Гроші в ринковій економіці - Економічна теорія - Скачать бесплатно

1. СТАНОВЛЕННЯ І ЕВОЛЮЦІЯ ГРОШОВИХ ВЩНОСИН

ГРОШІ ТА ГРОШОВИЙ ОБІГ.

ОЗНАКИ ГРОШЕЙ.

Добре відомо, що появі грошей передувала епоха безпосе­редньо товарного, або бартерного, обміну. Головними передумовами становлення грошових відносин були поглиблення суспільного по­ділу праці, багаторівнева спеціалізація виробництва та суспільної діяльності людини. Водночас грошовий обмін є не тільки результа­том, а й важливим чинником всебічного розвитку і поглиблення сус­пільного поділу праці та її спеціалізації. Це взаємопов'язані та невіддільні процеси.

Бартерний обмін можливий лише тоді, коли потреби двох учас­ників цього процесу збігаються. При використанні грошей обмін товарів та послуг значно полегшується, стає багатоаспектним і різно­плановим.

Використання грошей долає й іншу обмеженість бартеру — ви­сокий рівень витрат праці та ресурсів, необхідних для його здійснен­ня. Гроші скорочують операційні витрати, пов'язані з товарним об­міном. У цьому відношенні система товарно-грошового обміну є знач­но ефективнішою, ніж бартерна.

При використанні грошей зменшується ризик товаровиробника ІІодо можливостей реалізації свого продукту, його обміну на інший звар, якого в цей час і в цьому місці (на ринку) може просто не ути. У зв'язку з цим важливим призначенням грошей є забезпечен­ім зв'язку між агентами обмінних операцій у часовому вимірі. Якщо умовах бартерного господарства обмін має бути синхронним, І гроші утворюють передумови для його асинхронізації.

Важливою ознакою грошей с те, що вони забезпечують зв'язок між сучасними і майбутніми обмінними операціями. Це є однією з визначальних ознак феномена грошей як еконо­мічної категорії.

Для того щоб бути засобом обігу, гроші мають користуватися загальним визнанням з боку як покупця, так і продавця товарів і рослуг. Йдеться про суспільне визнання здатності того чи іншого звару виконувати функцію посередника обміну і в цій якості бути грошовою одиницею. Слід ураховувати і те, що подібне суспільне визнання можливе лише за умови, коли гроші здатні виступати у функції збереження вартості. Трансформація обмінної операції

Т1 - Т2 в Т1 - Г і далі Г- Т2 можлива лише тоді, коли особа, яка продає певний товар (Т1), переконана, що з часом вона зможе на отримані гроші придбати інший товар (Т2) аналогічної (не меншої) вартості. Грошовий обмін має не лише зберегти, а ще більшою мірою, ніж в умовах бартерного господарства, утверджувати еквівалентність об­міну. Характерним у цьому відношенні є те, що в умовах знецінення грошової одиниці спостерігається тенденція до відродження бартер­ного обміну.

Отже, перевагами грошового обміну товарів і послуг порівня­но з бартерним є такі:

• забезпечення багатоплановості обміну;

• скорочення операційних витрат;

• зменшення комерційного ризику;

• утворення умов асинхронізації обмінних операцій у часі.

Виходячи з викладеного, можна сформулювати вихідні ознаки грошей.

Гроші повинні мати загальне (суспільне) визнання, бути за­собом збереження вартості й на цій основі використовуватися як посередник обміну товарів і послуг.

Це найзагальніші за сутністю вихідні ознаки грошей, без яких гроші як економічний інструмент ринкової економіки взагалі існува­ти не можуть.

КОРОТКА ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ ГРОШЕЙ

Як уже зазначалося, появі грошей передувала епоха нату­рального (бартерного) обміну. На зміну їй прийшла епоха товарних (металевих) грошей.

У ролі товарної форми грошей тривалий час використовувалися благородні метали — золото й срібло. Однак вони почали монополь­не виконувати зазначену функцію завдяки своїм специфічним влас­тивостям не відразу. Через локальність ринків, їхню функціональну відокремленість на ранніх етапах розвитку в ролі грошей використо­вувалося багато різних товарів. Як правило, це були найходовіші та водночас найцінніші для певного ринку товари, які у будь-який час можна було обміняти на іншу споживну вартість. Це худоба, хутра, тютюн, риба, оливкова олія, різні метали, серед яких були також зо­лото і срібло.

