Принципи і методи пізнання економічного життя суспільства - Економічна теорія - Скачать бесплатно

ПРИНЦИПИ І МЕТОДИ ПІЗНАННЯ ЕКОНОМІЧНОГО ЖИТТЯ СУСПІЛЬСТВА

Єдність теорії і методу

Зазвичай під методом розуміють систему способів і прийомів пізнання об'єкта, а під теорією — систему по­нять, які відбивають закономірності функціонування і розвитку об'єкта. Методу притаманні аналіз, синтез, де­дукція тощо, а теорії — категорії і закони (в економіці, наприклад, товар, вартість, гроші, ціна та ін.). Проте та­кий підхід фіксує лише зовнішню відмінність методу від теорії, і втрачає з поля зору їхню внутрішню єдність. Адже кожне економічне поняття є не тільки теоретич­ним відображенням дійсності, але й засобом, інструмен­том її пізнання.

Уявимо, що в економіці відбувається падіння, ростуть ціни, безробіття, знижується життєвий рівень населення тощо. Зрозуміти причини такого стану можна, тільки спи­раючись на знання закономірностей функціонування і розвитку економіки (наприклад, взаємозв'язків рівня цін і кількості грошей в обігу, інфляції і безробіття, податко­вої системи і ділової активності, грошових і реальних до­ходів та ін.). Зрозуміло, що інструментом пізнання еко­номічної дійсності тут с самі економічні категорії. Ціна, ливої дії, проте він існує. Вивчені надалі у своїй відносній виокремлемості частини синтезуються, але так, щоб не втрачалася їхня специфіка. Це синтез, що містить аналітичність. У результаті — вихідне ціле, але вже пізнане через взаємодію його частин. Однак таке аналітико-синтетичне вивчення об'єкта не є суто розумовим актом, а має свої підстави в дійсності і відтворює реальну структурно-функціональну відокремленість і об'єднаність час­тин. Якщо розумовий аналіз і синтез не мають реальних аналогів у дійсності, то вони перетворюються на порожні вправи, позбавлені наукового результату і достоїнства істинності. Якщо відокремити з економічної дійсності будь-який товар, наприклад костюм, і здійснити аналітич­ну операцію без синтезу, то можна одержати костюм про­сто як річ, що можна носити, прасувати тощо, але ніяк не можна зрозуміти, чому це не просто костюм, а товар. То­варом річ роблять її мінові відносини з іншими речами. Якщо при відокремленні товару з усієї економічної дійсності випускається з уваги його з'єднуючий, синтетич­ний зв'язок, то губиться і специфіка товару. Аналіз у та­кому випадку призвів би до втрати для свідомості люди­ни суттєвої властивості товару, а не до пізнання цієї влас­тивості.

Єдність аналізу і синтезу необхідна не тільки в тако­му досить складному випадку, який становить пізнання економічних явищ, але навіть у простій аналітичній дії, такій, як розбивання горіха. Хоч у практичній дії горіх не відтворюється знову, а його вміст споживається, у сві­домості людини утримується уявлення про внутрішній вміст горіха разом з його оболонкою. Знання, яке виник­ло в процесі аналізу, є синтетичним за своєю сутністю. Без цього людина взагалі нічого б не навчилася, не змог­ла б набути жодного досвіду. Розколювання горіха пере­творилося б на випадковий акт, у якому взагалі немає ніякою пізнання. Вигляд іншого горіха не вик/пікав би ніяких асоціацій, тому що він не був поєднаний в уявленні з його внутрішнім змістом. Аналіз без синтезу перестав би бути методом пізнання, це було б чисте руйнування. Пізнання ж завжди є творенням знання, і воно синтетично конкретне. Якщо навіть такий примітивний акт аналізу, як розколювання горіха, який, здавалося б, за зовнішньою ви­димістю нічого спільного не має із синтезом, проте при пиль­ному розгляді виявився по суті синтетичним, то в складні­ших актах пізнання єдність аналізу і синтезу є безсумнів­ною. У процесі аналізу і синтезу визначається, що об'єкт розкладається на деякі частини і складається з них. Але це ще не дає знання про те, що собою являє кожна частина, як вона взаємодіє з іншими. Щоб з'ясувати це, необхідно уяви­ти різні частини у відносинах одна з одною, порівняти їх. У процесі порівняння з'ясовується однакове і неоднакове в предметах. Так, порівняння товарів у процесі обміну вияв­ляє їх різні споживчі вартості й однакову вартість. і4- Порівняння є, з одного боку, аналізом, тому що воно розділяє порівнювані предмети на дві частини: однакову і неоднакову; з іншого — синтезом, тому що відокремлення однакового в предметах становить от­римання деякого цілого, яке складається з однакових частин. Це не те первісне ціле, котре поділялося на частини, а нове, раніше невідоме. Воно отримано по­дальшим діленням частин і з'єднанням їх однакових складових. Якщо з'ясовано, що товари мають однако­ву вартість, то вартість позначає вартість і одного, й іншого товару. Це є ціле, що складається з однакових частин. Перехід до такого цілого екстрагуванням (тобто відверненням), тому що воно залишає осторонь неоднакове. Проте в такій операції однакові частини вступають у відносини не тільки з неоднаковими час­тинами, але й між собою. Тому це однакове стає також спільним для тих предметів, з яких воно абстраговано. Абстрагування здобуває характер узагальнення. Так, відокремлення вартості обмінюваних товарів є не тільки абстрагування від їх неоднакових споживчих вартостей, але й виявленням спільної для них вартості. Отже, по­рівняння через абстрагування виділяє не просто однако­ве, а однаково спільне в предметах і тому переходить в узагальнення.

