Природа інноваційних процесів - Економіка підприємства - Скачать бесплатно

Загальна характеристика інноваційних процесів. Поняття і класифікація їх видів.

Всю сукупність процесів і явищ, що відбуваються на підприємствах різних галузей народного господарства, можна умовно поділити :і групи — традиційні і інноваційні. Традиційні процеси За характеризують звичайне функціонування народного царства, його галузей і підприємств, а інноваційні — розвиток останніх на якісно новому рівні. Впродовж ілого періоду, коли економіка функціонувала і чвалась переважно за рахунок екстенсивних факторів госування постійно зростаючого обсягу суспільних -урсів — персоналу, виробничих фондів), у виробництві домінували традиційні процеси і явища. Оскільки екстенсивні фактори практично себе вичерпали або їх дід стала економічно невигідною, розвиток та інтенсифікація сучасного виробництва мають базуватися переважно на нових рішеннях у галузі технології, техніки, організаційних форм і економічних методів господарювання. Опрацювання, прийняття і реалізація таких рішень складають зміст так званих інноваційних процесів.

В узвичаєному розумінні іяноваціяяі процесії, щр мають місце в будь-якій складній виробничо-господарській системі, характеризуються сукупністю безперервно виникаючих у часі і просторі прогресивних, якісно нових змін. Результатом інноваційних процесів є новини, а їх впровадження у господарську практику . визнається нововведенням. Інноваційні процеси започатковуються певними галузями науки, а завершуються у сфері виробництва, спричинюючи у ній прогресивні зміни. Первісними імпульсами новин і нововведень на підприємствах слугують не лише суспільні потреби і результати власних фундаментальних наукових досліджень, але й використання зарубіжного прогресивного досвіду в галузі технології і організації виробництва, сучасних форм господарювання. За своїм характером інноваційні процеси, новини і нововведення поділяються на взаємозв'язані певні їх види (рис. 8.1)

Технічні новини і нововведення проявляються у формі нових продуктів (виробів), технологій їх виготовлення, засобів виробництва (машин, устаткування. енергії, конструкційних матеріалів).

Рис. 8.1. Джерела, класифікація і взаємозв'язок інноваційних процесів (новин, нововведень).

Організаційні нововведення охоплюють нові методи і форми організації усіх видів діяльності підприємств та інших ланок суспільного виробництва (організаційні структури управління сферами науки і виробництва, форми організації різних типів виробництва і колективної праці тощо);

економічні — методи господарського управління наукою і виробництвом через реалізацію функцій прогнозування і планування, фінансування, ціноутворення, мотивації і оплати праці, оцінки результатів діяльності; соціальні — різні форми активізації людського чинника (професійна підготовка і підвищення кваліфікації персоналу, в першу чергу складу керівників усіх рівнів; стимулювання його (їх) творчої діяльності; поліпшення умов і постійного підтримання високого рівня безпеки праці; охорона здоров'я людини і навколишнього природного середовища; створення комфортних умов життя тощо); юридичні — нові і змінені закони та різноманітні нормативно-правові документи, що визначають і регулюють усі види діяльності підприємств і організацій.

За масштабністю і ступенем впливу на ефективність діяльності певних ланок суспільного виробництва усі новини та нововведення можна об'єднати -у дві групи — локальні (поодинокі, окремі) та глобальні (великомасштабні).

Якщо локальні новини (нововведення) призводять переважно до еволюційних перетворень у сфері діяльності підприємств і через це не справляють особливо істотний вплив на ефективність їх функціонування і розвитку, то глобальні, що у своїй більшості є революційними (принципово новими), мають кардинально підвищувати організаційно-технічний рівень виробництва і завдяки цьому забезпечувати суттєві позитивні зрушення в економічних і соціальних процесах.

Між окремими видами інноваційних процесів (новин, нововведень) існує порівняно тісний взаємозв'язок. Технічні новини обумовлюють перш за все відповідні організаційні нововведення, а останні вимагають, щ правило, певних змін в економічному механізмі діяльності підприємств. Зокрема створення і розвиток гнучких автоматизованих виробництв на підприємствах різних галузей спричинюють докорінні зміни в організації технічної підготовки виробництва, методах його поточного планування і оперативного регулювання, а також перехід до безперервного (тризмінного) режиму роботи цехів з гнучкими виробничими системами. Широкомасштабна комп'ютеризація виробництва та інших сфер діяльності людини зумовлює появу нового виду господарювання — промислового сервісу і відповідних організаційно-економічних форм його здійснення.

