Механізм правового регулювання. Стадії механізму правового регулювання - Історія, теорія держави і права - Скачать бесплатно

Відмітна риса правового регулювання полягає в тому, що воно має специфічний механізм. Поняття механізму правового регу­лювання використовується в теорії для розкриття взаємодії різ­них елементів правової системи, за допомогою яких здійсню­ється регулятивний вплив на суспільні відносини з метою їх впорядкування.

Механізм правового регулювання — це узята в єдності система правових засобів, способів і форм, за допомогою яких норматив­ність права переводиться в упорядкованість суспільних відно­син, задовольняються інтереси суб'єктів права, встановлюється і забезпечується правопорядок («належне» у праві стає «сущим»).

Основні ознаки (риси) механізму правового регулювання такі:

1. Є складовою частиною механізму соціального регулювання. Його правова діяльність супроводжується політичним, економі­чним, етичним та іншим видами механізму соціального регулю­вання, переплітається з ними.

2. Будучи категорією широкою за обсягом, збирає воєдино всі явища правової дійсності:

— засоби (норми права, суб'єктивні права і юридичні обо­в'язки, рішення судів тощо, об'єктивовані в правових актах);

— способи (дозволяння, зобов'язування, заборона);

— форми (використання, виконання, додержання, застосу­вання).

3. Становить систему правових засобів, способів, форм, що пе­ребувають у взаємозв'язку і взаємодії. Кожна частина механізму правового регулювання знаходиться на своєму місці (як годин­ний механізм), виконує специфічні функції. Якість виконува­них ними функцій впливає на роботу інших частин і результат функціонування механізму в цілому.

4. Є динамічною частиною правової системи суспільства. Його рух виражається в стадіях, яким відповідають свої механізми дії. Як і правова система суспільства, механізм правового регулю­вання являє собою цілісність правової дійсності, визначається закономірностями еволюції суспільства, рівнем розвиненості економіки, культури. Його призначення полягає в приведенні в дію необхідних елементів правової системи, забезпеченні 'їх «ро­боти». Від механізму залежать ефективність правового регулю­вання, відповідність поведінки учасників суспільних відносин розпорядженням юридичних норм, їх рух до задоволення своїх інтересів.

5. Результатом його діяльності є встановлення правопорядку в суспільстві.

Елементи механізму правового регулювання та їх призначення

Механізм правового регулювання складають елементи, обо­в'язкові на окремих його стадіях:

1) принципи права, норми права, нетипові правові розпоря­дження (спеціалізовані норми права), об'єктивовані в нормати­вно-правових актах;

2) правовідносини, суб'єктивні юридичні права і обов'язки в їх індивідуалізації (конкретизації);

3) акти безпосередньої реалізації прав і обов'язків;

4) акти застосування норм права.

Кожний елемент виконує специфічну роль у регулюванні ді­яльності суб'єктів і суспільних відносин, що виникають на їх основі.

Розглянемо коротко кожний з елементів.

1. Норма права в механізмі правового регулювання.

Норма права — це споконвічний елемент і нормативна осно­ва механізму правового регулювання.

Норма права являє собою загальне обов'язкове правило (мо­дель) поведінки, яке встановлює для суб'єкта як можливий варі­ант поведінки — суб'єктивні юридичні права, так і необхідний варіант поведінки — суб'єктивні юридичні обов'язки.

Специфічне завдання норми права в механізмі правового регулю­вання полягає в тому, щоб:

а) визначити загальне коло людей, на які вона поширює свою дію;

б) встановити зміст суспільних відносин (зміст поведінки суб'єкта), а також об'єкти правовідносин;

в) визначити обставини, в яких особа повинна керуватися даним правилом поведінки;

г) розкрити саме правило поведінки вказівкою на права і обов'язки учасників відносин, що регулюються, характер їх зв'яз­ку між собою, а також державно-примусові заході, що застосо­вуються до осіб у разі невиконання ними юридичних обов'язків.

Зобов'язуючі норми регламентують активну поведінку зобо­в'язаних осіб.

Дозвільні та заборонні норми покладають пасивні обов'язки на зобов'язаних осіб і дозволяють вчинення активних дій носієм суб'єктивного права.

Характер регулюючого впливу нормативної основи механіз­му правового регулювання залежить від того, як впливає право:

шляхом зобов'язуючого розпорядження, або шляхом дозволян­ня чи заборони.

Норма права набуває зовнішнього вираження в нормативно-правовому акті, який забезпечує її дійовість.

Нормативно-правові акти обслуговують нормативну основу механізму правового регулювання. Функції нормативно-право­вих актів полягають головним чином у тому, щоб увести в пра­вову систему нові юридичні норми, забезпечити їх зміну або скасування, підвищити ефективність їх дії.

