Повість минулих літ - Народний епос - Скачать бесплатно
Кормилець — вихователь, «дядько» юного князя; кормильці та їхні нащадки нерідко виступають у літописі обік князів.
6 Мстиша — Мстислав; словами «той самий» («то же») літописець пов1язує цю розповідь з убивством у 975 p. Олегом Святославичем цього, очевидно, сина Свенельда, який там має прозвище Лют (Лютий).
7 В Iп. «жону» закреслено і новим почерком виправлено на «княгиню»; у Лавр. «жону».
8 Доместик (демественик) — тут: керівник церковного хору.
9 Терем — характерна кругла будівля (ротонда) княжого палацового ансамблю Х—ХІІІ ст.; інші палаци мали вигляд витягнутих прямокутників. Де стояв цей терем, див. прим. 1 до 1039 p.
10 Додано з Лавр.
946
1 В Iп. і Хл. «клhти и одрины»; слово «кліть» означало хату, хижу, кімнату; «одрина» — хлів, стодола, хата, зокрема кімната другої половини хати, холодна, «чиста», де жили влітку і яка правила також за комору.
2 Iп., Хл. і Лавр. «идета» (двоїна теперішнього часу).
3 Устави і уроки — різні, встановлені княжою владою, данини, податі і повинності.
947
1 Погост — адміністративно-господарський осередок, де княжі люди здійснювали князівські розпорядження, чинили суд, громадили данину та ін.
2 Оброк (пізніше — чинш) — різновид феодальних поборів у натуральній формі (продуктами); згодом оброк стягували грішми.
3 В Іп. і Хл. «знамения»; це — знаки-тавра княжої і боярської власності на землю, ловища та ін., зроблені на деревах, стовпах, каменях тощо.
4 В Iп., Хл. і Лавр. «мhста»; очевидно, йдеться про земельні угіддя.
955
1 Про подорож Ольги до Константинополя детально розповідає і сам Константин VII Порфірогенет (Багрянородний), наводячи, зокрема, дату першої аудієнції в нього і дату від1їзду Ольги.
2Додано з Лавр.
3 Ідеться про біблійних отроків Ана-нію, Азарію та Мисаїла, які нібито не згоріли у полум1ї печі, куди їх звелів кинути вавілонський цар Навуходоносор.
4 Це уривок із молитви, яку співають під час схрещення за православним обрядом.
5В Іп. і Хл. «видhть»; у Лавр. «видh».
6 Притчі Соломона VIII, 17. Тут і далі в численних місцях літопису цитати з Біблії не зовсім відповідають канонічному церковнослов1янському перекладу; текст нерідко переказується, трансформується, адаптується, комбінується тощо. У перекладі дотримуємося літописного тексту, виправляючи лише явні недоречності й помилки.
7 Притчі Солом. І, 20—22.
8 Там же, XIII, 20.
9 Там же, II, 2. І
10 Там же, VIII, 17.
11 Єванг. від Іоанна VI, 37.
12 До поч. XVIII ст. протока—правий рукав Дніпра, Почайна була київською гаванню; вона порівнюється з затокою Судом — гаванню Цесарограда (див. прим. 2 до 907 р.). У літописі, де сплелися дві версії про подорож Ольги до Константинополя, виразно виступає незадоволення княгині тим прийомом, який влаштував їй візантійський імператор; вона, зокрема, була змушена дов го чекати аудієнції в Константина, і «дари многі», які він дав їй, насправді були мізерними.
13 Перше послання Павла до корінфян І, 18.
14 Псалом LXXXI, 5.
15 Ісайя VI, 10 або Єванг. від Матфія XIII, 15.
16 Притчі Солом. XI, 18.
17 Там же, I, 24—25, 29—30.
18 Вихід XXI. 17.
19 Притчі Солом. IX, 7—8.
964
1 Пардус — гепард, хижак із родини котячих; приручений пардус був мисливським звіром.
965
1Додано з Лавр.
968
1 У Хл. виправлено на «второе».
2 Додано з Лавр.
3 Це речення тут явно не на місці. Слова «відступили печеніги од города» мали б звучати як «обступили печеніги город», і все речення повинно б стояти на початку розповіді про облогу Києва після слів «і не можна було вийти з города, ні вісті послати». Як гадають, неув1язка ця сталася тому, що народну легенду про хлопця з уздечкою і про братання печенізького князя з воєводою Претичем внесено до літопису пізніше.
969
1 Ясно, що за християнською традицією Ольгу було поховано в одній із споруджених нею церков у Києві; слово «мhсто», місце (чи уготоване місце) означає до того ж єпископський амвон (рундук), який під час архієрейської служби встановлюється посеред храму. За даними Іакова Мніха (XI ст.), останки Ольги її онук Володимир Свя-тославич переніс у Десятинну церкву, де вони покоїлися у невеликому кам1яному саркофазі з віконцем наверху.
2 Премудр. Солом. III, 1.
