Торговельний капітал и торгівля - Економічні теми - Скачать бесплатно
1. Торговельний капітал і торговельний прибуток
Торговельний капітал являє собою історично першу вільну форму існування капіталу. Він у формі купецького капіталу виник задовго до того, як капітал підкорив собі виробництво. Купецький капітал виступав відносно самостійною формою капіталу стосовно виробництва і джерелом свого прибутку мав нееквівалентний обмін (купив більш дешево, продав дорожче). Торговельний капітал - є породження промислового капіталу і виступає як його окрема форма.
На ранніх ступінях товарно-ринкового господарства промислові підприємства були відносно невеликими. Їхнє виробництво орієнтувалося на місцеві локальні ринки, і реалізація товарів споживачам здійснювалася самими промисловими підприємствами. По мірі розвитку товарного виробництва (зростання його масштабів, ускладнення) конкуренція обумовила концентрацію виробництва на більш великих і вузькоспеціалізованих підприємствах. У результаті ринок збуту товарів для кожного підприємства просторово віддаляється та поширюється до масштабів країн і навіть до виходу за їхні межі. В умовах об'єднання в одних руках виробництва і реалізації товарів значно сповільнюється швидкість руху капіталу і позначається негативно на загальній нормі прибутку. За таких обставин між підприємствами об'єктивно виникає і поглиблюється поділ функцій по виробництву і кінцевій реалізації товарів. Це згодом приводить до виділення з промислового капіталу, а саме з його товарної форми, торговельного капіталу, який починає функціонувати автономно. Тобто, одні підприємства роблять товари і реалізують їх оптом при деякій знижці в ціні, інші - спеціалізуються на кінцевій реалізації товарів, вироблених на багатьох інших підприємствах, безпосередньо покупцям вроздріб. Остання група підприємств утворить торговельні підприємства, їхні капітали утворять торговельний капітал суспільства.
Не слід плутати товарний і торговельний капітал. Товарний капітал - це одна з функціональних форм промислового капіталу. Він виступає у виді певної суми товарів і втіленої в них вартості та додатковій вартості. Торговельний же капітал - це капітал, що обслуговує процес перетворення товарної вартості в грошову в сфері обігу.
Торговельний капітал у розвинутій товарно-ринковій економіці являє собою відокремлену частину промислового капіталу, яка функціонує в сфері обігу й обслуговує конкретну реалізацію товарів. Торговельний капітал - це агент промислового капіталу, він обслуговує стадію реалізації товарного капіталу в кругообігу промислового капіталу. Відокремлення і функціонування торговельного капіталу, як особливий поділ праці в суспільстві, скорочує час обертання, прискорює обіг, підвищує ефективність функціонування всього суспільного капіталу.
Отже, сутність торговельного капіталу полягає в тому, що він, по-перше, виступає як відокремлена частина промислового капіталу і, по-друге, він займається не просто реалізацією товарів, а перетворенням товарного капіталу в грошовий. Інакше кажучи, торговельний капітал виконує функцію промислового капіталу в сфері обігу. Торговельний капітал авансується особливою категорією підприємців - торгівцями й постійно перебуває в сфері обігу. Він виступає лише в двох формах грошової і товарний, а формулою його руху є: Г - Т - Г' (Г – гроші, Т – товар, Г' – гроші з приростом), тобто купівля товарів і їхня наступна реалізація. Різниця між покупною і продажною ціною складає торговельний прибуток, одержання якого є визначальним мотивом діяльності торгівців.
Місцем функціонування торговельного капіталу є сфера обігу. Тобто сфера, де не створюється ні вартість, ні додаткова вартість, вони лише тут реалізуються. Відкіля ж тоді торговельний підприємець отримує свій прибуток? Для того, щоб відповісти на це запитання, необхідно знати, що торговельний капітал за своїм складом неоднорідний. Він складається з двох частин: капіталу обігу, авансованого на купівлю товару, й капіталу, авансованого на обслуговування процесу продажу товару. Ця друга частина капіталу називається витратами обігу.
Торговельний капітал = Капітал обігу + Витрати обігу
Основу й визначальну масу торговельного капіталу складає капітал обігу. З формули руху: Г-Т-Г' видно, що ця частина торговельного капіталу, що авансується на покупку товару торговельним підприємцем, не виходить з його рук. Вона повертається після кожного продажу товарів. Однак капітал обігу повинен не тільки повернутися, а й самозрости, тобто принести прибуток. Звідки він береться?
