Основи теорії виникнення держави і права - Історія, теорія держави і права - Скачать бесплатно

Право ніколи не може бути

вищим, ніж економічний лад

і зумовлений ним культурний

розви­ток суспільства.

Карл Маркс

1. Залежність державно-правових інститутів від рівня соціально-економічного розвитку

Держава і право виникають у суспільстві і залежать від рівня його розвитку. Кожне історично конкретне су­спільство об'єктивно вима­гає певного ступеня соціального регулювання та державно-владної організації. Нехтування цією закономірністю призводить до негативних наслідків для суспільства, які виявляються в неорганізованості чи зарегламентованості со­ціальних відносин.

Удосконалення соціального життя викликає зміну якості регулювання, що відображається в удосконаленні державно-правових інститутів. Це, зокрема, зумовлено тим, що держа­ва і право тісно пов'язані з політикою, економікою, релі­гією, філософією та іншими елементами надбудови суспіль­ства, які впливають на рівень його розвитку.

Водночас роль факторів соціально-економічного розвит­ку для держави та права не слід абсолютизувати. Держава і право здатні до “саморозвитку” та “самовдосконалення”, а в окремі історичні періоди навіть випереджають рівень загаль­ного розвитку суспільства.

2. Суспільна влада та со­ціальні норми за первісно­общинного ладу

Кожне суспільство характе­ризується певним рівнем впорядкованості та врегульованості суспільних відносин.

У первісному суспільстві ще не існувало держави і права, хоча вже були інші механізми, які надавали суспільству певної організованості. Суспільні відносини цього періоду регламентувалися за допомогою суспільної влади та соціаль­них норм .

Влада первісного суспільства мала суспільний характер, про що свідчать такі її ознаки:

1. Влада базувалася на сімейних відносинах. Основою суспільства того періоду була сім'я, тобто спільність людей на підставі кровної чи передбачуваної спорідненості. Саме в межах цієї спільності, а не території здійснювалися владні повноваження.

2. Влада була безпосередньо суспільною, тобто заснову­валась на принципах первісної демократії, суспільного са­моврядування, спиралася на авторитет і традиції суспіль­ства. Найбільш значущі питання вирішувалися спільно всі­ма членами роду на спеціальних зборах.

3. Оскільки влада здійснювалася безпосередньо суспіль­ством, то не передбачала наявності спеціальних органів та організацій, які б складалися з професійного чиновництва. Відсутніми були також органи, що здійснювали примус від імені держави.

4. Відсутність поділу суспільства на соціальні групи визначила можливість здійснення владних повноважень від імені суспільства та забезпечення єдності влади і соціальної системи.

Норми, які регламентували поведінку суб'єктів у суспіль­стві, мали соціальний характер, що підтверджується такими їх рисами:

1. Основними правилами поведінки були звичаї, тобто правила поведінки, що склалися історично внаслідок їх багаторазового застосування.

2. Вони мали характер так званих мононорм, тобто одна норма регламентувала різноманітні суспільні відносини (релігію, мораль, суспільні відносини, працю).

3. Норми мали природну основу, тобто викликалися економічною необхідністю та існували в поведінці людей.

4. Ці норми, як правило, діяли в силу звички, тобто не передбачали виникнення можливості їх невиконання.

5. Ці норми, як правило, мали усний характер, існували у свідомості та передавалися від покоління до покоління. Вони слугували відображенням єдності та взаємодопомоги членів роду.

6. Низький рівень свідомості та відсутність почуття провини не давали можливості чіткого розподілу норм на права та обов'язки.

Отже, суспільна влада та соціальні норми були найефек­тивнішими засобами впорядкування суспільних відносин. Вони найповніше відповідали умовам розвитку суспільства та забезпечували його єдність.

3. Держава і право як продукти та атрибути класового суспільства.

