Способи одержання інформації, співпраця з науковцями - Журналістика - Скачать бесплатно

2490 осіб. Протягом цієї війни обидві сторони застосували 12 тис. т іприту, постраждали 400 тис. осіб.

14.07.1961 р. – на спеціальному засіданні Науково-технічної ради Міністерства оборони СРСР, за участю Мінздраву та Мінсільгоспу, розглянуто питання форсування робіт у галузі біологічної зброї, у тому числі шляхом направленого змінювання антигенної структури та підвищення агресивності збудників інфекційних хвороб людей, тварин і рослин.

18.07.1964 р.– серед населення станції й міста Арись (Казахстан) почалася епідемія, викликана отруєнням інсектицидом, який раніше використовувався для обробки бавовняних плантацій за допомогою авіації. Постраждало 526 осіб.

23.07.1958 – Постановою ЦК КПРС та Ради Міністрів СРСР затверджено рішення про будівництво в Чувашії комбінату "Хімпром" для випуску найновіших на той час фосфорорганічних отруйних речовин – зарину (6400 т/рік) та зоману (2600 т/рік). Військове виробництво маскувалося під випуск хімічної продукції цивільного призначення – синтетичних барвників та віскозного шовку.

26-28.07.1991 р. – у Расині (США) відбулася Міжнародна зустріч вчених, занепокоєних шкідливим впливом пестицидів і подібних хімічних речовин на ендокринну систему живих організмів. Учасники цього самміту попередили світове товариство про глобальну небезпеку.

27.07.1971 р. – на рубіжанському виробничому об"єднанні "Барвник" (Луганська обл.) зареєстровано великий викид рідкого хлору.

28.07.1947 р. – Постановою Ради Міністрів СРСР затверджено заходи по збереженню мобілізаційних потужностей з виробництва хімічного озброєння.

31.07.1991 р. – президенти СРСР та США підписали Договір про обмеження стратегічних наступальних озброєнь. Кожна сторона зобов"язалася зменшити до 1997 р. кількість відповідних боєзарядів до 6 тис. Кількість стратегічних носіїв (міжконтинентальних балістичних ракет, балістичних ракет на підводних човнах, бомбардувальників) не повинна перевищувати 1,6 тис. з кожної сторони.

При підготовці календарних описів, як і будь-яких інших матеріалів журналіст має точно відчувати стиль друкованого органу, знати його аудиторію, щоб його матеріал був прочитаний максимальною кількістю людей.

Знайдіть і проаналізуйте матеріали в пресі до Дня охорони навколишнього середовища.

Які недоліки наведеного матеріалу? Що читач дізнався про сам День? Чи доречно вжито слово "сьогодні"

Олена ЯРОШЕНКО

Ну, за природу!

Сьогодні – Міжнародний день захисту довкілля. Для когось – час для екологічних акцій, для інших – просто привід випити. "Ну, за природу!" – скажуть такі і вийдуть на пікнічок на цю ж саму природу. І добре якщо процес "святкування" обмежиться лише розкиданим сміттям. Може ж бути й значно гірше.

Пожежні он за голову беруться в очікуванні "пікнікового періоду". Він як починається – в лісі пожеж і не перерахувати... Але зараз погода "святковим" вогнищам не дасть розгулятися. І так, до речі, буде ще як мінімум тиждень. Та й потім не дуже-то й потеплішає... До середини червня синоптики прогнозують лише дощі та прохолоду. Таке літо ...погане. Але це для нас. Тому самому довкіллю, за чиє здоров"я ми сьогодні й вип"ємо, така погода – саме те що треба. Люди рідше з домівок виходять... Значить, і шкодять менше... Чого у людей така шкідлива вдача? Ні щоби жити в гармонії з навколишнім світом! Між іншим – гарний тост. Давайте за це й вип"ємо!..

"Україна молода", 6 червня 2001 р.

Проаналізуйте, наскільки вдало використано різні джерела інформації та засоби її отримання в матеріалі студента Інституту журналістики:

Сергій ХОМІНСЬКИЙ

Нащадки славних козаків рубають українську "пісню"

Західний кордон України. Щойно за межі нашої держави виїхала ще одна фура, завантажена деревом. А саме дубовими дошками. Кожна з них має за повної відсутності сучків, червоточини, загнивань та інших вад ширину близько метра (!). При нагоді зверніть увагу на вхідні двері вашої квартири – їхня ширина 80 см. Професіонали – деревообробники називають такий матеріал "піснею". Для перевезень використовуються фури, здатні без проблем транспортувати 30 кубічних метрів дубових дощок.