Ефективні технічні, організаційні та економічні нововведення неодмінно призводять до помітних позитивних змін у соціальних процесах на підприємствах, а все зростаюча актуалізація нагальних завдань соціального характеру ініціює їх розв'язання за допомогою нових організаційно-технічних і економічних рішень. Зрештою усі нововведення на підприємствах, які зорієнтовані на динамічний розвиток і невпинне підвищення ефективності виробництва, мають спиратися на власні юридичні підвалини, відповідні нормативно-законодавчі акти; інакше вони не зможуть справляти належний вплив на масштаби і строки досягнення соціально-економічних цілей діяльності підприємств і організацій. Тому треба позитивно оцінювати:

активізацію законотворчих процесів в Україні, які сприяють швидшому переходу до соціальне орієнтованих ринкових відносин між суб'єктами господарювання; розробку і прийняття пакету законів і державних механізмів їх практичної реалізації, що визначають і регулюють діяльність підприємств та організацій усіх галузей народного господарства.

Вплив на виробництво інноваційних процесів. Методика обчислення показників.

Вплив на виробництво. Усі локальні і особливо глобальні, нововведення різної спрямованості можуть забезпечувати максимально можливий прогресивний вплив на виробництво за умови, якщо вони використовуються підприємствами постійно, комплексно і гармонійно. Найбільший за наслідками безпосередній вплив на результативність (ефективність) діяльності підприємства справляють технічні і організаційні нововведення. Інші нововведення впливають на виробництво опосередковано (через ефективність нових технічних і організаційних рішень). Про ступінь впливу окремих організаційно-технічних та інших нововведень на відповідні економічні показники діяльності підприємств свідчать такі приклади. Досвід експлуатації гнучких автоматизованих виробництв показує істотні переваги порівняно з ^технологічним устаткуванням традиційного виконання: питома вага оплати праці (у розрахунку на одну деталь) зменшується на 25-30%, накладні витрати — більш як на .80%, виробнича площа — на 60%, а тривалість виробничого циклу скорочується у 5-6 разів. Серед глобальних технічних нововведень за ступенем впливу на економіку підприємства відрізняються роторні та роторно-конвейерні лінії, які у порівнянні з традиційними знаряддями праці залежно від складності виготовлюваних деталей забезпечують: підвищення продуктивності праці — у 4-10 разів; зменшення обсягу необхідної виробничої площі - 2-2,5 раза; скорочення тривалості циклу виготовлення — 15-20, а обсягу транспортування виробів — 25-30 разів.

Помітно посилюється вплив нових технічних (технологічних) систем не лише на економічні явища, але й на соціальні процеси. Це вимагає підвищеної увага конструкторів нової техніки до показників її надійності, ергономічності і екологічності. Особливо нагальним є завдання екологізації виробництва на підприємствах. За результатами соціальних досліджень установлено, що, наприклад, збільшення у два рази забруднення повітря шкідливими викидами скорочує термін експлуатації промислового устаткування до першого капітального ремонту в середньому у півтора раза, а урожайність пшениці у зонах дії підприємств кольорової металургії на 40-60% менша, ніж за межами цих зон. У той же час сучасні прогресивні технології уможливлюють перетворення джерел подібних економічних витрат у чинники зростання обсягів продукції і прибутку. Зокрема застосування існуючої технології утилізації викидів сірчаного ангідриду тепловими електростанціями шляхом оснащення їх відповідними газоочисними установками може задовольнити половину потреби народного господарства України у сірчаній кислоті.

Проте ефективність окремих глобальних і локальних заходів є важливим, але недостатнім вимірником ступеню впливу нововведень організаційно-технічного характеру на результативність діяльності підприємств. Ось чощ необхідно знати конкретну методику виявлення інтегрального впливу певної сукупності нововведень на ключові показники виробничо-господарської діяльності підприємств за той чи інший проміжок часу. У зв'язку з Цим можна використовувати загальний методичний підхід,

•угь якого зводиться до обчислення за спеціальними алгоритмами (формулами) основних показників, що характеризують економічну ефективність тієї або іншої сукупності запроваджених впродовж року (декількох років) нових технічних і організаційних рішень. Зокрема варто обчислювати такі техніко-економічні показники.