3 переходом від безкласового до соціально неоднорідного суспільства виникають держава і право. Цей процес спричинила дія багатьох факторів, що відобразили особли­вості розвитку різноманітних сфер суспільних відносин того періоду. До них належать такі чинники:

Економічні причини — це умови розвитку економічної системи, що спричинили необхідність державно-правової регламентації економічних відносин. Серед них: три поділи праці, поява надлишкового продукту, внутрішньородова нерівність і поява приватної власності.

Політичні причини, що визначили необхідність вдоско­налення владних повноважень. Серед них: неможливість існування родоплемінної організації суспільства за нових історичних умов, поява соціальних груп з різноманітними інтересами та потреба у новому засобі влади з удосконале­ним апаратом і можливістю здійснювати примус.

Соціальні причини — це умови, що спричинились ускладненням відносин між людьми. Серед них: ліквідація общинного колективізму; поява соціальних суперечностей; упорядкування відносин між людьми.

Психологічні причини визначили особливості розвитку психіки та свідомості людини. Серед них: усвідомлення таких понять, як права та обов'язки, а також поява відчуття провини.

Культурні причини — це умови, що визначилися рівнем духовного розвитку суспільства. Серед них: необхідність управління суспільством більш цивілізованими методами, поява релігії та письма.

Таким чином, виникнення держави і права є наслідком внутрішнього розвитку суспільства, його економіки, що привів до виникнення соціальних груп і різноманітних інтересів, необ­хідності впорядкування суспільних відносин та функціонування суспільства як цілісної системи.

4. Інші погляди на походження держави і права .

Існують різноманітні погляди на процес виникнення дер­жави і права . До числа най­більш поширених, крім викладеної вище соціально-еконо­мічної теорії походження держави і права, належать такі теорії:

Теологічна (Фома Аквінський) — пояснює походження держави і права Божою волею. Основним у ній є ідея возве­личування держави, обгрунтування її вічності та недотор­канності. Держава підкорює собі громадян, а її розвиток залежить лише від релігійних діячів.

Патріархальна ( Арістотель, М. К. Михайловський ) — визнає виникнення держави як результат історичного роз­витку сім'ї. Як необмеженою і справедливою є влада батька в сім'ї, так священною визнається влада монарха.

Договірна (Ж.-Ж. Руссо, О. М. Радіщев) — вважає дер­жаву результатом укладення угоди між людьми. Ця угода є виразом природної потреби людей до об'єднання та ведення спільних справ. Порушення умов договору приводить до заміни правителів природним чи революційним шляхом.

Психологічна (Л.Й. Петражицікий, Т. Тард) – пояснює виникнення держави і права особливими властивостями людської психіки — потребою підкорятися волі сильнішого, усвідомленням залежності членів роду від жерців і вождів у період зародження держави і права. Держава визначається як спосіб керівництва суспільством видатними особами.

Насильства (Є. Дюрінг) — пояснює походження держави і права процесом завоювання одного народу іншим. Завою­вання, що є законом розвитку природи, потребує захоплен­ня нових територій, а відтак і управління ними. Цю функцію може виконувати держава.

5. Поняття історичного типу держави і права.

Типологія держави і права призначена розподіляти дер­жави та правові системи, які існували й існують нині, на певні групи, що дають змогу розкрити їх найсуттєвіші риси. Сутність держави і права полягає в їх здатності задоволь­няти життєво важливі потреби та інтереси певної спільноти (класу, народу, соціальної групи). Ця соціальна сутність змінювалася з історичним розвитком держави і права. Саме тому їх типи називають історичними.

Історичний тип держави і права являє собою систему суттєвих рис, притаманних тим явищам соціальної дійсності, що виражають їх сутність та історичне призначення.

Історії відомі рабовласницький, феодальний, буржуазний і перехідний від буржуазного до соціально-демократичного (раніше останній називали соціалістичним ) типи держави і права. До основних причин зміни типів держави і права належать зміна виробничих відносин внаслідок розвитку продуктивних сил, зміна соціально-класової структури су­спільства; встановлення нового співвідношення соціальних сил, зміна панівної групи суспільства; зміна соціальної суті держави і права внаслідок переходу державної влади до представників іншого класу чи групи.

