Характеристика сутності та змісту класичної школи управління - Менеджмент
праці
спеціалізує персонал і відповідно будує організацію по лінійній ознаці
(тобто кожний відповідає за свої дії лише перед вищестоящим начальником).
Крім того, Вебером були запропоновані й обґрунтовані інші думки по побудові
бюрократичної системи. Зокрема він думав, що можна регламентувати і
функції, і кількість керівників.
Організація розглядалася як замкнута система у відмінності від
концепції наукового управління. Усередині цієї концепції зародилися ряд
моделей управління. Одним із прикладів такої моделі може служити, так
називана, ідеальна бюрократична модель Вебера. Основні характеристики
моделі:
1. Уся діяльність по управлінню розчленовується на елементарні
найпростіші операції, що припускає строге регламентування функцій,
прав і обов'язків кожної з ланок управління. Це створює умови для
використання фахівців, професіоналів.
2. Виробничо-технічна система будується на принципах ієрархії.
3. Діяльність виробничо-господарських систем регулюється системою
абстрактних правил, чіткими стандартами, інструкціями, що визначають
відповідальність кожного управлінського працівника і створюють
передумови для єдиного підходу при вирішенні виробничої ситуації.
4. Усунення особистих егоїстичних відносин у службових справах.
5. Робота ґрунтується на відповідності працівника займаної посади.
Вебер навряд чи підозрював, якої страшної сили бомба була закладена у
фундаменті всієї цієї побудови. Бюрократична система, як з'ясувалося, має
примітну особливість – «кількість службовців і обсяг роботи цілком не
зв'язані між собою».
Роботи, проведені по перевірці даного висновку, цілком підтвердили
цей блискучий постулат, названий по імені автора законом Паркінсона.
Статичні дані, отримані Паркінсоном, просто неймовірні.
Проаналізувавши зв'язок кількості службовців і обсягу робіт
Британського адміралтейства, Паркінсон прийшов до висновку, що «у 1967 р.,
коли від колишньої моці англійського флоту не залишилося і сліду, 33000
державних службовців ледь впорюються з флотом, якого практично немає.
2.2. Адміністративний підхід в управлінні.
Автори, що писали про наукове управління, в основному присвячували
свої дослідження тому, що називається управлінням виробництвом. Вони
займалися підвищенням ефективності на рівні нижче управлінського. У
відмінності від них, автори, що вважаються творцями школи адміністративного
управління, більш відомої як класична школа, мали безпосередній досвід
роботи як керівників вищої ланки управління у великому бізнесі.
Анрі Файоль засновник і "батько менеджменту". Ціллю класичної школи
було створення універсальних принципів управління. Вони вважали, що
випливаючи цим принципам підприємство досягне найвищих результатів. Заслуга
Файоля полягає в тому, що він розглянув управління як універсальний процес,
що складається з декількох функцій. Інший напрямок цієї школи стосувалося
структури організації. При цьому організація розглядалася як замкнута
система у відмінності від концепції наукового управління.
Бурхливий розвиток промисловості визначило подальшу еволюцію наукових
поглядів класичної школи. Розвиток ідей Тейлора було продовжено видатним
французьким інженером Анрі Файолем, що розвив теорію на більш високому
рівні управління.
Виникнення адміністративної школи зв'язано головним чином з ім'ям
Анри Файоля (1825—1925). На думку американських істориків менеджменту,
Файоль є найбільш значною фігурою в науці управління першої половини XX в.
Протягом 30 років він був керівником великої французької
гірничодобувної і металургійної компанії «Комамбо», яка у момент його
призначення на посаду генерального керуючого (1888 р.) знаходилася на грані
банкрутства, а до часу його відставки (1918 р.) стала однією із самих
могутніх, що славляться своїми адміністративними, технічними і науковими
кадрами французьких концернів. Узагальнюючи свої багаторічні спостереження,
Файоль створив «теорію адміністрації». Його перша стаття, присвячена цій
теорії, вийшла у 1900 р., а книга «Загальне і промислове управління» - у
1916 р.
