Причини і наслідки Великих географічних відкриттів кінця 15 - початку 16 ст. - Історія економічних вчень - Скачать бесплатно
План:
- Причини та передумови Великих географічних відкриттів.
- Епоха Великих географічних відкриттів.
- Наслідки Великих географічних відкриттів.
1. На останньому етапі існування середньовічного суспільства в XV – першій половині XVII ст. темпи економічного розвитку європейських країн ще більше зростають. Епохою Великих географічних відкриттів прийнято називати строго визначений історичний період. Його хронологічні рамки вітчизняні історики і географи звичайно обмежують серединою XV - серединою XVII ст. Жодна інша епоха не була настільки насичена географічними відкриттями, ніколи вони не мали такого виняткового значення для долей Європи й усього світу.
Економічними їх передумовами були кілька причин, що пов’язані зі зрушеннями у розвитку продуктивних сил у Західній Європі, початком розкладу феодальної та зародженням у її надрах нової, капіталістичної системи, яка наприкінці XV ст. дістала прояв уже в константованих істотних змінах у сфері матеріального виробництва, стані та характері продуктивних сил [2, ст. 179].
Передусім причиною є криза левантійської торгівлі. В середині XV ст. торгівля зі Сходу переживає значну кризу, були втрачені торгівельні шляхи, оскільки раніше сухопутний шлях ішов через Золоту Орду, яка на той час розпадається на окремі частини; кожний хан на своїй території хотів отримати частку за те, що товар перевозиться по його території, відповідно купці підвищують ціну на свої товари, і вони коштують дуже дорого. Розпад Візантії у 1453 році також був причиною зміщення основних торгівельних шляхів, на її місці утворилася Османська імперія, яка була закритою для міжнародних відносин і не пускала через свою територію купців з інших країн. [3, ст. 47]
Торгові зв’язки країн Середземномор’я, що встановилися ще з часів хрестових походів, набули до кінця Середньовіччя постійного характеру. Різноманітні східні товари: прянощі, цукор, ювелірні та парфюмерні товари – все частіше входили у використання вищих та середніх класів Західної Європи. У другій половині XV ст. середземноморська торгівля стала переживати гостру кризу. Велика кількість посередників – арабів, візантійців, італійців – дуже сильно підвищувала вартість східних товарів. Купцям з західних та північно-західних європейських країн віддалені східні ринки були зовсім недоступними. Завоювання турками Близького Сходу остаточно погіршило стан середземноморської торгівлі. Єдиний шлях у Індію, що залишався ще не завойованим турками, лежав через Єгипет та Червоне море, але він був повністю монополізований арабами. [6, ст. 121]
Також передумовою Великих географічних відкриттів можна назвати формування та розвиток абсолютизму в Західній Європі, який створив передумови для організації великих морських експедицій, для захоплення колоній, оскільки істотно збільшилися потреби абсолютистських монархій на утримання державних структур та двору. Європейські монархи прагнули розширення своїх володінь, їм потрібні були великі кошти для утримання війська, чиновників, двору. Їх також вабили мотиви навернення невідомих народів до християнства. [3, ст. 47]
Також однією з найважливіших причин Великих географічних відкриттів є те, що значного рохзвитку в Західній Європі до XVI ст. досягли виробництво і торгівля, що зумовило зростання потреби у грошах як загальному засобі обміну. Європейські джерела срібла та золота стали значною мірою виснажені, посилення ролі торговельних бірж та ускладнення грошового обігу вимагали більшої кількості дорогоцінних металів. Це спричинило пошук європейцями нових джерел дорогоцінних металів, для поповнення їх у обігу. [5, ст. 68]
Португалія та Іспанія першими з західноєвропейських країн розпочали пошуки нових морських шляхів до Африки, Азії та Індії. Адже італійські купці не були зацікавлені у цьому, бо середземноморська торгівля продовжувала приносити їм великі прибутки, через їх монопольне положення на Середземному морі. У цьому були також зацікавлені королівська влада названих країн, церква, купці і особливо дворяни. Після закінчення війни з маврами португальські та іспанські дворяни, які з презирством ставились до всіх видів діяльності, крім війни, залишились по суті без діла і дуже швидко стали боржниками морських постачальників. Португалію та Іспанію охопила криза феодальної системи господарювання, що призвела до дроблення феодальних володінь. Пошуки швидкого збагачення сприяли тому, що саме з дворянського середовища у XV-XVI ст. вийшли сміливі мореплавці, жорстокі завойовники конкістадори, колоніальні чиновники. Купці фінансували морські експедиції, оскільки сподівалися оволодіти новими торговельними шляхами. [5, ст. 69]
Важливі вдосконалення, зроблені в ті часи у мореплавстві та військовій справі позитивно вплинули на Великі неографічні відкриття. Протягом XV ст. було створено новий тип швидкохідних та легких парусників – каравел, місткий трюм яких давав змогу здійснювати великі морські переходи. У Європі з’явилися нові типи кораблів, зросла їх вантажопідйомність (від 500 до 2000 т). Завдяки удосконаленню компаса, який з початку XVI ст. входить у загальне користування, морських карт, приладів (барометрів, гідрометрів) та обладнання, значно зросла безпека мореплавання. Відродилась антична ідея про кулеподібність Землі.[5]
Всі, вищезазначені причини ститмулювали морські подорожі для відкиттів.