Однак характеризуючи зміну одного типу держави і права іншим, треба враховувати і їхню відносну самостій­ність, а саме:

- відносну відокремленість від суспільства;

- наяв­ність внутрішньої будови;

- залежність від зовнішньополітич­них умов і необхідність виконувати загальносоціальні функ­ції.

Останній фактор зумовлює існування держав перехідно­го періоду, а також можливість не лише поступової зміни одного історичного типу іншим, а й революційного пере­ходу.

Однак останнім часом у літературі формаційний підхід до типології держав піддається критиці. Натомість визначаються інші критерії типології держави і права. Так, з точки зору ставлення до поступового розвитку держави класифікують на прогресивні, консервативні та реакційні. За способом здійснення владних повноважень — демократичні та антидемократичні (авторитарні). Залежно від змісту зовнішньої політики розрізняють миролюбні та агресивні держави. За відношенням до права держави поділяють на правові і непра­вові.

6. Найголовніші риси держа­ви і права різних соціально-економічних формацій

Кожній класовій суспільно-економічній формації відпо­відає певний історичний тип держави.

Першою в історії була рабовласницька держава, яка явля­ла собою диктатуру класу рабовласників. Виникнення рабовласницьких держав сягає IV — III тисячоліть до н. е. У межах цього типу держави вирізняють держави Старо-­давнього Сходу ( Єгипет, Вавилон, Ассирія ), в яких зберіга­лися пережитки первісного ладу. Особливості розвитку виробничих відносин зумовили значну економічну роль держави в цих країнах, де характерною формою правління була деспотія. Найбільшого розвитку система рабовласниць­ких держав досягла в античних державах Стародавньої Греції та Стародавнього Риму. У рабовласницьких державах існували різні форми правління: монархія, аристократична й демократична рес­публіки. Найтиповішою формою державного устрою була імперія, а політичного режиму — авторитарна (деспотична). Право за своїм змістом мало суто рабовласницький характер: раби не були суб'єктом права і прирівнювалися до неживих предметів. Водночас до скарбниці світової право­вої культури увійшли демократичні норми державного права Греції, класичне приватне (майнове) право Риму тощо.

Феодальна держава виникла у зв'язку із зародженням феодальних виробничих відносин. Основу суспільства ста­новила власність феодала на землю, а держава і право стали інструментами диктатури класу феодалів. Основною фор­мою правління була монархія в різних варіантах (ранньо­феодальна, централізована, станово-представницька). Оскіль­ки центральна влада феодальної держави підтримувалася багатими станами міст, виникли органи станового представ­ництва (земські собори, парламент). Розшарування суспільства вимагало правового закріплення не лише нерівності різних груп, а й ієрархії їх відносин. Феодальне право — жорстке, відверто класове, неузгоджене і розпорошене. Значний вплив тут мали релігійно-правові норми.

Буржуазна держава й буржуазне право виникли внаслі­док буржуазних революцій, спрямованих проти феодально-абсолютистської монархії та феодальних відносин. Для них характерні такі риси:

- формальне закріплення рівноправ'я, законності, непо­рушності прав людини, свободи приватної власності і дого­ворів, невтручання держави в суспільне життя;

- цензовий характер, тобто відсторонення за допомогою майнових та інших цензів більшості населення від участі у формуванні органів влади;

- зосередження основних зусиль держави в основному на політичних функціях;

- збереження в механізмі держави значних позицій дво­рянсько-поміщицьких сил;

- поступове пристосування старого державного механізму до потреб капіталістичної системи;

- множинність форм правління (конституційна монархія в країнах, де буржуазія йшла на компроміс із дворянством; демократична республіка в країнах, де буржуазія досягла повного панування);

- зростання апарату держави, розширення сфери впливу та функцій держави;

- процес зрощення фінансових монополій з державним апаратом;

- зростання ролі права в регулюванні суспільних відносин ;

- підвищення ролі зовнішніх функцій держави, що часто мають експансивний характер.

