Повість минулих літ - Народний епос - Скачать бесплатно

хай 2 держить отчину свою: Святополк — Київ Ізяславів; Володимир — Всеволодів [уділ]; Давид, і Олег, і 2 Ярослав — Святославів [уділ]; [іншим хай будуть] городи, які їм роздав Всеволод: Давидові — . Володимир; двом Ростиславичам: Перемишль — Володареві, а Теребовль — Василькові». І на цім вони цілували хреста: «А якщо відтепер хто на кого встане, то проти того будемо ми всі і чесний хрест». І сказали вони всі: «Хай буде проти нього хрест чесний і вся земля Руськая». І, поцілувавшись, пішли вони до себе.
         І прийшов Святополк до Києва з Давидом [Ігоровичем], і раді були люди всі. Тільки диявола взяла досада через любов оцю. І вліз сатана в серце декотрим мужам, [Василеві, Лазарю і Туряку], і стали вони говорити Давидові Ігоровичу, кажучи так: «Володимир уже поєднався з Васильком проти Святополка і проти тебе». Давид же, пойнявши віри брехливим словам, став говорити [Святополкові] на Василька, мовлячи так: «Хто вже убив брата твойого Ярополка? А нині він замишляє на тебе і на мене, і поєднався уже з Володимиі ром. Тож подумай ти про свою голову!» І Святополк [ стривожився, кажучи: «А чи се правда буде, чи брехня?» Не відав він [сього], і сказав Святополк Давидові: «Якщо ж ти правду мовиш — нехай бог тобі буде свідком. А якщо ти із зависті мовиш — нехай бог буде за ним». Бо Святополк жалкував за братом своїм [Ярополком], і про себе став він помишляти: «А коли се правда буде?» І пойняв він віри Давидові, і обманув Давид Святополка, і стали вони удвох радитися про Василька. А Василько цього не відав і Володимир. І став Давид говорити: «Якщо ми оба не візьмемо Василька, — то ні тобі княжіння в Києві, ні мені у Володимирі». І послухав його Святополк.
         І прибув Василько [до Дніпра] в четвертий [день] листопада, і перевізся на Видобич, і 2 пішов поклонитися до святого Михайла в монастир, і вечеряв тут. А обоз свій він поставив на [річці] Рудиці, і коли настав вечір, він вернувся у свій обоз.
         Коли ж настав ранок, прислав [до нього] Святополк [посла], кажучи: «Не йди із іменин моїх». Але Василько відперся, кажучи:
         «Не можу я ждати, а то ще буде війна вдома». І прислав до нього [посла] Давид: «Не йди, брате, і не ослухайся брата старшого. Підімо оба». Проте не схотів Василько вчинити так, ні послухатися їх обох.
         І сказав Давид Святополкові: «Бачиш же? Він не шанує тебе, ходячи під рукою твоєю. А якщо він одійде у свою волость? Сам побачиш, чи ще він не займе ото городів твоїх — Турова, і Пінська, і інших городів твоїх? Тоді ти згадаєш мене. Так от, прикликавши його нині, ти схопи його і дай його мені».
         І послухав його Святополк, і послав [посла] по Василька, говорячи: «Якщо ж ти не хочеш ждати до іменин моїх, то прийди нині та привітаєш мене і посидимо ми всі з Давидом». І Василько обіцявся прийти, не знаючи лукавства, що його кував на нього Давид.
         Василько, отож, сівши на коня, поїхав. І встрів його отрок його, і розповів йому, говорячи: «Не ходи, княже. Вони хотять тебе схопити». Та не послухав він його, думаючи: «Як мене хотять схопити?
          Щойно вони цілували хреста, кажучи: «Якщо хто проти кого буде, то хрест проти того хай [буде] і ми всі». І, подумавши так, він перехрестився, мовлячи: «Воля господня хай буде».
