ПЛАН
1. Вступ 3
2. Промова Маршалла 4
3. План Маршалла у зовнішній політиці США .8
4. План Маршалла: погляд із сьогодення 17
4.1 Лібералізація торгівлі між слабкими економіками за координації інвестицій 18
4.2 Організація й характер постачання 20
4.3 Успіхи економічної політики 21
5. Висновок .23
6. Список використаної літератури 25
ВСТУП
Перші роки після закінчення Другої світової війни, Європа особливо сильно страждала від її руйнівних наслідків. Це був час розвалу економіки, великої політичної нестабільності й численних особистих страждань. Таким був стан справ, коли на початку 1947 року армійський генерал Джордж Кэтлетт Маршалл став міністром закордонних справ Сполучених Штатів. На конференції міністрів закордонних справ у березні 1947 року Маршалл зустрівся з Йосипом Сталіним і зрозумів, що Росія не зацікавлена в наданні допомоги Європі. Він розумів, що єдиною надією для Європи залишається допомога Сполучених Штатів. Він твердо вірив, що допомога у відновленні Європи й у досягненні економічної стабільності в цьому регіоні якнайкраще відповідає інтересам США.
У наступні місяці було розроблено план, який був би прийнятним для народів Європи й для американського народу. Ідеї цього плану знайшли відбиття в знаменитому виступі Марашалла на випускній церемонії в Гарвардському університеті 5 червня 1947 року. Маршалл сказав, що якщо не надати Європі допомогу, їй загрожує серйозне погіршення в "економічній, соціальній і політичній сферах". Ключовим елементом його пропозиції було те, що ініціатива відновлення повинна братии початок в країнах-учасницях.
Результатом виступу в Гарвардському університеті була розробка в 1948 році Програми відновлення Європи. Згідно із цією програмою була створена Адміністрація економічного співробітництва, що надала західним країнам- учасницям 13.3 мільярда доларів.
ПРОМОВА МАРШАЛЛА („ПЛАН МАРШАЛЛА”) Державний секретар США Джордж К. Маршалл став ініціатором програми відновлення Європи, покликаної підняти зруйновану війною економіку Європи. Виступаючи на церемонії вручення дипломів у Гарвардському університеті в червні 1947 р., він виклав програму, пізніше названу "Планом Маршалла".
Промова Маршалла ("План Маршалла"): Я глибоко вдячний керівництву Гарвардського університету й вражений повагою, честю й визнанням, які надали мені сьогодні зранку. Мене дійсно переповняють почуття, і я боююся, що не зможу виправдати таку високу довіру. Перебувати в цьому прекрасному історичному місці, у цей чудесний день і на цих чудових зборах, - усе це неймовірно вражає людину моєго становища.
Говорячи про необхідність відновлення Європи, ми можемо точно оцінити масштаби людських втрат, очевидне руйнування міст, заводів, шахт і залізниць , однак за останні місяці стало зрозуміло, що це очевидне руйнування, імовірно, носить менш серйозний характер, ніж зрушення в самій структурі європейської економіки. Умови останніх десяти років були найвищою мірою ненормальними. Підготовка до війни й зусилля по веденню війни поглинули всі ресурси національних економік. Устаткування стало непридатним або повністю застаріло. Під деспотичним і руйнівним правлінням нацистів практично всі підприємства були залучені в німецьку військову машину.
Давні комерційні зв'язки, приватні організації, банки, страхові й транспортні компанії зникли через втрату капіталу, поглинання в ході націоналізації або просто були знищені. У багатьох країнах серйозно похитнулася довіра до місцевої валюти. Економічна система Європи за час війни була повністю зруйнована. Відновлення було сильно вповільнене через те, що через два роки після припинення воєнних дій умови миру з Німеччиною й Австрією усе ще не погоджені. Але навіть при більш швидкому рішенні цих складних проблем відновлення економічної структури Європи, очевидно, займе набагато більше часу й зусиль, ніж очікувалося
Тому уряди змушені використовувати наявну іноземну валюту й кредити, щоб імпортувати товари першої необхідності з-за кордону. Це виснажує фінансові ресурси, настійно необхідні для відновлення. У результаті швидко розвивається надзвичайно серйозна ситуація, яка не обіцяє світу нічого гарного. Сучасна система поділу праці, на якій заснований обмін продукцією, перебуває під загрозою повного руйнування.
Правда полягає в тому, що на найближчі три або чотири роки потреби Європи в іноземному продовольстві й інших необхідних товарах - в основному з Америки - настільки перевищують її нинішню платоспроможність, що їй необхідна буде значна додаткова допомога, або вона зіштовхнеться з досить серйозним загостренням ситуації в економічній, соціальній і політичної сферах.
