Кадровий потенціал - Економічні теми - Скачать бесплатно

Зміст

Вступ .3

Розділ 1. ТЕОРЕТИЧНА ЧАСТИНА .5

1.1. Поняття кадрового потенціалу та його характеристики 5

1.2. Творчий пошук в інноваційній діяльності 8

1.3. Оцінка кадрового потенціалу інноваційної організації .11

1.4. Мотивація та стимулювання творчої діяльності 16

1.5. Чинники, що впливають на розвиток кадрового потенціалу інноваційної діяльності 30

1.5.1. Організаційна структура та стиль керівництва .30

1.5.2. Режим роботи персоналу в інноваційній організації 34

1.5.3. Інноваційна культура .37

РОЗДІЛ ІІ. ПРАКТИЧНА ЧАСТИНА 40

2.1. Характеристика організації як суб’єкта інноваційної діяльності .40

2.2. Організаційна структура ТОВ «Продсервіс» 41

2.3. Умови роботи технологів .42

2.4. Кваліфікація персоналу, зайнятого творчою діяльністю 42

2.5. Генерування ідей та створення новації .43

2.6. Стимулювання творчої праці .44

2.7. Оцінка кадрового потенціалу .44

Висновки .51

Аналіз літературних джерел 53

Список використаної літератури .57

Додатки 59

Вступ

На сьогоднішній день у світовому господарстві формується новий погляд на фактори економічного зростання. Досвід розвинених країн показав, що основа стійкого економічного зростання забезпечується рівнем розвитку і динамізмом інноваційної сфери і відбувається на базі використання знань та інновацій як найважливіших економічних ресурсів. Саме інновації призводять до формування нових галузей і виробництв, а ініціатором їх є творчість людини-новатора.

Активізація людського фактора і прискорення науково-технічного прогресу — це взаємозалежні проблеми збалан­сованості та динамічного розвитку факторів виробництва. Сучасні технології мають ряд особливостей: вони вузько спеціалізовані, швидко застарівають, вимагають постійного удосконалювання, їх неможливо впровадити лише за допомогою документації, без люди­ни — носія ноу-хау.

Так, найрозвинутіші країни світу такі, як Японія, США, Великобританія, Німеччина, Франція, вже давно зрозуміли, що необхідною умовою прогресу науки і техніки є розвиток і максимальне розкриття творчого потенціалу науковців. Вони звертають на це особливу увагу і отримують відповідні результати. Ці країни заволікають „мізки” з усього світу як об’єкта інноваційної та економічної діяльності, розуміючи важливість людського капіталу та знаходячи необхідні мотиватори для їх роботи на благо не рідної країни.

На жаль, в Україні не досить звертають уваги на людський капітал, а особливо його людський потенціал, не має визнання людини як об’єкта капітальних вкладень, об’єкта економічної діяльності. У вітчизняних підприємців не достатнє розуміння того, що капітальні вкладення в людину є такими ж прибутковими, як і інвестиції у будь-який інший фактор виробництва, а в інноваційній сфері навіть в кілька разів більше. Тому не дивно, що в інноваційній сфері України спостерігаються негативні процеси, характерні в цілому для економіки країни. Інноваційна сфера не стала привабливою для творчого персоналу. Поряд із «вте­чею назовні» спостерігається «внутрішня», тобто перехід найбільш здібних молодих фахівців зі сфери досліджень до сфери бізнесу.

Тому тема кадровий потенціал інноваційної діяльності є актуальною темою на даному етапі розвитку економіки нашої країни.

Об’єктом аналізу даної роботи є механізм формування та використання кадрового потенціалу інноваційного підприємства.

Предмет дослідження – кадровий потенціал інноваційного підприємства, чинники, що впливають на його розвиток.

Метоювиконання роботи є:

§ ознайомитись з механізмом формування кадрового потенціалу інноваційного підприємства;

§ визначити і детально розглянути чинники, що на нього впливають;

§ вивчити методи оцінки кадрового потенціалу, можливість порівняння з конкурентами;

§ поглибити та закріпити свої знання за допомогою вивчення людського капіталу та його кадрового потенціалу в конкретній інноваційній організації.