Важливу роль у розвитку ідеї цієї школи зіграли Л. Урвік, Д. Муні й
ін., що розглядають діяльність організацій з погляду широкої перспективи і
які намагаються визначити загальні характеристики і закономірності
організацій у цілому.
На відміну від творців школи наукового управління Тейлора і Гілбрета,
що починали свою кар'єру простими робітниками, що, безсумнівно, уплинуло на
їхні уявлення про управління організацією, автори адміністративної школи
мали безпосередній досвід роботи як керівників вищої ланки управління у
великому бізнесі: Файоль, як уже відзначалося, керував великою французькою
компанією, Урвік був консультантом по питанням управління в Англії, Муні
працював у компанії «Дженерал Моторс». У зв'язку з цим їхньою головною
турботою була ефективність управління в більш широкому значенні слова —
стосовно до роботи всієї організації.
У роботі «Загальне і промислове управління» Файоль окреслив сферу
діяльності адміністрації, яку можна представити у вигляді шести напрямків:
1. технічна (технологічна) діяльність;
2. комерційна діяльність (закупівля, продаж, обмін);
3. фінансова діяльність (пошуки капіталу й ефективне його
використання);
4. захисна діяльність (захист власності й особистості);
5. бухгалтерська діяльність (інвентаризація, балансові відомості,
витрати, статистика);
6. адміністрування (впливає тільки на особовий склад, не надаючи
безпосереднього впливу ні на матеріали, ні на механізми).
Основною функцією управління, її найбільш важливою частиною Файоль
приймав адміністрування.
Ціллю адміністративної школи було створення універсальних принципів
управління, випливаючи яким, по переконанням творців школи, організація,
безсумнівно, досягне успіху.
Принципи управління — це основні правила, що визначають побудову і
функціонування системи управління; найважливіші вимоги, дотримання яких
забезпечує ефективність управління. За твердженням Файоля, принципи — це
маяк, що допомагає орієнтуватися.
Розглядаючи організацію як специфічний вид діяльності і як настільки
ж своєрідну адміністративну систему і погоджуючи свої ідеї з принципами
Тейлора щодо стимулювання кожного працівника, Файоль сформулював наступні
14 принципів управління стосовно до діяльності вищої ланки управління:
1. Поділ праці, тобто спеціалізація, необхідна для ефективного
використання робочої сили, стосовно до усіх видів праці, як управлінської,
так і виконавської.
2. Влада і відповідальність. На думку Файоля, влада і
відповідальність зв'язані між собою, причому остання є наслідком першої.
Він вважав, що влада сполучить офіційний (заснований на займаній посаді) і
особистий (що укладається в собі сплав розумового розвитку, досвіду,
морального рівня, навичок по роду колишньої служби й ін.) фактори.
3. Дисципліна. Розуміючи дисципліну як повагу домовленості,
розрахованих на те, щоб забезпечити покору, старанність, енергійність і
зовнішній прояв поваги, Файоль підкреслює, що для підтримки дисципліни
необхідна наявність гарних керівників на всіх рівнях.
З усіх засобів впливу па підлеглих з метою зміцнення дисципліни одним
з найдійовіших Файоль вважав особистий приклад начальника. За його
переконанням, якщо начальник подає приклад акуратності, ніхто не
насмілюється являтися з запізненням. Якщо він діяльний, мужній, відданий, —
йому наслідують, і якщо він уміє вести справу, йому вдасться змусити
співробітників полюбити роботу.
Але і поганий приклад також заразливий і, виходячи з верхів, він дає
іноді самі згубні наслідки для усіх.
4. Єдиноначальність. Єдиноначальність, на думку Файоля, має в
порівнянні з колегіальністю ту перевагу, що воно забезпечує єдність точки
зору, єдність дії і єдність розпорядительства. Тому воно має тенденцію до
переваги.