На перший погляд, складається враження, що прибуток виникає в процесі купівлі-продажу товару як результат різниці в цінах. Торговельний підприємець купує товари у виробника дешевше, продає дорожче й звідси має свій прибуток. Насправді ж ці процеси обумовлюють лише реалізацію й присвоєння, але не виникнення торговельного прибутку. Як відомо, у сфері обігу відбувається лише зміна форми вартості (товарної на грошову або навпаки), а не її утворення. Вартість і додаткова вартість утворюються лише у виробництві. Отже й прибуток, як форма прояву додаткової вартості, джерелом свого виникнення не може мати сферу обігу (торгівлю).
Джерелом появи прибутку може бути лише додаткова вартість, створена в процесі виробництва. Але як же вона потрапляє до руки торговельного підприємця? Насправді промисловий підприємець надає функцію реалізації товарів, створених у виробництві, торговому підприємцю, за що останній вимагає певної участі в розподілі додаткової вартості, що може привласнити виробник. Іншими словами, промисловці виділяють частину додаткової вартості торговцям за те, що вони реалізують їхні товари. Отже, в умовах автономного існування торговельного капіталу додаткова вартість розподіляється між промисловим і торговельним підприємцями. Як цей розподіл відбувається і яку частину отримує кожен з учасників цього розподілу?
Наприклад, існує промисловий капітал (Кпр.) у розмірі 450000 грош. од., з яких 360000 грош. од. - постійний капітал (З) і 90000 грош. од. - змінний (V). Норма додаткової вартості складає 100%. За цих умов вартість (W) виготовленої продукції буде складати: W = 360000з + 90000v + 90000m = 540000 грош. од. Отже, якби промисловий підприємець сам реалізовував свою продукцію, то при всіх інших незмінних умовах він міг би претендувати на прибуток у розмірі:
Однак, промисловець функцію реалізації товарів передає торговцю, який, щоб здійснити цей процес, теж робить певні затрати капіталу, наприклад, у розмірі 50000 грош. од. (Кт.). Таким чином, весь капітал, витрачений на виробництво й продаж товару, складе Кпр. + Кт. = 450000 + 50000 = 500000 грош. од. Тоді загальний прибуток буде теж перерозподілятися між промисловим і торговельним підприємцями. Причому не довільно, а по середній нормі прибутку. Середня норма прибутку буде такою:
Звідси прибутки промисловця і торговця будуть дорівнювати:
 грош. од.
 грош. од.
Реально такий розподіл прибутку відбувається за допомогою наступного механізму: промисловець продає свій товар торговцю за оптовими цінами, що включають витрати виробництва і його середній прибуток, тобто Wпр. = 360000з + 90000v + 81000pпр. = 531000 грош. од. Торговельний же підприємець реалізує куплену продукцію за цінами, що базуються на вартості даного товару, тобто Wт. = W = 360000c + 90000c + 90000m = 540000 грош. од. Продавши товар за таку ціну, торговельний підприємець:
а) повертає свій капітал обігу, який був виплачений промисловому підприємцю при купівлі в нього товару (531000 грош. од.);
б) отримує свою норму прибутку, як різницю між продажною ціною Wт. і купівельної Wпр.: Wт. - Wпр. = 540000 – 531000 = 9000 грош. од.
Отже, створена в процесі виробництва додаткова вартість у сумі 90000 грош. од. поділяється нарівно на рівновеликий капітал: 90000 = 81000 + 9000 (81000 грош. од. привласнив промисловий підприємець, 9000 грош. од. привласнив торговельний підприємець).
Спочатку, здається, що наявність торговельного капіталу знижує середню норму прибутку для всіх підприємців (наприклад, 20% і 18%). У дійсності, торговельний капітал сприяє не зниженню, а підвищенню середньої норми прибутку. Якби його не було, то промисловим підприємцям довелося б авансувати капітал не тільки на виробництво товарів, але й на реалізацію та доведення їх до споживачів. Торговельний капітал завжди менше того капіталу, що промисловцям довелося б авансувати, якби кожний з них самостійно займався реалізацією своїх товарів. Це пояснюється такими чинниками:
по-перше, торговельний капітал обслуговує обіг не одного, а багатьох промислових капіталів, що функціонують у різних галузях;
по-друге, торговельний капітал дає можливість виробникам працювати в більш великому масштабі, сприяє їхній диференціації (спеціалізації, кооперації і т.п.), а отже – підвищенню продуктивності праці і рентабельності виробництва;
по-третє, будучи спеціалізованим на продажі певних товарів, торговельний капітал скорочує час обертання промислового капіталу, прискорює його обіг;
по-четверте, торговельний капітал у міру розвитку торгово-складської мережі і насичення ринку товарами веде до прискорення обігу засобів споживачів, розширенню місткості ринку, сприяє подальшому розвитку суспільного поділу праці.
