Національна економіка - Економічна теорія - Скачать бесплатно

Вступна частина:

Національна економіка є реальною базою для поєднання інтересів усіх суб'єктів економічного життя в усіх сферах і видах ; діяльності суспільства. Водночас говорити про її ефективність можна лише тоді, коли вона буде розглянута в процесі безперерв­ного повторення виробництва. При цьому функціонування економіки потребує подо­лання і врахування ряду перешкод: циклічно­го економічного розвитку, вирішення проб­лем зайнятості працездатного населення, ведення грошового господарства в умовах можливості виникнення інфляції, постійно­го зміцнення фінансів при існуванні загрози появи її кризи.

Слід також знати, як держава регулює економіку. Реальною оцінкою розвитку еко­номіки є створений національний продукт в усіх його формах

МАКРОЕКОНОМІКА І ПОКАЗНИКИ ОБЧИСЛЕННЯ НАЦІОНАЛЬНОГО ПРОДУКТУ

1. Поняття про макроекономіку

Складовою частиною економічної науки, як було з'ясовано раніше, є макроекономіка.

Макроекономіка вивчає механізм функціонування економі­ки в цілому, а також чинники впливу держави на загальноеко­номічні процеси.

Інакше кажучи, макроекономіка вивчає взаємозв'язки між скла­довими економічної системи, наприклад, між витратами споживачів і створеним у країні продуктом, між національним виробництвом і зовнішньою торгівлею. Особливість предмета дослідження макро-економіки привертає увагу до неї уряду, політиків. Так, владні струк­тури України, для того щоб прийняти певні закони, які б створювали сприятливі умови для роботи підприємств, мають виходити з гли­бинних причин, що відображують макроекономічні процеси — підне­сення чи спад виробництва, інфляцію і рівень безробіття. Або, скажі­мо, як можна розробляти економічну політику без вивчення і враху­вання рівня заробітної плати і цін, обсягу грошової маси в обігу, дер­жавного боргу уряду та причин, які його зумовили.

Макроекономіка і мікроекономіка, маючи певні відмінності, доповнюють одна одну, створюючи єдину економічну науку. Так, спеціаліст з мікроекономіки, досліджуючи ціну в певній галузі про­мисловості, для зручності припускає, що в інших галузях ціни вже задані. Фахівець же з макроекономіки, вивчаючи рівень цін, в основ­ному не буде зважати на відносні зміни цін товарів у різних галузях.

Макроекономіка вивчає шляхи, якими платежі надходять від спо­живачів до виробників. Ці потоки постійні і йдуть з одного сектора економіки до іншого.

Наприклад, хлібороб продає хліб і купує сільськогосподарську техніку. На виручені кошти машинобудівельник купує різні товари, у тому числі хліб. Отже, гроші, що витрачені машинобудівником, повернулися у вигляді доходу до хлібороба. Такий процес в економіці називають кругообігом.

Якщо припустити, що всі види доходів у суспільстві йдуть на споживання (заощаджень немає), то з викладеного можна зробити такі висновки.

1. Сума всіх доходів у суспільстві дорівнює сумі всіх витрат.

2.Усі витрати суспільства дорівнюють обсягу виробництва. Це можна подати таким рівнянням:

Доходи = Витрати = Обсяги виробництва.

Отже, весь річний потік товарів і послуг у межах національного господарства становитиме національний продукт.

Національний продукт — це те саме, що й загальні доходи суспільства, загальні витрати і загальний обсяг вироб­ництва

В умовах ринкової економіки національний продукт обчислюють у вартісному вираженні.

Національний продукт є матеріальною основою життя людей. Саме він задовольняє різноманітні потреби населення. Якщо націо­нальна економіка неспроможна створити весь набір матеріальних благ для потреб населення через об'єктивні обставини (наприклад, в Ук­раїні через природні, кліматичні умови не вирощуються боби какао, тропічні фрукти, не вистачає власної нафти, газу тощо), треба ви­робляти такі види національного продукту, які б користувались по­питом в інших країнах, тобто можна було використати їх як експортні ресурси. Це давало б можливість обміняти їх на товари, які не ви­робляються в країні.

Отже, національний продукт є дуже важливим показником не тільки для країни, де він виробляється, а й для міжнародного співро­бітництва.