Подальшим ступенем у розвитку грошей стало карбування мета­левих монет. Вважають, що перші монети з'явилися в Китаї та у краї­нах Близького Сходу в VIII-VII ст. до нашої ери. їх виготовляли зде­більшого з міді. Близько 4 тис. років тому в Ассирії почали карбу­вати монети з золота.

Металеві гроші використовувались і на території Київської Русі. В ІХ-ХІ ст. в обігу були переважно срібні й частково золоті монети, що витіснили хутра куниць, білки та інших тварин, які виконували до цього роль обмінного еквівалента. Однією з перших карбованих монет Київської Русі була гривня — срібний злиток масою в півфун­та. В книзі українського історика М. Грушевського »Історія України-Руси» розповідається про те, що за Візантійською угодою 911 р. гре­ки зобов'язалися виплачувати князеві Олегу данину по 12 гривень, тобто по 6 фунтів срібла на кожного члена своєї дружини і князів, що лишалися в Києві, Чернігові, Переяславі та в інших містах. Рубель з'явився в XIV ст. Це також срібна монета — частка гривні або рублена гривня, обрубок гривні. Спочатку новгородський і мос­ковський срібні рублі мали різну масу. Перший був удвічі важчим. За Петра І почали карбувати золоті монети.

Тривалий час в обігу використовувалися повноцінні монети, ре­альний зміст яких відповідав їхній номінальній вартості. Вважало­ся, що емісія (випуск) монет, які мають номінальну вартість меншу, ніж їхній металевий зміст, є обманом населення. Скарбниці окремих країн не мали права отримувати прибуток від випуску монет. За цих умов грошова одиниця могла бути масштабом цін на основі власновагового виміру. Власне назви багатьох грошових одиниць окре­мих країн є похідними від маси їхнього металевого змісту. Так, фунт стерлінгів став грошовою одиницею Англії як фунт срібла (англ. sterling—повноцінний, справжній, чистий, повної маси). Мірою маси і масштабом цін була, як уже зазначалось, і гривня.

З другої половини XIX ст. становище змінилося. Номінальна вартість монет почала відділятися від їхньої реальної (за масою) вар­тості. В обігу з'явилися розмінні монети, номінальна вартість яких значно перевищувала їхню вагову вартість. Емісія таких монет стала прибутковою справою. Цей прибуток присвоювався скарбницями або центральними банками, що здійснювали грошову емісію.

Прикладів такої емісії є багато. Зокрема, в Англії срібна монета пенні в 1300 р. важила 22 г, а в 1364 р. — лише 12. У Франції з одна­кової кількості срібла в 1309 р. карбувалося 2 ліври, а в 1720 р. — 98. Як наслідок маса монети з тим самим номіналом зменшилася майже у 50 разів. У Німеччині в 1326 р. з 234 г срібла карбувалося 2 марки, в 1378р. — 4, а в 1506р. — 12 марок.

Показовим у цьому відношенні є приклад Росії. Намагаючись вирішити проблеми державних фінансів за допомогою емісійного процесу, уряд царя Олексія Михайловича випустив у обіг в 1656 р. срібну рублеву монету, що важила вдвічі менше, ніж попередня. Після цього в обігу з'явився мідний рубель, який надзвичайно швидко ви­тіснив навіть срібну монету, маса якої зменшилась. Як наслідок по­чався так званий мідний заколот, який був жорстоко придушений урядом. Фальшиву ж мідну монету з часом було повністю вилучено з обігу викупом по одній копійці за рубель.

Для багатьох країн, де функціонували товарні гроші, характер­ним було використання системи біметалевого обігу — одноразової (паралельної) емісії золотих і срібних монет. Держава встановлюва­ла фіксовані пропорції між їхніми номінальними значеннями, які відповідно до зміни емісійних витрат час від часу коригувалися.

Епоху товарних (металевих) грошей замінила епоха грошей па­перових. Вони почали використовуватися як засіб обігу більше як тисячу років тому. Вважають, що вперше паперові гроші почали ви­користовуватися в Китаї ще у VIII ст. У Європі паперові гроші з'яви­лися значно пізніше. У Франції емісія їх розпочалася з 1783 р. Наприкінці XVIII ст. банкнотний обіг був започаткований у Великій Британії. Право емісії паперових грошей було надано Віденському банку ще в 1762 р. Спочатку випуск їх мав епізодичний характер, та з 1771 р. емісійний процес паперових грошей почав відбуватися на регулярній основі. Емісія паперових грошей у Північній Америці почала здійснюватися наприкінці XVII ст.

