Основні засади та проблеми інвестування - Економіка підприємства - Скачать бесплатно

Інвестиційний процес у державі з ринковою економікою

Інвестиційний процес у державі з ринковою економікою має виходити з додержання таких принципів:

І) об'єктивна необхідність визнання довго- і середньотермінових циклів інвестиційної активності;

2) взаємодія локальних, галузевих, регіональних і народно­господарських циклів інвестиційної активності;

3) формування ринкових важелів в інвестиційній сфері одно­часно з аналогічними процесами в інших галузях народного гос­подарства;

4) логічність і цілісність інвестиційного циклу;

5) спадкоємність у реалізації конкретних заходів, пріоритет­ність спрямування коштів для реалізації інвестиційного процесу.

Основні напрями інвестиційної політики в Україні

• Зниження соціальної напруги, досягнення остаточного під­ходу у виділенні коштів на потреби соціальної сфери.

• Скорочення фонду виробничого будівництва за рахунок дер­жавних коштів і формування надійних інвестиційних джерел, в першу чергу з власних коштів підприємств та ін.

• Скорочення централізованих державних капіталовкладень, що виділяються безповоротно. Перехід до нових принципів цент­ралізованого фінансування інвестиційної діяльності.

• Створення ринку підрядних робіт. Зацікавленість будівель­ників у виконанні замовлень.

• Прискорення темпів розвитку промисловості групи Б.

• Прискорення у кілька разів темпів вибуття застарілого об­ладнання.

• Перегляд надання державних кредитів на вигідних умовах з дефіцитними ставками на конкурсній основі, включаючи держав­не замовлення.

• Залучення іноземних інвестицій, отримання іноземних кре­дитів, створення спільних підприємств з іноземним капіталом за такими напрямами, як розвиток переробної промисловості АПК, активізація приватизації, конверсії, а також галузей, які визнача­ють науково-технічний прогрес.

• Створення ефективних форм і механізмів управління інвес­тиційною діяльністю.

• Розвиток паливно-енергетичного комплексу, ресурсозбері­гаючих технологій, конверсія ВПК, забезпечення населення то­варами народного споживання вітчизняного виробництва, розви­ток медицини і фармацевтичної промисловості.

Усі ці напрями інвестиційної діяльності в Україні вже зараз починають розвиватися в умовах формування ринкового механі­зм}. Тому трансформація інвестиційного механізму на мікрорівні, наприклад у промисловості, повинно проводитися в межах макроекономічної стабілізації.

Інвестиційний ринок як економічна категорія являє собою збалансованість попиту і пропозиції на інвестиції та випереджа­ючих можливостей підрядників в їх матеріалізації. Це означає, що, з одного боку, потрібні економічні заходи зі отримання попи­ту на інвестиції та зменшення маси безготівкових грошей, які не­адекватні обсягу та якості продукції, а з іншого, — антимонопольні заходи, які б сприяли розвитку ринку будівельних послуг.

Умови розвитку ринкових відносин:

1) роздержавлення власності;

2) приватизація державної власності;

3) конституційний захист прав власності;

4) вільна конкуренція;

5) введення вільних ринкових цін;

6) відпрацювання механізму соціального захисту;

7) відміна всіх заходів, які стримують ринкову саморегуляцію;

8) розробка правової бази ринкової економіки;

9) підготовка фахівців-експертів і керівників усіх рангів, пере­кваліфікація кадрів на засадах роботи в умовах ринкової економіки.

Інвестиційний ринок та його інфраструктура

Інвестиційний ринок — це економічна категорія, що являє собою збалансованість попиту та пропозиції на інвестиції. Інвести­ційний ринок формує суб'єкт — інвестор, тобто господарюючий суб'єкт, в якого виникає попит на інвестиції та інвестиційні товари.