Основними завданнямироботиє:

§ поглиблення знань у сфері управління людськими ресурсами, які є генераторами ідей в створенні інновацій, в межах інноваційного менеджменту;

§ аналіз чинників впливу на створення кадрового потенціалу організації;

§ оцінка кадрового потенціалу інноваційної організації;

§ визначення потреб і цінностей творчих людей як мотиваційних факторів до творчої діяльності;

§ методи стимулювання творчої діяльності задля повного розкриття здібностей працівників та вкладення їх в розвиток організації;

§ на базі отриманих знань зробити оцінку кадрового потенціалу в конкретній інноваційній організації, сформувати висновки за напрямом даної теми, розробити пропозицій для вирішення визначеної проблеми.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНА ЧАСТИНА

1.1. Поняття кадрового потенціалу та його характеристики

Творчий потенціал є однією з складових інноваційного потенціалу, основу якого складають кадрові і матеріально-технічні складові, а також наявність науково-технічної й інтелектуальної власності. Та особливо важливою складовою все ж є наявність кадрів спеціалістів і вчених, що забезпечують інноваційний процес новими знаннями, ідеями, винаходами, ноу-хау, новими технологіями. Саме такій складовій інноваційного потенціалу як кадровий потенціал (або людський капітал) має приділятися дуже велике значення.

Кадровий потенціал інноваційного підприємства визначається не тільки кількісним складом персоналу, який безпосередньо чи опосередковано пов’язаний з інноваційною діяльністю підприємства, а також і його якісними характеристиками, які розуміються як активи персоналу. Під активами персоналу розуміється сукупність колективних знань співробітників підприємства (організації), їх творчих здібностей, уміння вирішувати проблеми, лідерських якостей, підпиємницьких і управлінських навичок. Сюди також включаються психометричні дані і відомості про поведінку окремих осіб в різних ситуаціях. Тому можна дати наступні визначення творчого потенціалу.

Кадровий потенціал – це трудові можливості підприємства, здатність персоналу до генерування ідей, створення нової продукції, його освітній, кваліфікаційний рівень, психофізіологічні характиристики і мотиваційний потенціал.

За Краснокутською Н.В. кадровий потенціал інноваційної організації повністю ототожнюється з творчим і являє собою сукупність знань, здібностей, навичок, особистої майстернос­ті, системного мислення спеціалістів, які провадять інноваційну діяльність, їх творчі новаторські здібності і є базою забезпечення її іннова­ційного лідерства і конкурентоспроможності на ринку [9, с.401].

Специфіка інноваційної діяльності на підприємстві визначає структуру персоналу, складовими якого є: наукові та науково-технічні кадри; науково-допоміжний і обслуговуючий персо­нал; виробничий та адміністративно-господарський персонал [9, с.410-411].

Наукові та науково-технічні кадри — це професійно підго­товлені спеціалісти, які безпосередньо беруть участь у ство­ренні наукових знань і підготовці наукових результатів до прак­тичного використання (створення продуктів, процесів, методів, систем), включаючи наукову інформацію та проектно-конструк­торську діяльність.

Виділяється персонал, зайнятий в НДДКР. До його складу входять: дослідники, інженери, конструктори, техно­логи, техніки, допоміжний персонал, а також адміністративно-управлінський персонал, що здійснює безпосереднє керівництво інноваційним процесом (керівники науково-дослідних підрозді­лів). Техніки беруть участь у науково-дослідних розробках, об­слуговуючи лабораторне обладнання, підготовку матеріалів, кре­слень, проведення експериментів, дослідів, аналізів і т. ін. До допоміжного персоналу належать спеціалісти планово-еконо­мічних, фінансових підрозділів, патентних служб, відділів науко­во-технічного обладнання, приборів, а також персонал, який виконує функції загального характеру, що пов’язані з інноваційною діяльністю, як-от: робітники бухгалтерії, канцелярії, матеріально-технічного забезпечення тощо.