5. Єдність керівництва. Види діяльності, що переслідують ту саму
ціль, повинні мати одного керівника і керуватися єдиним планом. Подвійне
керівництво може виникнути, на думку Файоля, лише внаслідок невиправданого
змішання функцій і недосконалого розмежування їх між підрозділами, що не
тільки зайво, але і вкрай шкідливо. У жодному з випадків, на його думку —
не буває пристосування соціального організму до дуалізму розпорядительства;
6. Підпорядкування приватних інтересів загальним. Інтереси службовця
чи групи службовців не повинні ставитися вище інтересів підприємства;
інтереси держави повинні бути вище інтересів громадянина чи групи
громадян... Здавалося б, подібне правило не має потребу в нагадуваннях. Але
неуцтво, честолюбство, егоїзм, лінощі і всякі людські слабості і пристрасті
штовхають людей до зневаги загальними інтересами в домовленість приватних.
7. Винагорода. Методи стимулювання праці повинні бути справедливими і
доставляти максимально можливе задоволення співробітникам і роботодавцям.
8. Централізація. Не прибігаючи до терміна «централізація влади»,
Файоль говорить про ступінь концентрації чи розосередження влади. Конкретні
обставини будуть визначати, який варіант «дасть кращий загальний
результат».
9. Скалярний ланцюг, тобто, по визначенню Файоля, «ланцюг
начальників» від самого вищого до самого нижчого рангу, від якого не
потрібно відмовлятися, але якого варто скоротити, якщо занадто ретельне
проходження його може нанести шкоду.
10. Порядок, тобто «усьому (кожному) своє місце, і всі (кожний) на
своєму (його чи її) місці».
11. Справедливість. Лояльність і відданість персоналу повинні
забезпечуватися поважним і справедливим ставленням адміністрації до
підлеглих.
12. Стабільність робочого місця для персоналу. Файоль рахував, що
зайва плинність кадрів є одночасно і причиною, і наслідком поганого
управління, і вказував на пов'язані з цим небезпеки і витрати.
13. Ініціатива, тобто, по визначенню Файоля, обмірковування і
виконання плану. Оскільки це «доставляє велике задоволення всякій мислячій
людині», Файоль призиває адміністраторів «поступитися особистим
марнославством», для того щоб підлеглі одержали можливість виявити особисту
ініціативу.
14. Корпоративний дух, тобто принцип «у єднанні — сила». Наводячи
перелік цих принципів, Файоль указував, що він не прагнув дати вичерпний
їхній виклад, а спробував описати лише ті з них, що йому приходилося
найчастіше застосовувати, оскільки навіть незначна кодификація принципів є
необхідною у всякій справі.
Система з 14 положень є не просто гнучкою, але й такою, що припускала
можливість уведення нових положень. Так у сучасній літературі до функцій
управління найчастіше відносять планування, організацію, керівництво,
облік, контроль і аналіз. Змінювався підхід до розуміння тієї чи іншої
функції, однак у цілому, їх склад, визначений ще представниками класичної
школи, залишався майже незмінним.
Таким чином, після довгих трансформацій уявлення про управління стало
приймати сучасні форми, до управління почали підходити як до цілісного
поняття.
Вважаючи запропоновані ним принципи універсальними, Файоль, проте,
указував, що їхнє застосування повинне носити гнучкий характер і
враховувати ситуацію, у якій здійснюється управління. Він відзначав, що
система принципів ніколи не може бути довершена, навпроти, вона завжди
залишається відкритою для доповнень, змін, перетворень, заснованих на
новому досвіді, його аналізі, осмисленні, узагальненні. Тому число
принципів управління необмежено.
Відзначимо, що деякі приведені принципи звернені до людського
фактора. Файоль показав, що менеджмент, призначений головним чином для
інтенсифікації виробничих процесів, заснований на знанні психології і що
облік людського фактора в управлінні украй важливий.
Багато принципів управління дотепер мають практичну цінність.
Наприклад, японська компанія «Міцусіта електрик» керується наступними
сімома принципами управління: об'єктивність, справедливість, згуртованість,
благоустрій, скромність, гармонія, оцінка, - які перегукуються з
принципами, розробленими Файолем.
Надалі багато дослідників займалися вивченнням і теоретичним описом
принципів управлінської діяльності, однак усі вони були тільки
послідовниками Файоля, що розвивали, які доповнювали і конкретизували його
навчання.