2. Період Великих географічних відкриттів поділяють умовно на два періоди: 1) Іспано-португальський (кін. XV – сер. XVI ст.) – включає в себе відкриття Америки (Христофор Колумб у 1492-1493 рр. очолював іспанську експедицію через Атлантичний океан і 12 жовтня 1492 р. досяг острова Сан-Сальвадор – ця дата вважається офіційною датою відкриття Америки. В 1493-1496, 1498-1500, 1502-1504 рр. він здійснив нові експедиції до берегів Центральної та Південної Америки; але помер він, впевнений, що знайшов морський шлях до східних берегів Азії. Америго Веспуччі здійснив кілька походів під іспанськими та португальськими прапорами (1499-1504 рр.) до нового континенту, який в 1507 р. дістав його ім’я), португальські плавання до Індії і берегів Східної Азії, починаючи з експедиції Васко да Гама (1497-1498 рр. – здійснив плавання з Ліссабону до Індії довкола Африки, досягнувши в 1498 році міста Калькут та назад, проклавши морський шлях до Індії), іспанські тихоокеанські експедиції XVI ст. від першого навколосвітнього плавання Фернандо Магеллана (1519-1521 рр., він вперше обігнув Американський континент та вийшов до Тихого океану) до експедиції Вільяловоса (1542-1543 рр. - з флотилією в 6 суден, він пройшов від південного берега Мексики до Філіпінських островів; він відкрив архіпелаг Ревілья-Хіхедо та атоли з групи Каролінських та Маршалових островів).
2) період російських і голандських відкриттів (сер. XVI – сер. XVII ст.) – відкриття росіянами всієї Північної Азії включаючи похід Єрмака (1581 р. – він почав грандіозну справу, приєднаня Сибіру до Росії; цей похід сприяв падінню Сибірського ханства та приєднанню Західного Сибіру до Російської держави (ВІ, ст. 143)), плавання Попова-Дежньова (1648 р. – відкриття протоки між Америкою та Азією, яке довело, що Америка відділена від Азії морем, та є ізольованим континентом(ВІ, ст. 144-145)); англійські та французькі відкриття у північній Америці; голландські тихоокеанські експедиції і відкриття Австралії (1606 р. В Янц).[5]
На першому етапі Великих географічних відкриттів вирішальну роль зіграли Іспанія і Португалія, у силу ряду причин, вони виявилися раніше інших країн готовими до виконання важких задач, висунутих часом. Протягом декількох десятків років мореплавці піренейських країн відкривають південно-східний шлях у країни Сходу навколо Африки і південно-західний – в обхід Америки, у пошуках західного шляху відкривають і досліджують величезний подвійний материк – Америку.
Але до середини XVI в. піренейські держави, задоволені захопленими джерелами багатств, поступово відмовляються від нових дослідницьких плавань, прагнучи насамперед зберегти за собою вже придбані землі. Їм на зміну приходять Англія і небагато пізніше Голландія.
Ці країни вже досить сильні, щоб почати домагатися свого місця під сонцем, але ще не в змозі витиснути іспанців і португальців з тих шляхів, що ведуть до джерел їхніх багатств. Тому Англія і Голландія повинні були шукати нові маршрути з Європи в країни Сходу: північно-західний – навколо Північної Америки і північно-східний – навколо північного узбережжя Азії. Маючи на увазі обидва ці варіанти, мореплавці виходили з вірного припущення, що Азія й Америка розділені протокою, по якому можна потрапити з Північного Льодовитого океану в Тихий.