У Росії паперові асигнації з'явилися в період царювання Катери­ни II в 1769 р. Спочатку вони вільно розмінювалися на срібні гроші, замінюючи в обігу громіздкі мідні монети. В 1774 р. було емісовано асигнацій майже на 18 млн рублів, значна частина яких запроваджу­валася в обіг замість розписок скарбничих установ.

Поява розмінних на золото і срібло паперових грошей, що запро­ваджувалися в обіг силою держави і спиралися на її авторитет, не була чимось аномальним. Це цілком природний історично-прогре­сивний процес розвитку грошей, пов'язаний з розширенням масш­табів товарного обміну та ринкових відносин. Розмінні паперові гроші не вносили істотних змін у принципи функціонування грошових відносин. Більше того, вони спрощували грошовий обіг, надаючи йому більшої гнучкості.

Нові якісні моменти в системі грошових відносин почали фор­муватися з появою в обігу нерозмінних на золото чи срібло паперо­вих грошей. Спочатку припинення обміну знаків вартості на реальні (товарні) гроші розглядалося як аномальне явище, як виняток з існу­ючої практики, викликаний особливими (надзвичайними) політич­ними чи економічними явищами в житті держави. Наприклад, у Вели­кій Британії припинення обміну банкнот на золото з 1797 по 1821 р. було викликане наполеонівськими війнами і фінансуванням їх за раху­нок надмірної емісії паперових грошей. У Росії обмін асигнацій на золото було припинено у 1854 р. у зв'язку з Кримською війною. Відно­вити обмін вдалося лише в 1895-1897 pp. на основі проведення гро­шової реформи, автором якої був царський міністр фінансів С. Ю. Вітте. Повний відхід від конвертованості (обміну) паперових грошей на золото відбувся значно пізніше. Більша частина країн Заходу при­пинили такий обмін у роки »великої депресії» — економічної кризи 1929-1933 pp. і в перші післякризові роки. Однак такий обмін збе­рігся в сфері міжнародних валютних відносин. Як наслідок зв'язок національних паперових грошових одиниць з золотом здійснювався опосередковано — через функціональні структури світових грошей. Однак з середини 70-х років практика конвертованості паперових грошей на золото повністю припинилася і на рівні міжнародних валютних відносин. Благородний метал був повністю витіснений з сфери грошових відносин. Золото втратило грошові функції. Цей процес дістав назву демонетизації золота. Воно перетворило­ся на звичайний товар.

Саме на цій основі відбувся остаточний перехід до епохи паперових грошей. Гроші втратили свою внутрішню вартість, що безпосередньо втілювалося у монетарному товарі як носієві грошових відносин. Сутність грошей, їхню внутрішню природу почали уособлювати в собі паперові, а не товарні гроші. Паперові гроші перестали бути і. знаком вартості монетарного товару.

Епоха паперових грошей є епохою грошей, що розвиваються гна кредитній основі. Це водночас і епоха банківських грошей, які функціонують значною мірою на безготівковій основі, поступово трансформуються в електронні символи та знаки.

2. ФУНКЦІЇ ГРОШЕЙ

Визначення сутності грошей і, виходячи з цього, фундамен­тальних основ їхнього розвитку становить базовий рівень монетар­ної теорії. В теорії грошей існує багато різних поглядів з цього пи­тання. Домінуючим є суто емпіричний підхід до питання, що розгля­дається. Сутність грошей визначається, як правило, на основі змісту функцій, які вони виконують.

• Функція міри вартості.

Якщо виходити з того, що гроші за своєю найбільш глибокою сутністю виступають в обігу товарів як засіб реалізації їхньої вар­тості, то цілком зрозуміло, що логічно вихідною і одночасно цент­ральною у системі грошових відносин є функція міри вартості. І це природно, оскільки саме ця функція надає товарній масі необхідний матеріал для вираження їхньої вартості. Вартість виявляє себе в ціні товару на основі цієї функції. Поза зазначеною функцією вартість існує лише потенційно. Отже, слід ураховувати невіддільну єдність понять «вартість товару» і »міра вартості грошей».

