Дорогожичем і Капичем, — і єсть рів [той] і сьогодні.
Володимир тим часом послав до Блуда, воєводи Ярополківого, [послів], обманливо мовлячи: «Посприяй мені! Якщо уб'ю брата свойого — буду мати тебе за отця свойого і велику честь дістанеш ти од мене. Не я бо почав братів убивати, а він. Я ж того убоявся і прийшов на нього». І сказав Блуд до посланих Володимиром: «Я буду з тобою в приязні».
О злая облудо людськая! Як ото Давид говорить: «Той, що їсть хліб мій, підняв на мене облуду» 2. Так і сей лукавив проти князя свого обманом. І ще [говорив Давид]: «Язиками своїми вони лестили. Осуди їх, боже, хай відпадуть вони од замислів своїх; за безліч нечестя їх відринь їх, бо прогнівали вони тебе, господи» 3.1 ще сказа той же Давид: «Мужі криваві і лукаві не проживуть [і] половини днів своїх» 4. Се є зла порада, коли підбивають на кровопролиття. То є безумнії [люди], які, діставши од князя чи од господина свог честь і дари, замишляють іще погубити голову князя свого. Гіршим; такі є від бісів. Отак і Блуд зрадив князя свого, діставши од нього почесті многі. Сей і був повинен за ту кров.
Бо сей Блуд, запершись із Ярополком [у Києві], часто слав до Володимира [послів], кажучи йому іти на приступ до город. з боєм, [а] сам замишляв убити Ярополка. Та [через] городян не можна [було] вбити його. Блуд, отож, не змігши, як би його погубити, замислив [учинити це] обманом, кажучи йому не виходити на битву з города. І мовив при цім Блуд Ярополкові: «Кияни посилають до Володимира, говорячи: «Іди на приступ до город з боєм. Ми видамо, — мовляв, — тобі Ярополка». — Утікай із города»
І послухав його Ярополк, і побіг із города, і, прийшовіш заперся в городі Родні5 на усті Росі. А Володимир увійшов у Київ
І обложили [вої Володимирові] Ярополка в Родні, і був голод великий у ньому, і єсть примовка й до сьогодні: «Біда, як у Родні» І сказав Блуд Ярополкові: «Чи бачиш ти, скільки воїв у брата твойого? Нам їх не перебороти. Тому мирися ти з братом своїм»,-обманюючи його, це говорив він. І мовив Ярополк: «Нехай буде так». І послав Блуд до Володимира [посла], кажучи: «Збувся, — мовляв, — намір твій. Я приведу, — мовляв, — Ярополка до тебе, а ті приготуй [людей] убити його».
Володимир же, це почувши [і] увійшовши у двір тереміний отчий, що про нього ми раніш сказали, сів тут із воями і з дружинок своєю.
І сказав Блуд Ярополкові: «Піди до брата свойого і скажи йому «Що ти мені не даси — те я візьму». Пішов тоді Ярополк, і сказав йому [боярин його] Варяжко: «Не ходи, княже. Уб'ють тебе. Утікай в Печеніги і ти приведеш воїв».
І не послухав він його, і прибув Ярополк до Володимира. І коли входив він у двері, підняли його два варяги двома мечами під груди, а Блуд зачинив двері і не дав услід за ним увійти своїм. І так убитий був Яроподк.
Варяжко ж, побачивши, що вбито Ярополка, утік із двору в Печеніги і багато воював з печенігами проти Володимира. І той ледве прихилив його [до себе], поклявшись йому.
Володимир же став жити з жоною брата, грекинею, а була вона вагітна. Від неї він і родив Святополка. А від гріховного кореня — лихий плід буває. Тому, що була раніш мати його черницею, а. по-друге, [оскільки] Володимир жив із нею, не одружившись, то був він плодом перелюбства. Тим-то й отець його не любив, бо був він од двох батьків: од Ярополка і від Володимира.
Після цього сказали варяги Володимиру: «Се город наш, бо ми здобули його. Тому хочемо ми взяти окуп із них по дві гривні з чоловіка». І мовив їм Володимир: «Пождіте з місяць, поки вам куни 6 зберуть». І ждали вони місяць, і не дав він їм [окупу], і сказали варяги: «Обдурив ти єси нас. Так що покажи нам путь у Греки». І він сказав їм: «Ідіте».