3 Притчі Солом. XXIX,
4 Премудр. Солом. Ill, 4. 3
5 Перша Кн. Царств II, 30. Псалом CXI, 6—8. Премудр. Солом. V, 15—16.
971
1 Тобто столицю Візантійської імперії Константинополь.
2 Грецький історик Лев Діакон, який сам бачив Святослава, залишив опис зовнішності цього руського князя: «На вигляд він був таким: середній на зріст, ні надто високий,,ні надто малий, з густими бровами, з голубими очима, з рівним носом, з голеною головою і з густим довгим волоссям, що висіло на верхній губі. Голова в нього була зовсім гола, і лише на одному її боці висіло пасмо волосся, що означало знатність роду; шия товста, плечі широкі і весь стан досить стрункий. Він виглядав похмурим і суворим. В одному вусі висіла в нього золота сережка, прикрашена двома перлинами з рубіном, вставленим між ними. Одіж на ньому була біла, яка нічим, окрім чистоти, не відрізнялась від одягу інших».
3 Святослав дійшов тоді до города Аркадіополя.
4 У літописі заголовок-вступ договору дуже заплутаний, і тлумачать ного по-різному. Процедура укладання цього договору нині уявляється такою: один екземпляр його, призначений для руської сторони, було складено в таборі Святослава від імені Візантії в присутності її посла (синкела; це — найближчий радник патріарха); потім для грецької сторони у ставці візантійського імператора зі слів руських послів було зроблено інший список», затверджений їхніми печатями; до літопису внесено, очевидно, переклад копії грецького запису, зробленого в таборі Іоанна Цімісхія, цього чергового узурпатора, що укріпився на троні, оженившись на овдовілій Феодорі, дочці Константина VII Багрянородного.
5 Тобто, «щоб ми стали жовтими», «щоб ми померли»; «золото се» — золота дощечка для письма (пінехруса).
6 Колізії, другого походу Святослава на греків зображено в літописі у яскравій художній формі, але не зовсім ясно і неточно з історичного погляду. Похід був не переможним для Русі, а невдалим, і це підтверджує текст договору Святослава з Греками. За візантійськими джерелами, Святослав запропонував мир на другий день після битви під Доростолом, що сталася 21 липня 971 p.
972
1 За Уваровським списком літопису, на цій чаші було зроблено напис: «Чюжихъ желая своя погуби».
975
1 В Iп. і Хл. хибно «Лотъ»; у Лавр. «Лютъ» (див. також прим. б до 945 р.).
977
1 В Iп. «внесъше»; у Лавр. «внесоша», — неясно куди; в Радз. і Акад. «вынесоша».
2 Ковер — різновид килима.
980
1 У Лавр. під 1128 р. про сватання Володимира говориться ширше. Там Рогнідь зневажливо заявляє, що вона «не хоче роззути Володимира» як «робичича», тобто сина рабині, — натяк на те, що Володимир був нешлюбним сином Святослава від Малуші, улюблениці Ольги. За цю зневагу Добриня, брат Малушин, вуйко Володимирів, помстився: Рогволода і його двох синів було вбито, а Рогнідь силою взято за Володимира, який тут же пішов походом на свого брата Ярополка, жениха Рогніді. Рогнідь народила Володимирові Ізяслава, але набридла чоловікові, який, до того ж, мав інших жінок. Рогнідь вирішила відплатити за батька, себе, братів і якось уночі хотіла зарізати Володимира. Той постановив убити її, але мати дала Ізяславові меч, і коли Володимир зайшов до покою, син виступив уперед і сказав: «Отче, ти думаєш, що прийшов [сюди] один», — тобто попереджуючи, що він може помститися за матір. Задля сина бояри відрадили Володимирові вбивати Рогнідь, сказавши дати їй із сином отчину, що князь і зробив. За це горе Рогнідь прозвали Гориславою. Але «відтоді підіймають онуки Рогволода меч на Ярославових онуків», — говорить літописець, щоб пояснити ворожнечу між нащадками Ізяслава полоцького і Ярослава Мудрого (хоча за Іп. Ізяслав і Ярослав, як і Мстислав та Всеволод, були синами Рогніді). За дослідженнями, епізод сватання (від слів «І сів він у Новгороді» до «Рогнідь узяв за жону») є пізнішою вставкою під 980 p.; його слід віднести до другої пол. 969 — поч. 970 p. (див. текст під 970 p.).
2 Псалом XL, 10.
3 Псалом V, 10—11.
4 Псалом LIV, 24.