Шлях до берегів Північної Америки проклав у 1497 р. генуезець на англійській службі Джон Кабот (Джованні Кабото). В експедиції 1498 р., здійсненої Каботом і його сином Себастьяном, англійські судна перетнули Атлантичний океан і, досягши північноамериканського материка в районі острова Ньюфаундленд, пройшли уздовж його східного узбережжя далеко на південний захід. Однак плавання виявилося збитковим. Тому англійці надовго зупинили дослідження у знову відкритих землях, хоча Себастьян Кабот згодом ще двічі плавав до берегів Північної Америки.
У 20-і рр. XVI в. на пошуки Північно-Західного проходу кинулися португальські, іспанські і французькі експедиції, що відкрили і нанесли на карту багато тисяч кілометрів атлантичного узбережжя Північної Америки – від східного краю півострова Лабрадор до Флориди. У 1534 – 1536 р. француз Жак Бартьє досліджував затоку Святого Лаврентія і пройшов по відкритій їм ріці Святого Лаврентія до впадання в неї ріки Оттави. Плисти далі не дозволяли пороги, але від індіанців Бартъє довідався, що далі до південного-заходу знаходяться великі водяні простори. Так європейці вперше почули про Великі американські озера, відкриті французами вже в XVII в. Місцеві жителі – індіанці – часто називали свої селища «канада», і це слово, що позначало просто населений пункт, стало пізніше назвою всієї північної частини Нового Світу – Канади. В останній чверті XVI в. ініціативу в пошуках Північно-Західного проходу впевнено захоплює Англія. У 1576 – 1578 р. три плавання в північних водах Америки зробив Мартін Фробишер, що поклав початок відкриттю Баффинової землі; заливши в її південно-східний край, помилково прийнятий Фробишером за протоку, і зараз має його ім'я. Кілька плавань у північних водах зробив і Генрі Гудзон, що у 1607 р. досяг на заході Шпіцбергену рекордної оцінки 80'23' північної широти, а в 1610 – 1611 р. обігнув півострів Лабрадор з півночі і заходу. Гудзон вирішив, що відкрив жаданий прохід у Тихий океан; насправді він ввійшов у величезну затоку, пізніше названу Гудзоновою. У пізніших експедиціях 10 – 30-х рр. XVII в. (Байлота і Баффіна, Фокса, Джемса) були досліджені і нанесені на карту берега моря Баффіна, західної частини Гудзонової затоки і південної частини басейну Фокс. Але після цього невловимий Північно-Західний прохід був надовго забутий: кращі полярні мореплавці зійшлися на тім, що знайти його неможливо.
Із середини XVI в. англійці, а слідом за ними голландці, почали шукати Північно-Східний прохід. У ході цих пошуків англієць Річард Ченслор встановив торгові стосунки з Росією (1553 – 1554 р.), а Стівен Барроу, користуючись вказівками російських поморів, досяг острова Вайгач. У 1594 – 1597 р. три плавання в пошуках Північно-Східного проходу зробив чудовий голландський полярний мореплавець Вільям Баренц, але і йому не вдалося просунутися далі Нової Землі. У XVII в. пошуки Північно-Східного проходу, як і пошуки Північно-Західного, були визнані безперспективними.
Кінець епохи Великих географічних відкриттів ознаменувався видатними плаваннями як на півночі, так і на півдні нашої планети. У 1642 – 1644 р. Абел Тасман робить вирішальні кроки в довгій епопеї відкриття Австралії. А в 1648 р. Федот Попов і Семен Дежнев уперше пройшли з Північного Льодовитого океану в Тихий, обігнувши східний край Азії. Тим самим існування Північно-Східного проходу, що так довго шукали мореплавці різних країн Європи в XVI – початку XVII вв., було доведено. Однак відкриття Попова і Дежньова не одержало популярності, і в XVIII в. Вітусу Берингу довелося удруге вирішувати ту ж задачу.
3. Відкриття нових земель та континентів європейцями – Великі географічні відкриття – мало великі наслідки не тільки для країн Європи, а й для всього людства.