Дуб-кругляк, заготовлений на Волині, розпилюють в одній з українських фірм – у величезному, обладнаному ультрасучасним устаткуванням цеху. Власне сам процес обробки складається лише з однієї операції. Отримані дошки навіть не сушать і не обрізають. Справу поставлено на конвеєр. Можна було б і кругляк вивозити – та занадто багато місця займає, та й у фуру не завантажиш.

А наша фура тим часом прямує до Німеччини. Там кубометр дубу коштує 1000 доларів США. На українську "пісню" ціна звичайно ж вища.

Робітники розпилювального цеху отримують за місяць 100-300 гривень. Десяток міцних хлопців двометрового зросту постійно крутяться поруч. Офіс фірми знаходиться в іншому місці, і там сидять зовсім інші люди...

А що, чудово! Фірма процвітає, люди працюють, держава (можливо) отримує гроші у вигляді податків. Ідилія, чи, дійсно, невдалий жарт.

Звичайно, у правому плані все можна обставити чітко. Та варто згадати, що Україна належить до держав із величезним дефіцитом лісових ресурсів. Ми маємо 15,6 % лісистості території проти оптимальних 30-35 %. Причому половину лісів України посаджено людиною, що значно зменшує їх якість. Якби вивозили шестидесятирічні сосни – це ще півбіди. Але дуб метрового діаметра!

Він, щоб досягти таких розмірів, має рости кілька століть. Його високоякісне насіння має давати життя молодим насадженням. Ці дерева в комплексі з усією територією, яку вони займають, мають оберігатися державою як зіниця ока, тому що це є надбання народу. Це не юридично, це – науково! А ми що робимо?

Автор цього матеріалу має відповідну освіту та досвід роботи в деревообробці та лісовому господарстві. Щоб потрапити до описаної фірми він видав себе за безробітного деревообробника. Пройшов тривалу співбесіду в їхньому офісі (розмовляли зі мною чоловік шість). Потім довелося покластися на долю й їхати в лютий мороз у невідомому напрямку – у холодному, не освітленому жодним променем фургоні, де навіть не було на чому присісти. Водій мені сказав: "Вибач, брат, але я не можу взяти тебе до кабіни". Крім нього там нікого не було. У дорозі ми були близько години.

Коли прибули до цеху, мені знову влаштували співбесіду, а потім й практичний екзамен. Після цього дали завдання, і в моєму розпорядженні залишалось кілька годин до кінця робочого дня, які я присвятив не стільки виконанню своїх нових обов"язків, скільки розгляданню, обмацуванню, підрахункам того, що мене оточувало, та розмовам з моїми новими колегами. Цього для мене виявилося достатньо і я більше там не з"являвся. Результатом цієї "вилазки" став цей матеріал. Конкретні назви, імена та адреси не наведені з особистих міркувань.

Таємничий дует екзекуторів вітчизняних лісів

Я звернувся до всеукраїнської громадської організації "Громадський контроль". Ось що розповів її керівник В.О.Волга.

· Василь Олександрович, до складу очолюваної вами організації входить Департамент захисту навколишнього середовища. Що ви можете сказати про незаконну вирубку лісів в Україні?

· О! Це окрема тема. І вона дуже небезпечна. До 1995 року Україна не експортувала жодного кубометру лісу. А зараз Україна стала за 5 років одним із самих потужних експортерів лісу до Європи. Другим після Росії. І ось ці екологічні негаразди, які існують на Закарпатті. Зсуви постійні і так далі – чому? – Ліси повирубали.

· А ось, скажімо, комісія, яка працювала після повені на Закарпатті, зробила висновок, що це не при чому...

· Ха... Спробувала вона б зробити інший висновок. Ви знаєте – є дві фігури, яких ви кожен день бачите на телеекрані, яких ви чуєте скрізь і з якими пов"язують величезне політичне майбутнє, які безпосередньо причетні до того, що твориться.

Але я вам хочу сказати таке. Ми розкопали одну із схем. Це наше чернівецьке відділення "Громадського контролю". Купується в Німеччині обладнання для держлісгоспів. Коштує воно 7 тисяч марок. Невеличкий верстат, який пиляє деревину. В Україну воно поставляється по 70 тисяч доларів. Поставляється в цей держлісгосп. Хороший бізнес. Тобто ви відразу "навар" собі робите не в 2 рази, не в 10, а в 20 разів. Мало того, під тиском від Києва – а тих голів, які не погоджуються, знімають з роботи, держлісгоспи змушують розраховуватися не грошима, а лісом. Причому по втричі заниженій ціні, порівнюючи з тією, яка є на ринку. Множимо 20 на 3. Виходить 60 разів. У 60 разів! О накрутка! 6000 відсотків. Ця операція триває буквально один місяць. І, звичайно, такі надприбутки будуть змушувати тих людей, які це роблять, йти далі – вони не зупиняються. Поки ми їх не зупинимо. А для того щоб їх зупинити, ми ще слабенькі. Але ми над цим працюємо.