5 Родень — форпост на півдні Київської Русі — був дуже укріпленим городом, і розбудовано його у другій пол. X ст. Вважаємо, що це діло могутнього і діяльного Святослава, а не його досить безбарвного сина Ярополка, маріонетки в руках воєвод. Можна висловити твердження, що офіційно Родень (від слова «родьный» — рідний або від слова «родъ» — гора) називався Свято-славлем, так найменований, за традицією, на свою честь князем-будівничим. Треба думати, що саме цей город згадує у своєму «Поученні» Володимир Мономах. У 1086—87 pp. він ходив із Переяславля на Правобережжя Дніпра проти половців, відвідавши руські городи Святославль, Торчський, Юр1єв і Краен, їх (досі, крім Святославля) зіден-тифіковано; всі вони розташовані в одному невеликому районі Поросся.
6 Куна — грошова одиниця (первісно — хутро куниці) і основа грошової системи стародавньої Русі, що уже в XI ст. була такою: гривня (49, 25 г срібла) = 20 ногатам =25 кунам =50 різаням=100 (150) віверицям.
7 Очевидно, село це перейшло потім до Рогнідіної дочки Передслави і звідси дістало свою назву.
8 В Іп. ім1я «Станислав» вписано на середньому полі проти виноски до слова «Святослава», у Хл. «Святослава и Мьстислава».
9 Руські й іноземні джерела, а також результати наукових розвідок нині подають таку картину шлюбних зв1язків Володимира Святославича. Першою жоною його, за даними ісландських саг та Іоакимівським літописом (Татіще-вим), була варяжка Аллогія (Аурлог1я, Олава), мати найстаршого Володимирового сина Вишеслава (в Іп. і Лавр. вона названа чехинею). Другою жоною він силоміць зробив Рогнідь, дочку полоцького князя Рогволода (у Лавр., як зазначалось, її названо ще Гориславою; за Тверським літописом, пізніше вона стала черницею під ім1ям Анастасії). Від Рогніді Володимир мав чотирьох синів: Ізяслава, Ярослава, Всеволода, Мстислава, та двох дочок. Старша, Передслава, була, за Татіщевим, жоною чеського князя (Болеслава III Рудого); твердження це нічим більше не підкріплено, але вчені ного й не заперечують; тоді це була його, очевидно, друга жона. Молодшою була (Премислава), яку, за Татіщевим та угорськими джерелами, видали за угорського принца Ласло Сара Лисого; судячи з хронологічних розрахунків, це булс його, очевидно, друга жона. Водночаї Володимир присилував стати його жонок вагітну удову (грекиню) убитого ним старшого брата Ярополка, сина Свято слава від невідомої нешлюбної жони від грекині Володимир мав не своп сина Святополка-Петра Окаянного. Ще одна його жона, чехиня Малфрідь, на певне, княжого роду, була матір1ю Свя тослава, який народився раніше ви Мстислава у Рогніді, і. очевидно. Стані слава, що з1явився на світ після Бориса і Гліба. Невідома на ім1я жона-болгариня, теж, слід думати, князівського походження, народила двох синів — Бориса-Романа та Гліба-Давида. 989 p. Володимир узяв шлюб (уже за християнським обрядом) з Анною, дочкою візантійського імператора Романа II. Після смерті Анни в 1011 p. Володимир одружився (за німецькими джерелами) з дочкою німецького графа Куно Енінгенського (фон Енінген) на ім1я, очевидно, Аделлю, яка народила дочку Добронігу-Марію, згодом видану за польського князя Казимира І Відновителя. Отже, всього відомо не шість, як сказано в літописі, а сім жон Володимира. Він мав іще двох синів — Позвізда, можливо, від болгарин!, який народився після Станіслава, та Судислава (від якої дружини — невідомо). Була у Володимира, за дослідженнями, очевидно, ще одна дочка, невідома на їм я і невідомо від якої жони; її, «слов1янку», видали, за німецькими джерелами, за німецького (півиічно-саксонського) маркграфа Бернгарда II, який оженився вдруге. Можна не сумніватись, що у Володимира були ще й інші діти, зокрема, від численних наложниць.
10 Псалом CXLIV, 3.
11 Притчі Солом. V, 2—6.
12 В Iп. і Хл. хибно «устьну».
13 Притчі Солом. XXXI, 10—31.
983
1 Сіни — галерея (веранда) на стовпах.
2 Є гіпотеза, що історію про вбивство варягів-християн первісне було вміщено під 980 p. після слів «І став княжити Володимир у Києві один».
3 Осія, ІІ, 23
4 Псалом XVIII, 5.
984
1 Повіз — обов1язок возити за розпорядженням князя різні вантажі, насамперед сільськогосподарські продукти, або давати для князя чи його людей коней у підводу.
985
1Колодники — полоняники, забиті в дерев1яні кайдани-колодки.
986
1 Німцями на Русі називали — і в давнину, і пізніше — всяких іноземців; тут ідеться про італійців-католиків; папою римським тоді був Іоанн XV.
2 Перше посл. Павла до корінфян X, 31.
3 Єванг. від Матфія XXVI, 26—28.