Однакове як спільне виступає подвійно: по-перше, спільне для утворень, що містять однакове й неоднакове; по-друге, спільне відображення однакових частин. У та­кому випадку спільне за змістом збігається з кожною із частин. Якщо, наприклад, є сукупність однакових олівців, відокремлених зі світу інших предметів, то олівець озна­чає і той і цей тощо. Тут ціле, що виражає сукупність ек­земплярів як щось однакове, виступає як спільне, а ко­жен окремий екземпляр — як частка. Очевидно, що в та­кому узагальненні йдеться про просте наведення частки на загальне, про перехід від частки до загального, тобто про індукцію.

^Індукція не існує без протилежності — дедукції (ви­ведення частки із загального), тому що виділення загаль­ного здійснюється лише у відношенні до частки, отже, містить зворотний перехід. Дедукція — акт, здійснюва­ний за індукцією, містить індукцію, тому що загальне не розчиняється в частці, а зберігає свою відносну відокрем­леність. Тут загальне збігається за змістом із часткою, зрозуміло, що розбіжність між ними має формальний ха­рактер і походить від суб'єкта пізнання. Так, розбіжність між олівцем взагалі і кожним окремим екземпляром на­буває характеру розходження уявного і реального, тому що немає такого олівця взагалі, який би реально існував поряд з конкретними. Якщо взяти інший приклад, то не­має такого товару взагалі, який реально б існував поряд із конкретними товарами. Якщо ж намагатися знайти якийсь особливий вміст загального, то виявиться, що за­гальне .лежить за межами цілого і виявляє свою спільність саме через специфічну відмінність утворення від інших (у прикладі з олівцями — через відмінність олівців та інших предметів; у прикладі з товарами — через відмінність то­варів від грошей, тому що гроші і є товар узагалі, загаль­ний товар, який обмінюється безпосередньо на всі інші товари). Отже, питання про вміст загального виводить за межі первісного явища і свідчить про перехід до іншого явища. Але такий перехід є не що інше, як теоретичне відбиття реального руху і взаємозв'язку економічних явищ.

Розглянуті операції: аналіз і синтез; порівняння, абст­рагування й узагальнення; індукція і дедукція становлять суб'єктивну дію, спрямовану на проникнення в об'єкт. Використання операцій для вивчення предмета є оперу­вання. Оперування має своїм результатом виявлення структурних елементів цілого та їхнього взаємозв'язку. Вищою метою оперування є таке проникнення в пред­мет, при якому суб'єктивна пізнавальна дія починає збігати­ся з об'єктивним рухом предмета. Оперування в такому разі виявляється теоретичним відтворенням об'єкта. Пе­рехід до взаємозв'язку загального, особливого та одинич­ного саме й означає перехід від оперування до відтворен­ня, оскільки в таких поняттях відбиваються вже не пізна­вальні операції, а логічні визначення руху самого об'єкта дослідження, тобто логічні визначення реальної історії предмета.