          І приїхав він з невеликою дружиною на княжий двір. І вийшов назустріч йому Святополк, і пішли вони в гридницю 3, і прийшовДавид, і сіли вони, | і почав Святополк говорити: «Останься на святки» 4. І сказав Василько: «Не можу я, брате, остатись. Уже повелів я обозові піти вперед». Давид же сидів, як німий. І сказав Святополк:
          «Снідай, брате». І згодився Василько поснідати. І сказав Святополк: «Ви посидьте удвох тут, а я піду розпоряджусь». І він вийшов звідти, а Давид із Васильком сиділи удвох, і почав Василько говорити до Давида, а Давид не міг ні говорити, ані слухати, бо він злякався був, облуду маючи в серці. І, посидівши трохи, Давид сказав: «Де е. брат?» А вони, [слуги], сказали йому: «Стоїть на сінях». І, вставши, Давид сказав: «А піду я до нього, а ти тут, брате, посиди». І, вставши, Давид вийшов звідти. А як вийшов Давид, то заперли Василька в п'ятий [день] листопада і, окувавши у дві окови, приставили до нього сторожів на ніч.
          А назавтра Святополк скликав бояр і киян і розповів їм, що йому розказав був Давид, мовляв: «Брата тобі він убив і на тебе врадився з Володимиром. Він хоче тебе убити і город твій зайняти». І сказали бояри і люди: «Тобі, княже, голови своєї треба берегти. І якщо сказав правду Давид, хай дістане Василько кару. Якщо ж неправду говорив Давид, хай дістане він одплату від бога і одповідає перед богом».
          І довідалися [про це] ігумени, і стали вони благати за Василька перед Святополком, і сказав їм Святополк: «Оно Давид!» А Давид, це вивідавши, став під'юджувати [Святополка] на осліплення [Василька]: «Якщо ж ти сього не зробиш і його пустиш, то ні тобі [не] княжити, ні мені», — бо Святополк хотів пустити його, а Давид не хотів, остерігаючись його.
          І на ту ніч повезли 5 його до Звенигорода 5, — а це є город невеликий коло Києва, так верстов із десять оддалеки, — і, привізши його на возі, окованого, зсадили його з воза, і ввели у невелику хижу 6. І коли він [тут] сидів, узрів Василько торчина, що гострив ножа, і зрозумів, що хотять його осліпити, і заволав він до бога плачем великим і стогоном великим.
          І тут увійшли, послані Святополком і Давидом, Сновид Ізечевич, 1 конюх Святополків, і Дмитро, конюх Давидів, ії стали розстеляти ковер. І, розіславши, вони схопили Василька обидва, намагаючись повалити його. Та він боровся з ними кріпко, і не могли вони його удвох повалити. А тут увійшли другі, і повалили вони його, і зв'язали його, і, знявши дошку з печі, поклали на груди йому. І сіли по обидва боки Сновид Ізечевич і Дмитро, і не могли його удвох вдержати. Тоді підійшло інших двоє, і зняли вони другу дошку з печі, і сіли оба, і придавили його так сильно, що груди затріщали. І приступив торчин, на ім'я Берендій, овчар Святополків, держачи ножа. Він намагався ввертіти ножа в око, та не попав у око, а перерізав йому лице, — і було знати [пізніш] рану ту на лиці його. Потім же він увертів йому ножа в око 8 і вийняв зіницю, тоді в друге око ввертів ножа і вийняв другу зіницю. І по тім часі він був, як мертвий.
         І, взявши його на коврі, положили вони його на воза, як мертвого, і повезли його до Володимира. І коли прибули вони [до города Здвиженя], перейшовши міст воздвиженський, [то] стали з ним на торговищі, і, стягнувши з нього сорочку криваву, дали [її] попаді випрати. Попадя ж, виправши, натягла [її] на нього, коли вони обідали, і плакати стала попадя. А він був, як мертвий.
         І2 збудив його плач, і спитав він: «Де се я єсмь?» Вони ж сказали йому: «У городі Здвижені». І попросив він води, і вони дали йому. І випив він води, і вернулась до нього 2 душа, і опам'ятався він, і пощупав сорочку, і сказав: «Чому єсте зняли ви [її] з мене? Хай би я в сій сорочці і смерть прийняв, і став перед богом у кривавій сорочці».
         А коли вони пообідали, вони швидко рушили з ним на возі, а по грудкуватій путі, бо був тоді місяць грудень, себто листопад, і прибули з ним [до города] Володимира на шостий день. Прийшов також і Давид услід за ним, наче звіра зловив. І посадили його у дворі Вакієвім, і стерегти приставили тридцять мужів і двох отроків княжих. Улана і Колчю.