• Приріст обсягу виробленої продукції .

Де Lвп — чисельність вивільнених працівників за рахунок технічних і організаційних нововведень, чол.;

Вп1 — продуктивність пращ у розрахунковому pop

(періоді), тис.грош.од./чол.;

Vвп- обсяг виробленої продукції, тис.грош.од.

Приріст продуктивності праці

Івп1 - загальне зростання продуктивності праці у розрахунковому році (періоді), %;

L1 — фактична чисельність персоналу, чол.;

Вп1 — продуктивність праці у базовому році (періоді), тис.грош.од./чол.

Приріст фондоозброєності праці

де I1f — темп зростання фондоозброєності праці у розрахунковому році (періоді), /о;

Фосн — вартість основних виробничих фондів, тис.грош.од.;

f0 — фондоозброєність праці у базовому році (періоді), тис.грош.од./чол.

Приріст фондовіддач/

де IF- — темп зміни фондовіддачі за розрахунковий рік (період), %;

F0 — фондовіддача у базовому році (періоді), грош.од.

• Частка економії від впровадження технічних і організаційних новин в загальних витратах на виробництво продукції, %

де D1 — середня заробітна плата одного працівника у розрахунковому році (періоді), грош.од.;

Р1 — загальна сума прибутку у тому ж році (періоді), тис.грош.од.

Приріст рентабельності виробництва

де R1 - рівень рентабельності виробництва у розрахунковому році (періоді), %;

Фвир ~ загальна вартість виробничих фондів, тис.грош.од.

Зроблені за наведеним методичним підходом розрахунки пересічних показників свідчать про істотний вплив технічних і організаційних нововведень на розвиток і ефективність виробництва на підприємствах різних галузей народного господарства України. Зокрема по всій сукупності машинобудівних підприємств країни за останній десятирічний відтинок часу за рахунок здійснених нових організаційно-технічних заходів частка приросту обсягу виробленої продукції, продуктивності і фондоозброєності праці у середньому становила відповідно 63, 76 і 57 відсотків загальної його величини. При загальній помітній тенденції постійного зниження фондовіддачі технічні і організаційні нововведення забезпечили значне підвищення цього показника (приблизно 18%). У порівнянні з загальною позитивною динамікою показників витрат на виробництво (собівартості продукції) і рентабельності виробництва темпи їх відповідно зниження і збільшення, які обумовлені організаційно-технічними чинниками, були майже у 1,5-2 рази вищими. При цьому частки зміни розрахункових показників під впливом технічних і організаційних нововведень склали у середньому 62-63 і 37-38 відсотків загальної позитивної їх динаміки.

Технічний розвиток підприємства, суть і основні форми.

Науково-технічний процесц Потенційні можливості розвитку і ефективності виробництва визначаються перш за все науково-технічним огресом, його темпами і соціально-економічними зультатами.

Чим цілеспрямованіше і ефективніше використовуються івітні досягнення науки і техніки, що є першоджерелами ггку продуктивних сил, тим успішніше вирішуються зі і пріоритетні (по відношенню до виробничих) льні завдання життєдіяльності суспільства. Науково-технічний прогресе (НТП) в буквальному розумінні означає безперервний .взаємообумовлений науки ї :хніки; у ширшому суттєво-змістовному і.їченні — це постійний процес створення нових і і осконалення застосовуваних технологій, засобів •пва і кінцевої продукції з використанням науки.

НТП можна тлумачити також як процес нагромадження і практичної реалізації нових наукових і технічних знань, цілісну циклічну систему "наука — техніка — виробництво", що охоплює ряд стадій: фундаментальні теоретичні дослідження; прикладні науково-дослідні роботи; дослідно-конструкторські розробки; освоєння технічних нововведень; нарощування виробництва нової техніки до потрібного обсягу, її застосування (експлуатація) впродовж певного періоду часу; техніко-економічне, екологічне і соціальне старіння виробів, наростаюча їх заміна новими, більш ефективними зразками.

