Способи одержання інформації, співпраця з науковцями - Журналістика - Скачать бесплатно

Коли журналіст отримав завдання підготувати матеріал з визначеної екологічної проблеми, він визначає, яка саме інформація йому потрібно для з"ясування суті проблеми і де взяти цю інформацію? Варіантів одержання інформації може бути безліч.

Чому вибір джерела стає проблемою? Одна з причин полягає в тому, що досить багато людей охоче надали б кореспонденту інформацію, однак у них немає належних повноважень і тому отримані від них дані не можуть вважатися достовірними. Журналіст насамперед відповідає собі на такі питання: яка організація (департамент, відділ, комітет) дійсно займається питаннями, що його цікавлять.

Найкраща "шпаргалка" для визначення компетентних і повноважних персон – телефонні й інші довідники для внутрішнього користування, з яких можна довідатися не тільки прізвища, імена, по батькові потрібних людей, але й назви відділів, департаментів, служб. Деякі фахівці заводять своєрідні досьє на працівників організацій, з якими їм приходиться мати справу, підтримують з ними контакти, щоб у відповідний момент негайно скористатися їх послугами.

До речі, для підтвердження отриманих даних наявності надійного інформатора недостатньо. Коли матеріал з"являється на газетній полосі, потрібно помістити обов"язкове посилання на джерело. Відсутність посилання свідчить про непрофесіоналізм репортера. Виняток становить ситуація, коли журналіст робить це для забезпечення конфіденційності джерела.

Зрозуміло, найкращий варіант – якщо інформатори не заперечують проти оприлюднення їх імен. У кореспондента з"являється можливість замість "відомо, що..." сказати прямо, кому відомо, замість "говорять, що..." вимовити ім"я того, хто говорить, замість використання звороту "очікується, що..." пояснити, ким очікується, а замість слів "як мені сказали..." указати на того, хто сказав.

Потрібно враховувати, що іноді співрозмовники журналіста бояться "репресій" з боку свого начальства, стурбовані кар"єрою, не хочуть суспільного розголосу, соромляться. Стаття 26 Закону України "Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні" зобов"язує журналіста зберігати в таємниці джерело інформації і не називати особу, що надала відомості з умовою нерозголошення її імені. Якщо не вдалося умовити співрозмовника назвати його в публікації, то слід діяти згідно із законом.

Досить часто журналіста попереджають: "Це не для преси". У такому разі кореспондент може спробувати умовити співрозмовника залишити в матеріалі інформацію, котру останній не бажав би поширювати, мотивуючи тим, що без цього матеріал втратить гостроту, і думку буде погано аргументовано.

Окремого підходу вимагають чутки як джерело інформації. Журналісти охоче користуються даними такого роду. Проте це варто робити лише попередньо знайшовши джерело чуток, перепитавши чи насправді ступінь вірогідності висока, іноді пересвідчившись, що в разі, коли після опублікування матеріалу редакції буде пред"явлено позов, особа, що надала інформацію, може з"явитися в суд і підтвердити викладені дані.

У будь-якій іншій ситуації редакція і кореспондент беруть на себе всю можливу відповідальність. Іноді чутки стають приводом для журналістського розслідування і зрештою перестають бути такими.

Однак найпоширеніші джерела інформації – представники органів державної влади. Вони професійно займаються проблемами, про які журналіст хоче довідатися, і можуть йому надати найбільш повні і достовірні відомості, адже до функцій багатьох відомств входить збирання, обробка й нагромадження даних. Проте, одержання необхідних даних із державних організацій може стати дуже складною процедурою.

Далеко не завжди зрозуміло, до якого саме відомства звертатися за потрібною інформацією. У результаті журналіста можуть просто відсилати з одного відомства до іншого, від одного чиновника до іншого. На це може піти маса часу і сил, інформаційний привід буде упущений, а інформація так і не потрапить до кореспондента. Якщо ж зрештою і потрапить – то зовсім не та, яка була йому потрібна.

Чому ж так відбувається? Інформація про стан навколишнього середовища надходить до багатьох державних органів. Різні міністерства і відомства ведуть власні спостереження і збирають відомості про стан водного та повітряного басейнів, підземних вод і ґрунтового покриву, мінеральних і біологічних ресурсів, відомості про їх захист, а також про різні види відходів.

Екологічна інформація, що стосується одних і тих самих об"єктів, накопичується в різних організаціях. Може виникнути природне запитання: чи не дублюється інформація. Тому, якщо необхідно зібрати якнайбільше даних про стан того чи іншого об"єкта, то доцільно буде звернутися відразу в кілька організацій, що володіють необхідними відомостями.