Люди західних областей трошки боязливі. І їм є чого боятися, тобто та сила, яка це робить, яка спрямована прямо проти України, вона є дуже серйозною, потужною.

Правда, Державна комісія Національної Академії наук не дала жодних підстав навіть найпідозрілішим головам сумніватися в її об"єктивності й неупередженості, й таки включила недоліки лісового господарства до факторів, які спричинили повінь, під почесним останнім сьомим місцем.

Але тут знову ж таки треба заглибитись у ці висновки. За висновками Державної комісії Національної Академії наук, створеної за дорученням Президента України, паводок листопада 1998 року – це передусім стихійне явище, зумовлене одночасною сукупною дією природних чинників (вологе літо й осінь, насичення ґрунту вологою, припинення вегетації і зменшення водотрансформаційной здатності рослинного покриву, затяжні зливи і танення снігу). Нинішні обсяги рубок і лісогосподарська діяльність не були і не могли бути причиною стихійного лиха. З допомогою лісу призупинити стихію гірських річок не можливо."

Виходить, що сьомий фактор, вибачайте за каламбур, насправді не є сьомим. Це є просто повне заперечення його причетності до проблеми. Причому, погодьтеся, заперечення в дусі: "Цього не могло бути тому, що цього бути не могло і взагалі – забирайтесь геть!"

І останнє запитання до керівника "Громадського контролю" В.О.Волги.

· Василь Олександрович, чиновники, відповідальні за наше лісове господарство, категорично заявляють, що всі зловживання в цій галузі є вигаданими. Тобто виходить, що вони відверто говорять неправду?

· Саме так! Брешуть і крадуть! Крадуть багато, а брешуть взагалі без зупину.

Митники тримаються стійко

Наступна адреса мого розслідування – Державна митна служба України. На жаль, тут відмовилися надати будь – яку інформацію про експорт лісу нашою державою.

Волинські злодюги або в"язка хмизу в немічних руках

Якщо чиновники мовчать, почитаємо пресу. Серед вивчених мною газетних публікацій особливу увагу привернув матеріал в "Урядовому кур"єрі" за 18 липня 2000 року. Інтерв"ю кореспондента Леоніда Лаговського з генеральним директором об"єднання "Волиньліс" Богданом Івановичем Колісником.

Богдан Іванович заперечив будь – які звинувачення в незаконній рубці і гендлюванні лісом. При цьому він визнав що є проблеми, зокрема: "Торік силами лісової охорони затримано сотні лісопорушників, які намагалися вивезти 455 кубометрів деревини цінних порід".

Візьмемо по мінімуму, нехай лісопорушників було 200 (адже – "сотні"). Виходить, що на одного припадає максимум 2-3 кубометри вкраденого лісу. Ні, я не про те що це є несуттєвим. Оберігати треба кожну гілочку. Але якщо припустити, що серед "сотень лісопорушників" було 2 – 3 десятки таких, які намагалися вивезти ліс машинами – хоча б по дюжині кубометрів в кожній, то виходить що всі інші лісопорушники були немічними дідусями і бабусями – які несли додому по маленькій – маленькій в"язочці хмизу, щоб не змерзнути зимою в забутому Богом і людьми селі.

Отже, фірма, в яку я здійснив "вилазку", причетна до знищення "старого, густого предковічного лісу на Волині. Посеред якого галявина з плакучою березою і з великим престарим дубом." (Леся Українка "Лісова пісня") – працює в рамках закону.

Дозволю собі ще раз процитувати Богдана Івановича Колісника: "Бережемо реліктові дерева. Адже на Волині є предковічні дуби, якім по 400-500 років, велетні-сосни. Разом з такими гігантами живуть легенди, які оповідають ніби колись під ними відпочивали козацькі ватажки – Хмельницький і Богун, геніальні Тарас Шевченко і Леся Українка. До речі, стаття називається "Бори ї діброви Лесиного краю".

Завалимо Європу міцною українською колодою!

Після цього в мене виникає бажання поспілкуватися з людиною, яка не менш професійно розуміється на лісовому господарстві. Домовляюсь про зустріч з одним з викладачів факультету лісового господарства Національного аграрного університету. Він довго не погоджувався говорити на цю тему. Але врешті-решт, за умови що я не буду називати в публікації його ім"я, погодився.

