Економічна сутність податків та їхнє призначення - Бухгалтерський облік, оподаткування - Скачать бесплатно

За економічною сутністю податки є обов'язковими плате­жами, що вилучаються державою з доходів юридичних чи фі­зичних осіб до відповідного бюджету для фінансування вит­рат держави, передбачених її конституцією та іншими законодавчими актами. Це одна Із форм вирівнювання дохо­дів юридичних І фізичних осіб з метою досягнення соціальної справедливості й економічного розвитку. Вилучаючи частину доходів підприємців і громадян, держава гарантує їх ефектив­ніше використання для задоволення потреб суспільства в ці­лому й досягнення на цій основі зростання його добробуту. На перший погляд, податки виражають односторонні відно­сини держави з підприємцями та населенням під час їх .спла­ти. Однак це лише поверховий підхід до вивчення цих явищ і процесів. На ділі податки дають змогу мати зворотний зв'я­зок Із платниками завдяки фінансуванню відповідних витрат.

Цьому процесові приділяється велика увага з боку фінансової науки, і в ньому виявляється економічна сутність функцій держави та її реалізація.

За наявних умов недостатньо розглядати податки загалом. У кожній державі є багато податків і зборів, що забезпечують мобілізацію коштів в її розпорядження. Вся сукупність подат­ків, зборів, відрахувань і платежів в державі становить її подат­кову систему. Податкова система кожної держави має свою структуру, тобто класифікацію податків залежно від різних оз­нак. Структура податкової системи визначається, здебільшого, рівнем економічного розвитку держави, а також політичними силами, що перебувають при владі.

У класичному плані всі податки поділяються на державні й місцеві, прямі й опосередковані (непрямі), податки з юридич­них і податки з фізичних осіб, натуральні й грошові, звичайні і надзвичайні. Податки, які надходять до державного бюджету, називаються державними. Вони встановлюються законами держави або декретами уряду. Місцеві податки та збори теж встановлюються законами держави, але місцеві органи влади мають повні права щодо обкладання цими податками. Вони можуть диференціювати ставки, податків у межах ставки, ви­значеної законом, надавати додаткових пільг окремим плат­никам, змінювати строки сплати.

Залежно від об'єкта оподаткування, податки поділяють­ся на прямі і непрямі або опосередковані. Коли об'єктом оподаткування є прибуток, земля, капітал або дохід юридич­ної чи фізичної особи, то це податок прямий, він залежить від величини певної власності. Прикладом цього можуть бу­ти податки на прибуток підприємств, доходи громадян, на землю, майно тощо.

При непрямому оподаткуванні об'єктом є не дохід, а витрата. Податок, вірніше його величина, включається в ціну товару і сплачується при купівлі товару. Величина цього податку не пов'язана з доходами платника. Тому не­прямі податки вважаються найнесправедливішими, фіскаль­ними, хоча і мають певні переваги. Найхарактернішими прикладами непрямого оподаткування є податок на додану вартість, акцизний збір, мито.                                          

На ранніх етапах розвитку суспільства податки мали нату­ральну форму. Вона може застосовуватися і за надзвичайних умов — під час війни, в період кризи в економіці, коли в країні функціонує нестабільна національна грошова одиниця. Певно­го часу можуть вводитись надзвичайні податки, що зумов­люється війною або стихійним лихом. Прикладом можуть бути воєнні податки або відрахування до Фонду Чорнобиля.

При введенні податки наділяються певними функціями або призначенням. Кожний податок виконує передусім фіс­кальну функцію, тобто забезпечує надходження коштів до бюджету. Однак таке спрощене усвідомлення ролі податків не має достатніх підстав, бо запровадження будь-якого податку потребує чіткого визначення об'єкта та суб'єкта оподаткуван­ня, строків сплати, переліку пільг, що надаються при оподат­куванні тощо.

При визначенні цих параметрів податку закладається його стимулюючий вплив на економічні процеси, що цей по­даток зумовлюють. Тому є всі підстави стверджувати, що по­датки виконують стимулюючу функцію. Майже не буває по­датків, які б цих функцій не виконували. Все залежить від того, який закладено механізм їхньої реалізації. Надмірне пе­ревантаження податку пільговим оподаткуванням із метою стимулювання тих чи інших видів виробництв або споживан­ня товарів, виконання робіт, надання послуг часто, замість стимулювання, призводить до протилежного — до зростання тінізації економіки.