4Подальшу велику розповідь філософа, що переростає в популярний у християнсько-учительній літературі діалог, де проповідник-християнин відповідає на короткі запитання царя-поганина і викладає йому основи християнства, скомбіновано з біблійних цитат, доповнених деякими апокрифічними та іншими деталями. У примітках до цієї розповіді подаємо джерела опорних її моментів, за якими легко знайти і джерело того чи іншого тексту.
5 Ісайя XIV, 13—14.
6 За християнським ученням, міфічні ангельські чини діляться на три ієрархії, чи лики: вищий (серафими, херувими, престоли), середній (владарства, сили, власті) і нижчий (начала, архангели, ангели); десятий чин, воєвода небесних сил — архістратиг Михаїл; до нього це місце посідав Сатанаїл.
7 Цей текст — виклад першої глави Книги Буття.
8 Попереднє — виклад другої глави Книги Буття; додано апокрифічну деталь, що Адам із ангелами славили бога.
12 Виклад шостої, сьомої і восьмої глав Книги Буття.
13 Виклад одинадцятої глави Книги Буття: додано деталь про участь Неврода у побудові башти і апокрифічну репліку Євера.
14 Весь епізод про приношення жертв лісам, джерелам, рікам, де маємо відгомін руського поганства, і про кумиротворення — апокрифічний.
15 Виклад початку дванадцятої глави Книги Буття; Аврам тут має 75 літ; за Біблією, Сара була не дочкою, а сестрою Арана, дочкою Фйрри; була вона сестрою (але від другої матері) і свого чоловіка Аврама.
15 Виклад початку й кінця шістнадцятої та початку двадцять першої глави Книги Буття; після 99 років життя Аврам був названий Авраамом.
9 Виклад третьої глави Книги Буття; додано апокрифічну подробицю про радість диявола з приводу прокляття богом землі.
10 Виклад четвертої глави Книги Буття з великим апокрифічним додатком про те, що Каїн не знає, як убити Авеля, що Адам і Єва плакали, що тіло Авеля було нетлінним і що поховали вони сина, навчившись цього у пташенят.
11 Виклад п1ятої і частково шостої глави Книги Буття.
17 Виклад початку і середини двадцять п1ятої, середини двадцять дев1ятої і кінця тридцять п1ятої глави Книги Буття.
18 Виклад матеріалу із глав Книги Буття XLVI. 26; XLVII, 9; XLVII, 28 та з Книги Вихід XII, 40; у Біблії рід Іакова числить 66 душ, а перебування євреїв у Єгипті визначено в 430 літ.
19 Виклад середини першої і початку другої глави Книги Вихід; з апокрифічною деталлю прослова єгипетських волхвів. Час володарювання фараона Рамзеса II обчислюють по-різному: 1317— 1251; 1301—1234; 1298—1232 pp. до н. е. та ін., і відповідно пересувають час царювання його сина Мернепти; приймаємо хронологію найновіших досліджень: 1290—1224 та 1224—1214 pp. до н. е.
20 Виклад середини другої, початку, середини та кінця третьої глави Книги Вихід; з апокрифічною історією про вінець фараона та про науку Моисея в архангела Гавриїла.
21 Розповідь про десять божих кар міститься в главах сьомій — дванадцятій Книги Вихід.
22 Виклад кінця тринадцятої і основних місць чотирнадцятої глави Книги Вихід.
23 Виклад кінця п1ятнадцятої, початку шістнадцятої глави, глави дев1ятнадцятої та 8-го і 28 віршів тридцять другої глави Книги Вихід.
24 Виклад першої половини двадцятої глави Книги Чисел, а також першої половини тридцять четвертої глави Книги Второзакония. Подальший старозавітний матеріал — це загальний виклад Книги Ісуса Навіна, Книги Суддів Ізраїлевих, Першої і Третьої Книги Царств.
25 Перша Кн. Царств VIII, 6. 2(5 Псалом СІХ, 3.
27 В Іп. хибно «въ Сурии», у Хл. «Самарій».
28 Третя Кн. Царств XII, 28.
29 Джерело цитати встановити не вдалося.
30 Так само.
31 Осія І, 4 — 6 ІХ, 17
32 Ієремія XV, 1.
33 Ієремія XLIV, 26.
34 Ієзекіїль V, 10—11.
35 Малахія І, 10—11 і II, 9.
36 Ісайя І, 25, 13—14.
37 Амос V, 1—2.
38 Малахія II, 2.
39 Ісайя LI, 4—5.
40 Ієремія XXXI, 31—32.
41 Ісайя XLII, 9—10; LVI, 5, 7; LII, 10.
42 Псалом CXVI, 1.
43 Псалом СІХ, 1.
44 Псалом II, 7.
45 Ісайя XXXV, 4; IX, 6—7; VII, 14.
46 В Іп. хибно «моглъ», у Хл. «менши».
47 В Іп. «быта князь их», у Хл. «иже пасет люди моа».
48 Міхей V, 2—3.
49 Варух III, 36—38 (Іеремії ці слова приписані помилково).