І нарешті, держави перехідного від буржуазного до соціально-демократичного періоду з'явилися в процесі поступового чи революційного розвитку суспільства.

Соціальна демократія може існувати лише в такому суспільстві, де ліквідовано відчуження працівників, трудя­щих від засобів і результатів їхньої виробничої діяльності. Це таке суспільство, де всі трудящі є (тією чи іншою мірою) власниками або співвласниками засобів і результатів праці. Отже, суспільство соціальної демократії — це, хоч би як там було, післябуржуазне (постбуржуазне) суспільство. А держа­ва в такому суспільстві має бути за її сутністю державою трудящих-власників. Одним із варіантів держави такого перехідного періоду стала радянська соціалістична держава, але попри безперечні здобутки вона все ж не виправдала тих надій, які на неї покладалися. Такі характеристики соціалістичної держави, як її антиексплуататорська спрямованість, демократизм, поєднання законності й дисципліни, вдосконалення напря­мів і методів діяльності держави, лишилися лише теоретич­ними постулатами. Декларативність основних конституцій­них прав і свобод людини, відсутність механізму реалізації нормативних актів і відповідальності держави перед грома­дянином були характерними рисами соціалістичної держа­ви. Проте цей етап в історичному розвитку держави мав і свої позитивні риси, що виявилися в усвідомленні необхід­ності поступального розвитку суспільства до демократичної держави, відпрацюванні механізмів соціального захисту на­селення, визначенні суперечностей соціального розвитку та основних шляхів їх подолання, оцінці можливих перспектив розвитку суспільства і вдосконалення держави. Тому зако­номірним є перехід від соціалістичної до соціал-демокра­тичної форми держави.

Держава соціальної демократії — це організація політич­ної влади трудящих-власників (що становлять більшість суспільства), яка, керуючи суспільством відповідно до їхньої волі, забезпечуватиме реальне здійснення і захист основних прав людини, прав нації та народу, а також задоволення загально-соціальних потреб на загальнолюдських засадах свободи, справедливості й солідарності. Типова належність даної держави визначається, як і в інших випадках, врешті, якісною своєрідністю виробничих відносин. Ідеться про поєднання таких форм власності на засоби виробництва, як приватна (групова чи індивідуаль­на), комунальна (муніципальна) і суспільна (державна). Хоча всім їм забезпечуються формально рівні умови співіс­нування, проте переважна частина засобів виробництва є приватною власністю. При цьому трудящі — абсолютна більшість населення країни — мають можливість так чи інакше розпоряджатися використовуваними засобами ви­робництва і результатами своєї праці, здійснюваної на базі цих засобів. Такого варіанта організації економічного життя суспіль­ства, такої структури виробничих відносин ще ніколи не існувало в історії людства.

Отже, це буде історично новий різновид (тип) економічного підґрунтя суспільства, що й становитиме об'єктивну основу його якісно нового соціального утворення —трудящих-власників і відповідного типу держави (держави соціальної демократії). Якісно новому етапу всесвітньо-історичного розвитку людства, його переходу до громадянського правового су­спільства соціальної демократії відповідає у політико-юри­дичній сфері і перехідний тип держави, зорієнтованої на соціальну демократію. Нині розрізняють два основні різновиди держав такого перехідного типу:

а) держави, які існують у промислове розвинених країнах соціальне орієнтованого, “соціалізова­ного” капіталізму;

б) держави, які існують у країнах, що переходять від авторитарно-бюрократичного ладу до грома­дянського суспільства і перетворюються з організації тоталітаризованої влади колишньої партійно-управлінської вер­хівки на організацію влади більшості населення.

Досить поширеною є типологія розвитку людської самоор­ганізації, запропонована Арнольдом Тойнбі в його праці “Осягнення історії”. Всю історію людства він поділяє на 21 цивілізацію: еллінська, західна, єгипетська, шумерська, мінаїська, індська, хеттська, далекосхідна (Корея, Японія), православна (основна), православна (в Росії), іранська, вавилонська, сирійська, арабська, індуїстська, китайська, далекосхідна (основна), андська, майямська, юкатанська, мексиканська.