Рішення проблеми полягає в тому, щоб розірвати порочне коло й відновити впевненість європейських народів в економічному майбутньому їхніх країн і Європи в цілому. Необхідно створити широкий простір, де промисловці й селяни будуть мати можливість і бажання обмінювати свою продукцію на гроші, вартість яких у довгостроковій перспективі не підлягає сумніву.
Крім деморалізуючого ефекту для світу вцілому й можливості безладу, викликаного розпачем народів, що бідують, усім повинні бути очевидні наслідки для економіки Сполучених Штатів. Зрозуміло, що Сполучені Штати повинні зробити все можливе, щоб надати допомогу в оздоровленні світової економіки, без чого не може бути ні політичної стабільності, ні гарантій миру.
Наша політика спрямована не проти якої-небудь країни або доктрини, а проти голоду, убогості, розпачу й хаосу. Її метою повинне бути відродження працюючої світової економіки, щоб забезпечити поява політичних і соціальних умов, у яких можуть існувати незалежні суспільні інститути. Я впевнений, таку допомогу не слід робити вроздріб у міру розвитку різних криз. Будь-яка допомога, яку буде надавати наш уряд, повинна бути рішенням проблеми. Я впевнений, що уряд будь-якої країни, що бажає брати участь у відновленні, знайде повне розуміння з боку уряду Сполучених Штатів. Ніякий уряд, що маневрує з метою заблокувати відновлення інших країн, не може очікувати на допомогу від нас. Більше того, уряди, політичні партії або групи, які намагаються увічнити людську вбогість для того, щоб одержати політичні або інші дивіденди, зіштовхнуться із протидією Сполучених Штатів.
Уже очевидно, що до того, як уряд Сполучених Штатів зможе спрямувати свої подальші зусилля, на поліпшення ситуації й допоможе європейському світу встати на шлях відновлення, країни Європи повинні досягтися деякої згоди із приводу вимог ситуації й участі, яку самі ці країни приймуть у цьому процесі, щоб дії, які може розгорнути наш уряд, дали належний ефект.
Наш уряд не має можливостей і не може ефективно в однобічному порядку взяти на себе відповідальність за розробку програми, спрямованої на те, щоб поставити на ноги економіку Європи. Це справа європейців. Я думаю, ініціатива повинна виходити з Європи. Роль нашої країни повинна проявитися в дружній допомозі в складанні європейської програми й наступній підтримці цієї програми, настільки, наскільки це може бути для нас доцільно. Програма повинна бути спільною, схваленою декількома, якщо не всіма, європейськими країнами
Важливою умовою будь-яких успішних дій з боку Сполучених Штатів є розуміння народом Америки сутності проблеми й необхідних засобів її вирішення. Тут немає місця політичним пристрастям і упередженням. За умови далекоглядності й готовності нашого народу витримати величезну відповідальність, яку історія, мабуть, поклала на нашу країну, труднощі, які я описав, можуть бути й будуть переборені.
Я шкодую, що щораз , коли я говорив привселюдно про нашу міжнародну ситуацію, обставини змушували мене вдаватися до досить спеціальної дискусії. Але, на мою думку, дуже важливо, щоб наш народ прийшов до деякого загального розуміння існуючих реальних проблем, а не реагував, виходячи з почуттів, упереджень або скороплинного настрою. Як я тільки що сказав більш формально, ми перебуваємо вдалині від місця цих нещасть.
На такій відстані практично неможливо, просто читаючи або слухаючи або навіть бачачи фотографії або фільми, усвідомити всю серйозність сформованої обстановки. Більше того, від правильного рішення залежить майбутнє всього миру. Я думаю, у значній мірі воно залежить від усвідомлення американським народом того, які в дійсності найважливіші фактори існуючої ситуації. Як реагують народи? Які мотиви цих реакцій? Які страждання? Які потреби? Що можна зробити найкраще? Що необхідно зробити?
ПЛАН МАРШАЛЛА В ЗОВНІШНІЙ ПОЛІТИЦІ США
Яскравим прикладом економічної дипломатії є план Маршалла, виражений у зовнішній політиці США у формі Програми відновлення Європи після Другої світової війни, зовнішньополітична історія якого викликає чималий інтерес. Він займав найважливіше місце в стратегії США в початковий післявоєнний період і являв собою історичний етап розвитку американської зовнішньої політики. Надалі план Маршалла знайшов своє успішне продовження в інших програмах економічної допомоги, механізм якої використовується й донині .