50 Джерело цитати встановити не вдаюся.
51 Захарія VII, 13.
52 Осія XII, 9 (цитата видозмінена).
53 Ісайя III, 9—12; L, 5—6.
54 Ієремія XI, 19.
55 Второзакония XXVIII, 66.
56 Псалом II, 1.
57 Ісайя L1II, 7.
58 Перша Кн. Ездри VI, 12.
59 Псалом LXXXI, 8.
60 Псалом LXXVII, 65.
61 Псалом LXVII, 2.
62 Псалом IX, 33.
63 Ісайя ІХ, 2.
64 Захарія ІХ, 11.
65 Єванг. від Луки І, 26—31; хронологія — 5500 років подана за александрійським літочисленням (див. прим. 2 до 852 p.).
66 Єванг. від Матфія II, 1—5, 16, 14, 19—20, 23.
67 Ісайя L1II, 4. 18 Єванг. від Матфія III, 6, 16—17.
69 Єзанг. від Іоанна XIX, 12; у 14— 37 ррі римським імператором був Тіберій.
70 Єванг. від Луки XXIII, 33, 44, 46.
71 Єванг. від Матфія XXVII, 51—52, 60, 64; XXVIII, 19.
72 Єванг. від Луки XXIV, 49, 51—53.
73 Тут в Іп. вирвано один аркуш, що мав іти після аркуша 40 зворотного (80 с.). Текст є в Лавр. і Хл.; перекладаємо за Хл. і друкуємо з втяжкою.
74 Тобто древа, на якому розіп1ятий праведник — Христос; хрест іще називається в літописі «крьстьноє дрьво», «животьноє дрhво» — животворящий хрест.
75 Джерело цитати встановити не вдалося.
76 Буття 1, 2.
77 Кн. Суддів VI, 37, 39—40. У літописі про цей біблійний епізод сказано скорочено і тому не зовсім зрозуміло. Гедеон, випробовуючи бога, чи справді він має намір спасти ізраїля, спершу вимагав, щоб уночі роса впала лише на вовну, а на всій землі щоб було сухо, а на другу ніч вимагав зробити навпаки.
987
1 Далі в Хл. прогалина, яку заповнюємо за Лавр., узявши цей текст у круглі дужки.
2Після цього продовжується текст Іп., який написано вже іншою рукою.
988
1 Цистерни.
2 Константинополю.
3 Додано з Лавр.
4 Оглашения — церковний потрійний (повчальний та покаяльно-сповідний) чин підготовки до хрещення.
5 В Іп. і Хл. хибно «рожениємь», «рожденіемь»; у Новг. І «нерождениемъ».
6 Термін «подібносущий» — духоборська (напіваріанська) єресь; його обстоював константинопольський єпископ Македоній, за що й був проклятий на другому вселенському соборі; канонічне — «єдиносущий».
7 В Іп. і Хл. хибно «проповhдаша»; у Лавр. «прокляша».
8 В Іп. і Хл. хибно «вь мирь»; ; Лавр. «в Римъ».
9 Особисто жоден із пап на жодному соборі )іе був. Папа Дамас навіть легатів (своїх послів) не прислав; на соборі лише читали його сувій, що містив віровизнання Римського собору, але й це послання Константинопольському собору безпосередньо адресоване не було. Папа Вігілій, скільки його смиренно не благали патріархи та єпископи, на п1ятий собор не з1явився, хоча в цей час перебував у Константинополі; на соборі лише читали його послання; легатів він не послав. Цесароградський патріарх не зміг прибути на перший собор у Нікею через старість. Не брали особистої участі в роботі сьомого Нікейського собору єпископи Політіан, Феодор та Ілля.
10 Псалом CXLIV, 3—4.
11 Ісайя XXIX, 18. 12 Вихід ХХХ111, 19.
13 Псалом CXLIV, 3, 4, XC1V, 1, 2; CXVII, 1 або 29.
14 В Іп. і Хл. хибно «идолъслужитель»: у Лавр. «идолъ суєтних».
15 Псалом XCV, 1—4; CXLIV, 3. 1" Єванг. від Луки XV, 10.
17 Ієзекіїль XXXVI, 25.
18 Міхей VII, 18—19.
19 Поел. Павла до римлян VI, 3, 4.
20 Друге поел. Павла до корінфян V,91 17 і його ж до римлян XIII, 11, 12; V, 2; VI, 22.
21 Псалом II, 11.
22 Псалом СХХІІІ, б, 7; IX, 7, 8.
993
1 В Іп. і Хл. це речення стоїть не на своєму місці (після першого «воювати три роки»); у Лавр.— правильно.
2 В Іп. тут і далі «вола»; у Хл. і Лавр. «быка».
3 Додано з Лавр.
4 Додано з Лавр. Переяславль згадується ще 907 р., у договорі Олега з греками. Очевидно, легенда про Кожум1яку (Кирила, Микиту, Яна) виникла за часів Володимира і була внесена в літопис під 993 p. пізніше, коли складалася «Повість минулих літ».
