Оборотні фонди підприємства - Економіка підприємства - Скачать бесплатно
План
Склад і структура оборотних фондів підприємства та їх характеристика.
Нормування витрат.
Ефективність використання.
Оборотні фонди підприємства мають матеріально-речову і вартісну форму. До обліку оборотних фондів включають –
виробничі запаси
незавершене виробництво
напівфабрикати власного виготовлення
витрати майбутніх періодів.
Виробничі запаси – запаси сировини, основних і допоміжних матеріалів, покупних напівфабрикатів палива і пального, тари, ремонтних деталей і вузлів, малоцінних інструментів, господарського інвентарю та інших предметів, а також аналогічних предметів, що швидко зношуються.
Незавершене виробництво – це предмети праці обробку яких не завершено підприємством. Вони перебувають безпосередньо на робочих місцях або в процесі транспортування від одного робочого місця до іншого.
Напівфабрикати власного виготовлення відносять ті предмети праці, що їх повністю оброблено у даному виробничому підрозділі підприємства, абе які потребують дальшої обробки в інших підрозділах.
Витрати майбутніх періодів – це грошові витрати, які зроблено в даний період, але які буде відшкодовано за рахунок собівартості продукції у наступні періоди. До них належать витрати на підготовку виробництва, освоєння випуску нових виробів, раціоналізацію і винахідництво, придбання науково-технічної та економічної інформації, передплату періодичних видань.
Співвідношення оборотних фондів у розрізі окремих елементів і стадій функціонування (запаси, незавершене виробництво, витрати майбутніх періодів) характеризує їхню виробничо-технологічну структуру. Це залежить від типу виробництва, особливості продукції та технології її виготовлення) і змінюються в часі повільно, без різких коливань.
По Україні виробничі запаси = 70%
незавершене в-во = 25%.
Динаміка оборотних фондів по окремих елементах така – відносні розміри виробничих запасів у цілому зменшується, а незавершене виробництво і витрати майбутніх періодів ростуть.
2. Визначення потреби підприємства в сировині та інших видах матеріальних ресурсів здійснюється за певними нормами їхніх витрат. Ці норми розробляються самим підприємством, або на їхню вимогу галузевими науково-дослідними організаціями.
Вини норм за класифікаційними нормами
а) за призначенням – норми витрат сировини, матеріалів, енергії, палива;
б) масштабом дії – групові (на однакові види продукції) індивідуальні;
в) періодом дії – річні (для поточного планування) і перспективні;
г) ступенем деталізації об’єктів нормування для деталі і виробу в цілому;
д) ступенем деталізації нормованих ресурсів – специфіковані (на види ресурсів з конкретними параметрами) зведені (на види ресурсів за звуженою номенклатурою).
Нормування витрат окремих видів матеріальних ресурсів передбачає такі принципи – прогресивність, технологічно же економічна обґрунтованість, динамічність, забезпечення можливості зниження норм.
Норма витрати – це гранично допустима величина витрати на виготовлення продукції за умов конкретного виробництва з урахуванням застосування найпрогресивнішої технології та сировини найвищого ґатунку. Вона має власну структуру, тобто співвідношення окремих елементів, які у сукупності становлять величину витрат певного виду матеріальних ресурсів на одиницю продукції, що виробляється. Для більшості матеріалів структура норми витрат включає
корисну (чисту) витрату
технологічні відходи і втрати
інші організаційно-технічні витрати (під час транспортування, зберігання).
У практиці господарювання використовують три основні методи нормування витрат матеріальних ресурсів: аналітично-розрахунковий, дослідно-лабораторний, звітно-статистичний.
Найбільш прогресивним є аналітично-розрахунковий метод, що базується на глибокому аналізі та техніко-економічному обґрунтуванні всіх елементів норми з використанням найновіших досягнень техніки і технології виробництва.
Дослідно-лабораторний метод – норми витрат визначають за допомогою проведення низки дослідів і досліджень, його використовують для нормування допоміжних матеріалів і інструменту.
