Економічна думка в Росії - Історія економічних вчень - Скачать бесплатно
План
Економічні погляди декабристів.
Економічні проблеми в працях революційних демократів.
Вступ: На економічній думці ХІХ ст. позначились особливості історичного розвитку країни.
Ліквідація кріпацтва прискорила розвиток капіталізму, як у промисловості, так і сільському господарстві. У суспільному житті все більш вагомішою стає політична економія як наука. На початку ХІХ ст. в російських університетах, ліцеях, гімназіях впроваджено обов’язкове вчення п/е.
1. Під назвою декабристів в історію ввійшли дворянські революціонери, які очолили визвольний рух у Росії в першій половині ХІХ ст. Політична програма декабристів передбачала знищення самодержавства. Центральним питанням соціально-економічної програми декабристів було знищення кріпацтва. Декабристи гостро критикували кріпосницький лад, який гальмував розвиток продуктивних сил країни.
Той самий період позначається великим інтересом вивчення п/е. Головним змістом економічної програми декабристів було скасування кріпацтва. Щодо цього помітились дві тенденції, які знайшли відображення в аграрний проектах Пестеля, а також Тургеньєва, Муравйова.
Павло Івановим Пестель – народився в сім’ї дворянина Смоленської губернії.
Микола Іванович Тургеньєв – народився в м.Симбірську в дворянській сім’ї.
Центральним у його працях є питання про створення до кріпацтво. Тобто звільнення селян. У своїх працях гостро критикує феодалізм і виступає прихильником свободи. Тургеньєв розробив кілька проектів звільнення селян і був прихильником ліквідації кріпацтва за допомогою ряду заходів.
Цікаві і погляди Тургенєва, що стосуються розвитку промисловості та торгівлі в Росії. І в цьому питанні він виступив прихильником свободи розвитку промисловості, свободи торгівлі. Відомою стає книга Тургенєва “Досвід теорії податків”. Де говориться, що сплачувати податки необхідно згідно доходів.
2. Економічні проблеми в працях революційних демократів.
До середини ХІХ ст. в Росії чітко виявлялись ознаки кризи кріпосництва. Криза стала причиною пожвавлення суспільної думки. Напрямки суспільно-економічної думки, які проявилися у складних умовах, пов’язані із вирішенням проблем кріпацтва. Формується демократичний напрям у критиці кріпацтва.
Як ідеологи селянства виступили революційні демократи, котрі розробили антикріпосницьку програму.
За Герценом та Огарьовим, метою капіталістичного виробництва є збагачення власників засобів виробництва і саме це призводить до виникнення протиріч між працею і капіталом.
Тому Герцен і Огарьов пропонували нову політичну економію, що задовольняє потреби трудівників, зростанню їх добробуту та створення суспільства без гноблення.
Основою добробуту суспільства є повне визволення селян разом із безплатною передачею їм землі.
Для Росії прийнятним є некапіталістичний шлях розвитку, що заснований на селянській громаді.
Вони гостро критикували реформу 1861 р. називаючи її обманом, оскільки вона не дала селянам ні землі, ні волі.
Герцен став основоположником “селянського соціалізму”, який складався із трьох засад:
право кожного на землю;
общинне володіння землею;
громадське управління.
3. Економічна система Чернишевського.
Микола Чернишевський – відомий вчений і літератор.
П/е на його думку встановлює зв’язок між багатством і тим класом суспільства, який це багатство утворює.
Розробляючи “теорію трудящих” Чернишевський аналізує основні проблеми п/е. Особливе місце належить теорії трудової вартості. Чернишевський називає працю єдиною матеріальною субстанцією вартості. І з цього робить висновок про справедливий розподіл, який вбачає у соціалістичному суспільстві, де метою виробництва є забезпечення добробуту трудящих. Чернишевський здійснює класифікацію потреб і продуктів, які їх задовольняють. Продукти він поділяє на предмети першої необхідності і комфорту та розкоші. Поки не задоволено потреб у предметах першої необхідності, предмети розкоші не можуть мати внутрішньої цінності.
Велику увагу приділяє Чернишевський характеристиці конкуренції і закону вартості; поділу праці та умов капіталізму, проблемам продуктивної праці.
Чернишевський розглядає питання організації соціалістичного виробництва, його переваги перед капіталістичним, аналізує матеріальні передумови соціалізму.
4. Економічна програма народництва.