"Україна ще за союзних часів, у 80-ті, вирубувала щорічно близько 14 млн. м3 лісу. Внутрішні потреби складали 40-45 млн. м3. Вони, звісно, покривалися за рахунок привізної сировини.

Сьогодні в Україні так само вирубується близько 14 млн. м3 щорічно. Але у зв"язку з падінням обсягів виробництва, наші потреби зараз набагато менші навіть 14 млн. м3 .

Піклуючись про стан довкілля, доцільно було б зменшити обсяги рубок до розмірів власних потреб в деревині. Але економічний аспект, тобто можливість отримувати прибутки за рахунок експорту (в 1999 році це 33,2 млн доларів США), заважає це робити.

Та взагалі, цифри – це є цифри. Адже можна вирубати гектар такого собі лісу, а можна вирубати гектар реліктів. (згадаймо дуби з Волині). І сьогоднішня ситуація дає можливість схилитися до другого варіанту.

Мій співрозмовник також визнав можливим нав"язування держлісгоспам обладнання на абсолютно неприйнятних для них умовах, йому відомі подібні випадки.

Звичайно мій матеріал був би незакінченим, якби я не завітав до Державного комітету лісового господарства України. На моє звернення по телефону відповіли привітно. Погодились надати деякі матеріали по даній проблемі, зокрема "Лісовий і мисливський журнал", № 2 2000 року. Засновником цього видання є вище згаданий комітет.

Переспів "лісового" чиновництва

Високопосадові особи стверджують, що лісове господарство України перебуває в нормальному стані. Що порушення, якщо й мають місце, то це поодинокі випадки з якими ведеться рішуча боротьба.

У формі зручних схем наводиться доволі оптимістична статистика.

Зокрема у 2000 році в Україні зрубано 28 тис. га лісу – посаджено 32,5 тис. га.

Приріст м3 на 1 га лісових земель становить: в Австрії 5,2; Італії 1,9; Німеччині 5,9; Угорщині 6,4; Україні 4,0; Швейцарії 5,7; Швеції 3,0.

Використання річного приросту, % становить у Австрії 77; Італії 81; Німеччині 81; Угорщині 75; Україні 37; Швейцарії 84; Швеції 81.

Ці цифри видаються більш ніж пристойними.

Але... Чому б поруч не розмістити ще хоча б три схеми: перша – % лісистості вже названих країн; друга – об"єм експорту деревини кожною з них; третя – порівняльна характеристика того, чим дихають жителі України, Швеції, Німеччини і т. д.

А потім популярно так пояснити пересічному українцю – чому наша держава, маючи один з найнижчих показників лісистості території у Європі, неблагополучний стан довкілля, є одним з світових лідерів по експорту деревини до тих самих країн Західної Європи, лісистість яких є в кілька разів більшою і де проблема чистого повітря є далеко не такою гострою як в Україні.

І до того ж планується значне збільшення об"ємів експорту лісу нашою державою (офіційна інформація, надана Державним комітетом лісового господарства України).

Готуючи цей матеріал, я не мав за мету образити рядового лісника, який, отримуючи посадовий оклад в 74 грн., щодня робить свою благородну справу. Тим більше що й сам не один рік пропрацював у цій галузі.

Україна перетворюється на сировинний додаток своїх більш розвинених сусідів. І реалізація права пересічного українця жити в екологічно благополучній Україні є нездійсненною мрією.

Співпраця з науковцями

Журналісти частково залежать від науковців, тому що потребують їх як джерело інформації, а науковці – від журналістів, бо саме через них передають громадськості власні ідеї та рішення з метою ознайомлення та отримання фінансової допомоги для проведення подальших досліджень. Сьогодні науковий процес стає все більш і більш комунікативним, і журналісти беруть в ньому участь поруч із ученими. Вони разом формують громадську думку з низки наукових проблем, які стають під їх впливом загальносуспільними.

Український журналістикознавець, професор В.Ф.Іванов зазначає: "Формування громадської думки через пресу, телебачення, радіо має зворотний зв"язок, тобто громадська думка постійно впливає на діяльність системи засобів масових комунікацій. У галузі масової інформації поділ учасників інформаційного впливу на джерела інформації (об"єкти впливу) і приймачі (суб"єкти впливу) надто відносний, оскільки обидві сторони цієї взаємодії – одночасно суб"єкти й об"єкти цього впливу."

Наприклад, громадська думка про стан середовища структурується за такими параметрами:

· загальний рівень занепокоєності на шкалі пріоритетних суспільних проблем;

· її масштаб (локальні, національні, глобальні проблеми);

· фокусованість (скажімо, на забрудненні атмосфери);

· рівень громадської підтримки/відповідальності держави та інших аспектів екологічної діяльності;

· ступінь готовності до особистої участі в рішенні певної проблеми; ставлення до екологічного руху, рівень його підтримки чи ідентифікації з ним;

· ступінь готовності до зміни звичного стилю життя, скороченню структури та обсягу споживання і таке інше.