Надання податкам стимулюючих функцій — досить склад­не та в економічному сенсі відповідальне завдання. Воно потре­бує глибоких наукових досліджень і всебічного обгрунтування. Суть питання в тому, що стимулюючі функції можуть бути за­кладені завдяки зміні або диференціації ставок податків, або ж повному звільненню від їх сплати. У цьому разі здійснюється перерозподіл валового внутрішнього продукту через фінансову систему від одних суб'єктів оподаткування на користь інших.

Отже, цей перерозподіл має не лише економічний, а й соціальний характер. Він може призвести до порушень важливих економічних пропорцій у виробництві та споживан­ні матеріальних благ і послуг. Усе це пов'язано з правами та свободами людини, її економічним і соціальним становищем. Як підтверджує світовий досвід, надання податкам стимуляцій­них І регуляційних функцій потребує тривалого опрацюван­ня порядку їх обчислення, сплати, надання пільг. Фіскальна стимуляційна роль податків стає зрозумілішою при розгляді порядку обчислення й сплати деяких видів податків. Найхарак­тернішим щодо цього є податок на прибуток підприємниць­ких структур. Він запроваджений у БСІХ країнах І є одним Із найдавніших платежів.

Якщо розглянути основні принципи оподаткування прибутку, то, звичайно, в окремих країнах є відмінності, але спільним є те, що податок сплачується за результатами фінансового року відповідно до поданої декларації. Прибуток визначається як різниця між валовими доходами та валовими витратами.

Валові доходи є зведеним показником. Вони включають доходи від реалізації товарів І послуг, фінансових операцій, одержані рентні платежі та роялті, доходи, одержані за рахунок приросту капіталу (від реалізації цінних паперів), інші доходи.

До валових витрат відносять заробітну плату робітників і службовців, витрати на ремонт обладнання та будівель, витра­ти на придбання сировини, комплектуючих деталей, електро­енергії та інше, витрати на науково-дослідні роботи, сплачені рентні платежі та роялті, проценти за кредит, внески до різних фондів, включно з добровільними внесками, виплати до пенсійного та фонду соціального страхування, амортизацій­ні відрахування, інші витрати.

У багатьох країнах порядок визначення валових доходів і валових витрат використовується як стимуляційний і регуляцій­ний фактор. Так, у США до числа валових витрат включають­ся спеціальні витрата, до яких належать суми одержаних диві­дендів та Інші. У Швеції з валового доходу вираховуються пенсії колишнім робітникам, премії страховим компаніям за пенсії робітникам підприємства, відрахування у фонди трудя­щих. У більшості країн із валового доходу вираховуються подат­ки., сплачені органам місцевого самоврядування, оплата послуг юристів, економістів радників, які запрошуються, внески добродійним товариствам, пожертвування закладам освіти, лікарням, будинкам інвалідів та престарілих, церковним пара­фіям, науково-дослідним установам, університетам тощо.

Нині чинний порядок оподаткування прибутку під­приємств дає значні підстави для застосування стимуляційних функцій податку на всіх етапах податкового процесу. Най­активніше ці можливості використовуються при визначенні прибутку, що підлягає оподаткуванню.

Із прибутку підприємства перед оподаткуванням вирахо­вуються штрафи, грошові компенсації засновникам, витрати на проїзд власників фірм, суми, пов'язані з амортизаційними пільгами тощо. У деяких випадках прибуток для оподаткування може збільшуватися. Так, у Великобританії до оподатковувано­го прибутку додаються витрати з утримання штатів компаній або закордонних клієнтів.

У багатьох країнах податок сплачується за єдиною ставкою, але є приклади, коли прибуток поділяється на дві частини. Од­на з них — це прибуток, що розподіляється серед засновників, інша — це прибуток, що не розподіляється. За заниженою ставкою оподатковується прибуток, що розподіляється. Впро­вадження нарізного оподаткування прибутку, на думку законо­давців, усуває подвійне оподаткування. Так, у ФРН нерозподільний прибуток оподатковується за ставкою 55 відсотків, а прибуток, що розподіляється, — за ставкою ЗО відсотків. Та­кий підхід стимулює до збільшення доходів акціонерів.