В економічній думці Росії другої половини ХІХ ст. головним напрямком було народництво. Народництво – це певний вид утопічного соціалізму. У народництві виділяються дві тенденції:
революційна;
ліберальна.
Підгрунтя для соціальних перетворень у Росії народники бачили в общині. Народники ідеалізували селянську общину, розглядали її як “форму побуту”. Народники не розуміли закономірностей суспільного розвитку. Вони вважали, що суспільні відносини люди будують свідомо. Провідну роль у суспільному розвитку вони відводили інтелігенції, яка нібито здатна на своє бажання спрямовувати в той чи інший бік.
Революційне народництво поділялося на три течії, які очолювали Лавров, Ткачов і Бакунін.
Ліберальне народництво відмовилося від боротьби із самодержавством і сконцентрували всю увагу на розробці програми так званих “малих діл”. Свою економічну програму вони з’ясували з ідеєю некапіталістичного шляху розвитку Росії. Представниками якого були Воронцов, Южанов, Даніельсон.
Пестель був одним із організаторів таємного товариства декабристів і керівником його “Південного товариства”.
В основу соціально-економічної перебудови Росії Пестель покладав аграрні перетворення. Насамперед потрібно скасувати кріпосництво, щоб виникло дрібне вільне селянство, яке є ефективним, коли в ньому діють великі землевласники. Прибуток поміщиків – це рента, яку вони отримують з фермерів.
Прибуток фермерів – це їх валовий доход за винятком витрат і він складається із трьох частин:
рента поміщиків;
податок урядові;
процент з капіталу самому фермерові.
Прибуток селянства має особливість і складається з двох частин:
% з капіталу – як дрібному фермеру;
рента – як дрібному землевласнику.
Аграрний проект існував під назвою “Руська Правда” і передбачав такі зміни в російській економіці:
оподаткування проводити тільки з майна, незалежно від суспільного статусу;
створити фонд суспільних земель, який створювався б за рахунок конфіскації земель великих поміщиків, середніх землевласників та казенних земель та усіх земель імператора. Цей фонд планувалося надавати у використання селянам безкоштовно;
створити фонд приватних земель – утворюється за рахунок викупу у великих і середніх поміщиків і планувався надати у використання бажаючим за гроші;
планувалося заснувати банк, щоб видавати довгострокові та безпроцентні позики на заведення господарств.
Лекція 11. Маржиналізм
План
Виникнення маржиналізму.
Австрійська школа граничної корисності.
1. В кінці ХІХ ст. в економічній теорії виникла нова течія – маржиналізм, яка згодом стала напрямком розвитку п.е.
Основна його ідея – дослідження граничних економічних величин як взаємозв’язаних явищ економічної системи на різних рівнях – фірми, галузі, національної економіки. Такий підхід дав можливість застосування нових методів аналізу, які дали змогу визначити граничні величини для характеристики змін, що відбуваються в економічному житті.
Історичні відомості про зародження маржиналізму свідчать, що корисними у формуванні категорії “граничної корисності” для виявлення рівноваги в господарські системі були німецькі дослідники Госен, Тюнен, французи – Дюпюї, Курно.
Йоган фон Тюнен (1783-1850) у своїй книжці “Ізольована держава” дає ряд практичних рекомендацій щодо національного і прибуткового ведення с/г. Основна ідея полягала в тому, що максимальний чистий дохід землевласник може отримати за умови, коли сукупність граничних витрат на виробництво будуть тотожними граничній корисності продукту.
Антуан Курно (1801-1877) – у книжці “Дослідження математичних принципів у теорії багатства”, він спираючись на аналіз функціональних залежностей, сформулював поняття економічної рівноваги, увів у наукових обіг поняття функції попиту, еластичності попиту, ввів такі категорії, як конкуренція, монополія, олігополія.
Основна ідея його концепції полягала в тім, що економічні системи слід розглядати як замкнуті системи ринкових взаємозалежностей, що перебувають у рівновазі.
Жюль Дюпюї (1804-1866) написав статтю “Про виміри корисності громадських робіт” – в якій є ідея граничного аналізу. Сформульоване ця ідея на підставі поняття “цінового надлишку”, тобто грошовий вимір максимально можливого доходу, який виникає внаслідок можливості споживача купувати кожну одиницю товару за незмінної ціни.