Після того як журналіст визначився з тим, до якого саме відомства варто звертатися, він повинен з"ясувати, організація якого рівня з більшою імовірністю має відповідні дані. Для цього корисно знати, яка структура "державної" інформації.

Кожний державний орган з чітко визначеними повноваженями і обов"язками, збирає саме ту інформацію, що необхідна для виконання його функцій, і систематизує її в найбільш зручному для себе вигляді. Екологічна інформація, підготовлена державними органами, зібрана, організована, проаналізована й оформлена відповідно до внутрішніх потреб і вимог відомств, тому нею можна не завжди ефективно скористатися.

Розглянемо загальну схему руху відомостей у вертикальній системі, підлеглій будь-якому міністерству чи відомству. Знизу вгору дані надходять у вигляді цифрового, картографічного, описового, звітного матеріалу. Чим вище інформація просувається, тим більш конкретизується робота, метою якої є аналіз даних, таблиць, схем і одержання на їхній основі висновків загального характеру. У результаті виникає зведений блок даних.

На середніх (регіональних, міжрегіональних) рівнях нерідко публікуються громіздкі аналітичні огляди (такі, як, наприклад, щорічні обласні доповіді чи огляди стану навколишнього середовища). На більш високому рівні інформація, охоплюючи все ширший спектр територіальних даних, починає втрачати конкретність, а деталі й подробиці іноді опускаються. Більше місце займають звітні дані, наприклад, про використання ресурсів, про викиди, розміщення відходів. Областям і регіонам приділені лише невеликі параграфи. Таким чином, інформація рухається знизу нагору.

Важливо відзначити, що під час руху інформації "знизу вгору" зникають конкретні деталі. Тому багато проблем місцевого масштабу залишаються поза увагою державних органів, хоча й можуть бути відбиті в первинних даних. Це загальна проблема всіх вертикальних структур.

Отже, в одних випадках журналісту може знадобитися первинні дані (якщо, наприклад вивчається проблема конкретної річки), а в інших – зведена інформація. І щоб отримати необхідні відомості журналіст повинен зробити запит.

Запит на отримання екологічної інформації є належним чином оформлене звернення до державних органів з вимогою про надання можливості ознайомлення з необхідними відомостями та офіційними документами, з даними про діяльність органів влади з екологічних питань.

У запиті про надання екологічної інформації необхідно зазначити: своє прізвище, ім"я та по батькові; адресу; чітко сформулювати, яку інформацію бажаєте отримати.

Запит може бути подано в письмовій чи іншій зручній для запитувача формі. Він може бути індивідуальним або колективним. Відповідь на нього має бути надано протягом одного місяця, термін вивчення запиту на предмет можливості його задоволення – 10 днів (Закон України "Про інформацію", стаття 33).

Державний орган може відмовити в наданні інформації з екологічних питань якщо: державний орган не володіє необхідною інформацією; запит про надання інформації сформульовано в загальному вигляді; запит про надання інформації є необґрунтованим.

Порушенням законодавства України при наданні інформації є:

· необґрунтована відмова в наданні інформації про стан навколишнього природного середовища, якість харчових продуктів, джерела забруднення;

· надання інформації, що не відповідає дійсності;

· несвоєчасне надання інформації;

· навмисне приховування інформації, зокрема, приховування випадків аварійного забруднення навколишнього середовища (Закон України " Про інформацію", стаття 47).

Не може бути відмовлено ні за яких обставин у наданні наступної інформації:

· стихійні лиха, аварії та катастрофи;

· надзвичайні події, що загрожують життю та здоров"ю громадян;

· стан здоров"я громадян;

· якість харчових продуктів та предметів побуту;

· порушення екологічних прав громадян.

Інформація з екологічних питань надається безкоштовно. Помірна платня вноситься за виготовлення копій документів на вимогу особи, що подала запит.

Зразок

ЗАПИТ НА ЕКОЛОГІЧНУ ІНФОРМАЦІЮ

____________________________________________________________________________________________
(назва державного органу, установи, організації, підприємства) ____________________________________________________________________________________________
(адреса державного органу, установи, організації, підприємства) ____________________________________________________________________________________________
(прізвище, ім"я, по батькові запитувача, його повна адреса або назва громадської організації,
її адреса згідно з державною реєстрацією)

Прошу Вас надати мені (нам) таку інформацію_______________________

Зазначена інформація:

а) стосується моїх (наших) екологічних прав та інтересів;

б) викликає громадський інтерес і не вимагає необхідності формулювати свою зацікавленість у ній.

