Виникнення загальної теорії держави і права. Предмет теорії держави і права. Функції теорії держави і права. Метод теорії держави і права - Історія, теорія держави і права - Скачать бесплатно

Як виникла теорія держави і права? Вже підкреслювалося, що спочатку з'явилися галузеві науки. Поступово йшов процес поділу юридичних наук. Чим більш поглиблювалася їх диферен­ціація, тим більшою була потреба у зустрічному процесі — об'єд­нанні знань. Інтеграція знань передбачає поглиблення думки в природу явищ, а диференціація — її збагачення. Потреби суспіль­ної практики викликали необхідність концентрації уваги без­посередньо на закономірностях правової дійсності. Їх вивчення було покладено до основи формування загальнотеоретичних (історико-теоретичних) наук.

Загальна теорія держави і права не відразу сформувалася з такою назвою і змістом. Теорія права (legal theory) є німецьким поняттям, уживаним у континентально-європейському право­вому регіоні. Це поняття не властиве англо-американській пра­вовій думці. Тут оперують поняттям «юриспруденція». У Захід­ній Європі та Росії теорія держави і права склалася в XVIII — XIX століттях на підґрунті таких наук і навчальних дисциплін, як енциклопедія права, філософія права.

Енциклопедія права як навчальна дисципліна виникла ще у XVII ст. Одним із перших підручників була «Універсальна енци­клопедія права» Г. Гунніуса, видана в 1675 p. Широко відомі також роботи з енциклопедії права К. Неволіна, Е. Трубецького, Г. Чичеріна та інших (XIX — початок XX ст.).

Спочатку енциклопедія права не мала чітко окресленого пред­мета і єдиної стрункої системи. Вона містила перелік і огляд усіх юридичних наук як початкових відомостей про право, різні його галузі та методи вивчення. По-різному вирішувалося питання про статус енциклопедії права. Одні вчені розглядали її як самостій­ну юридичну науку зі своїм предметом і методом, інші — тільки як навчальну дисципліну. Поступово вона почала тлумачитися як загальне вчення про право, котре охоплювало увесь зміст право­знавства в єдності і системі, в його основних і загальних засадах. Такий підхід виходив за рамки звичайного розуміння енцикло­педії як конспективного викладу окремих правових наук. У 70— 80-х роках XIX ст. у країнах Західної Європи, Росії, Україні за­твердилася назва нової навчальної дисципліни — загальна теорія права, котра являла собою узагальнюючу галузь знань.

Попередницею загальної теорії держави і права була також філософія права, яка грунтувалася на теорії природного права. Першими авторами, що ввели термін «філософія права» у нау­ковий обіг, були Гуго (1798), Гегель (1820), Остин (1832). Пев­ний поштовх до оформлення філософії права як внутрішньо узгодженої єдиної узагальнюючої науки про право був даний Ф. Шеллінгом (1803).

Термін «теорія права» замість «філософії права» був введе­ний А. Меркелем у 70-х роках XIX ст., причому не в значенні ідеальних першооснов права (такий підхід властивий теорії при­родного права, що була покладена до основи філософії права), а у значенні чинної системи правових норм. У такий спосіб на основі енциклопедії права і філософії права поступово сформу­валася загальна теорія права, яка охоплює як філософське осми­слення правової дійсності, так і найзагальніші уявлення про си­стему юридичних наук.

На початку XX ст. при вивченні «загальної юриспруденції» (теорії права) перейшли від порівняльного аналізу змісту право­вих норм і понять до дослідження структури, функцій правових норм і правових систем. Спеціалісти в галузі теорії права у Захід­ній Європі Г.Кельзен і Л.Дюгі заснували «Міжнародний журнал теорії права». Тематика публікацій була орієнтована на розроб­ку загальних проблем для різноманітних правових систем: при­рода права, співвідношення держави і права, права і суспільства, фундаментальні поняття і методи теорії права. Теорія держави і права стала фундаментальною юридичною наукою.

У розвитку теорії держави і права в континентальній Європі була перерва, пов'язана з відродженням після Другої світової війни філософії права, зверненої не до досвіду, а до ідеї. У СРСР такої перерви в розвитку теорії держави і права не було, хоча поширення ідей філософії права не пройшло безслідно.