Герман Гессен (1810-1858) у книжці “Розвиток законів суспільного життя і правил людської діяльності, що з них випливають” сформулював два закони.
Перший закон стверджує, що зі збільшенням кількості даного блага гранична корисність його зменшується, а за умови певного задоволення потреб споживача = 0.
Згідно з другим законом Госсена оптимальна структура споживання (попиту) досягається за умов однакових граничних корисностей усіх благ, що споживаються. Кожний суб’єкт максимізує сумарну корисність для себе, якщо розподіляє ресурси між різними благами так, що від останньої одиниці ресурсу, витрачене на кожне благо, досягається однакове задоволення.
Із закону обміну споживчих вартостей випливає закон єдності ціни на ринку. Для покупця існує ціна, вище за яку він товару не купить. Для продавця існує ціна, нижче за яку він товару не продасть. Десь посередині буде ціна яка задовольнить і покупця і продавця.
2. Австрійська школа граничної корисності.
Найбільше внесок у розвитку ідеї маржиналістів зробила австрійська школа п/е, яка сформулювалась у 70-ті роки ХІХ ст.
Її теоретичними принципами були суб’єктивний ідеалізм та теорія граничної корисності.
Засновники цієї школи були Карл Мегер, Фрідріх фон Візер Ейген Фем-Баверк.
Економісти австрійської школи розглядали:
вчення про предмет п/е, її методологічні основи;
аналіз вартості товару і факторів, що впливають на її формування та ін.
Об’єктом дослідження було індивідуальне господарство. Суспільне виробництво австрійські економісти розглядали як суто арифметичну суму таких окремих елементів.
Обстоюючи позиції мінової концепції, економісти австрійської школи обмежували економічні відносини лише ринковими зв’язками, тобто відносинами обміну.
Основою економічної діяльності вважалося психологія суб’єкта господарювання, яка зумовлює його потреби, мотиви діяльності й усю його економічну поведінку. При цьому об’єктивний характер розвитку суспільного виробництва і власних йому законів повністю ігнорувався.
Центральне місце в концепціях австрійської школи посідає теорія “граничної корисності”, де “товар” і ”вартість” замінені на поняття “благо” і “цінність”. Менгер першим виклав теорію граничної корисності у певній логічній послідовності, маючи на меті встановити залежність корисності від винятковості предметів споживання. За вихідний пункт дослідження він брав людські потреби, визначаючи їх як різновид незадоволених бажань або неприємних відчуттів, котрі порушують своєрідну фізіологічну рівновагу.
Другий представник австрійської школи Ф.Візер розвивав ідеї Менгера у працях “Походження й основні закони господарської цінності”. Візер розвивав ідею, що витрати розглядаються як корисність. Він стверджував, що цінність продуктів визначається цінністю витрат виробництва, а цінність останніх – граничною корисністю граничного споживчого блага. Візер трактував витрати, як корисність, що приносять у жертву.
Візер пояснював і природу власності. Він писав, що приватна власність є вічною категорією, що виникає із самої суті економії, оскільки існує постійна суперечність між потребами людей і обмеженими запасами предметів для задоволення цих потреб. З цієї причини люди починають цінити предмет, прагнуть оволодіти ним. У такий спосіб він пояснює виникнення й суть приватної власності.
Найвідоміший представник австрійської школи Бем-Баверк у працях “Основи теорії цінності господарських благ”, “Капітал і прибуток” давав широкий варіант нової теорії, доповнивши її суб’єктивістською концепцією.
Основою цінності у Бем-Баверка є корисність блага. Він розрізняв два види корисності:
просту (абстрактну) – це корисність притаманна матеріальним благам, які є в достатній кількості;
кваліфіковану (конкретну), якою доділялися блага, запас яких обмежених і зменшення його позначається на добробуті індивіда.
Процес утворення цінності Бем-Баверк поділяв на два етапи:
Перший пов’язував з утворенням суб’єктивної цінності матеріальних благ для індивіда.
Другий етап в утворенні цінності блага Бем-Баверк повязував із “об’єктивною цінністю”, яка формується на ринку в процесі стихійного виявлення попиту і пропозиції.
“Закон Госсена” самостійно.
Таким чином, можна назвати три найхарактерніші методологічні особливості австрійської школи:
по-перше, ідеалістичне відображення економічних процесів і явищ;
по-друге, використання в якості головного об’єкта дослідження не суспільного виробництва та індивідуального господарства;
по-третє, визнання примату споживання над виробництвом.