Моє (наше) право на одержання зазначеної інформації гарантується чинним законодавством України, а саме:

1. Конституцією України, статті 16, 32, 34, 40, 50.

2. Законом України "Про охорону навколишнього природного середовища", стаття 9.

3.Основами законодавства України про охорону природи, ст. 6.

4. Законом України "Про забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення", стаття 4.

5. Законом України "Про відходи", стаття 14.

6. Законом України "Про захист людини від впливу іонізуючих випромінювань", стаття 4.

7. Законом України "Про інформацію", статті 9, 35, 47.

8. Міжнародною Конвенцією "Про доступ до інформації, участь громадськості у прийнятті рішень і доступ до правосуддя з питань, що стосуються навколишнього середовища", ратифікованою Верховною Радою України 6.07.1999 року.

Інформацію прошу (необхідне зазначити)

а) видати особисто;

6) вислати за адресою;

в) надати можливість ознайомитися.

У разі відмови в наданні інформації прошу дати письмову аргументовану відповідь, яка за необхідності дозволить оскаржити Ваші дії в судовому порядку.

Дата

Підпис

Примітки:
а) запит направляється листом на замовлення з повідомленням про вручення;
6) квитанція про відправлення листа й офіційне повідомлення про відмову в наданні інформації є необхідними в разі звернення до суду.

У разі відмови в наданні інформації слід апелювати до вищого органу в порядку підлеглості або до суду. Оригінальний спосіб використовують журналісти газети "Аргументы и факты". Спочатку вони радять звернутися до вищих посадових осіб в установі. Якщо ваше звернення не було ефективним, варто попросити зробити це вашого головного редактора. Якщо це теж не спрацьовує, журналісти знов йдуть "брати бастіон", але вже не просячи, а погрожуючи. Вони кажуть, що надрукують у газеті ім"я, прізвище та телефон посадової особи, яка відмовляє надати інформацію, з тим, аби читачі самі зверталися до цієї людини персонально. Ураховуючи мільйонну аудиторію, низку важких робочих днів буде забезпечено.

Сьогодні практика офіційних запитів інформації в державних органах поширена досить широко. Проте, так само широко розповсюджена і практика відмов держорганів у наданні інформації.

Звичайно, запит не проігнорують зовсім, бо це може призвести до судового розгляду. Але може надійти відповідь, що носить формальний характер. Чи обґрунтування відмови відповіді на запит, зокрема відсутність потрібної інформації в організації або посилання на те, що дана інформація становить державну таємницю. Більш складною може виявитися ситуація, якщо журналіст потребує не просто інформації про стан навколишнього середовища, а конкретного документа. Крім екологічної інформації, у ньому можуть міститися також і дані, віднесені до категорії інформації з обмеженим доступом. Наявність таких відомостей може зробити недоступним для громадськості весь документ. У деяких випадках ефективним тут може виявитися компромісний шлях – часткове копіювання даних із документа, завіреного офіційною особою.

Саме з такими труднощами стикається журналіст, звертаючись у різні організації Тому надзвичайно корисними є такі поради:

1. Варто з"ясувати як можна точніше, які саме організації мають потрібну інформацію, і в якому обсязі. Це допоможе направити запит потрібному адресату.

2. Не менш важливою умовою ефективності звернення журналіста є точність, визначеність формулювань запиту. Необхідно чітко усвідомлювати мету інформаційного пошуку й розуміти специфіку роботи конкретної структури. Це допоможе заощадити час і уникнути непотрібних конфліктів.

3. Дотримуватись правил ділового листування. Тільки письмовий запит є тим документом, на який зобов"язана надійти офіційна відповідь. Запит, зроблений в усній формі, може бути проігнорований. Якщо інформація отримана навіть у приватній бесіді з офіційною особою, то слід розуміти, що цю інформацію можна використати, але посилання на неї в публікації може спричинити журналісту іноді великі неприємності, аж до судового розгляду.

4. Усі етапи взаємодії з офіційними організаціями повинні документуватися. Це стане в нагоді при подальшій роботі з організацією, при оскарженні її рішень. Журналіст має зберігати як копії звернень, так і отримані відповіді.

5. Іноді запити вирізняються різким, емоційним тоном. Якщо обставини змушують журналіста звертатися з листом, досить відвертим за змістом, важливо дотримуватись прийнятих правил ввічливості. Мета журналіста полягає в тому, щоб одержати відповідь на свій запит, тому належить бути коректним навіть у тих випадках, коли немає особливої симпатії до адресата.