Йому властиві як еволюційні (зв'язані з накопиченням кількісних змін), так і революційні (обумовлені стрибкоподібними якісними змінами) форми удосконалення технологічних методів і засобів виробництва, кінцевої продукції. При цьому до еволюційних форм НТП відносять поліпшення окремих техніко-експлуатаційних параметрів виробів чи технології їх виготовлення, модернізацію або створення нових моделей машин, обладнання, приладів і матеріалів у межах одного й того ж покоління техніки, а до революційних — зміна поколінь техніки і кінцевої продукції, виникнення принципово нових науково-технічних ідей, загально-технічні (науково-технічні) революції, у процесі яких здійснюється масовий перехід до нових поколінь техніки у лідируючих її галузях.

Науково-технічна революція (НТР) віддзеркалює докорінну якісну трансформацію суспільного розвитку на основі новітніх наукових відкрить і винаходів, що справляють революціонізуючий вплив на змінювання знарядь і предметів праці, технології, організації і управління виробництвом, характеру трудової діяльності людей. Зміст сучасної НТР найбільш повно розкривається Її особливості. До ключових (визначальних) з них сяться:

• перетворення науки у безпосередньо дуктивну силу (втілення наукових знань у людині, логії і техніці; безпосередній вплив науки на пальне виробництво та інші сфери діяльності

суспільства);

• новий етап суспільного поділу праці, по0язаний з перетворенням науки у ведучу сфери економічної і соціальної діяльності, що набуває масового характеру (до науки перейшла найбільш революціонізуюча, активна роль у розвитку всіх сторін суспільства; сама практика вимагає, щоб наука випереджала у своєму розвитку техніку і виробництво, а останнє все більш ставало технологічним втіленням науки);

• прискорення темпів розвитку сучасної науки і техніки, що підтверджується скороченням перебігу часу від наукового відкриття до його практичного використання;

• інтеграція багатьох галузей науки, самої/науки з виробництвом з метою прискорення і підвищення ефективності усіх сучасних напрямків науково-технічного прогресу;

• якісне перетворення усіх елементів процесу виробництва — засобів праці (революція У робочих машинах, поява керуючих машин, перехід до автоматизованого виробництва). Предметів Праці (створення нових матеріалів з наперед заданими властивостями; використання нових, потенційно невичерпних джерел енергії),, самої праці (трансформація її характеру та змісту, збільшення у ній частки творчих елементів).

Науково-технічний прогрес, що завжди здійснюється у взаємозв'язаних еволюційних та революційних його формах, є домінантою (визначальним чинником) розвитку продуктивних сил, невпинного підвищення ефективності виробництва, цим самим забезпечує неухильне зростання продуктивності суспільної праці. Спираючись на суть, зміст та закономірності сучасного розвитку науки і техніки, можна виокремити характерні для більшості галузей народного господарства загальні напрямки НТП, а по кожному з них — Пріоритети на найближчу доступну для огляду перспективу (рис.8.2).

В умовах сучасних революційних перетворень у технічному базисі виробництва ступінь його технічної досконалості та рівень економічного потенціалу в цілому визначаються прогресивністю використовуваних технологій — способів одержання і перетворювання матеріалів, енергії, інформації, виготовлення продукції. Технологія виступає завершальною ланкою і формою матеріалізації фундаментальних досліджень, засобом безпосереднього впливу науки на сферу виробництва.

Якщо раніше її вважали забезпечуючою підсистемою виробництва, то зараз вона набула самостійного значення, перетворившись в авангардний напрям НТП.

Сучасним технологіям властивні певні тенденції їх розвитку "і застосування. Головними з них є: по-перше, перехід до малостадійних процесів шляхом сполучення в одному технологічному агрегаті окремо виконуваних раніше операцій; по-друге, забезпечення у нових технологічних системах мало- або безвідхідності виробництва; по-третє, підвищення рівня комплексності механізації процесів на основі застосування систем машин і технологічних ліній; по-четверте, використання в нових технологічних процесах засобів мікроелектроніки, що дозволяє одночасно з підвищенням ступеню автоматизації процесів досягти більш динамічної гнучкості виробництва.

Рис. 8.2. Загальні і пріоритетні напрямки НТП.