Уінстон Черчилль назвав його "найбезкорисливішим актом в історії". Йосип Сталін вбачав у ньому змову з метою експансії американського імперіалізму в Європу, спустошену війною й — як сподівалася Москва, і побоювався Вашингтон — дозрілу для комунізму. Білл Клінтон у своєму виступі із приводу п'ятдесятиліття плану назвав його "початком шляху, який привів до економічного дива".План Маршалла представляється своєрідним "пам'ятником" епохи "холодної війни", який безпосередньо вплинув на її генезис і в значній мірі визначив сам розвиток міжнародних відносин у наступні роки. Американську ініціативу пам'ятають за її безкорисливість, але вона не була ні наївною, ні такою, що зневажає власні інтереси. Навіть найперші пропозиції Маршалла були явним втіленням політики, що проводиться в інтересах США. Тому план Маршалла іноді називають "акцією, продиктованої надзвичайно освіченим розумінням власних інтересів". Уілл Клейтон, бізнесмен і дипломат, якому, як уважають, належала ця ідея, ратував за неї у світлі "потреб і інтересів народу Сполучених Штатів — нам потрібні ринки, великі ринки, щоб купувати й продавати… а тому дешевше захистити себе економічними засобами, яких у нас цілком достатньо "
У період з 1948 по 1952 р. план Маршалла був основою всієї європейської політики США й сприяв продовженню реалізації цілей, закладених у доктрині Трумена, були концептуальною й практичною підготовкою до здійснення плану й створенню в 1949 р. НАТО.
Він послужив першим важливим щаблем атлантичної інтеграції, у якій США міцно зайняли домінуючу роль, і подальшого розвитку європейської й атлантичної інтеграції. Слід також урахувати в цьому зв'язку, що вже до 1951 р. план Маршалла фактично перетворився в програму надання західноєвропейським країнам американської військової допомоги — програму "Взаємного забезпечення безпеки".
Протягом усієї американської історії економічні фактори традиційно відігравали помітну роль у визначенні національних інтересів США, формуванні зовнішньополітичних завдань і пріоритетів, а також у використанні різних елементів національної потужності на міжнародній арені. В американській зовнішній політиці домінування економічних інтересів завжди проявлялося більш яскраво, ніж у зовнішній політиці більшості інших країн.
Цьому сприяв цілий ряд умов і обставин: тривала ізоляція США від основних світових центрів сили, гарантований географічним положенням високий рівень безпеки, традиційно властивий американцям прагматизм, що виявився й у зовнішній політиці. Якщо в Європі політичні відносини нерідко йшли попереду економічних зв'язків, створювали фундамент для просування економічних інтересів тих або інших країн, то для США, навпаки, характерна була випереджальна економічна експансія, результати якої пізніше закріплювалися у вигляді відповідних політичних і юридичних відносин.
Існує безліч точок зору, що пояснюють економічну експансію США після Другої світової війни. Більшість дослідників посилаються на потреби самих США й країн Західної Європи в забезпеченні безпеки й захисту демократії; деякі пояснюють її з погляду потреб капіталізму в розширенні ринків збуту, експорту й імпорту товарів, необхідності забезпечення захисту інвестицій, тобто мотиви експансії в їхньому розумінні ховаються в економічній сфері. Окремі дослідники посилаються на ряд додаткових факторів, і зокрема на те, що США, подібно будь-який іншій великій державі в історії, були змушено прагнути до проведення такої зовнішньої політики виходячи з особливостей їхньої політичної й економічної системи. В експансії вони бачать саме покликання Америки.
Можна навести чимало прикладів конкретних зовнішньополітичних акцій, спрямованих на підтримку американських економічних інтересів. Органічна єдність інтересів бізнесу із зовнішньополітичними програмами США було і є аксіомою. Менш вивчений інший аспект співвідношення економічної сили й зовнішньої політики США, а саме питання про використання економічних важелів для здійснення зовнішньополітичних цілей. Іншими словами, питання про те, як, у яких формах і з якою ефективністю американська економіка обслуговує американську політику. Теоретично економічна міць є більш зручним інструментом зовнішньої політики, ніж багато традиційних інструментів, зокрема військова сила.
Досвід післявоєнних десятиліть свідчить про те, що всі більш-менш великі досягнення американської зовнішньої політики спиралися на міцний економічний фундамент. Так, політика формування післявоєнної системи міжнародних відносин, яку можна вважати в цілому успішною, містила в собі як економічний компонент план Маршалла для країн Західної Європи, програму стабілізації для Японії, розширення американських капіталовкладень у Латинській Америці, створення системи впливових міжнародних економічних організацій — МВФ, ГАТТ, МБРР. Зокрема, документи держдепартаменту містять свідчення того, що США в рамках плану Маршалла цілеспрямовано використовували економічну допомогу для того, щоб стимулювати в політичній сфері об'єднавчі тенденції в Західній Європі й, у такий спосіб переборовши протиріччя між європейськими національними державами, зміцнити, стабілізувати капіталістичну систему в цілому.