Досить широкого застосування набула амортизаційна пільга, тобто надання права прискореної амортизації. Амор­тизаційні пільги стали важливим засобом державного регулю­вання науково-технічного прогресу, впровадження нових тех­нологій, оновлення основного капіталу. Надаючи права прискореної амортизації за тими чи іншими видами основних фондів, держава тимчасово втрачає доходи, проте у підприєм­ства накопичуються ресурси для модернізації та технічного переоснащення виробництва, що в кінцевому підсумку забез­печує його розширення, збільшення прибутків і, відповідно, доходів бюджету.

У деяких країнах, насамперед у ФРН, набула поширення практика звільнення від оподаткування прибутку, який відра­ховується до резервних фондів. Законом про акціонерні това­риства у ФРН правлінням на власний розсуд дозволяється формувати резервні фонди для покриття непередбачуваних витрат і збитків, фінансових зобов'язань. Прибуток, що спря­мовується до резервних фондів, звільняється від оподаткуван­ня. Як стверджують спеціалісти, висока конкурентоспромож­ність корпорацій ФРН на світових ринках пояснюється значними пільгами і, зокрема, формуванням резервних неопо­датковуваних фондів.

Слід звернути увагу на такий стимуляційний фактор, як по­даткові кредити. Суть їх полягає в тому, що корпорації, які сплачують податок на прибуток, мають право залишати в своєму розпорядженні частину податку та використовувати його на фінансування певних економічних і соціальних завдань, визначених законодавством, тобто податкові кредити набувають цільового характеру. Як правило, податкові кредити мають ін­вестиційні спрямування, а також стимулювання зайнятості.

Характерним є той факт, що в більшості країн ставка, по­датку на прибуток корпорацій диференціюється залежно від галузі економіки (легка промисловість, машинобудування, хімічна промисловість).

Види перевірок податкових органів

Податкові органи здійснюють камеральні, документальні і тематичні перевірки.

Камеральна перевірка (без виходу на підприємство) проводи­ться податковим інспектором у момент одержання декларацій та розрахунків з використанням бухгалтерської звітності. Перевірці підлягають такі питання:

повнота і своєчасність подання звіту, податкових декларацій та розрахунків;

дотримання вимог щодо порядку заповнення поданих доку­ментів;

узгодженість звітних даних;

послідовність даних у формах звітності;

відповідність даних, що використовуються для складання розрахунків, даним, відображеним у звітності;

правильність заповнення всіх пунктів декларацій та розра­хунків;

правильність арифметичних підрахунків та визначення сум і термінів сплати або повернення з бюджету належних сум.

Увагу треба приділити методиці перевірки кожного із зазна­чених питань.

Документальна перевірка — це другий етап контрольної ро­боти податкових органів за правильністю нарахування та своєча­сністю сплати до бюджету податків та зборів. Документальні пе­ревірки бувають планові та зустрічні. Планові документальні пе­ревірки здійснюються за річними планами контрольно-економіч­ної роботи та квартальними графіками перевірок по кожній діля­нці роботи. До планів потрапляють насамперед такі підприємст­ва, що отримують найбільші суми прибутків або мають значні обороти, чи допускають грубі порушення податкового законо­давства.                 

Документальні планові перевірки можуть проводитися не рідше одного разу на два роки і не частіше одно­го разу на рік.

Для перевірки податковий інспектор повинен мати належним чином оформлене посвідчення на перевірку та програму пере­вірки.

Програма складається виходячи з основної мети перевірки — виявлення достовірності визначення прибутку, інших об'єктів оподаткування, правильності обчислення податків і своєчасності виконання зобов'язань перед бюджетом; оцінки стану звітної ди­сципліни і ведення податкового та бухгалтерського обліку. У програму може бути включено від 10 до ЗО питань. Основними з них є:

1) правильність відображення в бухгалтерському обліку ре­зультатів попередньої перевірки;

2) дотримання положень інвентаризації і правильність відо­браження у звітності її результатів;

3)  повнота відображення в обліку валових доходів підприємства;

4) достовірність відображення в обліку валових витрат під­приємства:

правильність обліку і списання матеріальних цінностей;

правильність відображення витрат на оплату праці;

законність і правильність створення резервів майбутніх ви­трат;

обґрунтованість витрат:

на спецодяг, спецвзуття та спецхарчування;