Основними складовими кадрового потенціалу є:

- освіта;

- рівень кваліфікації;

- професійні здібності;

- професійні навички;

- психометричні характеристики кадрів підприємства, що займаються інноваційною діяльністю.

Основою для трудової і творчої діяльності є покликання до того чи іншого роду занять, тобто наявність відповідних здібностей, схильностей, а також можливості реалізації професійного потенціалу. Так, деякі люди народжуються з визначеними здібностями. Ці здібності дуже важливі, але навчання і освіта важливі не менш. Підвищення рівня освіти є фактором підвищення рівня знань і творчої активності. Людський потенціал накопичується аналогічно матеріальному і капіталом накопичення є освіта, знання, навички і досвід.

Також важливою складовою кадрового потенціалу є кваліфікаційний рівень персоналу, що веде інноваційну діяльність. До діяльності науковця, спеціаліста, керівника, службовця ставляться відповідні кваліфі­каційні вимоги, визначаються посадові обов’язки й обсяг специ­фічних знань, що враховується при атестації кадрів та встанов­ленні оплати праці.Крім того кваліфікація персоналу здійснює вплив на сприйняття інновацій. По-перше, кваліфікація зумовлює той «максимум», на який здатен працівник, і в разі, коли інновація вимагає нових знань чи умінь, навичок, що виходять за межі цього «максимуму», може стати безпорадною. По-друге, кваліфікація є мотивоутворюючим фактором діяльності: що вищою є кваліфікація, то більшою мірою працівник керується внутрішніми й зовнішніми позитивними мотивами й охочіше бере участь у процесах впровадження й поширення інновацій. Крім того, кваліфікованих фахівців значно легше ознайомити з нововведенням.

Щодо психофізіологічних характеристик людини, вони також відіграють не останню роль в творчій роботі та генеруванні і пропозиції ідей. Можна виділити ті, які негативно впливають на творчі можливості і стоять на шляху реалізації нововведень, та які їх стимулюють. До першої групи належать консерватизм, відсталість, песимізм, страх краху, небажання перенавчатись, інертність, бюрократія, професійна заздрість, недовіра, самозакоханість та ін. Стимулюючими факторами є винахідливість, інтерес до нового, рішучість, готовність іти на ризик, інтелект, креативність, організаторські здібності, ініціативність, лідерство та ін.

Отож, спеціаліст, який задіяний в інноваційній діяльності, повинен мати відповідну освіту, інтелектуальні здібності вище середніх, бути професіоналом у своїй галузі знань, вміти використовувати свої знання, уміння і навички для досягнення намічених результатів і генерування нових ідей. Допитливість та ініціатива також є важливим фактором успішної роботи фахівця.

1.2. Творчий пошук в інноваційній діяльності

Джерелами нових знаннь, винаходів, технологій є фундаментальні дослідження і розробки, користь яких виявляється не тільки в тому, що фундаментальні знання ведуть до зниження витрат на прикладні дослідження внаслідок зменшення кількості проб і помилок, а й у накопиченні цінних ідей, які можуть використовуватись у довгостроковій перспективі для розроблення інновацій.

Для появи життєздатного технічного рішення необхідні технічна маса ідей і умови для її розроблення. Творчий пошук має вигляд ланцюга: синтез або запозичення ідей – трансформація ідей у технічні рішення – оцінка споживчої, технічної, економічної ефективності рішень та вибір з них життєздатних. За його результатами висувається концепція (головний технічний задум), яка оформлується у вигляді проекту, супроводжується появою зразків-носіїв ідеї та є основою для подальшого технічного проектування та виготовлення.

Взаємозв’язки між учасниками розроблення проекту та послі­довність вибору концепції технології в підрозділі можуть бути зображені у вигляді схеми (рис. 1.1).

Керівник інноваційного проекту координує роботу групи, не втручаючись у творчий процес, а організуючи обговорення отри­маних результатів, разом з тим він формулює завдання та затвер­джує кінцевий проект, який пропонується замовнику.