До функцій засобів масової комунікації в процесах висвітлення наукових проблем західні вчені відносять:

· функцію тематизації;

· сервісну функцію;

· функцію попередження на ранніх стадіях;

· формування відповідної свідомості через роз"яснювальну роботу, поширення наукових відомостей та формулювання рекомендацій до конкретних дій.

Зростання уваги до наукових проблем має відбуватися не тільки за рахунок кількості матеріалів, а насамперед завдяки поліпшенню якості їх змісту, професіоналізму журналістів, залученню науковців до авторського складу видань тощо.

Для ефективного інформування потрібні постійний пошук позитивних повідомлень та організація акцій. Також важливим є достатня обробка наукових даних та ознайомлення з ними громадськості через пресу. Вони є важливим джерелом інформації для політиків, урядовців, державних та інших структур тощо. Навіть одна з величезних розвідок світу ЦРУ 90 % відомостей отримує в мас-медіа.

Проте надана інформація буває різною. Як допомогу в орiєнтації і потенцiйнi ресурси німецький дослідник Клаус Майер розглядає наукових експертiв. За кордоном існують навіть спеціальні інформаційні мережі науковців, створені для допомоги працівникам засобів масової інформації. Журналісти можуть надіслати запит якомусь конкретному вченому, або звернутися одразу до всіх. Запровадження такого досвіду в Україні та активне залучення вітчизняних журналістів до роботи зі світовими мережами науковців здатні суттєво підвищити рівень використання та опрацювання наукової інформації в пресі. Саме тому розширення використання Інтернету стає необхідною умовою розвитку наукової комунікації преси та вчених. Потребує вдосконалення робота з паблік рілейшнз у наукових установах, особливо там, де ще немає людини, яка відповідала б за контакти з пресою.

Для журналіста важливо, щоб експерт сам допоміг йому розібратися в технічній термінології. На жаль, іноді вислови експерта залишаються таємницею для простої людини. Якщо журналіст не пояснив, що мав на увазі експерт, уживаючи той або інший професійний вираз, читач не зрозуміє фахівця і навряд чи знайде в цій статті щось корисне. На відміну від жанру новин, де просто подаються факти або цитуються чиїсь слова, в науковій статті журналіст має багато що пояснювати. Він повинен зустрітися з декількома фахівцями, щоб самому розібратися в проблемі, а також щоб зрозуміти технічні деталі й суть існуючих поглядів на проблему.

Якщо готувати матеріал про повінь у Закарпатті чи розлив хімічних речовин, доведеться взяти інтерв"ю в багатьох фахівців і отримати відповіді на питання, пов"язані з евакуацією людей з потерпілої території, токсикологією, епідеміологією, економікою, станом ґрунтових вод, метеорологією тощо, не кажучи вже про урядових чиновників, з якими також треба зустрітися.

Іноді журналісти обирають так званий кількісний підхід. Він полягає в тому, що всім сторонам надається можливість висловити свою думку щодо певної справи. Це справедливо лише на перший погляд. Може трапитися, що переважна більшість людей, які добре розуміють цю проблему, поділяють лише одну з точок зору. Стаття ж, у разі кількісної рівноваги, додає рівну цінність всім поглядам без винятку. Таким чином, кількісний підхід у статті може дезорієнтувати читача.

Альтернативний підхід пропонує оцінити наукову значущість представлених аргументів і вирішити, наскільки вони переконливі. Для того, щоб зробити це ефективно, журналіст повинен або сам добре розбиратися в проблемі, або регулярно консультуватися з експертами. Однак, і в цьому разі необхідно пам"ятати, що експерти можуть ставитися упереджено до цієї справи або бути зацікавленими в збереженні статусу кво з політичних міркувань. При спробі збалансувати різні позиції кореспондент має бути завжди добре обізнаним, а це вже важка задача, бо вимагає постійної самоосвіти.

Робота з ученими також потребує глибокого аналізу наданої інформації, залучення двох і більше джерел, оскільки в Україні навіть традиційно об"єктивні науковці іноді можуть поступитися принципами. "Ми нібито будуємо демократичне суспільство, але фактично задушили свободу тим, що вчені вже опосередковано виявилися під владою грошей – думку вченого сьогодні можна купити! Бо тепер не в теоретичному спорі, а на практиці можна отримати від двох різних професорів дві протилежні рекомендації, скажімо, з вирубки на тій чи іншій території, та й з інших питань, – справа тільки в ціні", – вважає академік Національної академії наук України К.Ситник у матеріалі "Кактус на лужайке", надрукованому у № 10 за 2001 рік у газеті "Кіевській телеграфъ".