Великі географічні відкриття дали великий поштовх розвиткові колоніалізму, вони визначили два головні напрямки європейських колоніальних загарбань: через Атлантичний океан до Америки і навколо Африки через Індійський океан в Азію. За посередництвом Папи римського Олександра VI у 1493 р. Португалія та Іспанія уклали, очевидно, першу в історії угоду про територіальний поділ світу, уточнену 7 червня наступного року Тордесільяським договором. Межа проходила через обидва полюси і перетинала Атлантику на відстані 370 ліг (більше 2 тис. км) від найзахіднішого пункту островів Зеленого Мису, приблизно по 49 градусу західної довготи. Землі на схід від цієї лінії визнавалися володіннями Португалії, а на захід - Іспанії. Але інші європейські держави, передусім Англія і Франція, відкидали ці зазіхання; англійці, наприклад, невдовзі проголосили принцип свободи морів, що урівноважував усі християнські країни в їхніх правах на нові землі. І португальська, й іспанська, а згодом голландська, британська, французька, німецька та бельгійська колоніальні системи утверджувалися, зрештою, насильницьким шляхом. На Сході та в Африці європейці зіткнулися з різними за рівнем розвитку суспільствами - від примітивних, родоплемінних до феодальних і так званих азійських. У військово-технічному відношенні ці суспільства поступалися колонізаторам, перевага котрих зростала в міру швидкого розвитку промисловості, науки й техніки в Європі.[7] Таким чином зародилася світова колоніальна система. Вона прискорила виникнення у Західній Європі капіталістичного виробництва і сприяла нагромадженню у буржуазії великих грошових сум, необхідних для організації великих капіталістичних підприємств.
Піднесення Іспанії та Португалії було відносно недовгим. Отримані від колоній багатства феодали використовували непродуктивно, тоді як в Англії та Франції заохочувався розвиток промисловості та торгівлі. Позиція Англії, Франції, Нідерландів на колоніальних ринках зміцнювалась. Ці країни змогли більш ефективно використати географічні відкриття для розвитку ринкової економіки і створення власних колоніальних імперій.
Наступним наслідком є початок формування світового ринку завдяки сміливим експедиціям мореплавців багатьох країн світу. Європу, Америку, Африку, Австралію зв’язали нові торговельні шляхи. Виникнення світового ринку стало ще одним поштовхом до зародження і розвитку капіталістичних відносин у Західній Європі. Новий світ став ринком збуту для мануфактур Європи і монопольне володіння ним забезпечило швидке нагромадження капіталу в країнах Західної Європи. Великі географічні відкриття створили основу для виникнення міжнародного поділу праці та світового господарства. У боротьбі за оволодіння новими ринками поступово почали створюватися торгові компанії, які регулювали торгівлю купців з певним ринком світу. Найбільш могутніми були Ост-Індійські компанії в Голладії та Англії, яким вдалося монополізувати індійський ринок.
Відбулась, так звана “революція цін”, зумовлена ввезенням з Америки до Європи великої кількості золота та срібла. За XVI ст. загальна кількість “дзвінкої монети”, яка перебувала в обігу в західно-європейських країнах, зросла більш ніж у 4 рази. Такий великий приплив відносно дешевого золота і срібла призвів до різкого падіння їх вартості та значного підвищення цін на продукцію сільського господарства та промисловості. [5] Так, загальне зростання цін порівняно з XVI ст. відбулося майже в 4 рази. В Іспанії ціни зросли в 4,5 рази, в Англії – в 4 рази, Франції – в 2,5 рази, в Італії та Німеччині – в 2 рази.[2, ст. 181-182]
“Революція цін” сприяла зміцненню позиції міської та сільської буржуазії, що зароджувалась; підвищенню її доходів і збільшенню кількості мануфактурних робітників. Розорювались великі землевласники-феодали, потерпали від збитків найбідніші селяни і наймані робітники, збагачувалась буржуазія.
Слідом за переміщенням головних торгівельних шляхів центр економічного життя перемістився з країн Середземного моря до держав, розташованих на берегах Атлантичного океану. Стали занепадати італійські міста-республіки, виникли нові центри світової торгівлі – Лісабон, Севілья й особливо Антверпен. Саме він став найбагатшим містом Європи, світовим торговельним та фінансовим центром. Його економіка грунтувалася на посередницькій торгівлі світовими і Євпропейськими товарами. В Антверпені мали представництва і агентства купецькі фірми всієї Європи. Але з кінця XVI ст. наступником Антверпену став Амстердам. Його кораблі перевозили 5/6 товарів, якими обмінювалися Піренейський півострів і Північна Атлантика. З розвитком океанської економіки Англія опинилася в центрі основних торгових шляхів. Розвиток торгівлі зумовив зростання ролі банківської справи і кредиту. На початку XVI стю в Антверпені склався грошовий ринок, де у міжнародних розрахунках використовувалися векселі на пред’явника. Вони були в обігу замість готівки, переходили з рук в руки, поки не анулюалися. Загальною стала практика платіжних розпоряджень (асигнацій), що встановлювала відповідальність кредиторів. У 1598 р. засновано Страхову палату. У другій половині XVI – 20-30-х рр. XVIІ ст. розпорядниками європейських платежів і розрахунків були генуезькі купці-банкіри. Вони контролювали торгівлю золотом та сріблом в Європі. Протягом XVIІ ст. міжнародним фінансовим центром став Амстрердам. У 1609 р. створено Амстердамський депозитний і валютний банк. В 1611 р. створено біржу, що стала грошовим центром, звідки голандські капітали направлялися в усі країни світу. Навіть втративши промислово-торгову першість, Голландія зберегла своє значення найбільшого і найдешевшого кредитора, тому що відсоток за кредит становив 5%.[8] У XVI ст. виникли товарна та фондова біржі.