Керівником проекту підбирається спеціаліст, який, з одного бо­ку, має організаційні здібності, а з іншого — достатньо компетент­ний у тематиці проекту. Він повинен системно оцінити, спираючись на результати роботи аналітиків та власний досвід, варіанти ідей і технічних рішень з точки зору максимально можливого задоволення споживачів, технічних та економічних вимог замовника.

Рис. 1.1. Взаємозв’язки між учасниками розроблення проекту та послі­довність вибору концепції технології в підрозділі [9, с. 250]

Залежність між творчим потенціалом дослідників, критичною масою ідей та рівнем науково-технічної значущості останніх по­казана на рис. 1.2 у вигляді діаграми.

Рис. 1.2.2. Діаграма залежності критичної маси ідей від творчого потенціалу дослідників групи [9, с. 251]

Крива М характеризує критичну масу ідей, яка забезпечує отримання одного життєздатного нового технічного рішення від­повідно до певного рівня значущості. Чим вищий рівень значу­щості технічного нового рішення, тим більше ідей такого ж рівня необхідно акумулювати для формування їх критичної маси (більш складна проблема потребує більшого масштабу пошуку).

Крива П — це крива творчого потенціалу дослідників, які вхо­дять до складу творчої групи. Чим нижче рівень значущості тех­нічного рішення, тим більше ідей такого самого рівня вони здатні запропонувати (для менш складної проблеми легше знайти мож­ливі способи її вирішення).

Криві М та П перетинаються в точці А проектного творчого потенціалу групи, де величини творчого потенціалу і критичної маси ідей збігаються. Це свідчить про здатність дослідників твор­чої групи синтезувати необхідну кількість ідей цього рівня зна­чущості.

Для синтезу більшої кількості ідей, якої потребує відповідно вищий рівень науково-технічної значущості ідей та технічних рі­шень, потенціал творчої групи необхідно підвищити (крива П’ на рис. 1.2).

Проектний творчий потенціал групи може регулюватися зміною:

— кількості паралельно працюючих дослідників;

— складу дослідників з урахуванням різної продуктивності праці;

— терміну підготовки інноваційного проекту;

— поєднанням цих заходів.

Наведені пояснення базуються на теоретичних закономірно­стях, однакових для будь-яких нововведень. Конкретні ж кіль­кісні значення кривих будуються на основі емпіричних даних для певних видів техніки і з урахуванням творчого потенціалу спеціалістів.

Таким чином, головним ресурсом інноваційного потенціалу організації є людський ресурс, його творча активність і сприйнятливість до нововведень, які залежать від науково-технічної компетенції, стилю управління персоналом в інноваційній організації тощо.

1.3. Оцінка кадрового потенціалу інноваційної організації

В управлінні персоналом організації визначення характеристик та потенціалу працівника відбувається за допомогою джерелознавчого аналізу, програмованого контролю знань, соціологічного опитування, психологічного тестування, лабораторних медичних досліджень, експертних оцінок, інтерв’юірування, аналіза конкретних ситуацій, спостереження (таблиця 1.1).

Таблиця 1.1

Методи оцінки персоналу [4, с. 67-68]

Продовження таблиці 1.1

Закінчення таблиці 1.1

Ці методи оцінки застосовуються для оцінки потенціалу та психометричних характеристик кожного працівника окремо, а деякі з них можуть використовуватись для оцінки загального трудового потенціалу організації.

Найчастіше для оцінки потенціалу персоналу, зайнятого творчою працею застосовують метод експертних оцінок. Для проведення оцінки цим методом необхідно сформувати систему критеріїв та показників, що характеризуються стан кадрового потенціалу і за якими має проводитися оцінка, та експертно визначити вагомість (у % або відносних величинах) кожного показника (але так, щоб сума коефіціентів вагомості становила 100% або 1). Цей метод дає можливість оцінювати показники з різними одиницями виміру (кількісні та якісні). В якості критеріїв використовуються складові кадрового потенціалу та чинники, які на нього впливають. Метод експертних оцінок можна використовувати як для оцінки творчого потенціалу окремих працівників, так і для оцінки творчого потенціалу персоналу організації загалом. Оцінку останнього можна проводити за такими критеріями і показниками (таблиця 1.2):

Таблиця 1.2

Оцінка кадрового потенціалу інноваційної організації [власне джерело]

Продовження таблиці 1.2

Закінчення таблиці 1.2

По кожному показнику виставляється бальна оцінка. Потім оцінка творчого потенціалу працівників розраховується по формулі:

ТП=SОі*Ві (1.1)

де ТП – творчий потенціал працівників;

Оі – бальна оцінка і-го показника;

Ві – вагомість і-го показника;

n – кількість показників.