Таким чином, відокремлення торговельного капіталу від промислового відповідає інтересам усіх підприємців, тому що це веде до підвищення середньої норми прибутку.
Отже, відокремлення торговельного капіталу в самостійну форму на певному етапі розвитку суспільного виробництва створило умови для прискорення обігу промислового капіталу і зростання прибутковості. В сучасних умовах часто спостерігаються зворотні процеси. З метою пристосування виробництва до суспільного попиту, вимог ринку й забезпечення стабільних високих прибутків великі промислові компанії, з одного боку, почали створювати власну мережу збуту, прагнучи тримати під контролем реалізацію і споживання своїх товарів. З іншого боку, великі торгівельні компанії самі почали відкривати власні промислові підприємства. У результаті відбувається переплетення в русі промислового і торговельного капіталів на основі кооперації торгівлі і виробництва.
2. Витрати обігу
Торгові підприємці авансують капітал не тільки на покупку товарів у промисловців (капітал обігу), але і на організацію їхньої реалізації (витрати обігу). Витрати обігу поділяються на два види: чисті витрати обігу і додаткові.
Чисті витрати обігу - це витрати, що обумовлені процесом обігу, тобто зміною форм вартості, перетворенням грошей у товари і товарів у гроші (безпосередня купівля-продаж). До таких витрат відносяться:
- оплата роботи торгових працівників і службовців (заробітна плата);
- утримання торгових приміщень (оренда, комунальні платежі);
- витрати на рекламу й адміністративно-управлінську діяльність;
- ведення бухгалтерії і т.д.
Працівники, зайняті безпосередньо продажем товарів, розрахунками за купівлю-продаж, не створюють нової вартості. Тому витрати на них не входять у вартість товару і повинні покриватися за рахунок прибутку торговельного підприємця. Останній же цей тягар намагається перекласти на споживачів, роблячи надбавку до продажної ціни товару (додана вартість товару). Особливо це практикують монополії. Встановлюючи на свої товари монопольно високі ціни, вони тим самим перекладають на споживачів відшкодування чистих витрат.
До додаткових витрат обігу відносяться витрати, пов'язані з продовженням процесу виробництва в сфері обігу. У сфері обертання підвищується ступінь готовності до споживання товарів, створених у виробництві. Це транспортування товарів, їх сортування, фасування, упакування і зберігання. Тобто, усі те, що повинно робити (і в багатьох випадках робить) виробництво, але частково передає в сферу обігу. Праця, витрачена на ці процеси, є продуктивною. Тобто, вона створює як вартість (у т.ч. і додаткову), так і споживчу вартість. Тому ці витрати включаються у вартість товару і покриваються в процесі його реалізації як витрати виробництва.
3. Форми торгівлі
Торгівля – це діяльність людей по здійсненню товарного обміну й актів купівлі-продажу. Торгівельні угоди товаровласників виступають як продаж (обмін товару на гроші), купівля (обмін грошей на товар), єдність обох цих актів і укладення таких угод складає суть торгівельної діяльності.
Існують дві основних форми підприємництва у торгівлі:
1) оптова торгівля, тобто збут товарів великими партіями одними підприємцями іншим;
2) роздрібна торгівля – реалізація споживчих товарів і послуг кінцевим покупцям, тобто безпосередній продаж товарів населенню.
При оптовій торгівлі продані товари, переходячи від одного підприємця до іншого, не залишають каналів обігу. У результаті роздрібної торгівлі товари виходять зі сфери обігу й надходять до сфери споживання.
Основне призначення оптової торгівлі полягає в організації раціональної системи товарообігу між виробниками товарів і роздрібними торгівельними підприємствами, або іншими виробниками товарів.