У країнах з розвинутими ринковими відносинами інвестицій­ний попит і пропозиція збалансовані через механізм ціноутво­рення па базі зрівноважених цін на інвестиції та інвестиційні то­вари. Система зрівноважених цін формується мікроекономічними пропорціями у процесі виробництва та збуту, головною з яких є співвідношення «інвестиції— приріст інвестиційних товарів (ка­пітального манна)». При цьому ринок характеризується випере­джаючим розвитком інвестиційної пропозиції та відносно стабіль­ним попитом.

Для стимулювання інвестиційного попиту товаровиробників і розвитку конкуренції між ними держава застосовує систему за­ходів антимонопольного регулювання.

Механізм дії ціни зрівноваженості полягає у такому. Інвестор, вкладаючи кошти, розраховує отримати максимальний прибуток за мінімальних витрат. Він віддає перевагу найприбутковішим активам (інвестиційним товарам) з найвищою нормою прибутку на вкладений капітал. Ця ефективна галузь залучає більшу масу капіталу. Відповідно попит на інвестиційні товари починає пере­вищувати пропозицію, та їх ціна збільшується. Висока ринкова ціна таких товарів є індикатором їх привабливості для інвесторів з точки зору віддачі інвестицій — їх дохідності.

Перелив інвестицій у зазначену галузь призведе, врешті-решт, до підвищення пропозиції цього інвестиційного товару та, як на­слідок, до зниження його ціни. Інвестиції ж спрямовуватимуться на нові високоприбуткові виробництва, що у майбутньому неми­нуче призведе до розширення попиту на інвестиційні товари, ви­робництва їх нових видів і стимулювання діяльності інвесторів у використанні прибутку та нагромадженні капіталу, а також до створення умов для розвитку будівельних фірм, які виступають на ринку основними продавцями інвестиційного товару. У примі­тивному розумінні, фінансовий ринок капіталу — це місце зу­стрічі, де підприємці та фірми, які прагнуть запозичити гроші, зустрічаються з тими, в кого вони є вільними.

Інвестиційна діяльність завжди починається з ринку, оскільки заощаджень і поточних доходів потенційному інвестору, як пра­вило, не вистачає. Крім цього, інвестор зазвичай намагається за­лучити акціонерний капітал з метою зменшення ризику та розпо­ділу відповідальності. На рис. І наведена схема ринкових відно­син, суб'єктом яких є інвестор.

Сегментація інвестиційного ринку — це сукупність ринку споживчих товарів, ринку споживчого кредиту, ринку інвести­ційних товарів і ринку фінансових ресурсів.

Ринок реальних активів (інколи вживається термін «мате­ріальні чи фізичні активи») пропонує такі інвестиційні товари та послуги: нерухомість, ділянки під будівництво (іпотечний ри­нок); обладнання, будівельні матеріали, дослідницькі, конструк­торські, будівельні, монтажні, пусконалагоджувальні та інші ро­боти і послуги (підрядний ринок); нові технології, ліцензії, патен­ти на винаходи і відкриття, досвід, знання, ноу-хау, інжиніринго­ві послуги (ринок інтелектуальних цінностей). На цьому ринку як інвестиційний товар реалізується також робоча сила, тобто про­дається здатність до праці за наймом.

Ринок фінансових ресурсів поділяється на: грошовий ринок (ринок цінних паперів — боргових свідоцтв з термінами пога­шення менше одного року); ринок капіталів (довгострокових цін­них паперів та корпоративних акцій); кредитний ринок (боргових зобов'язань за довгостроковими кредитами). Іноді цей ринок на­зивають ринком позичкового капіталу.

Ринок капіталів, у свою чергу, класифікується як первинний (розміщення нових цінних паперів) та вторинний (торгівля цін­ними паперами, які були випущені раніше і перебувають в обігу). Фондові біржі є вторинними ринками капіталів, оскільки на них котируються цінні папери, які вже перебувають в обігу. Корпо­рація, акціями якої здійснюється торгівля на фондовій біржі, не бере участі в операціях на вторинному ринку і, відповідно, не отримує будь-якого прибутку від їх продажу. Також існують вто­ринні ринки для інших фінансових активів.

