Етіологія епідеміологія туберкульозу ,зв'язок із факторами довкілля - Екологія - Скачать бесплатно
Етіологія епідеміологія туберкульозу ,зв'язок із факторами довкілля
1.Етіологія.
Туберкульоз існує стільки, скільки живуть люди на нашій планеті.
Це - повітряно-крапельна, а точніше повітряно-пилова інфекція. Збудником туберкульозу є Мікобактерія туберкульозу (Mycobacterium tuberculosis). Вона відкрита у 1882 році німецьким вченим Робертом Кохом. Однак, туберкульоз може бути спричинений і Мікобактеріями африканською, бичачою, мишачою, пташиною та іншими.
До туберкульозу сприйнятливі біля 55 видів домашніх і диких тварин, риб та біля 25 видів птахів й поміж ними та людиною можливе перехресне зараження. Зараження туберкульозом відбувається від хворих на туберкульоз людей і можливе від великої рогатої худоби, свиней, овець, кіз, коней, кролів, птиці та інших. Немає такого органу людини чи тварини, який би не уражався туберкульозом. Залежно від того, який орган уражений мікобактерії можуть виділятися від хворого на туберкульоз з харкотинням, калом, сечею, спермою, із нориць тощо. Хоча у 95 % випадків мікобактерія туберкульозу попадає в організм людини при вдиханні запорошеного повітря. Можна заразитися при вживанні заражених продуктів харчування, зокрема сирого молока, погано провареного м'яса від хворих на туберкульоз тварин. Рознощиками туберкульозу можуть бути мухи. таргани, деякі кліщі, зараження можливе також при поцілунках, допалюванні чужих цигарок, через книжки, пошкоджену шкіру і т.д.
Мікобактерії дуже стійкі в навколишньому середовищі. Так, мікобактерії туберкульозу в молочних продуктах живуть до 240-300 днів, в пилу, в тому числі вуличному, до 3 міс. Вони добре витримують нагрівання до 85о С і охолодження до мінус 200о С. При температурі мінус 23о С мікобактерії туберкульозу зберігають життєздатність протягом 7 років, а прямі сонячні промені їх вбивають через 2 - 6 годин. Збудники туберкульозу зберігаються у річній воді до 5 місяців, у грунті - 1 - 2 роки, у приміщеннях при розсіяному світлі - до 1,5 міс., у фекаліях і на пасовищах - до 1 року. Вегетативні, або бактеріальні, форми мікобактерій можуть трансформуватися у вірусні, ультрадрібні фільтруючі чи L-форми, і навпаки.
Там, де потрапили мікобактерії туберкульозу (органи дихання, харчовий канал, шкіра тощо) виникає туберкульозне запальне вогнище (первинний афект). Туберкульозне запалення розвивається і водночас у запальний процес залучаються довколишні лімфатичні судини, найближчі до вогнища запалення лімфатичні вузли. Потім мікобактерії туберкульозу потрапляють в кров (бактеріємія). Мікобактерії туберкульозу розносяться лімфою і кров'ю в різні здорові органи і тканини і осідають там і спричиняють там туберкульозне запалення. Це явище називають лімфогенною й гематогенною дисемінацією туберкульозного процесу. Ця дисемінація характеризується утворенням первинних туберкульозних вогнищ у різних органах (легені, кістки, нирки тощо). Ці вогнища можуть загоюватися при сприятливій імунній опірності організму. Тоді організм набуває імунітету до туберкульозу.
Застудні захворювання, катари верхніх дихальних шляхів, СНІД, непосильна праця, негігієнічні умови життя, зловживання алкоголем, наркотиками, паління та інші шкідливі звички значно ослаблюють опірність організму. Тоді ці вогнища активізуються, прогресують й тоді наступає прогресування туберкульозу і руйнування легень чи інших уражених органів.
