Поділ праці - Економічна теорія - Скачать бесплатно

План

Поділ праці як основа розвитку товарного виробництва

Економічний закон поділу праці.

1. ПОДІЛ ПРАЦІ ЯК ОСНОВА РОЗВИТКУ ТОВАРНОГО ВИРОБНИЦТВА

СУТНІСТЬ ПОДІЛУ ПРАЦІ

Поділ праці — це процес, при якому різні види обробки продуктів відокремлюються один від одного, створюючи все нові виробництва і галузі

Однак це визначення буде неповним, якщо не показати деякі особ­ливості цього явища.

По-перше, поділ праці є історичною категорією. Це означає, що він перебуває у постійному русі, безперервно змінюється, що відбиває певний рівень розвитку продуктивних сил. Далі будуть по­казані історичні етапи розвитку поділу праці.

По-друге, поділ праці не обмежується мікроекономічними яви­щами — в межах одного підприємства. Це певна система суспіль­ної праці, яка складається у результаті якісної диференціації трудо­вої діяльності в процесі розвитку суспільства.

По-третє, поділ праці є причиною виникнення товарного вироб­ництва. Проте він стає причиною тільки тоді, коли поділ праці відбу­вається одночасно з відчуженням виробників. А це означає, що ви­робники, між якими відбувся поділ праці, виступають як відокремлені власники. Обмежуючись певним видом виробничої діяльності, вони для задоволення своїх потреб змушені обмінювати власний продукт на інші продукти. Тільки у такий спосіб вони можуть задо­вольнити свої потреби. Обмін між різними власниками набуває форми товарообміну.

Розвиток поділу праці поглиблює товарний обмін, стає важли­вим процесом розвитку ринкової економіки.

Поділ праці, як уже зазначалось, є важливим чинником подолан­ня суперечності між безмежними потребами і обмеженістю ресурсів. Однак цей чинник діє у певних межах і тому не стосується всіх еко­номічних ресурсів, зокрема тих, які обмежені природою і не віднов­люються після виробничого споживання. Інакше кажучи, поділ праці не може відновити запаси нафти, газу, вугілля, залізної руди та інших природних ресурсів.

Проте поділ праці може успішно долати обмеження виробни­чих можливостей. І це досягається завдяки тому, що поділ праці є важливим чинником підвищення продуктивності праці. Історія свідчить, що людство саме тому приділяло увагу поділу праці, що він зумовлював значне зростання її продуктивності.

СПЕЦІАЛІЗАЦІЯ: ПЕРЕВАГИ І НЕДОЛІКИ

Економічною формою поділу праці є спеціалізація.

Спеціалізація — це поділ старих і формування нових галузей суспільного виробництва, а також поділ праці всередині галузі.

Найважливішими чинниками виробництва є розвиток ринкових відносин, зростання масштабів виробництва, науково-технічний прогрес.

Найголовнішою ознакою спеціалізації є виробництво певного продукту або частини його.

Спеціалізація веде до того, що виробник, як правило, виробляє продукцію не для себе, а для інших членів суспільства, часто його продукція не є предметом особистого чи виробничого споживання.

Отже, спеціалізація обумовлює об'єктиві у необхідність то­варного обміну між членами суспільства.

Наявність такого обміну внаслідок спеціалізації веде до удоско-алення виробництва. Уже давно відомо, що відсутність спеціалі-д'ї, так звана самозабезпеченість у господарстві, породжує неефек-Івність виробництва. Як зауважують американські економісти Кемп-Р. Макконнелл і Стенлі Л. Брю в сво'їй «Економікс», «людина, яка береться за все, може бути досить яскравою особистістю, але вже продуктивністю праці вона явно не відзначається». Які переваги забезпечує спеціалізація виробництв:»?

·По-перше, вона значно збільшує продуктивність праці. Це по­в'язано з тим, що спеціалізація створює умови для організації безпе­рервного (поточного) процесу виробництва, застосування найдоско­наліших засобів праці, впровадження механізації та автоматизації виробництва, досягнення повного і ефективного використання тех­нологічного устаткування, удосконалення структури підприємств, підвищення кооперації праці.