До нормативно-правових актів (законів, підзаконних актів) приєднуються акти, в яких дається їх офіційне роз'яснення, тлу­мачення.

Акти тлумачення норм права (інтерпретаційні акти) не міс­тять нових правоположень, а є засобом, який забезпечує одна­кове розуміння і застосування чинних нормативних актів. Чіт­кість і ефективність механізму правового регулювання залежать від правильного тлумачення норм права.

2. Правовідносини у механізмі правового врегулювання. Правовідносини — необхідний елемент механізму правового регулювання, важлива ступінь здійснення програм, закладених у нормах права. У правовідносинах індивідуалізуються положення відповідної правової норми, конкретизуються суб'єктивні юридичні права і обов'язки певних суб'єктів, їх повноваження і юри­дична відповідальність. Індивідуалізація загальних моделей поведінки стосовно конкретних осіб — другий рівень правового регулювання.

Особливості прав, обов'язків, повноважень і відповідальнос­ті (а звідси й особливості правовідносин) багато в чому залежать від характеру регулюючого впливу норм права, у результаті яко­го складаються різні види правовідносин — регулятивні чи охо­ронні, активні чи пасивні.

Отже, правовідносини в механізмі правового регулювання утворюють певну систему і лише так вони забезпечують переве­дення загальних розпоряджень норм права в суб'єктивні юри­дичні права і суб'єктивні юридичні обов'язки, повноваження і юридичну відповідальність для конкретних осіб, дозволяють до­сягти виконання їх волі, задоволення інтересів.

При цьому центром загальних юридичних зв'язків, що скла­дають основу правовідносин, є правовий статус, у тому числі правосуб'єктність, як перший крок у конкретизації розпоряджень норм права на цій стадії.

Правовідносини в механізмі правового регулювання викону­ють такі функції:

а) визначають конкретне коло осіб, на яких поширюється дія норм права у цей момент;

б) закріплюють конкретну поведінку, якої повинні або мо­жуть додержуватися особи;

в) служать умовою для можливого приведення в дію спеціаль­них юридичних засобів (прокуратурою, судом, міліцією) з метою забезпечення суб'єктивних прав, обов'язків, відповідальності.

Таким чином, правовідносини в механізмі правового регу­лювання — це засіб «переведення» загальних розпоряджень юри­дичних норм у площину суб'єктивних прав і обов'язків для да­них суб'єктів.

3. Акти безпосередньої реалізації прав і обов'язків у механізмі правового регулювання.

Акти безпосередньої реалізації прав і обов'язків — це факти­чна поведінка суб'єктів правовідносин, пов’язана зі здійсненням (реалізацією) своїх прав і обов'язків.

Можливі два результати реагування на правове регулювання:

• активний — вчинення дій, що дозволяються (наприклад, брати участь у виборах органів влади);

• пасивний — утримування від заборонених дій (наприклад, не завдавати шкоди довкіллю).

Якщо активними діями реалізуються права — має місце вико­ристання правових норм.

Якщо активними діями реалізуються обов'язки — має місце виконання правових норм.

Якщо реалізація правових норм, що забороняють які-небудь дії, полягає в утримуванні від їх вчинення — має місце додер­жання норм права. Наприклад, норми кримінального права реа­лізуються тоді, коли громадяни не вчиняє протиправних дій.

Отже, акти безпосередньої реалізації у формах використання наданих нормами права можливостей, виконання зобов'язуючо­го правового розпорядження, додержання правових заборон посідають особливе місце у механізмі правового регулювання, тому що являють собою його кінцеву мету.

4. Акти застосування норм права у механізмі правового регу­лювання.

У процесі правового регулювання можлива (але не обов'яз­кова) стадія застосування норм права, яка полягає у виданні дер­жавно-владного акта — акта застосування норм права, який за­безпечує виникнення, зміну або припинення правових відно­син. Якщо суб'єкти права не в змозі самі реалізувати суб'єктивні права і юридичні обов'язки, держава в особі компетентних орга­нів здійснює застосування норм права (наприклад, стягнення податків, призначення пенсій, відправлення правосуддя).

Акти застосування норм права мають форму рішень, розпо­ряджень, наказів, вироків тощо. У них персоніфікуються загаль­ні права і обов'язки, а також, якщо це необхідно, індивідуалізу­ються санкції. Специфіка акта застосування норм права полягає в тому, що індивідуалізація здійснюється від імені держави як вимога, яка може бути у разі необхідності виконана і примусово.

Акти застосування норм права у механізмі правового регу­лювання використовуються в таких випадках:

1) коли самі норми права передбачають, що індивідуалізація прав і обов'язків здійснюється органами держави, посадовими особами, а не учасниками відносин. Так, нормами про порядок надання відпусток робітникам і службовцям передбачається, що відпустка конкретній особі надається згідно з наказом адмініст­рації;

2) коли суб'єкти відносин, що регулюються, поводяться про­типравне: порушують права, не виконують обов'язки. У цьому разі актом застосування норм права індивідуалізується юридич­на відповідальність, передбачена нормами права за їх порушен­ня, тобто встановлюється персональна відповідальність право­порушників.