996
1 Додано з Лавр.
2 Перевара — посудина, в якій варили мед (напій).
3 Єванг. від Матфія V, 7.
4 «Єванг. від Луки XII, 33.
5 Єванг. від Матфія VI, 19—20.
6 Псалом СХІ, 5.
7 Притчі Солом. XIX, 17.
8 В Іп. і Хл. «по градомъ»; у Лавр. «по городу».
9 Гридниця — велика зала (мабуть, окреме приміщення), де перебували гриді — дружинники-охоронці князя.
10 В Іп. «Ондроникомъ»; у Лавр. «андрихомь».
11 В Іп. і Хл. «єпископ»; у Лавр. «єпископи».
12 Віра — грошова кара за вбивство або тяжке каліцтво вільної людини; плата ця йшла князеві.
997
1 В Іп. і Хл. «вhрхъние»; верхньою землею називалася Новгородська земля; низовською новгородці називали Київську землю.
2 Лукно — діжечка з лубу.
3 Медуша — приміщення для зберігання меду (їжі і напою).
4 Додано з Лавр.
5 В Іп., Хл. і Лавр. помилково — «въ градh», «въ градhх», «в городhхъ».
6 Корчага — велика глиняна посудина, типу широкої низької амфори, з вузьким горлом.
1007
1 В Іп. і Хл. «принесени святий»; у Лавр. «перенесени святий»; тут явна помилка; у Новг. І маємо «принесени си», а в Новг. V додано «князи», тобто мовиться про померлих у попередні роки князів і княгинь; у 1044 p. сюди перенесуть останки Ярополка і Олега Святославичів; за дослідженнями, в Десятинній церкві була похована й Анна, шоста жона Володимира Свято-» славича.
1014
1 Додано з Лавр.
1015
1 Події ці тлумачать так. Святополкові, який у час смерті Володимира перебував у Києві, треба було виграти деньдва, аби влаштувати справи захоплення престолу. Він приставив сторожу до покійного батька, щоб приховати його смерть. Але бояри, противники Святополка і прихильники Бориса, вивезли тіло Володимира, і всі кияни дізналися про його кончину.
2 Римсько-візантійський імператор Константин проголосив християнство офіційною релігією Римської імперії, за що був прозваний Великим і визнаний за святого. Володимир Святославич, що запровадив християнство на Русі, тому й порівнюється з Константином.
3 Поел. Павла до римлян V, 20.
4 Премудр. Солом. XI, 17.
5 Ієзекіїль XXXIII, 11.6
6 Ієзекіїль XXXIII, 12—16, 20.
7 Єванг. від Матфія IX, 13.
8 Діяння апостолів X, 31.
9 Натяк, очевидно, на те, що Володимира не канонізовано як святого, бо далі літописець свідчить, що пам1ять його бережуть руські люди.
10Додано з Лавр.
11 Притчі Солом. XI, 7; слово курсивом додано з Лавр.; у літопису подано зворотний афоризм, бо в Біблії сказано: «Із смертю людини нечестивої зникає надія».
12 Цей заголовок в Іп. зі знаком виноски приписано внизу новим почерком.
13 Притчі Солом. І, 16, 18, 19.
14 Псалом III, 2.
15 Псалом XXXVII, 3, 18.
16 Псалом CXIII, 1—3.
17 Псалом XXI, 13, 17; VII, 2.
18 Імена відомі з «Саги про Еймунда».
19 Друга кн. Параліпоменон XVIII, 19, 20.
20 Псалом LVII, 2—5.
21 Додано з Погод, «на оусть тмы»; у Хл. це виправлено (хибно) на «оустьи смhдыни».
22 Від устя тепер висохлої річки Смядині до Смоленська приблизно 3 км
23 Псалом СХХХІІ, 1.
24 Псалом IX, 18.
25 Псалом XXXVI, 14; X, 2; XXXVI, 15, 20.
26 Псалом II, 3—7.
27 В Iп. «пути плоды» у Хл. «труда плоды».
28 Притчі Солом. I, 26, 31.
29 Імовірне місце поховання Святослава — пагорб Могила Святослава. У Никон. відзначено, що в нього був син Ян (Іван). Судячи з маршруту втечі, можна з великою1 вірогідністю припускати, що Святослав був одружений з невідомою на ім1я дочкою угорського князя (принца) Гейзи; їх у Гейзи (за угорськими джерелами) було три, шлюбні зв1язки їх відомі; тоді це буде четверта (друга по старшинству). Є давня гіпотеза, що й брат Гейзи Михаи жоною мав якусь руську княжну.
30 Даниїл V, 21.
31 Ісайя І, 6.
32 Екклезіаст X, 16.
33 Ісайя III, 1—5.
34 Kopзнo — накидка, плащ на хутрі або оторочений хутром.
35 В Іп. «на Рокъмъ»; у Лавр. «на Рокомъ».