          Володимир же [Всеволодович], почувши, що схоплено Василь» ка і осліплено, вжахнувся, і заплакав вельми, і сказав: «Сього ж не було в Руській землі ні при дідах наших, ні при отцях наших, такого зла». І тоді він одразу послав [послів] до Давида і до Олега Святославичів, говорячи: «Підіть обидва до Городця» та поправимо се зло, яке скоїлося в Руській землі і в нас, брати, бо кинув він у нас ножа. Бо якщо сьогодні ми не поправимо — більше зло встане між нас. І почне брат брата заколювати, і погибне земля Руськая, а вороги наші, половці, прийшовши, візьмуть землю Руськую».
          Це почувши, Давид і Олег вельми опечалились і стали тужити, кажучи: «Сього не було в роду нашому». І тоді одразу, зібравши воїв, прийшли вони обидва до Володимира, [а] Володимир перебував, стоячи з військом, у бору [коло Городця Пісочного].
          Володимир, отож, і Давид, і Олег послали мужів своїх до Святополка, говорячи: «Що се ти вчинив єси в Руській землі? Кинув ти єси ножа в нас! Чому ти осліпив єси брата свойого? Якщо б ото вина яка була на ньому — викрив би єси його перед нами і, доказавши його [вину], вчинив би йому [се]. А нині яке обвинувачення проти нього, коли ти йому се заподіяв єси?» І сказав Святополк: «Розповів мені Давид Ігоревич: «Василько брата тобі убив, Ярополка, і тебе він хоче вбити, і зайняти волость твою. Туров, і Пінськ, і Берестій, і Погорину. І поклявся він з Володимиром, що Володимирові сісти в Києві, а Василькові у Володимирі». А мені доводиться голови своєї берегти. І не я його осліпив, а Давид. Він і повів його до себе». І сказали мужі Володимирові, і Давидові, і Олегові: «Виправдання за се ви оба не маєте, що Давид осліпив його. Не в Давидовім городі він схоплений і осліплений, а в твоєму городі схоплений і осліплений». І, сказавши це, розійшлися вони нарізко.
          Назавтра ж Володимир, і Давид, і Олег збиралися [іти] через Дніпро на Святополка, а Святополк хотів утекти з Києва. Та не дали ) йому кия^іи втекти, а послали [вдову] Всеволодову, княгиню [Анну], і митрополита Миколая до Володимира, говорячи: «Ми молимо тебе, княже, і обох братів твоїх: не погубіте Руської землі. Бо якщо піднімете ви рать між собою, погані будуть радуватися і візьмуть землю вашу, що її зібрали були ваші діди і отці ваші трудом великим і хоробрістю, борючись за Руськую землю. І інші землі вони добули, а ви хочете погубити Руськую землю».
          Всеволодова княгиня і митрополит прийшли до Володимира, і молили обоє його, і повідали благання киян — щоб уладнати мир, і берегти землю Руську, і боротися з поганими. І, це почувши, Володимир розплакався і сказав: «Воістину отці наші і діди наші оберегли Руськую землю, а ми її хочем погубити». І схилився він на мольбу княгинину 2, бо поважав він й, як матір 9 із-за отця свого, адже вельми він був любий отцю своєму. За життя [його] і по смерті він не ослухався його ані в чому, тому ї і послухав він Ті '°, як матері. І митрополита він так само поважав, [його] сан святительський, і '° не ослухався мольби його.
          Володимир бо такий є сповнений любові. Любов маючи до митрополитів і до єпископів, а особливо чорноризький чин люблячи, він і тих, що приходять до нього, нагодує і напоїть, як мати дітей своїх. Якщо кого він бачить чи галасливим, чи в якій ганьбі, то не осуджував, а все до приязні прихиляв і піддержував. Та ми до сказаного раніш повернемося.
          Княгиня ж, побувши у Володимира, прийшла до Києва і повідала всю річ [Володимирову] Святополкові і киянам, — що мир буде.
          І стали вони межи собою мужів слати, і замирилися на тім, що сказали Святополкові: «Оскільки се є Давидове баламутство, то йди ти, Святополче, на Давида. Або схопи його, або прожени».
          Святополк, отож, згодився на це, і цілували вони хреста межи собою, мир уладнавши.