На основі міри вартості встановлюють ціну, що є грошовим ви­раженням вартості товару. Остання залежить, з одного боку, від вар­тості товару, з іншого — від величини вартості самої грошової оди­ниці. Вартість товару може лишатися незмінною. Однак, якщо вартість грошової одиниці знижуватиметься, ціни товарів зростати­муть. Йдеться про обернено пропорційну залежність ціни і вартості грошової одиниці.

В епоху товарних та повноцінних паперових грошей використо­вувалося поняття масштаб цін.

Масштаб цін — суто технічна функція грошей. Вона являла со­бою законодавчу фіксацію певної кількості (за масою) монетарного металу (золота чи срібла), що закріплювалося державою за грошо­вою одиницею. Коли карбування монет лише розпочиналося, мас­штаб цін збігався з їхнім ваговим вмістом. Проте з часом у процесі еволюційного розвитку грошових відносин масштаб цін почав відок­ремлюватися від безпосередньо вагового змісту. Це зумовлювалося, як уже зазначалося, зношуванням і псуванням монет, зменшенням їхнього вагового вмісту державною владою, застосуванням більш цінних металів для карбування монет (мідь, срібло, а згодом золото). З появою розмінних на золото паперових грошей масштаб цін зберігав своє функціональне призначення. Власники паперової ку­пюри мали офіційне право і можливість обміняти її в банку на відповідну, визначену офіційним масштабом кількість золота.

За масштабом цін здійснювалося зіставлення національних гро­шових одиниць — долара, фунта стерлінгів, німецької марки, фран­цузького франка та інших паперових знаків вартості.

Відповідно до цього визначався і валютний курс окремих грошо­вих одиниць. Якщо у 1913р. 1 долар США представляв у обігу 1,5, а англійський фунт стерлінгів — 7,3 г золота, то легко підрахувати, що валютний курс, який визначає співвідношення їх, становив 1 : 4,87. З масштабом цін пов'язані поняття «девальвація» і »ревальва-ція» грошових одиниць. Девальвація — це офіційне зменшення, а ревальвація — збільшення золотого вмісту певної грошової оди­ниці. Наприклад, у США в 1934 р. металевий вміст долара було зако­нодавче знижено з 1,50463 до 0,888671 г чистого золота. Девальвації, причинами яких є інфляційне знецінення грошової одиниці та інші економічні ускладнення, досить широко застосовуються у практиці грошових відносин.

Розглядаючи механізм реалізації функції міри вартості, слід ура­ховувати, що з повним припиненням конвертації паперових грошей на монетарний товар — золото, з завершенням його демонетизації необхідність офіційної фіксації державою масштабу цін відпала.

Припинення фіксації офіційного (золотого) масштабу цін не озна­чає, що функція грошей як міри вартості повністю вичерпана. В су­часних монетарних теоріях ця функція трактується як «одиниця роз­рахунків». Застосування грошей у зазначеній функції, по суті, таке саме — за нею оцінюють відносну вартість товарів. Однак у цьому разі власна вартість грошової одиниці формується на іншій основі. Переставши бути представником монетарного товару, паперова гро­шова одиниця уособлює в собі представницьку вартість загальної маси товарів та послуг, що перебувають в обігу і обслуговуються відповідною сумою грошей. Йдеться про визнання купівельної спро­можності грошової одиниці, її відносної вартості за принципами, розробленими кількісною теорією грошей. Відповідно до цього но­вим змістом наповнилися поняття девальвація та ревальвація певної грошової одиниці. Тепер ці поняття характеризують динаміку співвідношень ціни тієї чи іншої грошової одиниці.

• Співвідношення функцій міри вартості та засобу обігу.

За усієї важливості функції грошей як міри вартості економічні відносини, що формуються в процесі обміну товарів, не можуть бути виражені лише на її основі. Добре відомо, що цінова оцінка вартості товару здійснюється на основі функції міри вартості до процесу його реалізації. Ціну встановлюють ще до обміну товарів. Товар ще не продано, а на нього встановлюють на основі функції міри вартості певну ціну. Ви приходите в крамницю і бачите: футбольний м'яч кош­тує ЗО грн. Однак номінальне визначення ціни ще не має нічого спільного з дійсним продажем. Ціна є необхідною передумовою ре­ального обміну. У зв'язку з цим цілком зрозумілим є те, що сам про­цес обміну товарів, кругообіг Т-Г- Т породжує об'єктивну необхід­ність не тільки функції міри вартості, а й іншої функції — функції грошей як загального засобу обігу, на основі якого здійснюються реальний рух споживних вартостей товарів, їхній фактичний обмін. Це стосується обміну товарів як на внутрішньому, так і на зовніш­ньому ринку.