36 У Хл. і Лавр. числа убитих нема. а в Іп. його приписано внизу сторінки (з виноскою).
37 Про це вже говорилося вище. Бориса убили 24 липня. З убивством Гліба Святополк, ясно, не гаявся, отже послав до нього гінця 24 чи 25 липня. Про цього таємного гінця дізналася Передслава і тоді ж треба було й собі блискавично організувати таємну місію) послала вістку про все Ярославові. Гонець (один чи два), міняючи коней і долаючи за добу 150 км чи й більше, прибув до Новгорода напередодні першого Спаса (1 серпня).
38 У Хл. число варягів становить шість тисяч: кількість війська Ярослава в Іп. дуже перебільшено; за Новг. І (Комісійний список), у Ярослава було чотири тисячі воїв — тисяча варягів і три тисячі новгородців.
39 Дізнавшись про вбивство Бориса, Ярослав відразу рушив у похід, витративши кілька днів на збір. У літопису далі багаторазово простежуються факти, що християнізовані князі вирушали в походи, а по можливості розпочинали й вирішальні битви, у великі християнські свята або в день свого патрона-покровителя. Перебіг подій, як і до певної міри слова «призвавши [на поміч] бога», дають підставу для твердження, що Ярослав, спасаючись від можливої загрози з боку Святополка, виступив проти нього саме на Спаса Преображення, б серпня 1015 p., після урочистого богослужіння. Прибуття його до Любеча подано вже під 1016 p., тобто на початку вересня (початок візантійського нового року). Розрахунки відстані від Новгорода до Любеча і звичайного темпу походу (ЗО—40 км за добу) визначають тривалість путі у 25—ЗО днів. Обабіч Дніпра війська стояли три місяці — у вересні, жовтні і листопаді, до заморозів.
40 Додано з- Акад.
1016
1Додано з Новг. 1.
2 Ярослав Мудрий справді був кульгавий; рентген кісток показав, що в дитинстві княжич вивихнув праву ногу, а пізніше й переламав нижче коліна; зрослася вона неправильно.
3 В Іп. «хоромь рубить нашихъ». Найновіші археологічні розкопки теж показали, що Київ був тоді забудований дерев1яними рубленими домами. У Новг. І після цих слів про хороми іде таке продовження, відмінне од тексту Іп. і Лавр.: «І почав Дніпро замерзати. А був у Святополка муж, заприязнений з Ярославом, і послав до нього Ярослав отрока свого уночі, сказавши до нього [мужа]: «Такий-то! Що ти тому велиш робити? Меду мало варено, а дружини багато». 1 мовив той муж: «Скажи так Ярославу: «Якщо ж меду мало, а дружини багато, треба під вечір дати». 1 зрозумів Ярослав, що в [ту] ніч він велить іти на січу. І відразу того вечора перевізся Ярослав на ту сторону Дніпра, а човни одіпхнули вони од берега. І тої ночі пішли вони на січу, і сказав Ярослав: «Позначайте себе. Завивайте собі голови убрусом». Далі говориться про битву і перемогу над Святополком, але матеріал цей в Іп. поданий уже під 1019 p. (ідеться про іншу битву).
Пиятика Святополка, своєрідність зашифрованої мови Ярослава (зновутаки ідея свята) і той факт, що 26 листопада було свято Юрія — день Юрія-Георгія Побідоносця, християнського патрона Ярослава Мудрого,— все це знову дозволяє говорити, особливо беручи до уваги попередні докази (див. прим. 39 до 1015 p.), що саме на світанні 26 листопада 1015 p., після майже трьохмісячного стояння, Ярослав і розпочав вирішальну і переможну битву. Можна звідси твердити також, що то го ж дня наприкінці або 27 листопада Ярослав був уже на київському столі.
4 Святополк (за актовими печатями, його друге, хрестильне ім1я — Петро) був одружениі з дочкою польського князя (наприкінці життя — короля) Болеслава Хороброго, сина князя польського Мешка І і внука князя польського Земомисла.
5 В Іп. тут спочатку було написано «ки» (тобто 28, так і в Хл., і в Лавр.), потім «к» видряпано, а «і» (тобто 10) приписано після «й»; отже, вийшло 18. Але з літопису точно відомо, що Ярослав помер 1054 p., маючи 76 літ: отже, в листопаді 1015 р. йому було 38 років, а народився він десь у листопаді 977 р.
1017
1 У Новг. І під 1017 р. сказано, що Ярослав рушив у похід до города Берестія. Отже, в Іп. мається на увазі його повернення іазад до Києва. Пожежа церков спричинилася до того. що в 1017 p., як свідчить той же Новг. 1, «заложена быть святая София Кьіевh»: за най новішими дослідженнями, це справжня ;іата закладин Софійського собору.
1018
1 В Іп., Хл і Лавр. хибно «Будыи»
2 Додано з Лавр.
