Статистика основних і оборотних виробничих фондів - Бухгалтерський облік, оподаткування - Скачать бесплатно

План:

Завдання статистики основних і оборотних виробничих фондів.

Класифікація національного багатства.

Оцінка основних фондів.

Показники стану, відтворення та використання основних фондів.

Показники ефективності введення в дію об’єктів основних фондів та технологічних процесів.

Показники використання оборотних виробничих фондів.

Індексний метод аналізу використання елементів оборотних фондів.

Джерела інформації про основні оборотні виробничі фонди.

1. Основні і оборотні виробничі фонди – важлива складова частина національного багатства та один з важливих елементів потенціалу країни.

Основні фонди багатократно використовується у виробничому процесі і переносять свою вартість на готовий продукт частинами. Зростання оснащеності підприємств основними виробничими фондами вимагає статистичного вивчення ефективності їх використання.

Оборотні фонди ( сировина, матеріали, паливо, енергія тощо) повністю споживання при виробництві продукту в границях кожного виробничого циклу, а їх раціональне використання сприяє підвищенню рівня економічної ефективності підприємств.

У завдання статистики основних і оборотних фондів входить:

визначення обсягу національного багатства;

класифікація та статистична оцінка основних фондів;

вивчення структури основних фондів, тобто характеристика співвідношення окремих їх класифікаційних елементів;

розрахунок показників стану, відтворення та використання основних фондів;

визначення показників економічної ефективності введення в дію об’єктів основних фондів та технологічних процесів;

розрахунок показників використання оборотних виробничих фондів.

2. Національне багатство – це розмір власності (державної та приватної) яка використовується державою чи населенням для збільшення свого капіталу. Його обсяг формувався на основі економічних відносин у вигляді купівлі чи приватизації природних ресурсів (земельних та лісових угідь тощо), будинків та споруд, предметів довготривалого користування, патентів, цінних паперів, коштовностей, а також поповнення запасів сировини, матеріалів, напівфабрикатів тощо, тобто це сукупність нагромаджених в країні не фінансових і фінансових активів на визначений момент часу.

Вироблені матеріальні не фінансові активи складаються з основних виробничих і невиробничих фондів, оборотних виробничих фондів, матеріальних запасів невиробничого призначення, цінностей та особистого майна.

Невироблені матеріальні не фінансові активи – це земельні і лісові фонди, розвідані корисні копалини, гідроенергоресурси та рибне багатство.

3. За їх призначеннями основні фонди поділяються на виробничі і невиробничі.

Виробничі основні фонди беруть безпосередню участь у матеріальному виробництва, вони зношуються поступово, переносячи свою вартість на створюваний продукт частинами у вигляді відрахувань на їх амортизацію.

До невиробничих основних фондів, які використовуються для надання послуг, відносять фонди житлового та комунального господарства організацій, установ і закладів охорони здоров,я, освіти, науки, культури, мистецтва, фінансових, кредитних і страхових установ, органів управління і оборони, громадських об’єднань тощо, незалежно від зарахування їх на баланс виробничих чи невиробничих підприємств і організацій.

Класифікація основних фондів передбачає такі їх групи:

будівлі (включаючи житлові) та споруди;

передавальні пристрої, машини та обладнання;

транспортні засоби;

інструменти;

багаторічні насадження;

робоча і продуктивна худоба.

Основні фонди (виробничі та невиробничі) функціонуючи на протязі довготривалого часу поступово втрачають свою вартість через моральне і фізичне їх зношення. Тому їх вартісна оцінка проводиться за такими ознаками:

повною початковою вартістю;

повною відповідальною вартістю;

початковою вартістю за вирахуванням зносу;

відновлювальною вартістю за вирахуванням зносу.

Повна початкова вартість основних фондів – це фактична вартість на момент початку їх експлуатації, яка включає затрати на побудову та придбання основних фондів, транспортування та монтаж, а також затрати на розширення реконструкцію основних фондів. Показники повної початкової вартості основних фондів використовується як для нарахування суми амортизації, так і для їх обліку на балансах підприємства.

Повну відновлювальну вартість основних фондів обчислюють як вартість їх відтворення в новому вигляді в сучасних умовах. Ця вартість може бути більшою або меншою від повної початкової суми в залежності від того як змінюються ціни. Показники відновлювальної вартості основних фондів використовується для аналізу їх відтворення , а також є основною характеристикою основних фондів у системі національних рахунків.

Початкову вартість за вирахуванням зносу основних фондів (залишкову вартість) обчислюють вирахуванням з повної початкової вартості суми зносу основних фондів з додаванням до цієї різниці суми їх капітального ремонту а модернізації.