          Коли ж Василько перебував у Володимирі, у вказаному раніш місці, і коли наблизився ' великий піст, — а я був тут, у Володи8і мирі, — [то] в одну ніч прислав по мене кня^зь Давид отрока. І прийшов я до нього, і сиділа дружина навколо нього, і посадив він мене, і сказав мені: «Осе говорив Василько сеї ночі до Улана і до Колчі. Сказав так Василько: «Чую се я, що йде Володимир і Святополк на Давида. Якщо б ото мене Давид послухав, то послав би я мужа свойого до Володимира. і він вернеться, бо я знаю, що я з ним говорив, і він не піде». Так ось, Василю, шлю я тебе. Іди до Василька з двома сими отроками і скажи йому так: «Якщо хочеш ти до Володимира послати мужа свойого і вернеться Володимир, то дам я тобі котрий тобі вгодно город — або Всеволож, або Шеполь, або Перемиль».
          Я тоді пішов до Василька і повідав йому всю річ Давидову. А він сказав: «Сього я не говорив. Але, надіючись на бога, я пошлю до Володимира, щоб не пролили крові задля мене. Та се мені дивно: він дає мені город свій або й мій Теребовль. [Се] моя волость і нині». Так воно й сталося. Пождавши, він. бо невдовзі узяв волость свою. Мені ж він сказав: «Іди до Давида і скажи йому: «Пришли мені Кульмія. Я його пошлю до Володимира». Однак не послухав його Давид, а послав мене, кажучи знову: «Нема Кульмія». І сказав мені Василько: «Посиди трохи».
          І звелів він слузі своєму вийти, і сів зо мною, і став говорити: «Осе я чую, що хоче Давид видати мене ляхам. Мало оте наситився він крові моєї, так тепер більше насититься, якщо мене видасть їм. Бо я ляхам багато зла вчинив, і ще хотів учинити і відомстити за Руськую землю. Якщо видасть він мене ляхам — не боюсь я смерті. А тепер скажу я тобі по правді, що навів [се] на мене бог за мою гордовитість. Коли прийшла мені вість, що йдуть до мене берендичі, і печеніги, і торки, то так сказав я в умі своєму: «Якщо будуть у мене берендичі, і торки, і печеніги, то скажу я брату своєму Володареві і Давидові [Ігоровичу]: «Дайте мені дружину свою молодшу, а самі пийте оба і веселітеся». І задумав я: «На землю Лядську буду я наступати зимою і літом, і візьму землю Лядську, і відомщу за землю Руськую». А після цього хотів я вже забрати болгар і2 дунайських і посадити їх у себе. Потім хотів я проситися у Святополка і у Володимира іти на половців. «І піду, — сказав я [собі], — на половців, і або знайду собі славу, або голову свою зложу за Руськую землю». А іншого помислу в серці моїм не було — ні на Святополка, ні на Давида. І осе клянусь я богом і його пришестям, що не замислив я зла братам моїм ані в чому. Але за мою гордовитість, що пішли берендичі до мене, і возвеселилося серце моє, і возвеличився 12 ум мій, — і принизив мене бог, і усмирив мене».
          Після цього ж, коли надходив Великдень 13, пішов Давид [Ігоревич], маючи намір забрати волость Василькову. Та встрів його Володар, брат Васильків, коло [города] Бужська, і не одважився Давид стати супроти Володаря, а заперся в Бужську 14. І обступив Володар город Бужськ, і став Володар мовити: «Чому ти, зло скоївши, не каєшся в ньому? Та вже спом'яни, скільки зла ти натворив єси!» Давид же на Святополка став вину валити, говорячи: «Чи я се вчинив? І чи в моєму городі? Я й сам боявся, щоб і мене не схопили і [не] вдіяли те саме. Довелось мені було пристати на раду їх, будучи в руках їхніх». І сказав Володар: «Бог свідок тому. А нині ти пусти брата мойого, і я вчиню з тобою мир». І, зрадівши, Давид послав [отроків] по Василька. І привели його, [і] оддав він його Володареві, і настав мир, і розійшлися вони обидва. І сів Василько у Теребовлі, а Давид прийшов до Володимира.
          Коли настала весна, то прийшов Володар і Василько на Давида. І прибули вони до [города] Всеволожа, а Давид заперся у Володимирі. Вони ж оба стали навколо Всеволожа, і взяли город списом, і запалили вогнем. І вибігли люди од вогню, і повелів Василько всіх посікти. І вчинив Василько помсту на людях неповинних, і пролив кров неповинну.