І вибрав він із них мужів добрих, і тямущих, і хоробрих, і роздав їм городи. А інші пішли до Цесарограда. І послав він поперед них послів, кажучи так цесареві [грецькому Василію]: «Ідуть осе до тебе варяги. Не держи їх у столиці, бо того вони натворять тобі в городі, що й тут, але розішли їх нарізно і сюди не пускай ні одного».
І став княжити Володимир у Києві один. І поставив він кумири на пагорбі, поза двором теремним: Перуна дерев'яного, — а голова його [була] срібна, а вус — золотий, — і Хорса. і Дажбога, і Стрибога, і Сімаргла, | і Мокош. І приносили їм [люди] жертви, називаючи їх богами, і приводили синів своїх і жертвували [їх цим] бісам, і оскверняли землю требами своїми. І осквернилася жертвами їхніми земля Руськая і пагорб той. Але преблагий бог не хоче смерті грішникам; на тім пагорбі нині є церква святого Василія [Великого], як ото ми потім скажемо. Та ми до попереднього повернемось. Володимир же посадив Добриню, вуя свого, в Новгороді. І Добриня, прийшовши в Новгород, поставив кумир Перуна над рікою Волховом, і приносили йому жертви люди новгородські яко богу.
Був же Володимир переможений похіттю до жінок, [і] було йому приведено шість жон: Рогнідь, що її посадив він на [річці] Либеді, де ото є нині сільце Передславине 7, і від неї родив чотирьох синів: Ізяслава, Мстислава, Ярослава, Всеволода, — і двох дочок: [Передславу та] (Премиславу); від грекині [він родив] Святополка; від чехині [Аллогії] — Вишеслава, а від другої [чехині Малфріді] — Святослава [і] Станіслава 8; від болгарині — Бориса і Гліба. І наложниць [було] в нього триста у Вишгороді, триста в Білгороді, а двісті — на Берестовім, у сільці, яке й нині зовуть Берестовим 9.
І був він ненаситний на блуд, і, приводячи до себе замужніх жінок і дівчат, він розтлівав їх. Був бо він [такий] жонолюбець, як і Соломон, бо в Соломона було, кажуть, сімсот жон і наложниць триста, і мудрий він був, а кінець кінцем погиб. Сей же був невіглас, а кінець кінцем знайшов [вічне] спасіння.
«Велик бо господь, і велика сила його, і розумові його нема числа» '°. Бо злом є жіноча принада. Як ото сказав Соломон, покаявшись, про жінок: «Не слухай злої жони, бо мед капле із уст її, жони-любодійки; часину тільки насолоджує вона гортань твою, а потім знайдеш [це] гіркішим од жовчі; ті, що туляться до неї, [підуть із] смертю в пекло; по путі бо життя не ходить вона, блудна бо стезя її і нерозважна» 11. Се так сказав Соломон про перелюбниць.
А про добрих жінок він сказав: «Дорожча вона від каменя многоцінного, радується нею муж її, бо робить вона мужеві своєму добрим усе життя. Добувши вовну і льон, зробить вона потрібне руками своїми. Будучи мов корабель, | вона чинить торг, здалеку збирає собі багатство; і встає вона ще вночі, і дає їжу в домі і діло рабиням. Побачивши ниву — купує її плодами рук своїх вона засадить ниву. Перепоясавши міцно стегна свої, укріпить вона рамена свої на діло; і відчуває вона, що робити — добре, і не гасне світильник її всю ніч. Руки свої простирає вона на корисне, а лікті свої підставляє під веретено. Руки свої вона розтуляє убогим, а плід подасть жебракам. Не клопочеться про дім свій муж її, коли де-небудь він буде. Подвійну одіж зробить вона мужеві своєму, я собі черлене і багряне одіння. Примітним буває у воротах муж її, якщо коли сяде він на зібранні зі старійшинами і з жителями землі. Вона зробить покривала і віддасть [їх] на продаж. Уста ж свої одкриває вона розсудливо і до речі мовить язиком своїм. У силу і в красу вона убралась. Милості її піднесли, діти її збагатіли, і муж її похвалить її. Благословенною ж є жона розумна, бо хвалить вона страх господній. Дайте їй од плоду рук 12 її, нехай хвалять у воротах мужа її» 13.
У РІК 6489 [981]. Пішов Володимир до Ляхів і зайняв городи їх — Перемишль, Червен та інші городи, які є й до сьогодні під Руссю.