Висновки
Менеджмент - це, по-перше, спосіб і манера спілкування з людьми.
Способи спілкування формулює наука, їх можна вивчати і навіть натренуватися
ефективно використовувати. Широко відомі, наприклад, правила ефективного
проведення ділових нарад, переговорів, ведення телефонних бесід тощо. Щодо
манери спілкування - то це частина мистецтва менеджменту, його менеджер має
опанувати самостійно.
Менеджмент - по-друге, влада і мистецтво керівництва. Це - авторитет
посади, обов'язок підлеглих виконувати розпорядження керівника; авторитет
особи керівника, якого слухаються тому, що він пропонує більш продумані
рішення, які сприяють досягненню цілей організації.
Менеджмент - по-третє, особливого роду вміння і адміністративні навики,
які дають змогу організувати ефективну роботу апарату управління, що
складається з численних служб і кваліфікованих працівників.
У загальному вигляді менеджмент – це вміння і мистецтво перемагати,
вміння добиватися поставлених цілей, використовуючи працю, мотиви поведінки
та інтелект людей. Це цілеспрямований вплив на людей з метою перетворення
неорганізованих елементів у ефективну і продуктивну силу. Іншими словами,
менеджмент - це людські можливості, за допомогою яких лідери використовують
ресурси для досягнення стратегічних і тактичних цілей організації .
До основних категорій менеджменту належать поняття організації процесу
і функцій управління, принципів і методів менеджменту, стилів і культури
керівництва (лідерства), комунікації тощо.
Необхідність в управлінській діяльності виникла фактично на перших
етапах становлення людського суспільства. Первісні люди змушені були якось
будувати свою діяльність. Так, під час полювання, пошуку рослинної їжі
виникала необхідність створити групи мисливців, шукачів плодів тощо. Тому
виникала потреба в перших, поки що примітивних, управлінських функціях
(розробка плану полювання на мамонта, розміщення мисливців при полюванні на
хижаків, розбирання туші і т.д.). Але ця управлінська діяльність
здійснювалась непослідовно (кожний раз мала різний характер) та непродумане
(не застосовувались єдині принципи та підходи, не враховувались
закономірності та попередній досвід). Тому не можна говорити про те, що
наука про менеджмент зародилась ще у первісні часи. Навіть з розвитком
людського суспільства (рабовласницький лад, феодалізм тощо) певних
обґрунтованих підходів та механізмів не було створено. Давньоруський князь
чи французький король, як правило, управляли своїм князівством
(королівством), приймаючи суперечливі та невиважені рішення. Не робилось
спроб вивчити закономірності управлінського процесу, узагальнити набутий
досвід.
З подальшим розвитком виробничо-господарської діяльності людей врешті-
решт виникли певні організаційні форми (майстерні, господарства поміщиків,
примітивні підприємства тощо). Однак у кожному випадку застосовувались свої
особливі підходи в управлінні, які не базувались на узагальненнях,
принципових положеннях, виявлених тенденціях.
Потреба в науці про менеджмент виникла в кінці XIX — на поч. XX ст. і
пов'язана з появою великого машинного виробництва. Саме в цей період
формуються великі підприємства, на яких працюють десятки, сотні і навіть
тисячі людей. Постають проблеми планування їх діяльності, організування
робочих місць, створення ефективної системи формування зацікавленості
працівників в результатах роботи, розробки технологічних процесів,
проведення точного обліку з метою забезпечення контролю тощо. Саме розвиток
машинного виробництва поставив перед економістами та технологами питання
про необхідність дослідження закономірностей в управлінні людьми, виявлення
тенденцій розвитку виробничо-господарської діяльності під дією
управлінського впливу розробки стандартних положень, інструкцій тощо. Так,
в цей період з'явились перші наукові дослідження у сфері управління.
Школа наукового управління (1885-1920 рр.). Найтісніше пов'язана з
роботами Фредеріка І.Тейлора, Френка і Лілії Гілбрейт, Генрі Ганта. Вони
займались дослідженням на рівні організації, створенням виробничого
менеджменту. Тейлор і Гілбрейт (Джілбрейт), які починали свою кар'єру
робітниками, займались спостереженнями, замірами і аналізом операцій ручної
праці, стимулюванням трудової активності, нормуванням праці тощо. Завдяки
розробці концепції наукового управління менеджмент був визнаний самостійною
галуззю наукових досліджень. У своїх працях „Управління фабрикою” (1903 р.)