Отже, отримання інформації з офіційних джерел перетворюється на досить складну і тривалу процедуру. Але якщо інформація важлива для журналіста, він має її пройти. Іноді більш успішним буде шлях отримання інформації через прес-службу чи відділ відомства по зв"язках з громадськістю, а іноді – через налагодження дружніх відносин безпосередньо з чиновником-власником інформації. Однак досвід переконує, що далеко не на всі питання можуть бути отримані відповіді з державних джерел. Тоді журналіст звертається в неурядові екологічні організації, яких сьогодні стає все більше. Такі об"єднання прагнуть допомогти суспільству у вирішенні тих проблем, які державні органи не вирішують чи вирішують не найкращим чином.

Журналіст, що розпочинає збирати інформацію з визначених заздалегідь джерел, має такі проблеми: вибір оптимального способу одержання даних та їх надійна фіксація. Зазвичай, працівники мас-медіа використовують два найпоширеніші методи: інтерв"ю і вивчення документів. Серед них менш надійне – інтерв"ю при використанні якого проявляється суб"єктивність журналіста, і її важко перебороти. Однак більшість матеріалів все ж готується саме на підставі бесід із людьми.

Успіх інтерв"ю залежить від багатьох умов, і в першу чергу – від добре попередньо виконаної "домашньої" роботи. Вона містить у собі максимально детальне ознайомлення з темою та із співрозмовником за допомогою різних джерел і способів:

· опитування тих, хто добре знає майбутнього співрозмовника, у тому числі колег редакції, що мали з ним справу;

· ознайомлення з результатами професійної роботи співрозмовника;

Підсумовування "домашньої" роботи виконується для того, щоб переконатися, чи буде цікавою тема передбачуваної розмови для бесіди й скласти перелік питань. Продумувати цей перелік варто завжди – таким чином журналіст застрахує себе від банальних, недоречних запитань і питань, що вже задавалися. До того ж співрозмовники не дуже люблять, коли з ними говорять без підготовки, вони розглядають це як неповагу до себе. А деякі з них неодмінно скористаються помилкою інтерв"юера й висміють недотепу.

Після підготовки залишається домовитися про зустріч, іноді при цьому узгоджуються основні напрями розмови. Професійні журналісти, як правило, прагнуть влаштувати зустріч наодинці, тому що в присутності інших людей співрозмовник стає більш стриманим у своїх судженнях. А щирість відповідей є найголовнішим в інтерв"ю.

Однією з проблем для кожного журналіста – як встановити довірливі стосунки. Домагаються цього по-різному.

Ось деякі поради:

· знаходьте й використовуйте приємні асоціації;

· дозволяйте співрозмовнику почувати себе невимушено й бути готовим розповідати;

· не задавайте прямих питань доти, поки не переконаєтесь, що він готовий дати бажану й точну інформацію.

Інтерв"ю буде вдалим, коли журналіст дотримуватиметься певних рекомендацій:

· намагатися ставити питання так, щоб вони були зрозумілі;

· допомагати співрозмовнику усвідомлювати відповідальність за свої твердження;

· тримати важливі питання в голові доти, поки не буде отримано адекватну інформацію на кожне з них;

· записувати всі дані одразу чи якнайшвидше по закінченні бесіди, щоб не загубити важливу інформацію;

· провокаційні запитання ставити лише під кінець розмови.

Наприкінці інтерв"ю журналіст має особливо уважно стежити за додатковими зауваженнями співрозмовника. У цей час люди зазвичай розслаблюються і часто говорять про те, чого уникали під час спілкування.

Зібравши необхідні дані, кореспондент перевіряє отриману інформацію. Причому перевірка має проводитися завжди й інтерв"юєр не повинен забувати про цей етап роботи. Сумлінний журналіст відрізняється тим, що для уточнення даних зробить на п"ять телефонних дзвінків більше, ніж його легковажний колега.

Існує кілька випробуваних способів перевірки фактичних відомостей:

· коли матеріал готовий, варто передзвонити джерелу і перевірити ще раз цифри, факти, інші дані, чітко зачитати й важливі висловлювання і запитати: "чи правильно я відтворив ваше судження?";

· за можливості варто зіставити отримані дані з наявними аудіо- записами, текстовими документами;

· показати текст експертам;

· зачитати матеріал досвідченим колегам у редакції;

· дати прочитати текст редакційному юристу.

Усі ці нехитрі дії позбавлять журналіста від можливих помилок і неприємностей.