Сього ж року і вятичів він переміг, і наклав на них данину од плуга, як і отець його брав.
У РІК 6490 [982]. Піднялися оружно вятичі. І пішов на них Володимир, і переміг їх удруге.
У РІК 6491 [983]. Пішов Володимир на ятвягів і взяв землю їх.
І вернувся він до Києва, і приносив жертву кумирам із людьми своїми. І сказали старці і бояри: «Метнемо жереб на хлопця і дівчину, і на кого він упаде, — того заріжемо богам».
А був варяг один [Тури], — двір його був [там], де є нині церква святої Богородиці [Десятинна], що її звів Володимир, — і варяг той прийшов був із Греків і потай держався віри християнської. | І був у нього син [Іван], гарний з лиця і душею, і на сього упав жереб по зависті диявола, бо не терпів [його] диявол, який має владу над усіма; сей був йому наче терен у серці, і прагнув погубити [його] окаянний, і підбурив людей.
І сказали, прийшовши, послані до нього, [варяга]: «Упав жереб на сина твойого, бо зволили боги його собі. Тож учинимо жертву богам». І сказав варяг: «Не боги вони суть, а дерево. Сьогодні є, а завтра вже згнило. Не їдять бо вони, ні п'ють, ні говорять, а зроблені вони руками з дерева, сокирою і ножем. А бог один єсть, [той] що йому служать греки і поклоняються, бо сотворив він небо, і землю, і людину, і зорі, і сонце, і місяць, і дав життя на землі. А сі боги що зробили? Вони самі зроблені є. Не дам сина свойого бісам»
Вони тоді, пішовши, повідали [се] людям. А ті, взявши оружжя пішли на нього і рознесли двір довкола нього. Він же стояв на сінях 1 із сином своїм, [і] вони сказали йому: «Дай сина свойого, ми оддамо його богам». А він відповів: «Якщо вони боги є, то нехай пошлють одного [з-між] себе бога і візьмуть сина мойого. А ви чому приносите їм жертви?» І зняли вони крик, і підрубали сіні під ними, а тоді повбивали їх. І не знає ж ніхто, де їх положили бо люди були тоді невігласами і поганами 2.
А диявол радувався цьому, не знаючи, що скоро буде погибель йому. Отак бо й раніше старався він погубити рід християнський але прогонили його хрестом чесним в інших землях. «Тут же, — думав собі окаянний, — тут, — мовляв, — єсть мені житво, бо ту не вчили апостоли, ні пророки [не] прорекли». Не відав він, що про рок [Осія] сказав [про слова господа]: «І наречу не моїх людей людьми моїми» 3. А про апостолів [Давид] сказав: «По всій Землі розійшлися провіщання їх, і до кінця Всесвіту глаголи їх» 4. Бо якщо апостоли і не були тут самі, то учення їх, яко труби, звучать по всім 65 світі в цфквах. їх бо ученням побіждаємо ми врага-диявола, топчучи [його] ногами, як ото потоптали його сі два побожники, діставши вінець небесний зо святими мучениками і з праведниками.
У РІК 6492 [984]. Пішов Володимир на радимичів. А був у нього воєвода Вовчий Хвіст, і послав перед собою Володимир Вовчого Хвоста. І стрів він радимичів на ріці Піщані, [і] побідив Вовчий Хвіст радимичів. Тому й дражнять руси радимичів, кажучи: «Піщанці од вовчого хвоста втікають». Були ж радимичі із роду ляхів і, прийшовши, тут поселилися. І платять вони данину Русі, і возять повіз1 і до сьогодні.
У РІК 6493 [985]. Рушив Володимир на Болгар з Добринею, вуєм своїм, у човнах, а торків берегом [Волги] привів на конях, і так переміг болгар. І сказав Добриня Володимирові: «Оглядав я колодників ', і всі вони є в чоботях. Сим данини нам не платити, підемо оба шукати тих, що в постолах». І вчинив мир Володимир з болгарами, і поклялися вони межи собою, і сказали болгари: «Тоді хай не буде миру межи нами, коли камінь стане плавати, а хміль — тонути». І вернувся Володимир до Києва.