Функція засобу обігу невіддільна від функції міри вартості. У своїй взаємодії вони конституюють гроші як інструмент вираження ціни та обміну товарів. Органічно доповнюючи одна одну, вони реа­лізують подвійну природу грошей — їхнє призначення виконувати у товарному світі роль загального вартісного еквівалента і водночас бути технічним засобом обміну товарів.

Функціональна єдність міри вартості й засобу обігу відображує сутність найпростішої, елементарної форми грошей, що сформува­лася на найбільш ранніх етапах становлення товарно-грошового обі­гу. Це період, коли з'явилися металеві гроші, гроші-товар, які безпо­середньо обслуговували товарний обіг.

Отже, мова йде про те, що найпростіша форма грошей, яка реалі­зує свою сутність на основі єдності двох функцій (функцій міри вартості й засобу обігу), виражає чітко визначений історичний етап ста­новлення грошових відносин.

Розглядаючи єдність функцій міри вартості й засобу обігу, які у своїй сукупності характеризують спосіб реалізації найпростішої гро­шової форми, не можна не звернути увагу на протилежність їх. Гроші у зазначених функціях виражають різні грані грошових відносин, що не лише органічно поєднані між собою, а й заперечують одна одну. Йдеться ось про що. Якщо для номінальної оцінки товару гроші у функції міри вартості можуть реалізувати себе ідеально (ціну на товар, що пропонується ринку, можна встановити, не маючи в кишені навіть знеціненої гривні), то для здійснення кругообігу Т- Г- Т мають бути реальні гроші. Функція засобу обігу передбачає фізичну (готівкову чи безготівкову) наявність відповідної кількості грошей.

Суттєвою відмінністю функцій, що розглядаються, є і те, що у першій з них гроші самі мають бути безпосереднім втіленням вар­тості. Лише реально існуючий згусток вартості може бути її етало­ном. Тут ми маємо повну аналогію з фізикою. Відстань вимірюють за допомогою еталону відстані — метра, масу — за допомогою ета­лону маси — кілограма тощо. Отже, і міра вартості як суспільний еталон оцінки вартості товару об'єктивно потребує відповідного на­повнення грошової одиниці. Стосовно ж грошей як засобу обігу пря­мої потреби у такому втіленні в процесі їхньої реалізації немає. Саме на цій основі сформувалася можливість запровадження в обіг нето­варних (паперових) форм грошей.

• Поєднання функцій нагромадження і засобу платежу. Функція нагромадження е досить складною за своїм змістом, і її не слід спрощувати. Передусім слід зрозуміти, що формування і реа­лізація цієї функції пов'язані зі здатністю грошей бути засобом збе­реження вартості, представником абстрактної форми багатства.

Як відомо, різниця між бартерним господарством, де існує без­посередній обмін товару на товар (Т— Т), та системою, в якій засто­совуються гроші, полягає у порушенні синхронності операцій об­міну. Обмін товарів розвивається у часі. У зв'язку з цим отримані після продажу товарів і послуг гроші мають гарантувати їхньому власникові збереження у майбутньому своєї купівельної спромож­ності. Вона має не лише акумулювати в собі протягом певного часу вартість проданих матеріальних благ, а й виступати у ролі представ­ника будь-якої форми багатства, яку можна з часом за них отримати. Це означає, що реалізувати себе у ролі засобу нагромадження гроші можуть лише за умови, коли вони є стійкими та стабільними.

Реалізація грошей як засобу нагромадження відбиває їхній взаємозв'язок з функцією міри вартості. По суті гроші в ролі загаль­ної матеріалізації суспільного багатства є логічним продовженням саме цієї функції. Як і функція міри вартості, вони утримують в собі можливість реалізації економічного призначення грошей — виконан­ня ролі загального еквівалента.