          Після цього ж прийшли вони до Володимира, і Давид заперся в городі, а ці удвох обступили город. І послали вони [послів] до володимирців, говорячи: «Ми оба прийшли не на город ваш, ні на вас, а на ворогів своїх — на Туряка, і на Лазаря, і на Василя. Бо ті намовили Давида, і тих послухав Давид, і вчинив усе зло. Якщо ви з хоче[ге за сих битися, то ми ось готові. А як ні — то видайте ворогів наших».
          Городяни ж, почувши це, здзвонили 15 віче. І сказали Давиду люди на вічі: «Видай мужів сих. Ми не б'ємося за них. Бо за тебе ми можем битися, а за сих — не б'ємося. А як ні — то ми одчинимо ворота города і ти сам промишляй про себе». І довелося видати їх, і сказав Давид: «Нема їх тут, бо я послав їх був до Луцька».
          Але коли ті пішли до Луцька, [то] Туряк утік до Києва, а Лазар і Василь вернулися до [города] Турійська. І прочули люди, що вони в Турійську є, і закричали люди на Давида, кажучи: «Видай, кого од тебе хотять. А як ні — то здамося». Давид тоді, пославши [отроків] , привів Василя і Лазаря і видав їх.
          І вчинили вони мир у неділю, а назавтра, в понеділок, на зорях, повісили Лазаря і Василя і розстріляли їх стрілами Васильковичі 16 І пішли вони од города.
          Се вже другу помсту учинив [Василько], що її не гаразд було вдіяти. Хай би месником бог був і [треба] було возложити на бога помсту свою. Як ото сказав пророк [Мойсей про слова господа]: «І воздам я помсту ворогам і ненависникам моїм воздам». Бо за кров синів своїх він одплачує і мстить. І воздасть він помсту ворогам і ненависникам його воздасть» 17.
          А коли ті відійшли од города, то цих обох, знявши, погребли.
          Оскільки ж Святополк обіцявся се вчинити — прогнати Давида, — він пішов до Берестія, до Ляхів. І, це почувши, Давид пішов у Ляхд, до [князя] Володислава [Германа] 18, шукаючи підмоги. Ляхи ж обіцялися це сповнити і взяли в нього п'ятдесят гривень золота, кажучи йому: «Ти піди з нами до Берестія, бо ось запрошує нас Святополк на збір, і там ми помиримо тебе із Святополком». І, послухавши їх, Давид пішов до Берестія з Володиславом.
          І став Святополк у городі [Берестії],-а ляхи на [ріці] Бузі. І ввійшов Святополк у зносини з ляхами 19, і дав їм великі дари за Давида. І сказав Володислав Давидові: «Не послухає мене Святополк, так що ти іди назад». І прийшов Давид до [города] Володимира. А Святополк учинив раду з ляхами і рушив до Пінська. Він »4 послав по військо, і при)був до Дорогобужа, і діждався тут воїв своїх, [і] пішов на Давида до города [Володимира]. А Давид заперся в городі, надіючись помочі [дістати] в ляхів проти Святополка, бо вони сказали були йому: «Якщо на тебе прийдуть руські князі, то ми тобі будемо помічниками». І збрехали вони, бо взяли золото у Давида і в Святополка 20. Святополк, отож, обступив город, а Давид [був] у городі. І стояв Святополк довкола города сім неділь, і став Давид благати: «Пусти мене із города». Святополк тоді обіцявся йому, і цілували вони оба хреста межи собою. І вийшов Давид із города [Володимира], і прийшов у [город] Червен, а Святополк увійшов у город у велику суботу. Давид же втік у Ляхи.
          Святополк же, прогнавши Давида, почав замишляти проти Володаря і проти Василька, говорячи: «Адже се є волость отця мойого і брата» 21. І пішов він на них, і коли почули це Володар 22 і Василько, [то] пішли вони насупроти, взявши хреста, якого він цілував із ними на тім, що «на Давида 23 я прийшов, а з вами обома хочу мати мир і любов».