·По-друге, спеціалізація дає можливість краще використати го­ловну продуктивну силу — людину на основі врахування її індиві­дуальних відмінностей і здібностей. Як відомо, люди не однакові за своїми фізичними і розумовими здібностями. Є працівники, які відрізняються досить високою фізичною підготовкою. Вони можуть успішно виконувати важку роботу. Інші ж від природи не мають до­статніх фізичних сил для важкої роботи, але здатні виконувати робо­ту, де переважає частка розумової праці. У таких людей є здібності до аналітичної розумової діяльності. Поділ праці дає можливість це враховувати.

·По-третє, спеціалізація на виконанні певної роботи формує кваліфікацію працівника. Давно відомо, що у більшості випадків лю­дина не може однаково спритно виконувати багато видів діяльності. Проте вона може досягти неабиякої майстерності у деяких видах робіт.

·По-четверте, спеціалізація у виконанні виробничих функцій веде до економії часу, позбавляє виробництво від зайвих витрат, особ­ливо під час зміни одного виду діяльності іншим видом.

·По-п'яте, спеціалізація дає можливість краще використовувати регіональні особливості. Наприклад, в Україні у сільському господар­стві немає потреби виробляти товарну продукцію за її видами в усіх регіонах країни. Так, картопля дає високі врожаї у Чернігівській, Житомирській, Волинській областях. А на Одещині, Херсонщині че­рез природні умови її вирощують значно менше. На півдні України отримують високі врожаї пшениці, вирощують баштанні та інші куль­тури.

Отже, географічна спеціалізація виробництва має важливе зна­чення для забезпечення ефективного використання такого важливо­го ресурсу, як сільськогосподарські землі.

Проте спеціалізація має не лише переваги. Вона несе з собою і деякі негативні нпаслідки. У ряді випадків спеціалізація в промис­ловості робить працю робітників монотонною і нудною. Робітнику протягом дня, місяця, року треба виконувати одноманітну роботу — закручувати гайки або монтувати якусь одну деталь.

Уникнути монотонної праці можна іноді за допомогою автомати­зації, впровадження промислових роботів. Однак не в усіх випадках це можливо. Позитивні результати має і зміна виду праці.

·Недоліком спеціалізації економісти називають також залежність суспільства від спеціалізованих працівників. «Страйки докерів або водіїв вантажних автомашин здатні дуже швидко привести до не­стачі товарів», — зазначають Кемпбелл Р. Макконнелл і Стенлі Л. Брю.

Поділ праці, який здійснюється між підприємствами і Галузя­ми, іноді дуже важко врахувати. Виникають непередбачені дисп­ропорції між ланками спеціалізованого виробництва. В одних під­приємствах і регіонах виникають надлишки спеціалізованої продук­ції, що створює проблему їхньої реалізації, а в інших відчувається гостра нестача комплектуючих деталей і вузлів, що стримує розви­ток виробництва.

Проте в кінцевому підсумку спеціалізація забезпечує біль­ше переваг, ніж недоліків, і людство використовує цю форму організації виробництва для підвищення продуктивності праці.

Спеціалізація тісно пов'язана з кооперуванням, розвиток якого заснований на посиленні та поглибленні спеціалізації.

Кооперація — це особлива форма тривалих раціональних ви­робничих зв'язків між спеціалізованими самостійними підприємствами порівняно з іншими підприємствами, які не мають таких зв'язків

Відповідно до форм спеціалізації в промисловості існують три форми кооперування:

предметне (агрегатне) — головне підприємство випускає кінцеву продукцію і отримує від інших підприємств різні вироби;

подетальне — на головне підприємство надходять від ряду гпеціалізованих підприємств вузли і деталі;

технологічне — підприємство поставляє іншим підприємствам юковки, штамповки, литво, тобто продукцію окремих стадій вироб­ничого процесу.