Проаналізуйте наведений нижче матеріал. Наскільки зрозумілим є розгляд проблеми для читача? Що вдало або невдало опрацювали журналісти, готуючи цю статтю до друку? Чи можна скоротити обсяг, не викрививши змісту? Запропонуйте власну редакцію тексту.

Костянтин СИТНИК,
народний депутат України, академік НАНУ;
Валентин БАГНЮК,
член Нью-Йоркської академії наук, кандидат біологічних наук

Чи увійдемо в ноосферу?

Нещодавно завдяки складному електронному пристрою у Білому домі прозвучала лекція тяжко хворого, безмовного, але незламного духом англійського фізика-теоретика Стівена Хокінга. У цій знаменитій лекції, що стала відразу ж відома світовому загалу, він глибоко проаналізував теоретичні й соціальні проблеми сучасності й наголосив, що подальша доля нашої цивілізації залежатиме від поступу науки і збереження довкілля. Без радикального розв"язання глобальних соціально-екологічних проблем, на думку вченого, існування людства в наступному тисячолітті стане неможливим.

Перший президент Національної академії наук України Володимир Вернадський висловив основоположну думку про те, що сучасне людство стало рушійною силою еволюції і що лише шляхом трансформації біосфери у сферу розуму – "ноосферу" можливе розв"язання протиріч між цивілізацією і біосферою. А протиріччя ці очевидні й грандіозні. Як показують розрахунки академіка В.А.Ковди, людство в 2 тис. разів активніше впливає на біосферу, ніж решта живого світу. І чи варто цьому дивуватися, коли у світі щорічно спалюється 10 млрд т умовного палива (всього цивілізація спожила 120 млрд. т, дві третини яких – після 1945 р.), що створює величезний техногенний тиск на біосферу. Найтяжчим наслідком цього впливу є глобальне потепління, що спричиняє збільшення в тропосфері вуглекислоти, метану, озону, водяної пари, пилу, які поглинають теплове випромінювання земної поверхні.

Серед джерел емісії вуглекислоти перше місце посідає кам"яне вугілля, якого щорічно видобувається близько 3,5 млрд т. На цьому паливі працюють понад 1300 крупних і безліч дрібних електростанцій, у переважній більшості яких використовуються старі технології, за яких втрачається дві третини енергії. Добування вугілля відкритим способом спотворює ландшафт, піднімає в атмосферу велику кількість пилу, а підземне, що характерне для України, – це брудна й небезпечна праця, яка супроводжується викидами метану або вибухами його в шахтах. Метан же, крім сприяння "парниковому ефекту", виступає і неабияким руйнівником неоціненної для земного життя озонової оболонки у стратосфері. Вважають, що згубно впливають на неї також хлоро- та фторовмісні сполуки.

Який же вихід? Адже ніхто не припинить видобуток вугілля, навпаки – з кожним роком він зростає, особливо в Китаї, Індії, Бразилії. Очевидно, співтовариству економічно розвинених країн слід допомогти цим державам перейти на прогресивніші технології спалювання вугілля та зменшення обсягів його споживання.

Нафта і нафтопродукти, яких людство щоденно витрачає близько 10,5 млн т, забруднюють довкілля не менш інтенсивно, ніж кам"яне вугілля. При їх спалюванні в повітряний басейн викидається вуглекислий і чадний газ, оксиди сірки і азоту, сажа, бензпірен, свинець, інші токсичні продукти. До значних екологічних збитків призводить забруднення довкілля при добуванні, переробці й транспортуванні нафти та її продуктів. До того ж зростання обсягів виробництва нафти матиме й серйозні політичні наслідки, породжуватиме міжнародні конфлікти.

Природний газ ми вважаємо екологічно найбезпечнішим паливом, але насправді це не так. Він майже повністю складається з метану, котрий, як уже згадувалось, є значно сильнішим чинником "парникового ефекту", ніж СО2. А втрати природного газу лише при його видобуванні та транспортуванні перевищують 10-15 відсотків. Отже перехід енергетики на спалювання газу не розв"язує екологічної проблеми.

Та найпотужнішим джерелом емісії вуглекислоти в атмосферу є спалювання деревини. До того ж вирубка лісів призводить до погіршення клімату, пилових бур, ерозії ґрунтів та багатьох інших негараздів.