Ранніми проявами туберкульозу легенів та інших органів і систем є безпричинне змарніння, загальна слабість, переважно надвечір, зниження працездатності, поступова втрата апетиту, безсоння, нервова вразливість, часто невисока гарячка в надвечірні години. При туберкульозі легенів з'являється сухий, іноді впертий кашель. Початок туберкульозу легень у дітей супроводжується такими проявами як в'ялість, байдужість, втрата апетиту, сонливість, блідість, покашлювання. При туберкульозі позалегеневої локалізації з'являються симптоми, притаманні для ураження тих чи інших органів. Наприклад, при туберкульозному перикардиті чи міокардиті можуть бути болі в ділянці серці, серцебиття, при туберкульозі хребта, нирок - болі в попереку, при туберкульозі кісток і суглобів - біль у тому чи іншому суглобі, кульгавість, при туберкульозі гортані - охриплість голосу, при туберкульозі яєчників та матки - порушення менструального циклу і так далі.
При появі одного або декількох з перерахованих симптомів необхідно негайно звернутися у поліклініку для з'ясування їх причини.
Для своєчасного виявлення туберкульозу необхідно хоча б один раз у два роки, а ще краще щорічно, враховуючи нинішню епідемію туберкульозу в Україні, проходити флюорографічне обстеження легенів. Одне-два рентгенівські обстеження на рік абсолютно не шкідливі для організму людини, навіть тієї, котра зазнала наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.
Актуальність проблеми туберкульозу як хронічного захворювання має хвилеподібний характер. Зараз світ переживає новий, черговий наступ цієї недуги. В Україні ситуація, пов'язана з поширенням туберкульозу, почала погіршуватися з 1990 року, а з 1995 року зареєстрована прогресуюча епідемія захворювання. Річні медико-економічні збитки від туберкульозу в Україні складають 1,49 млрд. грн. .
Щогодини в Україні на туберкульоз захворює 4 людини, з яких один хворий помирає. Так, з 1990 р. до 2002 р. захворюваність збільшилася в 2,36 рази (з 32,0 до 75,6 на 100 тис. населення), смертність зросла в 2,52 рази (з 8,1 до 20,4 на 100 тис. населення). Такий рівень захворюваності та смертності був зафіксований у 1970 році [6].
У 2002 році в Україні зареєстровано 39 564 хворих на вперше в житті діагностований туберкульоз та рецидиви, померло 9865 хворих. У структурі смертності від усіх інфекційних і паразитарних хвороб туберкульоз складає 80 % .
У майбутньому ситуація з туберкульозу залежить від рівня української економіки й добробуту нашого народу.Отже,туберкульоз ще довго не втрачатиме своєї актуальності[1]
2.Епідеміологія.
Епідеміологічний стан стосовно туберкульозу характеризується наступними статистичними показниками: infection; incidence; prevalence; mortality ( інфікованість , захворюваність, поширеність, смертність)
Інфікованість – відсоток осіб з позитивними реакціями на туберкулін, якщо вони не мають поствакцінаційного характеру.
Захворюваність – кількість нових випадків активних форм туберкульозу, що зустрічаються у певній популяції, протягом певного періоду. Зазвичай, захворюваність туберкульозом визначають кількістю випадків на 100,000 населення протягом року
Поширеність – кількість хворих активним туберкульозом ,що перебувають на обліку на кінець року на 100,000 населення, особливе значення має показник захворюваності відкритими формами туберкульозу легенів.
Поширеність, таким чином, зображує сукупну захворюваність на туберкульоз. Якби ж усі нові випадки були швидко вилікувані, то частота нових випадків і поширеність були б майже співпадаючими. Але якщо пацієнти не отримували лікування або не повністю вилікувані, у такому випадку накопичуються хронічні форми туберкульозу, формуючи цим різницю в частоті нових випадків і поширеності туберкульозу.
Смертність від туберкульозу – кількість осіб померлих від туберкульозу на 100,000 населення.
Щорічний показник інфікованості ( ЩПІ) - Annual Rate of Infection (ARI) – річний показник нових випадків інфікування серед туберкулін-від’ємних, до цього не інфікованих представників даної групи населення,у яких відбувся віраж туберкулінових проб.