Звітно-статистичний метод – полягає в тому, що норми витрат, виходячи із звітних даних про фактичне витрачання ресурсів за минулі роки та очікуваного певного зниження норм у наступні роки. Його використовують, як виняток – для орієнтовних розрахунків, а також у процесі нормування витрат малоцінних і таких, що їх рідко використовують, матеріалів.
3. Раціональне та економне витрачання окремих елементів оборотних фондів має неабияке економічне значення. Це зумовлюється постійним збільшенням абсолютного споживання сировини, матеріалів, енергії для виробництва продукції в різних галузях н/г, переважаючою часткою матеріальних витрат у загальній її вартості. Економія матеріальних ресурсів дає змогу з тієї самої кількості сировини і матеріалів виготовляти більше продукції без додаткових затрат суспільної праці, підвищувати ефективність виробництва в цілому на кожному підприємстві.
Для вимірювання ступеня ефективності використання оборотних фондів існує відповідна система техніко-економічних показників.
1. На підприємствах, що переробляють первинну сировину, застосовують показник (коефіцієнт) виходу або видобутку готової продукції з вихідної сировини. Наприклад, кольорова металургія – коефіцієнт видобутку міді з руди, цукровий завод – вихід цукру з буряків.
2. На окремих підприємствах використовують витрати сировини на одиницю готової продукції. Наприклад, підприємства чорної металургії – витрати залізної руди, коксу на 1 тону чавуну, на підприємстві мінеральних добрив – витрати сірчаної кислоти на 1 тону суперфосфату.
3. На підприємствах обробної промисловості використовують коефіцієнт використання матеріалів, тобто відношення чистої ваги до норми.
4. На окремих підприємствах розраховують коефіцієнт використання площі матеріалу (листовий прокат, тканина, шкіра).
5. Коефіцієнт використання об’єму матеріалу (деревина).
Ефективніше використання обігових фондів передбачає розв’язання завдань з економії сировини, матеріалів, палива, електроенергії.
Джерела і шляхи економії матеріальних ресурсів. Джерела показують за рахунок чого можна досягти економії, шляхи показують як саме, за допомогою яких заходів можна заощадити ті чи інші види матеріальних ресурсів.
Джерела економії матеріальних ресурсів:
- зниження ваги виробів;
- зменшення питомої витрати матеріалів;
- скорочення витрат і відходів сировини і матеріалів;
- використання відходів та побічних продуктів;
- утилізації вторинних ресурсів;
- заміна натуральних видів сировини та матеріалів штучними їх видами.
Способи економії матеріальних ресурсів:
І. Виробничо-технічні заходи
- первинна обробка та збагачення сировини;
- комплексна переробка сировини;
- застосування ресурсно-зберігаючої техніки;
- запровадження маловідходної та безвідходної технології.
ІІ. Організаційно-економічні заходи
- удосконалення матеріальних нормативів;
- поліпшення організації матеріального забезпечення виробництва;
- упорядкування системи ціноутворення;
- застосування дійової системи економічного стимулювання.
Серед джерел та способів економії матеріальних ресурсів найбільше уваги можна приділити
комплексній переробці сировини – це процес промислової переробки результатом якого є добування з вихідної сировини всіх корисних її компонентів та їх повне використання, включаючи і технологічні відходи.
Але в зв’язку з низьким рівнем методів переробки коефіцієнт використання багатьох видів комплексної сировини тримається на рівні не більше 50-60%.
вторинні матеріальні ресурси – це залишки сировини, відходи виробництва і споживання, які можуть бути використані у виробництві.
Відходи виробництва – залишки сировини і матеріалів, які втратили первісну споживчу вартість (обривки, стружка, технічне масло, жом).
Відходи споживання – виробничого споживання (брухт, гума, тара) побутового споживання (ношені речі, одяг, макулатура).
Масштаби використання дуже малі. Особливо це стосується побутових відходів.
Тема 5. Матеріальні і нематеріальні активи
Лекція 5.3. Ефективність відтворення та використання основних виробничих фондів
План
Показники відтворення та ефективності використання основних виробничих фондів.
Напрямки інтенсифікації відтворення.