Найважливішою складовою ринку інвестицій є ринок інвес­тиційних товарів. Виробництво і рух цих товарів на ринку забез­печується елементами інвестиційної інфраструктури. У країнах з розвинутою ринковою економікою мережа таких елементів є над­звичайно широкою. Головне завдання інвестиційної інфраструк­тури — обслуговування інвестиційної сфери, задоволення інвес­тиційного попиту. Основним інвестиційним товаром є продукція проектно-дослідницьких, будівельних, монтажних підприємств, фірм і постачальників матеріально-технічних ресурсів, яка в ос­новному забезпечує інвестиційний процес.

На інвестиційному ринку працює велика кількість різних посередників, які створюють його інфраструктуру. Саме взає­модіями цих посередників і характеризується стан інвестицій­ного ринку.

Інвестиційний ринок— це система, що включає:

1) суб'єктів (інвесторів, підрядників, замовників, проектні і науково-дослідні організації та ін.);

2) об'єктів (матеріальні і нематеріальні, права, ліцензії, патен­ти, ноу-хау та ін.);

3) інфраструктуру ринку (банки, біржі, пенсійні фонди, стра­хові компанії, інвестиційні фонди, інженерно-консультаційні фір­ми, суд, арбітраж та ін.);

4) ринковий механізм;

5) контроль з боку держави за дією ринкового механізму.

Інвестиційний клімат держави

Інвестиційний клімат — це сукупність політичних, соціаль­но-економічних, фінансових, соціально-культурних, організацій­но-правових і географічних факторів, які притаманні певній краї­ні і визначають привабливість її для іноземного інвестора.

Щодо загальної оцінки інвестиційного клімату в Україні на макроекономічному рівні, то тут слід відзначити, що в економіці продовжується спад виробництва, зменшується частка надхо­джень від податків, накопичуються неплатежі, знижується частка банківського кредитування у ВВП, зростає сума внутрішнього і зовнішнього боргу, зростає рівень тіньової економіки, знижуєть­ся частка державних капіталовкладень (щороку в цілому на 5— 10%). Крім цього, на інвестиційний клімат держави суттєвий вплив мають:

• приховане безробіття;

• неможливість виконання державою своїх обов'язків щодо соціального захисту громадян;

• відсутність ефективних процедур банкрутства, захисту прав власників;

• високий рівень злочинності;

• слабка дисципліна виконання законодавчих актів. Причинами погіршення інвестиційного клімату в Україні є:

по-перше, заполітизованість економіки; по-друге, негативні нас­лідки приватизації, до яких призвело збочення та заміна такої ос­новної мети приватизації, як сприяння розвитку виробництва, на отримання прибутку в короткий термін.

Шляхи активізації інвестування

Рівень інвестиційної активності перебуває у безпосередній за­лежності від стану економіки в державі, функціонування фінан­сово-кредитної системи, прибуткової діяльності підприємств, до­хідної політики бюджетів усіх рівнів та доходів населення.

Позитивний вплив на інвестиційну активність може справити подолання інфляції, що робить можливим забезпечення функціо­нування довгострокових інвестиційних кредитів як основи капі­тального будівництва за ринкових умов, сприяє нормалізації фі­нансового стану підприємств, активізації виробництва.

Отже, до шляхів активізації інвестування в Україні можна віднести такі:

І. Реформа підприємств, яка передбачає перехід до загально­прийнятих у світовій практиці стандартів бухгалтерського обліку, оцінку основних виробничих фондів відповідно до їх реальної рин­кової вартості, суттєве покращення корпоративного управління.

2. Страхування майна (особливо великих підприємств).

3. Розвиток інфраструктури, форм і методів залучення до інве­стиційної сфери заощаджень населення.

4. Іпотека. Необхідно активно сприяти становленню системи жи­тлового іпотечного кредитування, формуванню вторинного ринку іпотечних кредитів для залучення у сферу банківського кредитуван­ня вагомих довгострокових позабюджетних фінансових ресурсів.