Ще один важливий спосіб – вивчення документів. Документ – це інформація, зафіксована в друкованому чи рукописному тексті, на магнітній стрічці, чи фотоплівці відеокасеті, у деяких випадках чи не найважливіший інструмент у роботі журналіста. З його допомогою перевіряються дані, отримані в ході інтерв"ю. Він стає аргументом і доказом, коли журналісту потрібно доводити свою правоту в суді. Опора на документи робить публікацію ґрунтовною і захищеною. Професійний журналіст використовує будь-яку можливість, щоб забезпечити себе копіями документів, з якими йому доводиться працювати.

Робота з документами – ключовий момент творчого процесу. Вона містить у собі пошуки документів, його освоєння, перевірку на надійність. Освоєння документа складається з пошуку даних, їхньої інтерпретації та фіксації.

Щоб перевірити документ на надійність:
по-перше, необхідно переконатися в тому, що він створений дійсно тим автором, який указаний;
по-друге, варто визначити вірогідність уміщених у ньому даних, тобто переконатися, що вони відповідають дійсним подіям.
по-третє, важливо усвідомити те, наскільки репрезентативні ці дані та чи утворять вони достатню базу для серйозних висновків. У деяких випадках журналісту може знадобитися допомога фахівців.

Існують вимоги до роботи з отриманою інформацією.

Журналіст повинен:
простою і зрозумілою мовою викладати факти, не спотворюючи їх, не створюючи двозначності, уникаючи механічних повторень, писати короткими реченнями.

Крім того, він має вибирати найголовніше із зібраних документів, уникати непотрібних, другорядних деталей, спеціальних термінів, абревіатур і особливо уважно перевіряти написання імен, прізвищ, посад, адміністративних назв, цифр, цитат. Недбалість при написанні критичної статті може обернутися проти самого кореспондента. Написавши складний аналітичний матеріал, іноді не варто квапитись нести його в редакцію. Наступного дня необхідно переглянути роботу очима читача, сторонньої людини. Можливо, деякі деталі викликають у журналіста сумнів і їх необхідно буде уточнити.

Особливу увагу слід приділяти мові, назві заголовка. Увагу читача привертають фотографії, графічні малюнки, уміло підібраний епіграф. Необхідно пам"ятати, що тільки ті газетні матеріали будуть прочитані читачами, що написані цікаво й не нагадують бухгалтерський звіт чи наукові тези. Інформація має бути різноманітною, тому іноді варто було б давати рецензії на нові книги, кінофільми, телепередачі, публікувати кросворди, фейлетони, гуморески, карикатури, що стосуються питань охорони природи.

Якщо це критичний матеріал, повинна бути переконлива аргументація, ретельно перевірені факти, а в разі потреби – посилання на наукові джерела.

Журналіст має пам"ятати, що публікація критичних і проблемних матеріалів – тільки половина справи. Аби стаття викликала в суспільстві резонанс, необхідно ще раз виступити на шпальтах газети або організувати полеміку з даного питання.

Цікава форма роботи – листування з читачами, публікація на газетних полосах відповідей на їхні питання.

Не слід забувати про так звані сезонні матеріали, що спонукають читачів до роздумів над проблеми новорічних ялинок, первоцвітів, нересту, агротехнічних робіт, пожежної безпеки в лісі.

Важлива частина роботи екологічного журналіста – інформування про екологічні заходи та різноманітні дати. Зразковим у цьому плані може бути намагання організації "Зелене досьє" інформувати журналістів на сторінках "Екотижня" про такі дати. Ось деякі з них:

2 лютого – міжнародний день водно-болотних угідь. Цього дня 1971 р. розпочала відлік Рамсарська конвенція про водно-болотні угіддя, що мають міжнародне значення, головним чином як середовища існування водоплавних птахів. 29 жовтня 1996 р. Верховна Рада України схвалила відповідний закон, стала членом Рамсарської конвенції. Пріоритетами національної політики України у цій сфері є виявлення цінних водно-болотних угідь, їх охорона та налагодження екологічно безпечного використання ресурсів. Ще одним пріоритетом, на думку спеціалістів, повинно стати відновлення природного стану осушених територій, які мають величезне значення в регуляції водообміну.

19 лютого – Свято дельфінів. Міжнародний день захисту морських ссавців по праву може бути перейменований на день захисту дельфінів, адже вони є єдиними представниками морських ссавців, які мешкають у наших солоних водах. Раніше в Чорному морі жив тюлень-чернець, та востаннє його бачили 15 років тому. У Чорному й Азовському морях є три види дельфінів: афаліни, білобочки й азовки, усі з сімейства китоподібних. Вага найбільших – афалін – досягає 300 кг, а "маленькі" азовки не бувають більше 100 кг. Усі три види занесено до Червоної книги України, а також до Міжнародного Червоного списку.