          І переступив Святополк хреста 2, надіючись на множество воїв. І зступилися вони на полі на Рожні, коли приготувались до бою вони обидва, і Василько підніс хреста, говорячи: «Сього ти цілував єси. Спершу, коли взяв ти єси у мене зір очей моїх, а нині осе хочеш ти душу відняти мою. Тож хай межи нами буде хрест сей чесний».
          І рушили вони одні супроти одних до бою, і зступилися полки, і багато людей благочестивих б'ачили хреста над Васильковими воями, що піднісся вельми. І коли сталася велика битва і багато падало з обох військ, побачив Святополк, що битва люта, і побіг, і прибіг до Володимира. А Володар же і Василько, перемігши, стали тут, кажучи: «Доволі нам обом на межі своїй стати». І не пішли вони нікуди.
          Святополк же прибіг до Володимира, і з ним сини його два, [Мстислав і Ярослав], і Ярополчичів два2, [Ярослав і Вячеслав], і Святоша, син Давида Святославича, і інша дружина. Святополк при цьому посадив у Володимирі сина свого Мстислава, що був у нього від наложниці, а Ярослава послав в Угри, запрошуючи угрів 5 проти Володаря, | а сам пішов до Києва.
          Ярослав, син Святополків, прийшов з уграми, і король [угорський] Коломан [прийшов], і два біскупи, [Купан і Лаврентій], і стали вони довкола Перемишля по [ріці] Вягру, а Володар заперся в городі24.
         Давид же [Ігоревич], у той час прийшовши з Ляхів, посадив жону свою у (брата її) 25 Володаря, а сам пішов у Половці. І зустрів його [хан] Боняк, і вернувся Давид, і рушили вони оба на угрів. І коли вони ото йшли, і стали на нічліг, і коли наступила опівніч, то Боняк, уставши, від'їхав од війська і почав вити вовчим голосом. І ВІДБИВСЯ йому вовк, і стало багато вовків вити. Боняк тоді, приїхавши, сказав Давидові: «Побіда нам є над уграми завтра» 2.
          А назавтра Боняк, приготувавши воїв своїх до бою, — і Давидових було ї сто, а Боняк із трьома стами, — розділив [їх] на три полки і рушив до угрів. І пустив він у напад [хана] Алтунопу з п'ятдесятьма людьми 2, а Давида поставив під стягом, а сам розділився на два полки — по п'ятдесят на [кожну] сторону.
          Угри ж виладналися до бою загонами, бо було угрів числом сто тисяч 26. Алтунопа тоді примчав до першого загону і, стріливши, побіг перед уграми. Угри ж погнали вслід за ними, думаючи, що Боняк утікає, а Боняк помчав [за ними], рубаючи з тилу. Алтунопа ж повернув назад, і не допускали вони угрів назад, і так множицею побивав він їх. Боняк же розділився на три полки, і збили вони угрів у товпу, як ото сокіл галок збиває, і побігли угри, і многі втопились у Вягрі, а другі в Сяні. І, втікаючи понад Сяном угору, спихали вони один одного, і гнав услід за ними [Боняк] два дні, рубаючи їх. Тут же вбили біскупа їхього Купана 27 і з бояр багатьох. Як ото говорили, погибло, убито сорок тисяч.
         Ярослав же утік на Ляхи і прийшов до Берестія, а Давид, зайнявши [городи] Сутійськ і Червен, прийшов зненацька і захопив володимирців.
          Мстислав же заперся в городі [Володимирі] з залогою, тому що були в нього берестяни, і піняни, і вишеговці . І став Давид, обступивши город, і часто ходив приступом. Одного разу підступили 29 вони до города під вежами, а ті билися з городських стін. І стріляли >вони одні на одних, | [і] йшли стріли, як дощ. Коли ж Мстислав збирався стрілити, він зненацька ударений був під груди стрілою на заборолах 30 крізь щілину. І звели його [вниз], і на ту ніч він умер. І таїли [смерть] його три дні, а на четвертий день розповіли про це на вічі. І сказали люди: «Князь ось убитий. А якщо ми здамося, то Святополк погубить нас».