Єдність історичного і логічного

Теоретичне відтворення завжди починається із загаль­ного, яке історично мало особливу реальну форму свого існування. Відомо, що всі живі організми складаються з великої кількості клітин. Але спочатку існували одно­клітинні самостійні організми, з яких і почався процес розвитку більш складних утворень. Тому, з одного боку, аналіз клітини сучасного організму дає ключ до пізнан­ня одноклітинних, закономірностей їхнього розвитку; з іншого боку — розгляд еволюції одноклітинних, відби­ває процес породження різноманіття живих організмів. Клітинка утворює загальну основу процесу розвитку, в якому із загального спочатку виростають певні особли­вості, а згодом — цілісна система (одиничність), заснова­на на загальному. Усі живі організми мають в основі клітинну структуру. Клітинкою системи ринкового гос­подарства є товар тощо.

Логічний розвиток системи відтворюється через рух від загального через особливе до одиничного. Теоретич­ний розгляд ринкового господарства починається із за­гальної основи — товару, а потім у процесі аналізу взає­мовідносин товарів виявляються їхні особливості (обмінні відносини) і, нарешті, в результаті розвитку об­міну фіксується виникнення грошей як такого одинич­ного товару, за яким закріплюється роль загального ек­вівалента. Тут же впадає в око і протилежний рух: від одиничного через особливе до загального. Адже роль за­гальної основи виконує кожен одиничний товар, а гроші як одиничний товар слугують загальним еквівалентом. Тому в одному й тому самому процесі розвитку товаро­обміну поєднуються два протилежних рухи: загальне — особливе — одиничне й одиничне — особливе — загальне. Отже розвиток процесу обміну є суперечливим. Сам про­цес розвитку протиріччя має свої ступені. Спочатку існує тотожність загального і одиничного, кожен одиничний товар становить спільну основу процесу розвитку обміну. У ході розвитку обміну суттєвого значення набувають відмінності одиничних і загальних товарів. І, нарешті, коли замість простого обміну (товар — товар) стверджується форма товарно-грошового обігу (товар — гроші - товар), відмінності переростають у протиріччя, в якому взаємо­діючими протилежностями виступають товар і гроші.

Товар і гроші взаємопередбачають і взаємовиключають одне одного. Взаємопередбачають, тому що без товарів існування грошей стає безглуздим, і взаємовиключають, адже товар не є гроші, а гроші виключають інші товари. Той самий рух, Ідо раніше розглядався як рух від загаль­ного через особливе до одиничного і навпаки, виступає як перехід від тотожності через відмінності до протиріч­чя. Але не означає, що логічний рух від загального через особливе до одиничного знаходиться в суперечливій єдності з історичним переходом від одиничного через особливе до загального. Адже будь-яке нове історично з'являється як одиничне, загальним воно стає тоді, коли охоплює всю систему. Тому перехід від одиничного че­рез особливе до загального — суть історичний перехід на відміну від руху загальне — особливе — одиничне, який є логічним. Але обидва рухи виражають той самий реаль­ний процес.

Співвідношення логічного й історичного є складним й охоплює ряд моментів. По-перше, логічне є уявне відбиття історичного, а історичне є реальним процесом. Отже, це і є співвідношенням уявного і реального. Проте в логічному мисленні відбивається не всяке історично, а тільки те, що закономірно і не втрачається, а зберігається у процесі історичного розвитку, виступає як співіснуюче в сучасному, тоді як історичне відбиває будь-який, у тому числі й випадковий, перебіг подій і явищ послідовно у часі. Звідси випливає, що друге співвідношення логічного й історичного представлене як співвідношення співісну­вання і перебігу в часі.

Нарешті, те, що є закономірним, збереглося і розви­нулося в сучасному, являє собою розвинений об'єкт. Ло­гічний розгляд стає тотожним до відображення розви­неного об'єкта, а історичний -- до процесу становлення об'єкта.

Третій момент у прихованому вигляді містить і два попе­редні. З урахуванням цього логічне може бути визначене як уявне відображення історичного, представленого в за­кономірній, звільненій від випадковостей формі, прита­манній самому реальному рухові, і розглянутого в точці найвищого розвитку. Якщо завданням оперування є про­никнення в об'єкт дослідження, то теоретичним відтворен­ням є відображення логічних ступенів реального історич­ного руху. Досягнення єдності логічного й історичного є вищим принципом теоретичного відтворення. Теоретич­не витворення включає, по-перше, рух від загального че­рез особливе до одиничного; по-друге, перехід від тотож­ності через відмінності до протиріччя; по-третє, єдність історичного і логічного.