Тому план Маршалла сприяв досягненню основних цілей Вашингтона по недопущенню виникнення економічної кризи усередині США в результаті надлишку виробленої в роки війни продукції, забезпечивши її експорт на ними ж створений західноєвропейський ринок; відновленню Західної Європи з метою протиставлення західного блоку для боротьби з Радянським Союзом, її об'єднанню й недопущенню влучення в сферу його впливу; створенню світової системи вільної торгівлі й світу "відкритих дверей", і став "поворотним моментом в історії для досягнення американського лідерства у світі".
Закінчення Другої світової війни привело до істотних змін усієї міжнародної ситуації й співвідношення сил на міжнародній арені. Розвиток політичної й економічної ситуації викликав пбоювання з багатьох причин. До весни 1947 р. положення в Європі було нестабільним і тривожним. У Східній Європі складалася система народних демократій, установлювався усе більше твердий контроль Радянського Союзу над цією частиною континенту. У Західній Європі спостерігалася тяжка економічна криза, наростала соціальна напруженість, що створювало передумови для політичних змін. Із цієї причини для Сполучених Штатів надання економічної допомоги було прямою необхідністю, якщо врахувати, що позначені фактори представляють найбільш сприятливий ґрунт для змін такого роду. "Це необхідно, якщо ми прагнемо зберегти наші свободи й наші власні демократичні інститути. Цього вимагає наша національна безпека", — підкреслив Ачесон.
Для США, які вийшли з війни як беззаперечний лідер і домоглися зміцнення своїх міжнародних позицій значною мірою завдяки ослабленню традиційних центрів сили (якими в Західній Європі були Англія, Франція й Німеччина, а в Східній — СРСР), були створені всі передумови для здійснення концепції "Pax-americana", світу по-американські. Важливим кроком на цьому шляху став план Маршалла, у якому знайшов своє втілення зовнішньополітичний курс Трумена, а саме здійснення Програми європейського відновлення стало невід'ємною частиною стратегії США в боротьбі за завоювання домінуючої позиції у світі.
По іронії долі збиток, нанесений у результаті Другої світової війни багатьом державам світу, дозволив США здійснити програму економічного відновлення Європи й домогтися успіху, одержавши значні політичні й економічні дивіденди. Це був успішний стратегічний крок Сполучених Штатів, можливість реалізації якого була правильно й вчасно оцінена американськими стратегами.
Очевидно, що для початку економічної й зовнішньополітичної експансії США була необхідна відповідна ідеологічна база, що виправдує цю експансію. Отже, пошук зовнішньої загрози й "образа ворога", що зазіхає на свободу й мирні цілі Америки, було також необхідністю для Сполучених Штатів з метою затвердження плану в конгресі. Такою загрозою став Радянський Союз і "загроза комунізму", а безпосереднє закріплення вони одержали в доктрині Трумена. Тому між доктриною Трумена й наступним виникненням плану Маршалла існує найтісніший взаємозв'язок. Доктрина, безумовно, заклала свого роду фундамент для ПВЄ. Ці два документи, покладені в основу зовнішньополітичного курсу США післявоєнного періоду, визначили його характер. Таким чином, доктрина Трумена й план Маршалла "були двома сторонами однієї медалі американської політики відкритих дверей". У підсумку боротьба проти СРСР переломилася в ідеологічному плані як "хрестовий похід" США проти комунізму, а в політико-економічному — як створення єдиного західноєвропейського блоку держав з метою протистояння "радянській загрозі", розширення ринку збуту своїх товарів і будівництва "Pax-americana".
Існує цілий комплекс причин, які підштовхнули до втілення у життя плана Маршалла. Економічні причини є найбільш очевидними: без процвітання Західної Європи, найважливішого торговельного партнера США, було б немислиме процвітання самої Америки. На думку Вашингтона, політика надання економічної допомоги "автоматично збільшила б добробут залучених держав і забезпечила б домінуючу позицію США". Більше того, як справедливо відзначав у своїй телеграмі посол СРСР у США Н. В. Новиков міністрові закордонних справ СРСР В. М. Молотову: "… є серйозні причини економічного характеру, що обумовили план Маршалла… Якщо врахувати той факт, що експорт із США в Європу перевищує імпорт із Європи щомісяця на 1 мільярд доларів, то стане зрозуміло, що американський уряд був економічно змушений терміново шукати нових шляхів для здійснення своєї зовнішньої політики".
