Поняття та ознаки юридичної науки - Історія, теорія держави і права - Скачать бесплатно

Юриспруденція, або правознавство — спеціалізована галузь знань у сфері суспільствознавства. Якщо суспільствознавство — це наука про суспільство взагалі, то правознавство — система знань у галузі права і держави. Термін «правознавство» тотож­ний терміну «юриспруденція».

Термін «юриспруденція» виник у Стародавньому Римі на­прикінці IV — на початку III століття до н.е. (лат. jurisprudentia — знання права) і зараз вживається у значеннях:

— науки про право і державу, тобто юридичної науки, інакше — теоретичної діяльності у галузі права;

— професійної практичної діяльності юриста (суддя, проку­рор, слідчий, нотаріус, адвокат тощо).

Юридична наука — це система знань про об'єктивні власти­вості права і держави в їх поняттєво-юридичному розумінні та вираженні, про загальні та окремі закономірності виникнення, розвитку та функціонування держави і права в їх структурній багатоманітності.

Основні риси (ознаки) юридичної науки:

1. Суспільна наука, що має прикладний характер. Вона покли­кана обслуговувати потреби громадського життя, юридичної практики, юридичної освіти, забезпечувати юридичних робіт­ників необхідними даними про видання і застосування законів.

2. Наука, що має властивості точних наук. Юридична наука включає в основному конкретні знання, виражені у точних конст­рукціях, співвідношеннях, як і природничі науки. Юриспруден­цію деякою мірою можна порівняти з медичною наукою, яка також поєднує теоретичну і прикладну (практичну) спрямова­ність. Юрист, як і лікар, має справу зі здоров'ям і життям. Діяль­ність юриста стосується «здоров'я» суспільства у цілому, духов­ного життя людини. Юрист проводить профілактичну роботу, «лікує» пороки у суспільному житті, духовному світі людини. У цьому полягає гуманістична спрямованість професій юриста і лікаря, які виникли за стародавніх часів.

3. Наука, що втілює у собі позитивні якості наук про мислення. Вона досліджує питання, пов'язані зі спроможністю відобража­ти об'єктивну дійсність у правових судженнях і поняттях у про­цесі створення і застосування законів (вивчення обставин юри­дичної справи, тлумачення законів і т. і.). Так, скажімо, одна із юридичних дисциплін — криміналістика присвячена специфі­чним питанням людського мислення, застосуванню багатьох спеціальних знань при розслідуванні злочинів.

Отже, юридична наука вбирає в себе якості всіх трьох основ­них галузей людських знань — суспільних наук, природничих наук, наук про мислення.

Головне призначення теоретичної юриспруденції (юридич­ної науки) — бути науковим орієнтиром для практики держав­ного і правового будівництва на підґрунті пізнання і усвідом­лення відповідних суспільних процесів та явищ. Юридична нау­ка в сучасній Україні грунтується на досягненнях і досвіді вітчизняної юриспруденції та юриспруденції інших країн, на ідеях і цінностях прав і свобод людини, панування права і соціально-правової державності.

Об'єкти, предмет, метод, функції юридичної науки

Поняття юридичної науки можна розкрити через розуміння об'єктів, предмета, методу і функцій. Під об'єктами маються на увазі конкретні сфери (сторони) об'єктивної дійсності, під пред­метом науки — певний зріз (частина) об'єкта пізнання.

Об'єктами юридичної науки є держава і право — фактично два об'єкти. Проте юриспруденція, як і кожна наука, має один предмет вивчення.

Вихідним для визначення поняття юриспруденції є право, що включає у себе правове поняття держави. Держава і право пізнаються і досліджуються як складові моменти єдиного об'єкта юридичної науки. В основу їх вивчення покладено один принцип і критерій юридичності, що конкретизується в окремих сфе­рах і напрямках юридичного пізнання держави і права. Ця кон­кретизація присутня в усіх окремих визначеннях і характерис­тиках держави і права, у системі понять юридичної науки в ці­лому та окремих юридичних наук.

Предмет юридичної науки — об'єктивні властивості права і держави в їх поняттєво-юридичному розумінні та вираженні, загальні та окремі закономірності виникнення, розвитку і функ­ціонування держави і права в їх структурній багатоманітності.

Якщо предмет юридичної науки — це поняття права в усіх аспектах його теоретико-пізнавального прояву і вираження, то предмет кожної окремої юридичної науки — якийсь певний еле­мент юридичної дійсності.

Метод юриспруденції являє собою засіб юридичного пізнан­ня, створення та організації юридичного знання. За допомогою юридичного методу предмет юриспруденції конкретизується і оформлюється у відповідну юридичну теорію (юридичну науку) як єдину систему знань про державу і право, висловлену в по­няттях.

Основний метод юридичної науки — філософська діалекти­ка (матеріалістична та ідеалістична).