Якщо визначається вагомість критерію, а не показника, то формула бути мати наступний вид:

ТП=S(SОі/mj)*Вj (1.2)

де ТП – творчий потенціал працівників;

Оі – бальна оцінка і-го показника;

Вj – вагомість j-го критерію;

mj – кількість показників в j-му критерії;

k – кількість критеріїв.

Також з допомогою методу експертних оцінок можна визначати приріст творчого потенціалу персоналу організації та показник рівня кадрового потенціалу стосовно кадрового потенціалу конкурента:

ТП=S(ОіА/ОіБ)*Ві (1.3)

де ТП – творчий потенціал працівників;

ОіА – бальна оцінка і-го показника в поточному періоді;

ОіБ – бальна оцінка і-го показника бази порівняння (творчий потенціал організації за попередній період (рік, 5 років) або творчий потенціал конкурента);

Ві – вагомість і-го показника;

n – кількість показників.

1.4. Мотивація та стимулювання творчої діяльності

Проблематика мотивації праці персоналу набуває дедалі біль­шого значення, оскільки в усіх видах інноваційної діяльності зростає елемент творчих розумових зусиль.

Мотивація як функція управління означає сукупність рушій­них сил, що стимулюють усіх учасників інноваційного процесу і кожного окремо до активної діяльності. Прості прагматичні рішення в мотиваційній сфері сьогодні не можуть дати очікуваних результатів. Менеджеру необхідно спи­ратись на новітні теоретичні розробки, які відображають природу мотивації взагалі і творчої діяльності зокрема. Мотивація пов’я­зана з використанням низки специфічних категорій і понять, ос­новними з яких є поняття потреб, мотивів, спонукання, моти­ваційної поведінки, стимулів і винагород.

В основі сучасного розуміння мотивації лежить концепція потреб, що визначає зміст і напрям людської діяльності, її оцінку соціальним оточенням і самою особистістю. Саме потреби, як необхідність у будь-чому для існуваня і розвитку, є головною умовою мотивації. Потреби фахівців у робочій обстановці зводяться до винагороди, задоволеності роботою, відповідальності, гарних умов праці, статусу в організації. Отже, виявлення потреб і створення умов, при яких людина може задовольнити їх, одночасно виконуючи перед ним завдання, будуть мотивувати підвищення ефективності інновації. Тому повне задоволення всіх потреб не бажане, бо не залишиться стимулів для досягнення поставленої мети.

Стимулювання – засіб, за допомогою якого здійснюється мотивація [9, с.418]. У практиці сучасних компаній реалізується двомоментний підхід до стимулювання праці в інноваційному процесі: прагнення максимально активізувати творчу особистість; спрямування активності працівника на досягнення конкретно­го комерційного результату.

З цією метою використовується багато як матеріальних, так і нематеріальних стимулів, створюється взаємодоповнююча система стимулювання. Методами стимулювання творчої активності персоналу є три групи методів [9, с. 421]:

1) методи прямого стимулювання:

– розмір заробітної плати;

– надбавки;

– премії;

– винагороди;

– пільги;

– страхування;

– пенсійне забезпечення;

2) непрямі (опосередковані) методи:

- придбання акцій компанії;

- оплата членства в наукових товариствх;

- оплата проїзду на наукові конференсії;

- право самостійності у виборі наукової тематики досліджень;

- свобода спілкування між співробітниками і керівництвом у робочий час;

- розвиток неспеціалізованої кар’єри;

- зміна статусу підрозділу і керівництва в залежності від успіху інновації;

- формування спільної думки, сприятливої до наукового пошуку; заохочення до роботи в команді;

3) методи негативного стимулювання:

- право керівника звільнити або перевести спеціаліста на нижчу посаду;

- зміна заробітної плати в бік зменшення;

- позбавлення пільг.