Погляньмо, нарешті, на джерело енергії, яким свого часу вчені-атомники і політичні діячі збирались врятувати людство, розв"язати екологічні проблеми. Сьогодні у світі збудовано понад 400 АЕС, які дають лише 5 відсотків енергії, але соціальні й екологічні проблеми, які вони породжують, неадекватно тяжкі й мають глобальний характер. У світі вже відбулося 150 аварій на атомних установках, що супроводжувались забрудненням довкілля радіонуклідами. Та не забуваймо й про накопичення величезної кількості твердих, рідких і газоподібних викидів, знешкодити які повністю неможливо. АЕС і без аварії наносять довкіллю, його біоті й людям непоправної шкоди, а при аваріях економічні й екологічні втрати сягають астрономічних величин. І в цьому українців, на жаль, переконувати не доводиться: аварія на ЧАЕС оцінюється у 250 млрд дол. США, а людські втрати найближчим часом перевищать 0,5 млн чоловік. Отже, атомна промисловість не тільки економічно, соціально й екологічно небезпечна, вона аморальна за своєю суттю і її потрібно якнайшвидше замінити на екологічно чисті джерела енергії. Будуючи ж нові атомні блоки, Україна ускладнює своє становище.

Тут ми доходимо висновку: якщо людство хоче мати майбутнє, воно повинне перейти на екологічно безпечні відновлювані джерела енергії. Але це проблема не стільки технічна, як політична. Енергетичні велети, які "роблять гроші" на традиційному паливі й "мирному атомі", не бажають їх втрачати. Всіма доступними їм засобами вони блокують спроби освоєння інших джерел енергії, і зламати їхній опір поки що не вдається.

Не маючи змоги детальніше зупинитись на відновлюваних, екологічно безпечних джерелах енергії, ми лише перечислимо їх. Це, насамперед, сонячна енергія, енергія морських хвиль, припливів і відпливів (використання лише останньої могло б задовольнити майже 3/4 сьогоднішніх потреб країн ЄС у електроенергії), геотермальна і вітрова. Мало використовується і енергія рік. Хоча ми загалом не вітаємо ідею зарегулювання стоку рік, але величезна кількість гребель уже збудована, і енергія води, що скидається з водосховищ, пропадає марно. За даними Агентства охорони навколишнього природного середовища США, згадані джерела уже в найближчі 20 років спроможні задовольнити 30 відсотків світової потреби в електроенергії.

Однак це можливо лише за наявності політичної волі. У розв"язанні енергетичної проблеми мусять сказати своє слово наука й техніка, давши нові технології замість тих надто марнотратних, що діють нині в промисловості, сільському господарстві, транспорті. Експертиза показує, що коефіцієнт ефективності використання енергії в цих технологіях можна підвищити на 75-90 відсотків. Поки що людство з його енергетичним і промисловим потенціалом лише прискорює процес руйнування біосфери, знижує ступінь її організованості та підвищує ентропію. Отож, одне з головних завдань науки майбутнього – навчити економно розпоряджатися якістю енергії, спрямовуючи нашу цивілізацію на шлях зниження рівня виробництва ентропії. Збереження якості енергії – наш обов"язок перед нащадками. Перед наукою постає завдання: як своєчасно оцінити зміни в біосфері, незалежно від чинника, що їх викликав? Очевидно, для цього потрібно ввести якийсь інтегральний універсальний критерій – "коефіцієнт ентропії" чи щось подібне.

Прикро усвідомлювати, що до погіршення стану біосфери причетні наука і техніка. Мабуть, недаремно лауреат Нобелівської премії Ілля Пригожин якось з гіркотою сказав: "Усе, до чого торкається наука, дегуманізується". Технічно розвинуті США, наприклад, споживають на душу населення в 200 разів більше енергії, ніж у 120 країнах світу, що відносяться до економічно мало розвинених. Вони ж продукують четверту частину сміття, що з"являється на планеті, і споживають значно більше кисню, ніж його утворюється на їхній території. Такий споживацький підхід і егоцентричний світогляд властивий багатьом державним діячам, господарникам і науковцям. Екологічні проблеми нині носять глобальний характер і розв"язуватись повинні на благо всіх народів шляхом постійних консультацій між державами та погоджених дій на міжнародному рівні. Це тим більш необхідно, що часу на роздуми вже немає. А проблеми не зникають, а множаться. Менш як за півтори сотні років вміст СО2 в атмосфері зріс на 25 відсотків. І, мабуть, не випадково останнє десятиліття виявилося найжаркішим за весь час спостережень. Чітко простежується тенденція до зростання кількості природних і техногенних аварій і катастроф. І ось що показово: якщо з 1965 по 1992 рік від аварій загинуло 3,6 млн. чоловік, а економічні збитки склали 340 млрд. дол. США, то лише в 1995 р. з цієї причини загинуло 18 000 чоловік, а збитки сягнули 180 млрд. доларів. Учені прогнозують, що до 2050 року площі посушливих земель і пустель збільшаться на 50 відсотків.