          І послали вони до Святополка [гінців], говорячи: «Син ось твій убитий, а ми ізнемагаєм од голоду. Якщо ти не прийдеш, то здадуться люди, не можучи видержати голоду». Святополк тоді послав Путяту [Вишатича], свого воєводу. І коли Путята прийшов із військом до Луцька, до Святоші, сина Давида [Святославича], то були тут мужі Давида [Ігоровича], бо поклявся був Святоша Давидові2:
          «Якщо піде на тебе Святополк, я скажу тобі». Однак не зробив цього Святоша, а похватав мужів Давидових і сам пішов на Давида.
          І прийшов Святоша і Путята [місяця] серпня у п'ятий день в полуднє [до Володимира], коли вр'і 2 Давидові облягали город, а Давид спав. І напали вони на них, і стали сікти, і городяни зіскочили з городських стін і [теж] стали сікти воїв Давидових. І побіг Давид і Мстислав [Всеволодович], синовець його31. Святоша ж2 і Путята зайняли город і посадили удвох посадника Святополкового Василя. І прийшов Святоша до Луцька, а Путята до Києва.
          Давид же втік у Половці, і зустрів його [хан] Боняк і половці. І пішов Давид і Боняк на Святошу до Луцька, і обступили вони Святошу в городі, і вчинили мир. І вийшов Святоша з города, і прийшов до отця свого, [Давида Святославича], в Чернігів. А Давид [Ігоревич] забрав Луцьк і звідти прийшов до Володимира. Посадник Василь вибіг тоді з города, а Давид перебрав [собі] Володимир і сів у ньому.
          А на другий рік збір учинили князі — Святополк [Ізяславич], Володимир [Всеволодович], Давид і Олег [Святославичі]. Запросили BOHW Давида Ігоровича і не дали йому Володимира, а дали йому Дорогобуж. У нім же він і вмер. А Святополк перебрав [собі] Володимир і посадив [тут] сина свого Ярослава.
        У РІК 6606 [1098]. Прийшов Володимир, і Давид, і Олег на Святополка, і стали вони коло Городця [Пісочного], і владнали мир '. 7 У сей же рік заклав Володимир кам'яну церкву свято(і Богородиці в Переяславлі на княжім дворі.
          Того ж року заложив Володимир Мономах Город на [ріці] Острі.

         У РІК 6607[1099]. Пішов Святополк на Давида [Ігоровича] до [города] Володимира і прогнав Давида в Ляхи '.
          У сей же рік було знамення над Володимиром у місяці квітні: [стояли в небі] два круги, а в них — наче сонце, [зранку] і до шостого часа 2, а вночі — наче три дороги 3 світлі, аж до зірниць.
         У сей же рік побиті були угри коло Перемишля '
         У сей же рік убитий був Мстислав, син Святополків, у Володимирі, місяця червня [у] дванадцятий день '.
         У РІК бб08[1100] Вийшов Мстислав [Всеволодович з города Володимира] од Давида на море місяця червня в десятий [день].
          Того ж року брати владнали мир межи собою — Святополк, і Володимир, Давид і Олег, в [городі] Увітичах місяця серпня в чотирнадцятий день2.
         Того ж місяця в тридцятий [день], у тім же місці, зібралися всі брати — Святополк, Володимир, Давид ' і Олег. і прибув до них Давид Ігорович, і сказав їм: «Нащо мене ви запросили єсте? Я ось єсмь. Кому до мене обида?» І відповів йому Володимир: «Ти єси прислав до нас, кажучи: «Хочу я, брати, прийти до вас і пожалітись на свою обиду». І ось ти прийшов єси, і сидиш зі своїми братами на одному коврі. А чому ти не жалієшся? До кого тобі обида?» І не відповів йому Давид анічого.
          І стали усі браття на конях. І став Святополк зі своєю дружиною, а Володимир — так само 3, а Давид і Олег — зі своєю дружиною, нарізно один від одного. А Давид Ігоревич сидів окремо. І не допустили вони його до себе, і осібно радилися про Давида. І, нарадившись, послали вони до Давида мужів своїх — Святополк [воєводу] Путяту [Вишатича], Володимир — [воєвод] Орогостя і 1 Ратибора, Давид і Олег — [боярина] Торчина.