У РІК 6494 [986]. Прийшли болгари віри магометанської, говорячи: «Ти князь єси мудрий і тямущий, а не знаєш закону. Увіруй-но в закон наш і поклонися Магомету». Володимир запитав — «Яка є віра ваша?» І вони сказали: «Ми віруємо в бога, а Магомет нас учить, наказуючи робити обрізання, а свинини не їсти, і вина не пити, а по смерті з жінками чинити похіть блудну. Дасть Магомет кожному по сімдесят жінок красивих, і вибере одну красиву, і складе красу всіх на [неї] одну, і та буде йому за жону. Тут же, сказав він, нале-66 жить чинити всякий | блуд. Якщо ж на сьому світі хто буде убогим, то [таким буде] й там. Якщо ж багатим він є тут, то [таким буде] й там». І багато іншої облуди [вони говорили], що про неї й писати не можна сорома ради. Володимир же слухав їх, бо сам любив жінок і многоблудство, і вислухав [це все] з насолодою. Але се було йому не до вподоби: обрізання, і про їду свинячого м'яса, а про пиття — особливо. Він сказав: «Русі веселість — пиття, ми не можем без сього бути».
А потім прийшли німці 1 з Риму, говорячи: «Прийшли ми, послані папою». І сказали вони йому: «Мовив тобі папа: «Земля твоя [така], як земля наша, а віра ваша не [така], як віра наша. Віра бо наша — світло. Ми поклоняємось богові, який сотворив небо і землю, і зорі, і місяць, і всяке дихання, а боги ваші — дереве суть». Володимир тоді запитав: «Яка є заповідь ваша?» І вони сказали: «Постити по змозі. «Якщо хто п'є чи їсть — усе во славу божу» 2, — мовив учитель наш апостол Павло». Володимир же сказаі німцям: «Ідіть назад, бо предки наші сього не прийняли».
Коли почули це жиди хозарські, [то] прийшли вони, кажучи: «Чували ми, що приходили болгари і християни, навчаючи тебе кожен віри своєї. Християни ж вірують [у того], що його ми розп'яли, а ми віруємо в єдиного бога Авраама, Ісаака, Іакова». І запитав Володимир: «Який є закон ваш?» Вони ж сказали: «Обрізатися, і свинини не їсти, ні заячини, суботи додержувати». Він тоді запитав: «То де єсть земля ваша?» І вони сказали: «В Єрусалимі». Він же спитав: «А чи там вона єсть нині?» І вони сказали: «Розгнівався бог на предків наших, і розточив нас по землях за гріхи наші, і оддана була земля наша християнам». Володимир тоді мовив: «То як ви інших учите, коли самі ви одкинуті богом? Якби бог любив вас, то не були б ви розкидані по чужих землях. Чи ви замишляєте, щоб і нам таке лихо прийняти?»
А потім до Володимира греки прислали філософа [Кирила], говорячи так: «Чухали ми, що приходили болгари, повчаючи тебе прийняти віру свою. Але їхня віра оскверняє небо і землю, бо вони прокляті суть більше од усіх людей, уподобившись Содому і Гоморрі, на яких ото напустив бог каміння розжарене, і потопив їх, і потонули вони. Отак і сих жде день погибелі їх, коли прийде бог судити на землю і погубити всіх, що чинять беззаконня і скверну діють. Ці ж підмивають зади свої, обливавшись водою, і в рот [її] вливають, і по бороді мажуть [нею], згадуючи Магомета. Так же й жінки їхні чинять таку саму скверну та інше, ще гірше: чоловічі [викиди] од злягання вони поїдають».
Коли почув це Володимир, він плюнув на землю, сказавши: «Нечисте се діло».
Сказав тоді філософ: «Чували ми й се, що приходили з Риму німці учити вас віри своєї, їхня ж віра мало од нашої різниться, хоча вони служать на опрісноках, сиріч облатках, але їх бог не заповів, а повелів на хлібі служити. Він поучив апостолів, узявши хліб і сказавши: «Се єсть тіло моє, яке ламаю за вас». Так само і чашу взявши, він сказав: «Се єсть кров моя нового завіту» 3. Сі ж цього не роблять, і не додержали вони правил віри».
Сказав тоді Володимир: «Прийшли до мене жиди, мовлячи: «Німці і греки вірують [у того], що його ми розп'яли». Філософ на це сказав: «Воістину ми в того віруємо, їхні бо пророки передрекли, що родиться бог, а інші — що його розіпнуть і погребуть, і що він на третій день воскресне і зійде на небеса. Вони ж тих пророків побивали, а других нищили. Коли ж збулося пророцтво їх — зійшов він на землю і, розп'яття прийнявши, воскрес і на небеса вознісся,— то сих же покаяння ждав він сорок і шість літ, і не покаялися вони. І послав він на них римлян, вони городи їхні розвили, а самих розточили по землях, і пробувають вони в рабстві [по різних] краях».