Функції юридичної науки — основні напрямки розуміння і вираження юридичного знання:

— онтологічна (пізнавальна) — вивчення фундаментальних якостей матерії права, найзагальніших сутнісних явищ і проце­сів у державному житті, відкриття раніше невідомих закономір­ностей буття держави і права;

— евристична — пізнання нового в державно-правовому житті, відкриття раніше невідомих закономірностей буття держави і права;

— прогностична — передбачення розвитку державно-право­вих процесів;

— практично-організаційна — обслуговування практики;

— методологічна — дослідження і розробка засобів вивчення правової дійсності;

— ідеологічна — вплив на розвиток правової культури суспіль­ства і людини;

— політична — допомога у формуванні державно-правової політики, роз'ясненні політичних і законодавчих рішень.

Юриспруденція як система юридичних наук

У системі суспільних наук юридична наука (правознавство) виступає як єдина галузь знань, предметом вивчення якої є дер­жава і право. Ця галузь знань є системою взаємозалежних юри­дичних наук, яка за сферами прояву може бути диференційова­на на цикли наук:

— теоретично-історичні (теорія держави і права, історія дер­жави і права та ін.);

— державознавчі (державне право, адміністративне право та ін.);

— цивілістичні (цивільне право, цивільний процес, господар­ський процес, сімейне право та ін.);

— криміналістичні (кримінальне право, кримінальний про­цес, виправно-трудове право та ін.).

Окреме місце посідають науки, які вивчають такі, що реалі­зують право, відносини між державами — міжнародне право (при­ватне і публічне), а також науки, що вивчають державу і право інших країн.

Кожна з зазначених наук є юридичною, має свої предмет і методи вивчення. Разом вони входять до поняття «юридична наука». Якщо предмет юридичної науки в цілому — це поняття права в усіх аспектах його теоретико-пізнавального прояву і ви­разу, то предмет кожної окремої юридичної науки як складової предмета юридичної науки в цілому — це один з аспектів по­няття права, якась певна сторона юридичної дійсності. Відтак, юридична наука (правознавство) — єдина і водночас диференційо­вана наука.

Держава і право у своєму розвитку впливають на юридичну науку, яка постійно збагачується. З'являються нові або усклад­нюються існуючі правові інститути і явища (іпотека, застава, траст, приватизація, комерціалізація тощо). Виникають нові су­б'єкти права (банки, акціонерні товариства, комерційні струк­тури тощо). Розширюються сфери цивільного обороту. Зроста­ють права громадян. Усе це стимулює появу на дереві юридич­ного знання нових наукових напрямків.

У розвитку юридичного знання момент новизни тісно пов'я­заний із моментом спадкоємності. Нова форма в юриспруденції змінює застарілу. Одночасно утримуються і сприймаються прак­тично і науково значущі результати, які набувають нових влас­тивостей на вищому витку розвитку.

Науково-технічний прогрес, спеціалізація наукового знання, зміна тих чи інших суспільних процесів покликали до життя космічне, атомне, комп'ютерне право. Несприятливе становище з охороною довкілля змусило наукове співтовариство зайнятися розробкою екологічного (природоохоронного) права. Соціально-економічні зміни в суспільстві, пов'язані з розвитком ринкових відносин, призвели до виділення підприємницького (комерційного), податкового, банківського, біржового права.

Юридичну науку як систему юридичних наук можна представи­ти через структуру — внутрішній поділ на основні групи (види) наук, що знаходяться у взаємному зв'язку:

1) теоретико-історичні (теорія держави і права, історія дер­жави і права — загальна і вітчизняна, історія учень про державу і право);

2) галузеві (державне право, цивільне право, кримінальне право, трудове право, сімейне право, адміністративне право, фінансове право, екологічне право, комерційне право та ін.)

і міжгалузеві (кримінологія, прокурорський нагляд, органі­зація правосуддя);

3) спеціальні прикладні (криміналістика, судова медицина, су­дова психологія, судова бухгалтерія та ін.). Прикладні науки є комплексними. Для вирішення правових питань вони викорис­товують положення і висновки як юридичних, так і неюридичних наук (фізики, хімії, загальної теорії статистики, медицини та ін.);

4) науки, що вивчають публічне і приватне міжнародне право, конституційне право інших країн та ін.

У складі правознавства історично першими виникли галузеві науки. Теоретико-історичні науки стали результатом вивчення закономірностей правової дійсності, теоретичним узагальнен­ням державно-правових знань, здобутих протягом історії.

У наші дні використовуються результати багатовікових досяг­нень у царині пізнання права, закону, держави. Правознавство перебуває в стані підйому, що пов'язано з об'єктивними умова­ми — переходом до ринкових відносин, суверенізацією Украї­ни, формуванням нового мислення, концептуальною основою якого є права людини.