У 60-ті роки XX ст. почалося відродження теорії держави і права на базі розвитку нових галузей — інформатики, кіберне­тики, деонтичної логіки, соціології права та ін. Нині теорія дер­жави і права є міждисциплінарною наукою. Вона використовує досягнення як галузевих юридичних наук, так й інших суспіль­них наук. При цьому виконує інтегруючу функцію: по-перше, забезпечує взаємодію різноманітних наук у дослідженні права; по-друге, об'єднує результати їх досліджень з елементами філо­софії права.

Предмет теорії держави і права

Теорія держави і права — система наукових знань про об'єк­тивні властивості держави і права (їх внутрішню структуру і ло­гіку розвитку); про основні та загальні закономірності виник­нення, розвитку і функціонування державно-правових явищ.

Як і будь-яка інша наука, теорія держави і права має свій предмет і метод. Предмет науки (або навчальної дисципліни) — це коло питань, які вона вивчає (відповідає на питання «що?»). Метод науки (або навчальної дисципліни) — це засіб або сукуп­ність засобів, за допомогою яких вивчається предмет (відповідає на питання «як?»).

Предмет теорії держави і права — об'єктивні властивості дер­жави і права, основні та загальні закономірності виникнення, розвитку і функціонування державних і правових явищ.

Основні ознаки теорії держави і права:

1. Вивчає державу і право (або: державну і правову системи) у теоретико-узагальненому вигляді. Свідченням тому є категорії — загальні поняття: сутність держави, форма держави, тип держа­ви, функція держави, сутність права, форма права, система пра­ва, правовідносини, механізм правового регулювання тощо.

2. Осягає не усе, а основні та загальні закономірності виник­нення, розвитку, функціонування держави і права, їх можна назвати фундаментальними закономірностями, тому що вони од­наково властиві різноманітним державам і їх правовим систе­мам. Наприклад, «людина — право — держава» є закономірний системоутворюючий зв'язок, без якого неможливе законодавче закріплення і державне забезпечення прав і свобод людини. Такі основні і загальні закономірності характерні для виникнення держави і права, їх сутності, ознак, функціонування апарату дер­жави, режиму законності та правопорядку та ін. Пізнання зако­номірностей — це пізнання законів взаємозв'язку явищ.

3. Грунтується на єдності та діалектичному взаємозв'язку дер­жави і права. Держава і право — різні соціальні явища, що органічно пов'язані між собою, обумовлюють одне одного, знахо­дяться у відносинах нерозривної єдності та взаємного проник­нення.

Уся побудова держави та її діяльність регламентуються пра­вовими нормами, а правові норми видаються і забезпечуються державою. Держава немислима без права як засобу вирішення державних завдань і виконання своїх фундаментальних функ­цій. У нормах права держава здобуває своє юридичне оформ­лення. її діяльність здійснюється тільки на підґрунті правових норм. У цьому відношенні велика роль конституцій, що закріп­люють структуру держави, систему її органів, їх завдання, ком­петенцію, форми діяльності.

Природне право, ідеї свободи і справедливості обумовлюються не державою і не нею даруються. Проте норми позитивного (за­конодавчого) права, що визначають реальне становище люди­ни, містять різні нормативні розпорядження, що формулюються правотворчими органами держави. Правозастосовними органа­ми вони виконуються, а правоохоронними органами охороня­ються від порушень. Не можна пізнати право і державу, дослі­джуючи їх ізольовано або протиставляючи одне одній.

При науковому вивченні та викладі курсу теорії держави і права цілком прийнятним є відносний поділ теорії держави і теорії права для розуміння специфіки кожної із них.

Таким чином, теорія держави і права є:

— суспільною наукою, тому що вивчає такі суспільні явища, як держава і право;

— юридичною наукою, тому що вивчає лише державну і пра­вову сторони громадського життя;

— загальнотеоретичною наукою, оскільки виявляє і пояснює загальні та основні закономірності розвитку держави і права.

Предмет науки теорії держави і права є історичним. Він змі­нюється в міру залучення до сфери пізнання нових властивос­тей і явищ правової і державної дійсності, а також вилучення всього того, що виявляється ілюзією, помилкою, оманою.

Функції теорії держави і права

Функції теорії держави і права — основні напрямки її теоре­тичного і практичного призначення, виконувані в суспільстві з метою його прогресивного перетворення.