Шляхи кращого використання.
1. Нагромадження та оновлення основних фондів, нарощування виробничих потужностей здійснюється в процесі технічного переозброєння та реконструкції, розширення діючих або спорудження нових виробничих об’єктів.
Форми розширеного відтворення
Технічне переозброєння діючого підприємства означає здійснення відповідно до плану його технічного розвитку комплексу заходів, що передбачають підвищення до сучасних вимог рівня технологічного виробництва за рахунок впровадження нової техніки і технології, механізації і автоматизації виробничих процесів, модернізації і заміни фізично спрацьованого та технічно застарілого обладнання.
Реконструкція діючого підприємства є здійснюваним за єдиним проектом повним або частковим переобладнанням виробництва. Можуть бути побудовані або розширені діючі допоміжні та обслуговуючі об’єкти, нові виробничі об’єкти на заміну тих, які недоцільні.
Розширення діючого підприємства – це спорудження додаткових виробничих комплексів, нових цехів або розширення існуючих, а також організація допоміжних і обслуговуючих цехів.
Нове будівництво – спорудження окремих виробничих об’єктів або підприємств, що здійснюється за окремим проектом.
Такі форми розширеного відтворення основних фондів і методи оновлення виробничого потенціалу підприємства є взаємозв’язаними елементами єдиного відтворювального процесу, які доповнюють одна одну.
Проте пріоритетним є технічне переозброєння і реконструкція діючих виробництв.
Нове будівництво доцільне, коли вже нарощувати виробничий потенціал на підприємстві неможливо, а також, коли організовуються нові види виробництва.
Забезпечення певних темпів розвитку і підвищення ефективності виробництва можливе за умови інтенсифікації відтворення та ліпшого використання діючих основних фондів підприємства. Ці процеси сприяють постійному підтримуванню належного технічного рівня кожного підприємства, а з іншого боку дають змогу збільшувати обсяг виробництва продукції без додаткових інвестувань, знижувати с/в виробів за рахунок скорочення питомої ваги амортизації і витрат на обслуговування, підвищувати прибутковість.
Система показників, яка може вичерпно характеризувати ефективність основних фондів охоплює два блоки:
І – показники ефективності відтворення окремих видів і всієї сукупності засобів праці;
ІІ – показники рівня використання основних фондів у цілому та окремих їхніх видів.
Необхідність виділення показників ефективного відтворення зумовлено тим, що відтворювальні процеси істотно впливають на ефективність використання о.ф.
І.
ІІ.
Для оцінки стану основних фондів та їх впливу на виробничі процеси підприємства є наступна система показників:
доля активної частини основних виробничих фондів в загальній їх вартості, яка характеризує загальний технічний рівень (рівень прогресивності) підприємства;
коефіцієнт фізичного зносу основних фондів визначається як відношення суми зносу до первинної або відновної вартості;
показник фондоозброєності праці, що розраховується як відношення середньорічної вартості основних виробничих фондів до середньоспискової чисельної робітників підприємства.
показник технічної озброєності праці, який визначається відношенням середньорічної вартості основних виробничих фондів до середньо облікової чисельності.
коефіцієнт вартості активної частини основних фондів на 100 м² площі.
коефіцієнт механізації робіт, що визначається відношенням витрат часу на виконання робіт механізованим шляхом до загальних витрат робочого часу.
коефіцієнт здатності основних фондів
коефіцієнт приросту основних фондів
інтенсивність відтворення основних виробничих фондів визначається кількісною оцінкою оновлення та вибуття.
11.
12.
13.
14. коефіцієнт інтенсивного використання устаткування визначається із-за умов планового і фактичного випуску продукції
15. коефіцієнт екстенсивного завантаження 
16. коефіцієнт змінності роботи устаткування
2. Протягом останніх років на більшості підприємств різних галузей н/г спостерігається низький рівень ефективності відтворювальних процесів.