Отже,мотивація інтелектуальної праці до інноваційної діяльності визначається багатьма факторами. Серед них одним із найважливіших є матеріальна зацікавленість. Для того щоб матеріальна зацікавленість стала мотивацією участі в інноваціях, розмір винагороди має співвідноситися з результа­тивністю інтелектуальної праці і тим самим стимулювати її. Ефективність мотивації і стимулювання значною мірою пов'язані з проблемою диференціації доходів. Специфічні особливості наукової праці зумовили й особливу організацію її оплати. Облік безпосереднього внеску кожного працівника у вирішення конкретної науково-технічної проблеми має покладатися в основу вдоскона­лення системи оплати праці вчених, розробників, техніків. Від вирішення цього питання залежить підвищення ефективності наукових досліджень і розробок, творча активність працівників сфери науки і техніки. Матеріальне стимулювання дослідників і розробників при­пускає використання системи посадових окладів та спеціального преміювання.

Система посадових окладів покликана здійснювати диференціа­цію заробітної плати відповідно до якості праці. Заслуговує на увагу система, що включає: багатоступінчасту структуру посадових окла­дів; систему оцінки роботи науковців за встановленими для кожної посади критеріями; диференціацію посадового окладу залежно від загальної суми балів, отриманих в результаті атестації працівників. При цьому система має враховувати й рангові оцінки. Науковий сту­пінь є визначальним чинником, що надає працівникові можливість претендувати на посаду провідного чи головного наукового співро­бітника. Підсилити зв'язок оплати праці з його результативністю покликана й система надбавок, що включає в себе надбавку тривалої дії й тимчасові надбавки, премії, розмір яких залежить від ефектив­ності результатів роботи. Особливість короткотермінової надбавки полягає в тому, що її призначають на заздалегідь оголошений тер­мін, проте й упродовж цього терміну керівництво може її зняти. Преміювання окремого працівника здійснюють, виходячи з оцінки показників його результативності та продуктивності [5, с. 538].

При стимулюванні необхідно зважати на те, що у сфері науки існує невідповідність здійснення витрат і одержання результатів. Для посилення зацікавленості працівників у досягненні ефективніших результатів можна використовувати пропозицію про застосування авторських облігацій. За цими облігаціями авторську винагороду пе­редбачається виплачувати протягом деякого періоду, в міру реаліза­ції розрахункових ефектів від упровадження розробки. Облігації мають бути різного номіналу — за ступенем участі співробітників у розробках. їх варто видавати після завершення кожної роботи.

Перспективним є й застосування принципу «роялті», що припу­скає право дослідника, розробника на частку прибутку від виробни­цтва нової техніки, використання наукових та технічних пропозицій. Це дасть змогу підвищити зацікавленість науковців як у перспектив­ності напрямів досліджень і розробок, так і в термінах впроваджен­ня останніх. Реалізація цього принципу забезпечить додаткову фінан­сову підтримку наукових і конструкторських організацій [5, с. 543].

Для творчих працівників грошова мотивація відіграє, безумовно, важливу роль, але в деяких випадках важливішими стають мотиватори самовираження як засіб задоволення потреби більш високого порядку. Наприклад, престиж, задоволеність роботою, кар'єра, влада і вплив, можливості самовираження як особистості. Тому важливо розробити систему мотивації, пристосовану до психології конкретної людини.

Існують також нефінансові винагороди праці. Під нефінансовими винагородами мають на увазі усі методи, що не стосуються безпосередньо оплати праці й які компанія вико­ристовує для винагороди своїм співробітникам за гарну роботу й підвищення їхньої мотивації та прихильності до організації. Існує безліч видів нематеріальних винагород. Найпоширеніші з них такі:

1) пільги, пов'язані з графіком роботи. Насамперед, це дії, пов'язані з оплатою неробочого часу співробітника (святкові дні та відпустка, період тимчасової непрацездатності, перерви на обід і відпочинок). Крім того, це надання співробітнику гнучкого графіка роботи. І, нарешті, дуже популярною останнім часом є система «банку неробочих днів». Співробітнику на рік надається певна кількість днів, коли він може не працювати (зазвичай ця кількість складається з норми відпустки і розумної кількості відгулів), і він одержує мож­ливість скористатися неробочими днями за своїм розсудом.