Лекція Неокласичні традиції в західній політичній економіці в другій половині ХІХ на початку ХХ ст.
План
Кембріджська школа.
Американська школа.
Шведська школа.
Математична школа.
1. Кембріджська школа.
У 90-х роках ХІХ ст. в Англії сформувалася так звана кембриджська економічна школа, засновником якої був економіст Альфред Маршалл.
Ця школа започаткувала новий напрям в економічній теорії – неокласичний.
У своїх працях у “Принципах політичної економії” він намагався розробити універсальну економічну концепцію, об’єднавши різні економічні теорії. Найбільшою заслугою є створення синтетичної теорії, яка поєднала елементи трудової теорії вартості і “теорії граничної корисності”, що збагатило науку більш глибоким аналізом взаємозв’язку виробництва й обміну на підставі функціонального методу дослідження.
Він був першим, хто зайнявся мікроекономічним аналізом. Він розробив основи економічної політики монополістичної фірми. У центрі наукових пошуків Маршалла – ціна продукту, яку він розглядав як найважливіший елемент ринкової економіки. Суть теорії: це поєднання двох факторів, що впливають на ціну:
ціна попиту (що формується під впливом попиту на товар;
ціна пропозиції, яка залежить від витрат виробництва.
Отже, ціна є обмінною пропорцією, за якою товари і гроші взаємо обмінюються.
Існують різновиди цін:
ціна покупця – визначена корисність товару, це горішня межа ціни;
ціна продавця – визначена витратами на виробництво товару, це долішня межа ціни;
ринкова ціна – знаходиться поміж визначеними цінами покупця і продавця, визначена пропозицією й попитом.
Маршал звертає увагу розподілу.
Головні її моменти:
кожний із факторів виробництва – земля, праця, капітал і підприємницька діяльність – також підлягають дії попиту і пропорції.
Заробітна плата є винагородою робітникові за те, що він жертвує своєю працею. Прибуток капіталіста складається з двох частин:
підприємницький доход – винагорода за нагляд за виробництвом;
процент – винагорода капіталістів за очікування результатів або за ризик.
Важливим чинником організації та ефективного управління економікою, за Маршалом, є людський капітал. Здібності людини є важливими, як засоби виробництва, як і будь-який інший вид капіталу.
Важливим чинником організації та ефективного управління економікою, за Маршалом, є людський капітал. Здібності людини є важливими, як засоби виробництва, як і будь-який інший вид капіталу.
Книга Маршалла “Принципи політичної економії є одним із найважливіших творів з економічної теорії за останні 100 років.
Артур Пігу – послідовник Маршала, автор концепції економіки добробуту. Його концепція розглядає соціальний добробут як суму добробуту окремих індивідів. Основою соціального добробуту є економічний добробут, що трактується, як кількість задоволення, котре можна виразити в грошовому еквіваленті.
Ральф Хоутрі – він досліджував міжнародну торгівля і трудові відносини; тарифи та оподаткування; гроші та економічну владу. Він вважав, що за допомогою самих тільки грошових маніпуляцій можна поставити економічний цикл під контроль.
2. Американська школа неокласики.
Наприкінці ХІХ ст. з’являється своєрідний американський варіант теорії граничної корисності, засновником якої був Джон Кларк.
Основні його праці “Філософія багатства”, “Розподіл багатства”, “Проблеми монополії” та ін.
Головною проблемою п/е Кларк вважав розподіл. Він доводив, що розподіл суспільного доходу відбувається з природним законом, який забезпечує кожному власникові фактора виробництва стільки багатства, стільки він створює.
П/е, за Кларком, складається з двох частин:
економічна статистика – це наука рівноваги в економіці, тобто коли змін в господарстві немає.
економічна динаміки – це наука про відхилення економіки від стану рівноваги, а також про перехід від одного стану до іншого.
За Кларком, закони економічної статистики є основними, а закони економічної динаміки є тільки їх наслідком, продовженням.
Одним із головних законів економічної статистики Кларк вважає з-н спадної продуктивності, де говорить “разом із зростанням будь-якого одного з трьох факторів в-ва (праця, капітал, земля) порівняно з двома іншими продуктивність його спадає. Порушенням пропорцій між працею і капіталом уповільнюється ріст виробництва”.