Спитав тоді Володимир: «Для чого зійшов бог на землю і страждання таке прийняв?» І, відповідаючи, сказав філософ: «Якщо хочеш ти, княже, послухати, то скажу я тобі з початку, для чого зійшов бог на землю». Володимир на це мовив: «Я послухати рад».
І став філософ говорити так 4:
«З самого початку, в перший день, сотворив бог небо і землю. У другий день сотворив він твердь [небесну], що єсть посеред води. Сього ж дня розділилися води: половина їх зійшла на твердь, а половина їх — під твердь. У третій день сотворив він море, ріки, джерела і сімена. У четвертий день — сонце, і місяць, і зорі, і прикрасив бог небо.
Коли ж побачив [це] перший із ангелів, старійшина чину ангельського, намислив він собі, сказавши: «Зійду я на Землю і візьму Землю, і поставлю престол свій на оболоках північних, і буду подобен богу» 5. І тут [бог] одразу звергнув його, чин десятий, з небес, а вслід за ним упали [й ті], що були під ним 6. Було ж ім'я врагу [тому] Сатанаїл, і на його місце поставив [бог] старійшину Михаїла. Сатана ж, обманувшись у помислі своїм і відпавши од первісної слави, назвався противником богу.
А потім, у п'ятий день, сотворив бог китів, і гадів, і риб, і птиць пернатих, і звірів, і скотів, і гадів земних. У шостий же день сотворив бог людину. В сьомий день, який є суботою, опочив бог од трудів своїх 7.
І насадив бог рай на сході в Едемі, і ввів бог сюди чоловіка, якого він сотворив, і заповів йому їсти з усякого дерева, а з одного древа не їсти,— яке є для пізнання зла і добра. І пробував Адам у раю, і бачив бога, і славив [його]; коли ангели славили бога — і він з ними.
І наслав бог на Адама сон, і заснув Адам, і, взявши бог одно ребро в Адама, сотворив йому жону і привів її до Адама. І сказав Адам: «Се — кість од кості моєї і плоть [ од плоті моєї. Вона буде зватися жоною». І назвав Адам імена всім скотам, і птицям, і звірам, і гадам, і самим ангелам нарік імена. І підкорив бог Адамові звірів і скотів, і володів він ними усіма, і вони слухали його 8.
Диявол же, побачивши, яку почесть воздав бог людині, позавидував їй, обернувся в змія, і прийшов до Єви, і сказав їй: «Чому не їсте ви із древа, що є посеред раю?» І мовила жона до змія: «Сказав бог: «Не їжте, а то умрете смертю». І сказав змій до жони:
«Смертю не умрете, але відає бог, що в той же день, коли ви з'їсте з нього, відкриються очі ваші, і будете ви, яко бог, що розуміє добро і зло».
І побачила жона, що добре древо [це] для їжі. І, взявши [плід], з'їла жона, і дала мужеві своєму, і їли вони обоє. І відкрилися очі їм, і зрозуміли обоє, що вони є нагими, і зшили з листя смоковного оперізання. І сказав бог [Адамові]: «Проклята земля за діла твої, у печалі будеш ти їсти усі дні живоття твойого». І сказав господь бог: «Коли як-небудь прострете ви обоє руки і візьмете із древа життя — то житимете вічно».
І вигнав господь бог Адама з раю, і сів він навпроти раю, плачучи і обробляючи землю, і порадувався сатана з прокляття землі9. Се [було] наше перше падіння і гірка розплата — одпадіння від ангельського життя.
І родив Адам Каїна і Авеля, і був Каїн ратаєм, а Авель пастухом. І приніс Каїн од плодів земних [дари] богові, і не прийняв бог дарів його. Авель же приніс од ягнят первістка, і прийняв бог дари Авелеві. Сатана тоді ввійшов у Каїна і підбурював Каїна на вбивство Авеля. І сказав Каїн Авелеві: «Вийдемо на поле». І коли вони вийшли, став Каїн [на Авеля] і хотів убити його, і не вмів він убити його. І сказав йому сатана: «Візьми камінь і вдар його». І вбив він Авеля, і сказав бог Каїнові: «Де є брат твій?» Він же одказав: «Хіба я сторож є братові моєму?» І прорік бог: «Кров брата твойого волає до мене. Будеш ти стогнати і трепетати до кінця живоття свойого». Адам же і Єва плакали, а ди)явол радувався, сказавши: «Йому бог почесть воздав, а я зробив так, що одпав він од бога, і ось нині призвів його до плачу».