2) матеріальні нефінансові винагороди. Насамперед, це різні подарунки, які фірма робить своїм співробітникам. Це мо­жуть бути невеликі сувеніри, більш великі подарунки як символ важливості співробітника для фірми, сімейні подарунки, до дня на­родження, квитки до театру, подарунки з нагоди народження дити­ни. Крім того, сюди ж можна віднести різні фінансові «послаблен­ня» співробітникам. Це, передусім, оплата медичної страховки, а також позики за пільговою програмою та знижки на придбання продукції підприємства.

3) різні загальнофірмові заходи, що не стосуються без­посередньо роботи. Це фірмові свята, присвячені значним подіям внутрішнього життя (ювілею фірми, випуску нової моделі продукції тощо). Крім того, різні заходи, на які працівники мають право запро­шувати свої родини (Новий рік, День Незалежності), заміські й екс­курсійні поїздки, що влаштовуються організацією. До цієї ж катего­рії можна віднести оплачувані централізовані обіди.

4) тип винагород, які можна назвати «винагороди-вдячності». Ця категорія нематеріальних винагород є мобуть найзначнішою. Насамперед, це елементарні слова подяки співробітникам за їхню роботу, висвітлення їхніх досягнень у засобах масової інфор­мації та розміщення їхніх фотографій на видних місцях.

5) винагороди, пов'язані зі зміною статусу співробітника. До цього блоку входить не лише посадове підвищення, а й навчання співробітника за рахунок фірми (за яким часто слідує посадове підви­щення); запрошення співробітника як виступаючого чи лектора (такий вид винагороди свідчить про високу оцінку його професійних якостей і надає йому можливість випробувати свої сили у новій якості), пропози­ція брати участь у більш цікавому чи матеріально вигідному проекті (для організацій проектного типу), а також можливість використання устаткування організації для реалізації власних проектів.

6) винагороди, пов'язані зі зміною робочого місця. До цього блоку входять дії, що ведуть до зміни технічної оснащеності робочого місця співробітника та його ергономіки (перенесення ро­бочого місця, надання окремого кабінету, наймання секретаря, на­дання додаткового офісного устаткування), а також надання співро­бітнику службового автомобіля.

Останнім часом чітко окреслюється тенденція до системного використання нефінансових винагород. Це відбувається через об'єк­тивну необхідність утримувати кваліфікованих співробітників та залучати нових виконавців. Таким чином виникла система «пакета послуг». За її застосування співробітник одержує можливість вибору з деякої кількості різних винагород саме такої, в якій він максималь­но зацікавлений у даний момент.

Велику роль у мотивації творчої праці відіграє створення «навколишнього середовища» -- певних умов праці, що стимулюють творчу діяльність. «Навколишнє середовище» має включати забезпечення працівника потрібними сучасними ресурсами, звільнення його від допоміжної роботи, надання йому самостійності. Ще одним важливим моментом у створенні сприятливих умов творчості є організація неформального спілкування (неформальні наукові комунікації під час роботи). Це види спілкування, під час яких відбувається обмін інформацією, що підвищує мож­ливість прискорення результативності інноваційного процесу. Неформальні контакти сприяють вирішенню цілого ряду питань технічного, економічного, організаційного, виробничого і науко­вого порядку. Неформальне спілкування в робочий час розгляда­ється керівництвом організації як важливе джерело ефективної взаємодії робітників у створенні, промисловому освоєнні і рин­ковій реалізації новацій; коли необхідна орієнтація на рішення “наскрізних” завдань, розуміння кінцевих цілей і надійність “стиків” між етапами створення інновацій.