На відміну від Португалії і Іспанії, які мали переваги в торгівлі, основними виробниками промислових товарів були Нідерланди, Англія, Франція. Буржуазія цих країн швидко багатіла, переправляючи золото і срібло з приморських країн в обмін на промислові товари. Поступово вони витіснили конкурентів з морських шляхів, а потім – з заморських колоній. Зокрема, у дослідженнях Тихого океану і Південних морів на межі XVI-XVII ст. ініціативу перехопили Нідерланди, а у 40-ві рр. XVII ст. – буржуазна революція в Англії вивела цю країну на арену боротьби за ринки збуту, панування на морі, колоніальні володіння.
Посилення нових тенденцій в економічній політиці європейського абсолютизму. Вона набула яскраво вираженого меркантилістського характеру. Правлячі династії Англії, Іспанії, Франції всіма доступними засобами стимулювали торгівлю, промисловість, судноплавство, колоніальну експансію. Меркантилізм як економічна політика епохи первісного нагромадження капіталу був породжений капіталізмом, що розвивався у надрах фоедалізму та сприяв формуванню й розвитку ринкової економіки. Постало питання щодо створення великого масового виробництва. [5] Відбулася поява мануфактур (підприємств, заснованих на розподілі праці та ручній, ремісничій техніці, які обслуговуються вільнонайманими робітниками). [1, ст. 39]
Площа відомої європейцям поверхні Землі до кінця XVI ст. збільшилась в 6 разів.
Розширюється торговельний асортимент за рахунок нових товарів: какао, тютюн, кава, картопля, томати, кукрудза, ваніль, індики. Різко збільшується обсяг відомих, але рідкісних раніше цукру, прянощів. У XVI ст. ввезення в Європу прянощів перевищувало обсяг венеціанського та генуезького імпорту більше ніж у 30 разів (з 200 до 7000 т).
Отже, розклад західноєвропейскього феодалізму був повязаний з такими процесами, як наближення спеціалізації ремесла до рівня мануфактурного поділу праці; посилення майнової та соціальної диференціації; формування великих капіталів і розвиток розширеного відтворення. У сільському господарстві позиції феодалізму були міцні, а тому процес розкладу його йшов повільніше. Феодальна земельна власність поступово робилась обєктом купівлі-продажу, розширення дрібного й середнього дворянства набуло широких масштабів. Селянське володіння еволюціонувало у дрібну селянську власність, феодальна грошова рента й оренда – у капіталістичну ренту й оренду; застосовувалася наймана робоча сила; зростало міське населення. [4, ст. 99]
Список використаної літератури:
Економічна історія: Навчально-методичний посібник для самостійного вивчення дисципліни / Н.О. Тимочко, О.А. Пучко, Л.М. Рудомьоткіна та ін. – К.: КНЕУ, 2001. – 216 с.
«Історія економіки та економічної думки:Курс лекцій / Авт. кол.: С.В. Степаненко (кер. авт. кол.), В.М. Фещенко, Н.О. Тимочко та ін. – К.: КНЕУ, 2006. – 664 с.
Лановик Б.Д., Лазарович М.В., Чайковський В.Ф. «Економічна історія: Курс лекцій» / за ред. Лановика Б.Д. – 2-ге вид., перероблене – К.: Вікар, 2000. – 300 с. – Вища освіта XXI ст.
Царенко О.М., Захарчук А.С. «Економіка України і світу» Курс лекцій: Навч. посібн. – Суми: Видавництво «Університетська книга», 2000 – 310 с.
Юхименко П.Т. «Економічна історія» – Навч. посібник. – К.: Вікар, 2004. – 341 с.
Всемирная история: В 24 т., Т.12. начало колониальных империй. – Мн.: Литература, 1996. – 592 с.
http://help4mi.narod.ru/c_learn/gol.htm
http://www.vuzlib.net/lanovik/_index.htm Лановик Б. Д., Матисякевич 3. М., Матейко Р. М. “Економічна історія України і, світу”: Підручник/ За ред. Б. Д. Лановика. — К.: Вікар, 1999. — 737 с. — (Вища освіта XXI століття).
|