Маємо враховувати, що дія грошей як засобу нагромадження пе­редбачає суттєве ускладнення і функції обігу. Гроші у зазначеній функції з простого посередника обміну трансформуються у загаль-Іновизнаний засіб платежу. Гроші реалізують себе у будь-якій спо-ІЖивній вартості, що пропонується ринком. Зрозуміло, що здійснити F це призначення вони можуть лише за умови, коли гроші не деклара­тивно, а по суті спроможні виступати у ролі засобу збереження вар­тості, виконувати функцію нагромадження. На підтвердження цьо­го можна послатися на добре відоме явище, коли в період швидко­го наростання інфляційних процесів знецінені гроші перестають використовуватися не лише як засіб нагромадження, а й у функціях міри вартості та засобу платежу, поступаються місцем бартерному обміну.

Органічна єдність функцій нагромадження і засобу платежу, що формує більш високу, ніж у поєднанні функцій міри вартості й засо­бу обігу форму грошей, виявляється і в іншому аспекті, який слід ураховувати.

Цілком зрозуміло, що акумулювати в собі вартість і на цій основі виступати у ролі засобу нагромадження можуть не лише гроші, а й будь-який інший актив — коштовності, твори мистецтва, житловий будинок, акції, облігації тощо.

Чим же відрізняються гроші від цих активів у призначенні, про яке йдеться?

На відміну від інших товарів грошам притаманна ліквідність. Це поняття є одним з центральним у теорії грошей. Ліквідність виз­начають як можливість використання певного активну в ролі засо­бу платежу і водночас як здатність цього активу зберігати свою но­мінальну вартість незмінною. Відповідно до цього гроші кваліфі­кують як актив, що характеризується повною ліквідністю. Гроші можуть бути використані як засіб платежу лише тоді, коли вони не змінюють свою власну номінальну вартість. Отже, поєднання функцій нагромадження і засобу платежу визначає одну з принци­пово важливих ознак грошей — їхню абсолютну (або близьку до цього) ліквідність.

Розглянуті питання окреслюють лише загальну схему, яка роз­криває зміст найважливіших функцій грошей, співвідношення їх та принципи взаємодії.

3. ФУНКЦІОНАЛЬНІ ФОРМИ ГРОШЕЙ

Як уже зазначалося, можливість появи і розвитку функціо­нальних форм закладена у самій сутності грошей, природі їхніх функцій. Ця можливість зумовлена багатоплановістю грошових відносин, тим, що гроші виконують, з одного боку, суспільну функ­цію загального вартісного еквівалента і, з іншого — виступають у ролі технічного апарату, що обслуговує певні сторони товарного об­міну.

Функціональні форми є похідними від грошових функцій, їхнім логічним продовженням. Вони виступають як форма безпосереднього буття грошових функцій в умовах структурно розвинених товарних відносин. Функціональні форми є найвищим ступенем у розвитку грошових відносин. Суттєво відрізняючись від попередніх структур, вони разом з тим зберігають спадковість з ними.

Сучасна ринкова економіка характеризується наявністю різнома­нітності функціональних форм грошей. Структурна розгалуженість грошової системи — результат прогресуючого ускладнення ринко­вих відносин, спосіб надання ринку необхідної еластичності, що є однією з суттєвих ознак її дієздатності. У зв'язку з цим можна визна­чити, що ступінь зрілості грошової системи багато в чому визначаєть­ся структуризацією та відповідною різноплановістю її функціональ­них ланок.

Які критерії використовує економічна наука і практика при кла­сифікації функціональних форм грошей?

В економічній літературі, підручниках з теорії грошей, а також у державній статистиці країн Заходу тривалий час широко використо­вується агрегатний метод класифікації форм грошей. Він грун­тується на ступені ліквідності кожної з них.

Як уже зазначалось, одним з суттєвих показників, що характери­зує відмінність грошей від інших активів, є їхня ліквідність. Вва­жається, що гроші є ліквідним (або, інакше, таким, що легко реалі-ISO

зується) майном. »Чим ліквідніша річ, — підкреслює американсь­кий економіст П. Хейне у книзі «Економічний спосіб мислення», — тим більше вона схожа на гроші. Коли певний вид майна досягає абсолютної ліквідності, то ця схожість досягає найвищої позначки». Відповідно і зрілість окремих функціональних форм грошей визна­чається ступенем їхньої ліквідності.