ЩПІ використовують як непрямий або розрахунковий показник поширеності МБТ+ (заразних) хворих на туберкульоз у даній верстві населення.
Спостерігаючи за групою осіб, що відомі як туберкулін негативних та фіксуючи частоту появи позитивних туберкулінових тестів поміж них ,протягом певного часу, робляться спроби оцінити загальну захворюваність на т. у даній групі населення та порівняти з різними інформаційними базами. Цю техніку використовують, перш за все ,у країнах, що розвиваються та відчувають нестачу ресурсів для постійної діагностики та реєстрації хворих на т.
Інфіковані на туберкульоз особи.
Це наявність життєздатних мікобактерій туберкульозу в організмі, без клінічних ознак захворювання. Більшість практично здорових осіб, що були інфіковані МБТ (мікобактерії туберкульозу) ,знаходяться у цьому стані протягом усього життя. Хворі на туберкульоз це особи, в організмі яких наявні активні, вірулентні МБТ. Зазвичай це знаходить прояву у клінічних симптомах ,ураженні окремих систем та органів. В більшості таких випадків, туберкуліновий тест виражено позитивний. Найважливішим підтвердженням туберкульозу є виявлення МБТ у мокроті або у тканинах різних органів.За випадок туберкульозу приймається захворювання,що підтверджене наявністю мікобактерій туберкульозу,виявлених з місця ураження ( з мокротою, сечею і т. ін. ) або отриманих з тканин шляхом біопсії. [2]
В останні роки в Україні значно погіршилася ситуація із захворюваності на туберкульоз. Згідно з офіційними даними зареєстровано 113966 випадків захворювання (226,8 на 100 тис. населення), що на 7,11% більше, ніж у 1997 р., коли кількість випадків захворювання дорівнювала 106391 (210,1 на 100 тис. населення). При цьому кількість хворих на всі форми туберкульозу, що перебували на обліку в 1998 р., підвищилася щодо 1997 р. на всіх адміністративних територіях країни. Найвищі показники цього контингенту хворих зареєстровано у Донецькій — 13498 випадків (267,4 на 100 тис.), Житомирській — 3731 випадок (257,4 на 100 тис.), Запорізькій — 5082 випадки (249,8 на 100 тис.), Одеській — 6665 випадків (263,5 на 100 тис.) і Херсонській — 3301 випадок (265,4 на 100 тис.) областях. Захворюваність на всі форми активного туберкульозу становила 27763 випадки (55,3 на 100 тис. населення) і підвищилася на 12,63% проти 1997 р., коли було зареєстровано 24883 випадки (49,1 на 100 тис.). При цьому захворюваність збільшилась на всіх адміністративних територіях за винятком Івано-Франківської і Чернігівської областей, де вона знизилась відповідно з 730 випадків (50,2 на 100 тис.) до 707 випадків (48,6 на 100 тис.) і з 726 випадків (54,6 на 100 тис.) до 707 випадків (53,7 на 100 тис. населення).
Найвищу захворюваність на всі форми активного туберкульозу в 1998 р. зареєстровано у Донецькій (68,5), Запорізькій (72,8), Кіровоградській (63,0), Миколаївській (62,5) і Херсонській (70,4 на 100 тис. населення) областях при середньому показнику в Україні — 55,3 на 100 тис. населення. [3]
3.Зв’язок рівня захворюваності на туберкульоз зі станом факторів довкілля.
За сучасними уявленнями епідемічний процес визначається як природне явище, де збудник стабільно циркулює в системі «організм — природне середовище — організм» Фактори довкілля це фізичні, хімічні, біологічні, соціальні чинники, які характеризують стан довкілля, а також поза- та всередині приміщень (житлових та громадських), у тому числі професійні.
Зупинимося на соціальних та пов’язаних зі станом навколишнього природного середовища,тим більше, що туберкульоз на сьогодні є актуальною саме медико-соціальною проблемою
Відомо, що протитуберкульозна вакцинація не захищає людину від зараження, і не убезпечує її від хвороби. Її мета - заздалегідь підготувати організм до зустрічі зі збудником, навчити контролювати його.