Сходження від абстрактного до конкретного

Абстрактне є відверненим, а тому неповним, частко­вим, фрагментарним, нерозвиненим. На відміну від цього конкретне означає єдність різноманітного, синтез бага­тьох визначень і тому виступає як більш повне, всебічне, розвинене. Абстрактне і конкретне існують не тільки в мисленні, а становлять цілком реальний фрагмент, бік, форму дійсності. Якщо ми, наприклад, намалюємо м'яч у вигляді кола, то коло являє собою абстракцію м'яча, про­те Ішло в даному випадку не тільки уявний образ м'яча, перенесений на папір, але й цілком реальний обрис пред­мета, його справжня форма. Якщо ж спробуємо за допо­могою інших абстракцій відобразити обсяг, колір м'яча тощо, то будемо переходити від абстрактного до більш конкретного відтворення.

Рух від абстрактного до конкретного в пізнанні озна­чає сходження від неповного, часткового, фрагментарно­го добі повного, цілісного і всебічного знання. Термін сходження фіксує ту обставину, що всі попередні поняття в русі не втрачаються, а зберігаються, входять у знятому вигляді в наступні. Так, у категорії прибуток містяться у знятому вигляді категорії грошей, вартості та ін. Тому прибуток є більш конкретною категорією. Якщо порівня­ти, наприклад, поняття «студент», «чоловік»,« людина», то найконкретнішим з них буде студент. У цьому по­нятті містяться і два інших, тому що студент завжди чоловік, а чоловік належить до роду людини. Тому, коли ми говоримо студент, ми тим самим повідомляємо й те, що йдеться про людину, і не про жінку, а про чоловіка, хоча спеціально про це нічого не говориться. У теорії, побудованій методом сходження від абстрактного до конкретного, кожне попереднє поняття входить у на­ступне. Тому конкретні категорії мають дуже складну структуру. І люди, які не вивчали теорію, нічого зрозу­міти в розмові фахівців, які знають теорію, не можуть, хоча всі слова їм знайомі. Так, коли йдеться про товари, гроші, ціни, податки, інфляцію і тощо, то кожній людині здається, що вона знає, про що йдеться, і може судити про такі речі самостійно. Однак те, що відомо, ще не є пізнаним. Кожна дитина знає, наприклад, що таке гроші і ціна. Але звідси зовсім не випливає, що вона це розуміє. Вона оперує такими знаннями на рівні уявлень, які співвідносять предмети з їхніми образами. Щоб пере­творити уявлення на поняття, необхідно розглянути, як даний предмет виник, які етапи у своєму розвитку він проходив, які його зв'язки з іншими явищами і т. іп. Тому перетворити уявлення на поняття можна, лише спе­ціально вивчаючи теорію. Якщо ж планувати практичні дії , виходячи з уявлень, то результати, як правило, бу­дуть протилежні очікуваним. В економіці, на жаль, така ситуація зустрічається досить часто. Тому є важливими кваліфіковані, теоретично обґрунтовані рішення, які завжди повинні мати достатній рівень конкретності.

Однак перш ніж стати теоретично усвідомленим, кон­кретне існує в реальній дійсності. Але мисленню, яке його пізнає, конкретне розкривається через систему абст­ракцій. Тому конкретне, котре є в дійсності і дано чуттє­во, називають чуттєво-конкретним. Рух від чуттєво-конкретного до абстрактного в мисленні є постійним момен­том, основою, на яку спирається протилежний рух — сходження від абстрактного до конкретного в теоретич­ному відтворенні дійсності.

Принципово важливе значення має питання про істинність абстракцій. Будь-який предмет може бути представлений безліччю сторін, тому і різних абстракцій може бути безліч. І можна, наприклад, описувати колір, форму, будову телевізора, його складові частини, але так і не з'ясувати, що ж являє собою телевізор по суті. Мож­на також отримати такі абстракції, що існують лише в голові людини, але не в реальній дійсності, і тому є по­милковими, неістинними. Наукові абстракції повинні бути не довільними відверненнями, а фіксацією реальної відособленості, виокремленості різних сторін предмета. Вони мають бути практично істинними абстракціями і фіксувати суттєве в предметах. Наприклад, праця взагалі як витрата людської енергії безвідносно до конкретної форми (полювання, ремесло, землеробство і т.д.) існує завжди. Однак реальне відокремлення праці взагалі від конкретних видів праці з'являється тільки з розвитком поділу праці і товарообміну, в якому відбувається реаль­не відвернення, абстрагування від конкретних форм продуктів і праці яка міститься в них. Тому праця вза­галі стає практично істинною абстракцією лише в умо­вах розвиненого товарного виробництва.

