Оцінка, класифікація і структура сонвоних виробничих фондів - Економіка підприємства - Скачать бесплатно

ПЛАН

1. Вартісна оцінка.

2. Класифікація і структура.

3. Амортизація.

4. Строки експлуатації.

Вартісна оцінка.

Оцінка основних фондів підприємства є грошовим вираженням їхньої вартості. Вона необхідна для правильного визначення загального обсягу основних фондів, їхньої динаміки і структури, розрахунку економічних показників господарської діяльності підприємства за певний період.

Основні фонди підприємства у зв’язку з тривалим функціонуванням та поступовим спрацьовуванням засобів праці мають кілька видів оцінки:

Основні фонди підприємства оцінюються: залежно від моменту проведення оцінки – за первісною (початковою) чи відновленою вартістю; залежно від стану основних фондів – за повною або залишковою вартістю.

Первісна вартість основних фондів – це фактична їхня вартість на момент уведення в дію або придбання.

Наприклад: первісна вартість будь-якого виробничого устаткування. Крім оптової ціни, включає витрати на його транспортування й установку на місці використання.

Відновлена вартість основних фондів – це вартість їхнього відтворення за сучасних умов виробництва. Вона враховує ті самі витрати, що й первісна вартість, але за сучасними цінами.

Зі зміною умов виробництва і цін на ті самі елементи засобів праці між первісною (початковою) та відновленою вартістю основних фондів виникає розбіжність, яка призводить до ускладнення обліку й поточного регулювання процесу відтворення основних фондів, правильного розрахунку певних економічних показників діяльності підприємства.

Тому для забезпечення порівнянності вартісної оцінки основних фондів періодично проводиться їхня переоцінка за відновленою вартістю.

Останню переоцінку основних фондів н/г України проведено за станом на 1 травня 1992 р.

Повна (первісна й відновлена) вартість основних фондів – це вартість у новому, не зношеному стані.

Саме за цією вартістю основні фонди рахуються на балансі підприємства протягом усього періоду їхнього функціонування.

Залишкова вартість основних фондів характеризує реальну їхню вартість, іще не перенесену на вартість виготовленої продукції (виконаної роботи, наданої послуги). Вона є розрахунковою величиною і визначається як різниця між повною первісною (відновленою) вартістю та накопиченою на момент обчислення сумою спрацювання основних фондів. Залишкова вартість основних фондів на час їхнього вибуття має назву ліквідаційної вартості.

Класифікація і структура основних фондів.

Основні фонди – це основні засоби зі строком експлуатації більше 1 року і вартістю більше 500 грамових національних одиниць.

Для встановлення норм амортизаційних відрахувань і розрахунків щорічних амортизаційних сум застосовують загальну класифікацію, виокремлюючи 3 групи основних фондів:

Перша – будівлі, споруди, їхні структурні компоненти й передавальні пристрої.

Друга – автомобільний транспорт, меблі, побутові електронні, оптичні, електромеханічні прилади та інструменти, включаючи ЕОМ, інші машини для автоматичного оброблення інформації, телефони, інше офісне обладнання.

Третя – основні фонди, не включені до першої та другої груп.

Основні фонди поділяються на активні, тобто ті, які безпосередньо беруть участь у виробничому процесі і завдяки цьому забезпечують належний обсяг та якість продукції, і пасивні, що створюють умови для здійснення процесу виробництва. Для активної частини основних фондів відносять переважно роботі машини й устаткування, інструмент, вимірювальні та регулюючі прилади і пристрої, обчислювальну техніку, деякі технічні споруди – гірничі виробки шахт, газові й нафтові свердловини.

Щодо всієї сукупності промислових підприємств України, то в загальному обсязі основних фондів питала вола окремих їхніх видів протягом останніх років коливалось у межах: будівель і споруд – 45-47;; машин і устаткування – 40-42%, у т.ч. робочих – 30-32%; транспортних засобів – 2,5- 3%.