Найбільш значимі послуги оптових підприємств покупцям включають:
1. Спрощення функції закупівлі товарів. Оптові підприємства добре володіють кон'юнктурою пропозиції товарів на ринку і тим самим звільняють своїх покупців від необхідності пошуку джерел і умов закупівлі товарів.
2. Підсортування товарів. Оптові підприємства мають можливість перетворювати вузький виробничий асортимент товарів у різноманітний торговельний асортимент, що враховує потреби конкретних підприємств роздрібної торгівлі.
3. Збереження торгових запасів. Звільняючи своїх покупців від необхідності збереження повного набору товарів, оптові підприємства скорочують потреби покупців в основному й обіговому капіталах, скорочують витрати на збереження товарів.
4. Доставку товарів покупцю. Організуючи доставку своїм транспортом точно за графіком і найчастіше по більш низьким цінам, оптові підприємства скорочують сукупні витрати на транспортування товарів.
5. Надання кредиту покупцям при розрахунках за поставлені товари, що має особливе значення для дрібних і середніх підприємств роздрібної торгівлі.
6. Надання покупцям цінової, кон'юнктурної й іншої комерційної інформації, а також рекомендації з продажу товарів і сервісному обслуговуванню кінцевих покупців.
Оптова торгівля може здійснюватися через товарні біржі. Біржа - це оптовий ринок, на якому торгують не наявними товарами, а їхніми зразками і стандартами, у яких фіксуються необхідні ознаки (якість, сортність). Тому об'єктами біржової торгівлі є товари, що не мають індивідуальних особливостей і цілком можуть замінюватися іншими товарами того ж роду, наприклад, пшениця, цукор, вугілля, нафта, золото, будівельні матеріали, металобрухт і т.д.
Біржова торгівля має свої, властиві лише їй принципи, а сама біржа, як організаційна форма оптової торгівлі, виконує специфічні функції:
1. Біржові товари - це, по-перше, товари масові, легкозамінювані, такі, що піддаються стандартизації. По-друге, це товари, яки фізично відсутні на ринку. Така організація дає можливість укладати угоди з біржовим товаром без додаткової інформації про його технічні дані і візуальний огляд.
2. На біржі, на відміну від вільного ринку, існує сувора організація. Порядок і умови біржових спорів чітко регламентовані. Дотримання учасниками біржі положень регламенту обов'язкове. Винні в порушенні регламенту підлягають штрафним санкціям, включаючи вилучення з членів біржі.
3. На біржі застосовуються офіційно встановлені котировки. Котировка являє собою єдину ціну, що встановлюється на біржі для кожного товару кожного біржового дня і визначається: а) за укладеними угодами; б) на основі ринкової кон'юнктури, співвідношення ціни покупців і продавців.
Операції на біржі здійснюються у виді угод, що укладають між собою їхні учасники (покупці чи їхні представники, дилери, продавці). В основному на товарних біржах світу укладаються два типи угод: а) угоди на наявний (реальний) товар; б) строкові (ф'ючерсні) угоди.
Угоди на реальний товар завершуються переходом товару від продавця до покупця. Це означає, що продавець, який продав товар на біржі, зобов'язаний мати його в наявності і доставити покупцю в обумовлений контрактом термін. У залежності від терміну постачання угоди на реальний товар поділяються на угоди з негайним його постачанням і угоди з постачанням його в майбутньому (форвардні угоди). Форвардний контракт носить індивідуальний характер, тобто в ньому кількість, якість продукції, час і місце його постачання встановлюються в процесі укладання кожної угоди.
Ф'ючерсні (термінові) угоди передбачають передачу товару з оплатою грошової суми через відповідний термін за ціною, вказаною в контракті. При укладенні ф'ючерсного контракту узгоджуються лише дві основни умови: ціна і термін постачання. Інші умови є стандартними і визначаються біржовими правилами. Ф'ючерсний контракт - це специфічний біржовий товар. Він передбачає купівлю права на партію товару за ціною, що склалася на момент здійснення угоди, за умови, що сам товар відвантажується продавцем після перетворення ф'ючерсної угоди в угоду з реальним товаром. Ф'ючерсні контракти можна перепродувати по поточній ринковій ціні, що склалася на конкретній товарній біржі. Здійснюються вони, в основному, не для придбання майнової власності на той чи інший вид реального біржового товару, а з метою страхування (хеджування) угод з наявним товаром від цінового ризику або отримання різниці від зміни цін при перепродажі чи ліквідації угоди. У сучасних умовах ф'ючерсні угоди стали основним видом угод на товарних біржах світу. Так, їх питома вага в загальному обсязі біржових операцій сягає 96-99%. З 60 закордонних товарних бірж лише 3-4 здійснюють торгівлю реальним товаром.