Нехай у читача не складеться враження, що все це якщо й торкнеться нас, то опосередковано, і, може, воно якось перемелеться та перетреться. Ні, екологічну загрозу потрібно сприймати як особисту. Ось, наприклад, як відгукуються наслідки глобальних кліматичних змін в Україні. За останні десятиліття підвищився рівень Азовського і Чорного морів, температура повітря у Вилково, Одесі, Очакові, Керчі, Маріуполі збільшилась на 0,1-0,4 С. Забруднення верхнього шару Чорного моря знизило випаровування води з 470-485 км3/рік до 320-340 км3/рік, що сприяє наступу моря на суходіл. На думку деяких фахівців, рівень Чорного моря зростатиме в геометричній прогресії і вже в 2000 році може досягнути 24-115 мм/рік, що рівнозначно катастрофі. У що це виллється в Україні? Причорноморські лимани відділені від моря піщаними пересипами шириною 50-250 м і висотою 0,8-2,2 м. Згаданого підвищення рівня моря досить, щоб при штормі знищити ці пересипи. Порушиться гідрохімічний і гідробіологічний режим вод лиманів, загинуть цінні породи риб. Звичайно, будуть підтоплені землі, міста й села, зруйновані господарчі й промислові споруди, забрудняться підземні води. Підняття рівня ґрунтових вод стимулюватиме обводнення і підтоплення всього низинного Півдня України. І не тільки Півдня, адже почастішали повені на Закарпатті, Волині, Рівненщині.

У подоланні глобального потепління і багатьох інших екологічних проблем дуже важлива роль належить лісам, які займають 30 відсотків суходолу і продукують 82 відсотки всієї фітомаси на Землі. Оптимальним залісненням території на рівнинах вважають 25-30, в гірських районах – 35-50 відсотків. Отже, лісистість нашої держави, що становить 14,3 відсотка, вкрай недостатня і тому на порядок денний слід поставити заходи з відновлення лісу та розширення їх площ, особливо на еродованих землях, вздовж берегів річок і ярів, на гірських схилах, на межах полів тощо.

У збереженні екологічного балансу помітне значення мають болота, рослинність яких поглинає значну кількість вуглекислоти, інших забруднень. Болота, наче велетенська губка, всмоктують у себе атмосферну вологу, а разом з нею пил, окисли вуглецю, азоту, сірки, важкі метали і радіонукліди, які у великих кількостях постачає в повітряний басейн промисловість, енергетика, транспорт. У складі заповідних територій в Україні нині охороняється майже 130 тис. га боліт, але ж це складає всього 12-14 відсотків від їх колишніх площ. Сподіваємось, що науковим засадам відновлення боліт у майбутньому буде приділено значно більше уваги, ніж у нинішньому столітті.

Основою функціонування живої оболонки Землі є фітосфера з властивим їй унікальним явищем фотосинтезу. З трьохсот тисяч відомих нам видів вищих рослин близько 75 тис. можна вживати в їжу, хоча в повсякденному житті люди обходяться декількома десятками культур. Екологічна роль рослин дуже важлива і багатогранна. Наголошуємо лише, що їх життєдіяльність забезпечує постійний вміст кисню в атмосфері впродовж останніх 600 млн. років.

Дедалі більше занепокоєння фахівців викликають прогресуючі втрати біорізноманітності. Нині щодоби з лиця Землі зникає декілька видів. Через непродуману діяльність людей за найближчі 50-100 років може бути втрачено від 25 до 50 відсотків сучасного видового різноманіття. Наскільки трагічними виявляться ці втрати для біосфери і людини, зокрема? Хто зна, може назавжди втрачений вид володів здатністю синтезувати речовину, ефективну проти тієї чи іншої злоякісної пухлини, СНІДу, атеросклерозу, тощо? А можливо він був неоціненним донором рідкісного гену для селекційної роботи?

Як стверджував наш видатний земляк М.Чмихов, в останні 10 000 років (період голоцену), який поділяється на 6 епох тривалістю 1596 років кожна, відбуваються природні і суспільні катастрофи, індуковані космічними циклами. На рубежах 532-річних циклів можливі серйозні зміни клімату, на рубежах 1596-річних – дуже сильні, а на рубежах 9576-річних, ймовірно, жахливі. Останній може завершитись у 2015 році. Відомі й інші вчені (Чижевський, Красовський, Шкловський),