Відновлювальну вартість за вирахуванням зносу визначають відніманням з вартості переоцінених в діючих умовах фондів суми їх зносу. В умовах ринкової економіки, потрібно проводити періодичну їх переоцінку. За результатами переоцінки обчислюють індекси їх вартості.

Для забезпечення робіт з капітального ремонту та модернізації або повного відновлення основних фондів поводять амортизаційні відрахування. Сума амортизації враховується у собівартість продукції, так як амортизаційний фонд формується з відрахувань від її реалізації.

Суму амортизаційних відрахувань за рік обчислюють за формулою:

П + К - Л

А =

Т

де

А – сума амортизації;

П – повна початкова вартість;

К – вартість капітального ремонту;

Л – ліквідаційна вартість основних фондів за вирахуванням витрат на їх демонтаж;

Т – нормативний термін функціонування основних фондів.

Нормативний показник річної амортизації основних фондів обчислюють за формулою:

А

N a = . 100 ,

П

Де

N a – норма амортизації, %;

А – річна сума амортизації;

П – повна початкова вартість основних фондів.

Балансова вартість основних фондів – це їх сума врахована на балансі підприємства. Сюди включають суму відновлювальної вартості основних фондів на момент останньої переоцінки та повної початкової вартості, введення в дію основних фондів після цієї переоцінки.

На основі даних про балансову вартість основних фондів будують їх баланси за рік, де по окремих видах відображають:

наявність основних фондів на початок року;

надходження у звітному році – всього та у тому числі:

а) введено в дію нових основних фондів;

б) інші надходження.

3. вибуло у звітному році - всього, та у тому числі:

а) ліквідовано основних фондів;

б) інше вибуття;

4. наявність основних фондів на кінець року.

Якщо до балансу основних фондів за балансовою вартістю у частині вибувших фондів додати графу “Сума зносу основних фондів”, то за цими даними можна побудувати “Баланс основних фондів по вартості за вирахуванням зносу”. У цьому “Балансі” основні фонди станом на початок року відображують за відповідальністю вартості без врахування зносу (за даними переоцінки); введені в дію нові основні фонди – за їх повною початковою вартістю ; вартість куплених та проданих основних фондів – за їх ринковою ціною; одержані або переданні іншим підприємствам основні фонди – за їх залишковою вартістю; ліквідовані або списані основні фонди – за їх ліквідаційною вартістю.

Баланси основних фондів складають у базисних ( постійних) та середньорічних цінах.

4. Дані балансів основних фондів ( по балансовій вартості та по вартості за вирахуванням зносу) використовують для розрахунку показників, які характеризують стан та відтворення основних фондів. До них належать коефіцієнти зносу та придатності основних фондів, а також коефіцієнти введення, оновлення та вибуття основних фондів.

Коефіцієнт зносу основних фондів визначають як на початок так і на кінець року, відношенням суми зносу основних фондів до їх балансової вартості, відповідно на початок або кінець року. Аналогічно визначають і коефіцієнт придатності основних фондів, але тут у чисельнику дробу виступає вартість основних фондів за вирахуванням зносу, тобто придатних основних фондів.

Для розрахунку коефіцієнтів введення та оновлення основних фондів застосовують такі формули:

Н

К0 = 100 ;

Нn

Н

К0 = 100.

Нn

Коефіцієнт вибуття основних фондів обчислюється за формулою:

В

Кв = 100 .

Н 1

де

К0 – коефіцієнт введення основних фондів;

К0 – коефіцієнт оновлення основних фондів;

Кв – коефіцієнт вибуття основних фондів;

Н – вартість ведення в дію основних фондів за рік;

Н – вартість введених в дію нових основних фондів за рік;

В – вартість основних фондів вибувших на протязі року;

Н1 та Нn – балансова вартість основних фондів , відповідно на початок та на кінець року.

Для характеристики використання основних фондів обчислюють такі показники, як фондовіддача, фондомісткість та фондоозброєність праці. Їх розрахунок здійснюється на основі обчислення середньорічної суми основних фондів. Якщо для розрахунку середньорічної вартості основних фондів використовують такі дані про наявність фондів на початок кожного місяця, то застосовують формулу середньорічної хронологічної:

Н1 Нn

2 + Н2 + Н3 +…+ 2 ,

Н =

12

де

Н1.2.3… – балансова вартість основних фондів на початок кожного місяця року;

Нn – балансова вартість основних фондів на початок наступного року.

Показник фондовіддачі обчислюють відношенням обсягу виробленої продукції до середньорічної вартості основних фондів.