Отже, американський експорт у Західну Європу у два рази перевищував імпорт із неї самої, а через відсутність доларів західноєвропейські країни були не в змозі заплатити за поставки американських товарів. Можна зробити висновок, що без відновлення економіки Західної Європи економічна криза буде наростати, що спричинить масове безробіття в США, а також захоплення влади комуністами в "дружніх" Америці країнах. Тому план Маршалла був висунутий саме в той момент, коли стала назрівати загроза циклічної економічної кризи в Сполучених Штатах, тому що почали вичерпувати себе тимчасові фактори, що підтримують на порівняно високому рівні виробництво в США протягом перших післявоєнних років. Одним з таких факторів і був сильно роздутий експорт американських товарів. Влітку 1947 р. він став спадати.
Політичні причини також збігалися з національними інтересами Сполучених Штатів і однією з головних цілей надання допомоги стало те, що за допомогою економічного відновлення планувалося отримання політичних дивідендів. Одним з них було створення й розвиток блоку держав, що розділяють із США ідентичні політичні, економічні й культурні цінності, які за задумом американських стратегів повинні були "глибоко вплинути на розвиток європейських країн у сприятливому напрямку.
У геостратегічному плані американські лідери також думали над тим, як "відбити" східноєвропейські саттеліти СРСР з-під контролю Кремля. Це було одним з додаткових мотивів плану Маршалла. Дж. Маршалл заявив 14 лютого 1948 р.: "Ми можемо дійти висновку, що труднощі й ризик, пов'язані із програмою допомоги Європі, занадто великі, а тому не варто вживати жодних заходів. Але тоді, на мою думку, слід очікувати, що вся Західна Європа потрапить у ту ж сферу впливу, що й країни Східної Європи.А це у свою чергу призведе до того, що Середній Схід і весь Середземноморський басейн буде очікувати та ж доля. Британська співдружність націй, що має великий вплив на стабільність усього світу й міжнародної торгівлі, похитнулася б. Європейський континент перейшов би під контроль ладу, відкрито ворожого нашому способу життя й формі правління"
У довгостроковій перспективі всі ці цілі зводилися до досягнення перемоги в "холодній війні" і завоюванню світового лідерства. Таким чином, план Маршалла поряд з іншими зовнішньополітичними програмами періоду "холодної війни" являв собою реальний інструмент Сполучених Штатів у протистоянні з Радянським Союзом і будівництві "Pax-americana".
Очевидно, що, надавши економічну допомогу, можна було реально одержати погоджену із США політику західноєвропейських держав. Тому основною відмінною рисою плану Маршалла було найтісніше злиття й взаємозв'язок економічних і політичних факторів, що його породили. По суті, він був економічним важелем для проведення політичної стратегії, закладеної в доктрині Трумена. Якщо, за словами Бернарда Баруха, "доктрина Трумена була проголошенням ідеологічної війни, то план Маршалла, план Молотова, створення НАТО й наступний розвиток подій являли собою економічну, політичну й військову складову "холодної війни"
Для того, щоб підготувати офіційне клопотання про надання допомоги, 16 європейських країн майже безперервно проводили наради в Парижу. Делегати 16 країн зібралися 12 липня в паризькому Гран-палі. Цей форум надалі одержав назву Комітету з європейського економічного співробітництва (КЄЕС). Перед ним було поставлено монументальне завдання визначити за шість тижнів "наявні в Європи ресурси і її потреби" на 1948—1951 рр. Доповідь КЄЕС був підписано 22 вересня 1947 р.
У ній містилося попередження, що без американської допомоги Європу настигне катастрофа. Після цього 2 квітня 1948 р. Конгрес переважною більшістю голосів прийняв Закон про європейське відновлення. Наступного дня президент Трумен з гордістю підписав його, після чого на остаточному голосуванні в Сенаті законопроект про затвердження плану Маршалла був прийнятий при співвідношенні голосів 69 до 17. На голосуванні в Палаті представників законопроект був затверджений із ще більшим (у відсотковому відношенні) перевагою: 329 голосів проти 71. У квітні 1948 р. для проведення в життя плану була створена постійно діюча Організація по європейському економічному співробітництву (пізніше вона стала називатися Організацією економічного співробітництва й розвитку — ОЕСР). Ця організація здійснювала контроль над розподілом засобів і умовами їхні використання. ОЕСР, як і план Маршалла, у цілому виконувала завдання "стримування комунізму на економічному рівні, тоді як утворення Північноатлантичного договору (НАТО) покликано було вирішити це завдання на військово-політичному рівні"
Американська допомога надходила в різних формах: у вигляді безоплатного дарунка в доларах, безоплатного постачання товарами, але в основному у формі кредитів. Загальна сума, витрачена у рамках плану Маршалла з 3 квітня 1948 р. до 30 червня 1951 р., склала близько 17 млрд дол. Керівництво по економічному співробітництву розподіляло безоплатну допомогу й кредити відповідно до доларового дефіциту платіжного балансу кожної країни. Великобританія одержала 23 % всього обсягу допомоги в рамках плану Маршалла, а Франція — 20 % (в обох випадках цифра приводиться без обліку подальших внутрієвропейських переміщень засобів).