У всіх випадках акти безпосередньої або опосередкованої реалізації прав і обов'язків завершують правове регулювання. Саме тут відбувається «переведення» розпоряджень юридичних норм (спочатку виражених у правах і обов'язках) у фактичну, реальну поведінку учасників суспільних відносин, на які було спрямовано правове регулювання.

Стадії механізму правового регулювання

Використання у певному порядку тих чи інших елементів механізму характеризує процес правового регулювання. Він може бути простим і складним.

Простий процес правового регулювання припускає використання лише одного державно-владного акта — нормативно-правового. Індивідуалізацію прав і обов'язків здійснюють самі суб'єкти, до яких цей акт звернений.

Складний процес правового регулювання припускає наявність двох актів державно-владного характеру, один із яких — норма­тивно-правовий, а інший — акт застосування норм права (інди­відуальний акт). Його стадії залежать від правової поведінки су­б'єкта — правомірної чи неправомірної.

Розглянемо складний процес правового регулювання.

1. Перша стадія механізму правового регулювання — стадія загальної дії правових норм. На цій стадії відбуваються визна­чення змісту і формулювання меж поведінки суб'єкта, умов ви­никнення прав, обов'язків, повноважень, відповідальності і т.д. (вступає в дію механізм правотворчості).

Наприклад, дія цього механізму у пенсійних справах можли­ва лише за наявності норми права, об'єктивованій у законі про пенсії. Однак, як загальне правило, дана норма не вирішує пи­тання про те, кому саме буде нарахована пенсія. Для цього по­трібні додаткові юридичні дії, здійснювані на другій стадії.

2. Друга стадія механізму правового регулювання пов'язана з виникненням конкретних суб'єктивних прав і обов'язків, тобто з виникненням правовідносин. Необхідною умовою цієї стадії виступає юридичний факт (система фактів), з яким норми права пов'язують настання юридичних наслідків (вступає в дію меха­нізм реалізації норм права).

Дія механізму у пенсійних справах починається після звер­нення громадянина С. до установи соціального забезпечення і винесення рішення про призначення йому пенсії на основі за­гальної юридичної норми.

Винесення індивідуального розпорядження про призначен­ня пенсії означає індивідуалізацію загальних правил стосовно конкретної особи. За допомогою індивідуально-правового акта за учасниками відносин, що регулюються, закріплюється від­повідне суб'єктивне юридичне право і суб'єктивний юридич­ний обов'язок.

Після ухвалення рішення про призначення пенсії громадя­нину С. (індивідуально-правовий акт) він стає носієм суб'єктив­ного права на одержання пенсії, а орган соціального забезпе­чення набуває суб'єктивного обов'язку нарахувати і виплачува­ти йому пенсію (правовідносини). З наведеного випливає, що реалізацією суб'єктивного юридичного права громадянина на пенсію є її одержання, а реалізацією суб'єктивного юридичного обов'язку органу соціального забезпечення — видача пенсії.

У разі правомірної поведінки суб'єктів правове регулювання вичерпує себе механізмом реалізації норм права.

3. Третя стадія механізму правового регулювання — застосу­вання санкцій правової норми — виникає у випадках неправо­мірної поведінки суб'єкта. Правовою підставою цієї стадії є пра­вопорушення, а також норми права, що встановлюють санкції за вчинені правопорушення і визначають порядок застосування відповідальності. Державні органи і посадові особи реалізують свою компетенцію через розслідування обставин вчинення пра­вопорушення, встановлення і покарання винних, а інша сторо­на — правопорушники — зазнає втрат державно-владного харак­теру за вчинені правопорушення (вступає в дію механізм покла­дання юридичної відповідальності).

Зобразимо основне із сказаного у вигляді схеми трьох стадій механізму правового регулювання:

Стадії механізму правового регулювання (варіант правомір­ної поведінки) можна представити і в більшій кількості, розбив­ши другу стадію в запропонованій схемі на такі:

• виникнення суб'єктивних юридичних прав і суб'єктивних юридичних обов'язків;

• безпосередня реалізація суб'єктивних юридичних прав і суб'єктивних юридичних обов'язків;

• застосування права (як факультативна — можлива, але не обов'язкова стадія).

Елементами, що забезпечують динамічну сутність механізму правового регулювання, визначають рух реальних правовідно­син, виступають юридичні факти.

Режим сприяння механізму правового регулювання забезпе­чується законністю, державною дисципліною, які разом із право­свідомістю і правовою культурою є обов'язковими протягом усієї його дії.