1. Онтологічна (онтологія — поняття існуючого) — виражаєть­ся в пізнанні та поясненні явиш і процесів державного і правово­го життя суспільства. Теорія держави і права не лише вивчає в уза­гальненій формі державно-правову систему, а й пояснює об'єк­тивні процеси її розвитку, з'ясовує, які саме закономірності лежать в підґрунті цих процесів, визначає їх зміст і сутність.

2. Евристична (евристика — мистецтво знаходження істини) — виражається як у глибинному пізнанні основних закономірнос­тей державно-правового життя, так і в з'ясовуванні їх тенден­цій, відкритті нових закономірностей, збагаченні новими знання­ми про розвиток держави і права («нарощення» знань).

3. Прогностична — виражається в передбаченні («погляд у май­бутнє») подальшого розвитку держави і права на основі адекват­ного відображення його об'єктивних закономірностей. Наприк­лад, визначення шляхів подальшого вдосконалення законодав­ства і практики його застосування. Істинність гіпотез, висунутих теорією держави і права, перевіряється практикою.

4. Методологічна — виражається у формуванні поняттєвого апарату системи юридичних наук, створенні універсальної юри­дичної мови, що забезпечує однаковість у класифікації та оцінці явищ фахівцями різних галузей права.

5. Ідеологічна — полягає у розробці фундаментальних ідей про шляхи прогресивного розвитку держави і права, що вплива­ють на правову свідомість громадян і суспільства (наприклад, ідея про демократичну, соціальну правову державу).

6. Політична — виражається у впливі на формування полі­тичного курсу держави, політичної системи суспільства та у за­безпеченні їх науковості.

7. Науково-прикладна — полягає у розробці рекомендацій для практичного вирішення завдань державно-правового будівниц­тва — підготування законопроектів і проектів інших норматив­но-правових актів, рішень, що виносяться правозастосовними органами.

Метод теорії держави і права

Метод теорії держави і права — це сукупність логічних при­йомів і конкретних засобів пізнання загальних і основних зако­номірностей виникнення, розвитку і функціонування держави і права. Метод не слід плутати з методикою (сукупністю засобів доцільного вивчення явища). Його слід розглядати як вихідну базисну категорію методології.

Методологія (вчення про методи) — система певних теоретич­них принципів, логічних прийомів, конкретних засобів дослід­ження предмета науки. Теоретичні принципи — історизм, єдність логічного та історичного. Логічні прийоми — дедуктивний та індуктивний умовивід, аналіз і синтез, порівняння, узагальнення. Конкретні засоби дослідження — інструменти пізнання, що засто­совуються для встановлення знання про досліджуваний предмет.

Методи науки теорії держави і права поділяються на загальні, окремі (конкретні) і спеціальні.

Загальним методом теорії права і держави, як і всіх суспільних наук, є метод філософської діалектики (матеріалістичної та ідеа­лістичної). Він полягає у підході до вивчення держави і права, який грунтується на загальних закономірних зв'язках розвитку буття і свідомості. Наприклад, метод філософської діалектики припускає розгляд права як явища, котре: 1) визначається при­родою людини і умовами життя суспільства; 2) пов'язано з ін­шими соціальними явищами, пронизує сферу суспільних відно­син — економічних, політичних, духовних та ін.; 3) перебуває у постійному розвитку, якісному відновленні (рабовласницьке, феодальне, буржуазне, неокапіталістичне право).

Загальний метод філософської діалектики розкривається через:

1) логічний метод сходження від простого до складного, від аб­страктного до конкретного. Це метод діалектичної логіки — логі­ки теоретичного відтворення генези предмета. Відповідно до цього методу пізнання здійснюється в два етапи. На першому етапі пізнання об'єкта сприймається як деяке неподільне ціле. На другому, за допомогою аналізу, об'єкт пізнається конкрет­ними частинами. Абстрактне розуміється як однобічність знан­ня, а конкретне — як його повнота, змістовність. Таким чином, відбувається рух від менш змістовного знання до більш змістов­ного. Наприклад, теорія держави і права розпочинається з ана­лізу процесу розпаду первіснообщинного ладу і становлення дер­жавно-правових явищ. Потім вивчаються більш складні відно­сини, що лежать в основі держави і права, причому простіше явище розглядається раніше тому, що його легко зрозуміти, і воно історично передує складнішому явищу;