          Послані ж прийшли до Давида і сказали йому: «Се тобі мовлять брати: «Ми не дамо тобі стола Володимире ького, бо ти кинув єси ножа в нас, а сього не було в Руській землі. Але ми тебе не візьмемо, ні іншого зла не вчинимо, а се тобі даєм: пішовши, ти сядь у Бужську [і] в Острозі 4; а ' Дубен і Чорторийськ — се тобі дає Святополк;  а осе тобі дає Володимир двісті гривень, а ' Давид і Олег — двісті гривень».їв І тоді послали вони послів своїх до Володаря і | до Василька [Ростиславичів]: «Візьми, [Володарю], брата свойого Василька до себе, і нехай буде вам одна волость ' — Перемишль. І якщо вам угодно, то сидіть [там] обидва, а як ні, то пусти Василька сюди, хай ми його прогодуємо тут. А холопів наших і смердів видайте!» Але не послухав цього Володар і Василько.
          А Давид [Ігоревич] сів 5 у Бужську, і після цього дав Святополк Давидові Дорогобуж. У нім же він і вмер. А [город] Володимир [Святополк] дав синові своєму Ярославу 6.
         У РІК 6609 [110І]1. Преставився Всеслав [Брячиславич], полоцький князь, місяця квітня в чотирнадцятий день о дев'ятій годині ' дня в середу 2.
          У той же рік підняв рать 3 Ярослав Ярополчич у Берестії. І виступив на нього Святополк, і застав 4 його в городі, і, схопивши його, окував, і привів його до Києва. І благав за нього митрополит [Миколай] і ігумени, і вблагали вони Святополка. І повели його, [Ярослава, присягнути] перед гробами святих Бориса і Гліба, і зняли з нього окови, і пустили його.
          У тім же році зібралися брати Святополк, і Володимир, Давид і ' Олег [Святославичі], Ярослав, брат їх обох 5, на [річці] Золотчі. І прислали половці послів од усіх князів [своїх] до всіх братів, говорячи і просячи миру. І сказали їм князі руські: «Якщо ви хочете миру, то зберімось коло Сакова». І послали вони [послів] по ' половців, і зустрілися коло [города] Сакова, і вчинили мир із половцями, і взяли вони заложників одні в одних місяця вересня в п'ятнадцятий день. день великого свята — Успіння. богородиці (Перша пречиста).
         У сен же рік Володимир заложив у Смоленську кам'яну церкву святої Богородиці, єпископію.
        У РІК 6610[П02]. Вибіг Ярослав Ярополчич із Києва місяця жовтня в перший день.
         Того ж місяця наприкінці обманув Ярослав Святополчич Ярослава Ярополчича, і ', схопивши його на [ріці] Нурі, привів його до отця [свого] Святополка, і окували його.
          Того ж року, місяця жовтня 2 у двадцятий [день], прийшов [до Києва] Мстислав, син Володимирів, з новгородцями, бо Святополк з Володимиром мав раніш угоду, що Новгород має бути Святополковим і він має посадити сина свого [Ярослава] в Новгороді, а в [городі] Володимирі сина свого [Мстислава] має посадити Володимир.
          І прийшов Мстислав до Києва, і сіли вони в гридниці3, і сказали мужі Володимирові [Святополку]: «Осе прислав Володимир | «сина свойого, а ось сидять новгородці. Нехай, узявши сина твойого, вони йдуть до Новгорода, а Мстислав нехай іде до Володимира».
         І сказали новгородці Святополку: «Осе ми, княже, прислані до тебе. І сказали нам так: «Не хочемо ми Святополка, ні сина його. Хіба що дві голови має син твій, то пошли його. Сього нам дав Всеволод, і ми виростили єсмо собі князя. А ти пішов єси од нас». Святополк же багато спорив з ними, але вони не схотіли [його сина і], взявши Мстислава, пішли до Новгорода.
         У той же рік було знамення на небі, місяця січня у ' двадцять і дев'ятий [день]: протягом трьох днів наче заграва пожежі [стояла] зі сходу, і півдня, і заходу, і півночі, — і таке світло було всю ніч, як од місяця, що світиться уповні4.
          У той же рік було знамення в місяці, місяця лютого в п'ятий день 5.
          Того ж місяця в сьомий день було знамення в сонці: огородилось було сонце трьома дугами, і були інші дуги, хребтами одна до одної 6.
          А сі знамення бачачи, благочестиві люди з зітханням і ' з слізьми молилися богу, аби обернув бог знамення сі на добро. Бо знамення бувають або ж на добро, або ж на зло. І от сі