1 березня – Міжнародний день захисту тюленів.

14 березня – День дій проти гребель, на захист річок, води й життя.

15 березня – Всесвітній день споживача Розповідайте про "зелене" споживання.

22 березня – Міжнародний день води. За висновками експертів ООН, понад 20 % населення Землі (1 млрд 400 млн осіб) страждають від нестачі води, придатної для пиття та зрошування посівів. До кінця першої чверті нинішнього століття ця цифра збільшиться ще на 900 тис. Найгострішим дефіцит водних ресурсів буде у Африці та на Близькому Сході, дещо меншим – в Індії, Китаї, Перу, Великобританії та Польщі. Нестача води в багатьох країнах пов"язана з нераціональним її використанням та забрудненням. У червні 1999 р. у Лондоні на ІІІ Конференції міністрів екології та охорони здоров"я 35 європейських країн, у тому числі й Україна, підписали Протокол з проблем води та здоров"я, зобов"язавшись оберігати своїх громадян від захворювань, пов"язаних із забрудненням води, захищати водні ресурси, створювати системи усунення небезпечних ситуацій. У березні 2000 р. в Гаазі проходив Всесвітній водний форум. Тоді тисячі людей у 140 країнах проводили різноманітні акції, закликаючи свої уряди до ефективнішого управління водними ресурсами. Результатом стало підписання Декларації з питань безпеки води у ХХІ ст.

1 квітня – День птахів. На початку квітня за традицією зустрічають птахів. Планується проведення акцій, під час яких будуть проведені конкурси, вікторини, розвішані шпаківні.

7 квітня – День охорони здоров"я.

17 квітня – День довкілля, святкуватиметься й в Україні. Заходи, присвячені йому, спрямовані на поліпшення стану навколишнього середовища, озеленення, очищення водних джерел, поширення екологічних знань та ін. "День довкілля" був затверджений Указом Президента від 6 серпня 1998 р.

До цього дня проводять і інші заходи. "Марш парків" – щорічна міжнародна екологічна акція, яка спрямована на підняття престижу заповідної справи та надання практичної допомоги природоохоронним установам. Основні заходи "Маршу парків" розпочнуться у "День довкілля" і завершаться в "День землі". Наказом Головного управління національних парків і заповідної справи призначено координатора для проведенню маршу в Україні. Це – Національна асоціація природоохоронних територій України .

22 квітня День землі. День Землі святкують у Києві регулярно вже протягом кількох років. Традиція такого святкування вперше виникла у США: 22 квітня 1970 р. в Нью-Йорку студенти, школярі та їхні вчителі організували національний День Землі. Вони запропонували зазирнути вглиб екологічних проблем і разом пошукати їх вирішення. З 1990 р. цей день проголошено Міжнародним. День Землі – день міжнародних акцій на захист планети. Мета свята – пропаганда екологічних, біологічних, історичних знань про Київ, Україну, світ; ознайомлення з елементарними навичками перебування на природі , які дозволяють не шкодити їй.

26 квітня – роковини Чорнобильської катастрофи.

10 травня – Міжнародний день мігруючих птахів.

12 травня – Свято екологічної освіти.

15 травня – Міжнародний день клімату.

1 червня – Міжнародний день захисту дітей.

5 червня – Всесвітній день охорони довкілля. Цей день було запроваджено в 1972 р. на Конференції ООН по довкіллю, що відбулася у Стокгольмі. Ініціаторами виступили делегації Японії та Сенегалу. Він відзначається щорічно в усьому світі з метою привернення уваги світової громадськості до проблем довкілля. У 1982 р. Генеральною асамблеєю ООН було прийнято Всесвітню хартію природи, згідно якої всім формам життя повинна бути забезпечена можливість існування. А в червні 1992 р. нею було проведено Міжнародну конференцію з питань довкілля та стійкого розвитку світового суспільства й розробила Порядок денний на ХХІ сторіччя.

8 червня – День океанів

17 червня – Міжнародний день боротьби з спустелюванням. Спустелювання – це деградація засушливих ґрунтів, через яку гинуть родючі землі, пасовища та ліси. На сьогодні воно є однією з найбільших глобальних економічних проблем світу в цілому, України зокрема. Причиною жахливої деградації земель є надмірна неправильна експлуатація ґрунтів, нераціональна вирубка лісів тощо. Від неї тією чи іншою мірою страждає 70 % засушливих територій в усьому світі. Ще в 1994 р. Організацією Об"єднаних націй було прийнято Конвенцію по боротьбі зі спустелюванням, однак проблема залишається невирішеною.