Уже багато років Організація Об'єднаних Націй докладає багато зусиль до того, щоб усі країни збирали відомості про національний продукт. Така статистика дає змогу визначити рівень розвитку еконо­міки країни, її результативність, показати ефективність використання матеріальних і трудових ресурсів, здійснити порівняння між країна­ми, розробити необхідні рекомендації щодо поступального розвитку національної економіки, її участі в міжнародному поділі праці.

2. Обчислення національного продукту

Для обчислення обсягу національного продукту економіч­на наука використовує цілу низку показників, серед яких визначаль­не місце займає показник валового внутрішнього продукту (ВВП).

ВВП— це вартість кінцевих товарів, вироблених всередині країни (резидентами і нерезидентами) за певний період. Сюди входить вартість товарів матеріальної та нематеріальної сфери, таких як будинки і одяг, вартість послуг, скажімо, брокера і лекція економіста. Обсяги виробництва кожного такого товару і послуг оцінюють за ринковою ціною. Сума цих цін і становить ВВП

Методика обчислення ВВП має ряд особливостей.

• ВВП складається з вартості кінцевих товарів і послуг. Напри­клад, пшениця, з якої випечено хліб, є проміжним товаром. Лише вартість хліба враховують як частку ВВП, але вартість пшениці, прода­ної мірошнику, і вартість борошна, проданого пекарю, не враховують.

• ВВП складається з вартості товарів і послуг, вироблених лише в процесі поточного виробництва. Отже, заново зведений і прода­ний будинок включають до складу ВВП, а збудований раніше і проданий — ні. Проте комісійні, які агент з продажу нерухомого майна отримав за продаж наявних будинків, у ВВП враховуються, (їх відно­сять до поточних послуг.)

• ВВП оцінюється за ринковими цінами. Останні включають непрямі податки — податок на продаж і акцизи, а тому ринкова ціна товарів буде не така, яку продавець матиме за товар. Чиста ціна — це ринкова ціна за вирахуванням непрямих податків. Вона становить суму чинникових витрат, тобто суму, що припадає на чинники ви­робництва цього товару.

На практиці для розрахунків ВВП використовують такі методи — за витратами, за доходами і за виробництвом.

ВВП, розрахований за витратами, — це загальна сума витрат на особисте і виробниче споживання всієї маси створених за певний період благ (рис. 1)

ВВП розрахований за доходами — це сума доходів, отриманих власниками чинників виробництва, з використанням яких створено всю масу національного продукту (рис. 2).

ВВП за виробництвом показує внесок кожного виробника і на­ціонального виробництва в цілому. У такому разі ВВП розраховують за доданою вартістю.

Рис. 1. Структура ВВП за витратами

Рис. 2. Структура ВВП за доходами

Додана вартість — це ринкова ціна продукції (послуг) підприємства за вирахуванням вартості сировини і мате­ріалів, що куплені та витрачені на виробництво продукції або на виконання послуг

Розглянемо це на прикладі випікання хліба в Україні (табл. 1).

Додана вартість, що у нашому прикладі дорівнює 80 коп., є вар­тістю кінцевого продукту. Це різниця між виручкою від продажу і вартістю проміжних матеріалів (195 - 115 = 80).

Загальна сума доданих вартостей, створених у суспільстві, являє собою ринкову вартість вироблених товарів і послуг, тоб­то ВВП.

Таблиця 1

Додана вартість при випіканні хліба (коп. за хлібину)

Усі три методи розрахунку ВВП є рівноцінними і дають однако­вий результат.

Величина ВВП залежить як від обсягу виробленої продукції, так і від рівня цін. Оскільки ціни можуть зростати і падати, порівнювати сяги ВВП можна у незмінних (постійних) цінах. У зв'язку з цим ВВП вимірюють у поточних і постійних цінах.

ВВП, визначений у поточних (фактичних) цінах, називають номінальним.

ВВП, визначений у незмінних (постійних) цінах, дістав назву реального.

Поряд із ВВП у статистиці використовують і такий показник, як валовий національний продукт (ВНП) — вартість кінцевих то­варів і послуг, вироблених вітчизняними (резидентами) чинни­ками виробництва за певний період.