Українські товарні біржі перебувають у стадії становлення. Тому на них переважають угоди на постачання реальних цінностей.
Важливим елементом оптової торгівлі є торгові доми. Торговий дім - це спеціалізована фірма, що торгує одним товаром чи групою однорідних товарів за дорученням клієнтів або за свій рахунок. Відмінність торгових домів від товарної біржі в тому, що на біржі торгують самі учасники чи брокери з їхнього доручення. Тут торгову діяльність здійснює сама фірма.
Сфера діяльності торгового дому може бути досить широкою. Це операції по внутрішній оптовій і роздрібній торгівлі; експортно-імпортні та інші зовнішньоекономічні операції; виробництво продукції; надання замовникам широкої кількості супутніх послуг (посередницьких, консультативних, експедиторських, фрахтових, страхових і ін.). Для виконання своїх функцій торгові доми мають мережі магазинів, складські приміщення, транспортні засоби, засоби зв'язку й інформаційні центри. Торгові доми створюються у формі акціонерних товариств, де засновниками виступають промислові підприємства, банки, науково-дослідні установи і т.п
Роздрібна торгівля здійснюється через різноманітну систему магазинів, що класифікуються за багатьма ознаками:
1) за пропонованим асортиментом - це можуть бути спеціалізовані магазини, універмаги, універсами, магазини товарів повсякденного попиту, торговельні комплекси і роздрібні підприємства послуг;
2) за цінами - магазини знижених цін, склади-магазини, магазини-демзали, що торгують по каталогах;
3) за характером обслуговування - торгівля за замовленням, торгові автомати, розносна торгівля;
4) за ознакою власності - корпоративна, державна, кооперативна, індивідуально-приватна торгівельна мережа.
Роздрібний торговець - основна фігура товарного ринку. Через нього вся маса продукції і послуг від виробника надходить до безпосереднього споживача. Саме в цій ланці завершується один цикл відтворення і починається інший. А це означає, що умови, ефективність функціонування роздрібного торговельного підприємця визначають ефективність функціонування суспільного виробництва в цілому.
При сучасних умовах у багатьох країнах реалізація товарів і послуг усе більше зосереджується в самостійних чи орендованих невеликих торгівельних підприємствах, що функціонують за договором франчайзингу, укладеним з великими промисловими або торгівельними компаніями.
Сутність франчайзинга (від французького - привілеї) полягає в тому, що велика компанія (франчайзер) надає дрібному підприємству (оператору) виключне право реалізації своєї продукції чи послуг протягом певного часу й у спеціально обумовленому місці. Дохід дрібних підприємців виступає у формі відсотка від обігу. Фірмі-франчайзеру така форма підприємницької діяльності дає можливість без збільшення капіталу збільшувати обіг і отримувати додатковий прибуток; для підприємця-оператора це гарантоване постачання і фінансова підтримка з боку основної фірми (франчайзера), а як підсумок, велика стійкість у конкурентній боротьбі. Така форма підприємницької діяльності в торгівлі на сучасному етапі становлення ринкової економіки в Україні, у тих чи інших варіаціях, отримала найбільше розповсюдження.
Список використаних джерел
1. Башнянин Г. І. Політична економія / Г. І. Башнянин, П. Ю. Лазур, В. С. Медведєв. – Київ: Ніка-Центр “Ельга”, 2000. – 528 с.
2. Мочерний С. В. Економічна теорія: Посібник. – К.: Видавничий центр “Академія”, 2001. – 656 с. – (Альма-матер).
3. Основи економічної теорії: Підручник / А. А. Чухно, П. С. Єщенко, Г. Н. Климко та ін.; За ред. А. А. Чухна. – К.: Вища шк., 2001. – 606 с.: іл.
4. Петров П. В., Соломатин А. Н. Экономика товарного обращения: Учеб. для вузов. – М.: ИНФРА-М, 2001. – 220 с. – (Серия «Высшее образование»).
5. Райзберг Б. А. Основы экономики: Учеб. пособие. – М.: ИНФРА-М, 2001. – 408 с. – (Серия «Высшее образование»).
|