У цілому приблизно третина імпорту в рамках Програми європейського відновлення приходилася на сільськогосподарську продукцію, але величезну роль грав також імпорт засобів виробництва. Варто відмітити, що значна частина доларів, призначених на потреби допомоги, залишилася в Сполучених Штатах, тому що міністр сільського господарства США оголосив, що надлишки американської сільськогосподарської продукції слід закуповувати в самих США; крім того, 25 відсотків усієї пшениці й продуктів з неї, відправлених у Європу в рамках першого законопроекту по Програмі європейського відновлення, повинні були ввозитися у формі борошна, зробленого в Сполучених Штатах. Отже, приблизно дві третини допомоги в рамках плану Маршалла одержали чотири країни: майже чверть припала на частку Великобританії, одна п'ята — на частку Франції, і приблизно по одній десятий одержали Італія й Західна Німеччина. Три аспекти плану Маршалла із часом здобувають усе більше значення.
По-перше, його роль у створенні післявоєнної глобальної економіки. Програма ця не тільки привела до відродження Європи, але й відновила життєво важливий торговельний трикутник, що складається зі Сполучених Штатів, Західної Європи і їхніх торговельних партнерів у світі, що розвивається.
По-друге, план Маршалла належав до факторів, що визначили контури військових і політичних подій кінця сорокових — початку п'ятидесятих років, і сам, у свою чергу, сформувався під впливом цих подій. Цими подіями були: проголошення доктрини Трумена в березні 1947 р. і більше конструктивна пропозиція Маршалла в червні того ж року; кризи процесу деколонізації, що переживалися, зокрема , Францією, Нідерландами й Бельгією, що обтяжило економіку цих країн; радянська блокада Західного Берліна, яка виявилася прямим наслідком поширення західногерманської валютної реформи на Західний Берлін; створення Організації Північноатлантичного договору; і нарешті, війна в Кореї, що спонукала Сполучені Штати передати чотири свої дивізії в розпорядження НАТО, що поставила на порядок денний питання про переозброєння Західної Німеччини й перетворила план Маршалла на программу воєної підтримки.
Останнім (але аж ніяк не останнім по значимості) зі згаданих аспектів є роль плану Маршалла в досягненні європейської єдності. Нейтральна Західна Європа була б неспроможна вплинути на результат конфлікту між двома неєвропейськими наддержавами. Об'єднана ж Європа, що володіє власним голосом у найважливіших світових справах, була здатна й вплинула на хід "холодної війни".Таким чином, план Маршалла самим безпосереднім образом дав старт європейської інтеграції. Цей аспект є одним з найважливіших , хоча його безпосереднім результатом був фактичний розділ Європи на два табори. У той же час, США здобули наймогутнішого союзника в "холодній війні", зміцнивши й відтворивши його за власним зразком, що, в остаточному підсумку, визначило результат глобального протистояння наддержав. Тому основне значення допомоги по лінії плану Маршалла було не економічним і не адміністративним, а політичним.
”ПЛАН МАРШАЛЛА” ПОГЛЯД ІЗ СЬОГОДЕННЯ
Післявоєнний досвід Західної Європи заслуговує уваги як з позицій відновлення господарства, оздоровлення фінансів і грошей, налагодження економічного співробітництва країн, так і з погляду стратегії промислового розвитку, що забезпечує створення матеріальних передумов для могутнього технологічного прогресу в різних сферах виробництва. Післявоєнна західноєвропейська економіка характеризувалася мілітаризованою системою виробництва, ерозією керованості, розривом багаторічних зв'язків в промисловості, фінансах, торгівлі. Були потрібні значні капітальні вкладення в устаткування, не вистачало найнеобхідніших продуктів. Темпи інфляції, нестійкість європейських валют були такі високі, що підривалася зацікавленість сільського господарства в обміні своїх продуктів на гроші.
Оцінюючи положення в економіці західноєвропейських країн, спеціально створена при Президентові США комісія з аналізу допомоги європейським державам відзначала в своїй доповіді, що:
1) Об'єм виробництва в цих країнах значно нижчий за довоєнного з критичним рівнем здобичі вугілля
2) Європа втратила крупне джерело іноземної валюти у формі платежів за послуги
3) Потреба в імпорті дуже висока
4) Відбулося сильне зрушення в співвідношенні цін між промисловістю і сільським господарством на користь останнього
5) Спостерігалося руйнування єдиної системи торгівлі в цих країнах, як внутрішньої, так і зовнішньої.