Покажемо на прикладі, яка різниця між ВВП і ВНП. Так, доход громадянина України, який працює у Німеччині, є частиною ВНП України. Однак цей доход не є частиною ВВП, оскільки він заробля­ється у Німеччині. З іншого боку, прибутки, які одержала німецька !(Компанія від виробництва продукції в Україні, є частиною ВНП і німецької держави.

На практиці дані про обсяги ВВП і ВНП використовуються як показ-I,ники кількості виробленої продукції та добробуту населення країни.

ВВП і ВНП є головними індикаторами економічного розвитку країни

(табл. 2).

Таблиця 2

Динаміка ВВП у 1995-1997 pp., у відсотках

У результаті падіння ВВП на душу населення Україна дуже відстає за рівнем доходів, іншими показниками життєвого рівня від країн з ринковою економікою.

Проте це не означає, що наша країна не може наздогнати за цими показниками передові країни світу. Відомо, що США знадобилося 47 років, щоб подвоїти ВВП на душу населення, Японії — 33, Індо­незії — 17, Південній Кореї — 10 років.

3. Національне багатство

СУТНІСТЬ І СТРУКТУРА НАЦІОНАЛЬНОГО БАГАТСТВА

Розвиток матеріального і нематеріального виробництва сприяє зростанню національного багатства країни. Воно включає людський, фізичний і природний капітал.

Всесвітній банк на експериментальній основі використовує нові методи оцінки національного багатства. Хоча ці методи і не є доско­налими, вони принесли ряд несподіваних результатів.

Головним компонентом багатства країни традиційно вважався фізичний капітал (нагромаджені матеріально-речові фонди). Однак згідно з оцінкою, здійсненою Всесвітнім банком, у 1995 р. в 192 краї­нах частка фізичного капіталу дорівнювала в середньому лише 16 відсотків від загального обсягу багатства. Більш вагоме значення має людський капітал, що становить 64 відсотки.

Переваги людського потенціалу особливо очевидні в країнах з високим рівнем доходу. У деяких з них, таких як Німеччина, Японія і Швейцарія, його частка досягає 80 відсотків від загального обсягу капіталу. Проте в країнах Африки, розміщених на південь від Саха­ри, де людські ресурси обмежені, більше як половину національно­го багатства, як і раніше, становлять природні ресурси (рис. 3, а).

Рис. 3. Склад національного багатства у 192 країнах світу (а)

і в Україні (б)

Згідно з методикою, що застосовується в нашій країні, до націо­нального багатства входять: 1) фонди виробничого призначення; 2) фонди невиробничого призначення; 3) природні ресурси — лише та частина, яка доступна впливу суспільного виробництва, і при певному рівні продуктивних сил безпосередньо може бути і є джерелом природної речовини для матеріального виробництва (рис. 3, б).

Порівнявши рис. 49я і 496, легко помітити головну відмінність методик обчислення національного багатства у розвинених країнах світу та в Україні. Вітчизняна методика не враховує нагромадженого досвіду, знань, кваліфікації робітників. Між тим, в умовах науково-технічної революції людський капітал є головним рушієм ВВП і національного багатства країни.

Фонди виробничого призначення охоплюють: 1) основні вироб­ничі фонди (виробничі будівлі та споруди, машини, устаткування тощо); 2) запаси матеріальних оборотних фондів — матеріальні запа­си у виробничій сфері (запаси сировини, палива і матеріалів, незавер­шене виробництво і будівництво) та готову продукцію виробництва засобів виробництва на складах підприємств, комерційних установ, у дорозі; 3) суспільні резерви засобів виробництва (у тому числі засоби, предмети праці та матеріали); 4) нагромаджені матеріальні та трудові витрати на поліпшення земель, лісів та інших природних ресурсів.

Фонди невиробничиго призначення містять: 1) фонд особис­того споживання населення; 2) фонд суспільного невиробничого спо­живання, який є необхідним для суспільства, але безпосередньо не визначає матеріального добробуту населення.

Фонд особистого споживання населення складається з таких еле­ментів: 1) основні невиробничі фонди установ охорони здоров'я, народної освіти, побутових послуг, культурного обслуговування, спорту і житловий фонд; 2) готова продукція — предмети споживання (на складах підприємства, в торгівлі та громадському харчуванні, в осо­бистих підсобних господарствах, у дорозі); 3) особисте майно (пред­мети тривалого користування) населення; 4) суспільні резерви пред­метів споживання.