Коефіцієнт оновлення і вибуття машин і устаткування на промислових підприємствах коливається в мехаж 5-6% і 2-3% від загального їх обсягу, а коефіцієнт економічного спрацювання досягає 50-55% загальної вартості. Тому цим і пояснюється невідкладне завдання прискорення і підвищення ефективності відтворення основних фондів. За сучасних умов слід запровадити і реалізувати такі головні напрямки інтенсифікації відтворення основних фондів:
- радикальна перебудова структури з метою максимально можливого задоволення народногосподарського попиту на достатню широку номенклатуру різних видів машин та устаткування, забезпечення виготовлення нових поколінь техніки і закінчених систем, розробка та організація тих знарядь праці, які взагалі не виготовлялись, а імпортувались з інших країн.
- зосередження зусиль різних галузей науки на пріоритетних напрямках науково-технічного прогресу, форсованому розвитку передовсім наукомістких виробництв, істотному підвищенні техніко-організаційного рівня та соціально-економічної ефективності виробництва на підприємствах різних галузей н/г.
- докорінне поліпшення всієї організації робіт та економічного її обґрунтування на всіх стадіях відтворювального процесу (проектування – виробництво – розподіл – запровадження – експлуатація нової техніки).
- дотримання кожним підприємством власної стратегії технічного, організаційного та економічного розвитку, переорієнтація інвестиційної політики на максимальне технічне переозброєння і реконструкцію діючих виробничих об’єктів, різке збільшення масштабів вилучення з виробництва технічно застарілих і економічно малоефективних машин і устаткування, перехід від практики одиничної заміни спрацьованих знарядь праці до систематичного комплексного оновлення техніко-технологічної бази взаємозв’язаних виробничих ланок підприємств.
- створення ринкового економічного механізму країни, спроможного забезпечити постійну заінтересованість усіх ланок управління виробництвом у здійснення найбільш ефективних відтворювальних процесів.
Практична реалізація перелічених головних напрямків інтенсифікації відтворювальних процесів потребує не лише активної інженерно-виробничої діяльності самих підприємств, а і мобілізації великих власних фінансових коштів. У повному обсязі вона можлива за умови передусім постійної державної підтримки, безпосередньої участі багатьох інститутів ринкової інфраструктури та іноземного капіталу.
3. Головною ознакою підвищення рівня ефективного використання основних фондів того чи іншого підприємства є зростання обсягу вироблюваної продукції.
Кількість продукції залежить від фонду часу продуктивної роботи машин та устаткування протягом доби, місяця, року – це екстенсивне завантаження; від ступеня використання знарядь праці за одиницю часу (інтенсивного навантаження).
Заходи щодо ліпшого використання основних фондів можна поділити на 2 групи:
1) збільшення екстенсивного навантаження;
2) підвищення інтенсивного навантаження.
По-перше – екстенсивне навантаження обмежується тільки календарним фондом часу, та можливості інтенсивного навантаження не є такими обмеженими.
По-друге – здійснення заходів екстенсивного напрямку, як правило, не потребує капітальних витрат, а інтенсивне зв’язане зі значними інвестиціями.
Екстенсивне використання основних фондів:
1) скорочення простоїв обладнання
На підприємствах з дискретним виробництвом кількість невикористаного обладнання – 15-20% загального їх парку, а внутрізмінні простої =10-15% робочого часу.
Це
- неузгодженість пропускної спроможності окремих цехів і дільниць;
- незадовільна організація техніко-профілактичного обслуговування та ремонту обладнання;
- брак робітників тих чи інших професій;
- перебої в забезпеченні робочих місць матеріалами, сировиною.
2) підвищення коефіцієнта змінності роботи виробничого устаткування;
3) зниження частки недіючого устаткування;
4) виведення з експлуатації зайвого і неефективно використовуваного устаткування.
Інтенсивне використання основних фондів:
1) заміна та модернізація фізично спрацьованого і технічно застарілого устаткування;
2) запровадження нових технологій, інтенсифікація виробництва;
3) застосування прогресивних форм і методів організації виробництва.
За умов ринкової економіки процес господарювання в цілому має передбачити достатні економічні стимули для забезпечення ефективного використання основних фондів, усього майна підприємства.
|