До 1947 року склалося положення, за якого саме збереження досягнутих об'ємів виробництва продукції опинилося під питанням. Життєздатність західноєвропейської економіки багато в чому підтримувалася імпортом з Північної Америки. Країни Західної Європи за рахунок їхнього власного виробництва могли забезпечити своє споживання зерна, бавовни, алюмінію, міді тільки на 40%, свинцю й цинку – на 30%, сала й масла – на 15%. Відразу після війни імпорт країн Західної Європи забезпечувався наданням субсидій і позик з боку США й Канади, використанням золотих і доларових резервів. До 1947 року потік фінансових надходжень із цих джерел виснажився. Через нестачу платіжних засобів західноєвропейські країни опинилися перед перспективою скорочення імпорту продовольчих і ключових сировинних ресурсів. Без допомоги США імпорт у держави Західної Європи скоротився б наполовину, а доларовий імпорт – на 4/5, що означало б для цих держав економічний параліч.
Його настання не відповідало б і власним інтересам США. Але не відповідав ні американським, ні західноєвропейським інтересам і курс на закріплення за США ролі діючого благодійно постачальника найрізноманітніших товарів першої необхідності. Був потрібний такий сценарій співробітництва, який би: а) забезпечував більшу самооплатність економічного відродження Європи,
б) співставлявся із розпочатим наприкінці 40- х рр. черговим відновленням технологічної бази американської економіки, в) підвищував віддачу від американської допомоги.
Конструктивна реалізація цього сценарію й втілилася в “плані Маршалла”. Є необхідним підмітити, що структурні зрушення, що охопили в цей час індустріальне розвинені країни, низька платоспроможність колишніх радянських республік висувають подібні до здійснених за допомогою “плана Маршалла” завдання перед стратегією міжнародного економічного співробітництва, спрямованого на підтримку східноєвропейських реформ.
Лібералізація торгівлі між слабкими економіками за координації інвестицій.
Говорячи про “план Маршалла”, багато зводять його до “продовольчої інтервенції” і співвідносять її з гуманітарною допомогою, яку надавали західним країнам. Значення такої інтервенції дійсно було велике: на поставки продовольчих товарів в рамках “плана Маршалла” приділялося 70% усієї допомоги. Однак, як повідомляється в “Доповіді президентського комітету з іноземної допомоги” - це необхідна, але недостатня умова.
Метою європейських країн є досягнення самостійності. Тому мова йде не тільки про обіговий капітал, але про необхідність зробити реновацію європейських заводів і сільського господарства. План допомоги Європі розглядався як свого роду переливання крові, яке підтримало б слабкі європейські економіки й дало б їм силу працювати над власним відродженням.
І США, і їхні європейські партнери розуміли, що без міцної виробничої бази шанси на подолання труднощів і в тому ж числі інфляції, невеликі. Відповідно “плану Маршалла” європейські його учасники повинні були:
1) вжити заходів по полегшенню обміну товарами й послугами між собою, прискорити розвиток внутрієвропейської торгівлі, 2) через міждержавну кооперацію забезпечити активізацію найбільш ефективних виробничих потужностей для досягнення найшвидшого зростання випуску продукції,
3) почати фінансові й інші заходи щодо зміцнення своїх валют, відновлення довіри до них, 4) надати європейській кооперації організаційне забезпечення. Як відомо, формою такого забезпечення стала ОЄЕС – Організація європейського економічного співробітництва, що об'єднала 16 держав.
Разом з тим, був наявним ряд серйозних труднощів, знижувалася ефективність координації інвестиційних планів. Серед них – одержання урядами достовірної інформації, особливо від приватних секторів, невизначеність майбутніх співвідношень цін і витрат, здатна підірвати будь-які плани інвестицій. Особливі складності виникали при встановленні найкращого розміщення нових потужностей по країнах ОЄЕС.
Проте , незважаючи на стримуючі обставини, було досягнуто значного прогресу як в одержанні відповідної інформації, так і в аналізі інвестиційних планів. З іншого боку, стосовно виробництва деяких товарів і матеріалів відзначалася необхідність подальшого аналізу даних, щоб уникнути надлишкового інвестування. Небезуспішні спроби по координації інвестицій вживали і в інших галузях.
Накопичений досвід призвів до вироблення погодженого підходу до вирішення проблем і в окремих галузях. Допускалося припинення виконання нових проектів до прийняття у ході координації рішень по них. І навпаки, рішення Ради ОЄЕС про бажані інвестиції розглядалися як такі, що зобов'язували країни-учасниці використовувати всі можливості для здійснення таких інвестицій.