2) метод (принцип) єдності логічного та історичного. Сутність історичного методу полягає у тому, що процес розвитку державно-правових явищ відтворюється в усій багатогранності, в усій повноті — із усіма випадковостями, зигзагами, частковостями, що перекручують об'єктивну логіку розвитку; із усім позитив­ним, що накопичено історичним досвідом. При логічному до­слідженні держави і права важливо відволіктися від усіх випад­ків, окремих фактів, особливостей, несуттєвого, тобто теоретич­но відтворити об'єкт у сутнісних, закономірних зв'язках, уявити необхідне — загальне і особливе — у процесі розвитку того чи іншого явища. Метод єдності історичного і логічного в теорії держави і права служить методологічною основою дослідження як закономірностей виникнення і розвитку держави і права, так і закономірностей держави і права, «що встановилися»;

3) системно-структурний метод, котрий припускає, що всі дер­жавно-правові явища розглядаються як елементи систем. Пра­во, держава, їх структурні підрозділи є відкритими системами, що складаються із систем нижчого порядку і належать до шир­ших систем. Так, первинна клітина права — його норма — є частиною цілісної системи права; система права — частиною правової системи держави. Норму права можна пізнати лише в тісному логічному зв'язку з іншими нормами; систему права — у зв'язку з елементами правової системи: законодавством, пра­восвідомістю, правовою культурою та ін. Найчастіше системно-структурний метод дозволяє осягнути взаємодію держави і пра­ва як комплексний процес з усіма його проявами, простежити зв'язки між причиною і наслідком у державно-правових яви­щах.

Основні окремі (конкретні) методи теорії держави і права:

1) формально-догматичний (юридико-технічний) метод припу­скає вивчення права як такого, у «чистому вигляді», поза зв'язку з економікою, політикою, мораллю та іншими соціальними яви­щами. Його призначення полягає в аналізі чинного законодавства і практики його застосування державними органами, у виявлен­ні зовнішніх, очевидних аспектів правових явищ без проникнення у внутрішні сутнісні сторони та зв'язки. Він здійснюється за до­помогою формально-логічних прийомів: аналізу і синтезу, індук­ції та дедукції, абстракції та інших, що сприяють встановленню зовнішніх ознак правових явищ, їхніх відмінностей одне від од­ного, виробки понять та їх визначень у стислих формулах. При­кладами можуть бути поняття «суб'єкт права», «нормативний акт», «гіпотеза», «санкція», «дієздатність», «правоздатність» тощо;

2) соціологічний метод полягає в дослідженні права не на рі­вні абстрактних категорій, а на підставі конкретних соціальних фактів. Соціологічний метод містить у собі такі засоби, як ана­ліз статистичних даних і різного роду документів, соціально-правовий експеримент, опитування населення і т. ін. Наприк­лад, засоби аналізу письмових документів (звітів, службових за­писок тощо) забезпечують достовірність знань про події, факти, необхідні для дослідника;

3) статистичний метод використовується для встановлення статистичних даних про предмет вивчення, скажімо, даних про кількість правопорушень, про відсоток економічних злочинів тощо;

4) конкретно-історичний метод допомагає вивчити специфіку державно-правового явища конкретного історичного періоду, простежити динаміку його розвитку, наприклад, особливості со­ціального регулювання в період первіснообщинного ладу, ран­ньої державності, сучасної правової держави та ін.;

5) порівняльно-правовий метод припускає зіставлення юри­дичних понять, явищ і процесів і виявлення між ними схожості та відмінностей. Порівняння дозволяє класифікувати державно-правові явища, з'ясувати їх історичну послідовність, генетичні зв'язки між ними.

Використання порівняльного методу в правовій сфері призве­ло до формування відносно самостійної науки — порівняльного правознавства (порівняння сучасних правових систем світу), а в державній сфері — порівняльного державознавства.

Спеціальні методи — методи, що грунтуються на досягненнях суспільних і технічних наук:

математичний;

кібернетичний;

психологічний та ін.

З метою різнобічного пізнання держави і права слід користу­ватися зазначеними методами у сукупності.