6 серпня – День дій за заборону ядерної зброї.

16 вересня – Міжнародний день захисту озонового шару.

22 вересня – День без машин. Жителі понад 150 французьких та італійських міст узяли участь в акції "День без авто", під час якої було заборонено рух приватного транспорту. Ідея цієї акції полягала в тому, щоб примусити водіїв замислитись – чи варто так часто користуватися автомобілем, адже більшість міських поїздок не перевищує 3 км. Зменшилась платня за проїзд у громадському транспорті, активно працювали прокати велосипедів. Дані, отримані в результаті вивчення "Дня без машин" свідчать, що кількість пасажирів громадського транспорту збільшилась на 10 %, а велосипедистів стало втричі більше.

27 вересня – Міжнародний день туризму. "Туризм – чинник збереження світової спадщини нового тисячоліття" – під таким девізом святкувався останнього разу день туризму.

27 вересня – Всесвітній день морів

28 вересня – Міжнародний день боротьби за заборону мокс-палива (змішане оксидне уран-плутонієве паливо для реакторів АЕС) Цю дату в 1998 р. запропонували російські екологи, щоб таким чином відзначити річницю вибуху на плутонієвому заводі "Маяк" (Челябінськ, 29.09.57 р.), який спричинив масштабне забруднення навколишніх населених пунктів. 28 вересня в усьому світі проводяться ненасильницькі акції протесту, кампанії в пресі тощо. Цього року понад 130 громадських організацій з Росії, США, України, Канади, Японії, Франції, Вірменії та інших країн виступили проти перетворення відходів "холодної війни" – збройного плутонію – на ядерне паливо. Приводом для протесту стала російсько-американська угода, за якою кожна сторона бере зобов"язання перевести 34 метричних тонни надлишкового збройного плутонію в стан, непридатний для створення ядерної зброї. Для переробки майже всієї речовини обрана МОКС-технологія. Екологи заявляють, що МОКС містить більшу кількість плутонію та інших радіоактивних речовин порівняно зі звичайним урановим паливом, а також легко "перетворюється" назад в сировину для військової промисловості. Слід також відзначити, що реалізація угоди поки під знаком питання, оскільки Росія поки не знайшла фінансування для виконання своєї частини домовленості.

1 жовтня – Всесвітній день вегетаріанців.

2 жовтня – Всесвітній день свійських тварин.

4 жовтня – Всесвітній день захисту тварин.

Друга середа жовтня – День захисту від стихійних лих.

16 жовтня – Всесвітній день харчування. Уперше він відзначався 1980 р. за ініціативою Організації з питань харчування та сільського господарства (ФАО) при ООН. Відтоді щорічно в цей день проходять різноманітні заходи, здатні привернути увагу світової спільноти до проблеми голоду. За двадцять років, відколи почали відзначати День харчування, проблема голоду не стала менш гострою. Експерти ФАО підрахували, що на сьогодні понад 862 млн людей на планеті постійно не доїдають. З цього числа 34 млн проживають у розвинених та країнах з перехідною економікою, а всі інші – у країнах третього світу.

17 жовтня – Міжнародний день боротьби зі злиднями.

31 жовтня – День Чорного моря. Уперше він відзначався "зеленими" неурядовими організаціями в 1996 р. Тоді в Стамбулі закінчила роботу Міжнародна екологічна програма, результатом якої став "Стратегічний план захисту та реабілітації Чорного моря". Усі держави чорноморського басейну – Україна, Росія, Грузія, Румунія, Болгарія, Туреччина – зобов"язались протягом 1997 р. розробити на його основі власні національні плани.