У якості пріоритетних для вкладення капталу розглядалися галузі, розвиток яких зменшував економічну залежність Європи від США. Виділялися галузі “долларосберігаючі” і “доллароприбуткові”, тобто імпортозаміщуючі й експортні. У міру скорочення американської допомоги доводилося шукати інші джерела задоволення потреб.
Одне з напрямків пошуку – можливість імпорту по більш низьким цінах, в тому числі із Північної Америки. Зниженню доларових витрат Європи сприяло й стимулювання її сільського господарства.
Організація й характер постачання.
Свою знамениту промову Маршалл виголосив 5 червня 1947 року, а вже 12 червня у Парижі зібралися представники 16 країн Західної Європи. Вони обговорили розміри конкретної допомоги, необхідної для кожної з них. У відповідь на готовність прийняти її від США, був створений Урядовий комітет з вивчення стану економіки країни і її можливостей прийняти таку допомогу. Було визнано необхідним встановити пріоритети й обмеження на кількість експортованих з США дефіцитних ресурсів.
Важливим аспектом реалізації “плана Маршалла” стало питання про джерела фінансування окремих елементів програми. Його розв’язання погоджувалося з характером і видом поставок.
Поставки першого виду охоплювали предмети найважливішої життєвої необхідності - ті, що були потрібні для запобігання голоду. Щовесни виділялися асигнування на продукти харчування, паливо, одяг. Рік у рік gj мірі росту власних ресурсів європейських країн ці асигнування скорочувалися. Оскільки допомога такого роду не самооплачується, а більшість країн Західної Європи була не в змозі оплатити в доларах відповідні поставки, основна частина останніх ішла у вигляді дотацій, а не позик.
Місцева валюта, виручена від продажу цих продуктів, повинна була бути використана урядом європейської країни для зменшення дефіциту державного бюджету, а отже, і темпів інфляції; для нарощування таких дефіцитних ресурсів як сталь, цемент, вугілля, шахтне устаткування, нафтопродукти, енергетичне устаткування, транспортні засоби. Тим самим велася протидія інфляції витрат у конкретному секторі економіки.
Другий вид поставок – промислове устаткування. Тут у фінансуванні переважали позики Міжнародного банку. Третій вид поставок – сировина, сільськогосподарські машини, промислові товари, запасні частини та ін. Ці поставки фінансувалися під гарантії американського уряду через Експортно-імпортний Банк США, що створив для цих цілей спеціальне відділення.
Успіхи економічної політики.
Про зміну ситуації в Західній Європі в ході реалізації “плана Маршалла” свідчить те, що щорічна допомога в 4-5 млрд.$ дозволила за 3 року збільшити випуск продукції на 20 млрд.$. Висока результативність цього плану багато в чому пояснюється тим, що він був орієнтований на збільшення постачання західноєвропейського виробництва, на виборчий імпорт сировини й матеріалів.
Заходи щодо перебудови господарських відносин, у тому числі зовнішньоекономічних, по фінансовій стабілізації поєдналися із зусиллями по збереженню європейського економічного потенціалу, підвищенню ефективності його використання. Тільки цей потенціал міг служити джерелом самозабезпечування Європи ресурсами для створення альтернативних каналів постачання європейської промисловості сировиною, для розвитку імпортозаміщуючих і експортних виробництв. Тим самим розширилися можливості для імпорту із США вже не стільки сировини, скільки нових технологій.
За такої політики виборчого імпорту, активізації використання найбільш ефективних з наявних виробничих потужностей потребує насьгодні і Східна Європа. Зміцнення виробництва, що стримує імпорт споживчих і сировинних продуктів може послужити засобом вивільнення ресурсів для заміни вкрай зношених і застарілих фондів.
ВИСНОВОК
У стратегії підйому західноєвропейської економіки не останнє місце приділялося відновленню й відновленню основних виробничих фондів. Була намічена досить інтенсивна програма розвитку основного капіталу. На 1948-1951 рр. планувалося витратити від 2 до 3 млрд.$ на відновлення й розвиток заводів з виробництва заліза й стали, 3-5 млрд.$ - на машини й устаткування для шахт, 3-4 млрд. $ - на сільськогосподарські машини.
Початі наприкінці 40- х – початку 50- х рр. інвестиції суттєво підвищили конкурентоспроможність європейського експорту не зовнішніх ринках. Істотним фактором економічних досягнень Західної Європи став ефективний розподіл зусиль між розвитком традиційних і новітніх технологій.
Завдяки Плану було досягнуто наступне:
- ВВП у Європі підвищився на 32.5%, від 119 мільярдів в 1947 році до 159 мільярдів в 1951 році. - Промислове виробництво зросло на 40% у порівнянні з довоєнним рівнем; обсяг сільськогосподарської продукції - на 11%. - До 1953 року обсяг європейської торгівлі підвищився на 40%.
План Маршалла
|