Технологічні методи все більше і частіше визначають конкретну форму і функції засобів та предметів праці і, отже, ініціюють появу інших напрямків НТП; вилучають з виробництва технічно і економічно застарілі знаряддя праці і породжують нові машини і устаткування, засоби автоматизації. Зараз принципово нові види техніки розробляються і виготовляються під нові технології, а не навпаки, як це відбувалось раніше, коли панував примат засобів праці

НТП у галузі знарядь праці, технічний рівень і якість виготовлювальних машин і устаткування залежать безпосередньо від ступеня прогресивності та якісних характеристик застосовуваних для їх виробництва конструкційних та інших допоміжних матеріалів. Звідси випливає все зростаюча роль створення та широкого використання нових матеріалів, що характеризує один з важливих напрямків НТП.

В галузі предметів праці варто виділити такі тенденції НТП: 1) істотне підвищення якісних характеристик матеріалів мінерального походження, стабілізація і навіть зменшення питомих обсягів їх споживання; 2) інтенсивний перехід' до застосування у все більшій кількості легких, міцних та корозієстійких кольорових металів і сплавів, що став можливим внаслідок появи принципово нових технологій, які у багато разів зменшили вартість їх виробництва; 3) істотне розширення номенклатури та форсоване нарощування обсягів продукування штучних матеріалів з наперед заданими і унікальними властивостями.

Перша тенденція проявляється у значному збільшенні випуску низьколегованої сталі, листового і термообробленого прокату, металічного порошку, беззлиткового прокату кольорових металів, що забезпечують підвищення надійності і зниження металомісткості різних технічних конструкцій;

друга тенденція — у всезростаючому використанні як конструкційних матеріалів алюмінію, титану, магнію та їх сплавів, що уможливлює у декілька, (від 2 до 10) разів зменшувати масу машин і устаткування, транспортних засобів тощо; третя тенденція, найперспективніша за своєю прогресивністю і економічною ефективністю, — у випереджаючому розвитку виробництва полімерних, композиційних (полімерних з наповнювачем) та керамічних матеріалів, що порівняно з традиційними мають більш високу термічну, абразивну і ерозійну стійкість, меншу питому щільність, інертність до агресивних середовищ, а нерідко — унікальні властивості, завдяки чому стають незамінимими, єдино можливими конструкційними матеріалами для ряду найновіших типів сучасної техніки.

До сучасних виробничих процесів ставляться такі вимоги, як досягнення максимально можливої безперервності, безпеки, гнучкості і продуктивності, що можуть бути реалізовані лише за відповідного рівня їх механізації і автоматизації — інтегрованого та завертаючого напрямку НТП. Механізація і автоматизація виробництва, яка відображає різний ступінь заміни ручної праці машиною, у своєму безперервному розвитку послідовно, паралельно або паралельно-послідовно переходить від нижчої (часткової) до вищої (комплексної) форми.

За умов інтенсифікації виробництва, гострої необхідності багаторазового зростання продуктивності та радикального поліпшення соціологізації, докорінного підвищення продукованих виробів автоматизація виробничих процесів стає стратегічним напрямком НТП для підприємств більшості галузей народного господарства. При цьому пріоритетне завдання полягає у забезпеченні її комплексності, оскільки впровадження окремих автоматичних машин і агрегатів часто не дає бажаного економічного ефекту, зберігає значну частку ручної праці. Новий і досить перспективний напрямок комплексної автоматизації пов'язаний із створенням і впровадженням гнучких автоматизованих виробництв. Форсований їх розвиток перш за все у машинобудуванні та деяких іншия галузях зумовлений об'єктивною необхідністю постійно забезпечувати високоефективне використання автоматичного устаткування, що дорого коштує, та достатню мобільніств виробництва з часто оновлюваною номенклатурою продукції

Технічний розвиток підприємства Вся сукупність сучасниз напрямків НТП слугує] фундаментальною базою технічного розвитку будь-якого підприємства. Технічний розвиток відображає процес формування і удосконалення техніко-технологічної бази підприємства, що має бути постійно зорієнтованим на кінцеві результати його господарської діяльності.

Технічний розвиток як об'єкт організаційно-економічного управління охоплює різноманітні форми, що мають відображати відповідні стадії процесу розвитку виробничого потенціалу і забезпечувати відтворення основних фондів підприємства (від капітального ремонту знарядь праці до розширення та нового будівництва певним виробничих ланок). Із сукупності форм технічного розвитку варто виокремлювати такі, які характеризують, з одного боку, підтримування техніко-технологічної базк

підприємства, а з другого, — її безпосередній розвиток шляхом удосконалення і нарощування (рис. 8.3).