І плакали вони обоє за Авелем тридцять літ, і не згнило тіло його, і не вміли вони погребти його. І за велінням божим прилетіло двоє пташенят. Одно з них померло, а друге викопало ямку, поклало померлого і погребло. Побачивши ж се, Адам і Єва викопали удвох йому яму, і положили Авеля, і погребли його з плачем '°.
А коли Адамові було двісті і тридцять літ, родив він [сина] Сифа і двох дочок. І взяв одну Каїн, а другу Сиф, і од сього розплодилися люди на землі. І не пізнали вони того, який сотворив їх, сповнилися блуду, і всякої нечистоти, і вбивства, і зависті, і жили поскотському люди. І один Ной був праведен у роду сьому, і родив він три сини — Сима, Хама та Яфета.
І сказав бог. «Не буде перебувати дух мій серед людей». І сказав він [іще]: «Погублю людину, що її сотворив я. [Погублю всіх], од людини до скотини». І сказав бог Ноєві: «Зроби ковчег, у довжину триста ліктів, а в ширину — п'ятдесят, а заввишки — тридцять ліктів», — бо в Єгипті ліктем сажень зовуть.
Робив же він ковчег сто літ, і [коли] Ной говорив, що бути потопу, насміхалися з нього люди. А коли зробив він ковчег, сказав господь бог Ноєві: «Увійди ти, і жона твоя, і сини твої, і невістки твої, і введи їх до себе — по парі од усього скоту, і птиць, [і] гадів». І ввів Ной [усіх], як ото наказав йому бог. І навів бог потоп на Землю, і втопилась усяка плоть, а ковчег плавав на воді. Коли ж вода спала, вийшов Ной, і сини його, і жона його, і од сих населилася земля 12.
І було людей багато, і [всі] одномовні, ; сказали вони один одному: «Зведемо башту до небес». І почали вони зводити, і старійшиною їм був Неврод. І сказав бог: «Намножилося людей, і помисли їх суєтні», І зійшов бог [на Землю], і розрізнив народи на сімдесят і на дві мови. Адамову ж мову не було забрано в Євера, бо той один не прилучився до безумства їх, мовивши так: «Якби сказав бог людям баш}гу на небо робити, то повелів би сам бог словом [своїм], як ото сотворив він небеса, і землю, і море, і все видиме і невидиме». Через те його мова не перемінилася, од сього [Євера] пішли євреї. [І] розділилися [люди] на сімдесят і одну мову, і розійшлися вони по землях 13; кожен прийняв свій звичай, і по наущенню диявола ті лісам і джерелам приносили жертви, а [ті] — рікам, і не спізнали вони бога. Від Адама ж до потопу [було] літ 2242, а від потопу до розділення народів 529 літ.
Потім же диявол увергнув людей в [іще] більший обман, і стали вони кумири робити: ті — дерев'яні й мідяні, і другі — мармурові, золоті і срібні. І поклонялися вони їм, і приводили синів своїх і дочок своїх, і заколювали [їх] перед ними, і була вся земля осквернена. А починателем же кумиротворення був Серух: він бо робив кумири на честь померлих людей — тим, що були царями, [і] другим хоробрим [людям], і волхвам, і жонам-перелюбницям. Цей же Серух родив [Нахора, а Нахор] Фарру, а Фарра родив три сини — Аврама, і Нахора, і Арана. Фарра також робив кумири, навчившись у отця свого. Аврам же, дійшовши істини, [і] глянувши на небо, побачив зорі і небо і сказав: «Воістину той єсть бог, який сотворив небо і землю, а отець мій обманює людей». І мовив Аврам: «Іспитаю богів отця свойого». І сказав він [до Фарри]: «Отче! Обманюєш ти людей, роблячи дерев'яних кумирів. Той єсть бог, який сотворив небо і землю». І взявши Аврам вогонь, запалив ідолів у храмі. Коли ж побачив се Аран, брат Аврамів, [то], дбаючи про ідолів, хотів умчати ідолів, і сам згорів тут Аран. І помер він раніш від отця, бо до сього не вмирав син
|