Оберненим показником фондовіддачі є фондомісткість.

Для визначення показників фондовіддачі та фондомісткості використовують на рівні підприємств і галузей дані про виробництво продукції або валової добавленої вартості, а на рівні економіки в цілому обсяг валового внутрішнього продукту.

Показники фондоозброєності обчислюють відношенням середньорічних даних про основні фонди та середньоспискової чисельності працівників за рік.

Стан та рух основних фондів, виробництво продукції та середньоспискова чисельність працівників підприємства за рік

Повна початкова вартість основних фондів на кінець року

748, 2 + 34,5 + 107,7 – 157,3 = 733,1 тис. грн.

Середньорічна повна початкова вартість основних фондів

Н1 + Н2 748,2 + 733,1

Н = = = 740,65 тис. грн.

2 2

Повна початкова вартість за вирахуванням зносу

а) на початок року

748,2 – 119,7 = 628,5 тис. грн.

б) на кінець року

( 748,2 – 119,7 )+ 17,25 + 107,7 + 33,4 –75,0 – 77,3 = 634,55 тис. грн.

Коефіцієнт зносу:

а) на кінець року

119,7

100 = 16%;

748,2

б) на кінець року

( 733,1 – 634,55 )

100 = 13,4%.

733,1

Коефіцієнт придатності основних фондів:

а) на початок року

628,5

100 = 84,0%;

748,2

б) на кінець року

634,55

100 = 86,6%

733,1

Коефіцієнт введення основних фондів

( 34,5 + 107,7 )

100 + 19,4%.

733,1

Коефіцієнт оновлення основних фондів

107,7

100 = 14,7%.

733,1

Коефіцієнт вибуття основних фондів

157,3

100 = 21,0%.

748,2

Фондовіддача

817,7

= 1,10 грн.

748,2

Фондомісткість

740,65

= 0,91 грн.

817,7

Фондоозброєність

740650

= 5179,38 грн.

143

Продуктивність праці

817700

= 5718,18 грн.

143

13. Взаємозв’язок між показниками фондовіддачі, фондоозброєності та продуктивності праці

1,104 5179,37 = 5718,18 грн.

Фондовіддача Фондоозброєність = Продуктивність праці

За місяць загальне число встановлених у цеху станкоднів становило 3800, у т. ч. відпрацьованих 1820, а число відпрацьованих станко- змін склало 4456. За цими даними коефіцієнт змінності фактично працюючого

4456 4456

устаткування складе = 2,45, а встановленого устаткування =1,17 .

1820 3800

При троьхзмінному режимі роботи коефіцієнт використання змінного режиму в даному прикладі складе:

а) фактично працюючого устаткування

2,45

= 0,82;

3

б) встановленого устаткування

1,17

= 0,39.

3

Приклад. Якщо за день з 60 одиниць устаткування працювало в одну зміну 14 одиниць, в дві зміни – 30 і в – 10 одиниць, то коефіцієнт змінності

14 1 + 30 2 + 10 3

встановленого устаткування складе = 1,73 зміни, а

60 1,73

коефіцієнт використання змінного режиму буде дорівнювати = 0,58.

3

Поряд з показниками стану, відтворення та використання основних фондів обчислюють також показники, що характеризують використання устаткування, до яких відносять коефіцієнт змінності працюючого та встановленого устаткування і коефіцієнт використання змінного режиму.

Розрахунок коефіцієнта змінності працюючого та встановленого устаткування проводять відношенням загального числа відпрацьованих станкозмін до загального числа відпрацьованих ( установлених) за даний період станкоднів.

Коефіцієнт використання змінного режиму обчислюють відношенням коефіцієнта змінності до числа зміни роботи підприємства за встановленим режимом.

Визначення, аналіз та оцінка показників стану, відтворення та використання основних фондів сприяє виявленню причин інтенсивного функціонування основного капіталу.

5. В умовах переходу України до ринкової економіки, який супроводжується значними структурними змінами в економіці, важливе значення має статистична оцінка ефективності введення в дію нових об’єктів основних фондів та технологічних процесів.

При виборі варіантів введення в дію нових об’єктів основних фондів користуються показниками:

методу термінів або коефіцієнтів окупності;

методу мінімуму приведених затрат.

Порівняльну економічну ефективність введення в дію об’єктів основних фондів визначають відношенням різниці затрат на капітальних вкладень за формулою

С 1 – С 2

Е = ,

К 2 – К 1

де

Е – коефіцієнт порівняльної ефективності капітальних вкладень;

С 1 і С 2 – собівартість річної товарної продукції за порівнювальними варіантами по однотипових об’єктах;

К 1 і К 2 – капітальні вкладення (одночасні затрати) за порівнювальними варіантами по однотипових об’єктах.