Оцінка технічного рівня підприємства тієї чи іншої галузі народного господарства повинна здійснюватись періодично (один раз на 1-3 роки) у процесі аналізу і узагальнення певної системи показників, що відбивають ступінь технічної оснащеності праці персоналу, рівень прогресивності застосовуваної технології, технічний рівень виробничого устаткування, рівень механізації і автоматизації основного і допоміжного виробництва. На'йбільш важливі і типові для усіх підприємств (незалежно від галузевого поділу) показники для оцінки стану їх технічного розвитку наведені у табл. 8.1.

При цьому об'єктивність такої оцінки може бути • ібезпечена за умови не лише методично правильного '" "' "ювідних показників, але й порівняння їх ,аного підприємства за певний період, а "тим рівнем на інших споріднених Для поглибленої аналітичної оцінки стану тку підприємства, необхідність у проведенні виникає при розробці спеціальної юграми, мають застосовуватися також інші ічаючи ті з них, що відбивають галузеві обництва. Зокрема до таких показників механоозброєність праці (відношення зеті машин і устаткування до кількості більшій зміні); коефіцієнт фізичного чання; коефіцієнт технологічної всовуваних / на одну утилізаці' риродноїо середовища, який визначається за спеціальною шкалою у балах, тощо.

Ряс. 8.3. Форми технічного розвитку підприємства.

Таблиця 8.1. Основні показники технічного рівня підприємства.

У зв'язку з визначальним впливом на результати господарської діяльності технічного розвитку, його багатоспрямованістю і великою складністю важливе практичне значення має постійно здійснювана чітка і збалансована за всіма елементами система економічного управління цим процесом на підприємстві. Процес економічного управління технічним розвитком підприємства повинен включати декілька основних етапів:

• установлення цілей — визначення і ранжирування, виокремлювання їх приорітетів;

• підготовчий — аналіз виробничих умов, підготовка прогнозної інформації;

• варіантний вибір рішень — розробка, вибір критеріїв, оцінка ефективності можливих варіантів рішень;

• програмування робіт — узгодження вибраних рішень, їх інтегрування в єдиний комплекс заходів у межах програми технічного розвитку;

• супроводження реалізації програми — контроль за виконанням ' передбачених програмою заходів, проведення необхідного коригування програми.

При / цьому цілі та пріоритети технічного розвитку мають визначитися у відповідності з загальною стратегією підприємства на тому чи іншому етапі його функціонування. Конкретні стратегічні напрямки технічного розвитку підприємства можуть буги пов'язані з вирішенням проблем:

кардинального підвищення якості виготовлюваної продукції, забезпечення її конкурентноспроможності на світовому і вітчизняному ринках; розробки і широкого впровадження ресурсозберігаючих технологій; скорочення витрат ручної праці, поліпшення загальних її умов; здійснення всебічної

'.ції виробництва в межах сучасних вимог щодо навколишнього середовища тощо. юцесі економічного управління технічним розвитком .:тва стрижневими є завдання якісної розробки і :іня, забезпечення необхідними ресурсами, .„so відстежування здійснення програм (планів). і програм (планів) технічного розвитку підприємства чається сукупністю конкретних заходів, що входять до ладу. Звичайно такі програми (плани) охоплюють ряд :лів, а кожен з останніх — певну групу спрямованих заходів (рис. 8.4). зним недоліком існуючого порядку розробки (планів) технічного розвитку підприємств є і- "підсумовування" різних пропозицій, відсутність їх інтеграції в єдиний цілеспрямований комплекс Подолати цей недолік дозволяє попереднє ванни програми (плану) технічного ку в так званому режим/ групової

Мета цієї роботи полягає у ретельному перегляді :дженні пропозицій, що рекомендуються для ;я в проект програми (плану). Сама робота має ;ісь у вигляді проблемної наради, учасниками якої бути керівники підприємства та група експертів-/ тому числі зовнішніх (незалежних) експертів ім сценарієм. Дотримання останнього дозволяє ю здійснити конкурсний відбір конкретних -ряуків технічного розвитку підприємства.