Роль абстракції пов'язана з необхідністю пізнання об'єктивних законів явищ і процесів у «чистому вигляді», відсторонюючись від впливу зовнішніх чинників. З питан­ням про абстрактне в теоретичному пізнанні пов'язана проблема використання кількісного аналізу і математич­них методів в економіці. Кількість являє собою безвіднос­ну щодо якості визначеність предмета. Математичний аналіз, лінійна алгебра, теорія імовірностей і т.п. — скла­дові математичного апарату, який може застосовуватися в економіці, так само як і у фізиці, в технічних науках тощо, істотно полегшує аналіз, проте сам по собі не дає відповіді на жодне економічне питання. Математику іноді порівнюють із млином, що перемелює те, що в нього зак­ладають. Тому для економістів важливо виробити власне економічне розуміння процесів, що будуть піддаватися подальшому якісному аналізу. Без цього математика стає не могутнім інструментом економічного аналізу, а порож­ньою в економічному розумінні абстракцією.

Сучасний економіст мусить володіти математичним апаратом, але щоб бути економістом, а не математиком, він повинен глибоко розуміти суть економічних процесів. Єдність кількісних і якісних характеристик предмета відбивається в категорії міри, яка становить найважливі­ший вузловий пункт пізнання. Порушення міри відразу перетворює істину на помилку. Існує формула, яка вира­жає кількість грошей, необхідних для обігу, і якщо папе­рові гроші випускаються в тій кількості, що випливає з формули, то вони будуть функціонувати як реальні, повно­цінні гроші, але якщо таку міру порушити, то паперові гроші знеціняться, вони частково або повністю втратять якість грошей і можуть перетворитися на папірці, які нічого не значать. Така ситуація вже неодноразово траплялася в історії.

Абстрактне відображення дійсності може бути пред­ставлене в моделі, тобто в теоретичних положеннях, ма­тематичних рівняннях, графіках тощо, які адекватно відбивають найсуттєвіші властивості об'єкта. Побудова моделей називається моделюванням і є важливим засо­бом пізнання економічної дійсності.

Сходження від абстрактного до конкретного виступає як основний принцип теоретичного відтворення конкрет­но-історичного об'єкта. Однак у процесі теоретичного сходження сама дійсність залишається незмінною, вона лише відображається. Сходження здійснюється в теорії, а не в дійсності. Але який би рівень конкретності не був би досягнутий в теорії, вона завжди залишається абстрактною щодо практики. Тому практична реалізація теорії являє собою продовження процесу сходження від абстрактного до конкретного. Сходження набуває практичного сенсу. Тут практика збагачується теорією, а теорія коригується і виправляється практикою. У результаті такий рух не є тільки теоретичним або тільки практичним, а тим й іншим водночас. У такому розумінні він є всезагальним, що з'єднує і теоретичний, і практичний рух. У єдності теоре­тичного і практичного полягає вищий зміст сходження як всезагального методу.

Стосовно проблеми єдності економічної теорії і прак­тики слід зазначити роль експерименту. Експеримент покликаний практично підтвердити або спростувати гіпотезу, яка є припущенням, що пояснює в той чи інший спосіб якесь явище або процес. У фізиці, хімії та інших науках експеримент застосовується дуже широко. В економіці також проводяться експерименти, які дозво­ляють уточнити уявлення про ті чи інші процеси. Про­те роль експерименту в економіці обмежена. Не можна, наприклад, штучно побудувати якесь суспільство, щоб перевірити — чи правильною була гіпотеза, чи ні.

Таким чином, сходження включає: по-перше, практич­ну істинність абстракції; по-друге, єдність теоретичного і практичного; по-третє, всезагальність сходження від абст­рактного до конкретного. Всезагальність сходження від абстрактного до конкретного означає, що в такому русі поєднуються: по-перше, логічні операції, спрямовані на проникнення в об'єкт; по-друге, логічне й історичне в процесі теоретичного відтворення; по-третє, теоретич­не і практичне в реальному русі економіки.

Структура методу теоретичного і практичного ово­лодіння економікою узагальнено і спрощено, схематич­но може бути наведена в такий спосіб

Оперування

1 ) аналіз і синтез;

2) порівняння, абстрагування та узагальнення;

3) індукція і дедукція.

2. Відтворення

1) загальне — особливе — одиничне та одиничне — особливе — загальне;

2) тотожність — відмінність — протиріччя;

3) єдність історичного і логічного.

3. Сходження

1) практично істинна абстракція;

2) єдність теоретичного і практичного;

3) всезагальність сходження від абстрактного до конкретного.