На підприємствах і в організаціях аграрного сектора частка в загальній вартості сільськогосподарських виробничих основних фондів приблизно становила: будівель, споруд і передавальних пристроїв – 64-65%; силових і робочих машин і устаткування – 14-16%; робочої та продуктивної худоби – 10-12%; багаторічних насаджень – 5-6%; транспортних засобів 3-4%.

Рис. 1. Класифікація основних фондів.

Амортизація.

Амортизація основних фондів – це процес перенесення авансованої раніше вартості всіх видів відшкодування. Для відшкодування вартості зношеної частини основних фондів кожне підприємство робить амортизаційні відрахування, тобто встановлює певну грошову компенсацію відповідно до розмірів фізичного спрацювання й техніко-економічного старіння. Ці відрахування включають до собівартості продукції, реалізують під час продажу товарів, а потім накопичують у спеціальному амортизаційному фонді, що служить відновленню основних фондів.

Амортизаційні відрахування обчислюють за певними нормами, які характеризують щорічний розмір відрахувань у % до балансової вартості основних фондів.

Розрахунки норм амортизаційних відрахувань на повне відновлення (реновацію) основних фондів здійснюють за формулою:

Нав =. 100,

Де Ф – балансова (первісна чи відновна) вартість основних фондів;

Л – ліквідаційна вартість основних фондів;

Ан – амортизаційний період (нормативний строк функціонування) основних фондів.

Щорічну суму амортизаційних відрахувань на реновацію основних фондів обчислюють множенням їхньої середньорічної вартості на відповідні норми амортизації та поправочні коефіцієнти до них, що враховують конкретні умови експлуатації окремих видів засобів праці.

Згідно з чинним законодавством України щорічні норми амортизаційних відрахувань за першою, другою і третьою групами основних фондів становлять відповідно 5,25 і 15%. Підприємство можуть самостійно приймати рішення про застосування прискореної амортизації основних фондів, віднесених аз укрупненою класифікацією до третьої групи і придбаних після травня 1997 року, тобто після набуття чинності Законом України “Про оподаткування прибутку підприємств”. При цьому мають використовуватися такі норми прискореної амортизації відповідно до року експлуатації засобів праці: перший – 15%; другий – 30%; третій – 20; четвертий – 15%; п’ятий – 10%; шостий і сьомий – 5%.

Збільшення масштабів застосування прискореної амортизації сприятиме істотному зменшенню фінансових втрат від техніко-економічного старіння та інтенсифікації процесу оновлення діючих засобів праці на підприємствах і в організаціях України.

У міру розвитку техніки, удосконалення технології та організації виробництва змінюються тривалість і характер використання окремих видів основних фондів, виникає об’єктивна необхідність скорочення нормативних строків їхнього функціонування. У зв’язку з цим норми амортизаційних відрахувань періодично треба переглядати та уточнювати.

Строки експлуатації.

Ефективність відтворювальних процесів певною мірою залежить від строків експлуатації передовсім активної частини основних фондів, тобто від періоду їхнього функціонування у виробництві відповідно до первісного технологічного призначення. При цьому як скорочення, так і збільшення періоду експлуатації по-різному впливають на ефективність відтворення та використання знарядь праці.

Скорочення строків експлуатації машин (устаткування), з одного боку, уможливлює прискорення їхнього оновлення, тобто зменшення техніко-економічного старіння знарядь праці, підвищення технічного рівня підприємств, зростання продуктивності праці, зниження ремонтно-експлуатаційних витрат, а з іншого – призводить до збільшення с/в продукції за рахунок амортизаційних сум, потребує більших інвестиційних ресурсів для нарощування виробничих потужностей машинобудування.

Подовження періоду функціонування машин і устаткування дає змогу зменшити обсяг щорічної заміни спрацьованих засобів праці і за рахунок цього спрямувати більше ресурсів для розширеного їхнього відтворення, але спричиняє зниження сукупної продуктивності діючих знарядь праці, значне збільшення витрат на їхнє утримання та експлуатацію.

Саме тому строки експлуатації машин і устаткування мають бути оптимальними, тобто такими, що забезпечують найменші затрати суспільної праці на їхнє виготовлення й використання у виробничому процесі протягом усього періоду функціонування.