2 листопада – День без покупок. незвичайне свято, ідея якого в зміні споживацького ставлення людини до навколишнього світу. "Перед тим як придбати – подумай, чи це дійсно тобі необхідно", – закликають організатори цієї серйозної витівки. Адже більшість покупок людина здійснює автоматично, не замислюючись. У кишені часто робить дірку бажання когось здивувати, вбити час чи заповнити пустоту. Неважко здогадатися, що "День без покупок" був вигаданий у США, вперше він відзначався у 1992 р. Звичайно, американців це найбільше турбує: пересічний житель цієї країни робить в 30 разів більше покупок, ніж індієць! Автор ідеї, рекламіст Тед Дейв, протиставив її щоденному закликові комерційної реклами. "Реклама обманює, обіцяючи, що ми станемо щасливішими, якщо матимемо більше речей, – вважає він. – Крім того, вона викликає відчуття матеріального невдоволення і жадібність". За даними ООН, 86% особистих покупок роблять всього 29% жителів планети. Таке необмежене споживання в глобальних масштабах знищує природні ресурси і постійно збільшує дистанцію між бідними й багатими. І не лише американців можна попрікнути за надмірну любов до великих і малих принад цивілізації. "День без покупок " – це можливість сказати "досить, вистачить", насамперед для західних споживачів. Ідею американського рекламіста підхопили – цього року значні акції відбулися в Європі, Америці, Австралії та Новій Зеландії. Свято відзначено в 13 країнах світу театралізованими процесіями, виставами, трансляцією антирекламних роликів і публікацією антирекламних оголошень. Найпопулярніша пісня дня – бітлівська "Can"t buy me love" ("Кохання не купиш"). Проте, зовсім необов"язково було виходити на вулиці, щоб виразити свою позицію – достатньо просто цього дня не зробити жодної покупки.

Третій четвер листопада – Всесвітній день відмови від паління. Американці вирішили першими, що кидати палити краще гуртом і оголосили третій четвер листопада Великим американським днем "без диму". Згодом за ініціативою Міжнародного союзу боротьби з раком цей день став нагодою кинути палити для всього світу. До Дня непаління в рамках програми ЮНІСЕФ "Діти та підлітки, вільні від тютюну", видано популярні книжки "Как я бросил курить" (розповіді відомих людей про власний досвід) і "Курс выживания для некурящих" (рекомендації для тих, хто хоче захистити своє право не вдихати смердючий тютюновий дим).

3 грудня – День боротьби з пестицидами.

14 грудня – День ліквідатора катастрофи на ЧАЕС.

29 грудня – День охорони біорізноманіття.

Міжнародні дні спостереження за птахами. Акцію щороку проводить Українське товариство охорони птахів. Його мета – збирання даних про стан пернатих узимку. В акції може взяти участь кожен бажаючий. Для цього необхідно зафіксувати, які види птахів, в якій кількості перебувають цими днями у вашій місцевості. Облік птахів, що зимують в Україні, має важливе значення не лише для науки, а й для природоохоронної справи. Знаючи види, кількість і місце перебування пернатих взимку, можна організувати підгодівлю птахів, охорону їх на зимівлях. Міжнародні дні спостереження за птахами є популярними в усьому світі.

Окрім певних дат можна зробити і цілий календар на окремий місяць, як це підготовлено за матеріалами видання "Проблемы химической безопасности".

Хімічний календар на липень

01.07.1916 р. – у ході Першої світової війни французька артилерія вперше застосувала синильну кислоту. Протягом війни французи використали близько 4 тис. т цієї речовини;

02.07.1945 р. – видано Постанову Держкомітету оборони СРСР про збереження мобілізаційної готовності до виробництва хімічного озброєння;

06.07.1960 р. – на полігоні "Капустин Яр" розпочалися випробування балістичної рідкопаливної ракети середньої дальності Р-14. Розробники: М.К.Янгель, В.П.Глушко. Виробники: "Южмаш" (Дніпропетровськ), "Полёт"(Омськ). Паливом для ракети, загальна маса якого майже 80 т, був високотоксичний гептил.

Протягом 1965-1969 років з"явилося 97 пускових установок Р-14 і Р-14У.

08.07.1930 р. – академік А.Н.Бах проголосив на XVI з"їзді ВКП(б), що перемогу в наступній війні буде визначати "не метал, а хімічна продукція, не багнети та снаряди, а отруйні гази".

10.07.1917 р. – німецька армія під час війни вперше провела артилерійський обстріл, використовуючи дифенілхлорарсин – отруйну речовину, що викликає подразнення.

10.07.1976 р. – на хімічному заводі ІКМЕСА, розташованого в Севезі (поблизу Мілана), сталася аварія. Після неї було зареєстровано чимало випадків хвороби хлоракне, переважно у дітей, що вказало на діоксинову природу подій; почався масовий падіж домашніх тварин. Загальна площа хімічного забруднення склала 17,1 км з населенням 220 тис. Заходи з ліквідації наслідків аварії тривали багато років. Адміністрація заводу постала перед судом. Ця катастрофа призвела до міжнародного розуміння "діоксинової небезпеки".

12-13.07.1917 р. – у ході Першої світової, під час боїв у бельгійському місті Іпр, Німеччина вперше використала іприт – стійку отруйну речовину шкіряно-наривної дії. Було випущено 50 тис. снарядів, які містили 125 т отрути, уражено