Термін окупності капітальних вкладень обчислюють за оберненою до коефіцієнта порівняльної ефективності формулою:

К 2 – К 1

Т = .

С 1 – С 2

Суми приведених затрат капітальних вкладень визначають за формулою:

П = С + Е Н К ,

де

П – сума приведених затрат капітальних вкладень;

С – собівартість річного випуску товарної продукції;

К – капітальні вкладення;

Е н – нормативний коефіцієнт ефективності капітальних вкладень.

6. До складу оборотних виробничих фондів відносять запаси сировини, матеріалів, палива, напівфабрикатів (призначених до переробки) та незакінчене виробництво. Раціональне використання оборотних фондів має важливе значення у забезпеченні ефективності виробництва.

Оборотні фонди повністю споживають у виробничому процесі, і вся їх вартість переноситься на вартість виробленої продукції. Зменшення питомої ваги витрат елементів оборотних фондів, впровадження у виробництво нових технологічних процесів та режиму економіки – основа для зниження собівартості продукції та підвищення рентабельності виробництва.

Для характеристики використання оборотних виробничих фондів обчислюють показники тривалості (часу) їх обороту в днях та швидкості обороту в кількості раз, а також питомої ваги затрат елементів оборотних фондів у розрахунку на одиницю продукції.

Показники тривалості обороту оборотних виробничих фондів в днях визначають діленням середніх запасів на середній денний оборот по реалізації за формулою:

3 D

Ч = або .

О : D Ш

Швидкість, або число оборотів оборотних виробничих фондів обчислюють діленням обсягу реалізованої продукції на величину середніх запасів оборотних фондів. Розрахунок здійснюють за такою формулою:

О

Ш = або Ш = D/Ч,

3

де

Ч – тривалість ( час) обороту (в днях);

Ш – швидкість обороту ( число разів);

О – обсяг обороту по реалізації продукції;

3 – середній розмір запасів виробничих оборотних фондів;

D – число днів ( місяць 30, квартал 90 півріччя 180, рік 360 днів).

Між показниками тривалості обороту (в днях) та числом оборотів існує такий взаємозв’язок:

Ш Ч = D.

Аналізуючи оборотність оборотних фондів, статистика вивчає суму коштів, які вивільнені або залученні в результаті прискорення (уповільнення) оборотності за формулою

О1

( Ч 1 – Ч 0 ) ,

D

де

О1 – обсяг реалізації продукції в звітному періоді;

D – число днів у періоді;

Ч 0 і Ч 1 – тривалість обороту оборотних фондів ( в днях ) відповідно у базисному та звітному періодах.

Питомі затрати елементів оборотних фондів – це середні витрати сировини, матеріалів у розрахунку на одиницю продукції. Їх визначають за формулою:

m = M/q ,

де

m – питомі затрати елементів оборотних фондів у розрахунку на одиницю продукції;

M – затрати елементів оборотних фондів на весь обсяг виробленої продукції ( даного виду);

q – обсяг виробництва даного виду продукції у натуральному вираженні.

Капітальні вкладення та собівартості річного випуску продукції при будівництві об’єкту

Потрібно за даними визначити оптимальний варіант будівництва об’єкту, якщо термін окупності капітальних вкладень для даної галузі складає 5 років. Спочатку визначимо нормативний коефіцієнт ефективності капітальних вкладень:

1 1

Е н = = = 0,2.

Т 5

Отже, розрахунки по кожному варіанту будуть такими:

І варіант = 870 + 2 980 = 1066 тис. грн.

І І варіант = 845 + 2 890 = 1023 тис. грн.

І І І варіант = 885 + 2 850 = 1055 тис . грн.

З розрахунків видно, що найбільш оптимальним варіантом будівництва нового об’єкту є другий його варіант.

Формула приведених затрат є складовою частиною формули за допомогою якої можна обчислити річний економічний ефект від впровадження нової техніки або технологічних процесів у вартісному вираженні:

Е = [ С 1 – ( С 2 + Е н К 2 ) ] О1,

де

Е – економічна ефективність за рік, грн.

С 1 і С 2 – собівартість одиниці продукції, відповідно до впровадження і після впровадження нового технологічного процесу;

Е н – нормативний коефіцієнт економічної ефективності капітальних вкладень;

К 2 – капітальні вкладення у розрахунку на одиницю випущеної продукції після впровадження нової техніки;

О 1 – річний випуск продукції після впровадження нової техніки.