ЕТАПИ РОЗВИТКУ СУСПІЛЬНОГО ПОДІЛУ ПРАЦІ

Розвиток товарного виробництва можна вивчати за етапа­ми суспільного поділу праці.

Перший суспільний поділ праці, відбувся між скотарськими і землеробськими племенами. Це вже були зачатки виникнення товар­ного виробництва. Однак зауважимо, що обмін відбувався не всере­дині племен, а на їх стиках зіткнення.

Другий суспільний поділ праці виник на основі відокремлення ремесла, тобто появи прообразу промисловості. Цей етап вважають особливо помітним кроком у зародженні товарного виробництва.

Третій суспільний поділ праці ознаменувався відокремленням торгівлі (купецького капіталу). Торгівля стала самостійною галуззю господарства. Це був новий крок до розвитку товарно-грошових відносин.

Подальший поділ праці пов'язаний з виникненням і розвитком машинної індустрії, формуванням нових галузей виробництва. Особ­ливо помітне значення для розвитку товарного виробництва мало ви­никнення галузей виробництва засобів виробництва для виробницт­ва засобів виробництва (в основному галузей важкої промисловості). В промисловості поділ праці охопив підприємства, багато з яких по­чали спеціалізуватися на виробництві окремих видів продукції.

Поступово розвивається міжнародний поділ праці. Це сприяє посиленню зовнішньоекономічних товарних зв'язків, розвитку міжна­родної торгівлі. Завдяки міжнародному поділу праці економіка бага­тьох країн набула інтернаціонального розвитку.

В умовах всебічного поділу праці, масового виробництва товарів створюються сприятливі умови для дії економічного закону поділу праці.

2. ЕКОНОМІЧНИЙ ЗАКОН ПОДІЛУ ПРАЦІ

СУТНІСТЬ ЗАКОНУ

Життя показало, що поділ праці не є випадковим явищем. Він відображує стійкий, істотний причинно-наслідковий зв'язок, що свідчить про те, що в поділі праці виявляється дія певного економіч­ного закону (рис. 14).

Рис. 1. Механізм дії закону поділу праці

Об'єктивна необхідність дії економічного закону поділу праці випливає з настійної потреби масового виробництва певних видів продукції в умовах ускладнення процесу праці. Проте цей процес-причина наштовхується на обмежені можливості існуючої системи спеціалізації праці. Остання є, по суті, виявом обмеженості вироб­ничих можливостей. Процес-причина закону поділу праці виникає в умовах його взаємодії з законом рідкості, який ми розглянули у по­передньому розділі. Водночас закон поділу праці обумовлюється дією закону зростання продуктивності праці.

Людство на всіх етапах свого розвитку прагне підвищити про­дуктивність праці. При цьому необхідність зростання продуктивності праці стосується не тільки продукту в цілому, а і його окремих час­тин, деталей, вузлів. Часто виробництво якогось агрегату затримуєть­ся через відставання виробництва його окремої частини.

Отже, виробництво цього компонента доцільно зробити само­стійним, спеціалізованим, розрахованим на масову продукцію. Безу­мовно, таке виробництво пов'язане з широким застосуванням ма­шин, впровадженням, як правило, автоматизації.

Так у суспільстві виникає суперечність між необхідністю масо­вого виробництва в умовах ускладнення процесу праці та обмеже­ними можливостями існуючої системи спеціалізації праці. Як же вирішити цю суперечність? Практика показала, що він полягає у подальшому розвитку поділу праці, що веде до підвищення її продуктивності. Це і утворює процес-наслідок економічного закону поділу праці.

Формами вияву закону поділу праці є такі:

• поділ праці між галузями суспільного виробництва і окремими підприємствами;

• територіальний поділ праці (розміщення виробництва);

• поділ праці між окремими працівниками, які пов'язані з поді­лом праці всередині підприємств.

З виникненням світових інтеграційних процесів, як уже зазнача­лось, розвивається міжнародний поділ праці.