За умов гострого дефіциту власних капіталовкладень, необ­хідних для проведення структурної перебудови економіки, розв'я­зання проблем її інтеграції в світову економіку, важливого зна­чення набуває залучення в Україну зовнішніх джерел фінансу­вання, зокрема іноземних інвестицій. Забезпечення зростання об­сягу надходжень у країну іноземних інвестицій залежить, по-пер­ше, від поліпшення макроекономічної ситуації в країні в цілому. Насамперед це стосується зміцнення фінансового становища дер­жави, включаючи скорочення дефіциту консолідованого бюдже­ту, зменшення внутрішнього та зовнішнього державного боргу, реформування відносин власності, вдосконалення податкової си­стеми, зміцнення економічної стабільності з подальшим зростан­ням темпів ВВП. По-друге, зростання обсягів іноземних інвести­цій визначається здійсненням заходів економічного, нормативно-правового, інформаційного та організаційного механізмів залу­чення іноземного капіталу, які здатні забезпечити стабільні умо­ви для інвесторів.

Важливим кроком на шляху до активізації процесів іноземно­го інвестування в економіку України вважається впровадження дійових механізмів приватизації підприємств стратегічними іно­земними інвесторами, до яких насамперед належать транснаціо­нальні компанії (наприклад, із США, Німеччини, Південної Кореї та ін.). Транснаціональні компанії (ТНК) мають на меті якомога ширше використовувати потужний ресурсний потенціал країни та досягти прибутку від інвестування шляхом налагодження в Україні власного виробництва, дилерської мережі та експорту продукції.

Для активізації інвестиційної діяльності неабияке значення має стимулювання лізингових операцій — гарантованого товар­ного інвестування. Він має ряд переваг. По-перше, лізинг більше за інших наближений за своєю суттю до довгострокових банківсь­ких кредитів, що нині так необхідні підприємствам. По-друге, лізинг дає змогу забезпечити оперативність і гнучкість у вирішенні виробничих завдань шляхом тимчасового використання устатку­вання, а не придбання його у повну власність. По-третє, лізинг робить можливим доступ підприємствам-користувачам усіх форм власності до найпередовішої техніки і дає змогу ліквідувати су­перечності між необхідністю її використання та швидким її мо­ральним старінням.

Одним з найперспективніших напрямів залучення іноземного капіталу в Україну має стати розгортання мережі інвестиційних фондів і компаній. У зв'язку з цим великого значення набуває надходження венчурного (або ризикового) капіталу, який тісно пов’язаний з фінансуванням інновацій та науково-технічним про­гресом. Основними галузями в Україні, які потребують ін'єкції ризикового капіталу, є передусім агропромисловий комплекс, енер­гетика, транспорт, зв'язок.

Активізації залучення інвестицій в економіку України сприя­тиме реформування власності, приватизація державних підприємств. Прискорення останньої передбачає створення сприятливих умов для ефективної діяльності іноземних інвесторів, дійовішого викори­стання кредитів, що надаються Світовим банком та ЄБРР для роз­витку приватного сектора економіки, малого і середнього бізнесу.

загальнонаціонального рівня та створення органів, які забезпечують контроль і реалізацію пев­них рішень на всіх рівнях управління;

• формування мережі наукових закладів;

• створення ефективного механізму концентрації науково-тех­нічних ресурсів на пріоритетних напрямах і масштабне фінансу­вання інноваційних проектів, включаючи залучення зарубіжних фондів, та міжнародних проектів з найкапіталомісткіших напря­мів науково-технічного прогресу, включаючи космічні досліджен­ня, розвиток енергетики та медичної сфери.

Державні комплексні науково-технічні програми та міжгалу­зеві інноваційні проекти фінансуються за рахунок бюджету дер­жави, а галузеві інноваційні програми — за рахунок коштів під­приємств та організацій.