Дитина зазвичай народжується вільною від туберкульозної бактерії (палички Коха). І на 5-й день свого життя, якщо в неї немає протипоказань, отримує щеплення БЦЖ - живу культуру з вакцинного штаму туберкульозних мікобактерій. З цього часу між макро- і мікроорганізмами починаються досить складні взаємовідносини, які спрощено можна зобразити у вигляді терезів: на одній шальці - захисні сили людини (імунітет), на іншій - кількість і властивості бактерій.
Коли останні слабі чи їх просто мало, завдяки імунітету організм швидко звільняється від інфекції.
Якщо між шальками існує рівновага, захворювання не виникає.
Саме тому, хоча 98 % населення ще до 15-річного віку стає інфікованим, тобто має в організмі або вакцинний або природний штам туберкульозної палички, більшість з нас на туберкульоз не хворіє - імунні реакції, що контролюють (обмежують) розмноження цих мікроорганізмів, відбуваються непомітно для самопочуття.
Захворювання виникає, коли з будь-яких причин рівновага порушується на користь збудника.
По-перше, це може статися, коли збільшується його кількість.
Наприклад, коли хтось перебуває в тісному контакті з хворою людиною, яка виділяє туберкульозні бактерії в навколишнє середовище (частіше з харкотинням, рідше зі слиною, сечею, гноєм). Навантаження на "нормальну" імунну систему може виявитися надмірним: її ресурсів для подолання такої чисельності збудника може не вистачити. Саме тому, щоби унеможливити зараження інших, хворим на туберкульоз надається окрема кімната.
По-друге, захворіти можна тоді, коли імунна система людини пригнічується і розвивається так звана імунна недостатність (імунодефіцит).
У цьому разі навіть мізерної кількості збудника, який до того мирно співіснував з хазяїном, може бути достатньо, щоби виникла тяжка форма цієї недуги.
Імунна недостатність може бути первинною (уродженою) і набутою (вторинною). У нашому сьогоденні існує безліч чинників, які "допоможуть набути" імунодефіцитний стан. Будь-яка інфекція (гостра чи хронічна) - вірусна,бактеріальна чи грибкова - виснажує захисний потенціал людини і спричиняє імунну недостатність. Нині найбільш відомим своєю фатальністю для імунітету є ВІЛ-інфекція/СНІД, тому ВІЛ-іфніковані найчастіше помирають саме від туберкульозу, проте туберкульоз може активізуватися навіть після звичайного грипу.
Пригнічення імунітету відбувається внаслідок поганого харчування, дії токсичних речовин та радіоактивного опромінення, застосування деяких гормональних засобів та антибіотиків, алкоголю та наркотиків, а також при тривалому стресі. Так, в експерименті було доведено, що навіть у таких стійких до будь-яких негативних впливів тварин, як щурі, внаслідок стресу (наприклад, коли їх щоденно на 30 хвилин позбавляти можливості рухатися) виникає тяжкий імунодефіцит.
Відомо, що на гостру стресову ситуацію нервова система реагує мрімким виділенням різноманітних біологічно активних речовин (адреналіну,ендоморфінів та інших), які стимулюють клітини, що здійснюють імунологічні реакції. Їх активація раз по раз при тривалому стресі призводить до виснаження резервних можливостей клітин імунного захисту, до їх функціональної неспроможності. Цю імунну недостатність можна назвати психогенною. Можливо саме тому серед пацієнтів фтизіатричних установ зустрічаються не тільки хворі на СНІД, наркоманію та алкоголізм, особи з сімейних туберкульозних вогнищ, жебраки та безробітні, але й вчителя, лікарі, інженери, артисти, бізнесмени. І таких дедалі стає все більше.