та „Принципи наукового менеджменту” (1911 р.) Ф.Тейлор розробив ряд методів
наукової організації праці, що базувались на засадах хронометражу,
стандартизації прийомів та знарядь праці. Його основоположні принципи
полягають у таких положеннях „якщо я можу на науковій основі відібрати
людей, на науковій основі їх підготувати, надати їм дієві стимули та
поєднати роботу і людину, тоді я зможу отримати сукупну продуктивність, яка
буде перевищувати внесок, зроблений індивідуальним працівником”. Тейлор
виділив принципи наукового управління: вимірювання праці, розподіл праці,
мотивацію, індивідуальний і виробничий процес, складання програм
стимулювання, роль профспілок, розвиток управлінського мислення, правила та
стандарти менеджменту, складання завдань-інструкцій, роль „синіх” та „білих
комірців” в отриманні поточного результату.
Головна заслуга Ф. Тейлора потягає в тому, що він як засновник школи
„наукового управління” розробив методологічні основи нормування праці,
стандартизував трудові операції, запровадив наукові підходи підбору,
розставляння і стимулювання працівників.
Класична (адміністративна) школа управління (1920-1950 рр.)
започаткована Анрі Файолем, якого часто називають батьком менеджменту.
Займалась вивченням ролі та функцій менеджерів. Файоль був керівником
інституційного рівня управління, оскільки керував французькою вугільною
компанією. Інші засновники адміністративної школи, такі, як Ліндан Ірвік
(консультант з питань управління в Англії), Джеймс Д.Муні (працював у
компанії „Дженерал Моторс”), також були практиками. Файоль виділив в
управлінні п'ять основних функцій планування, організування,
розпорядництво, координування та контролювання. На засадах розробок Файоля
у 20-х рр. було сформульовано поняття організаційної структури управління
підприємства, елементи якої є системою взаємозв'язків, неперервних
взаємопов'язаних дій - функцій управління.
Файолем розроблено 14 принципів менеджменту, поділ праці, повноваження
та відповідальність, дисципліна, єдиновладдя, єдність напряму діяльності,
підпорядкування особистих інтересів загальним, винагорода персоналу,
централізація, ієрархія управління, порядок, справедливість, стабільність
робочого місця, ініціатива, корпоративний дух.
Список використаної літератури
1) Каким быть руководителю. Л.Д. Кудряшова. –Л.: Лениздат, 1986г.
2) Менеджмент. П. А. Кохно. – М.:Финансы и статистика, 1993 г.
3) Профессионалы в управлении. Мартынов С. Д. – Л.:Лениздат, 1991 г.
4) Менеджмент – путь к успеху. Любимова Н.Г. – М.: Агропромиздат, 1992 г.
5) Герчикова «Менеджмент». М; «Юнити» 1995 г.
6) О.С. Виханский, А.И. Наумов «Менеджмент». М; «Гардарика» 1996 г.
7) Основополагающие идеи в менеджменте». М; «Дело» 1996 г.
8) Веснин В.Н. «Основы менеджмента».Москва.1992г.
9) Мескон М., Альберт М., Хедоури Ф. «Основы менеджмента». «Дело».
Москва.1993г.
10) Кабушкин Н.И. «Основы менеджмента». «Эконопресс». Москва. 1997г.
11) Радушин А.А. «Основы менеджмента»М.:Центр.1998г.
12) Смирнова В. «Формирование концепции предпринимательского управления».
Проблемы теории и практики управления.1998г. №4.
13) Шипунов В.Г., Кишкель Е.Н. Основы управленческой деятельности. М.:
Высш. школа , 2000.
14) Паркинсон С. и др. Искусство управления. – СПб.: Лениздат, 1992.
15) Поляков, В.Г. Человек в мире управления. М.: Наука, 1996.
|