Фонд суспільного невиробничого споживання містить: 1) основні фонди наукових установ, установ державного управління, фінансо­вої системи політичних і громадських організацій, основні фонди воєнних установ і організацій; 2) запаси матеріалів типу оборотних фондів у перелічених установах, запаси воєнного майна і резерви.

Під природним багатством розуміють не взагалі всю сукупність предметів і сил природи, не весь фізично-географічний комплекс, що оточує людину, а лише ту його частину, яка доступна впливу сус­пільного виробництва, і при певному рівні продуктивних сил безпо­середньо може бути і є джерелом природної речовини для матеріаль­ного виробництва.

Наявність природних багатств створює сприятливі умови для зростання національного багатства.

ПЕРСПЕКТИВНІ СТРУКТУРНІ ЗРУШЕННЯ НАЦІОНАЛЬНОГО БАГАТСТВА УКРАЇНИ

Економіка незалежної України потребує істотних структур­них змін у національному багатстві.

По-перше, треба поступово зблизити темпи зростання фондів виробничого і невиробничого призначення з метою докорінного по­ліпшення добробуту населення. Особливо це стосується таких неви­робничих галузей, як освіта, охорона здоров'я. Тут необхідне більш швидке зростання фондів порівняно з виробничою сферою і навіть промисловістю.

По-друге, потрібні істотні зміни у складі виробничих фондів. Особлива увага звертається на розвиток високотехнічних, науко-містких галузей машинобудування, порошкової металургії, вироб­ництво надтвердих матеріалів, електрозварювальної технології.

Гостро не вистачає деяких видів продукції, потреба в яких в Ук­раїні дуже висока. Треба створити виробничі потужності для випус­ку зернових, кормо-, картоплезбиральних комбайнів, сіялок, коса­рок, тролейбусів, автобусів, навантажувачів, холодильників, взуття, тканин, автомобілів, теле-, відео-, аудіотехніки тощо.

Україна має зайняти відповідне місце у світовій торгівлі. Тому слід зміцнювати виробничі потужності з виробництва літаків, суден, верстатів, приладів, електротехнічних виробів. Уже сьогодні на світо­вому ринку ця продукція має досить високу репутацію.

По-третє, для збільшення валютних надходжень треба у націо­нальному багатстві України створити відповідну індустрію туризму: готелі, кемпінги, транспортні засоби і підприємства, що їх обслугову­ють, відповідні шляхи сполучення, засоби зв'язку, підприємства хар­чування і підприємства, що виробляють туристичні товари. Україна, спираючись на відповідну матеріальну базу, може збільшити кількість туристів у 20-40 разів, а це значні валютні надходження, які так потрібні для оплати ряду імпортних товарів, у тому числі енергоносіїв.

По-четверте, гостро постає проблема збільшення виробництва продукції, яка становить фонд споживання. Тут мова йде про ство­рення потужностей для виробництва не тільки продуктів харчуван­ня, взуття, одягу, а й предметів довготривалого користування — лег­кових, пральних машин, телевізорів тощо.

По-п'яте, прискорений розвиток ВВП, докорінне поліпшення його структури знаходяться у прямій залежності від інформаційної індустрії, що потребує інтелектуальних інвестицій, створення повно­цінного ринку інформаційних товарів. Так, світовий ринок комп'ю­терів щороку збільшується на 17,5 відсотка.

Знання, у тому числі економічні, стають найважливішим міри­лом неоекономічної моделі. На професії, в яких переважаючою є інте­лектуальна складова, припадає основний приріст зайнятості. Так, за розрахунками фахівців, у США цей показник становить 85 відсотків, у Німеччині — 89, у Великій Британії — 95, у Японії — до 90 відсотків. Якщо у США в 50-х роках галузі, що виробляють і поши­рюють знання та інформацію, виробляли тільки 25 відсотків кінце­вого продукту ВВП, у 60-х роках — понад 33, то у 80-х — уже більше 60 відсотків. Економіка знань постає як головний мультиплікуючий комплекс економік країн — світових лідерів.