Собівартість одиниці продукції до впровадження нового технологічного процесу склала 47 грн., а після впровадження 41 грн. Капітальні вкладення у розрахунку на одиницю випущеної продукції після впровадження нової техніки склали 17 грн., а річний випуск продукції склав 35000 одиниць при нормативному коефіцієнті ефективності 0,15. Отже, річний економічний ефект складе:

Е = [ 47 – ( 41 + 0,15 17 )] 35000 = 120,7 тис. грн.

Для порівняльної характеристики фактичної та планової суми річного економічного ефекту від впровадження нової техніки використовують також формулу:

Е = [ ( С 1 + Е н К 1 ) – ( С 2 + Е н К 2)] О пл

або

Е = [ ( С1 – С2 ) + Е н ( К 1 – К 2 ] О 1,

де

К 1 – капітальні вкладення у розрахунку на одиницю випущеної продукції до впровадження нової техніки;

О пл – плановий обсяг випуску продукції після впровадження нової техніки.

Планом передбачено випустити за рік 700 одиниць продукції, собівартість якої до впровадження нової технологічного процесу складала 145 грн., а після його впровадження – 140 грн. по плану, при фактичній собівартості 137 грн. Питомі капітальні вкладення до впровадження нового технологічного процесу складали 700 грн, а після впровадження – 570 грн., нормативному коефіцієнт економічної ефективності у розмірі 0,12 і фактичному обсягу випущеної продукції – 800 одиниць.

Отже, річний економічний ефект складе:

а) за планом

Е = [( 145 + 0,12 700) – ( 140 + 0,12 570)] 700= 14,4 тис. грн.

б) фактичний

Е = [ ( 145 + 0,12 700) – ( 137 + 0, 12 570 ) ] 800 = 18,9 тис. грн.

Проведені розрахунки свідчать про економічну доцільність введення нового технологічного процесу виробництва продукції.

Статистика використовує показники нормативних та фактично питомих затрат елементів оборотних фондів ( сировини, матеріалів тощо)для визначення впливу чинників, що формують економію ( перервати) в динаміці або в порівнянні зі встановленими нормами. Для цієї мети обчислюють індивідуальні та загальні індекси питомих витрат елементів оборотних фондів за такими формулами:

індивідуальний індекс

m1

іm = ;

m0

загальний індекс

m1 q1

І m = ,

m0 q1

де

m1 та m0 – питомі затрати матеріальних ресурсів, відповідно у звітному і базисному періодах;

q1 – кількість виробленої продукції у звітному періоді.

Різниця між чисельником та знаменником загального індексу питомих затрат елементів оборотних фондів характеризує розмір економії (перевитрати ) даного виду матеріальних ресурсів в результаті зниження ( збільшення ) питомих затрат у порівнянні з нормами або в динаміці.

Динаміку фізичного обсягу виробництва різнойменної продукції з одного виду сировини характеризує індекс фізичного обсягу виробництва продукції:

q 1 m 0

І q = .

q 0 m 0

Динаміку загальних затрат даного виду сировини при виробництві декількох видів продукції характеризує індекс затрат сировини, матеріалів, палива на весь випуск продукції:

q1 m1

І mq = .

q0 m0

Для характеристики динаміки питомих затрат сировини в середньому по однорідних видах виробленої продукції з одного виду сировини обчислюють індекси середніх затрат сировини за такою формулою:

m1 q1 m0 q0 m1

І m = : = ,

q1 q 0 m0

де

m та m0 – середні питомі витрати сировини по однорідних видах продукції, або однойменному виду продукції, виробленої різними підприємствами.

При виробництві декількох видів продукції з одного виду сировини

(елементів оборотних фондів ) розмір економії або перевитрати формуються такими чинниками як : фізичний обсяг виробленої продукції і питомих затрат сировини у розрахунку на одиницю продукції, так і структурою виробленої продукції.

Для оцінки чинників зміни затрат сировини потрібно використовувати таку систему індексів

m0 q1 I q m0 q0 m0 q1

=

m0 q0 m0 q0 Iq m0 q0

Індекс кількості Індекс за- Індекс структури

окремих видів = гальної виробленої

виробленої кількості продукції

продукції виробленої

продукції

m1 q1

m0 q0

Індекс

затрат сировини m1 q1

m0 q1

Індекси питомих затрат сировини

по окремих видах продукції

де Iq – загальний індекс кількості однорідних видів виробленої продукції.

Виробництво продукції, питомі затрати сировини по плодоконсервному заводу

Розрахунок збільшення ( зменшення) затрат сировини