Цей значною мірою незвичайний для практики адміністративної економіки підхід заснований на так званому портфельному методі аналізу використання грошей. У західній літературі він розглядаєть­ся як основа сучасних теорій грошових відносин. Йдеться ось про що. В умовах ринкової економіки людина має можливість зберігати своє багатство у різних формах, одна з можливих серед яких — гроші. Окрім грошей, це можуть бути різного роду цінні папери держави, акції приватних компаній, капітал у матеріально-фізичній формі тощо. Портфельний підхід розглядає індивіда в момент, коли він володіє певним фондом багатства і приймає рішення з приводу активів, у яких він певний період збирається зберігати це багатство (майно). Звичайно, головний вплив на рішення, що має бути прийняте, спри­чиняє мета — одержання максимального доходу від багатства. А це, в свою чергу, пов'язане з ступенем ліквідності конкретної форми активу, якому буде віддано перевагу.

Вважається, що ліквідність будь-якого виду майна (активу), в тому числі певної грошової форми, безпосередньо пов'язана з витратами його обміну на інші види майна. Майно, витрати обміну якого дорів­нюють нулю, є абсолютно ліквідним. Це, наприклад, купюри дола­ра. Акція і довгострокова облігація, випущені в обіг, мають менший ступінь ліквідності, але на них можна отримати відсотки. Віддаючи перевагу грошам як більш ліквідній формі розміщення багатства, індивід жертвує часткою доходу, який він би міг отримати при аль­тернативному підході.

Отже, сенс портфельного підходу при визначенні структури осо­бистого багатства полягає в оцінці його окремих елементів з позицій ступеня їхньої ліквідності. Цей принцип використовують і при виз­наченні структури грошової маси, в тому числі при класифікації різних функціональних форм грошей. Його доцільність не може вик­ликати сумніву, адже в цьому підході, як і в цілому в аналізі будь-яких процесів ринкової економіки, в центрі відповідних оцінок знаходяться інтереси особи — головного суб'єкта ринкових дій. На це дуже важливе положення у теорії грошей слід звернути чільну увагу.

4. ГРОШОВА РЕФОРМА В УКРАЇНІ

Проголошення в серпні 1991р. України як незалежної дер­жави зумовило необхідність запровадження повноцінної національ­ної грошової одиниці (валюти). Такою грошовою одиницею стала гривня. Ця назва української грошової одиниці бере свій початок, як уже зазначалося, ще від доби Київської Русі. Гривнева купюра вико­ристовувалася також як грошова одиниця Української Народної Республіки. Закон про її випуск було прийнято Центральною Радою 1 березня 1918р. Отже, назва української валюти »гривня» має глибо­ке історичне коріння. Вона закріплена Конституцією України 1996 р.

У 1992 р. в грошовий обіг в Україні було введено тимчасову ва­люту, розраховану на перехідний період, — український карбованець, або купоно-карбованець. Саме ця грошова одиниця взяла на себе всі удари високої інфляції 1992—1995 pp., зумовленої економічною кри­зою перехідного періоду.

25 серпня 1996 р. Указом Президента України було проголошено проведення в нашій державі грошової реформи. Головними завдан­нями реформи були:

• заміна тимчасової грошової одиниці — українського карбованця на національну валюту — гривню;

• зміна масштабу цін відповідно до обмінного курсу українського карбованця та гривні;

• створення стабільної грошової системи та перетворення грошей на важливий стимулюючий чинник економічного та соціального роз­витку держави.

Грошова реформа в Україні була проведена з 2 до 16 вересня 1996 р. на цивілізованих неконфіскаційних засадах з оптимальними зручностями для населення. У перший день реформи за встановле­ним курсом (1 гривня обмінювалася на 100 000 крб.) було перерахо­вано у гривні ціни, тарифи, оклади заробітної плати, стипендії, пенсії, кошти на рахунках підприємств, установ та організацій, а також вкла­ди громадян.

У період проведення грошової реформи жителі та гості України могли вільно розпоряджатися наявними карбованцями — купувати товари, сплачувати всі види послуг, розміщувати на вклади в банки, здійснювати інші платежі, а також обмінювати карбованці на гривні. 152

Протягом 15 днів реформи в готівковому обігу одночасно вільно використовувалися як гривні, так і карбованці з поступовим вилу­ченням останніх. Після 16 вересня 1996 р. приймання карбованців в усі види платежів було припинено, і єдиним законним засобом пла­тежу на території України з цього моменту стала гривня.