7. Теорія конвергенції

Докорінні зміни, що відбу­лися в суспільному й дер­жавному житті протягом останніх років, поставили під сумнів колишні уявлення про комуністичне майбутнє людства. У пошуках відповіді на питання про історичну перспективу розвитку цивілізації чимало дослідників звер­таються до так званої теорії конвергенції (“конвергенція” у перекладі з латинської мови означає “зближення”, “схо­дження”). Ця концепція виникла у 50-х роках XX ст. її висунули П. Сорокін, Дж. Голбрейт, У. Ростоу, Р. Арон, Ж. Фурастьє, Я. Тінберген та ін. У стислому вигляді теорія конвергенції зводиться до такого. За сучасних умов, стверджують її прихильники, відбувається зближення капіталістичної та соціалістичної систем. Воно здійснюється завдяки подоланню відміннос­тей між ними через запозичення позитивних рис кожної з систем та ліквідації негативних моментів. Капіталізм за рахунок розширення елементів планування та державного регулювання економіки, а соціалізм —за рахунок подолан­ня жорсткого централізованого управління зіллються в єди­ному “постіндустріальному суспільстві”, якому і належить майбутнє. Синтез капіталістичної та соціалістичної систем заснований на загальних культурних, технічних та індус­тріальних аспектах науково-технічної революції. За цих умов виникають такі риси суспільства, як індустріалізація, спеціалізація праці, автоматизація, економічне планування та програмування, урбанізація, скорочення сім'ї, що є спільними для всіх видів держав і є основою для їх перетво­рення на єдину державу.

Політична влада в такій державі втрачає класовий харак­тер. Управління суспільством здійснюватимуть менеджери як особливий прошарок, що виникає у процесі науково-технічної революції. Це приведе до ліквідації класових супе­речностей і конфліктів між власником і робітниками, зробить можливим здійснення влади від імені і в інтересах суспільства.

8. Перспективи історичного розвитку держави та права

3 точки зору сучасних уявлень процес історичного розвитку держави і права полягає в поступовому перетворенні держави на один із складових елементів громадянського суспільства, що матиме на меті упорядкування та регулювання суспільних відносин, перетворення людини на найвищу соціальну цінність. Досягненню цієї мети мають сприяти реформи політичної і правової системи.

У політичній сфері необхідні: подальше розгортання демократії; поглиблення форм участі громадян в управлінні справами держави й суспільства; вдосконалення державного апарату з точки зору чіткого визначення та розмежування повноважень; підвищення активності громадських організа­цій; розширення гласності; більш повне врахування гро­мадської думки; підвищення ролі правового регулювання суспільних відносин.

Основними тенденціями розвитку права можна назвати такі: гуманізація права (втілення в законодавство загально­людських принципів, розширення законодавчого закріплен­ня прав людини); соціалізація права (спрямованість на забезпечення погодженості між різними соціальними класа­ми та групами, збільшення кількості актів, що гарантують соціальну захищеність людини); закріплення та захист різ­номанітних форм власності, сприяння утвердженню засад правової держави; розширення сфери правового регулюван­ня; розширення застосування сучасних технічних засобів у правовому регулюванні.

Здійснення вищезгаданих завдань сприятиме побудові держави, де права і свободи людини будуть не лише прого­лошені, а й гарантовані; де верховенство матиме справедли­ве право, а держава та особа стануть рівноправними учасни­ками суспільних відносин.

Література

1) Хропанюк. В.Н. “Теория государства и права” Москва 1993г.

2) “Общая теория права” Учебник Москва 1993г.

3) Коваленко А.И. Правовое государство: концепции и реальность, Москва 1993г.

“Общая теория права и государства” Учебник Москва 1994г.

Основи правознавства / під ред. Усенка. --- К . : Ірпінь;1997р.