3 У Лавр. «по 18 гривень»; це, мабуть, вірніше.
4 За даними польського історика Яна Длугоша, Болеслав, захопивши Київ, зробив своєю наложницею Передславу, пізніше, як зауважувалось (див. прим. 9 до 980 p.), видану, очевидно, у Польщі, за Болеслава ІІІ Рудого, де той був тоді у вигнанні і де ного осліпили. Утікаючи з Києва, Болеслав «поволік» із собою і Премиславу, у Длугоша названу, мабуть, хибно, Мстиславою (згодом її видали за Ласло Сара Лисого; див. ту саму примітку). Німецький хроністсучасник Тітмар Мерзебурзький, який наводить точні дати окремих епізодів походу (22 липня і 14 серпня 1018 p.), пише, що Болеслав захопив тоді навіть дев'ять сестер Ярослава, його мачуху, тобто СЬОМУ жону Володимира Алель (див. ту саму примітку), і невідому на ім'я першу Ярославову жону. За «КиєвоПечерським патериком», до польського полону потрапив тоді також друг Перед нави Мойсей, угрин, брат Георгія (якому 1015 p. відрубали голову, знімаючи з шиї гривну).
5 Тобто священика Десятинної церкви.
1019
' В Іп. і Хл. «пробhже»; у Лавр. «прибhжа».
Цей уривок (від слів «Його ж і по справедливості...») запозичено з «Хроніки» Амартола.
3 Додано з паримійного «Житія Бориса і Гліба».
4 Буття IV, 23—24.
5 У Біблії не сказано, що вони були братами Єноха.
6 В Іп. помилково «Ламех»; у Хл. і Лавр. «Авимелех»; біблійний Авімелех, син судді Гедеона від наложниці, після смерті батька убив сімдесятьох своїх зведених братів (Кн. Суддів IX, 5).
1020
' Це другий син Ярослава; першим від невідомої на ім'я жони, за Новг. І, був Ілля, який помер, за дослідженнями, очевидно, в 1034 p.; далі, рахуючи синів Ярослава, літописець Іллю до уваги не бере; жона Володимира невідома.
1022
' Мовиться про похід 1017 р. (див. прим. 1 до 1017 p.).
2 Цього Мстислава (за актовими печатями, його хрестильне ім'я — Костянтин) прославляв також Боян, як це свідчить «Слово о полку Ігоревім»; ім'я жони Мстислава, за Любецьким синодиком,— Анастасія
1024
1 Додано і Лавр.
1027
' За Любецьким синодиком, хрестильне ім'я Святослава — Миколай.
1030
' За актовими печатями і графіті Софії київської, хрестильне ім'я Всеволода — Андрій.
2 Після смерті Болеслава Хороброго у Польщі розпочалася довготривала боротьба за королівський престол, яку наш літописець пов'язав із пізнішими антифеодальними повстаннями.
1032
' За Татіщевим, цього ж року в Ярослава народилася дочка; це, очевидно, добре відома з французьких джерел його третя дочка — Анна-Агнеса, друга жона французького короля Генріха І Капета, апісля його смерті — третя жона могутнього французького феодала Рауля II (III), графа де Крепі і де Валуа, якого вона теж пережила. Так само добре відома з угорських джерел Ярославова дочка Анастасія-Агмунда, жона угорського короля Андрія (Ендре) І; це, очевидно, його найстарша дочка. В іс- ' ландських сагах згадується друга, мабуть, дочка Ярослава — Єлизавета (Еллісів); першим мужем її був норвезький король Гаральд III Суворий Сігурдссон; коли його вбили, Єлизавета вийшла заміж удруге, за датського короля Свена II Естрідсена, ставши його третьою жоною.
1033
1 У Лавр. після 6541 (1033) p. ідуть два незаповнені роки — 6542 і 6543 (1034 і 1035). Події, записані в Лавр. під 6544 (1036) р., в Іп. подані під 6542 (1034) p., а далі роки 6543 і 6544 (1035 і 1036) відсутні зовсім; після 6542 (1034) p. відразу йде знаменитий 6545 (1037) p. За Татіщевим, 1036 p. в Ярослава народився сьомий син Ігор (за актовими печатями, його хрестильне ім'я Костянтин, а за іншими, писаними джерелами, можливо, Юрій); жона його невідома.
1034
' За актовими печатями, хрестильне ім'я Вячеслава — Меркурій; жона його невідома.
2 У Лавр. про цей похід сказано під 1036 p. З тексту, однак, цілком ясно, що тут ідеться про події давноминулого часу, коли Ярослав тільки став київським князем (що й підкреслено словами «ввійшов у город свій», доречними в 1017 p. і зовсім не доречними тоді, коли Ярослав уже давно сидів у Києві) і ще був тісно зв'язаний з Новгородом; приєднуємось до твердження, що печеніги обложили Київ навесні 1017 p.; після перемоги
|