Нестабільність суспільства, страх за своє майбутнє та майбутнє своїх дітей, хронічна нестача коштів на прожиття, невпевненість у завтрашньому дні - це та психологічна екологія, яка забезпечує хронічний стрес майже всьому населенню нашої держави. Додаткові локальні життєві негаразди - як сімейні, побутові та професійні проблеми - збільшують ризик виникнення імунної недостатності. І тоді звичайна образа на партнера чи конфлікт з начальством, навіть лайка в тролейбусі у поєднанні з легкою застудою можуть стати останньою краплиною, пусковим механізмом розвитку багатьох захворювань, в тому числі туберкульозу.[4]
Зрозуміло, що економічне зростання, поліпшення соціально-побутових умов існування громадян мають бути турботою суспільства, завданнями державної внутрішньої політики уряду. Але окрім цього не можна нехтувати впливом екологічних чинників
Несприятливі чинники зовнішнього середовища частково впливають на захворюваність на туберкульоз та відіграють негативну роль як алергена при неспецифічних змінах у легенях, а окис вуглецю і сірчасті сполуки у повітрі впливають на захворюваність та клінічний перебіг цієї хвороби. Речовини, які забруднюють атмосферне повітря, перешкоджають виробленню поствакцинального імунітету та зумовлюють зростання кількості не тільки соматичних, а й інфекційних хвороб. Шкідливі чинники довкілля самі не спричиняють інфекційних захворювань, але, ослаблюючи імунну систему організму, сприяють збільшенню їхньої частоти серед населення та тяжкому перебігу .
Таким чином, несприятливі чинники довкілля (особливо промислового походження) впливають на різні органи й системи і, зокрема, на стан здоров'я людини та на захворюваність. Найчутливішою є імунна система, а самі мікроорганізми під впливом екзогенних умов здатні змінювати свою вірулентність.
Існує високий кореляційний зв'язок між викидами аміаку, оксиду азоту, двооксиду сірки й пилом та захворюваністю на туберкульоз органів дихання, що супроводжується почастішанням випадків цієї хвороби. Підтверджений прямий тісний зв'язок між концентрацією пилу і туберкульозом; дуже часто спостерігається залежність різних форм туберкульозу від забруднення атмосферного повітря оксидом вуглецю — у разі дисемінованої форми коефіцієнт кореляції є найменшим і дорівнює г = 0,41 (при бактеріовиділенні г =0,89) .
З усіх хімічних забруднювачів повітря оксид вуглецю найнебезпечніший для бронхолегеневої системи, а друге місце після нього належить сірчастому ангідриду. Особливо виявлений сильний взаємозв'язок його концентрації із осередковим туберкульозом (г=0,68) та з деструктивними формами (г=0,70). Оксид азоту (ІІ) найменше впливає на туберкульоз .
Отже, забруднення навколишнього середовища є одним із пускових механізмів дисбалансу в природній резистентності організму і сприяє виникненню та розвитку туберкульозу легень. На початку XXI століття спостерігається тенденція зростання цієї хвороби і смертність від неї, збільшується кількість захворювань органів дихання та онкологічних хворих, переважають поширені гостропрогресуючі форми туберкульозу несприятливими і летальними наслідками.[5]
Джерела
1. В. М. Мельник, д. м. н., профессор,
“Етіопатогенез, класифікація, діагностика і лікування легеневого та позалегеневого
туберкульозу.” Мистецтво Лікування. – 2003. - № 4
http://www.ifp.kiev.ua/doc/people/tuberculosis.htm
2. За матеріалами сайту : http://med.pfu.edu.ru/tub/tub2005_ru/02_etio/02_05_epid.htm
3. Національна доповідь про стан навколишнього природного середовища в Україні за 1998 рік підготовлена Мінекобезпеки України.
4. І.Ф.Ільїнська канд.мед.наук
“Не провокуйте мікобактерію поганим настроєм” Ваше Здоров'я.- 2000.- № 21. http://www.ifp.kiev.ua/doc/people/tub_immun.htm
5. В.І. Петренко, О.Б. Пікас, Національний медичний університет ім. О.О.Богомольця,Київ
“Вплив екологічних чинників на виникнення та розвиток захворювань органів дихання та інших хвороб” ,Оригінальні дослідження .,Український терапевтичний журнал №2, червень 2004
|