Згідно із законом спадної продуктивності Кларк пояснює порядок створення доходів:
праця одержує з/л, яка визначена “граничною”, продуктивність праці знижується, як наслідок, з/п зменшується;
капітал отримує прибуток, також визначений його “граничною продуктивністю”, а якщо кількість капіталу зростає, робітники не встигають увесь застосувати, віддача на одиницю капіталу знижується, прибуток зменшується;
земля отримує ренту, що визначена її “граничною продуктивністю”, тобто якщо кількість оброблюваної землі зростає, робітники не взмозі її усю обробити, віддача на одиницю площі земельної ділянки зменшується, рента зменшується.;
отже, усе цілком природно, ніякої експлуатації немає.
У зв’язку з цим порядком створення доходів Кларк формулює головний постулат теорії розподілу – “...частина продукту, яку отримує кожен з факторів, залежить від “... закону спадної продуктивності” кожного фактора.
3. Шведська і стокгольмська школа.
Значний внесок у розвиток світової економічної науки зробили шведські вчені: Кнут Віксель, Густав Кассель.
Кнут Віксель (1851-1986). Головна проблема, на якій зосереджував свою увагу – це проблема динаміки цін. Шукаючи власного шляху для розкриття механізму руху цін, він відкидає ідею, що головною причиною зміни цін є зміна кількості грошей. Віксель вважає, що у сукупному попиті і пропозиції необхідно розрізняти, з одного боку – попит і пропозицію щодо предметів споживання, а з іншого – щодо засобів виробництва. На його думку, зовсім необов’язково, щоб урівноважування пропозиції й попиту на предмети споживання і наявних заощаджень та інвестицій досягалося одночасно.
У теорії Векселя важливе місце належить концепції кумулятивного процесу (тенденції до прискорення якогось процесу). Аналіз кумулятивних процесів та дослідження проблем порушення рівноваги привели Векселя до створення теорії економічного циклу.
Дослідження економічного циклу дали змогу виділити гострі проблеми нагромадження капіталу, проаналізувати його вплив на виробництво, розподіл доходів, заощадження, простежити зв’язок між інвестиціями й грошима.
Віксель бачив необхідність втручання держави в механізм рівноваги, але ідея державного макрорегулювання була ще досить далекою.
4. Математична школа в п.е.
Виникнення математичної концепції економічної рівноваги зумовлене перетворенням капіталізму на розвинуту господарську систему з високим рівнем взаємозв’язку та однорідності всіх її частин і елементів, а також розвитком математики. Основоположником математичної школи був Леона Вольрас, який опрацьовував теорію макроекономічної рівноваги.
В основу математичної моделі Вальраса покладено ринковий підхід до економічних явищ. Рівновага в економіці не зводиться до ринкової рівноваги, але її можна досягнути тільки через ринковий механізм, через обмін.
Основний інструмент у цьому механізмі – ціна. Вирівнювання попиту і пропозиції товарів відбувається за допомогою пошуку, взаємоприйнятних цін, які цілями рівноваги. Рівноважна ціна встановлюється у точці рівноваги між корисністю товарів і витратами на їх виробництво.
Основні закони, дотримування яких забезпечує рівновагу:
товари одного класу на ринку повинні мати тільки одну ціну;
ціна товару зрівнює кількість запропоновану і кількість споживану;
ціна має забезпечувати максимальне задоволення і покупцеві і продавцю.
Дія цих законів забезпечить рівновагу.
Вільтредо Парето (1848-1923).
Паретто розвинув теорію добробуту, або теорію економічного оптимуму, суть якої полягає в оптимальному розподілі економічних ресурсів і благ, що виробляються.
Рівновага за Парето трактувалася як економічний стан, за якого неможливо поліпшити становище когось з учасників обміну, не погіршивши становища хоча б одного з них. Рівновага настає тоді, коли діаметрально протилежні сили та бажання й усі численні перешкоди буде збалансовано.
Коли економіка досягає оптимуму, то дальше поліпшення будь-яких важливих показників, за Парето, можливе лише внаслідок глибоких структурних зрушень. На підставі цього він зробив висновок: для того, щоб підняти рівень мінімального доходу або зменшити розрив у доходах, необхідно забезпечити прискорене збільшення багатства порівняно з кількістю населення. Отже, проблема поліпшення умов життя найбідніших верств населення є проблемою створення багатства.
|