Кількісне вираження закону поділу праці через його багато­гранність впливу на економічні процеси пов'язане з комплексом по­казників: рівнем спеціалізації, ефективністю поділу праці, строком окупності капітальних вкладень на впровадження спеціалізації.

Рівень спеціалізації може бути визначений за допомогою кое­фіцієнта рівня спеціалізації як частка профільної продукції в загаль­ному обсязі продукції, виробленої підприємством.

Ефективність поділу праці розраховують за такою формулою:

Де П1 ,П2— продуктивність праці відповідно до і після впроваджен­ня поділу праці.

У практиці господарювання ефективність спеціалізації обчис­люють як термін окупності капітальних витрат Ток на спеціалізацію.

де К — обсяг капітальних вкладень на здійснення спеціалізації; Ф — вартість засобів праці, що вивільнились у результаті спеціалі­зації та можуть бути направлені для використання в інші виробничі галузі; Еу — умовна річна економія від зниження витрат підприєм­ства (економія спожитих засобів виробництва і оплати праці).

Важливою передумовою (організаційною основою) підвищення рівня спеціалізації в промисловості є стандартизація, уніфікація і типізація.

Економічна ефективність системи стандартизації, уніфікації та типізації виявляється за рядом напрямів: встановлення раціонально­го асортименту продукції, збільшення серійності її випуску, скоро­чення строків проектування та витрат на нього, виготовлення засобів технологічного оснащення тощо.

СУЧАСНА СПЕЦІАЛІЗАЦІЯ ВИРОБНИЦТВА

На основі відокремлення виробництва певної продукції на ряді підприємств виникли нові галузі промисловості, для яких ха­рактерний особливий виробничий апарат.

Тепер у промисловості існують три види спеціалізації:

предметна — спеціалізація підприємства на виготовленні одно­рідної закінченої продукції;

подетальна — виробництво окремих частин і деталей головного продукту;

технологічна (стадійна) — відокремлення окремих стадій єди­ного технологічного циклу (рис. 15).

Рис.2. Форми і зміст спеціалізації у промисловості

При аналізі промислового виробництва застосовується система показників спеціалізації:

• частка основної продукції в загальному обсязі продукції, що виробляється;

• кількість конструктивних і технологічно однорідних груп, видів і типів виробів;

• частка купованих комплектуючих виробів і напівфабрикатів, що одержані ззовні, в загальному обсязі продукції, яка виготовляється.

У сільському господарстві залежно від їхнього значення галузі поділяють на основні, додаткові та підсобні.

Основні галузі визначають спеціалізацію господарства, регіонів, областей, їхня частка в товарній і валовій продукції, матеріальних і трудових витратах найвища.

Додаткові галузі створюються для раціональнішого використання робочої сили, засобів праці та відходів виробництва основних галузей.

Підсобні галузі призначені для обслуговування основних і додат­кових галузей, а також для переробки продукції, яка швидко псуєть­ся і погано транспортується.

У сільському господарстві склались такі основні форми спеціа­лізації:

зональна (територіальна] — виробництво в регіоні тих видів продукції, для яких є найсприятливіші природні та економічні умови;

господарська — спеціалізація агропромислових і сільськогоспо­дарських підприємств на виробництві певного виду продукції;

внутрішньогосподарська — відокремлення підрозділів під­приємств з виробництва чітко визначених видів продукції (або робіт);

технологічна (стадійна) — перетворення окремих стадій (част­кових процесів) єдиного виробничого процесу будь-якого кінцевого продукту на самостійні виробництва;

внутрішньогалузева — господарства або їхні підрозділи займають­ся виробництвом різних продуктів, що є продукцією однієї галузі.

Спеціалізація сприяє розвитку масового виробництва. На спе­ціалізованих підприємствах є можливість організувати поточне ви­робництво, застосувати продуктивніше устаткування і краще його використовувати, механізувати і автоматизувати виробничі процеси. Це забезпечує значне зростання продуктивності праці та зниження витрат підприємств.