на науково-технічне забезпечення господарської діяльності;

на підготовку кадрів;

на рекламу;

на представницькі цілі;

на відрядження;

на сплату орендних платежів;                         

на утримання об'єктів соціально-культурної сфери;

на інші цілі;

правильність нарахування внесків до цільових державних фондів;

достовірність відображення в обліку плати за землю та пла­тежів за ресурси;

обґрунтованість нарахування майнових податків; «правильність  віднесення  на  валові  витрати  сум   гербового збору;

5)  правильність відображення в обліку сум кредиторської та дебіторської заборгованості;

6) достовірність відображення в обліку податкових наслідків у зв'язку з операціями з основними фондами, правильність нараху­вання амортизації;

7)  повнота і правильність нарахування та своєчасність вне­сення до бюджету ПДВ;

8)  правильність обчислення та своєчасність розрахунків з бю­джетом з акцизного збору.

Методика перевірки цих питань буде розглянута в наступних темах. Але в рамках цієї теми потрібно зупинитися па питанні оформлення результатів документальної перевірки.

За результатами перевірок та обстежень, проведених на під­приємствах, посадові особи державних податкових органів скла­дають акти. Акти складаються на спеціальних бланках. Форма акта може розроблятися вищою ланкою державної податкової служби.

Як правило, в акті зазначаються такі дані:

1)  повна назва підприємства, що перевіряється;

2) прізвище, ім'я, по батькові, посада та місце роботи особи, що проводила перевірку;

3) прізвище, ім'я, по батькові, посада та місце роботи осіб, з відома і в присутності яких проводилася перевірка;

4) підстава для проведення перевірки (план роботи, доручен­ня, наказ тощо);

5)  період, за який проводилася перевірка;

6) дата проведення попередньої перевірки, усунення виявле­них порушень;

7) питання, з яких проводилася перевірка, точна назва й пере­лік документів, що перевірялися;

8) докладне викладення фактів виявлених порушень законо­давства про податки та обов'язкові платежі, порядку ведення бух­галтерського та податкового обліку, складання податкових де­кларацій та розрахунків;

9) посилання на законодавчі та інші нормативні документи з зазначенням, ким затверджено, а також їхніх номера, дати, статті, пункту, які порушено, а також періоду, за який встановлене по­рушення;

10) обов'язкові вимоги до керівників підприємств, установ і організацій щодо усунення виявлених порушень.

Для підтвердження окремих записів в акті до нього можуть додаватися необхідні розрахунки. В окремих випадках вилучаю­ться документи чи робляться копії з них, які свідчать про виявле­ні факти порушень. У такому разі в акті робиться, відповідний за­пис з розпискою посадової особи та переліком документів, що вилучаються.

Якщо в ході перевірки виявлено порушення і донараховане суми податків, то податковим інспектором на окремому аркуші складається розрахунок фінансових санкцій, який додається до акта.

Акт підписується посадовою особою податкового органу, яка здійснювала перевірку, керівником та головним бухгалтером під­приємства.

Один примірник акта перевірки та всіх додатків до нього, включаючи розписку з переліком вилучених документів, переда­ється керівнику підприємства. Другий примірник не пізніше на­ступного дня після підписання акта реєструється в спеціальному журналі обліку результатів контрольної роботи і передається на розгляд начальнику відділу.

Зустрічні документальні перевірки проводяться, як тільки ви­никає необхідність. Вони здійснюються на підприємствах, діяль­ність яких пов'язана з діяльністю підприємства, на якому прово­диться планова документальна перевірка. Як правило, такі пере­вірки включають одне чи кілька питань.

Тематичні перевірки проводяться за завданнями вищих за під­порядкуванням податкових органів. Вони також включають одне чи кілька питань.

Завершуючи вивчення цієї теми, необхідно приділити увагу порядку оскарження дій податкових органів. Скарги можуть по­даватися до податкової інспекції за місцем знаходження платника чи до вищого за підпорядкуванням податкового органу. Термін розгляду скарги в-податкових органах — 30 днів. Крім того, оскарження може бути проведене в судовому порядку.

Запам'ятайте: подання скарги не припиняє стягнення донара­хованих сум податків та штрафних санкцій. Винятком є лише по­даток на прибуток та ПДВ. Стягнення сум по цих податках зупи­няється до остаточного вирішення питання в суді.