Важливим напрямом застосування непрямих методів стиму­лювання результатів інноваційної діяльності є організація зма­гання між децентралізованими підрозділами фірми й автономни­ми творчими групами, які працюють як цільова команда на принципах самоуправління. В цільових командах відбувається розподіл відповідальності між призначеною кількістю працюю­чих, які мають різні обов’язки, окреслені завданнями і цілями дослідження, чітке ви­значення особистої ролі (наприклад, координатор, аналітик тощо) і відповідальності за результати своєї роботи. Усі члени групи беруть участь у загальних дискусіях з тим, щоб всебічно інфор­мувати один одного відносно одержаних результатів і проблем, що виникають і потребують негайного вирішення. У процесі та­ких дискусій висловлюються різні міркування і пропозиції, що розширяє горизонти мислення і може бути джерелом нових ідей і пропозицій. Крім того, колективне мислення і дух змагання позитивно впливає на кожного учасника групи, а саме:

• підвищується цілеспрямованість у вирішенні спільних за­вдань, проблем, над якими група працює; відбувається подолання “синдрому егоїзму” авторів ідей;

• з’являється можливість обдумувати проблеми найбільш різ­нобічно і разом з тим самокритично;

• у результаті обміну думками збагачуються знання і досвід кожного учасника групи;

• накопичується новаторський потенціал;

• зміцнюються міжособові та функціональні контакти і взає­модія працюючих;

• народжується почуття змагання і бажання розвивати особис­ту майстерність та вміння працювати в цільових групах.

Мотивація творчих працівників до інновацій прямо пов’язана з державною науковою та інноваційною політикою. Тому інший аспект мотивації персоналу до інновацій — це стан правового захисту інтелектуальної власності [9, с. 428]. Вартісні інвестиції в наукові дослідження й розробку інтелектуальних продуктів окуп­ляться лише в тому разі, якщо інтелектуальна власність охороняти­меться в правовому порядку.

Важливе значення в теорії мотивації мають нематеріальні мотиви, які умовно можна поділити на дві групи: активні і пасивні. До активних відносяться рівень мотиваційної сприйнятливості працівником інновацій, поінформованість про інноваційну політику підприємства і відчуття важ­ливості власної ролі в процесі її реалізації (зумовлюють рівень рольо­вої сприйнятливості), відповідність кваліфікаційної підготовки нагаль­ним потребам (зумовлює рівень кваліфікаційної сприйнятливості інновацій). Вплив фактора «розуміння ролі» залежить від того, у чому пра­цівник вбачає свою позицію в процесі діяльності підприємства вза­галі і, зокрема, в інноваційному процесі. Аби сприймати іноваційний процес і брати в ньому участь, працівник, по-перше, має чітко розуміти, чого від нього очікують і чому саме, тобто усвідомлювати мету роботи. По-друге, він має відчувати особисту вагомість і неза­мінність у цьому процесі. До другої групи (пасивні) віднесено такі якості, як ініціа­тивність, відповідальність і самостійність. Проте відомо, що підвищуючи активні характеристики працівника, можна істотно поліпши­ти його пасивні якості.

У практиці господарювання набули поширення різноманітні форми морального стимулювання і заохочування. Використову­ються різні методи визнання результатів творчості, ентузіазму, ініціативи. Це індивідуальні та колективні нагороди, присвоєння почесних звань і титулів, знаків пошани, публічне вручення гра­мот, сертифікатів, значків, проведення конкурсів і публікацій їх результатів у внутрішньофірмових газетах, бюлетенях.

Дуже важливі для мотивованої трудової діяльності є індивідуальні оцінки трудових цінностей, як от: достатній заробіток; гарні колеги по роботі; цікава робота; робота за здібностями; зруч­ний час роботи; корисність для суспільства; тривала відпустка; на­дійне місце роботи; шанована робота; можливість ініціативи; досяг­нення результатів; можливість спілкування; відповідальність у робо­ті; міжнародні контакти.

Вивчення теорії мотивації, її практичного застосування, а також особливостей праці науковців дали змогу побудувати типологію трудової мотивації працівників, що займаються творчою діяльністю.